ХАРАКТЕРИСТИКИ ОСОБИСТІСНО-ОРІЄНТОВАНОГО НАВЧАННЯ
Застосування технології особистісно-орієнтованого навчання в сучасній школі
Урок повинен носити навчальний, розвивальний і виховує характер, збагачувати учня новими знаннями, вміннями і навичками, розвивати пізнавальний інтерес, спостережливість, мова і мислення, творчу активність.
У даній роботі в якості ведучої концепції особистісно-орієнтованого навчання застосовується теорія І.С. Якиманской. Практичне значення даної концепції полягає в тому, що в процесі навчання формування нових дій, уявлень і понять відбувається без попереднього заучування нового матеріалу, без використання так званого прийому «проб і помилок», при забезпеченні заданих показників; засвоєння нових знань і умінь відбувається набагато легше , швидше і стає доступною в більш ранньому віці, ніж при використанні інших форм навчання.
Перейшовши ж безпосередньо до питання про особистісний освіті, будемо спиратися на дидактичні принципи даної проблеми.
У всіх педагогічних посібниках підкреслюється значення двох принципів:
1) урахування вікових особливостей вихованців;
2) здійснення освіти на основі індивідуального підходу.
Психолого-педагогічні дослідження останніх десятиліть показали, що першорядне значення має не стільки знання вихователем віку та індивідуальних особливостей, скільки облік особистісних характеристик і можливостей вихованців. Особистісний підхід, який лежить в основі побудови змісту освіти, розуміється як опора на особистісні якості. Останні висловлюють дуже важливі для виховання характеристики - спрямованість особистості, її ціннісні орієнтації, життєві плани, що сформувалися установки, домінуючі мотиви діяльності та поведінки. Ані вік, взятий окремо, ні індивідуальні особливості особистості (характер, темперамент, воля та ін), що розглядаються ізольовано від названих провідних якостей, не забезпечують достатніх підстав для високоякісного особистісно орієнтованого виховного результату. Ціннісні орієнтації, життєві плани, спрямованість особистості, безумовно, пов'язані з віком і індивідуальними особливостями. Але тільки пріоритет головних особистісних характеристик виводить на правильний облік даних якостей. При особистісному підході облік вікових і індивідуальних особливостей набуває нову спрямованість. Діагностуються потенційні можливості, найближчі перспективи. Як відомо, максимально сприятливі можливості для формування моральних і соціальних якостей - у молодшому шкільному віці. Чим менше вік, тим безпосередніше сприйняття, тим більше дитина вірить своєму вчителю, беззастережно підпорядковується його авторитету. Тому в молодшому шкільному і ранньому підлітковому віці легше виховувати позитивні звички, привчати вихованців до праці, дисципліни, поведінки в суспільстві. Старші підлітки розуміють вже пряму, відкриту постановку задач у конкретних видах корисної діяльності, активні та ініціативні. Проте ця активність, прагнення до самостійності повинні бути добре організовані педагогом. Старших школярів відрізняє зросле прагнення до самостійності. Спираючись на цю особливість, у них розвивають високі моральні ідеали, почуття відповідальності. Проектуючи майбутні результати процесу освіти на основі технології особистісно-орієнтованого навчання, треба пам'ятати про поступове зниження потенційних можливостей вихованців при виробленні ряду якостей через зменшення з віком пластичності нервової системи, наростання психологічної опірності зовнішнього впливу.
У числі індивідуальних особливостей, на які треба спиратися педагогу, частіше за інших виділяються особливості сприйняття, мислення, пам'яті, мови, характеру, темпераменту, волі. Хоча при масовому освіту докладно вивчати ці та інші особливості досить важко, вчитель, якщо він бажає домогтися успіху, змушений йти на додаткові витрати часу, енергії, коштів, збираючи важливі відомості, без яких знання особистісних якостей не може бути повним і конкретним.
З огляду на зрослий рівень знань сучасних школярів, їх різноманітні інтереси, педагог і сам має всебічно розвиватися: не тільки в області своєї спеціальності, але і в галузі політики, мистецтва, загальної культури, повинен бути для своїх вихованців високим прикладом моральності, носієм людських достоїнств і цінностей .
Особливо уважно педагоги повинні стежити за зміною головних особистісних якостей - спрямованості ціннісних орієнтацій, життєвих планів діяльності та поведінки, оперативно коректують процес виховання, спрямовуючи його на задоволення особистісних і суспільних потреб.
Деякі вчителі помилково вважають, що індивідуальний підхід потрібно лише по відношенню до «важким» школярам, порушникам правил поведінки і неуспевающим з навчальних дисциплін. Безперечно, ці учні потребують підвищеної уваги. Але не можна забувати і «благополучних». За зовнішнім благополуччям можуть ховатися й непристойні думки, мотиви, вчинки. Підозрювати у цьому нікого і ніколи не слід, але увагу необхідно приділяти всім.
Зрозуміти глибинні характеристики особистості за зовнішніми актам поведінки дуже складно і не завжди вдається. Потрібно, щоб сам учень допомагав учителеві. Потрібно зробити його своїм другом, союзником, співробітником. Це найкоротший і вірний шлях діагностики глибинних якостей.
Принцип особистісного підходу вимагає, щоб у процесі навчання педагог:
1) постійно вивчав і добре знав індивідуальні особливості темпераменту, риси характеру, погляди, смаки, звички своїх вихованців;
2) вмів діагностувати і знав реальний рівень сформованості таких важливих особистісних якостей, як спосіб мислення, мотиви, інтереси, установки, спрямованість особистості, відношення до життя, праці, ціннісні орієнтації, життєві плани та інші;
3) постійно привертав кожного вихованця до посильною для нього і все ускладнюється по труднощі виховної діяльності, що забезпечує прогресивний розвиток особистості;
4) своєчасно виявляв і усував причини, які можуть перешкодити досягненню мети, а якщо ці причини не вдалося вчасно виявити і усунути - оперативно змінював тактику виховання в залежності від нових умов, що склалися і обставин;
5) максимально спирався на власну активність особистості;
6) поєднував виховання і освіту з самовихованням і самоосвітою особистості, допомагав у виборі цілей, методів, форм самовиховання і самоосвіти;
7) розвивав самостійність, ініціативу, самодіяльність вихованців, не стільки керував, скільки вміло організовував і направляв провідну до успіху діяльність.
Комплексне здійснення цих вимог усуває спрощеність вікового та індивідуального підходів, зобов'язує педагога враховувати не поверхневе, а глибинне розвиток процесів, спиратися на закономірності причинно-наслідкових відносин.
Особистісно-орієнтований урок - це не просто створення доброзичливої атмосфери, а постійне звернення до суб'єктивного досвіду учня як досвіду його власної життєдіяльності. Робота з суб'єктивним досвідом на уроці передбачає використання різних форм спілкування, що сприяють справжньому співпраці вчителя та учнів, спрямованому на спільний аналіз процесу навчальної роботи. Основний задум особистісно-орієнтованого уроку полягає в тому, щоб розкрити зміст суб'єктивного досвіду учнів з даної теми, узгодити його з заданим знанням, перевести у відповідне науковий зміст і тим самим домогтися засвоєння матеріалу. Учитель на уроці допомагає учневі подолати обмеженість його суб'єктивного досвіду, існуючого часто у вигляді розрізнених уявлень.
Професійна позиція вчителя повинна полягати в тому, щоб знати і шанобливо ставитися до будь-якого виступу з досліджуваної або обговорюваної теми.
Важливою особливістю особистісно-орієнтованого уроку є опора на психофізичні передумови, що зумовлюють учневі можливість успішного оволодіння програмним матеріалом.
Не секрет, що особистісно-орієнтоване навчання є на порядок вище за якістю насичення матеріалом і рівню його подачі учням. Результатом подібної освітньої технології є розширена реалізація можливостей учнів. На підставі використання якісно нового підходу, учні, як правило, можуть приймати нестандартні рішення у проблемних ситуаціях.
Індивідуалізація останнім часом стає все більш популярною з-за прагнення сучасного молодого покоління отримувати якісно інший освітній матеріал.
Як відомо, тісна взаємодія викладача і учня дозволяє значно підвищити рівень знання останнього, а з боку вчителя підняти свій кваліфікаційний рівень, безпосередньо вивчаючи індивідуальні та психологічні особливості свого підопічного, виявляючи сильні і слабкі сторони особистості і відповідним чином, знаючи ці особливості та специфічні якості вихованця , вибирати методи, прийоми і засоби педагогічного впливу.
Таким чином, процес «олюднення» освіти заснований на посиленні тих положень, ставлять на перше місце повагу до особистості вихованця, формування в нього самостійності, встановлення гуманних, довірчих відносин між ним і вихователем. Засвоєння соціального досвіду в його цілісності дозволить школяреві не тільки успішно функціонувати у суспільстві, бути хорошим виконавцем, але й діяти самостійно, не просто «вписуватися» у соціальну систему, а змінювати її.
ОСОБИСТІСНО ОРІЄНТОВАНА ПАРАДИГМА ТА ЇЇ РОЛЬ В ОНОВЛЕННІ МОРАЛЬНО ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ
О.А.Голобородько
Сучасна гуманістична концепція вітчизняної освіти, спрямована на утвердження демократичних цінностей суспільства, відновлює і сприяє розвитку принципу особистісної орієнтації педагогіки. Пріоритетом і цінністю особистісно орієнтованої педагогіки є дитина як суб'єкт життя, її здібності, потреби, інтереси, самосвідомість, самовираження, соціальний досвід. І розуміння, урахування, проектування, розвиток системи соціально значущих рис, що характеризують особистість — головне завдання нової освітньої філософії.
Виховання в особистісному вимірі — складна теоретична і практична проблема, оскільки в центрі її — особистість. А чи існує щось більш складне, ніж особистість як суб'єкт перетворення світу і самого себе? Проблема комплексного дослідження особистості постає як проблема інтердисциплінарна . Насамперед особистість — це психічне новоутворення. Психологічні закономірності посідають чільне місце у загальнонауковому уявленні про особистість, її розвиток та діяльність. Це дає підстави стверджувати, що значну роль у розв'язанні цієї проблеми відіграє психологічна наука. Разом з цим не можна заперечити, що особистість – категорія соціальна. Людина будує і несе в собі не тільки образ себе, власного “Я”, а й інших людей, образ світу навколо неї, соціуму. Особистість як поняття соціальне, виникає на основі природженого, але є результатом культурного та історичного розвитку. Тобто, людина є динамічною системою, яка стає особистістю в процесі взаємодії з навколишнім світом. Саме такий підхід важливий для виховання. Проблема особистості як соціально-психологічного цілісного феномена, яка досліджується психологією, філософією, соціальними науками водночас постає і як педагогічна проблема.
У контексті вищесказаного особистісно орієнтований підхід доцільно трактувати як важливий психолого-педагогічний принцип, основу якого становить сукупність вихідних теоретичних положень про особистість та практичних методичних засобів, що сприяють її цілісному розумінню, вивченню та гармонійному розвитку. Розробка цього підходу базується на синтезі досліджених психологічною і педагогічною науками закономірностей структури, функціонування і розвитку особистості.
Сучасні вимоги до формування особистісно зорієнтованого підходу окреслено у дослідженнях відомих психологів: К. О. Альбуханової-Славської , О. Г. Асмолова , М. Н. Проколієнко , В. О. Татенко , Т. М. Титаренко, І. С. Якиманської та ін.
Фундаментальні дослідження психології та педагогіки, присвячені особистісно розвивальним функціям навчання та виховання, дали поштовх до започаткування та розвитку особистісно орієнтованої парадигми освіти. Дослідженням її займаються І. Д. Бех , І. А. Зязюн , О. М. Пехота , В. В. Рибалка, Г. К. Селевко , В. А. Семиченко , В. В. Сєриков .
Сьогодні особистість постає метою освітнього процесу та життєдіяльності суспільства в цілому. Сутністю особистісно орієнтованого виховання є векторна зміна руху в освітньому просторі: не від навчально-виховного процесу до дитини, а, навпаки, від дитини до навчально-виховного процесу. Ця зміна передбачає: відмову від орієнтації на “середнього” школяра, пошук кращих якостей особистості, врахування особливостей розвитку кожної особистості в освітньому процесі, прогнозування розвитку особистості вихованця.
Метою особистісно орієнтованого виховання є формування і розвиток у дитини особистісних цінностей, оскільки вони завдяки своїм сутнісним показникам здатні виконувати функцію вищого критерію для орієнтації індивіда в світі й опори для особистісного самовизначення. Таке виховання не просто декларує, а утверджує людину як найвищу цінність життя. Новий погляд на особистість передбачає визнання її індивідуальності, самобутності, самоцінності, її розвиток не як “колективного суб'єкта”, а насамперед як індивіда, наділеного власним неповторним суб'єктним досвідом.
Основною категорією теорії особистісно орієнтованого виховання є свобода особистості. На думку Г. О. Балла , особистісна свобода повинна стати важливою метою морального виховання, оскільки “вільна особистість не буде (коли йдеться про світоглядне самовизначення) сліпо підкорятися будь-якій, навіть найпрактичнішій традиції”. Психолог виділяє такі складові цього поняття: високий рівень соціальної та духовної активності; єдність автономії, самостійності людини зі здатністю до глибокого внутрішнього зв’язку з іншими людьми; повага до себе і здатність поважати інших людей; прагнення до оволодіння соціально-культурними нормами і критичне ставлення до них.
Керуючись необхідністю збільшення розвивальної ефективності морального виховання, особистісно орієнтована педагогіка працює над створенням і застосуванням якісно оновлених виховних методів. Такі нові методи створюються на основі механізмів співпереживання, позитивного емоційного оцінювання, рефлексивно-вольових механізмів, які звернені на свідомість особистості, її самосвідомість, творче засвоєння дитиною пріоритетних моральних норм і цінностей суспільства. Так, М.Ю. Красовицький пропонує наступні методи індивідуальної підтримки морального розвитку школярів: духовне спілкування з учнем, вивчення особистісних якостей дитини та динаміки їх розвитку, підтримка позитивних тенденцій у моральному розвитку особистості, допомога у подоланні негативних тенденцій у моральному розвитку дитини, аналіз наслідків та проектування наступних дій.
Реалізація виховного процесу в особистісно орієнтованому режимі, спрямованому на виховання моральних цінностей особистості, неможлива без звернення дитини на саму себе, на свій внутрішній світ. Безумовно, виховання повинно опиратися на бажання самої дитини вдосконалювати саму себе, на її активність. Моральне виховання починається із запитання : “Хто є Я?”, тобто з осмислення власного “Я”, його функцій й ролі, його взаємин з іншими людьми. Як суб'єкт соціалізації, творець свого власного світу і морального, зокрема, дитина не просто засвоює соціальні, моральні норми і цінності суспільства. Цей процес засвоєння відбувається як своєрідний діалог дитини з морально-духовними життєвими пріоритетами і нерозривно пов'язаний з реалізацією активності людини, її саморозвитком і самореалізацією в житті. Тобто, за особистісно орієнтованого підходу вихованець мислиться як індивід, здатний до самореалізації, самовдосконалення. Звідси і орієнтація педагога у моральному вихованні на ідею “само” (самоусвідомлення, саморозвиток, самовизначення, самовдосконалення, самореалізацію).
Специфіка виховної роботи за особистісного підходу полягає у формуванні дієвої позиції вихованця як творця себе. Новий гуманний погляд на вихованця пов'язаний з пріоритетом особистості, ціннісним ставленням людини до самої себе, до інших людей. Допомогти дитині знайти себе у цьому житті, відшукати власний варіант життя, гідний високоморальної людини, навчити дитину будувати моральне-ціннісне спілкування з іншими людьми - головне призначення педагога. Незаперечно вагомим є те, що виховання в особистісному вимірі забезпечує гармонію людини з самою собою шляхом визначення гармонії з іншими людьми, суспільством, довкіллям. Досягнення дитиною такої гармонії зі світом навколо неї складає сутність психологічного, морального здоров'я підростаючої особистості. Лише цілеспрямована, високоорганізована діяльність педагога спроможна викликати у вихованця прагнення до морального життя, до добра, правди й краси.
Ефективність морального виховання значною мірою залежить від взаємин педагога і вихованця. Як зазначає О. Я. Савченко, “ особистісно орієнтована система освіти створює нову педагогічну етику, визначальною рисою якої є взаєморозуміння. Ця етика: змінює позицію учнів і вчителів у спілкуванні; утверджує не рольове, а особистісне спілкування (підтримка, співчуття, утвердження людської гідності, довір'я); зумовлює потребу діалогу, діалогової взаємодії між вихователем і вихованцем як домінуючої форми навчального спілкування, спонукання до обміну думками, враженнями, моделювання життєвих ситуацій; включає спеціально сконструйовані ситуації вибору, авансування успіху, самоаналізу, самооцінки”.
Особистісно орієнтоване спілкування мислиться як процес налагодження особистих контактів дитини і педагога, утвердження людської гідності, реалізації своєї унікальності. Через таке спілкування дитина повинна навчитись осмислювати свої бажання, прогнозувати наслідки своїх дій, вчинків. Завдання педагога – створювати такий спосіб комунікації, де б дитина могла проявити свою ініціативу, творчість. І це завдання полягає не стільки у виявленні здібностей дитини, скільки в їх визнанні. Показати здібності – справа самого вихованця, а вихователь покликаний вчасно їх помітити і плекати, тобто створювати таке виховуюче середовище, де б діти були готові реалізувати свої потенційні можливості.
Отже, особистісно орієнтований морально виховний процес є процесом спільної творчості педагога та вихованців, у якому кожен його учасник виявляє себе як творча особистість. Особистісно орієнтоване моральне виховання розглядається як таке, що базується на особистісних цінностях дитини та сприяє подальшому їх розвитку. Лише вони завдяки своїм сутнісним показникам здатні виконувати функцію вищого критерію для орієнтації вихованця в процесі її життєтворчості й опори для особистісного самовизначення.