Ім'я файлу: Хімічні атаки.docx
Розширення: docx
Розмір: 25кб.
Дата: 22.04.2022
скачати
Пов'язані файли:
165267.docx

Хімічна зброя: визначення і основні характеристики

Під хімічною зброєю розуміють отруйні речовини та засоби їх використання.

У якості засобів застосування можуть бути використані бойові частини різних типів ракет, авіаційні бомби та виливні пристрої, артилерійські снаряди і міни, хімічні фугаси і генератори аерозолів.

Отруйні речовини по формі застосування можна розділити на хімічну зброю і сильнодіючі отруйні речовини (СДОР).

Хімічна зброя – один із видів ЗМУ, дія якої ґрунтується на використанні бойових токсичних хімічних речовин.

До них відносяться:

  • – отруйні речовини;

  • – токсини;

  • – фітотоксиканти.

Бойові ОР – це хімічні речовини, які при бойовому застосуванні або при аварії можуть заражати незахищених людей і тварин, а також заражати повітря, місцевість, споруди, воду, різні предмети, матеріали, що робить їх непридатними для користування і небезпечними при дотику з ними.

Хімічна зброя має здатність вибіркової дії – уражає людей і тварин без знищення (пошкодження) матеріальних цінностей. Результатом ураження можуть бути важкі екологічні і генетичні наслідки.

Екологічні наслідки впливу хімічної зброї – дія на тварини, рослини, ґрунт, воду, повітря, яка призводить до критичного стану навколишнього середовища і небезпечно для існування людей.

Генетичні наслідки пов'язані з порушенням апарату спадковості людей і тварин, що може негативно позначатися на наступних поколіннях.

Окремі спроби використовувати хімічні засоби були в багатьох війнах.

Перша світова війна. 22.04.1915 року німецькі війська в районі Іпра (Бельгія) провели газобалонну атаку. Загинуло 6 тис. та ушкоджено 15 тис. чол. За Першу світову війну загальна кількість уражених склала 1 млн. 300 тис. осіб.

Після Першої світової війни під тиском громадської думки у 1925 році в Женеві представники 37 держав підписали "Протокол про заборону застосування на війні задушливих, ядучих або інших подібних газів і бактеріологічних засобів".

Потім до нього приєднались більшість держав світу.

Проте деякі держави проігнорували це. Так, у 1935-1936 pp. Італія у війні з Ефіопією провела 19 хімічних атак, у 1937-1943 pp. Японія проти Китаю застосовувала хімічні та бактеріальні засоби.

Під час війни в Кореї і В'єтнамі американці застосовували хімічну зброю у великих масштабах. Тільки у В'єтнамі використано більше 100 тис. т хімічних речовин і постраждали майже 2 млн. осіб та знищена рослинність на 360 тис. га і 0,5 млн. га лісів.

Класифікація отруйних речовин (ОР) і їх характеристика


Основою хімічної зброї є отруйні речовини (ОР) (рис. 5.3).

    • – нервово-паралітичні (зарин, зоман, V-гази, VX (Ві-ікс);

    • – шкірно-наривні (іприт);

    • – загально отруйні (синильна кислота, хлорциан);

    • – задушливі (фосген, дифосген);

    • – психохімічні (BZ (Бі-зет), LSD);

    • – подразливі (CS (Сі-Ес), хлорацетофенон, адамсит).

  • 3.  За швидкістю ураження:

    • – швидкодіючі (декілька хвилин);

    • – повільно діючі (через деякий час) – VX, фосген, іприт, BZ.

  • 4. За тривалістю дії:

    • – стійкі – уражаюча дія зберігається кілька годин або діб (VX, зоман, іприт);

    • – нестійкі – уражаюча дія зберігається кілька десятків хвилин після їх примінення.

Бойові отруйні речовини нервово-паралітичної дії
Зарин, зоман, Vx, що уражають нервову систему, потрапляють в організм через органи дихання, шкірні покриви і травний тракт.
Крім того, вони викликають сильне звуження зіниць очей (міоз).

Для захисту від них потрібен не лише протигаз, а й засоби індивідуального захисту шкіри.

Зарин – це летка безбарвна або жовтувата рідина майже без запаху. Взимку не замерзає. Змішується з водою та органічними розчинниками у будь-яких співвідношеннях і добре розчиняється в жирах. Він стійкий до дії води, тому може застосовуватися для зараження джерел води на тривалий час.

За звичайної температури швидко руйнується розчинами лугів та аміаку. При потраплянні на шкіру людини, обмундирування, взуття, дерево та інші пористі матеріали, а також на продукти харчування зарин зразу ж вбирається.

Дія зарину на організм людини розвивається швидко, без прихованого періоду дії.

Під час впливу смертельних доз спостерігаються:

  • звуження зіниць (міоз),

  • виділення слини,

  • утруднення дихання,

  • блювання,

  • порушення координації рухів,

  • втрата свідомості,

  • напади сильних судом,

  • параліч і смерть.


Несмертельні дози зарину спричиняють ураження різного ступеня тяжкості залежно від одержаної дози.

За невеликої дози відбуваються тимчасове ослаблення зору та порушення дихання.

Пари зарину за середніх метеорологічних умов можуть поширюватися вітром до 20 км від місця застосування.
Зоман – безбарвна і майже без запаху рідина, за своїми властивостями дуже подібна до зарину; діє на організм людини, як зарин, але токсичніша від нього у 5−10 разів.

Засоби застосування, виявлення та дегазації зоману, а також засоби захисту від нього ті самі, що й при застосуванні зарину.

Особливість зоману полягає в тому, що він заражає місцевість на більш тривалі терміни, ніж зарин.

Небезпека смертельного ураження на місцевості, зараженій зоманом, зберігається влітку до 10 год (у місцях розривів боєприпасів – до 30 год), взимку – до 2−3 діб, а небезпека тимчасового ураження зору зберігається влітку до 2−4 діб, взимку – до 2−3 тижнів.

Пари зоману в небезпечних концентраціях можуть поширюватися вітром на десятки кілометрів від місця застосування. Озброєння та військова техніка, заражені краплями зоману, після дегазації можуть експлуатуватися без засобів захисту шкіри, але існує небезпека ураження через органи дихання.

Vx – малолетка безбарвна рідина, що не має запаху і не замерзає взимку. Місцевість, заражена Vx, залишається небезпечною для ураження влітку до 7−15 діб, а взимку – на весь період до настання тепла. Воду Vx заражає на дуже тривалий термін. Основний бойовий стан Vx – аерозоль.
вони уражають живу силу через органи дихання, відкриті ділянки шкіри та звичайне літнє армійське обмундирування, а також заражають місцевість, озброєння, військову техніку й відкриті водойми.

Імпрегноване обмундирування надійно захищає від аерозолів Vx. Токсичність Vx за дією через органи дихання вища від зарину в 10 разів, а у краплинно-рідинному стані через оголену шкіру – в сотні разів. Для смертельного ураження через оголену шкіру і при потраплянні всередину організму з водою та їжею достатньо 2 мг речовини.

Симптоми ураження через органи дихання аналогічні ураженню зарином. При ураженні аерозолем Vx через шкіру симптоми отруєння можуть проявлятися не відразу, а через деякий час – до декількох годин. При цьому з'являються м'язове посмикування в місці потрапляння БОР, потім – судоми, м'язова слабість і параліч. Крім того, можуть спостерігатися утруднення дихання, слинотеча, пригнічення центральної нервової системи.
Бойові отруйні речовини шкірнонаривної дії
Основними отруйними речовинами шкірнонаривної дії є іприт та люїзит.

Використовується технічний (Н) та очищений іприт (HD).

Іприт (очищений) – безбарвна або світло-жовта рідина зі слабким запахом, важча від води. Замерзає за температури близько 14 °С. Технічний іприт має темно-буре забарвлення і сильний запах, що нагадує запах часнику чи гірчиці. На повітрі іприт випаровується повільно. У воді він розчиняється погано; добре розчиняється у спирті, бензині, гасі, ацетоні та інших органічних розчинниках, а також у різних маслах і жирах.

Деревина, шкіра, тканини і фарба легко вбирають іприт.

У воді він розкладається повільно, довго зберігаючи свої уражальні властивості; при нагріванні розкладання пришвидшується. Водні розчини гіпохлоритів кальцію руйнують іприт.

Іприт має багатосторонню дію. Він уражує шкіру та очі, дихальні шляхи і легені. При дії в краплинно-рідинному, аерозольному і пароподібному станах він спричинює не лише ураження шкірних покривів, а й загальне отруєння нервової та серцево-судинної систем при всмоктуванні в кров.

Особливістю токсичної дії іприту є те, що він має період прихованої дії. Ураження шкіри починається з почервоніння, що з'являється через 2−6 год після впливу. Через 1 добу на місці почервоніння утворюються дрібні пухирці, наповнені жовтою прозорою рідиною.

Через 2−3 доби пухирці лопаються, і утворюються виразки, що не загоюються упродовж 20−30 діб. Під час вдихання парів або аерозолю іприту перші ознаки ураження проявляються через кілька годин у вигляді сухості і печіння в носоглотці. У тяжких випадках розвивається запалення легень.

Смерть настає на 3−4-ту доби. Особливо чутливі до парів іприту очі. При дії парів з'являється відчуття засміченості очей піском, сльозотеча і світлобоязнь, потім відбувається набряк повік. Потрапляння в очі іприту майже завжди призводить до сліпоти.
Люїзит – це безбарвна рідина з подразнювальним запахом (технічний продукт має запах герані). Люїзит стійкий у навколишньому середовищі, токсичні властивості влітку зберігає 4−12 годин, взимку – кілька діб.

Температура замерзання – 45 С, тобто практично не має кліматичних обмежень для застосування у різні пори року. Пара люїзиту тяжча за повітря.

Ці показники свідчать про те, що, крім шкірних уражень, можливі ураження органів дихання. Погано розчиняється у воді, тому при потраплянні у водоймища буде заражувати їх на тривалий час.

Добре розчинюється в органічних розчинниках, жирах, мастилах, всмоктується в гуму, лакофарбові покриття, пористі матеріали, що ускладнює дегазацію.

У воді люїзит легко гідролізується з утворенням не менш токсичного хлорвініларсеноксиду. Люїзит може проникати через шкіру, слизові оболонки, органи дихання, шлунково-кишковий тракт, поверхні ран та опіків.

На відміну від іприту люїзит є отруйною речовиною швидкої дії (прихований період майже відсутній), ознаки ураження проявляються вже через 3−5 хв після потрапляння.

Тяжкість ураження залежить від дози та часу перебування в атмосфері, зараженої люїзитом. Під час вдихання парів чи аерозолю спочатку уражуються верхні дихальні шляхи. При легких отруєннях ураження може зникнути після декількох днів. Тяжке отруєння супроводжується нудотою, головним болем, втратою голосу, блюванням, загальною слабістю. Спазми в грудях та ядуха − ознаки тяжкого отруєння. Дуже чутливі до люїзиту органи зору − потрапляння в очі 1 краплі отрути призводить до сліпоти вже через 7−10 днів.
Психотоміметичні бойові отруйні речовини

Отруйні речовини, що тимчасово виводять з ладу живу силу, з'явилися порівняно недавно.

До них відносять психотоміметичні речовини, що діють на нервову систему і викликають психічні (галюцинації, страх, депресію, пригніченість) чи фізичні (сліпоту, глухоту, параліч) розлади.

Основними серед отруйних речовин цієї групи є BZ (Бі-Зeт), діетиламід лізергінової кислоти (ДЛК).

BZ – кристалічна речовина білого кольору, без запаху. Бойовий стан – аерозоль (дим). У бойовий стан переводиться способом термічної сублімації.

За допомогою BZ споряджуються авіаційні хімічні бомби, касети, шашки. Аерозолі BZ, поширюючись за вітром, осідають на місцевість, обмундирування, озброєння і військову техніку, спричинюючи стійке їх зараження. BZ уражує організм через органи дихання або шлунково-кишковий тракт.

Під час вдихання зараженого повітря дія БОР починає проявлятися через 0,5−3 год (залежно від дози).

Потім упродовж декількох годин спостерігається прискорене серцебиття, сухість шкіри, сухість у роті, розширення зіниць і затуманений зір, хитка хода, сплутаність свідомості і блювання. Малі дози спричинюють сонливість і зниження боєздатності. У наступні 8 год настає заціпеніння і загальмованість мови. Людина перебуває у застиглій позі і не здатний реагувати на зміну обстановки.

Потім настає період збудження до 4 діб. Він характеризується посиленням активності в ураженого, метушливістю, хаотичністю дій, балакучістю, утрудненням у сприйнятті подій, контакт з ним неможливий.

Це триває до 2−4 діб, потім відбувається поступове повернення до нормального стану. ДЛК (діетиламід лізергінової кислоти) – білий порошок без запаху, добре розчинний у воді. Під час приймання речовини усередину дозою 0,5 мкг/кг розвиваються тяжкі психози. Токсична доза, що згубно діє на людину, при інгаляційному впливі становить 0,01−0,1 г∙хв/м3 . Речовина швидко всмоктується в кров. Максимальна концентрація в тканинах відзначається через 10−20 хв після приймання. У тканині мозку в цей момент міститься менше 1 % від уведеної кількості. Перші ознаки отруєння з'являються через 15−60 хвилин після приймання токсиканта. Симптоми досягають максимуму через 2−5 год. Загальна тривалість інтоксикації становить 12−24 год. Можливі спонтанні рецидиви, а також затяжні психози внаслідок впливу галюциногену звичайною дозою.
Захист від бойових отруйних речовин

До комплексу заходів щодо захисту від БОР входять:

  • їх індикація, або виявлення,

  • дегазація,

  • дезінфекція,

  • а також використання засобів індивідуального захисту (протигази, ізолювальні дихальні апарати, плащі, костюми з прогумованої тканини, антидоти, захисні креми)

  • і колективного хімічного захисту



Джерело «Загальна характеристика хімічної зброї» з дисципліни «Військова токсикологія та радіологія» (згідно з умовами Болонського процесу) для студентів спеціальності 7.110101 «Лікувальна справа» денної форми навчання
скачати

© Усі права захищені
написати до нас