Ім'я файлу: Псіхологія управління ЗМ4-1 КР Зайцев Д.Ю..doc
Розширення: doc
Розмір: 221кб.
Дата: 10.03.2023
скачати
Пов'язані файли:
Основна частина.doc
Розширення: doc
Розмір: 221кб.
Дата: 10.03.2023
скачати
Пов'язані файли:
Основна частина.doc
М
іністерство освіти і науки УкраїниМиколаївський національний аграрний університет
Інженерно-енергетичний факультет
Кафедра загальнотехнічних дисциплін
Контрольна робота
З дисципліни «Псіхологія управління»
Виконав:
Здобувач вищої освіти
Групи ЗМ4/1
Зайцев Д.Ю.
Перевірила:
Літвінчук С.Б.
Миколаїв 2023
Питання:
Методи вивчення документів.
Методи опитування (бесіда, анкетування, тестування).
Поняття про особистість.
Співвідношення понять «індивід», «суб'єкт», «індивідуальність».
Структура особливості.
1. Методи вивчення документівМетод вивчення документів використовується здебільшого як додатковий, але, незважаючи на це, він має велике значення, оскільки за його допомогою можливий аналіз продуктів людської діяльності. Метод вивчення документів застосовується переважно на ранніх етапах дослідження, коли необхідне попереднє ознайомлення з об'єктом дослідження, або на заключному етапі — для повнішої та об'єктивнішої інтерпретації результатів. У деяких випадках метод вивчення документів застосовується і як самостійний.
Документи класифікуються за різними критеріями:
1) за способом фіксації інформації (письмові, друковані, записи на носіях інформації тощо);
2) за мірою персоніфікації: особисті (листи, щоденники); безособові (дані статистики, преси, протоколи зборів тощо);
3) залежновід статусу джерела: офіційні (дані державної статистики, державних зів); неофіційні (матеріали приватних осіб).
Для подолання суб'єктивності в інтерпретації документа дослідником використовується спеціальний прийом, який має назву «контент-аналіз» (від англ. соntеnts - зміст). Він визначається як метод вияву та оцінки специфічних характеристик текстів та інших носіїв інформації, в яких виокремлені певні смислові одиниці та форми інформації. Суть його полягає в тому, в тексті виокремлюють певні одиниці змісту (терміни, оцінки та ін.), а потім підраховують частоту їх використання.
Метод контент-аналізу можна застосовувати лише тоді, коли дослідник має справу з великим масивом інформації і йому доводиться аналізувати численні тексти. Практично цей метод використовується в соціальній психології у дослідженнях масових комунікацій.
Як і при використанні інших методів, під час роботи з документами причина успіху чи невдачі значною мірою визначається майстерністю дослідника. Дані, одержані в результаті аналізу документів, мають відповідати вимозі певного рівня узагальненості, мати теоретичну і практичну значущість.
2. Методи опитування (бесіда, анкетування, тестування).Опитування— надзвичайно поширений прийом соціально-психологічних досліджень. Це метод збору первинної інформації, який грунтується на безпосередній (бесіда, інтерв'ю) чи опосередкованій (анкета) соціально-психологічній взаємодії дослідника та опитуваного (респондента).
Метод опитування — універсальний. Він дає змогу дослідникові за короткий проміжок часу одержати велику кількість інформації. Перевагою цього методу є також легкість застосування й обробки даних.
Залежно від особливостей процедури проведення розрізняють такі різновиди опитування:
1) групове (одночасне опитування всієї групи) та індивідуальне (передбачає опитування кожного респондента окремо);
2) очне (за умов особистого контакту з респондентом) та заочне (без особистого контакту з респондентом);
3) усне (інформація фіксується дослідником) та письмове (респондент сам заповнює анкету чи опитувальник).
Сфера застосування опитування в соціально-психологічних дослідженнях досить широка. Насамперед, це — головний спосіб збору первинної інформації щодо взаємозв'язку змінних, які вивчаються. Якщо програма дослідження передбачає експериментальну процедуру, опитування може використовуватися з метою виявлення головних критеріїв експериментальної та контрольної груп як до початку експерименту, так і після його закінчення.
Нарешті, опитування допомагає уточнювати, розширювати і контролювати дані, одержані як іншими методами, так і шляхом тієї чи іншої форми опитування.
Серед усних методів опитування найбільш вживаними є бесіда та інтерв'ю.Бесіда — це метод одержання інформації за допомогою вербальної комунікації у ході вільного діалогу між дослідником та піддослідним на певну тему. В принципі бесіда не обмежена в часі і, крім того, тут існує двобічний зв'язок між дослідником і респондентом.
Інтерв'ю— це метод одержання необхідної інформації шляхом безпосередньої цілеспрямованої бесіди інтерв'юера з респондентом. У разі проведення інтерв'ю двобічний зв'язок обмежений, інтерв'юер лише фіксує відповіді респондента, зберігаючи нейтральну позицію.
Для успішного проведення бесіди або інтерв'ю необхідно створити дружню атмосферу. І тут велике значення мають вступне слово і перші запитання досліднику, які повинні викликати в опитуваного довіру і бажання співробітничати. Рекомендується починати бесіду з нейтральних запитань, спираючися на досягнення єдності думок щодо очевидних фактів.
Розглянемо найпоширеніші різновиди інтерв'ю, які використовуються у практиці соціально-психологічних досліджень.
У стандартизованому інтерв'ю формулювання запитань та їх послідовність визначаються заздалегідь, вони однакові для всіх опитуваних. Інтерв'юер не може довільно переформульовувати запитання або вводити нові, а також змінювати їх порядок.
Застосування стандартизованого інтерв'ю доцільне тоді, коли необхідно опитати велику кількість людей і здійснити статистичну обробку даних. Цей різновид інтерв'ю використовується як головний метод збору первинної інформації, наприклад під час вивчення громадської думки.
Методика нестандартизованого інтерв'ю, навпаки, характеризується повною гнучкістю і варіює в широких межах. Інтерв'юер, який керується лише загальним планом, має право сам відповідно до конкретної ситуації формулювати запитання і змінювати порядок пунктів
Нестандартизоване інтерв'ю дуже рідко застосовується як головний засіб збору даних. Але на ранніх стадіях дослідження, коли необхідне попереднє ознайомство з досліджуваною проблематикою, без нестандартизованого інтерв'ю не обійтися. Цей різновид інтерв'ю стає в нагоді, коли потрібні доповнення та контроль даних, зібраних за допомогою інших методів.Велике значення для проведення усного опитування має вміння фіксувати інформацію. Одним із вирішальних чинників, який дає можливість досліднику глибше зрозуміти опитуваного, є дослівна фіксація відповідей. При цьому використання магнітофона небажане, оскільки це сковує дії респондента і позначається на щирості відповідей.
Широко вживаним є й метод письмового опитування - анкетування, яке здійснюється за допомогою структурно організованих запитань (анкет). При цьому дослідник має змогу одночасно опитати будь-яку кількість осіб. Інша його перевага полягає у порівняно легкій статистичній обробці зібраного матеріалу.
Проте дослідникові слід пам'ятати, що складання анкети — процес досить складний і вимагає певного рівня професійної підготовки.
Необхідно враховувати і специфіку письмового опитування. Технологія в цьому разі така. На першій сторінці анкети вказується організація, яка проводить опитування. Далі йде вступ — звернення до опитуваного, де зазначаються цілі дослідження, пояснюється, чому опитуваний повинен відповісти на запитання анкети. Враховуючи, що анкетування здебільшого проводиться анонімно, це звернення має бути лаконічним і ввічливим. У кінці анкетного бланка завжди висловлюється подяка опитуваному.
Перед складанням анкети потрібно добре продумати форму запитань. Залежно від розв'язуваних завдань запитання можуть бути відкриті і закриті. Запитання називається закритим, якщо у його формулюванні міститься перелік можливих варіантів відповідей або дихотомічна форма відповідей (так, ні). Відкриті ж запитання передбачають, що відповіді даватимуться респондентом у вільній формі.
Крім того, запитання можуть бути поставлені прямо чи непрямо. Пряме запитання формулюється в особовій формі і спрямоване на одержання безпосередньої інформації. Непрямі запитання висловлюються у безособовій формі й використовуються під час вивчення інтимних боків життя опитуваного.Коли складається анкета, належить дотримуватися таких загальних правил:
— набір запитань має бути логічно узгоджений із головною проблемою дослідження і становити певним чином організовану послідовність;
— формулювання запитань повинні бути ясними і чіткими, а текст запитань — зрозумілим респонденту, відповідати рівню його знань і освіченості;
формулювати запитання слід так, щоб забезпечити правдивість відповідей;
до анкети включаються найсуттєвіші запитання, віповіді на які дослідник може одержати лише шляхом анкетування.
Перед застосуванням анкети варто перевірити її на придатність відповідно до мети дослідження. Для цього зводиться пілотажне дослідження, в ході якого уточнюються і, якщо виникає потреба, переформульовуються запитання. Результати опитування повинні бути надійними і обгрунтованими. Одним із способів перевірки надійності анкети є повторне проведення анкетування через якийсь проміжок часу.
Надійність інформації, одержаної методом опитування, забезпечується поділом запитань на головні та контрольні. Про головні запитання вже говорилось. Що ж до контрольних, то вони застосовуються для встановлення щирості відповідей на головні запитання і часто мають форму відкритих непрямих запитань.
Тестування - це дослідницький метод, який дозволяє виявити рівень знань, умінь і навичок, здібностей та інших якостей особистості, а також їх відповідність певним нормам шляхом аналізу способів виконання випробуваним ряду спеціальних завдань. Такі завдання прийнято називати тестами. Тест - це стандартизоване завдання або особливим чином пов'язані між собою завдання, що дозволяють досліднику діагностувати міру виразності досліджуваного властивості у випробуваного, його психологічні характеристики, а також ставлення до тих чи інших об'єктів. В результаті тестування зазвичай отримують деяку кількісну характеристику, яка показує міру виразності досліджуваної особливості у особистості. Вона повинна бути співвідносна з встановленими для даної категорії випробовуваних нормами. Значить, за допомогою тестування можна визначити наявний рівень розвитку деякої властивості в об'єкті дослідження і порівняти його з еталоном або з розвитком цієї якості у випробуваного в більш ранній період.Тести зазвичай містять питання і завдання, що вимагають дуже короткого, іноді альтернативної відповіді («так» чи «ні», «більше» або «менше» і т.д.), вибору одного з наведених відповідей або відповідей за бальною системою. Тестові завдання зазвичай відрізняються діагностично, їх виконання та обробка не віднімають багато часу. У той же час, як показала світова практика, дуже важливо бачити, що реально можуть виявити тести, для того щоб не підмінити предмет діагностування. Так, багато тести, які претендують на виявлення рівня розвитку, реально виявляють лише рівень підготовленості, інформованості або вмілості піддослідних.
При підготовці тестових завдань слід дотримуватися ряду умов. По-перше, потрібно визначити і орієнтуватися на деяку норму, що дозволить об'єктивно порівнювати між собою результати і досягнення різних піддослідних. Це означає також, що дослідник повинен прийняти деяку наукову концепцію досліджуваного явища, орієнтуватися на неї і з цих позицій обгрунтовувати створення та інтерпретувати результати виконання завдань. Наприклад, тести-завдання на виявлення рівня сформованості знань, умінь і навичок з тих чи інших навчальних предметів складаються і застосовуються на основі деяких уявлень про критерії оцінки знань, умінь і навичок учнів і відповідних норм відміток або можуть бути розраховані лише на порівняння випробовуваних між собою по успішності. виконання ними завдань. По-друге, випробувані повинні перебувати в однакових умовах виконання завдання (незалежно від часу і місця), що дозволяє досліднику об'єктивно оцінити і порівняти отримані результати.
Норма кожного тесту визначається упорядником-розробником шляхом знаходження середнього показника, відповідного результатами великої сукупності людей, що належать деякій культурі (вибірка стандартизації). Цей показник приймається за середній показник розвитку виявляемого тестом властивості, статистично характерного для середньої людини. Це може бути, наприклад, віковою нормою інтелектуального розвитку або якийсь особистісної характеристикою. Такий показник визначається дослідним шляхом і приймається за точку відліку. Результати кожного випробуваного порівнюються з нормою і відповідним способом оцінюються: кожен тест супроводжується способом обробки даних та інтерпретації результатів. Наприклад, у тесті на визначення акцентуації характеру (К. Леон-Гардт) випробуваний по кожному з типів акцентуації може набрати максимум 24 бали; ознакою сильної вираженості (акцентуації) вважається показник, що перевищує 12 балів (дослідник може сам, на підставі накопиченого досвіду, додатково уточнити характеристику заходи вираженості властивості при показниках до 24 балів).Тести, орієнтовані на визначення середньостатистичних норм і прийняття їх у якості критеріїв оцінки та інтеграції, дозволяють здійснювати нормативно-орієнтоване тестування (НОРТ). Такі нормативні оціночні дії часто використовуються у педагогічній практиці. Наприклад, існують критерії оцінки знань, умінь і навичок і норми відміток з тих чи інших навчальних предметів, застосовуються навчальні завдання тестового характеру з різних предметів з встановленими нормами виставлення відміток. НОРТ можна здійснити із застосуванням багатьох тестів (тест Равена, тест Кеттелла, методика діагностики рівня суб'єктивного контролю та ін.)
Буває багато випадків, коли важливо враховувати зміни в показниках одного і того ж випробуваного на певному проміжку часу, наприклад до початку навчання і після завершення навчання деякого навчального матеріалу. Це дозволяє фіксувати можливості випробуваного, а періодична діагностика і порівняння його показників з попередніми дозволяє виявляти темп і напрямок розвитку досліджуваного властивості.У таких випадках інтерпретація результатів тестування здійснюється з позиції обраних критеріїв, що показують особливості просування випробуваного в засвоєнні змісту навчального матеріалу та розвитку певних психічних якостей. Багато інтелектуальні тести, тести досягнень тощо дозволяють використовувати їх у вказаному вище сенсі. Норма тесту в подібних випадках індивідуальна.
Можливий і випадок, коли визначення норми тесту здійснюється по змістовному ознакою, на основі аналізу логіко-психологічної структури матеріалу завдань, коли успішність виконання тесту інтерпретується в термінах - якісних характеристиках досліджуваного властивості. Такі якісні характеристики виступають як критерії оцінки досягнень випробуваного, а саме тестування стає критериально-орієнтованим. Критериально-орієнтоване тестування (КОРТ) дозволяє досить успішно поєднувати тестування, інтерпретацію результату і корекцію ходу навчання (формування). Нагадаємо ще раз, що результати виконання завдань в КОРТ співвідносяться з якісними характеристиками змісту завдання (тесту), а не з деяким середньостатистичним рівнем успішності його виконання, як в НОРТ.
3. Поняття про особистість.
Особистість — це конкретний людський індивід з індивідуально виявленими своєрідними розумовими, емоційними, вольовими та фізичними властивостями. Особистість виникла й розвинулася у процесі суспільно-історичного розвитку людства, у процесі роботи. Належність особистості до певного суспільства, до певної системи суспільних відносин визначає її психологічну та соціальну сутність. Особистість — соціальна істота, суб’єкт пізнання, активний діяч суспільного розвитку. Характерними ознаками особистості є наявність у неї свідомості, виконувані нею суспільні ролі, суспільно корисна спрямованість її діяльності.
Однією з найяскравіших характеристик особистості є її індивідуальність, під якою розуміють своєрідне, неповторне поєднання таких психологічних особливостей людини, як характер, темперамент, особливості перебігу психічних процесів (сприймання, пам’яті, мислення, мовлення, почуттів, волі), особливості її мотиваційної сфери, спрямованості.Особистість завжди конкретно-історична, вона є продуктом тієї доби і тих суспільно-економічних відносин, сучасницею та учасницею яких вона є. Вивчення особистості за суттю — це історичне дослідження процесу становлення особистості за певних соціальних умов доби, певного суспільного ладу.
4.Співвідношення понять «індивід», «суб'єкт», «індивідуальність».
Людина вступає в нескінченно різноманітні зв'язки і відносини зі світом. Ці різного рівня взаємовідносини з дійсністю конкретизуються через поняття «індивід», «суб'єкт», «особистість», «індивідуальність».
Поняття «індивід» (від лат. — неподільне) означає окремого представника людського роду в єдності його набутих та природжених особливостей, носія індивідуально своєрідних психофізичних рис. Найзагальнішими характеристиками індивіда є цілісність і сталість його психічних процесів та властивостей, що виявляються в активному характері взаємодії з навколишнім світом.
У понятті «суб'єкт» (від лат. — підмет) фіксується така характеристика індивіда чи групи, як здатність бути носієм предметно-практичної діяльності, джерелом активності, спрямованої на об'єкт.
Неповторність поєднання природних та соціальних якостей індивіда, що втілюється у проявах його темпераменту, характеру, здібностей, специфіці потреб та інтересів, стилю діяльності, визначається поняттям «індивідуальність».
Для філософії, соціології, психології, у тому числі для соціальної психології, та інших наук головним об'єктом дослідження є особистість людини.Проблема особистості стала тим фокусом, де схрещуються всі грані життя суспільства: економічного, політичного, духовного тощо. У зв'язку з неможливістю розв'язати її зусиллями будь-якої однієї науки виникла потреба комплексного інтегрованого підходу до її вивчення, розробки цілісної системи теоретичного і практичного людинознавства (Б.Г.Ананьєв). «Незважаючи на численні спроби знайти загальні підходи, в працях дослідників існує багато визначень особистості, що пов'язано з багатозначністю цього поняття. ; з одного боку, воно позначає конкретного індивіда (особу) як суб'єкта діяльності в єдності його індивідуальних властивостей {одиничне) і соціальних ролей (загальне) (І.С.Кон). З іншого боку, особистість розуміється як соціально визначений індивід, який інтегрує соціально значущі риси, утворені в процесі прямої і непрямої взаємодїї з іншими людьми, що й робить його суб'єктом праці, пізнання і спілкування. Точку зору, згідно з якою особистість — це людина, яка є носієм певних якостей, поділяє багато дослідників, особливо психологів, але щодо якостей, або властивостей, які є визначальними, суттєвими, існують різні думки. Так, для В.М.Мясищева — це відношення, для К.К.Платонова — свідомість; для І.Т.Бжалави, Д.М.Узнадзе, А.С.Прангішвілі — установка, для Л.І.Божович —позиції та мотиви тощо.
Узагальнюючи відомі підходи, можна визначити, що особистість — це стійка система соціальне значущих рис людини, зумовлених її включеністю до системи суспільних відносин і сформованих у процесі спільної діяльності і спілкування з іншими людьми.
Людина не народжується особистістю, а стає нею, тому однією із центральних проблем, безпосередньо пов'язаних з питаннями про сутність особистості, її становлення та розвитку, є процес соціалізації індивіда.
5.Структура особистості.
Структуру особистості розглядають по-різному. Одні вважають, що в ній доцільно розглядати лише психологічні компоненти (пізнавальні емоційно-вольові, спрямованість), інші виокремлюють у ній ще й біологічні аспекти (типологічні особливості нервової системи, вікові зміни в організмі, стать), які не можна ігнорувати у процесі виховання особистості. Однак протиставляти біологічне соціальному в особистості не можна. Природні аспекти та риси існують у структурі особистості як соціально зумовлені її елементи. Біологічне та соціальне у структурі особистості утворюють єдність і взаємодіють. Людина — істота природна, але біологічне у процесі історичного розвитку під впливом соціальних умов змінилося, набуло своєрідних специфічно людських особливостей.
У структурі особистості розрізняють типове та індивідуальне. Типове є тим найзагальнішим, що властиве кожній людині і характеризує особистість узагалі: її свідомість, активність, розумові та емоційно вольові прояви тощо, тобто те, чим одна людина схожа на інших людей. Індивідуальне — це те, що характеризує окрему людину: її фізичні та психологічні особливості, спрямованість, здібності, риси характеру тощо, тобто те, чим одна людина відрізняється від інших людей.Психолог К. Платонов у структурі особистості виокремлює чотири підструктури:
Перша підструктура — спрямованість особистості: моральні якості, установки, стосунки з іншими. Визначається суспільним буттям людини.
Друга— підструктура досвіду (знання, вміння, навички, звички).Набувається досвід у процесі навчання й виховання. Провідним у набутті досвіду є соціальний чинник.
Третя — підструктура форм відображення. Вона охоплює індивідуальні особливості психічних процесів, що формуються протягом соціального життя і специфічно виявляються в пізнавальній та емоційновольовій діяльності людини.
Четверта підструктура — біологічно зумовлені психічні функції особистості. Об’єднує типологічні властивості особистості, статеві й вікові особливості та їх патологічні зміни, що великою мірою залежать від фізіологічних і морфологічних особливостей мозку. Психологічна структура особистості дуже складна і багатогранна.
Пізнавальна, емоційно-вольова діяльність особистості, її потреби,інтереси, ідеали та переконання, самосвідомість тощо — складові духовного життя особистості, які перебувають у складній взаємодії і в своїй єдності становлять її “Я”, яке керує всіма аспектами внутрішнього життя та проявами його в діяльності та стосунках з іншими.
