Кожна півкуля великого мозку має три поверхні: верхньобічну, присередню, нижню; три краї : верхній (margo superior), нижньоприсередній (margo inferomedialis), нижньобічний (margo inferolateralis)

Ім'я файлу: анатхуйня.docx
Розширення: docx
Розмір: 31кб.
Дата: 18.11.2022
скачати
Пов'язані файли:
Хуй.docx
ІЗ сторінка 1.docx

Кожна півкуля великого мозку має три поверхні: верхньобічну, присередню, нижню; три краї : верхній (margo superior), нижньоприсередній (margo inferomedialis), нижньобічний (margo inferolateralis); три полюси: лобовий (polus frontalis), потиличний (polus occipitalis), скроневий (polus temporalis). Polus temporalis відповідає виступу нижньої поверхні і відокремлений від неї бічною ямкою великого мозку (fossa lateralis cerebri).

Плащ (pallium) складається з білої речовини, що ззовні вкрита сірою корою (cortex), товщина якої в різних відділах неоднакова, але в середньому дорівнює 4 мм. Вся поверхня кори порізана борознами (sulci); між ними містяться підвищення різної форми і величини – звивини (gyri). Борозни та звивини групуються в частки, яких в кожній півкулі є шість: лобова, тім’яна, скронева, потилична, острівцева, лімбічна або обідкова.
Верхньобічна поверхня півкуль великого мозку розмежована на частки завдяки 3 борознам: бічній, центральній та тім’яно-потиличній; остання знаходиться на присередній поверхні півкуль, але утворює заглибину на їх верхньому краї. Крім того, виділяють передпотиличну вирізку (incisura preoccipitalis), яка відокремлює потиличну частку від нижньої скроневої звивини.

Бічна борозна (sulcus lateralis) починається на нижній поверхні півкулі у вигляді бічної ямки великого мозку; йде по верхньобічній поверхні догори і потім назад; вона є передньо-верхньою межею скроневої частки (lobus temporalis). У передній частині бічної борозни від неї відходять дві невеличкі гілки: ramus ascendens i ramus anterior, які прямують у лобову частку. Центральна борозна (sulcus centralis) починається на присередній поверхні півкулі, переходить на її верхньобічну поверхню, тягнеться по ній трохи косо, ззаду наперед і, як правило, ніколи не доходить до sulcus lateralis; вона відділяє лобову частку від тім’яної. Тім’яно-потилична борозна (sulcus parietooccipitalis) розташована в задній ділянці присередньої поверхні півкулі; вона відокремлює тім’яну частку від потиличної.

Кожна частка півкулі має певні групи звивин, які іноді називають часточками; і ті, й інші обмежені борознами мозкової поверхні.

Лобова частка має на верхньобічній поверхні такі борозни і звивини:

1)            передцентральна борозна (sulcus precentralis) іде паралельно центральній борозні;

2)            верхня лобова борозна (sulcus frontalis superior) i нижня лобова борозна (sulcus frontalis inferior) починаються від sulcus precentralis i йдуть паралельно одна одній;

3)            ramus anterior i ramus ascendens бічної борозни;

4)            передцентральна звивина (gyrus precentralis) відділяється центральною і передцентральною борознами;

5)            верхня лобова звивина (gyrus frontalis superior), середня лобова звивина (gyrus frontalis medius), нижня лобова звивина (gyrus frontalis inferior) йдуть у напрямі спереду назад, розділені між собою верхньою та нижньою лобовими борознами; нижня лобова звивина поділяється гілками бічної борозни на три частини: очноямкову частину (pars orbitalis), розміщену під ramus anterior; трикутну частину (pars triangularis), розміщену між ramus anterior i ramus ascendens; покришкову частину (pars opercularis), що розташована позаду ramus ascendens і покриває острівцеву частку.
На присередній поверхні лобової частки розміщені:

1)            поясна борозна (sulcus cinguli), яка продовжується назад на присередню поверхню тім’яної частки у вигляді підтім’яної борозни;

2)            центральна борозна (sulcus centralis), яка починається на присередній поверхні і далі прямує по верхньобічній поверхні півкулі;

3)            принюхові борозни (sulci paraolfactorii), містяться нижче мозолистого тіла в принюховому полі;

4)            присередня лобова звивина (gyrus frontalis medіalis), знаходиться між верхнім краєм півкулі та поясною борозною;

5)            передня прицентральна звивина (gyrus paracentralis anterior), є передньою частиною U-подібної прицентральної часточки (lobulus paracentralis), що охоплює початкову ділянку sulcus centralis;

6)            підмозолисте поле (area subcallosa), в якому розміщена спереду від lamina terminalis пригранична звивина (gyrus paraterminalis);

7)            принюхове поле (area paraolfactoria) розміщене спереду від підмозолистого поля і відділене від нього кінцем sulcus hippocampalis;

8)            принюхові звивини (gyri paraolfactorii), розташовані в area paraolfactoria i poзмежовані принюховими борознами.
На нижній поверхні лобової частки розміщені:

1)            нюхова борозна (sulcus olfactorius), прямує паралельно нижньоприсередньому краю півкулі, містить нюхову цибулину та нюховий шлях, який розділяється каудально на присередню та бічну нюхові стрічки (striae olfactoriae medialis et lateralis), що обмежовують нюховий горбок (tuberculum olfactorium) i утворюють присередню та бічну сторони нюхового трикутника (trigonum olfactorium);

2)            очноямкові борозни (sulci orbitales) проходять збоку від нюхової борозни;

3)            пряма звивина (gyrus rectus) розміщена між нижньоприсереднім краєм півкулі та нюховою борозною;

4)            бічна нюхова звивина (gyrus olfactorius lateralis) та присередня нюхова звивина (gyrus olfactorius medialis) є відділами мозкової кори, що прилягають до відповідних нюхових стрічок;

5)            очноямкові звивини (gyri orbitales) розміщені збоку від gyrus rectus і розмежовані sulci orbitales.

На верхньобічній поверхні тім’яної частки розміщені:

1)            зацентральна борозна (sulcus postcentralis) прямує позаду і паралельно центральній борозні;

2)            внутрішньотім’яна борозна (sulcus intraparietalis) іде від зацентральної борозни назад і паралельно верхньому краю півкулі;

3)            зацентральна звивина (gyrus postcentralis) знаходиться між центральною та зацентральною борознами;

4)            верхня тім’яна часточка (lobulus parietalis superior) розташована між верхнім краєм півкулі та внутрішньотім’яною борозною;

5)            нижня тім’яна часточка (lobulus parietalis inferior) розташована під внутрішньотім’яною борозною;

6)            надкрайова звивина (gyrus supramarginalis) замикає задній кінець бічної борозни;

7)            кутова звивина (gyrus angularis) замикає задній кінець верхньої скроневої борозни.
На присередній поверхні тім’яної частки розміщені:

1)            підтім’яна борозна (sulcus subparietalis) є продовженням назад поясної борозни;

2)            крайова гілка (ramus marginalis) є спрямованою вгору гілкою підтім’яної борозни;

3)            задня прицентральна звивина (gyrus paracentralis posterior) є задньою частиною U-подібної lobulus paracentralis;

4)            передклин (precuneus) розташований ззаду від lobulus paracentralis i обмежований ramus marginalis, sulcus subparietalis, sulcus parietooccipitalis.

На верхньобічній поверхні скроневої частки розміщені:

1)            верхня скронева борозна (sulcus temporalis superior) i нижня скронева борозна (sulcus temporalis inferior), які прямують спереду назад паралельно одна одній;

2)            верхня скронева звивина (gyrus temporalis superior), середня скронева звивина (gyrus temporalis medius), нижня скронева звивина (gyrus temporalis inferior), які розділені верхньою та нижньою скроневими борознами;

3)            поперечні скроневі звивини (gyri temporales transversi) розташовані на внутрішній поверхні верхньої скроневої звивини (до них належить передня поперечна скронева звивина (gyrus temporalis transversus anterior) i задня поперечна скронева звивина (gyrus temporalis transversus posterior), які розмежовані між собою поперечною скроневою борозною (sulcus temporalis transversus).

На нижній поверхні скроневої частки розміщені:

1)            побічна, або обхідна борозна (sulcus collateralis), яка прямує у поздовжньому напрямку і продовжується: наперед – в носову борозну (sulcus rhinalis); дозаду – на нижню поверхню потиличної частки;

2)            потилично-скронева борозна (sulcus occipitotemporalis) розташована збоку від побічної борозни на нижніх поверхнях скроневої та потиличної часток;

3)            присередня потилично-скронева звивина (gyrus occipitotemporalis medialis) і бічна потилично-скронева звивина (gyrus occipitotemporalis lateralis) розміщені по боках потилично-скроневої борозни на нижніх поверхнях скроневої та потиличної часток.
На верхньобічній поверхні потиличної частки розміщені:

1)            півмісяцева борозна (sulcus lunatus) розміщена поблизу потиличного полюса;

2)            поперечна потилична борозна (sulcus occipitalis transversus) являє собою задньонижнє продовження внутрішньотім’яної борозни тім’яної частки;

3)            передпотилична вирізка (incisura preoccipitalis) розташована під прямим кутом до заднього кінця sulcus temporalis inferior, відокремлює нижню скроневу звивину від потиличної частки.

На присередній поверхні потиличної частки розміщені:

1)            острогова, або шпорна борозна (sulcus calcarinus) йде поздовжньо від верхнього краю півкулі і спереду з’єднується з тім’яно-потиличною борозною, утворюючи гострий кут;

2)            клин (cuneus) являє собою трикутну ділянку, що спереду обмежована тім’яно-потиличною та остроговою борознами.

На нижній поверхні потиличної частки розміщені:

1)            побічна і потилично-скронева борозни, які продовжуються зі скроневої на потиличну частку;

2)            присередня та бічна потилично-скроневі звивини, які продовжуються скроневої на потиличну частку;

3)            язикова звивина (gyrus lingualis), яка є заднім продовженням розміщеної в лімбічній частці приморськоконикової звивини (gyrus parahippocampalis); язикова звивина обмежена зверху остроговою борозною, а знизу – побічною борозною.
Острівцева частка (lobus insularis) залягає у глибині бічної борозни на дні бічної ямки великого мозку. Вона являє собою піраміду, обернену верхівкою в бік борозни. З периферії вона оточена і прикрита тими частинами лобової, тім’яної і скроневої часток, які беруть участь в утворенні покришки (operculum) (відповідно: operculum frontale, operculum parietale, operculum temporale). Основа острівцевої частки оточена трибічною коловою борозною острівця (sulcus circularis insulae). Острівцева частка прорізана глибокою центральною борозною острівця (sulcus centralis insulae), яка ділить його на передню (більшу) і задню (меншу) частини. Передня має 4–5 невеликих коротких звивин острівця (gyri breves insulae); задня має в нижній частині поріг острівця (limen insulae); у верхній – довгу звивину острівця (gyrus longus insulae). Лімбічна або обідкова частка (lobus limbicus) обмежована по периферії (по “краю”) описаними вище борознами (поясна борозна – підтім’яна борозна – побічна борозна – носова борозна). Крім того, вона має такі борозни і звивини:
1)            морськоконикова борозна (sulcus hippocampalis) проходить присередніше та вище побічної борозни;

2)            торочко-зубчаста борозна (sulcus fimbriodentatus) розташована в глибині морськоконикової борозни і відмежовує зубчасту звивину від торочки морського коника;

3)            борозна мозолистого тіла (sulcus corporis callosi) проходить між лімбічною часткою та мозолистим тілом;

4)            поясна звивина (gyrus cinguli) обмежена зверху поясною борозною та підтім’яною борозною, обмежена знизу борозною мозолистого тіла; продовжується вниз у звужений перешийок поясної звивини;

5)            перешийок поясної звивини (isthmus gyri cinguli) огинає ззаду та знизу валик мозолистого тіла і продовжується вниз у приморськоконикову звивину;

6)            приморськоконикова звивина (gyrus parahippocampalis) розміщена між побічною борозною та морськокониковою борозною; наперед продовжується в гачок;

7)            гачок (uncus) являє собою передній загнутий кінець приморськоконикової звивини і обмежований морськокониковою борозною та носовою борозною;

8)            зубчаста звивина (gyrus dentatus) має зубчастий вигляд завдяки невеликим численним поперечним борознам; вона розташована між морськокониковою борозною та торочко-зубчастою борозною; її продовженням є смужкова звивина;

9)            смужкова звивина (gyrus fasciolaris) огинає валик мозолистого тіла і продовжується в сіре покриття мозолистого тіла.
Останнім часом в нейроанатомії йде інтенсивне вивчення лімбічної частки в зв’язку з дослідженнями механізмів формування та прояву емоцій, прихильностей та інстинктивних потягів. Згідно з сучасними уявленнями, передній кінець приморськоконикової звивини є функціонально та морфологічно неоднорідним, тому в ньому виділяють послідовно розташовані: area entorhinales (area 28 pars anterior gyri parahippocampalis); оточуючу звивину (gyrus ambiens); півмісяцеву звивину (gyrus semilunaris); i вже після того гачок (uncus).

Як вже підкреслювалося, мозок людини відрізняється розподілом функцій між двома півкулями. Протягом багатьох років серед неврологів існувала думка, що функціональна асиметрія мозку не корелює з анатомічною асиметрією. Широке впровадження з діагностичною метою метода комп’ютерної аксіальної томографії показало, що у правшів права лобова частка звичайно ширша, ніж ліва, але натомість ліва тім’яна та потиличні частки ширші, ніж праві. Асиметрії головного мозку, які спостерігали за допомогою томографії, по-різному розподіляються у правшів і лівшів. Загалом у людей з домінуючою лівою рукою асиметрія менш виражена.

У правшів, і таким чином у більшості людей, права sulcus lateralis розташована вище лівої в 65 % випадків, ліва sulcus lateralis вище в 8 %, і обидві борозни розміщені на однаковій висоті в 25 % випадків. У 71 % лівшів sulcus lateralis приблизно симетричні; у інших – права sulcus lateralis частіше розташована вище (21 % проти 8 %).
Будова кори великого мозку

Кора півкуль великого мозку – найвищий і найскладніше побудований нервовий центр екранного типу, діяльність якого забезпечує регуляцію різноманітних функцій організму та складних форм поведінки.

Кора великого мозку, cortex cerebri, утворена шаром сірої речовини, розміщеної на поверхні звивин (30 %) і в глибині борозен (70 %) загальною площею 1500–2500 см2 при об’ємі біля 300 см3. Сіра речовина містить нервові клітини (біля 10–15 млрд), нервові волокна та клітини нейроглії (понад 100 млрд). Товщина шару сірої речовини, що вкриває частки півкулі великого мозку на верхньобічній поверхні, приблизно однакова і дорівнює в середньому 4 мм. Є певні коливання товщини кори: так, кора передцентральної звивини має товщину 5 мм, а товщина кори сусідньої зацентральної звивини дорівнює 1,5 мм. Кора також товща на верхівці звивини, ніж у глибині борозни.

Нейрони кори – це мультиполярні клітини різних розмірів і форм (загалом нараховують біля 60 видів нейронів кори), які групують у два основних типи – пірамідні та непірамідні. Пірамідні клітини є специфічним для кори півкуль типом нейронів; за різними оцінками, вони складають 50–90 % всіх нейроцитів кори. Розміри пірамідних нейронів коливаються в межах від 10 до 140 мкм; у зв’язку з цим розрізняють гігантські, великі, середні та малі пірамідні клітини. Основна функція пірамідних клітин полягає в інтеграції всередині кори (середні та малі клітини) і в утворенні еферентних шляхів (гігантські та великі клітини). Непірамідні клітини розташовані практично в усіх шарах кори; вони сприймають аферентні сигнали, а їх аксони розповсюджуються в межах самої кори, передаючи імпульси на пірамідні нейрони. Ці клітини дуже різноманітні і переважно є різновидами зірчастих клітин. Основна функція непірамідних клітин полягає в інтеграції нейронних ланцюгів всередині кори.
За особливостями порівняльної анатомії розрізняють три типи кори:

1)            стародавня кора (archicortex);

2)            давня кора (paleocortex);

3)            нова кора (neocortex).

За загальним планом будови розрізняють два типи кори:

1)            різнорідна кора (allocortex), яка може бути сітчастою, двошаровою або тришаровою;

2)            однорідна кора (isocortex), яка є шестишаровою. Нову (однорідну) кору поділяють на:

1) середню кору (mesocortex), або лімбічну кору (вона більшою мірою вкриває утворення лімбічної частки);

2) зовнішню кору (ectocortex), або супралімбічну кору.

Переважну частину мозкової кори займає нова кора (neocortex), нейрони якої знаходяться у певному просторовому співвідношенні (це співвідношення позначається терміном цитоархітектоніка). Нейрони нової кори розміщуються нерізко розмежованими шарами, які формують шість пластинок.
Перший поверхневий шар клітин кори розміщується під м’якою мозковою оболоною і називається молекулярною пластинкою (lamina molecularis). Молекулярна пластинка утворена невеликою кількістю дрібних нейронів, пов’язаних між собою великою кількістю міжнейронних зв’язків. Численні дендрити та аксони цих клітин, а також клітин інших шарів формують смужку молекулярної пластинки (stria laminae molecularis).

Другий шар клітин кори називається зовнішньою зернистою пластинкою (lamina granularis externa). Вона утворена численними дрібними пірамідними та зірчастими клітинами. Тут також розміщується смужка зовнішньої зернистої пластинки (stria laminae granularis externae).

Третій шар кори називається зовнішньою пірамідною пластинкою (lamina pyramidalis externa). Він має дуже варіабельну ширину і максимально виражений в асоціативних і сенсомоторних ділянках кори. У ньому переважають пірамідні клітини, розміри яких збільшуються вглиб шару від дрібних до великих.

Цей шар виконує переважно об’єднуючі функції, зв’язуючи клітини як в межах однієї півкулі, так і з протилежною півкулею.
Четвертий шар – внутрішня зерниста пластинка (lamina granularis interna), є широким у зоровій та слуховій ділянках кори, а в сенсомоторній ділянці він практично відсутній. Внутрішня зерниста пластинка утворена дрібними пірамідними та зірчастими клітинами. У ній закінчується основна частина аферентних шляхів від таламуса. Аксони клітин цього шару утворюють зв’язки з клітинами вищета нижчерозташованих шарів кори і формують смужку внутрішньої зернистої пластинки (stria laminae granularis internae).

П’ятий шар – внутрішня пірамідна пластинка (lamina pyramidalis interna) утворений великими, а в ділянці моторної кори (передцентральна звивина) – гігантськими пірамідними клітинами Беца. Аксони гігантських і великих пірамідних клітин оточені особливо товстими мієліновими оболонками і формують низхідні, в тому числі і пірамідні, шляхи. У п’ятому шарі зосереджується більшість всіх кіркових еферентів. У цьому шарі міститься також смужка внутрішньої пірамідної пластинки (stria laminae pyramidalis internae).

Шостий шар – багатоформна пластинка (lamina multiformis) – утворений різноманітними за формою нейронами. Аксони цих клітин йдуть до білої речовини у складі еферентних шляхів, а дендрити прямують до поверхневих шарів кори, досягаючи молекулярної пластинки.
Вище описана так звана гомотипова шестишарова кора. Існують також ділянки кори дорослої людини, де ці шість шарів розрізнити важко; кора таких ділянок зветься гетеротиповою.

У корі півкуль, як було вже відмічено, розташовані не тільки клітини, а й волокна, які обумовлюють особливості мієлоархітектоніки кори. Асоціативні та комісуральні внутрішньокіркові волокна формують 3 смужки в І, II та ІV шарах (відповідно: смужки молекулярної, зовнішньої зернистої та внутрішньої зернистої пластинок). Останні дві смужки являють собою сплетення, утворені головним чином кінцевими відділами аферентних волокон.

В окремих ділянках кори, пов’язаних з виконанням різних функцій, переважає розвиток тих чи інших її шарів, на підставі чого розрізняють гранулярний (зернистий) та агранулярний (незернистий) типи кори. Агранулярний тип кори характерний для її моторних центрів і відрізняється значним розвитком III, V та VІ шарів кори при слабкому розвитку II та ІV (зернистих) шарів. Такі ділянки кори є джерелами низхідних провідних шляхів ЦНС. Гранулярний тип кори характерний для ділянок розташування чутливих кіркових центрів. Він відрізняється слабким розвитком шарів, які містять пірамідні клітини, і значним розвитком зернистих (II та IV) шарів.
На oснові різниці щільності розміщення та будови клітин (цитоархітектоніка), ходу волокон (мієлоархітектоніка) та функціональних особливостей ділянок кори в ній різні автори (Економо, Клейст, Бродман та інші) описують 50–200 кіркових полів. Найбільш поширеною є класифікація Бродмана, який розрізняє 52 цитоархітектонічних поля (нумерація полів за Бродманом не має закономірності і дана за порядком їх вивчення). Цитоархітектонічні поля точно не відповідають ходу звивин. Вони частково перекриваються і підвладні індивідуальним варіаціям.

У минулому основним методом визначення функціональних особливостей цитоархітектонічних полів кори були інвазивні методи (більшою мірою електростимуляція кори) та аналіз відповідних клінічних і патанатомічних даних. Нині у зв’язку з появою великої кількості неінвазивних методів (у першу чергу позитронної емісійної скануючої томографії, яка базується на радіоактивних вимірюваннях нейронального метаболізму) розвитку набули уявлення про модульний принцип організації кори півкуль великого мозку.

У корі півкуль великого мозку описані блоки (модулі) нейронів, які розглядають як її морфофункціональні одиниці, здатні до відносної автономної діяльності. Вони мають форму циліндрів або колонок (стовпчиків) діаметром 200–300 мкм (у деяких ділянках кори 500 мкм і більше), які проходять вертикально через всю товщу кори. У корі мозку людини є біля 2–3 млн таких колонок, кожна з яких вміщує приблизно 5000 нейронів (у зоровій корі типовий модуль складається з більше ніж 100 000 синаптично пов’язаних клітин, які утворюють локальні нейронні сітки). У межах колонки розрізняють дрібніші мініколонки, які включають структури, що безпосередньо оточують апікальні дендрити пірамідних клітин.
Біла речовина кінцевого мозку

Весь простір між сірою речовиною мозкової кори та сірою речовиною базальних ядер займає біла речовина. Вона складається з великої кількості нервових волокон, які йдуть у різних напрямках і утворюють провідні шляхи кінцевого мозку. Нервові волокна поділяють на: 1) асоціативні; 2) комісуральні; 3) проекційні .

Асоціативні волокна кінцевого мозку (fibrae associationes telencephali) складають основу білої речовини, з’єднують різні ділянки кори мозку в межах однієї півкулі і забезпечують можливість для кори виконувати асоціативні та інтегративні функції. Наявність численних зв’язків між окремими кірковими ділянками є можливим поясненням того факту, що втрата мозкової функції внаслідок вогнищевого пошкодження кори не завжди постійна. Можливо, деякі волокна залишаються інтактними і здатні поновлювати частину втрачених функцій після певних вправ протягом деякого часу.

Серед асоціативних волокон розрізняють короткі та довгі волокна.

Короткі асоціативні волокна (fibrae associationes breves) дугоподібно з’єднують сусідні звивини і звуться дугоподібними волокнами великого мозку (fibrae arcuatae cerebri).

Довгі асоціативні волокна (fibrae associationes longae) з’єднують між собою звичайно кору різних часток однієї півкулі. Верхній поздовжній пучок (fasciculus longitudinalis superior) розташований у верхній частині півкулі. Він з’єднує кору лобової, тім’яної, потиличної та скроневої часток між собою. Лобово-скронева частина цього пучка огинає задній край sulcus lateralis i має назву – дугоподібний пучок (fasciculus arcuatus). Вважають, що дугоподібний пучок з’єднує скроневі (центр Верніке) і лобові (центр Брока) мовні центри. Нижній поздовжній пучок (fasciculus longitudinalis inferior) зв’язує кору скроневої та потиличної часток між собою. Гачкуватий пучок (fasciculus uncinatus) з’єднує кору лобового полюса та нижніх відділів лобової частки з корою передніх відділів скроневої частки. Пояс (cingulum) являє собою один з асоціативних пучків лімбічної системи, огинає мозолисте тіло на всьому його протязі і з’єднує підмозолисте поле (area subcallosa) з корою всіх структур лімбічної частки до гачка включно. Нижній потилично-лобовий пучок (fasciculus occipitofrontalis inferior) розповсюджується від лобової до потиличної частки, проходячи через вентральну частину capsula externa.

У півкулях проходять також інші довгі асоціативні волокна, найважливішими серед яких є прямовисні потиличні пучки (fasciculi occipitales verticales) та верхній потилично-лобовий пучок (fasciculus occipitofrontalis superior).

Комісуральні нервові волокна кінцевого мозку (fibrae commissurales telencephali) з’єднують симетричні ділянки кори обох мозкових півкуль і утворюють волокна мозолистого тіла (fibrae corporis callosi), спайку склепіння (commissura fornicis) i передню спайку (commissura anterior) (commissura posterior, commissura habenularum являють собою структури проміжного мозку).

Проекційні нервові волокна з’єднують кору кінцевого мозку з нижчерозташованими відділами ЦНС до спинного мозку включно. Проекційні волокна в білій речовині півкулі ближче до кори утворюють віялоподібне скупчення – променистий вінець (corona radiata), головна частина волокон якого сходиться у внутрішню капсулу.

Внутрішня капсула (capsula interna) є ростральним продовженням основи ніжки мозку відповідного боку, тому на фронтальних розрізах вона має вигляд косої смужки, нервові волокна якої віялоподібно розгортаються і розподіляються досить товстим шаром між сочевицеподібним ядром, з одного боку, хвостатим ядром і таламусом – з іншого боку. На горизонтальному розрізі внутрішня капсула має вигляд відкритого тупого кута з його частинами: передньою ніжкою, коліном та задньою ніжкою.

Передня ніжка (crus anterius) розташована між хвостатим ядром та передньою половиною сочевицеподібного ядра. До складу проекційних волокон її входять: 1) лобово-мостовий шлях (tractus frontopontineus) – йде від мозкової кори лобової частки до ядер моста; 2) передня променистість таламуса (radiatio thalami anterior) – з’єднує мозкову кору лобової частки з таламусом).

Коліно внутрішньої капсули (genu capsulae internae) розміщене між передньою та задньою ніжками. Воно утворене кірково-ядерними волокнами (fibrae corticonuclearis) (входять до складу пірамідних шляхів і з’єднують кору передцентральної звивини з руховими ядрами черепних нервів).

Задня ніжка (crus posterius) розташована між таламусом та задньою половиною сочевицеподібного ядра. Вона має (за відношенням до сочевицеподібного ядра) три складові частини: таламо-сочевицеподібну, засочевицеподібну та підсочевицеподібну .

Безпосередньо до коліна внутрішньої капсули прилягає таламо-сочевицеподібна частина (pars thalamolentiformis), яку складають:

1)            кірково-спинномозкові волокна (fibrae corticospinales) – входять до складу пірамідних шляхів, з’єднують кору передцентральної звивини та рухові ядра передніх рогів спинного мозку;

2)            кірково-червоноядерні волокна (fibrae corticorubrales) – зв’язують кору лобової частки з червоним ядром;

3)            кірково-сітчасті волокна (fibrae corticoreticulares) – йдуть від передцентральної та зацентральної звивини до ретикулярної формації;

4)            кірково-таламічні волокна (fibrae corticothalamicae) – зв’язують мозкову кору з ядрами таламуса;

5)            таламо-тім’яні волокна (fibrae thalamoparietales) – частина волокон висхідних шляхів кіркового напрямку;

6)            центральна таламічна променистість (radiatio thalami centralis) – більша частина волокон висхідних шляхів кіркового напрямку, які прямують до мозкової кори передцентральної та зацентральної звивини.

Позаду сочевицеподібного ядра розміщена засочевицеподібна частина (pars retrolentiformis) задньої ніжки внутрішньої капсули, яка складається із:

1)            задньої таламічної променистості (radiatio thalamica posterior) – волокна її йдуть від бічного колінчастого тіла та подушки таламуса до кори острогової борозни;

2)            потилично-мостових волокон (fibrae occipitopontinae) – з’єднують мозкову кору потиличної частки з ядрами моста;

3)            потилично-покрівельних волокон (fibrae occipitotectales) – йдуть від мозкової кори потиличної частки до lamina tecti середнього мозку.

Під сочевицеподібним ядром розташована підсочевицеподібна частина (pars sublentiformis) задньої ніжки внутрішньої капсули, яка містить:

1)            кірково-покрівельні волокна (fibrae corticotectales);

2)            скроне-мостові волокна (fibrae temporoponti-

nae) – йдуть від кори скроневої частки до ядер моста;

3)            кірково-таламічні волокна (fibrae corticothalamicae);

4)            зорову променистість (коліно-острогові волок-

на), radiatio орtica (fibrae geniculocalcarinae) – волокна йдуть від бічного колінчастого тіла до кори острогової борозни;

5)            слухову променистість (коліно-скроневі волокна), radiatio acustica (fibrae geniculotemporale) – волокна йдуть від присереднього колінчастого тіла до кори поперечних скроневих звивин.
Оболони головного мозку

Головний мозок вкритий з усіх боків такими ж самими трьома оболонами мозку (meninges), як і спинний:

1)            черепна тверда оболона (тверда оболона

головного мозку), dura mater cranialis (dura mater encephali);

2)            черепна павутинна оболона (павутинна оболона головного мозку), arachnoidea mater cranialis (arachnoidea mater encephali);

3)            черепна м’яка оболона (м’яка оболона головного мозку), pia mater cranialis (pia mater encephali). Дві останні об’єднуються під назвою м’яка оболона (leptomeninx) на противагу твердій оболоні (pachimeninx).

Тверда оболона головного мозку (dura mater encephali) складається з двох шарів щільної сполучної тканини. Зовнішній шар є окістям і щільно прилягає до кісток черепа. Внутрішній шар є власне менінгеальним шаром і повернений до дуже вузького підтвердооболонного простору. Внутрішній менінгеальний шар твердої оболони місцями відходить від її зовнішнього шару, утворюючи венозні пазухи (синуси). В ділянці зовнішнього краю великого потиличного отвору шари твердої оболони повністю розділяються. Зовнішній продовжується у вигляді окістя кісток черепа, а менінгеальний утворює “твердооболонний мішок” спинного мозку.

Від внутрішньої поверхні твердої оболони головного мозку відходить кілька відростків, які заходять у вигляді пластинок у щілини між окремими частинами головного мозку і відокремлюють їх одну від одної: серп великого мозку, серп мозочка, намет мозочка, діафрагма сідла .

Серп великого мозку (falx cerebri) нагадує за формою лезо серпа і розміщений прямовисно між обома півкулями великого мозку в fissura longitudinalis cerebri. У передній частині головного мозку серп своїм увігнутим краєм заглиблюється в щілину між лобовими частками, але не досягає мозолистого тіла, дозаду ж він стає вищим. Серп великого мозку починається спереду від crista galli решітчастої кістки і своїм опуклим краєм прикріплюється до боків сагітального шва на склепінні черепа, доходячи до protuberantia occipitalis interna, де попереду від нього з’єднується з верхньою поверхнею мозочкового намету.

Серп мозочка (falx cerebelli) має вигляд короткого і невисокго відростка, який заходить в задню вирізку мозочка між його півкулями і прикріплюється до crista occipitalis interna. Біля заднього краю потиличного отвору він закінчується двома ніжками, які обмежують отвір ззаду; його верхній опуклий край з’єднується з наметом мозочка.

Намет   мозочка   (tentorium   cerebelli)   проникає у fissura transversa cerebri i відокремлює потиличні частки великого мозку від мозочка. Намет мозочка має вигляд горизонтальної пластинки, опуклий задньолатеральний край якої прирощений до країв поперечних борозен os occipitale i до верхнього краю піраміди скроневої кістки. Передній вільний край намету увігнутий і має вирізку намету (incisura tentorii), яка (разом зі спинкою турецького сідла) обмежує отвір, через який проходить міст і середній мозок.

Діафрагма сідла (diaphragma sellae) закриває згори ямку турецького сідла, завдяки чому утворюється порожнина, яка містить гіпофіз. Всередині діафрагми є отвір, через який до гіпофіза проходить лійка (infundibulum).

В ділянці impressio trigemini на верхівці піраміди скроневої кістки тверда оболона головного мозку розщеплюється на два листки і утворює трійчасту порожнину (cavum trigeminale), яка містить чутливий вузол трійчастого нерва.

Тверда оболона головного мозку відокремлюється від павутинної оболони, що лежить під нею, щілиноподібною порожниною – підтвердооболонним простором (spatium subdurale), в якому є невелика кількість рідини. Павутинна оболона головного мозку не фіксована до твердої, за винятком зон вздовж венозних пазух, до яких вона прикріплена за допомогою павутинних зернистостей (granulationes arachnoideae).

Оскільки в підтвердооболонному просторі завжди міститься невелика кількість прозорої рідини (яка не має жодного відношення до спинномозкової рідини), павутинна оболона здатна зміщуватися відносно твердої без всякого тертя (це дає можливість для певних коливних зміщень півкуль головного мозку в порожнині черепа без пошкодження мозкової тканини).

Деякі сучасні анатоми (D. E. Haines, 1991; F. Van Denabeele et al., 1996), базуючись на даних електронної мікроскопії, підкреслюють, що хоча термін “підтвердооболонний простір, spatium subdurale” та термін “надтвердооболонний або позатвердооболонний простір, spatium epidurale seu extradurale” досить поширені у неврологічній літературі, проте за нормальних умов павутинна оболона прикріплюється до твердої оболони, а та – до черепа; при цьому, зрозуміло, не виникає порожнин або просторів. Поява зазначених просторів – наслідок механічного пошкодження або патологічного процесу, що штучно відокремлює павутинну оболону від твердої, а тверду – від черепа.

Павутинна оболона головного мозку (arachnoidea mater encephali) облягає мозок з усіх боків і вступає в зв’язок з м’якою оболоною, що лежить під нею, за допомогою численних волокон і перекладок, переплетення яких нагадує павутиння. Від м’якої оболони вона відокремлена підпавутинним простором (spatium subarachnoideum), заповненим спинномозковою рідиною. В ділянках частин мозку, що виступають (наприклад, над звивинами), павутинна та м’яка оболони тісно прилягають одна до одної; над заглибинами вони розходяться, бо м’яка оболона точно повторює рельєф мозку, а павутинна перекидається з одного виступу на інший. Таким чином, підпавутинний простір не являє собою суцільну порожнину однакової глибини, а складається з великої кількості з’єднаних між собою щілин, деякі з них досягають значних розмірів і називаються підпавутинними цистернами (cisternae subarachnoideae).

Найбільшою підпавутинною цистерною є задня мозочково-мозкова цистерна (велика цистерна), cisterna cerebellomedularis posterior (cisterna magna), яка розміщена у заглибині між мозочком та довгастим мозком. Вона сполучається з ІV шлуночком через його серединний отвір. Цю цистерну використовують для проведення підпотиличної пункції (для одержання спинномозкової рідини або для введення повітря в шлуночкову систему при пневмоенцефалографії); прокол при цьому здійснюють через задню атлантопотиличну перетинку .

Важливим з клінічної точки зору є те, що судини і нерви, які проходять через підпавутинний простір, розташовані у спинномозковій рідині. Тому при інфікуванні цього простору вони втягуються у запальний процес.

Вентрально задня мозочково-мозкова цистерна вільно сполучається з парною мосто-мозочковою цистерною (cisterna pontocerebellaris). Ця цистерна розташована у мосто-мозочковому куті і сполучається з ІV шлуночком через його бічний отвір. Ця цистерна, крім інших структур, містить хребтову артерію.

На базальній поверхні головного мозку послідовно розміщені:

1)            між ніжками мозку – міжніжкова цистерна (cisterna іnterpeduncularis);

2)            перед зоровим перехрестям – цистерна перехрестя (cisterna chiasmatis). Ця цистерна перехрестя містить в собі внутрішньочерепні частини внутрішніх сонних артерій. Коли внутрішня сонна артерія розгалужується на передню та середню мозкові артерії, підпавутинний простір розширюється і утворює, відповідно, навколомозолисту цистерну (cisterna pericallosa) за ходом передньої мозкової артерії і цистерну бічної ямки великого мозку (cisterna fossae lateralis cerebri) за ходом середньої мозкової артерії.
Навколомозолиста цистерна є непарною і продовжується по зовнішній поверхні мозолистого тіла аж до його валика. Там вона з’єднується з відносно великою чотиригорбковою цистерною (цистерною великої вени великого мозку), cisterna quаdrigeminalis (cisterna venae magnae cerebri). У цій цистерні, крім vena magna cerebri (вени Галена), міститься шишкоподібна залоза. Чотиригорбкова цистерна сполучається з задньою мозочково-мозковою цистерною і, крім того, з міжніжковою цистерною через оточуючу цистерну (cisterna ambiens), яка розміщена збоку від ніжки мозку.

Практичне значення має те, що в порожнині черепа і при виході з черепа черепних нервів оболони головного мозку супроводжують їх на невеликій відстані. Особливо важливо це для зорового нерва. Тверда оболона вистеляє зоровий канал. Коли вона досягає очної ямки, її зовнішній шар стає окістям ямки, а менінгеальний шар іде на всьому протязі зорового нерва і прикріплюється до склери. Всередині цього “твердооболонного мішка” розташований “підпавутинний мішок”, а також підтвердооболонний та підпавутинний простори, які є безпосереднім продовженням відповідних внутрішньочерепних просторів. Внаслідок таких анатомічних особливостей формуються шляхи розповсюдження крововиливів, інфекції, пухлин з порожнини черепа до ока і навпаки.

М’яка оболона головного мозку (pia mater encephali) утворена сполучною тканиною, багатою на нерви і кровоносні судини, має велике значення в живленні мозку. М’яка оболона проходить в усі заглибини та борозни мозку і зростається з ним за допомогою ектодермальної мембрани, утвореної крайовими астроцитами. М’яка оболона оточує судини, що проникають в мозок, утворюючи навколо них периваскулярну піальну мембрану, яка, зі зменшенням калібру судини, змінюється на периваскулярну межову гліальну мембрану, утворену астроцитами.

У певних місцях м’яка оболона головного мозку утворює складки (дуплікатури), які, зростаючись зі стоншеною до епендимного шару стінкою шлуночків мозку, становлять судинний прошарок (tela choroidea). Там, де в зазначеній складці є особливо багато кровоносних судин, утворюється судинне сплетення (plexus choroideus).

скачати