Тема «Комунікативна, інтерактивна та соціально-перцептивна складові спілкування»
1.Поясніть причину неоднозначного тлумачення психологічної сутності спілкування представниками психології.
Педагогічний аспект досліджували Т. Аргентова, М. Березовін, О. Богданова, В. Кан-Калик, Р. Ковальов, Я. Коломінський, Р. Кричевський та ін.
Аналіз підходів цих учених до розуміння сутності процесу спілкування дає змогу визначити його як форму навчальної взаємодії викладача і студентів, яка охоплює елементи соціальної та особистісної спрямованості. За Б. Ломовим, спілкування є однією з найважливіших форм, що відображає процес взаємодії людей. Спілкування – це взаємодія двох або більше людей, що складається з обміну інформацією пізнавального або афективно-оцінювального характеру. Низка дослідників, досліджуючи психологічні проблеми взаємодії суб’єктів педагогічного процесу, визначали характерні відмінності різних сторін спілкування, підкреслюючи роль їх певних психологічних характеристик, особливо таких характеристик, як психолого-педагогічна спостережливість, глибина емпатії, точність соціальної перцепції [4]. Т. Щербан у своєму дослідженні розкриває зміст такого різновиду
спілкування, у якому реалізуються здатності вчителя і учня до взаємин,
як навчальне спілкування, трактуючи його як особливий вид взаємин між
людьми (у якому здійснюється не лише передача знань, а й розвиваються
прагнення і вміння самостійно набувати нових знань, досвіду), як процес
спільної роботи вчителя і учня, у якій ця форма взаємодії будується на активному зворотному зв’язку, що організує, регулює і збагачує кожного з
учасників цього процесу [20]. Структура навчального спілкування, з точкизору дослідниці, характеризується єдністю зовнішньої, поведінкової, операційно-дієвої сторони та внутрішньої, глибинної, яка включає в себе мотиваційно-смислові, ціннісні характеристики та емоційно-емпатійні можливості особистості і відіграє визначальну, детермінуючу роль щодо першої. Спілкування та взаємодію у спілкуванні вивчали представники психоаналізу, біхевіоральної, когнітивної та гуманістичної психології. У кожному
з цих напрямків розкрита “своя” специфіка об’єкта дослідження. Хоча дана
проблема не є новою для психологічної науки, однак питання про те, що
входить у поняття спілкування, яка його структура та функції і на сьогодні
залишаються дискусійними. Існує декілька наукових підходів до проблеми
взаємодії суб’єктів у спілкуванні: соціологічний, соціально-психологічний,
загальнопсихологічний, інформаційно-семантичний тощо. У філософській
літературі неодноразово зверталась увага на недостатню інтегрованість цих
підходів. До цього часу ведуться пошуки методології для комплексного міждисциплінарного вивчення спілкування.
У психологічній науці колишнього СРСР проблема спілкування вивчалась у двох напрямках. Перший представлений у дослідженнях спілкування в контексті діяльнісного підходу (П. Гальперін, Д. Ельконін, А. Запорожець,П. Зінченко, О. Концева, О. Леонтьєв, М. Лісіна, О. Лурія, Г. Луков, С. Рубінштейн та ін.) Науковці, які представляють даний напрямок, вважають,
що діяльність людини – це предметна та психічна взаємодія з навколишнім світом, тобто всі суб’єкт-суб’єктні та всі суб’єкт-об’єктні відносини [10].
Спілкування ж розглядається ними або як особливий вид діяльності, або ж
виводиться з категорії діяльності.
2.Схарактеризуйте комунікативну складову спілкування.
Сама по собі інформація, що виходить від комунікатора, може бути двох типів: спонукальна й констатувальна. Спонукальна інформація виражається в наказі, пораді, проханні. Вона розрахована на те, щоб стимулювати якусь дію. Стимуляція, у свою чергу, може бути різною: 1) активізація, тобто спонукання до дії в заданому напрямку; 2) інтердикція, тобто спонукання, що навпаки не допускає певних дій, заборона небажаних видів діяльності; 3) дестабілізація – неузгодженість або порушення деяких автономних форм поведінки чи діяльності.
Інформація констатувальна виступає у формі повідомлення, вона має місце в різних освітніх системах і не припускає безпосередньої зміни поведінки, хоча побічно сприяє цьому. Сам характер повідомлення може бути різним: міра об'єктивності може варіюватися від навмисне "байдужного" тону викладу до включення в текст повідомлення досить явних елементів переконання. Варіант повідомлення задається комунікатором, тобто тією особою, від якої надходить інформація.
3.Проаналізуйте типи взаємодії у спілкуванні.
Орієнтація на контроль передбачає прагнення контролювати, керувати ситуацією і поведінкою інших, яке, звичайно, поєднується з бажанням домінувати в взаємодії.
Орієнтація на розуміння включає в себе прагнення зрозуміти ситуацію і поведінку інших. Вона пов'язана з бажанням краще взаємодіяти і уникати конфліктів.
Аналіз взаємодії при виділенні цих двох орієнтацій дозволяє виявити деякі закономірності спілкування. Так “контролери” і “розуміючі” дотримуються зовсім різних стратегій в спілкуванні.
Стратегія “контролера” - прагнення заставити партнера прийняти свій план взаємодії, нав'язати своє розуміння ситуації і досить часто вони дійсно досягають контролю над взаємодією.
Стратегія “розуміючого” - адаптація до партнера. Доведено, що різні орієнтації пов'язані з різним розподілом позицій в спілкуванні. Так, “контролери” завжди прагнуть до нерівної взаємодії з підданими і до домінуючих позицій “вертикальної взаємодії”.
Орієнтація на розуміння більше пов'язане з горизонтальною взаємодією.
Оскільки будь-яке спілкування здійснюється з приводу того чи іншого предмету, то характер взаємодії виділяється відкритістю чи закритістю предметної позиції.
Відкритість спілкування - це відкритість предметної позиції в суті вміння висловлювати свою точку зору на предмет і готовність врахувати позиції інших.
Закритість спілкування означає нездатність чи небажання відкривати свої позиції.
Крім відкритого і закритого спілкуванні в чистих видах існують ще і змішані типи:
одна з сторін намагається вияснити позицію іншої, в той же час не розкриваючи своєї. В крайньому варіанті це виглядає так “Питання задаю Я”.
спілкування, при якому один із співрозмовників відкриває партнеру всі свої “зобов'язання” розраховуючи на допомогу, не цікавлячись намірами іншого.
Ці два види взаємодії асиметричні, оскільки спілкування здійснюється з нерівноправних позицій партнерів.
При виборі позицій в спілкуванні слід врахувати всі обставини, степінь довіри до партнера, можливі наслідки відкритості спілкування. І разом з тим, як показали соціально-психологічні дослідження, максимальна ефективність ділового спілкування досягається при відкритому характері.
Процес спілкування завжди можна розглядати як локальний акт: розмова з певнимспів розмовником, обговорення конкретних питань групою людей і т.д.
В розгорнутому вигляді в спілкуванні можна виділити такі етапи:
встановлення контакту;
орієнтація в ситуації;
обговорення питання, проблеми;
прийняття рішення;
вихід з контакту.
Будь-яке спілкування починається з контакту.
Досить часто неуспішне ділове спілкування визначене з самого початку: невдалий контакт, а точніше його відсутність, веде до подальшого ланцюжка неправильних дій.Завдання контактної фази - спонукати співрозмовника до спілкування і створити максимальне поле можливостей для подальшого ділового обговорення і прийняття рішень.
На думку психологів, існують захисні психологічні механізми, які заважають нам зразу прийняти іншу людину, впустити в свою особисту зону. Комунікативна фаза повинна проломити кордони цієї зони.
При встановлені контакту потрібно перш за все продемонструвати доброзичливість і відкритість для спілкування. Це можна досягти м'якою усмішкою, якщо вона доречна, невеличким нахилом голови в бік співрозмовника, виразом очей. Не треба спішити з привітанням, щоб воно не перешкодило початку контакту. Після привітання треба зробити паузу. Вона потрібна, щоб дати можливість людині відповісти, ввійти в спілкування. Досить часто цю паузу не витримують, не дають іншій людині відповісти і слідом за привітанням звалюють усю приготовану інформацію. Особливо помітна ця помилка в телефонних розмовах.
Не слід вступати в контакт, коли співрозмовник зайнятий якимись справами, звертатися до співрозмовника зі слів “Я”, “Мені”, краще почати розмову словами “Ви”, “Ти” (“Вам не здається”, “Ти не міг би ... і т.п.”). ще на контактній фазі необхідно визначити емоційний стан партнера і в залежності від цього стану і своєї мети, або самому перейти в той стан, або поступово і ненав'язливо помогти партнеру вийти з небажаного для вас стану.
Етап орієнтації помагає виявити стратегію і тактику ділового спілкування, розвити інтерес до нього
і утягнути партнера в коло спільних інтересів.
На цьому етапі треба зразу ж вияснити, яким по тривалості буде розмова і в залежності від цього будувати свою тактику.
Основні завдання етапу орієнтації:
викликати інтерес співрозмовника до майбутньої розмови і залучити його в обговорення;
виявити самооцінку співрозмовника і зорієнтуватися в розподілі ролей;
почати вирішення основою завдання спілкування.
Залучити співрозмовника в активне обдумування питання, коли в нього може не бути особливого бажання, створити невимушену атмосферу спілкування - це свого роду мистецтво. На цьому етапі досить важливо є корегувати його. Якщо у співрозмовника поганий настрій, бажано, підвищити його емоційний тонус. Самий ефективний прийом - присвоїти співрозмовнику бажану якість: “Знаючи вашу старанність ...”, “Ви такий наполегливий ...”. Не менш ефективна похвала в адрес співрозмовника, нагадування про приємні події, повідомлення цікавої інформації.
Для створення невимушеної атмосфери спілкування можна включити людину в виконання фізичних дій: “Допоможіть, будь-ласка”, “Як добре, що Ви поруч” і після всього тепло подякувати за все.Виявити самооцінку партнера необхідно для того, щоб в подальшому підвищити чи понизити її до бажаного рівня.
Правильний розподіл ролей по принципу домінування - підпорядкування також необхідний для забезпечення успішного ділового спілкування. В соціальній психології виділяють три види розподілу ролей: “пристосування зверху”, “пристосування знизу”, “пристосування на рівних”. Практично ця градація використання так названої домінантна техніки самопрезентації, а степінь домінантності - техніки: пози, погляд, темпу розмови.
Випрямлена поза з підборіддям, паралельним до землі, з твердим неморгаючим поглядом, повільна бесіда з витриманими паузами, нав'язування співрозмовнику певної дистанції служать відмінними признаками класичної техніки домінування - “пристосування зверху”. Протилежні ознаки - знижена поза, постійний рух очей знизу вверх, швидкий темп бесіди, надавання ініціативи партнеру - “пристосування знизу”. Партнерська взаємодія - синхронізація темпу мови, зрівняння її гучності, встановлення системного малюнку обміну поглядами “пристосування на рівних”.
4.Поясніть механізми соціальної перцепції.
Спілкування є не лише обміном інформацією і діяльністю, але і сприйманням, розумінням і оцінкою людьми один одного.
Сприймання, розуміння і оцінку людьми один одного і відображає соціальна перцепція або перцептивна сторона спілкування.
Тому в процесі спілкування у людини формується уявлення про партнера, про його здібності, характер, світогляд, ціннісні орієнтації. У зміст поняття “соціальна перцепція” включають сприймання не тільки фізичних властивостей людини, але і її внутрішніх характеристик, зокрема намірів, думок, здібностей, емоцій, установок та інше.
Оскільки спілкування є процесом взаємодії двох і більше об'єктів, то йдеться про взаєморозуміння і взаємопізнання людей.
Взаєморозуміння є внутрішньою основною і метою спілкування. Його ефективність залежить від тієї інформації, яку люди одержують один про одного. Спілкування починається завжди з контакту, тобто взаємного спостереження і сприймання тих якостей і рис, які спонукають інтерес людей один до одного.
Зацікавленість іншою людиною є мірою її інформативності для тих хто її оточує.
Ставлення до іншої людини залежить від того, які почуття вона викликає в інших, яка думка про неї формується. Перше враження про людину ґрунтується на сприйманні її зовнішнього вигляду, зовнішніх ознак і зумовлює весь характер взаємовідносин. Процес розуміння іншої людини є досить складним явищем у якому виокремлюють два рівні.
На першому рівні відбувається усвідомлення цілей, мотивів, установок і іншої людини. Другий рівень характеризується здатністю прийняти цілі, мотиви, установки іншої людини як свої власні. Він передбачає, що кожен із партнерів по взаємодії, враховує не тільки свої власні потреби, мовити, а й відповідні запити іншого.
Це відбувається за допомогою таких механізмів взаєморозуміння як: ідентифікація, емпатія, рефлексія.
Ідентифікація (уподібнення іншій людині) - вона виражається у таких кодах: “постав себе на моє місце”, фактично означає - “зрозумій мене правильно”.
Емпатія (співпереживання) - на відміну від ідентифікації яка є процесом раціональним, емпатія це розуміння іншої людини не стільки розумом скільки серцем, тобто через емоційну сферу людини.
Рефлексія - в соціальній психології під рефлексією розуміють усвідомлення особою того, як вона насправді сприймається і оцінюється партнером по спілкуванні. Але таке уявлення є вкрай суб'єктивне, а тому не завжди відповідає істині.