Ім'я файлу: Андрухович Федоренко ОПК-228.docx
Розширення: docx
Розмір: 17кб.
Дата: 15.05.2020
скачати
Пов'язані файли:
Радіоактивність реферат.doc
Розширення: docx
Розмір: 17кб.
Дата: 15.05.2020
скачати
Пов'язані файли:
Радіоактивність реферат.doc
Чи доцільно вивчати прозу Андруховича? Я думаю, що так! Юрій Андрухович, без сумніву, один із найвідоміших українських письменників – постмодерністів, який і репрезентував даний напрямок у літературі. Він висвітлює особисту думку про багато сучасних проблем, проте робить це завуальовано – так, щоб зрозумів лише той, хто має зрозуміти.
Як на мене, то навряд чи класика краще вивчається за шкільною програмою. З особистого прикладу скажу, що будучи школярем, я взагалі не сприймав її. Вона здавалася мені нудною і взагалі не цікавою. Тоді я не розумів що таке «підтекст», і як це «читати між рядків». Проте зараз, на дозвіллі, вчитуючись і вдумуючись у написане, я не можу сказати того ж самого, як і коли був школярем.
За часів Радянського Союзу найпопулярнішою темою для митців була влада. І, звичайно, писати про неї заборонялося. Про свободу слова взагалі не було і мови. Якщо тобі щось не подобалося і ти «ляпнув» про це при людях – ласкаво просимо у каземати.
В есе «Shevchenko is OK» йдеться про «культ Шевченка», і Андрухович з відтінком іронії говорить про поета: «Шевченко – наше все», натякаючи цим на поширений у Росії вислів «Пушкін – це наше все».
Цікаві спостереження про Тараса Шевченка зробив український письменник та літературознавець Юрій Андрухович у своїй розвіді «Shevchenko is OK». Автор висловлює своє бачення про життєвий і творчий шлях Великого Кобзаря, слугуючись уже відомими працями своїх попередників: «Про нього казали, що він підкинутий простим селянам нащадок великокнязівського роду. Що він здатен випити пів барила горілки і навіть не захмеліти. Що він готовий очолити українсько-польське повстання на Правобережній Україні. Що він водить за собою по найшанованіших прийняттях цілу юрбу волоцюг, утеклих каторжан і брудних завошивлених музик, які грають йому до танцю. Що кожен свій заробіток від малювання картин він роздає мандрівним дідам. Що насправді він упир і тому так багато крові в його поемах»
У своєму дослідженні Ю. Андрухович пішов далі і об’єднав різні сучасні уявлення про поета в шість груп:
«Шевченко комуністичний». Висувається теза про соціальне походження, якому він усе життя залишався вірний. Ненависть до панів, панства і панськості; безпосередні заклики в поезіях до насильницького повалення панівного ладу.
«Шевченко націоналістичний». У творах поета домінує козацько-лицарський дух, Шевченко першим розбудив приспану українську національну свідомість, націю назвав нацією, окреслив її ідею та історичну перспективу. Ідеалом поета є Воля, що її, безперечно, слід розуміти як волю для України. У його творах знаходимо вияви ненависті до інших націй (москалі, жиди, ляхи), часом дістається навіть німцям («куций німець узловатий»).
«Шевченко християнський». Саме життя Шевченка є взірцем християнського мучеництва. У його творах знаходимо безліч біблійних мотивів, образів і алюзій (Біблія взагалі була улюбленою книжкою, що до неї він вічно повертався).
«Шевченко атеїстичний». Нелюбов і навіть різке неприйняття Шевченком усього, що пов’язане з церквою та церковниками, очевидні в його текстах. Але річ не тільки в нетерпимості до обрядів і попівства, він виявляє протест, пишучи, що заради України він здатний проклясти й самого Бога.
«Шевченко дисидентський». Доля Шевченка — це приклад індивідуальної боротьби самотнього ідеаліста з тоталітарним режимом.
«Шевченко анархічний». Насамперед він був вільною людиною, справжнім богемним гулякою, душею товариств, не останнім пияком і відвідувачем борделів. Його нетерпимість до умовностей не має меж. Іноді він просто шокує оточення своєю стихійністю та непередбачуваністю, звідси його часті бунти.
Ю. Андрухович висловлює своє бачення стосовно Т. Г. Шевченка говорячи про те, що ми звикли ідеалізувати цю постать, натомість стверджує, що «Шевченко — не ідеолог, а видатний поет і дуже харизматична постать, здатна притягувати людей і породжувати чутки навіть тепер. Письменник намагається розвінчати міф про Шевченка як мученика і відзначає, що він є «рідкісним щасливцем», адже мало хто досягає так багато в земному житті, як він.