Ім'я файлу: РЕФЕРАТ дихання і голос як елементи педагогічної техніки.docx
Розширення: docx
Розмір: 66кб.
Дата: 03.04.2022
скачати
Пов'язані файли:
інклюз 1.docx
виховний захід.docx
РЕФЕРАТ Стайнійчук.docx


РЕФЕРАТ
На тему: «Дихання і голос як елементи педагогічної техніки»
Зміст

Вступ…………………………………………………………………………..…..2

1. Техніка мовлення та її роль у діяльності вчителя………………………..…..4

2. Поняття фонаційного дихання. Типи дихання. Механізм діафрагмально-реберного дихання……………………………………………………………...…8

3. Вимоги до професійного голосу педагога, основні причини його порушень…………………………………………………………………………16

4. Шляхи вдосконалення мовленнєвого дихання, гігієна голосу вчителя…

Висновки…………………………….………………………………………...…19

Список використаної літератури………………………………………………..21

Вступ
Взаємодія вчителя та учнів відбувається переважно у вербальній (словесній) формі. Тому мова є найважливішим засобом комунікації вчителя з учнями, безпосереднього впливу на свідомість і поведінку учнів, головним інструментом педагогічної праці.

Мовлення є одним із найважливіших елементів педагогічної майстерності сучасного вчителя, інструментом його професійної діяльності, показником педагогічної культури, засобом самовираження і самоутвердження його особистості. Такі комунікативні якості мовлення як змістовність, правильність, комунікативна доцільність, багатство, точність, виразність, стилістична вправність, грамотність визначають культуру мовлення педагога [3, с. 492].

Педагогічна ефективність мовлення вчителя залежить від рівня володіння мовою, правильного вибору мовних засобів, культури мови. Воно має бути змістовним, логічним, точним, ясним, стислим, простим, емоційно виразним, образним, барвистим. Правильна вимова, вільне, невимушене оперування словом, володіння основами ораторського мистецтва (фонетична виразність, інтонаційна розмаїтість, чітка дикція, доречний темп мовлення тощо) є необхідними складовими мовної культури вчителя [3, с.493].

Функції мовлення вчителя в педагогічній діяльності різноманітні і важливі. Зневажливе ставлення до виконання функцій мовлення може призвести до негативних наслідків у спілкуванні вчителя зі школярами.

Досконале володіння голосом – головна умова виразності мовлення. Звичайно, самих лише природних даних для цього мало – голос необхідно тренувати. Особливо тим людям, які користуються голосом впродовж тривалого часу у зв’язку з вимогами професії.

Правильного дихання, яке необхідне для виразного мовлення, можна навчитися. Це досягається не тільки індивідуальним тренуванням, а й увагою до кращих зразків мовлення. Щоб говорити правильно, необхідно не тільки володіти своїм голосом, а й мати відпрацьовану дикцію.

Дикція і орфоепічна чистота мовлення є його визначальними якісними ознаками, адже чіткість вимови – професійна необхідність, що сприяє правильному сприйняттю учнями мовлення педагога. Шляхом саморозвитку мовлення і на основі оволодіння методами комунікації можна досягти мовленнєвої майстерності, яка виявляється: в почутті впевненості у собі, комфортному самопочутті у будь-якій ситуації, з різними людьми; у здатності приваблювати інших людей; в почутті власної гідності; у вмінні виконувати ролі, які відповідають змісту завдань; у вмінні поводитись природньо, щиро; в почутті міри; у вмінні розмовляти з кожним його мовою; у вмінні стримувати власний егоїзм.

1. Техніка мовлення та її роль у діяльності вчителя
Техніка мовлення – базовий компонент педагогічної майстерності, який пов’язаний з постановкою голосу, мовленнєвого дихання, чіткої дикції і є потужним засобом впливу. Б.А. Буяльський визначає техніку мовлення як роботу мовленнєвого апарату, що забезпечує чітку вимову звуків. На думку Г.А. Олійник, техніка мовлення – це володіння мовленнєвим апаратом, уміння правильно користуватися мовою, мовленням. Автори виділяють наступні елементи техніки мовлення: дихання, голос, дикція та артикуляція, темп мовлення [5, с. 79-81].

Оволодіння технікою мовлення потребує знання будови мовленнєвого апарату, особливостей звукоутворення, опанування фонаційного дихання, формування артикуляційної вимови, правильної дикції, вміння дотримуватись оптимального темпу та ритму мовлення.

Органи мовлення представлені на наступному малюнку:



1 — тверде піднебіння; 2 — альвеоли; 3 — верхня губа; 4 — верхні зуби; 5 — нижня губа; 6 — нижні зуби; 7 — передня частина язика; 8 — середня частина язика; 9 — задня частина язика; 10 — корінь язика; 11 — голосові зв'язки; 12 — м'яке піднебіння; 13 — язичок; 14 — гортань; 15 — трахея.
Мовленнєвий апарат утворюють:

– головний мозок, що координує роботу всіх органів мовлення і підпорядковує її волі того, хто говорить;

– органи дихання (легені, бронхи, трахея, діафрагма, міжреберні м’язи);

– пасивні органи мовлення (глотка, гортань, тверде піднебіння, носова порожнина, зуби , альвеоли) – вони є опорою для активних органів;

– активні органи мовлення (язик, губи, м’яке піднебіння, маленький язичок, надгортанник, голосові зв’язки).

Техніка мовлення —комплекс навичок у мовленнєвому диханні, голосотворенні й дикції, що дає вчителеві можливість донести до учня все багатство змісту свого слова.

Техніка мовлення — складова зовнішньої техніки вчителя. Чітко уявити її місце в системі педагогічної майстерності допоможе аналіз схеми:

Рольтехнікимовлення: забезпечує правильне сприйняття навчального матеріалу, дає змогу ефективно впливати на учнів, сприяє гідній самопрезентації вчителя (віддзеркалюючи його фізичний та емоційний стан).

Оволодіння технікою мовлення потребує усвідомлення суті логічного мовлення, знання будови мовленнєвого апарату, особливостей звукотворення, опанування технікою фонаційного дихання, формування артикуляційної вимови, правильної дикції, вміння дотримуватися оптимального темпу і ритму мовлення.

Мовленнєвий апарат утворюють мозок, носова і ротова порожнини, тверде піднебіння, губи, різці, язик, горло, надгортанник, трахея, бронхи, легені, діафрагма. Вчитель повинен дбати про його активність, динамічність, особливо — його рухливих частин (губи, язик, щелепи, голосові зв'язки, легені).

Чіткість і виразність мовлення значною мірою залежать від артикуляції(лат. articulatio — розчленяти, чітко і ясно проголошувати) — злагодженої і виразної діяльності органів мовлення. Вона вимагає чіткого вимовляння усіх звуків відповідно до правил орфоепії мови. Процес артикуляції охоплює не тільки язик, губи, зуби, а й міміку, зміни на обличчі, в жестах, постаті. Оволодінню технікою мовлення сприяє систематичне виконання вправ артикуляційної гімнастики.

Не менш важливою при цьому є дикція(лат. dictio — вимова). Учитель повинен чітко не тільки виголошувати думку, але й промовляти кожен звук губами (мають рухатись під час розмови постійно) і язиком (має не торкатися зубів, інших частин ротової порожнини, увесь час перебувати в напруженні, змінюючи своє положення від одного до другого звука). Розвитку дикції мовця сприяє виконання вправ для засвоєння положення апарату мовлення й артикуляції під час вимови звуків і слів у фразі.

Техніка мовлення вчителя залежить і від дихання, яке визначає якість звуків і мовлення загалом. Його механізм формується з дитинства. Фізіологічне дихання (вдихання і видихання ритмічні, однакові за тривалістю) є достатнім під час мовчазної роботи людини. Воно дає змогу виголошувати тривалі промови, не втомлюючись, вимовляючи слова голосно і виразно.

За певних обставин у дихальній діяльності людини домінують різні види дихання: верхнє (ключичне), грудне (реберне), черевне (діафрагмальне). Під час активного мовлення переважає діафрагмальне дихання, яке коливається за висотою, частотою, глибиною.

Уміле дихання характеризує освіченого, грамотного промовця. Педагог має знати такі основні закономірності його використання: говорити потрібно, видихаючи струмінь повітря, а вдихати його — під час непомітних для слухача пауз, логічних зупинок. Опанування технікою фонаційного дихання можливе за допомогою спеціальних вправ.

Якість мовлення вчителя істотно залежить і від динаміки (сили), витривалості, гнучкості голосу.

2. Поняття фонаційного дихання. Типи дихання. Механізм діафрагмально-реберного дихання.
Дихання —енергетична база мовлення.

Його види: 

  • фізіологічне(сукупність процесів, що забезпечують газообмін в організмі);

  • фонаційне(мовленнєве дихання, що дає можливість раціонально використовувати повітряний потік під час мовлення).


Схема фізіологічного дихання Схема фонаційного дихання


Усі звуки української мови утворюються тільки під час видиху. При звичайному фізіологічному диханні співвідношення вдиху і видиху по тривалості становить приблизно 1:1, а при фонаційному (звукотворчому) – 1:10, 1:15, або навіть 1:30, тобто вдих має бути активним і коротким, а видих – тривалим і рівним.

Залежно від того, які м’язи беруть участь у роботі дихального апарату, розрізняють такі види дихання: ключичне, грудне, діафрагмальне, комбіноване.

У момент мовлення людина переходить на так зване «фонаційне», тобто мовленнєве дихання: повітря виходить у надгортанні порожнини поштовхами. Їх кількість співвідноситься з кількістю складів. Однією з причин швидкої перевтоми голосотворчого апарату є невміння керувати своїм диханням. Під час комбінованого (грудно-черевного) дихання активно працюють усі м’язи грудної клітки й діафрагми. Саме таке дихання вважається правильним, оскільки воно найповніше насичує легені повітрям, забезпечує еластичну роботу м’язів діафрагми, дозволяє виголошувати тривалі промови, не перевтомлюючи голосові зв’язки, вимовляти слова голосно й виразно.

Правильне фонаційне дихання має такі ознаки: глибоке, часте, непомітне, підпорядковане волі виконавця. Оволодіння технікою фонаційного дихання можливе за допомогою спеціальних вправ. Під час виконання цих вправ дуже важливо слідкувати за правильністю постави: якщо людина сутулиться, відбувається стискання ребер та легенів, скорочується обсяг повітря, що використовується для дихання.

Оскільки звуки мовлення утворюються під час видиху, саме його організація є найважливішою при відпрацюванні правильного фонаційного дихання й голосу, для їх розвитку та вдосконалення. Тому метою тренування мовленнєвого дихання є не вироблення вміння вдихати максимальну кількість повітря, а відпрацювання довготривалого видиху, вміння раціонально витрачати запас повітря під час мовлення. Для цього необхідно привчити м’язи, що беруть участь у процесі дихання й утримують грудну клітину в розширеному стані, не розслаблятися пасивно одразу після вдиху. Розслаблення повинно відбуватися поступово, підкорюючись волі оратора [5, с. 80-81].

Для відпрацювання такого типу дихання пропонуємо виконувати наступні вправи.

  1. Повільна хода з контрольованим диханням: спочатку вдих і видих повинні бути тривалістю в два кроки, поступово подовжуємо видих до 4, 6, 8, 10 кроків, не міняючи тривалості вдиху. Контролюємо роботу діафрагми!

  2. «На старт!» Дивимось на таймер, робимо правильний вдих і ведемо відлік часу по секундах: «Десять! Дев’ять! ……….. Один! Пуск!» Відлік ведемо голосно, уривчасто, на одному видиху без добору повітря.

Дихати потрібно обов’язково через ніс. Звичка дихати ротом згубно впливає на організм, викликаючи захворювання щитовидної залози, лор-органів та органів дихальної системи. Носове дихання захищає горло й легені від холодного повітря й пилу, добре вентилює легені й покращує кровопостачання кори головного мозку. Потрібно обов’язково дихати через ніс у повсякденному житті та під час виконання дихальних вправ. Дихальна гімнастика успішно використовується як дієвий засіб профілактики й лікування захворювань верхніх дихальних шляхів, бронхіальної астми, неврозів.

Під час публічного виступу носовим диханням можна користуватися лише перед початком промови або ж у великих паузах. На малих паузах повітря добираємо ротом, тому що через довгий і вузький носовий прохід неможливо вдихнути швидко, повно й безшумно.

  1. . «Свічка»: відпрацьовуємо рівномірний повільний видих. Струмінь видихуваного повітря спрямовуємо на реальне чи уявне полум’я свічки. Полум’я повинно відхилитися. Подихом утримуємо його в одному положенні. Ліва рука контролює роботу діафрагми.

  2. «Іменинний торт». На одному вдиху, без добору повітря, «гасимо» 3 свічки, розділивши видих на три порції. Далі уявляємо 5, 7, 10 свічок. Об’єм повітря не змінюється, але кожна порція на видиху стає меншою. Долоня повинна відчувати ритмічні, поривчасті й активні рухи діафрагми.

  3. Вчимося непомітно добирати повітря: зробити правильний вдих за 2 секунди, затримати повітря на 1 секунду і почати рахунок: один, два, три, чотири, п’ять. Зробити паузу, під час якої швидким скороченням діафрагми дібрати повітря, і продовжити рахунок до десяти. На паузах швидко й непомітно добираємо повітря ротом, причому грудна клітина весь час залишається дещо розширеною.

  4. «Скакалка» – вправа на керування фонаційним диханням у русі. Промовляємо віршовані рядки , імітуючи стрибання зі скакалкою, щоб відтворити фізичне навантаження і в такий спосіб тренувати дихання під час руху:

Зі скакалкою стрибаю.

Я навчитися бажаю

З подихом своїм ладнати

Так, щоб звук він міг тримати,

щоб глибоким був, ритмічним,

не підводив стан фізичний.

Я стрибаю без упину,

Без задишки подих лине.

Голос звучний, рівно ллється,

Легко це мені вдається.

Раз-два, раз-два, раз-два, раз!

Я стрибаю довгий час.

  1. Правильно набираємо повітря та проказуєм: «Біля озера у лісі жили тридцять три Марисі: раз – Марися, два – Марися, три – Марися, чотири…» – ведемо рахунок, поки вистачить запасу повітря. Контролюємо правильність дихання!

Увага! Часте й глибоке дихання в нетренованих людей може викликати легке запаморочення. Регулярне тренування уповільненого видиху запускає механізми захисту головного мозку від недостатнього кровопостачання. Саме фонаційне дихання, при якому вдих короткий, а видих тривалий, приводить в дію ці механізми [1].

Виокремлюють такі типи мовленнєвого дихання:

ключичне (верхнє) — здійснюється за допомогою м'язів, що беруть участь у підніманні та опусканні плечей — верхньої частини грудної клітки;

діафрагмальне — зміна об'єму грудної клітки у повздовжньому напрямку внаслідок скорочення діафрагми;

діафрагмально-реберне — зміна об'єму грудної клітки у повздовжньому і поперечному напрямках внаслідок скорочення діафрагми, міжреберних м'язів, черевних м'язів живота.

Механізм діафрагмально–реберного дихання

1. Діафрагма скорочується, опускається донизу; грудна порожнина розширюється у повздовжньому напрямку; наповнюється нижня час­тина легень; випинається верхня частина живота.

  1. Внаслідок активної дії міжреберних м'язів розширюється грудна клітка; об'єм грудної порожнини збільшується у горизонтальному напрямку.

  2. За рахунок підтягування нижніх стінок живота (скісних м'язів) утворюється опора для діафрагми; повітря частково переміщується із середньої і нижньої частин легень у верхню, що сприяє заповненню повітрям усього об'єму легень.

Крім енергетичної мовний апарат має ще дві системи: генераторну (голосові зв'язки, артикуляційний апарат) і резонаторну (порожнини, що забезпечують статику й динаміку мовлення). Розрізняють два го­ловні типи резонаторів: верхній (головний) і нижній (грудний).

3. Вимоги до професійного голосу педагога, основні причини його порушень.
Голос – попередник мови та її основа. Краса звучання голосу надзвичайно важлива для будь-якої людини, адже з його допомогою ми розкриваємо свої почуття, висловлюємо емоції, спонукаємо до діяльності, переконуємо, зворушуємо. Кажуть, що немає тоншого і розкішнішого інструменту, ніж голос людини.

Для педагога голос – це найдієвіший засіб впливу на учнівську аудиторію.

Голос – це звук, що утворюється в гортані коливанням наближених одна до одної напружених голосових зв’язок повітрям, що під тиском видихається. Основними властивостями голосу є його сила, тоновий діапазон, тембр і забарвлення.

Джерелом набуття енергії голосу, безумовно, є дихальна система. Голосові зв'язки є регулятором постачання енергії. Вони працюють на зразок клапанів, утворюючи голосову щілину, яка і є місцем народження голосу. До резонаторів відносять порожнини рота, носа, глотки, надгортанної сфери, крім того, повноцінними резонаторами є трахея і бронхи.

У науковій літературі поняття «голос» трактується по-різному. Щоб внести термінологічну ясність, ми вважаємо за доцільне так інтерпретувати це поняття: голос – це звук, звучання, яке створюється в результаті проходження повітря між вібруючими голосовими складками; або сукупність різноманітних за висотою, силою і тембром звуків, які видає людина за допомогою голосового апарату.

Без голосу не утворюються голосні звуки, сонорні, дзвінкі приголосні – при їх вимові голосові зв'язки зімкнені.

Раніше вважали, що робота голосових зв'язок проходить пасивно, під впливом повітряного дихального струменя, подібно коливанню язичків на баяні. Але дослідження французького вченого Р. Юссона показали, що голосові зв'язки людини під впливом потоку повітря коливаються не пасивно, а, як і всі м'язи тіла, активно скорочуються під впливом ритмічних імпульсів, які проходять по нервах з центрів головного мозку із звуковою частотою. Ця теорія голосоутворення свідчить про те, що розвиток голосу повинен проходити під контролем свідомості, а не автоматично. Голос є одним з найважливіших комунікативних засобів. Він забезпечує інтонацію, тональну характеристику висловлення. Саме завдяки голосу часто «як» перетворюється в «що» сказане, суттєво доповнюючи або навіть змінюючи зміст мовлення.

До голосу педагога висуваються особливі вимоги. Він має характеризуватися:

  • силою голосу(напруженість, інтенсивність);

  • злетністю (здатність виділятися на фоні інших звуків, зберігати звучність у великому приміщенні);

  •  багатством тембрального забарвлення;

  • широким діапазоном;

  • гнучкістю(здатність легко й швидко змінюватися за висотою, силою, тривалістю звучання й тембром).

Порушення голосу вчителя може бути спричинене надмірним щоденним мовленнєвим навантаженням, невмінням користуватися голосо­вим апаратам, недотриманням правил гігієни голосу, вродженою слабкістю голосового апарату.

Техніка дихання вдосконалюється внаслідок тренування діафрагмально-реберного дихання, зокрема м'язів «мовленнєвого» поясу, організованого видиху.

Вправи на розвиток сили, рухливості голосу та вибір адекватноготону звучання.

  1. Уявіть, що ви заблукали у лісі. Промовляйте рятівне слово «Ау!» спочатку тихо, потім голосніше й голосніше, поки не досягнете максимальної сили голосу. Слідкуйте за правильністю дихання! Таким самим чином можна зобразити звуки завірюхи чи гудок паровоза, що наближається, а потім віддаляється: промовляємо «У-у-у!», поступово підсилюючи, а потім знижуючи гучність.

  2. «Море хвилюється –раз!»: спробуйте зобразити рух хвилі вгору-вниз за допомогою зміни висоти звучання голосу: почніть читати рядки будь-якого вірша максимально низьким тоном голосу, поступово підвищуйте тональність і знову знижуйте.

  3. «Сходинки»: називайте поверхи, по яких ви в думках піднімаєтесь, підвищуючи з кожним поверхом тон голосу, а потім «сходьте» вниз: перший поверх, другий поверх, третій поверх…Контролюйте роботу діафрагми!



4. Шляхи вдосконалення мовленнєвого дихання, гігієна голосу вчителя.
Гігієна голосу полягає в дотриманні педагогом певних умов роботи в школі:

  • забезпеченні режиму мовчання, часу для голосового спокою (через 3 — 4 години роботи);

  • уникненні монотонного мовлення;

  • використанні засобів виразності;

  • збереженні голосу від застуди;

  • проведенні вологого прибирання у класах;

  • дотриманні режиму харчування тощо.

Для педагога усне мовлення виступає основним знаряддям праці, оскільки у його професійній діяльності переважають словесні методи та прийоми виховання і навчання (розповідь, художнє читання, бесіда, співи, дидактичні ігри тощо). Постійне говоріння створює підвищене навантаження на голосовий апарат. Тому для будь-якого педагога актуальним є збереження і зміцнення голосової функції.

Для профілактики порушень голосу важливо підтримувати постійно голосову форму. Необхідно звертати увагу на безпричинні зміни тембру голосу, охриплість, а також надмірну втомлюваність, вчасно звертатися до лікарів – отоларинголога, фоніатра [5, 80].

Люди голосо-мовленнєвих професій мають схильність до застуди, яка локалізується у ділянці верхніх дихальних шляхів. Це пояснюється особливою чутливістю їх голосового апарату до охолодження, умовами праці, а також рухливістю нервових процесів і особливою вразливістю. Для запобігання хронічних хвороб голосових зв'язок педагогам не можна працювати навіть у стані легкої застуди.

Людям, у яких часто хворіє гортань та швидко втомлюється голос, слід дбайливо ставитися до свого голосового апарату, не допускати його перенапруги і перевтоми, використовуючи для відпочинку кожну вільну хвилину. Після закінчення робочого дня доцільно протягом 2-3 годин уникати тривалих розмов. При неминучості таких розмов слід говорити тихіше, користуватися короткими, лаконічними фразами.

Важливо навчитися відрізняти недоліки в голосовому апараті внаслідок застуди та від неправильного голосоутворення.

Для здорової, нормальної роботи голосового апарату необхідна, спокійна атмосфера нормального психологічного клімату, доброзичливості, що виключає нервово-психічні травми і зриви.

Необхідно «розігрівати» і «остуджувати» свій голос. Перед роботою можна виконати розминку, вібраційний масаж гортані і голосову гімнастику. Після великого голосового навантаження добре зробити дихальну гімнастику з елементами аутогенного тренування.

Шепотіти і кричати шкідливо. При шепоті голосові складки зовсім не вібрують, а звук утворюється за рахунок шуму. При тривалому використанні шепітного мовлення формується неправильний механізм голосоутворення.

Педагогам, яким відомі слабкі сторони свого голосового апарату, необхідно під керівництвом фахівця опанувати методами правильної голосоподачі і з особливою ретельністю дотримуватися суворого голосового режиму.

Не слід говорити на тлі гучної музики, шуму або під час роботи різної техніки.

Великого значення набуває режим харчування. Для голосових зв'язок шкідлива гостра, кисла, солона, дуже холодна або гаряча їжа. Газовані напої та лузання насіння також подразнюють слизову оболонку гортані.

Дуже шкідливо вживання алкогольних напоїв. Алкоголь утруднює нормальну функцію нервової і серцево-судинної систем, шкідливо діє на всі внутрішні органи. При частому вживанні спиртних напоїв порушується функція залоз слизової оболонки верхніх дихальних шляхів. З'являються гіперемія та інфільтрація голосових складок, сухість їх поверхні. Голос стає менш витривалим, якість тембру змінюється.

Не менш шкідливо і куріння. Тютюновий дим, систематично подразнюючи слизову оболонку гортані, трахеї і бронхів, викликає сухий кашель, який травмує голосові зв'язки. Не слід розмовляти, а тим більше співати в приміщеннях, де курять або курили [1].

Характеризуючи критерії й показники зовнішньої техніки вчителя, Г. Переухенко визначає такі рівні розвитку голосу педагога:

  1. низький — інтонація одноманітна;

  2. середній — інтонація штучна;

  3. високий — інтонація змінюється під впливом думок і почуттів;

  4. творчий —гнучкий, приємний, інтонація відтворює ідейний зміст мовлення й почуття.


Висновки
Оволодіння педагогічною технікою, дозволяючи швидко і точно знайти потрібне слово, інтонацію, погляд, жест, а, також зберігаючи спокій і здатність до ясного мислення, аналізу у найгостріших і несподіваних педагогічних ситуаціях, призводить до зростання задоволеності педагога своєю професійною діяльністю [5, с.512].

По-друге, педагогічна техніка надає розвиваючий вплив і на якості особистості. Важлива особливість педагогічних технік полягає в тому, що всі вони носять виражений індивідуально-особистісний характер, тобто формуються на основі індивідуальних психофізіологічних особливостей педагога. Індивідуальна педагогічна техніка суттєво залежить від віку, статі, темпераменту, характеру педагога, стану здоров'я, анатомо-фізіологічних особливостей.

Так, робота над виразністю, чистотою, грамотністю дисциплінує мислення. Оволодіння прийомами саморегуляції психічної діяльності веде до розвитку емоційної врівноваженості як риси характеру і т.п. Крім того, в реальному педагогічному взаємодії всі вміння вчителя в галузі педагогічної техніки виявляються одночасно. А самоспостереження дає можливість успішно коректувати відбір засобів.

По-третє, у процесі оволодіння педагогічною технікою найбільш повно розкриваються моральні й естетичні позиції педагога, що відображають рівень загальної та професійної культури, потенціал його особистості.

Мовлення вчителя – передусім звукове мовлення. Виконуючи найважливішу соціальну функцію спілкування, воно, як і будь-яка інша звукова система є акустичною, і, оскільки належить людині, його не можна розглядати поза психофізіологічною діяльністю.

Все сказане підкреслює, що педагогічна техніка найважливіший інструмент педагога.  Володіти технікою мовлення – це означає володіти тісно пов'язаними між собою елементами: голосом, фонаційним диханням, дикцією, дотримуючись норм орфоепії.

Список використаної літератури
1. Азаров Ю.П. Таємниці педагогічної майстерності: навчальний посібник. К.: Центр учбової літератури. 2004.

2. Волкова Н. П. Педагогіка. К .: Академія. 2001. С. 412-420.

3. Волкова Н. П. Педагогіка: Навч. посіб. Вид. 2-ге, перероб., доп.. К.: Академвидав, 2007. 616 с.

4. Зязюн І. А. Педагогічна майстерність як мистецька дія. Рідна школа. 1995. № 7 – 8. С.39.

5. Педагогічна майстерність: Хрестоматія: Навч. посіб. Упор.: І.А.Зязюн, Н.Г.Базилевич, Т.Г.Дмитренко та ін.. За ред.. І.А.Зязюна. Вища школа. 2008. 462с.

6. Учителю о педагогической технике. Под ред. Л.И. Рувинского. М.: Педагогика. 1987. Р.4, 5.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас