Модульна контрольна робота
з освітньої компоненти
українська мова за професійним спрямуванням
студентки 11 Бз-Дошк
ННІ педагогіки
Грамотун Наталії Михайлівни
Варіант 24
Завдання теоретичне
Види, типи i форми професійного спілкування.
Становлення й розвиток наукового стилю української мови.
Завдання тестове
1. Обов’язковими реквізитами будь-якого документа є:
а) дата, печатка.
б) підпис, печатка.
в) дата і підпис.
г) дата, підпис, печатка.
2. Самостійний розділ, параграф, пункт у юридичному документі, описі, словнику тощо називають:
а) рефератом;
б) статтею;
в) конспектом.
3. Який із ділових паперів містить інформацію в такій послідовності: адресат, адресант, назва документа, текст, додаток (якщо потрібно), підпис, дата?
а) резюме;
б) заява;
в) автобіографія;
г) доручення.
4. Котре з поданих речень не потребує редагування?
а) через два дня ми получили підтвердження, що поступили в університет;
б) через два дні ми отримали підтвердження, що вступили до університету;
в) через два дня ми отримали підтвердження, що поступили в університет;
г) через два дні ми получили підтвердження, що вступили до університету.
5. Документ, що письмово підтверджує передавання й отримання документів, товарів, грошей, матеріальних цінностей, – це:
а) доручення;
б) наказ;
в) розписка;
г) пояснювальна записка.
Завдання творче
1. Відгук. Визначення, реквізити. Скласти зразок.
Відгук — це документ, що містить висновки уповноваженої особи (або кількох осіб) чи установи щодо запропонованих на розгляд вистав, фільмів, рукописних робіт; 2) стисла форма письмової оцінки виконаної роботи (курсової, бакалаврської, магістерської кваліфікаційних робіт, кандидатського чи докторського дослідження). За складом реквізитів збігається з рецензією.
Реквізити відгуку такі:
1. Назва документа.
2. Заголовок, що містить:
• назву роботи;
• прізвище, ім'я та по батькові її автора;
• рік написання;
• кількість сторінок.
3. Текст, що містить:
• вступ;
• стислий виклад змісту роботи;
• критичні зауваження;
• висновок з пропозиціями.
4. Підпис, що завіряється печаткою.
5. Дата.
Теоретичне завдання
1. Основою поділу професійного спілкування на види є ступінь участі у ньому мови. За цією ознакою професійне спілкування поділяють на вербальне і невербальне.
Вербальне спілкування - це усне, словесне спілкування, учасники якого обмінюються висловлюваннями щодо предмета спілкування.
Залежно від комунікативної ситуації використовують розмовну мову, літературну мову, писемну мову, усну мову.
Залежно від позицій учасників комунікативного процесу вербальне спілкування поділяють на пряме і непряме.
Пряме вербальне спілкування здійснюється шляхом усного контакту між учасниками спілкування. Інформація передається за допомогою мовних знаків та інтонаційних засобів. Пряме вербальне спілкування охоплює елементи невербального.
Форми прямого вербального спілкування:
- індивідуальне монологічне (передача відправником усної інформації реципієнту без зворотного зв'язку);
- індивідуальне діалогічне (передбачає зворотний зв'язок між відправником і реципієнтом);
- групове монологічне (учасниками комунікації є троє і більше осіб. Наприклад, публічний виступ керівника перед колективом (лекція, доповідь));
- групове діалогічне (колективне обговорення проблем, ситуацій, пропозицій на ділових нарадах, засіданнях тощо).
Непряме вербальне спілкування полягає у відсутності безпосереднього контакту між учасниками.
Форми непрямого вербального спілкування:
- письмова (інформація передається від відправника до реципієнта у формі відповідного документа, в якому зафіксовані атрибути ділових контактів);
- використання технічних засобів.
Невербальне спілкування - це обмін інформацією між людьми за допомогою комунікативних елементів (жестів, міміки, виразу очей, постави та ін.), які разом із засобами мови забезпечують створення, передавання і сприйняття повідомлень.
Невербальні компоненти спілкування
Невербальне спілкування супроводжує й доповнює мову, відображаючи зміст висловленого або сприйнятого. Інформація передається невербальними засобами, які сприймаються різними сенсорними системами: зором, слухом, тактильними відчуттями тощо.
Невербальні засоби спілкування:
- кінесичні - виражають загальну моторику різних частин тіла (міміка, жести, постави, хода, контакт очима);
- проксемічні - пов'язані з організацією простору між його учасниками (відстань між мовцями, дистанція, вплив території, просторове розміщення);
- екстралінгвістичні охоплюють позамовну сферу, в межах якої розвивається мова. Їх підрозділяють на:
- просодичні фонетичні характеристики мовлення (швидкість мови, висота голосу, його тональність і діапазон).
- таксетичні пов'язані з тактильними особливостями сприйняття (рукостискання, поцілунки, дотики, прогладжування, поплескування);
- ольфакторні - вплив на комунікацію запахів тіла, косметики, предметів особистого вжитку;
- хронемічні вплив фактора часу на спілкування (час очікування початку спілкування; час, проведений разом у спілкуванні; час, протягом якого триває повідомлення мовця).
Неувага до невербальних засобів у професійному спілкуванні може дезорієнтувати співрозмовника, якщо неправильно сприймати його міміку, жести, поведінку у типових ситуаціях.
2. Науковий стиль сучасної української мови почав формуватися ще в давній книжній українській мові за зразками і під впливом грецької і латинської мов (мова Київської Русі). Визначними творами наукової літератури того часу були історичні переклади, природничі твори, збірки оповідань про навколишній світ, а також збірник сентенцій знаменитих людей "Бджоли".
Відсутність українських наукових установ та вищих навчальних закладів в Україні у часи бездержавності, постійні заборони урядів різних держав викладати українською мовою і друкувати книги негативно позначилися на розвитку наукового стилю. Тільки у середині XIX ст. почав формуватися науковий стиль нової української мови у своєму науково-популярному різновиді.
Журнали "Основа" та "Просвіта" були першими і на той час єдиними осередками, що гуртували навколо себе науковців, техніків, господарників. У 1878 р. М. Драгоманов, М. Павлик і С. Подолинський започаткували видання "Громада", основним завданням якого було вироблення українського наукового стилю і його термінології.
У 1921 р. при Академії наук було створено Інститут української наукової мови. Його основним завданням було вироблення спеціальної термінології з різних галузей знання і впровадження української мови в усі сфери суспільного життя. Однак тоталітарний режим, що існував в СРСР, уже наприкінці 20-х років XX ст. жорстоко обірвав ці починання. Термінологічні комісії інституту намагалися інтенсивно працювати, але запиту на українську термінологію не було, бо українська мова витіснялася російською з управління, науки, виробництва, освіти.
Наприкінці XX ст. з утвердженням незалежності України, з прийняттям Закону про мови, почався процес оздоровлення науки, наукової термінології, збагачення фахових терміносистем відповідно до рівня сучасного розвитку наук питомо українськими термінами і терміносполученнями.