Інтегроване навчання та міжпредметні зв’язки на уроках:
спільне, відмінне, особливості реалізації
Ідея об’єднання в рамках одного уроку (одного предмету) декількох різних підходів та поглядів на одну й ту саму тему, поняття, процес, явище не є принципово новою. Ще в працях Я. А. Коменського акцентується увага на необхідності „завжди і всюди брати разом те, що пов’язано одне з одним” [3, с. 374]. Необхідність інтегрованого підходу до організації навчально-виховного процесу великий дидакт пояснював таким чином: „Всі знання виростають з одного коріння – навколишньої дійсності, мають між собою зв’язки, а тому повинні вивчатися у зв’язках” [4, с. 26].
З’ясуємо суть понять „міжпредметні зв’язки” й „інтеграція” та особливості їх впровадження в навчання учнів початкової школи.
Довгий час терміни „міжпредметні зв’язки” та „інтеграція навчального матеріалу” вживалися як синоніми. Проте згодом намітилася їх диференціація: „у тих випадках, коли один предмет є основним, а відомості з іншого викладаються лише в допоміжній ролі з метою повторення, прискорення процесу навчання чи закріплення знань, умінь і навичок є підстава говорити про міжпредметні зв’язки. Інтеграція – це створення нового цілого на основі виявлення однотипних елементів і частин у кількох раніше різних одиницях, пристосування їх у раніше неіснуючий моноліт особливої якості” [6, с. 58].
У Великому тлумачному словнику сучасної української мови зазначається, що „інтеграція це – доцільне об’єднання та координація дій різних частин цілісної системи" [1, с. 401]. Словосполучення „інтеграція навчання” у Педагогічному словнику тлумачиться як „відбір та об’єднання навчального матеріалу з різних предметів з метою цілісного, системного й різнобічного вивчення важливих наскрізних тем (тематична інтеграція); це створення інтегрованого змісту навчання – предметів, які об’єднували б в єдине ціле знання з різних галузей” [5, с. 16].
Характеризуючи міжпредметні зв’язки, слід зазначити, що у Педагогічному словнику вони тлумачаться як „дидактичний засіб, який передбачає комплексний підхід до формування й засвоєння змісту освіти, що дає можливість здійснювати зв’язки між предметами для поглибленого, всебічного розгляду найважливіших понять, явищ. В Українському педагогічному словнику міжпредметні зв’язки тлумачаться як „взаємне узгодження навчальних програм, зумовлене системою наук і дидактичною метою” [2, с. 210]. На думку авторів словника, міжпредметні зв’язки відображають комплексний підхід до виховання й навчання, який дає можливість виділити як головні елементи змісту освіти, так і взаємозв’язки між навчальними предметами.
Питанням інтегрованого навчання та організації міжпредметних зв’язків на уроках присвячено багато праць українських вчених. Так, наприклад, уроки інтегрованого змісту та уроки з використанням міжпредметних зв’язків, О. Я. Савченко також розглядає як різні дидактичні поняття, оскільки міжпредметні зв’язки передбачають включення в урок запитань і завдань з матеріалу інших предметів, що мають допоміжне значення для вивчення певної теми. Це, на думку науковця, окремі короткочасні моменти уроків, які сприяють глибшому сприйманню та осмисленню якогось конкретного поняття. Натомість під час інтегрованого уроку „учні ознайомлюються зі змістом різних предметів, включаються у несхожі між собою види діяльності, що підпорядковані одній темі” [7, с. 261].
За М.М. Фіцулою, для інтегрованих уроків та уроків з міжпредметними зв’язками характерне таке структурування змісту й форми, яке викликає передусім інтерес в учнів і сприяє їх оптимальному розвитку й вихованню. Вказуючи на особливості цих типів уроків, він зазначає, що „міжпредметні уроки ставлять за мету „спресувати” матеріал кількох предметів, при інтегрованих уроках матеріал кількох тем подається блоками” [8, с. 167].
Враховуючи все вищесказане можна схематично зобразити порівняльну характеристику інтегрованого навчання та навчання з міжпредметними зв’язками (див. схему 1).
Схема 1
Ідея реалізації інтегративного підходу до навчання та міжпредметних зв’язків на уроках – важливий фактор, що сприяє підвищенню якості навчально-виховного процесу у початкових класах. Адже нині у початкових класах пріоритети надаються розвивальній функції навчання, особлива увага приділяється формуванню самостійності, навчанню критичного мислення та креативності. Тому для інтегрування окремих навчальних курсів у початковій школі існують об’єктивні причини й передумови.
Різні види діяльності (художньо-трудова, малювання, читання, слухання тощо), які притаманні урокам інтегрованого змісту, роблять їх цікавими, запобігають втомлюваності дітей, посилюють інтерес до навчання та школи в цілому. Так, наприклад, уроки мови і читання дають широку можливість здійснювати міжпредметні зв’язки, оскільки вони ґрунтуються на спільних дидактичних цілях і в їх основі одні й ті ж види мовленнєвої діяльності: слухання, читання, висловлювання (усні й писемні). На уроках читання учні стикаються зі словами, правопис яких треба запам’ятати. Діти повторюють їх, записують на дошці. Коли на уроці мови учні вивчають власні назви, можна записати імена, по батькові і прізвища відомих їм з уроків читання письменників. Корисно здійснювати і зворотний процес: на уроках мови діти вчаться групувати предмети, давати їм загальні назви, використовуючи знання, вміння і навички з читання. Школярі знають, скажімо, що лопата, граблі, пилка, сокира – це знаряддя праці, а яблука, груші, сливи – фрукти; явища природи – це вітер, сніг, блискавка.
Узагальнюючи все вищесказане можна зробити висновок, що за допомогою міжпредметних зв’язків у дітей формуються види навчальної діяльності та навчально-пізнавальна культура, спільні для багатьох предметів: слухати вчителя, відповідати перед класом, читати вголос, подумки списувати з підручника, дошки, відчуття гармонії, зорової рівноваги, вміння зіставляти, доводити. Реалізація міжпредметних зв’язків та проведення інтегрованих уроків сприяє розкриттю творчих здібностей кожного вчителя, урізноманітненню методів та організаційних форм навчання для посилення інтересу учнів до знань, активізації мислення, оволодіння системою наукових знань і, зрештою, підвищення результативності всієї навчально-виховної роботи.
Література
Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.: Ірпінь: ВТФ "Перун", 2001. – 1440 с.
Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997. – 376 с.
Коменский Я. А. Избранные педагогические сочинения: В 2-х т. – М.: 1982. – 648 с.
Коменский Я. А. Мир чувственных вещей в картинках.- Изд.2-е / Под ред. и со вст. проф. А.А. Красновского. – М.: Учпедгиз, 1957. – 351 с.
Короткий термінологічний словник з педагогіки. Укладач С.Г. Мельничук. – Кіровоград, 2004.
Лесняк Н.В. Міжпредметні зв’язки у формуванні мовленнєвих умінь майбутніх учителів початкових класів: Дис… канд. пед. наук: 13.00.02 / Рівненський держ. педагогічний ін-т. – Рівне, 1997. – 181с. – Бібліогр.: С. 159-181.
Савченко О.Я. Дидактика початкової школи: Підручник для студентів педагогічних факультетів. – К.: Ґенеза, 1999. – 368 с.
Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. – К.: Видавничий центр "Академія", 2002. – 528 с.