Ім'я файлу: отпд 2019.docx
Розширення: docx
Розмір: 44кб.
Дата: 28.01.2020
Пов'язані файли:
кримінальний процес.docx

МІНІСТРЕСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРЕШНІХ СПРАВ

ХЕРСОНСЬКИЙ ФАКУЛЬТЕТ
Кафедра адміністративного права та адміністративного процесу

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з навчальної дисципліни

«Організація і тактика превентивної діяльності в органах

Національної поліції»
Варіант № 7


Форма навчання____________________

Навчальна група:___________________

Студент____________________________

(ПІБ)

Викладач________________________________

(ПІБ та посада викладача, який перевіряє контрольну роботу)
2019 рік
ПЛАН

  1. Міжнародні стандарти діяльності спеціальних установ…………..……....3-10

  2. Дії патрульного під час масових заходів……………………………..…...11-15

  3. Практичне завдання…………………………………………………….…..16-22

  4. Використана література…………………………………………………….….23

Міжнародні стандарти діяльності спеціальних установ.

Одним з найбільш актуальних питань функціонування вітчизняної пенітенціарної системи упродовж багатьох років є проблема її відомчого підпорядкування. У 1998 році система була виведена з Міністерства внутрішніх справ та підпорядкована створеному для цього Державному департаментові України з питань виконання покарань (далі – ДДУПВП), який у подальшому було визначено як центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, хоч пропозиції щодо доцільності підпорядкування пенітенціарних установ Міністерству юстиції почали з’являтися у незалежній Україні ще з 1991 року.

На порядку денному стоїть питання: чи залишити пенітенціарну систему в підпорядкуванні ДДУПВП або ж передати її у відання Мін’юсту. Кожен із зазначених вище акторів надає свої аргументи, підкреслюючи їх важливість: ДДУПВП – за збереження себе як центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом, а Мін’юст – фактично за надання Департаментові статусу своєї структурної частини.

У 2007-2008 роках було представлено декілька законопроектів, які передбачали підпорядкування пенітенціарної системи України Міністерству юстиції [1]. Проекти законів виходили від того, що необхідність такої реформи є очевидним фактом, що не потребує обґрунтування. Проте, на нашу думку, існує низка аспектів цієї проблеми, які надають підстави говорити що таке підпорядкування є передчасним кроком.

Ця проблема, не зважаючи на свою важливість, у дійсності перебуває поза належною увагою практиків та науковців. Здається, що політичні діячі представляють громадськості лише верхню частину цього «айсбергу». Тому прийняття відповідного закону без належного обґрунтування викликає занепокоєння.

У своїх попередніх публікаціях ми робили спроби проаналізувати стан справ, що склався навколо цієї проблеми . [7, C- 38] Тому у цьому розділі ми б хотіли надати цим думкам подальшого розвитку.

Викладення основного матеріалу варто розпочати з питання: що спонукає Міністерство юстиції України говорити про доцільність зазначеної вище реформи? Одним з головних аргументів на користь такого кроку є необхідність: 1) привести організаційно-правові засади державного управління пенітенціарною системою України у відповідність до європейських стандартів; 2) забезпечити дотримання прав людини у пенітенціарній системі на належному рівні. Варто наголосити, що перший аргумент розглядається як найбільш вагомий та переконливий.

Як на нашу думку, «європейські стандарти» та «права засуджених» є водночас як сильним, так і слабким місцем реформи, що пропонується. Не можна не висловити припущення, що усі зазначені вище аргументи, чесно кажучи, є здебільшого декларативними. Саме тому без відповіді залишаються багато питань, які аналізуються нижче.

Щодо «європейських стандартів», то Мін’юст цілком обґрунтовано звертає увагу на деякі висновки та рекомендації Парламентської Асамблеї Ради Європи (далі – ПАРЄ), у яких наголошується на необхідності підпорядкування українських пенітенціарних установ міністерству юстиції . [6, C - 9]Якщо брати за основу ці документи, то, безумовно, все вказує на необхідність відомчого підпорядкування вітчизняних пенітенціарних установ саме Міністерству юстиції. Проте, проглянувши Європейські пенітенціарні правила, важко знайти пряму вказівку, що «європейські стандарти» полягають у підпорядкуванні пенітенціарних установ міністерствам юстиції. Ст.71 Правил містить лише перелік винятків, який прямо вказує на те, яким відомствам в’язниці підпорядковані бути не можуть. Зазначається, що «за пенітенціарні установи повинні відповідати органи державного управління, які не підпорядковані:

військовому відомству;

відомству поліції;

відомству кримінального переслідування» . [7, C - 53]

Призначення Європейських пенітенціарних правил полягає у тому, щоб стимулювати органи державного управління пенітенціарними системами розробляти та впроваджувати відповідні політики та сучасні стилі менеджменту. Правила не являють собою певний формальний зразок [6, C – 78]. Вони не мають обов’язкової сили у міжнародному праві, хоч вони і є загальновизнаним кодексом діяльності з питань управління в’язницями та поводження із ув’язненими. [7, C -102] Тому дотримання європейських стандартів Україною не означає копіювання певної організаційної структури, а створення, серед всього іншого, найбільш оптимальних умов для ресоціалізації засуджених та, як наслідок, убезпечення суспільства.

Відповідно до "Положення про приймальники-розподільники для неповнолітніх органів внутрішніх справ" ними є спеціальні установи дня неповнолітніх органів внутрішніх справ, що призначені для тимчасового тримання окремих категорій неповнолітніх, яких необхідно ізолювати.

Приймальники-розподільники для неповнолітніх створюються для тимчасового тримання в них неповнолітніх віком від 11 до 18 років, які:

– вчинили у віці від одинадцяти до чотирнадцяти років суспільно небезпечні діяння, якщо є потреба негайно ізолювати їх (за постановою слідчого, санкціонованою прокурором, або за постановою суду);

– згідно з рішенням суду направляються у спеціальні установи для дітей;

– самовільно залишили спеціальний навчально-виховний заклад, де вони перебували.

Основними завданнями приймальників-розподільників є: недопущення з боку дітей правопорушень; здійснення серед них профілактичної і виховної роботи; виявлення причин і умов, які сприяють злочинності у підлітковому середовищі; забезпечення належних умов їх тримання.

Начальник приймальника-розподільника, його заступник, старший інспектор, інспектор профілактики, старший вихователь, вихователь, черговий, черговий по режиму приймальників-розподільників мають право:

– вимагати від підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності відомості, необхідні для влаштування дітей, установлення їх особи, з'ясування причин бездоглядності та вчинення правопорушень;

– викликати у разі самовільного залишення дітьми загальноосвітньої школи або професійного училища соціальної реабілітації, інших спеціальних установ для дітей батьків (усиновителів) або опікунів (піклувальників) і представників цих закладів для повернення дітей у сім'ю або зазначені заклади;

– проводити у разі наявності інформації про зберігання дітьми заборонених речей особистий огляд дітей, їх речей, посилок, передач, а також спальних та інших приміщень із складанням протоколу про результати огляду.

Не підлягають поміщенню у приймальники- розподільники діти, які перебувають у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння, психічно хворі з вираженими симптомами хвороби, діти, які вчинили правопорушення у віці, з якого за такі діяння можлива кримінальна відповідальність, крім випадків припинення кримінальної справи і спрямування винних осіб у спеціальні установи для дітей за рішенням суду.

Підставою для поміщення дітей у приймальник- розподільник є рішення суду. Приймання дітей здійснюється приймальниками-розподільниками цілодобово. Перед влаштуванням у приймальник-розподільник проводиться особистий огляд дитини. Огляд здійснюється посадовою особою приймальника-розподільника у присутності двох інших працівників приймальника-розподільника або громадян однієї статі з доставленими.

Профілактична та виховна робота з дітьми, які тримаються у приймальниках-розподільниках, здійснюється з урахуванням віку, ступеня педагогічної занедбаності, суспільної небезпечності раніше вчинених правопорушень, а також інших обставин, які мають значення для ефективних заходів профілактичного впливу.

З метою запобігання правопорушенням серед дітей, виявлення та усунення причин і умов, що їм сприяли, посадові особи приймальників-розподільників:

– з'ясовують умови життя і виховання дітей у сім'ї, їх особисті якості, інтереси, причини самовільного залишення спеціального навчально-виховного закладу, недоліки в діяльності підприємств, установ і навчальних закладів, які сприяли вчиненню правопорушень; причини вчинення кримінальних правопорушень; осіб, що брали в них участь або перебувають у розшуку, а також таких, що пропали безвісти; місця збуту викраденого, випадки втягування дітей у злочинну та іншу антигромадську діяльність;

– негайно спрямовують у відповідні міськрайвідділи ГУМВС, УМВС в областях та на транспорті повідомлення про виявлення осіб, що вчинили кримінальні правопорушення, або інші обставини, які мають значення для їх розкриття;

– проводять індивідуальні виховні заходи з дітьми, що тримаються у приймальниках-розподільниках, особливу беручи до уваги на розвиток позитивних схильностей та інтересів, усунення недоліків у поведінці, залучення до навчання та праці;

– інформують зацікавлені державні органи і громадські організації про причини правопорушень дітей, вносять пропозиції щодо усунення таких причин та умов, а також з питань поліпшення організації навчання та трудового виховання дітей, які тримаються в приймальниках-розподільниках.

Спеціальна установа для адміністративно арештованих включае в себе ІТТ.

Ізолятор тимчасового тримання — у Україні та інших країнах— місця ув'язнення (камери) при територіальних органах внутрішніх справ або органах прикордонної охорони, призначене для тимчасового утримання осіб, затриманих за підозрою у вчиненні злочину.

Діяльність ІТТ ґрунтується на принципах суворого додержання законності, Конституції України, вимог Загальної декларації прав людини, Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, інших міжнародних норм і стандартів поводження з ув’язненими та затриманими, Законів України «Про Національну Поліцію», «Про попереднє ув’язнення» та інших законодавчих актів України, нормативно-правових актів МВС України, а також цих Правил.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про попереднє ув’язнення»

затримані та взяті під варту особи підлягають обшуку, а їхні речі — огляду,

про що складається протокол обшуку.

Обшук повинен здійснюватися особою та в присутності понятих однієї

статі з особою, яка обшукується. Під час обшуку вилучаються:

  1. вогнепальна та холодна зброя, колючо-ріжучі предмети, персні, годинники, ордени, медалі та інші металеві предмети й цінності; скляний посуд, спиртні напої, гральні карти, поясні ремені, підтяжки, краватки, шнурки, шарфи;

  2. наркотичні, лікарські засоби та предмети медичного призначення, не дозволені медичним працівником для вживання й зберігання в камерах;

  3. перець, сіль і продукти харчування понад установлені норми;

  4. гроші, облігації, ощадні книжки, акредитиви та інші цінні папери;

  5. ключі від замків. [1]

Вилучені під час обшуку в затриманої або взятої під варту особи гроші

та цінні речі здаються на зберігання до фінансової частини органу внутрішніх

справ, а особисті речі — до камери схову ІТТ, про що складається протокол.

Особисті документи, а також цінні папери, листи, записні книжки, фотокартки, вилучені з обігу предмети та документи, належність яких не встановлена,передаються особі, яка провадить дізнання, слідчому або суду.

Згідно зі статтею 9 та 10 Закону України «Про попереднє ув’язнення», особи які перебувають у ілозяторі тимчасового примання, мають перелік обов’язкі та прав. Наприклад: право на щоденну прогулянку тривалістю одна година, користування власним одягом і взуттям, користування телевізором, холодильником, електро.кип’ятильником , тощо.До обовь’язків входить дотримуватися встановлених правил внутрішнього розпорядку й санітарно-гігієнічних правил, мати охайний зовнішній вигляд, постійно підтримувати чистоту в камері, дбайливо ставитися до інвентарю, обладнання й іншого майна ІТТ, виконувати законні вимоги керівництва ізолятора, бути ввічливими один з одним, а також з працівниками ІТТ, не вступати з ними в суперечки, не принижувати їх гідність, не протидіяти виконанню ними своїх службових обов’язків, виконувати обов’язки чергового по камері за призначенням керівництва ІТТ, та інше зазначенне у ст.10 Закону України «Про попереднє ув’язнення». [1]

Для осіб, які вперше засудженні до позбавлення волі за злочинами невеликої або середньої тяжкості чи тяжкі злочини, які на підставі статті 89 Кримінально-виконавчого кодексу України залишені у СІЗО для роботи з господарського обслуговування; особи, засуджені до позбавлення волі, вироки щодо яких набрали законної сили і які на підставі статті 87 Кримінально-виконавчого кодексу України підлягають відправленню до установ виконання покарань; особи, засуджені до позбавлення волі, вироки щодо яких набрали законної сили, які на підставі статті 90 КВК тимчасово залишені в СІЗО або переведені до СІЗО з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії; особи, засуджені до позбавлення волі, вироки щодо яких набрали законної сили, які відповідно до статті 88 КВК переміщуються під вартою з однієї установи до іншої.

Слідчий ізолятор (СІЗО) — пенітенціарна установа Державної пенітенціарної служби, яка призначена для утримування осіб, щодо яких було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту на будь-якій стадії кримінального судочинства (до судового процесу, після вироку до направлення в арештний дім, виправний центр чи колонію).

Ув’язнені і засуджені, які тримаються в СІЗО, користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених законодавством України і встановлених ухвалою слідчого судді (суду) або вироком суду. Не допускається надання будь-яких пільг чи переваг ув’язненим і засудженим, які тримаються у СІЗО, залежно від їх расової, національної приналежності, ставлення до релігії, майнового стану, політичних поглядів та минулих заслуг. [8, C – 133]

Ув’язнені і засуджені мають право:

на захист своїх прав та інтересів особисто або за допомогою захисника з моменту затримання або тримання під вартою, а також на повідомлення під час взяття під варту підстав та мотивів тримання під вартою, оскаржувати їх у суді, за особистою письмовою заявою отримати в друкованому вигляді роз’яснення положень статей 28, 29, 55, 56, 59, 62 та 63 Конституції України та інших прав затриманих або осіб, які тримаються під вартою, встановлених законом, у тому числі права здійснювати захист своїх прав та інтересів особисто або за допомогою захисника з моменту затримання або арешту (тримання під вартою) особи, права відмовитися від надання будь-яких пояснень або свідчень до прибуття захисника;

знайомитися з правилами внутрішнього розпорядку СІЗО;

на щоденну прогулянку тривалістю одна година. Вагітним жінкам і жінкам, які мають при собі дітей, неповнолітнім, а також хворим з дозволу лікаря та за їх згодою тривалість щоденної прогулянки може бути збільшена до двох годин;

звертатися по психологічну допомогу;

одержувати передачі або посилки та грошові перекази і передачі;

за висновком лікаря отримувати від родичів (у фабричній, закритій, не пошкодженій упаковці) аналоги медичних препаратів, призначених для проходження курсу лікування;

користуватись власним одягом і взуттям, мати при собі документи та записи, що стосуються кримінального провадження, а також бланки поштових відділень та квитанції на здані на зберігання речі;

користуватися телевізорами (не більше одного в камері), одержаними від родичів або інших осіб, настільними іграми, газетами і книгами з бібліотеки СІЗО та придбаними через торговельну мережу;

відправляти в індивідуальному порядку релігійні обряди і користуватися релігійною літературою та властивими їх віруванню предметами релігійного культу, що виготовлені промисловим способом з некоштовних матеріалів, якщо при цьому не порушується встановлений у СІЗО порядок, а також не обмежуються права інших осіб;

на восьмигодинний сон у нічний час, під час якого не допускається залучення до участі у кримінальному провадженні та інших діях, за винятком невідкладних випадків, тощо передбаченного Наказом «Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України».
Дії патрульного під час масових заходів.

Масовий захід – це спортивний, театральний або розважальний захід, на якому можуть бути присутні ( якщо йдеться про стадіон, інший об’єкт, що не є будинком, або територію, на якій є можливість проведення масового заходу) не менш ніж 1000 осіб, а якщо йдеться про спортивну залу або інше приміщення, що дає можливість проведення масового заходу, – не менш як 300 осіб.

Масові заходи – це сукупність дій соціального життя за участі великої кількості громадян, які здійснюються з метою задоволення політичних, духовних, фізичних та інших потреб громадян, виступають формою реалізації їх прав і свобод, а також формою соціального спілкування між людьми і способом вироблення єдності установок особистості і суспільства в цілому.

Характерні ознаки масових заходів

  1. наявність великої маси людей;

  2. організованість дій;

  3. наявність цілей або однієї конкретно визначеної мети;

  4. наявність громадських місць;

  5. регламентація порядку проведення масових заходів.

Наявність великої маси людей характеризується тим, що масові заходи різноманітної спрямованості привертають до себе увагу значної кількості людей, які в подальшому приєднуються до учасників цих заходів.

Під організованістю дій слід розуміти чіткий порядок дій всіх суб’єктів, які беруть участь у підготовці і проведенні заходів, що забезпечує їх безпеку, тобто розробляється програма заходу, визначаються заходи безпеки, а також учасники заходу, їх компетенція, створюються органи координації дій та ін.

Наступна характерна риса масових заходів виходить з того, що будь-які заходи зумовлюються перш за все проявом вольових відносин між людьми. При цьому зазначені відносини виникають і розвиваються не в кожній сфері їх діяльності, а тільки там, де стикаються інтереси багатьох громадян, тобто в громадських місцях.

Визначення масових заходів:

Відповідно до постанови про дії органів і підрозділів внутрішніх справ щодо організації й забезпечення охорони громадського порядку і безпеки громадян під час проведення масових заходів та акцій – масові заходи – це заходи громадсько-політичного, релігійного, спортивного, культурно-видовищного характеру за участю значної кількості громадян, що проводяться з нагоди відзначення офіційних (державних), професійних, релігійних свят, пам’ятних дат, а також за ініціативою політичних партій, рухів, громадських об’єднань, релігійних конфесій, громад, окремих громадян, спортивних організацій, закладів культури тощо.

До масових заходів відповідно належать: збори, демонстрація, мітинг, пікетування, похід, вуличний похід, акція, захід-акція комерційного характеру.

Як свідчать статистичні дані, впродовж останніх п’яти років кількість масових заходів і акцій в Україні постійно зростає, в середньому щороку в них беруть участь близько 70 млн. громадян. Структурно масові заходи, що проводяться в нашій державі, поділяються таким чином: 50 % – громадсько-політичні акції, майже 31 % заходів пов’язані з блокуванням транспортних комунікацій, 10 % – з голодуваннями, 3 % – зі страйками та 6 % – з іншими явищами. Саме тому органам Національної поліції важливо прийняти правильні управлінські рішення з урахуванням правових, організаційних і психологічних аспектів для запобігання виникненню масових порушень громадського порядку, адже одним із основних результатів правоохоронної роботи має бути підтримання громадського порядку та безпеки.

Для забезпечення публічного порядку та безпеки під час проведення масових заходів керівниками органів Національної поліції залучається реально необхідна кількість сил і засобів. Наряди вводяться в дію в міру здійснення заходу, а коли мине потреба, - за розпорядженням начальника оперативного штабу (начальника сектору або дільниці) негайно знімаються та виводяться в резерв.

Основними силами, які забезпечують публічний порядок і безпеку громадян під час масових заходів, є особовий склад органів і підрозділів Національної поліції, а додатковими силами - особовий склад підрозділів Національної гвардії України та вищих навчальних закладів із специфічними умовами навчання, які задіюються за окремим планом.

Під час проведення масового заходу необхідно забезпечити:

- недопущення проходу до місця заходів осіб, які перебувають у стані сп’яніння, мають предмети, які можна використати для завдання тілесних ушкоджень;

- проїзд (відведення проїзду) автотранспорту;

- безперешкодний прохід місцевих жителів до своїх помешкань, а працівників установ, підприємств, організацій - до місця роботи;

- охорону важливих об’єктів, розташованих поблизу проведення заходу;

- поступову (планомірну) евакуацію визначеними шляхами учасників та глядачів заходу після його завершення, організовану посадку та безпечний проїзд комунальним транспортом.

Заключний етап здійснюється шляхом: згортання сил і засобів та зосередження їх у призначених місцях; зняття встановлених режимних обмежень; прибуття особового складу на місце розміщення органу, підрозділу Національної поліції; підбиття підсумків роботи.

Таким чином, забезпечення публічного порядку і безпеки працівниками Національної поліції під час проведення масових заходів супроводжується посиленим режимом несення служби та обмеженнями прав і свобод людини та громадянина. Такі заходи вимагають від поліцейських уважності, зібраності, коректного ставлення та неупередженості під час винесення адміністративних рішень. Усі виконувані дії потребують складання спеціальних планів з попереднім погодженням із вищим керівництвом.

Патрульні наряди забезпечують належний рівень публічного порядку та безпеки на своїх маршрутах і постах відповідно до чинних законів і встановлених правил поведінки. Вони повинні підтримувати нормальну обстановку й порядок на вулицях, площах, у парках, на транспортних магістралях, в аеропортах та в інших громадських місцях, вживаючи при цьому своєчасних заходів щодо виявлення, запобігання й припинення порушень публічного порядку. [3]

При виконанні службових обов’язків працівник патрульної служби зобов’язаний:

1) поважати і не порушувати права та свободи людини і громадянина;

2) обмежувати права і свободи людини лише у спосіб та у випадках, що встановлені законом;

3) звертаючись до людини, привітатися, прикласти праву руку до головного убору, назвати своє прізвище, посаду, спеціальне звання та пред’явити на її вимогу службове посвідчення, надавши можливість ознайомитися з викладеною в ньому інформацією, при цьому не випускати його з рук;

4) під час спілкування з особою чітко дотримуватися норм службової етики;

5) попередити водіїв транспортних засобів про небезпеку, що виникла на шляху їх руху, та вжити заходів для їх усунення;

6) у разі отримання інформації про можливе вчинення правопорушення негайно інформувати безпосереднього керівника, чергового та/або службу моніторингу і вжити всіх передбачених законом заходів для його запобігання;

7) надавати допомогу особам, які постраждали від правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їх життя та здоров’я;

8) під час проведення ремонтно-будівельних та інших видів робіт на вулицях і дорогах забезпечувати оптимізацію дорожнього руху і контролювати дотримання правил безпеки дорожнього руху;

9) за можливості надати допомогу водію в разі несправності його транспортного засобу.

Під час проведення масового заходу працівники поліції зобов'язані:

знати та виконувати поставлені завдання;

виявляти виняткову виваженість та витримку при несенні служби, у будь-яких ситуаціях діяти спокійно та впевнено, особливо під час припинення порушень громадського порядку; знаходитися у визначеному місці та без дозволу не залишати довірену дільницю служби; виводити з місця проведення масового заходу осіб, які перебувають у стані сп'яніння, та інших правопорушників; у разі виявлення обставин, які ускладнюють проведення заходу або забезпечення громадського порядку, терміново доповідати керівнику, відповідальному за охорону громадського порядку; у разі проведення масового заходу з недотриманням вимог чинного законодавства інформувати про початок, кількість учасників та обставини проведення цього заходу оперативного чергового органу внутрішніх справ, на території якого проводиться захід затримувати осіб, які мають при собі предмети, що можуть бути використані для заподіяння тілесних ушкоджень та як зброя.
Практична робота

Превентивна діяльність – спеціальний вид діяльності уповноважених на це спеціальних органів поліції, спрямований на здійснення системи певних заходів з виявлення й усунення причин та умов, що сприяють вчиненню правопорушень, та вплив на осіб, схильних до протиправної поведінки.

По-іншому, превентивна (профілактична) діяльність – це своєрідний, найбільш гуманний спосіб протидії злочинності, засіб підтримання належного рівня правопорядку в суспільстві, забезпечення прав і законних інтересів громадян.

Види превентивної поліцейської діяльності: загальна та індивідуальна.

До загальної профілактики належать: проведення зустрічей із громадою, представниками трудових колективів, адміністрацією навчальних закладів тощо; проведення для населення інформаційних лекцій та практичних занять, спрямованих на взаємне вирішення проблем, що турбують громаду (розповсюдження наркотиків, пияцтва, насильницьких злочинів у нічний час, інших проблем); формування партнерських відносин.

До індивідуальної профілактики належать: ознайомлювальні, попереджувальні, виховні бесіди за місцем проживання чи роботи; бесіди з родичами, сусідами особи, схильної до вчинення адміністративного чи кримінального правопорушення; у межах компетенції – допомога у працевлаштуванні, дозвіллі, встановленні соціально корисних контактів; відвідування за місцем проживання, з’ясування умов проживання, негативних чинників, що спонукають особу до протиправної поведінки; сприяння у вирішенні соціальних проблем, ініціювання перед органами місцевого самоврядування, відповідними службами питання надання необхідної соціальної, медичної, психологічної допомоги.

Заходи індивідуальної профілактики можуть бути поділені на такі види: 1) заходи переконання: проведення профілактичних бесід; закріплення наставника; позитивний приклад, зауваження особі, припинення протиправних дій; 2) заходи допомоги: сприяння соціальній адаптації, формування соціальної стійкості: сприяння у трудовому й побутовому облаштуванні; нормалізація відносин у родині й професійному оточенні; сприяння у професійному вдосконаленні та ін.; 3) заходи контролю: оцінка ефективності проведених заходів, корекція тактики профілактичної діяльності; відвідування місць проживання та навчання відповідних осіб; перевірка форм проведення дозвілля; перевірки за різними системами обліку тощо.

Метою поліцейського заходу є оперативне вирішення питань, ситуації на місці шляхом використання чітко визначених законодавством засобів, спрямоване на негайне настання фактичного результату щодо охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Поліцейські заходи можуть бути превентивного та примусового характеру. Також поліцейські заходи можуть бути передбачені як законом України «Про Національну поліцію», Кодексом України про адміністративні правопорушення, Кримінальним процесуальним кодексом України, так і іншими законами. Слід наголосити, що закріплення видів, умов та порядку застосування поліцейських заходів у підзаконних нормативно-правових актах є незаконним.

Превентивна робота поліції у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху

У сфері безпеки дорожнього руху діють найрізноманітніші вимоги та правила, що підлягають обов’язковому виконанню. Контроль за виконанням зазначених правил здійснює патрульна поліція.


Забезпечення безпеки дорожнього руху регламентується законами України «Про дорожній рух», «Про Національну поліцію» і затвердженими Кабінетом Міністрів України Правилами дорожнього руху, а також Кодексом України про адміністративні правопорушення та Положенням про Національну поліцію, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

До повноважень Міністерства внутрішніх справ України у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху належать:

- участь у формуванні та реалізації в межах своїх повноважень державної політики щодо забезпечення безпеки дорожнього руху, підготовка проектів законів та інших нормативно-правових актів, у тому числі правил, норм і стандартів, державних і регіональних програм щодо забезпечення безпеки дорожнього руху та його учасників;

- здійснення у випадках, передбачених законом, державної реєстрації та обліку транспортних засобів, приймання іспитів для отримання права керування транспортними засобами та видача відповідних документів;

- погодження проектів конструкцій транспортних засобів у частині дотримання вимог щодо забезпечення безпеки дорожнього руху;

- ведення автоматизованого обліку, накопичення, оброблення та використання відомостей про транспортні засоби, що підлягають державній і відомчій реєстрації, та про їхніх власників;

- здійснення у випадках, передбачених законом, контролю за внесенням обов’язкових платежів власниками транспортних засобів;

- забезпечення організації та здійснення контролю за підготовкою, перепідготовкою та підвищенням кваліфікації водіїв транспортних засобів, обліком суб'єктів підприємницької діяльності всіх форм власності, що провадять таку діяльність, а також за прийманням іспитів з перевірки знань правил перевезення не­ безпечних вантажів автомобільним транспортом і видачою відповідних свідоцтв установленого зразка;

- ведення обліку торговельних організацій, підприємств-виробників та суб’єктів підприємницької діяльності всіх форм власності, що реалізують транспортні засоби або номерні складові частини до них, видача їм у встановленому порядку бланків довідок-рахунків, актів приймання-передавання транспортних засобів, а також номерних знаків для разових поїздок;

- ведення реєстру суб’єктів здійснення обов’язкового технічного контролю та державного контролю за додержанням такими суб'єктами вимог законодавства у цій сфері;

-ведення автоматизованого обліку адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху;

-формування в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, загальнодержавної бази даних про результати обов’язкового технічного контролю транспортних засобів на підставі інформації про результати перевірки технічного стану транспортного засобу, що надається суб'єктами проведення обов’язкового технічного контролю, та інформації про укладення договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що підлягають обов’язковому технічному контролю, що надається страховиками.

До повноважень Національної поліції у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху належать:

- участь у реалізації в межах своїх повноважень державної політики у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху;

- забезпечення безпеки дорожнього руху;

- організація супроводження й забезпечення безпечного руху транспортних засобів спеціального призначення;

- погодження відповідно до вимог закону України «Про дорожній рух», інших законодавчих актів проектів на будівництво, реконструкцію і ремонт автомобільних доріг, залізничних переїздів, комплексів дорожнього сервісу та інших споруд у межах відведення автомобільних доріг або червоних ліній міських вулиць і доріг;

- погодження поданих у встановленому порядку пропозицій стосовно обладнання засобами організації дорожнього руху місць виконання дорожніх робіт, проектів та схем організації дорожнього руху, маршрутів руху пасажирського транспорту, маршрутів організованого руху громадян і місць їх збору, порядку проведення спортивних та інших масових заходів, які можуть створити перешкоди дорожньому руху;

- видача в установленому порядку у випадках, передбачених законом, до­ зволів на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні;

- здійснення контролю за безпекою дорожнього руху під час надання послуг з перевезення пасажирів чи вантажів, у тому числі небезпечних, додержанням законодавства у зазначеній сфері, розробленням і видачою в установленому порядку документів щодо погодження маршрутів руху транспортних засобів під час дорожнього перевезення небезпечних вантажів;

- інформування учасників дорожнього руху про фіксацію фактів правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху в автоматичному режимі.

Національна поліція також здійснює контроль за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі, виконанням установлених Кабінетом Міністрів України правил паркування транспортних засобів у частині забезпечення безпеки дорожнього руху на майданчиках для паркування, а у випадках та порядку, визначених законом, тимчасово затримує і доставляє транспортний засіб, у тому числі з використанням спеціальних транспортних засобів (коли розміщення затриманого транспортного засобу суттєво перешкоджає дорожньому руху), на спеціальні майданчики чи стоянки для тимчасового зберігання, відповідно до закону тимчасово вилучає посвідчення водія.Положення про Національну поліцію покладає на поліцейських такі завдання у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху:

- провадження превентивної та профілактичної діяльності, спрямованої на запобігання вчиненню правопорушень;

- регулювання дорожнього руху та здійснення контролю за додержанням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі;

- здійснення супроводження транспортних засобів у випадках, передбачених законом;

- видання відповідно до закону дозволів на рух окремих категорій транспортних засобів; у випадках, визначених законом, видання та погодження дозвільних документів у сфері безпеки дорожнього руху.

Поліцейським надано право розглядати справи про адміністративні правопорушення, а саме про порушення правил дорожнього руху шляхом складання постанов на місці зупинки транспортного засобу. дорожньо-транспортних пригод із потерпілими;

13) видає відповідно до закону дозволи на рух окремих категорій транспортних засобів; у випадках, визначених законом, видає та погоджує дозвільні документи у сфері безпеки дорожнього руху;

14) взаємодіє в межах компетенції зі структурними підрозділами.

Використана література

  1. Про попереднє ув’язнення : Закон України від 02.10.2018 [Електронний ресурс] – Режим доступу : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3352-12

  2. Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України : Наказ від 20.03.2013[Електронний ресурс] – Режим доступу : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0445-13#n15

  3. Інструкція про дії органів і підрозділів внутрішніх справ щодо організації й забезпечення охорони громадського порядку від 20.03.2012 [Електронний ресурс] – Режим доступу : https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0170320-10

  4. Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі за № 1408/27853 зі змінами №1040 від 20.12.2018 - Електрон. дан. (1 файл). – Режим доступу https://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z1408-15?lang=en

  5. Адміністративна (поліцейська) діяльність органів внутрішніх справ. Спеціальна частина: підручник / за ред. В. В. Коваленка, Ю. І. Римаренко, В. І. Олефір. – К.: ПП "Директ лайн", 2012. – С. 144.

  6. Корніснко М. В. Забезпечення громадського порядку та громадської безпеки як функціям правоохоронної діяльності / М. В. Корнієнко // Науковий вісник Ужгородського національного університету. – 2013. – Вип. 22. – Ч. 1. – С. 160.

  7. Корнієнко М. В. Сили і засоби органів внутрішніх справ, які залучаються на охорону громадського порядку (на прикладах міста Києва) / М. В. Корнієнко. – К.: НАВСУ, 2009. – С. 21.

  8. Слідчий ізолятор // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.] — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с.

  9. Ягунов Д. Реформування організаційно-функціональної структури державного управління пенітенціарною системою України: реалії, перспективи та європейські стандарти // Вісник державної служби. – 2005. – №2. – С.15-18.

  10. Ягунов Д. Перспективи відомчого підпорядкування пенітенціарної системи України: деякі думки з приводу деяких законопроектів // Актуальні проблеми європейської інтеграції. Випуск 5-й. – Одеса, 2009. – С.245-253.

скачати

© Усі права захищені
написати до нас