Ім'я файлу: кримінальний процес.docx
Розширення: docx
Розмір: 37кб.
Дата: 28.01.2020
скачати
Пов'язані файли:
отпд 2019.docx

МІНІСТРЕСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРЕШНІХ СПРАВ

ХЕРСОНСЬКИЙ ФАКУЛЬТЕТ
Кафедра професійних та спеціальних дисциплін
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з навчальної дисципліни

«КРИМІНАЛНИЙ ПРОЦЕС»


Варіант № 7

Форма навчання__________________________

Навчальна група__________________________

Студент_________________________________

(ПІБ)

Викладач________________________________

(ПІБ та посада викладача, який перевіряє контрольну роботу)
2019 рік

ПЛАН

  1. Сторони кримінального провадження………………………………….….3-5

  2. Види запобіжних заходів…………………………………………………..6-10

  3. Кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення………11-14

  4. Практичне завдання №1…………………………………………………..….15

  5. Практичне завдання №2………………………………………………..…16-17

  6. Використана література………………………………………………………18

Сторони кримінального проваження

Учасники кримінального провадження - це усі суб'єкти, які під час кримінального провадження вступають між собою у правовідносини, здійснюючи певну процесуальну функцію. [1]

Особи, які беруть участь у кримінальному провадженні, позначаються різноманітними термінами як у законі, так і в теорії: "учасники процесу", "учасники кримінального процесуального права", "учасники кримінальної процесуальної діяльності", "учасники кримінального процесу", "учасники кримінального провадження" та багато інших термінів із використанням слів "судочинство", "провадження", "правосуддя".

Намагання вчених розмежувати учасників кримінального провадження і учасників кримінального процесуального права не були успішними. Виходячи з того, що всі особи, залучені до участі у кримінальному процесі, вступають у правовідносини, всі вони є учасниками цих правовідносин, а отже, і учасниками кримінального процесуального права. У гл. З КПК вжито термін "учасники кримінального провадження". Термінологія у цьому разі не має принципового значення, і ці терміни можуть вживатися як тотожні. Для зручності і практичного спрямування навчання майбутніх правозастосовувачів надалі будемо використовувати термін, вжитий законодавцем у основному НПА, яким врегульовано кримінальні процесуальні відносини, - КПК.

Ознаки учасників кримінального провадження:

1) їх участь у справі передбачена кримінальним процесуальним законом;

2) вони є учасниками певних процесуальних прав і обов'язків;

3) діють у кримінальному провадженні відповідно до своїх прав і обов'язків;

4) вступають у процесуально-правові відносини.

Класифікація

Учасники кримінального провадження розрізняються за своїм процесуальним становищем, виконанням кримінальних процесуальних функцій і завдань. Вони переслідують кожний свою мету, вступають між собою у різноманітні правовідносини. Це створює передумови для їх класифікації - в наукових, навчальних і правозастосовних цілях. Існують різноманітні класифікації учасників процесу.

Найбільш поширеною у навчальній літературі є класифікація, підставою якої є інтерес, що його має той чи інший учасник у кримінальному провадженні. За цією підставою всі учасники поділяються на 4 групи.

1. Державні органи і посадові особи, які ведуть кримінальне провадження (представляють державні інтереси).

До їх числа належать: суд, суддя, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий.

2. Учасники, які мають власний інтерес у кримінальному провадженні.

Це: підозрюваний, обвинувачений, засуджений, виправданий, потерпілий, цивільний позивач і відповідач.

3. Учасники, які залишають або представляють інтереси інших осіб.

До цієї групи належать: захисник, представник потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача, законний представник. [2, C - 66-73]

4. Інші учасники (особи, які не мають інтересу у кримінальному провадженні).

До цієї групи належать: заявник; свідок; експерт; керівник експертної установи; спеціаліст; перекладач; особа, яка розуміє знаки німого або глухого; поняті; поручителі; педагог; лікар; батьки або інші законні представники неповнолітнього свідка, які присутні при його допиті; особи, разом з якими особа пред'являється для впізнання; особи, які беруть участь у слідчому експерименті, обшукуваний; особа, в якої беруться зразки для експертного дослідження; особи, що займають приміщення, в якому провадяться обшук, огляд; особи, присутні при провадженні обшуку; особа, котрій передано на зберігання майно, на яке накладено арешт; секретар судового засідання.

Наведена класифікація не враховує того основного положення, що кожний із учасників бере участь у кримінальній процесуальній діяльності, яка розпадається на кілька функцій. Крім того, інтерес не є кримінальною процесуальною категорією. Зважаючи на це, найбільш вдалою є класифікація, основою якої є кримінальна процесуальна функція учасника. За цією класифікаційною ознакою всіх учасників поділяють на 4 групи. [1]

1. Гасники, які виконують функцію правосуддя (суд, слідчий суддя).

2. Учасники, які виконують функцію обвинувачення (слідчий, керівник органу досудового розслідування, прокурор, а також потерпілий, його представник та законний представник у випадках, установлених КПК).

3. Учасники, які виконують функцію захисту (підозрюваний, обвинувачений (підсудний), засуджений, виправданий, особа, стосовно якої передбачається застосування ПЗМХ чи ПЗВХ або вирішувалося питання про їх застосування, їхні захисники та законні представники);

4. Учасники, які виконують допоміжну функцію (склад учасників цієї групи повністю співпадає із складом четвертої групи - за класифікацією, здійсненою на підставі інтересу).

сторони кримінального провадження:

з боку обвинувачення:

  1. слідчий,

  2. керівник органу досудового розслідування,

  3. прокурор, а також потерпілий, його представник та законний представник у випадках, установлених КПК; [3, C - 43-54]

з боку захисту:

  1. підозрюваний,

  2. обвинувачений (підсудний),

  3. засуджений,

  4. виправданий,

  5. особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, їхні захисники та законні представники;

Види запобіжних заходів

Запобіжні заходи – це спеціальні, передбачені Кримінальним процесуальним кодексом України (далі КПК України) заходи, які застосовуються під час кримінального провадження з метою:

- забезпечення виконання підозрюваним1 покладених на нього процесуальних обов’язків (наприклад, з’являтися на виклик до слідчого чи суду);

- запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування, суду або перешкоджати кримінальному провадженню (наприклад, спробам знищити докази, вплинути на свідків чи потерпілого); [1]

- запобігання спробам продовжити вчинення злочину або вчинити інший злочин.

Запобіжний захід застосовується лише до підозрюваного (під час досудового розслідування) чи обвинуваченого (під час судового розгляду).

Всі запобіжні заходи застосовуються за клопотанням сторони обвинувачення (слідчого чи прокурора) лише слідчим суддею (під час досудового розслідування) або судом (під час судового розгляду). Іншими слова, застосувати будь-який з запобіжних заходів співробітник правоохоронного органу самостійно не може, оскільки таке рішення віднесено до виключної компетенції судового органу.

Якщо підозрюваний порушить запобіжний захід, не пов'язаний з позбавленням волі, і не виконає покладені на нього обов’язки – до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід, покладено додаткові обов`язки, а у випадку застосування до нього особистого зобов’язання – також може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 до 2 розмірів прожиткового мінімуму (станом на 2017 рік: з 01 січня - від 400 до 3200 грн., з 01 травня - від 421 до 3368 грн., з 01 грудня - від 440,5 до 3524 грн.).

 КПК України передбачає 5 видів запобіжних заходів2. Відповідно до ч.1 ст.176 КПК України запобіжними заходами є:





1. Особисте зобов’язання


Даний запобіжний захід полягає у покладенні на підозрюваного зобов’язання виконувати певні обов’язки. Іншими словами особа бере на себе певні зобов’язання (письмово під розпис «обіцяє» вести себе певним чином).

Насамперед, обов’язком особи є прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади (наприклад, до слідчого та прокурора). [1]

Крім того, іншими обов’язками відповідно до ч.5 ст.194 КПК України можуть бути:

- прибувати до певної службової особи із встановленою періодичністю («відмічатися у слідчого»);

- не відлучатися без дозволу із населеного пункту, в якому зареєстрований, проживає чи перебуває;

-  повідомляти про зміну свого місця проживання чи місця роботи;

- утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею3, або спілкуватися з нею із дотриманням певних визначених умов (наприклад, не спілкуватися з свідками по справі);

-  не відвідувати певні місця, визначені слідчим суддею;

- пройти курс лікування від наркотичної або алкогольної залежності;

-  докласти зусиль до пошуку роботи або до навчання;

- здати на зберігання «закордонний» паспорт;

-  носити електронний засіб контролю (так званий «електронний браслет»).

Які саме з зазначених обов’язків має виконувати підозрюваний визначає слідчий суддя в кожному конкретному випадку індивідуально. Дані обов’язки покладаються на строк до 2 місяців, проте у разі необхідності цей строк може бути продовжений. 





2. Особиста порука


Цей запобіжний захід полягає у наданні особами, яких слідчий суддя вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов’язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним покладених на нього обов’язків і зобов’язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу.

Якщо поручитель не виконає зазначене зобов’язання на нього накладається грошове стягнення в розмірі від 2 до 50 розмірів прожиткового мінімуму (станом на 2017 рік: з 01 січня - від 3 200 до 80 000 грн., з 01 травня - від 3 368 до 84 200 грн., з 01 грудня - від 3 524 до 88 100 грн.) в залежності від тяжкості злочину, в якому підозрюється особа, за яку він поручився.

Обов’язки підозрюваного, про які тут йде мова, аналогічні зазначеним вище (передбачені ч. 5 ст.194 КПК України) і також визначаються слідчим суддею індивідуально (див. пункт 1 статті).

Кількість поручителів визначає слідчий суддя. Поручитель може бути і один, проте лише якщо суд визнає його таким, що заслуговує на особливу довіру.

3. Застава


Запобіжний захід у вигляді застави полягає у внесенні грошей на спеціальний рахунок з метою забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього обов’язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі їх невиконання. Іншими словами, внесені на рахунок гроші виступають гарантією, що особа буде вести себе певним чином і у випадку не виконання відповідних обов’язків – гроші будуть звернуті в дохід держави. У випадку ж, коли особа буде виконувати покладені на неї обов’язки – ці гроші повертаються (у деяких випадках вони можуть бути звернені судом на виконання вироку в частині майнових стягнень).

Застава може бути внесена як самим підозрюваним, так і іншою фізичною або юридичною особою (однак, деякі юридичні особи, пов’язані з державною або комунальною власністю, не мають права цього робити).

Розмір застави визначається слідчим суддею в кожному випадку індивідуально в залежності від декількох факторів, в тому числі тяжкості злочину, у вчиненні якого підозрюється особа, і може складати від 1 до 300 розмірів прожиткового мінімуму (станом на 2017 рік: з 01 січня - від 1 600 до 480 000 грн., з 01 травня - від 1 684 до 505 200 грн., з 01 грудня від 1 762 до 528 600 грн.), а деяких виключних випадках і більше 300 розмірів.

Застава може призначатися як самостійний запобіжний захід, а у певних випадках також і як альтернативний під час обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. У другому випадку особа ув’язнюється, проте у відповідному судовому рішення зазначається сума, у разі внесенні якої така особа звільняється з-під варти і вважається такою, щодо якої обрано запобіжний захід у вигляді застави.

Під час обрання запобіжного заходу у вигляді застави слідчий суддя також може зобов’язати особу виконувати зазначені вище обов’язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України (див. пункт 1 статті).

4. Домашній арешт


Домашній арешт полягає в забороні підозрюваному залишати житло цілодобово або у певний період доби. Іншими словами особа, до якої застосовано домашній арешт, зобов’язана перебувати дома за визначеною слідчим суддею адресою цілодобово або в певні періоди часу (наприклад, в нічний час – з 22 по 8 годину). Факт знаходження вдома може перевірятися працівниками поліції.

Домашній арешт призначається на строк до двох місяців, проте у разі необхідності він може бути продовжений слідчим суддею за клопотанням прокурора. Загальний (сукупний) строк тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати 6 місяців.  

Під час обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту слідчий суддя також може зобов’язати особу виконувати зазначені вище обов’язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України (див. пункт 1 статті).

Домашній арешт може бути застосовано не у всіх випадках.

5. Тримання під вартою


Даний запобіжний захід є винятковим, може застосовуватися лише в окремих, чітко визначених випадках і полягає в цілодобовому утриманні особи під вартою в спеціальній установі (слідчому ізоляторі).

Строк тримання під вартою встановлюється до 60 днів, а у разі необхідності – може бути продовжений (на стадії досудового розслідування сукупний строк тримання під вартою не може перевищувати 6 місяців у кримінальному провадженні щодо злочинів невеликої або середньої тяжкості та 12 місяців – у провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів). [2]

Отже, запобіжні заходи – це заходи процесуального примусу, ще застосовуються до обвинуваченого (підозрюваного) органом дізнання, слідчим, прокурором, судом чи суддею, у продовжені якого перебуває справа, з метою не допущення неправомірної поведінки з його боку, та спричиняють повний психологічний вплив на обвинуваченого (підозрюваного)або обмежують його особисту свободу. Метою застосування запобіжних заходів, згідно із ст. 148 КПК, є недопущення того, щоб обвинувачений, підозрюваний скрився від слідства і суду, перешкоджав своїми діями встановленню об’єктивної істини у кримінальній справі, продовжував займатися злочинною діяльністю, а також перешкоджання виконання встановленого судовим вироком покарання. Запобіжні заходи є одним із видів заходів процесуального примусу, їх складовою частиною.Запобіжні заходи можуть застосовуватися лише при наявності зазначених у законі підстав для їх застосування .

Кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення.

В кримінальному процесі України виділяють такі форми обвинувачення як державне та приватне. Основною формою обвинувачення, яка найбільш відповідає його характеру та засадам, є державне обвинувачення. В КПК встановлені відмінності порядку кримінального провадження, які починаються з ініціативи потерпілого, від загального порядку провадження у зв’язку з державним обвинуваченням. [1]

Кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення є провадження, яке може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого щодо кримінальних правопорушень, перелік яких визначено у ст. 477 КПК України.

Категорії кримінальних правопорушень, за якими відбувається провадження у формі приватного обвинувачення, передбачені ст. 477 КПК України:

  1. склад кримінального правопорушення має бути визначений п.1 вказаної статті;




  1. склад кримінального правопорушення має бути визначений п.2 вказаної статті, якщо вони вчинені чоловіком (дружиною) потерпілого;

  2. склад кримінального правопорушення має бути визначений п.3 вказаної статті, якщо вони вчинені чоловіком (дружиною) потерпілого, іншим близьким родичем чи членом сім’ї потерпілого, або якщо вони вчинені особою, яка щодо потерпілого була найманим працівником і завдала шкоду виключно власності потерпілого.

Новелою КПК 2012 року є те, що у формі приватного обвинувачення провадиться досудове розслідування слідчим і прокурором відповідно до загального порядку здійснення досудового розслідування. Проте, як вже зазначалось, потерпілий ініціює початок кримінального провадження у формі кримінального провадження. [4, C - 77 -81]
Загальні особливості провадженням у формі приватного обвинувачення:
- провадження у формі приватного обвинувачення стосується певної категорії кримінальних правопорушень - передбачених ст. 477 КПК України;
- провадження розпочинається лише на підставі заяви про вчинення кримінального правопорушення, що подається до слідчого, прокурора, іншої службової особи органу, уповноваженого на початок досудового розслідування протягом строку давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення певного кримінального правопорушення (ст. 478 КПК України);
- якщо потерпілий, а у випадках, передбачених КПК України, його представник відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні - кримінальне провадження закривається (п. 7 ч.1 ст. 284 КПК України);
- відшкодування шкоди потерпілому у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення може відбуватися на підставі угоди про примирення або без неї (ст. 479 КПК України).
Слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування. Якщо в процесі досудового розслідування буде встановлено, що воно розпочато за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 477 КПК, при цьому відсутня заява потерпілого, то відповідно до ст. 26 КПК кримінальне провадження закривається. Окрім того, потерпілий може відмовитися від обвинувачення, що також є підставою для закриття кримінального провадження (ч. 7 ст.284 КПК). [1]
Якщо потерпілих кілька, то дане питання вирішується в індивідуальному порядку, тобто кожний з них може подати заяву про вчинення відносно нього кримінального правопорушення, яким завдано йому шкоду. Якщо потерпілий є неповнолітнім або особою, яка не здатна самостійно захищати свої інтереси, заяву про вчинене кримінальне правопорушення може подати його законний представник. Як законні представники можуть бути залучені батьки (усиновлювачі), а в разі їх відсутності - опікуни чи піклувальники особи, інші повнолітні близькі родичі чи члени сім’ї, а також представники органів опіки і піклування, установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній, недієздатний чи обмежено дієздатний ( ч. 2 ст. 44 КПК).
Взагалі потерпілий має право подати до слідчого, прокурора, іншої службової особи органу, уповноваженого на початок досудового розслідування, заяву про вчинення кримінального правопорушення протягом строку давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення певного кримінального правопорушення. Дана категорія кримінальних проваджень віднесена до компетенції слідчих ОВС та органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства.[1]
В процесі досудового розслідування потерпілий може прийняти рішення про укладення угоди про примирення. Відповідно до 469 КПК угода про примирення може бути укладена за ініціативою потерпілого, підозрюваного або обвинуваченого. Потерпілий може ініціюватися укладення угоди про примирення з підозрюваним та обвинуваченим в будь-який момент після повідомлення особі про підозру до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку. У разі якщо в кримінальному провадженні беруть участь кілька потерпілих від одного кримінального правопорушення, угода може бути укладена та затверджена лише з усіма потерпілими. Порядок укладення угоди про примирення передбачений главою 35 КПК.
На відміну від відмови потерпілого від обвинувачення, укладення угоди про примирення не може бути підставою для закриття кримінального провадження. Якщо угоди досягнуто під час досудового розслідування, обвинувальний акт з підписаною сторонами угодою невідкладно надсилається прокурором до суду для вирішення питання про її затвердження вироком суду. Якщо угоди досягнуто під час судового провадження, суд невідкладно зупиняє проведення процесуальних дій і переходить до розгляду угоди.
Законодавець передбачає можливість зміни приватного обвинувачення на державне, і навпаки. Якщо під час кримінального провадження у формі приватного обвинувачення слідчим буде перекваліфіковано дії підозрюваного, які передбачені статтею КК, що не входить до переліку ст. 477 КПК, тоді досудове розслідування здійснюється в загальному порядку, незалежно від згоди на те потерпілого.
Кримінальні провадження у формі приватного обвинувачення розглядаються судом у загальному порядку. Особливістю такого судового розгляду є те, що обвинувачення в суді підтримує потерпілий або його представник.
Відшкодування шкоди потерпілому у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення може відбуватися на підставі угоди про примирення або без неї (ст. 479 КПК).

Практичне завдання №1

Під час розгляду матеріалів кримінального провадження у суді, внесеного

до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками ч.3 ст.185 КК України

було встановлено, що підсудний, крім того, скоїв ще одне кримінальне

правопорушення, передбачене ч.2 ст.185 КК України. До суду були запрошені

свідки (очевидці), потерпілий, які допитані про обставини кримінального

правопорушення. Підсудний визнав себе винуватим у скоєнні обох

кримінальних правопорушень. Суддя склав і оголосив обвинувальний вирок.


  1. Який існує порядок визначення меж судового розгляду, зміни обвинувачення, та висунення додаткового обвинувачення?

  2. Чи можна вважати вирок судді вірним?

  3. Чи вийшов суддя за межі своїх повноважень?

  4. Чи має право суддя вносити відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань?

  1. У разі отримання відомостей про можливе вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення, щодо якого обвинувачення не висувалось і яке тісно зв'язане з первісним та їх окремий розгляд неможливий, прокурор після виконання вимог статті 341 цього Кодексу має право звернутися до суду з вмотивованим клопотанням про розгляд додаткового обвинувачення в одному провадженні з первісним обвинуваченням.

  2. Ні, суддя не може доповнити обвинувачення довим епізодоми, про які не вказано в обвинувальному акті.

  3. Так

  4. Ні, відомості до Єдиного реєстру вносить тільки прокурор.

Практичне завдання №2

Здійснюється досудове розслідування щодо заволодіння грошей шляхом

шахрайства співробітниками туристичної фірмі «ЛОТОС». Слідчий при допиті потерпілих встановив, що вони віддавали гроші в приміщенні бухгалтерії фірми жінці віком близько 30-35 років, яка сиділа у кабінеті за столом, який знаходився зліва - другим від вхідних дверей. У звязку з тим, що у цьому кабінеті було десять столів і за кожним працювали жінки приблизно такого ж віку, слідчий вирішив провести впізнання безпосередньо у приміщенні бухгалтерії туристичної фірмі.По черзі запрошувались потерпілі, які у присутності понятих вказали на громадянку Колобкову, яка сиділа за другим столом зліва від входу, і пояснили, що саме їй віддавали гроші.


  1. Які існують підстави та загальні законодавчі вимоги до проведення слідчих

(розшукових) дій?

  1. Які правила (кримінально-правові процедури) передбачені законом до

проведення такої слідчої дії як пред’явлення особи для впізнання?

  1. Яке доказове значення такої (указаної в фабулі завдання) «слідчої» дії?

  2. Чи допущені помилки слідчим і які саме?




  1. Підставами для проведення слідчої дії є наявність достатніх відомостей, що вказують на можливість досягнення її мети.

  2. Перед тим, як пред'явити особу для впізнання, слідчий, прокурор попередньо з'ясовує, чи може особа, яка впізнає, впізнати цю особу, опитує її про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких вона бачила цю особу, про що складає протокол. Особі, яка впізнає, пропонується вказати на особу, яку вона має впізнати, і пояснити, за якими ознаками вона її впізнала. З метою забезпечення безпеки особи, яка впізнає, впізнання може проводитися в умовах, коли особа, яку пред'являють для впізнання, не бачить і не чує особи, яка впізнає, тобто поза її візуальним та аудіоспос-тереженням.

  3. –

  4. Так, слідчий проводив впізнання в людному місці, об’єкт який впізнают бачи и чув впізнавача.

Використана література

  1. Кримінальний процесуальний кодекс України [Електронний ресурс] :

закон України від 13.04.2012  № 4651-VI. - Електрон. дан. (1 файл). – Режим

доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17.

  1. Кримінальний кодекс України [Електронний ресурс] : закон України

від 05.04.2001 № 2341-III. - Електрон. дан. (1 файл). – Режим доступу :

http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14.

  1. Курс лекцій з кримінального процесу за новим Кримінальним

процесуальним кодексом України (Особлива частина) [Текст]/ [Хабло О.Ю.,

Степанов О.С., Климчук М.П. та ін.]. – К.: Нац. акад. внутр. справ, 2012. – 200с.

  1. Молдаван А.В., Кацавець Р.С. Кримінальний процес України: Лекції.

Процесуальні документи. - К.: Алерта, 2014. – 352 с.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас