Ім'я файлу: Лекція 1 Загальна характеристика Інтелектуальної Власності.doc
Розширення: doc
Розмір: 105кб.
Дата: 25.05.2021
скачати


ЛЕКЦІЯ №1

Загальна характеристика інтелектуальної власності
План лекції:.

  1. Поняття інтелектуальної діяльності та її результату.

  2. Поняття права інтелектуальної власності.

  3. Зміст права інтелектуальної власності.

  4. Система законодавства України про охорону інтелектуальної власності.



  1. Поняття інтелектуальної діяльності та її результату.


Людина за своєю природою прагне до найбільш повного задоволення своїх матеріальних і духовних потреб, своєї безпеки. І чим більше задовольняються ці потреби, тим щасливішою вона себе відчуває.

Держава ефективно заохочувала творчу діяльність своїх громадян. Прикладом може служити історія Стародавньої Греції, Римської імперії або епоха Відродження в Європі.

Правовий механізм захисту прав творця має за мету стимулювати подальші творчі пошуки, гарантувати право на справедливе винагородження праці творця, створити фінансові передумови реалізації нових ідей.

Необхідною умовою для ефективного створення і використання об'єктів інтелектуальної власності є наявність системи правової охорони інтелектуальної власності. Створення національної системи охорони інтелектуальної власності має подвійну мету. З одного боку, необхідно законним чином оформити економічні й моральні права авторів і правоволодільців об'єктів інтелектуальної власності, а з іншого боку, - стимулювати в рамках державної політики творчу активність громадян, сприяти поширенню і застосуванню її результатів, заохочувати чесну торгівлю.

Конституція України у ст.41 проголошує: “Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності”. Таким чином, Конституція України розрізняє інтелектуальну і творчу діяльність. В усякому разі ці поняття не тотожні і не означають одне і те саме.

Творча діяльність або просто творчість – це діяльність, внаслідок якої народжується щось якісно нове, що вирізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю. (Пишемо…)

Види творчої діяльності (Пишемо..):

- виробничо-технічна;

- винахідницька;

- наукова;

- політична;

- організаторська;

- філософська;

- художня;

- міфологічна;

- повсякденно – побутова, і т.д.
Об’єктом інтелектуальної власності може визнаватися:

♦ результат творчої діяльності, який відповідає вимогам закону;

♦ якому відповідно до закону надається правова охорона;

♦ правовій охороні підлягає лише той об’єкт , який буде відповідати законодавчим умовам охорони.

Залежно від об’єктів права власності традиційно власність поділяють на два види:

● право власності на майно;

● право власності на результати творчої діяльності.
Згідно з статтею 420 Цивільного кодексу не пишемо:

До об'єктів права інтелектуальної власності, належать:

- літературні та художні твори;- комп'ютерні програми;

- компіляції даних (бази даних);- виконання;

- фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;

- наукові відкриття;- винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

- компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

- раціоналізаторські пропозиції;- сорти рослин, породи тварин;

- комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення;

- комерційні таємниці.
Отже, інтелектуальна діяльність відрізняється від творчої тим, що її результати неодмінно стають об'єктами правової охорони.

Однак, Не всі результати творчої діяльності стають об'єктами інтелектуальної власності а, отже, об'єктами правової охорони. (Пишемо):

- об’єкти патентного права (винаходи), що втратили патентоздатність з плином часу або через не сплату за патент;

- не запатентовані об'єкти промислової власності; (винахідник не надав належного значення патентуванню, тому об’єкт не має правової охорони) В такому випадку за винахідником зберігаються тільки авторські права.

- об’єкти авторського права (персонажі мультфільмів) на які закінчився строк дії авторського свідоцтва і які перейшли до суспільного надбання.

Нажаль наукові відкриття поки що не підлягають належній правовій охороні, як об'єкти інтелектуальної діяльності. Оскільки вони є надбанням усього суспільства.

Суспільне надбання - сукупність творів, майнові авторські права на які минули або ніколи не існували. Також «суспільним надбанням» іноді називають винаходи, термін патенту на які закінчився. Поширювати та використовувати громадське надбання можуть всі без обмежень. Твори, що перейшли в суспільне надбання, можуть вільно використовуватись будь-якою особою без виплати авторської винагороди. При цьому слід дотримуватися прав авторства, прав на ім'я і прав на захист репутації автора (особисті немайнові права автора).

2. Поняття права інтелектуальної власності.
У сучасній правовій літературі під терміном «інтелектуальна власність» розуміють сукупність норм права, котріоб'єднуються в авторське право та право промислової власності.

Деякі науковці вважають, що право інтелектуальної власності - це виключне право правовласника дозволяти або забороняти іншим особам користуватися результатами творчої діяльності.

У ст.. 418 Цивільного кодексу зазначено, що

Стаття 418. Поняття права інтелектуальної власності

1. Право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.

2. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності або майнові права, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.

3. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Отже,

Інтелектуальна власність - означає закріплені законом права на результати інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній областях. (Пишемо..)
ВИКЛЮЧНІ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
Засоби захисту права власника результатів інтелектуальної діяльності називаються виключними правами інтелектуальної власності (Пишемо..).

Як зазначалось вище, виключне право - це право на використання об'єкта інтелектуальної власності, яке включає два основних права: правона відтворення іправона розповсюдженняоб'єктів інтелектуальної власності.(Пишемо…)

Право на відтворення - це виключне право на копіювання, у тому числі і на зміну товару, в якому втілені об'єкти інтелектуальної власності. (Пишемо… )

Право на розповсюдження - це виключне право на введення в цивільний оборот товару, в якому втілені об'єкти інтелектуальної власності. (Пишемо… )

Українським законодавством передбачено, що право на розповсюдження визначено не тільки як «продаж» творів, але і «розповсюдження примірників шляхом першого продажу, здавання в майновий найм чи у прокат або шля­хом іншої передачі твору» (ч. 3 ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права).

Стаття 1 Закону визначає, що розповсюдження об’єктів авторського пра­ва — це будь-яка дія, за допомогою якої об’єкти авторського права безпосередньо чи опосередковано пропонуються публіці, в тому числі доведення цих об’єктів до відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити до­ступ до цих об’єктів з будь-якого місця і в будь-який час за власним вибором.
ПРАВОВІ ТЕОРІЇ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Поняття «інтелектуальна власність» і «виключне право інтелектуальної власності» відповідають сформованим правовим теоріям інтелектуальної власності.

Розглянемо основні правові теорії інтелектуальної власності, які домінують у світі.

[Слайд] Основні правові теорії інтелектуальної власності (Пишемо..):

  1. пропрієтарна теорія (теорія власності) – виникла у Франції, закріпила право власності автора на винахід чи відкриття (1791 р.);

  2. теорія виключних прав (теорія квазівласності) – отримала розвиток у Німеччині, побудована на тому, що особи, які виробляють матеріальні предмети, зацікавлені в тому, щоб забороняти копіювання або виготовлення цих предметів іншими особами. Право заборон і є виключним правом автора або власника таких прав.

Пропрієтарна теорія виникла у Франції, яка першою в світі на рівні законів про авторське право і про право на винахід (1791 р.) закріпила право власності автора на винахід чи відкриття. Суть зазначеного підходу зводиться до того, що твори літератури, науки, мистецтва, винаходи, тощо, розглядаються як майно особливого роду, різновиди приватної власності. Майнова група прав відповідає тріаді права власності: володіння, користування, розпорядження майном. Особисті немайнові права належать виключно авторові. Ця теорія відображена в міжнародно-правових актах.

Теорія виключних прав отримала основний розвиток у Німеччині. Суть підходу полягає в тому, що виключне право – це право на нематеріальні блага, які виконують роль товару в цивільному обороті. Результати творчої діяльності втілені в матеріальних предметах, які є предметом товарно-грошових відносин. Тому особи, які виробляють такі матеріальні предмети, зацікавлені в тому, щоб забороняти копіювання або виготовлення цих предметів іншими особами. Цього можна досягти шляхом установлення заборон на адресу інших осіб. Таке право заборон і є виключним правом автора або власника таких прав.
Особливе значення для розуміння системи інтелектуальної власності мають наступні три принципи:
ПРИНЦИПИ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ (Пишемо):

  • принцип охороноздатності (об’єкт правової охорони повинен відповідати визначеним законом вимогам). Наприклад, винахід відповідає умовам патентоздатності, якщо він є новим, має винахідницький рівень і є промислово придатним).

  • принцип визнання за правовласником виключного права на об’єкт права інтелектуальної власності;

  • принцип додержання прав не тільки правовласників, але й дійсних розробників (авторів, винахідників);

  • принцип додержання балансу інтересів право власника з одного боку і суспільства – з іншого шляхом обмеження монополії на об’єкт права, наприклад, встановленням розумного строку дії охоронного документа.

Загалом в юридичній літературі право ІВ розглядається в об’єктивному і суб’єктивному розумінні.

В об’єктивному розумінні право інтелектуальної власності - це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері створення, використання й охорони результатів інтелектуальної, творчої діяльності. (Пишемо)Це означає, що міжнародні договори та національне законодавство України встановили умови, за яких результатам творчої інтелектуальної діяльності надається правова охорона.

В свою чергу, в суб’єктивному розумінні право інтелектуальної власності - це право особи на володіння, користування та розпорядження належним йому відповідно до закону результатом інтелектуальної, творчої діяльності. (Пишемо)

3. Зміст права інтелектуальної власності.

Як видно на слайді право інтелектуальної власності є сумою тріади майнових прав (права володіти, права користуватися, права розпоряджатися) та немайнових прав (право на авторство, право на недоторканість твору тощо)

Майнові й особисті (немайнові) права на результат творчої діяльності взаємозалежні і найтіснішим чином переплетені, утворюючи нерозривну єдність.


Зміст права інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права та (або) майнові права інтелектуальної власності (ч. 2 ст. 418 ЦК України).

Право ІВ= Особисті немайнові права + Майнові права

Під особистими немайновими правами розуміють різновид цивільних прав, які виникають із приводу нематеріальних благ, є невід'ємними від особи та не мають економічного змісту (глава 15 ЦК України).

Зауважимо, що особисті немайнові права не мають матеріального виразу, належать тільки фізичній особі, є невід’ємними і діють без обмежень у часі. До них належать

- право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) – право авторства;

- право перешкоджати будь-якому посяганню, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця (право на недоторканість твору);

- інші особисті немайнові права, встановлені законом (на назву твору; вимагати зазначення свого імені у зв’язку з використанням твору, обирати псевдонім).

Під майновими правами розуміють суб'єктивні права, які пов'язані з використанням об'єктів права інтелектуальної власності, а також із тими матеріальними (майновими) вимогами, які виникають між учасниками правовідносин із приводу використання об'єктів права інтелектуальної власності (наприклад, право авторів та винахідників на винагороду.
Майнові права мають вартісний вираз, можуть належати як творцю, так і іншим фізичним та юридичним особам, є віддільними від автора і від інших фізичних і юридичних осіб, мають часові та територіальні обмеження. До них належать:

- право на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

- виключне право дозволяти використання об'єкта інтелектуальної власності;

- виключне право перешкоджати неправомірному використання об'єкта інтелектуальної власності.
4. Система законодавства України про охорону інтелектуальної власності.
Правовідносини у сфері інтелектуальної власності в Україні регулюються наступними нормативно-правовими актами:

  1. Конституція України (ст. 41, 54),

  2. норми Цивільного кодексу України (Книга IV "Право інтелектуальної власності"),

  3. Кримінальний, Митний кодекси України,

  4. Кодекс України про адміністративні правопорушення (КУпАП).

В Україні діють спеціальні закони щодо сфери інтелектуальної власності. Слід відмітити, що до 1991 року в Україні, як і у всьому колишньому Радянському Союзі, у силу переваги суспільної форми власності і пануючої соціалістичної ідеології, були відсутні спеціальні закони про охорону інтелектуальної власності.

5) закони України: "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", "Про охорону прав на сорти рослин", "Про охорону прав на зазначення походження товарів", "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем", "Про авторське право і суміжні права", "Про захист економічної конкуренції", "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм", "Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаних з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування", Про племінну справу у тваринництві","Про науково-технічну інформацію", "Про лікарські засоби"..
Окремі норми, що стосуються інтелектуальної власності, містяться в багатьох інших законах України.

У випадку, коли необхідно врегулювати спори щодо прав на об'єкти інтелектуальної власності між фізичними або юридичними особами України та іноземних держав, верховенство перед національними законами мають міжнародні договори, до яких приєдналася Україна. На сьогодні Україна є учасницею 18 багатосторонніх міжнародних договорів у цій сфері.

До 1991 р. результати творчої праці громадян використовувалися в інтересах держави і суспільства. Наприклад, основною формою охорони винаходів був не патент, а авторське свідоцтво, яке надавало виключне право на використання об’єкта інтелектуальної власності не їхнім творцям, а державі. Авторське законодавство дозволяло вільно використовувати випущені у світ твори на телебаченні/радіо, у кіно і газетах. І авторське право, і патентне право допускали примусовий викуп суб'єктивних прав на творчі досягнення у власників таких прав, можливість видачі примусових дозволів на їхнє використання.

Механізм захисту порушених прав не був ефективним. Передбачені законодавством санкції були незначні, а судова процедура - складною. У результаті при масових порушеннях прав кількість судових справ була мізерною.

Початком становлення законодавства в Україні про інтелектуальну власність вважається, день прийняття Закону України “Про власність”, тобто 7 лютого 1991 року. Цим Законом результати інтелектуальної власності вперше були визнані об’єктами права власності.

Після проголошення незалежності і державотворення України 24 серпня 1991 року, почалося формування спеціального законодавства, що регулює правовідносини у сфері інтелектуальної власності.

Першим нормативним актом на шляху створення спеціального законодавства про промислову власність було “Тимчасове положення про правовий захист об’єктів промислової власності і раціоналізаторських пропозицій”, затверджене Указом Президента України 18 вересня 1992 року.

Однак, основними джерелами права промислової власності, що складають основу спеціального законодавства про інтелектуальну власність, є Закони України: “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” (15 грудня 1993 року, ост. ред. 1 червня 2000р.), “Про охорону прав на промислові зразки” (15 грудня 1993 року), “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” (15 грудня 1993 року).

Основним законом, що регулює правовідносини в сфері авторських і суміжних прав, є Закон України “Про авторське право і суміжні права” (23 грудня 1993 року, ост. редакція 11 липня 2001 р.).

Інтеграція України у світовий ринок у системі Всесвітньої Торговельної Організації також зумовила необхідність приведення національного законодавства відповідно до стандартів і норм, що містять міжнародні договори (Угода з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності, Генеральна Угода з тарифів і торгівлі тощо).

Саме ці чинники і були покладені в основу при прийнятті нового Цивільного кодексу України та його Книги четвертої «Право інтелектуальної власності». І хоча цей кодекс має певні недоліки щодо регулювання права інтелектуальної власності, особливо з урахуванням гармонізації національного законодавства до міжнародно-правових норм, в цілому він є досить прогресивним та своєчасним (якщо не сказати – навіть дуже очікуваним).

Прийняття у 2003 році Верховною Радою України Цивільного Кодексу України Книга IV “Право інтелектуальної власності” і було завершальним етапом у розбудові законодавства України у сфері інтелектуальної власності. Книга «Право інтелектуальної власності» максимально наблизила систему правової охорони інтелектуальної творчості в Україні до світових стандартів.

Таким чином, в Україні вже створена законодавча база, що регулює правовідносини у сфері інтелектуальної власності. Але попереду ще велика робота з його вдосконалення і гармонізації з міжнародним законодавством у цій сфері.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас