Кожна епоха відрізняється своїм філософським баченням людини, своїми ідеально-прогностичними уявленнями про неї і освітньовиховними моделями її поступу. Впродовж всієї історії розвитку людства відбувалися зміни філософсько-антропологічного базису освіти, пов'язаних зі зміною як уявлень про людину, так і методів, способів, дидактичних принципів її освіти і учіння. Наш час, з його стрімким втручанням у зміст і цілі духовного людського розвитку, не залишається осторонь новітніх проективних завбачень прогресивних змін людини на перетині тисячоліть.
Природа наділила людину постійною здатністю бути у суперечностях і протилежностях між минулим та сущим і намаганням їх вирішити лише ідеальним майбутнім. Однак досягнення ідеалу є поверненням до протилежностей. Досягнувши свободи у сходженні до цілі, людина, як правило, тікає від цієї свободи. Цю особливість відзначив Е. Фром, зауважуючи, що «...з моменту свого народження людина розривається двома тенденціями: з одного боку вона прагне вийти на світло (із темряви своєї нерозвиненості - І.З.), з другого, вона прагне назад у материнське лоно; з одного боку вона шукає пригод, з другого, тужить за безпекою; з одного боку її приваблює ризик незалежності, з другого, вона шукає захисту і залежності".
У наш час, не дивлячись на множину корисних напрацювань, що складалися впродовж віків, утворена традиційна модель освіти, здобування знань лише за рахунок конкретнонаукових методів, а гуманітарна наука залишається поза орієнтацією людини, монологізму, авторитарності й утилітарності, на уявленнях про одновимірну "людину-функцію", себе вичерпала. На початку третього тисячоліття педагогічна наука намагається знайти і сформулювати ту базисну засаду, на якій уможливиться побудова сучасної моделі освіти.