І. Теоретична частина Суть, структура, етапи розвитку та основні характеристики

І. Теоретична частина
1. Суть, структура, етапи розвитку та основні характеристики
електронного ринку
Стрімкий розвиток електронного обміну даними та глобальної мережі
Інтернет радикально змінюють способи здійснення зовнішніх торгових операцій. Компаніям електронний простір пропонує новий інструмент маркетингу та середовище для ведення бізнесу, засіб зниження витрат на комунікації з клієнтами. Останні, в свою чергу, отримали нове інформаційне джерело про товари та послуги, нові шляхи задоволення своїх потреб, а також новий ефективний засіб комунікації, як з виробниками, так і між собою.
Період становлення електронного бізнесу виявив два важливі моменти.
По-перше, Інтернет довів свою високу ефективність як засобу комунікації та високий потенціал, побудованого на його основі, глобального електронного ринку. По-друге, досвід компаній або тих, хто намагалися використовувати мережу як доповнення до свого традиційного бізнесу, або тих, що від початку будували свій бізнес в Інтернеті, підтвердив важливість та необхідність брати до уваги і використовувати весь існуючий досвід з ведення комерції та використання принципів маркетингу в своїй діяльності.
Як країна-новатор США зробили великий стрибок у використання мережевих технологій. Е-бізнес тут давно перетворився на потужну галузь і за прогнозами експертів до 2020 р. сягне рівня 20 трильйонів доларів, що вдвічі перевищує ВНП США 2005 року [1].
Європа, будучи трохи пізніше залученою до Світової павутини, вже сьогодні демонструє інтенсивні тенденції росту. За даними Центру дослідження світових ринків 2006 року, найбільший відсоток активних представництв сайтів з онлайн-послуг припадає на Тайвань (65%), на другому місці Германія (59%), далі йдуть Великобританія (30%) та Франція (27%) [1].
З цієї точки зору, країни з перехідною економікою, як Україна, країни
СНД та Східної Європи, мають можливість використати досвід успіхів та невдач першовідкривачів, щоб не повторювати зроблених помилок. Проте, для відтворення повної картини розвитку електронного бізнесу необхідно зрозуміти закони його розвитку, співвіднести систему Інтернет-маркетингу з традиційною системою та виявити ті питання, на які варто звернути увагу при прийнятті рішення про використання Е-комерції й маркетингу.
У визначеннях спеціалістів компанії IBM «Електронний бізнес – це перетворення основних бізнес-процесів за допомогою Інтернет-технологій».
Енциклопедія Інтернет-бізнесу дотримується трактовки, що електронний бізнес представляє собою будь-яку ділову активність, що використовує глобальні інформаційні мережі для перетворення внутрішніх та зовнішніх зв’язків з метою отримання прибутку» [6].
На нашу думку ці визначення відображають процеси, що відбуваються в економіці лише з позиції розвитку та практичного застосування Інтернет.

Безперечно, об’єднання національних, приватних та корпоративних мереж комп’ютерів суттєво вплинуло на процеси становлення електронного бізнесу.
Проте, спроби розглядати питання Е-бізнесу загалом, або електронного маркетингу зокрема, як сукупність методів, що пропонуються мережею для вирішення певного кола задач, неможна вважати перспективними. Це пояснюється тим, що індивідуальні властивості технічних систем не дозволяють змалювати об’єктивну картину економічних процесів.
Згідно визначенню ЮНІДО, бізнес в мережі Інтернет має чотири основні етапи використання: маркетинг, виробництво, продажі та платежі, а ступінь використання інформаційних та комунікаційних технологій і систем слугує тією мірою, згідно якій бізнес (комерція, торгівля) може вважатися електронними. Беручи це за основу, побудуємо модель, яка відображатиме ступінь підпорядкування та взаємодії цих понять і категорій (рис.1) та сформулюємо визначення, більш адекватне реаліям сьогодення [4].
Таким чином, в основу моделі покладено бізнес-процеси, характерні тій або іншій формі ділової активності: бізнесу, комерції, торгівлі, маркетингу.
При йому Е-бізнес ми розуміємо як реалізацію бізнес-процесів з використанням інформаційних і телекомунікаційних технологій та систем.
Приймаючи до уваги, що частина бізнес-процесів сьогодні здійснюється без застосування інноваційних технологій, ми розділяємо поняття «бізнес» та
«електронний бізнес» як самостійні категорії, межа між якими поступово стирається. Окрім цього, адекватне задачам компанії застосування сучасних технологій дозволяє в запропонованій моделі електронного бізнесу розглядати електронний маркетинг як основу сучасного бізнесу. Але поки відсутність загальноприйнятого визначення електронного бізнесу, а також одностайності думок науковців щодо цього питання свідчить про необхідність пошуку принципово нового підходу. Підходу, який би дозволив сформулювати завершену дефініцію, що не потребуватиме подальших корегувань у зв’язку з майбутнім розвитком, досліджуваних в даній статті, технологій.

Рисунок 1.1 – Модель категорій та понять електронного бізнесу
Звернsмо увагу й на те, що часто на практиці терміни «Е-бізнес» та «Е- комерція» утотожнюються або використовуються як синоніми. При цьому більшість дослідників визначають електронну комерцію як торгівлю з використанням електронних інформаційних технологій.
Так, Козьє Д. стверджує, що електронна комерція починалася з операцій купівлі-продажу та перерахунку грошових коштів через комп’ютерні мережі.
З часом це поняття суттєво розширилося і сьогодні включає торгівлю принципово новими видами товарів, наприклад, інформацією в електронному вигляді [3].
Очевидно, що в рамках даного визначення «Е-комерція» та «Е-торгівля»
є синонімічними. Недоліком даного тлумачення можна назвати і те, що з предметної області електронної комерції виключаються: віртуальні компанії; віртуальні агенти; підприємства електронної комерції, заняття лізингом, факторингом, рекрутингом, страхуванням та чимало інших існуючих, а також тих систем Е-комерції, що можуть виникнути в найближчому майбутньому.
Сьогодні можна впевнено констатувати, що ринок на базі Інтернет разом з новітніми технологіями фактично є могутніми засобами, які роблять Е-бізнес прибутковим для суб’єктів електронної комерції. Останні, в свою чергу, досить швидко реагують на зміни ринку при критично низьких витратах з точки зору традиційного бізнесу.
Віртуальний ринок відкритий, а, отже, доступний як для компаній будь- яких розмірів, так і для споживачів (рис.2).
Так, сьогодні виділяють три основні його сектори:

- електронний ринок роздрібної торгівлі(споживчий);
- електронний ринок торгівлі між підприємствами (промисловий);
- електронний фінансовий ринок (банківські послуги, брокерські фірми).
Рисунок 1.2 – Модель Інтернет-ринку
Відмітимо, що вітчизняні підприємці поки не можуть повною мірою використати переваги мережевого ведення бізнесу. Каменем спотикання в даному випадку є те, що переважна більшість виробничих та комерційних відносин, як показує практика, побудовані нелогічно. З-за цього впровадження
інформаційних систем, в тому числі й систем електронної комерції, відбувається повільно. Бізнес-процеси необхідно перебудовувати так, щоб вони органічно вписалися в електронний простір. І починати слід з логічної організації бізнес-взаємодії між учасниками торговельного процесу.
Так, виходячи з цього можна виділити три основні моделі ринку [5], які
історично склалися одна за одною і сьогодні співіснують разом:
- ринок виробника;
- ринок посередника;
- ринок споживача.
Будь-який з цих рівнів може бути частково або цілком переведений у систему електронної комерції. Важливо тільки пам’ятати, що Е-комерція є лише однією з форм ведення бізнесу в Інтернет.
Прикладами трансформації бізнесу в цьому напрямку є такі провідні галузі, як автомобільна та комп’ютерна. В першій за останні роки відбулося злиття великих компаній та скорочення кількості брендів, в результаті розвитку дилерської мережі з’явилися мегадилери. Так, модель виробництва продукції власних торгових марок трансформувалася в модель бізнесу, орієнтовану на володіння брендом транспортного засобу. Сьогодні, наприклад, такі великі автомобільні компанії, як Ford, DaimlerChrysler, General Motors, передають виробництво деталей та вузлів машин зовнішнім структурам, а самі концентруються на розвитку дилерської мережі та просуванні торгової марки. Те саме стосується і комп’ютерних компаній (IBM, Intel, Hewlett Packard, Sun та ін.).
Впровадження технології електронної комерції дозволить, компаніям третього типу упорядкувати стосунки між партнерами, контрагентами, а також внутрішні корпоративні зв’язки. Не зважаючи на те, що схеми взаємних

зобов’язань існуючих холдингів уже побудовані, рішення Інтернет-комерції дозволяють значно зекономити на операційних витратах, підтримці функціонування холдингу в зручному і швидкому режимі.
З іншого боку, база електронної комерції дає змогу швидко вирішувати питання упорядкування відносин між суб’єктами компанії – службами збуту, доставки тощо.
Таким чином, виходячи з вищесказаного, спробуємо підвести риску та зазначимо, що для компаній в провадженні мережевих комп’ютерних технологій надзвичайно важливо адекватними своїм офлайновим функціям.
Тобто, нові канали збуту повинні відповідати існуючому бізнесу, оскільки будуються на його основі. Навіть якщо Інтернет-магазин створений, але не відповідає реальному бізнесу, він не матиме успіху.
Виходячи з проведеного аналізу різних моделей бізнесу в Інтернеті, зробимо висновок, що всі вони мають різну структуру організації ринкової діяльності, шляхи отримання прибутку та керуються різними цілями в електронному середовищі. Використовуючи ІТ, підприємства можуть отримати додатковий прибуток від продажів фізичних або електронних товарів, знизити витрати і скоротити час на здійснення транзакцій в різних галузях бізнесу: розподілу товарів, управління відносинами зі споживачами, створення нових продуктів, розповсюдження інформації, оборотних фондів.
Компанії, що прагнуть створити або закріпити власні торгові марки, використовують Інтернет як канал для реалізації маркетингових комунікацій, здійснення постійного діалогу та налагодження довготривалих відносин з клієнтами, розповсюдження інформації тощо. Це компанії, що займаються роздрібною електронною торгівлею; посередники, що забезпечують підбір партнерів по бізнесу; компанії, які пропонують допомогу та підтримку для роботи в Інтернеті; організації, які займаються будівництвом веб-спільноти; компанії, утворені навколо електронного продукту або послуги.
2. Особливості мережі Інтернет та основні її ресурси
В даний час найбільшою і найпопулярнішою в світі являється глобальна мережа Internet (від лат. Іnter – між. і net - мережа).
Internet – це глобальна інформаційна мережа, яка об’єднує велику кількість регіональних мереж і водночас мільйони комп’ютерів у всіх кінцях планети з метою обміну даними та доступу до інформаційних і технологічних ресурсів.
Непрямим поштовхом створення Інтернет став запуск Радянським
Союзом у 1957 році першого штучного супутника Землі. На той час уже почалася Холодна війна і Сполучені Штати, розуміючи, що супутник - це ще не вершина радянських наукових досліджень у військовій галузі, побачили для себе загрозу використання ракет СРСР як ядерної зброї. У цьому ж 1957 році при департаменті оборони США було створене Агентство дослідницьких проектів особливої складності - ARPA. Одним із напрямків роботи Агентства

стало створення комп'ютерних технологій для військових цілей, зокрема для зв'язку.
Перед американськими ученими Пентагон поставив нелегке завдання: створити комп'ютерну мережу, якою могли б користуватися військові при ядерному нападі на країну. Мережа повинна була використовуватися для здійснення зв'язку між командними пунктами системи оборони. Головним критерієм при створенні мережі вважалась її невразливість до часткової руйнації під час ядерної атаки. Навіть при руйнації деяких гілок і вузлів, повідомлення повинні були потрапляти до адресата
Єдиним способом формування такої комп'ютерної мережі було особливе з'єднання комп'ютерів, при якому комунікація не залежала б від якого-небудь центрального сервера. При втраті одного, декілька чи навіть більшої частин комп'ютерів, підсистеми повинні були продовжувати працювати, забезпечуючи можливість удару у відповідь.
Днем народженння Iнтернета можна назвати 2 січня 1969 року. В цей день Агенство перспективних досліджень (ARPA - Advanced Research Projects
Agency), що є одним з підрозділів Міністерства оборони США, почало роботу над проектом зв'язку комп'ютерів оборонних організацій. В результаті наукових пошуків була створена мережа ARPANET, в основу функціонування якої покладено принципи, на яких пізніше буде побудовано Iнтернет.
Наступним кроком в розвитку Iнтернета стало створення мережі
Національного наукового фонду США (NFS). Мережа, названа NFSNET, об'єднала наукові центри Сполучених Штатів. При цьому основою мережі стали 5 суперкомп'ютерів, з'єднаних між собою високошвидкісними лініями зв'язку. Всі решта користувачів під'єднувалися до мережі і могли використовувати можливості, надані цими комп'ютерами.
Мережа NFSNET швидко зайняла місце ARPANET, і останню ліквідували в 1990 році. Розвиток мережі потребував її реорганізації, тому в
1987 році було створено NFSNET Backbon - базову частину, або хребет мережі.
Хребет складався із 13 центрів, з'єднаних один з одним високошвидкісними каналами зв'язку. Центри розміщувалися в різних частинах США. Таким чином з'явилася мережа Iнтернет в США.
Одночасно були створені національні мережі в інших країнах.
Комп'ютерні мережі різних країн почали об'єднуватися, і в дев'яностих роках з'явився Iнтернет в його сьогоднiшньому вигляді. Зараз Iнтернет об'єднує тисячі різних мереж, розміщених по всьому світу. До нього мають доступ десятки мільйонів користувачів. Ріст і розвиток Iнтернета продовжується, спостерігається збільшення його ролі у всіх інформаційних технологіях.
Об'єднання комп'ютерних мереж в єдину світову структуру стало можливим завдяки протоколу IP, що реалізує адресну систему, в якій кожному комп'ютера присвоюється індивідуальна адреса (IP-адреса, що складається з 4 груп цифр, розділених крапками, див. рис 2). Кожна з мереж, що входить в
Інтернет, приєднана до єдиної структури через маршрутизатор - спеціальний апаратний чи програмний пристрій, що здійснює фільтрацію, сортування та перенаправлення пакетів даних комп'ютерам одержувачів, виходячи з їх IP-

адрес. Така система дозволяє практично безпомилково передавати інформацію з одного комп'ютера на інший в межах цілого Інтернету.
Роботу Всесвітньої павутини часто порівнюють з телефонною мережею, де комп'ютери користувачів є свого роду телефонними апаратами з
індивідуальними номерами, а сайти
Інтернету
- телефонними автовідповідачами. Всі, хто зателефонував на такий автовідповідач (сайт), можуть прослухати одну і ту ж записану на ньому інформацію.
Щоб зайти з комп'ютера на конкретний сайт і переглянути його зміст, потрібна спеціальна програма, названа браузером (Internet Explorer, Firefox,
Opera і ін.). Сторінки кожного сайту розміщені на сервері. Сервер - це теж комп'ютер, але значно потужніший домашнього і має спеціальне програмне забезпечення а також певні апаратні особливості. Програмним шляхом ресурси серверів у більшості випадків розділяються таким чином, щоб створити на кожному з них оптимальну кількість віртуальних комірок для розміщення сайтів (а інакше кажучи, їх хостингу). Сервери розміщуються на стійках в спеціальних приміщеннях (датацентрах), у яких підтримуються необхідні кліматичні умови, працює спеціальний персонал і т.д.
Розміщення власного сервера в датацентрі сьогодні доступне практично всім бажаючим. Будучи власником декількох серверів, можна створити достатню кількість віртуальних комірок для розміщення сайтів і здавати їх в оренду. Саме на цьому базується бізнес всіх хостингових фірм, яких в
Інтернеті сьогодні дуже багато (досить пошукати в Гуглі або Яндексі по слову "хостинг")
Кожна комірка сервера має певну IP-адресу в Інтернеті, і всім, хто зайшов на цю IP-адресу, транслюється вміст сторінок сайту, розташованого у ній. Тут ви можете заперечити, і сказати, що зовні адреси сайтів зовсім не схожі на звичайні IP-адреси комп'ютерів (4 групи цифр, розділені крапками).
Справа в тому, що для зручності сайтам присвоюються доменні імена, що складається з літерноцифрових символів (наприклад, www.chaynikam.info), які замінюють реальні IP-адреси. Коли хтось вводить доменне ім'я в адресний рядок браузера, він потрапляє спочатку на спеціальний сервер, який вже і перенаправляє користувача на IP-адресу сайту, що відповідає цьому доменному імені. У прикладі про телефони це аналог телефонної АТС. При цьому, на той же сайт можна потрапити минуючи цю АТС, ввівши в адресний рядок замість доменного імені сайту його IP-aдpecу.
Система доменних імен англійською звучить як DNS (Domain Name
System). Тому зазначені вище сервери, що виконують функції АТС, називають
DNS-серверами. Ці сервери, яких в Інтернеті досить багато, взаємодіють між собою, створюючи єдину ієрархічну структуру.
Система доменних імен також суворо ієрархічна. Ім'я будь-якого сайту належить до певної доменної зони (домену 1 рівня), наприклад, ru, ua, info, com, org та ін. Власники сайтів не можуть змінити або створити їх. У кожній доменній зоні існують тисячі доменів 2 рівня, що складаються з назви, обраної його власником з можливих не зайнятих іншими варіантів, а також домену 1 рівня, до якого вона належить (наприклад, chaynikam.info). Найчастіше сайти

мають доменні імена 2 рівня. За реєстрацію таких імен з їх власників стягується певна плата (розміри залежать від доменної зони, в середньому 5-
50 дол США за 1 рік). Бувають також доменні імена 3 рівня, що складаються
із ще однієї назви, приєднаної до домену 2 рівня (наприклад, tva.jino.ru).
Домени третього рівня, як правило, безкоштовні і створюються хостинговими компаніями для своїх клієнтів в рамках власного доменного імені 2 рівня. У нашому прикладі хостингова компанія jino.ru надала для сайту своїх клієнтів безкоштовний домен 3 рівня tva.jino.ru.
Сайт - сукупність взаємопов’язаних сторінок, що містять текстову та графічну інформацію. Сторінки ці створюються з використанням спеціальних мов, найпростішою і основною серед яких є HTML (мова гіпертекстової розмітки документів). Оволодіти нею і створити власний сайт може будь-хто.
Існує багато інструкцій для початківців. Найзрозуміліша та послідовна з тих, які зустрічалися автору, знаходиться на сайті www.postroika.ru.
Використовуючи лише HTML вишуканого дизайну сайту досягти складно.
Знадобиться знання ще як мінімум каскадних таблиць стилів CSS і бажано деяких більш складних мов. Але вивчати їх потрібно тільки після оволодіння
HTML. Розмістити сайт в Інтернеті безкоштовно також може будь-хто, використовуючи безкоштовний хостинг (легко знайти за допомогою Яндекса чи Гугла) і доменне ім'я 3 рівня. Для цього потрібно вивантажити створений сайт з локального (свого) комп'ютера на сервер у свою комірку.
Сукупність всіх сайтів Інтернету - це втілення сервісу World Wide
Web (WWW) - системи взаємозв’язків (гіперпосилань та ін.), якими всі мережеві ресурси об'єднані в єдиний інформаційний простір. Натискаючи на посилання, користувач переходить на сторінку іншого сайту, звідти - на наступну і т.д. WWW - це найбільш розвинута частина всесвітньої павутини,
її інтерфейс, через який найчастіше здійснюється доступ в глобальне
інформаційне середовище.
Крім www, в Інтернеті реалізовані інші сервіси: електронна пошта, передача даних по протоколу FTP, обмін текстовими повідомленнями в режимі реального часу (чат), потокове мультимедіа та ін. Але в більшості випадків всі ці сервіси тісно взаємопов'язані.
Інтернет виник не відразу, а створювався поступово. Сьогодні він продовжує розвиватися, зростає швидкість передачі даних, розробляються нові сервіси і т.д. В Інтернету немає меж (це всесвітня мережа) і одного конкретного власника. Його не можна повністю вимкнути, оскільки фізично він складається з мереж, що знаходяться в різних країнах. Контролюючи провайдерів (суб'єктів, що здійснюють підключення цих локальних мереж до глобальної мережі), можна забезпечити контроль над частиною Інтернету
(заборонити відвідування окремих сайтів і т.д.) або в певній місцевості вимкнути його взагалі. Але на такі радикальні кроки більшість країн світу поки не наважувалися.