Ім'я файлу: Господарська діяльність.docx
Розширення: docx
Розмір: 16кб.
Дата: 28.04.2020
скачати
Пов'язані файли:
Розширення: docx
Розмір: 16кб.
Дата: 28.04.2020
скачати
Пов'язані файли:
Господарська діяльність, суспільний лад і духовний світ слов'ян
Східнослов'янські племена населяли територію, на якій з давніх-давен розвивалося землеробство та скотарство. Слов'яни вели осілий спосіб життя, а основу їхньої господарської діяльності складали рільництво й тваринництво, з тенденцією перетворення рільництва на провідну галузь виробництва.
Землеробство було орним. Орні ділянки використовувалися до повного виснаження, після чого їх залишали на коротко- або довготривалий переліг. Як засіб розчищення земель під посіви та як окрема система землеробства значного поширення набула підсіка. Підсічне землеробство переважало в поліській зоні, а орне - в лісостеповій.
Використання угідь до їх повного виснаження зумовлювало необхідність поступового освоєння нових територій. Лише наприкінці VIII ст. стають помітними якісні зміни в землеробстві, викликані збільшенням народонаселення та поліпшенням кліматичних умов. У господарстві слов'ян намітився перехід до інтенсивних форм землекористування. Зменшився термін перебування ділянок під перелогою та поступово утверджувалась двопільна система рільництва, щоправда, при збереженні певного значення перелоги та підсіки.
У другій чверті І тис. спостерігаються помітні зрушення в агротехнічному арсеналі давніх слов'ян, зокрема, набули поширення залізні наральники й подекуди чересла, мотики, оковки лопат, коси. Для переробляння зерна використовували ручні млини з ротаційними жорнами та ножні ступи.
Найбільш разючі зміни в складі та якісних характеристиках сільськогосподарського інвентарю східних слов'ян сталися в останній чверті І тис. Зокрема, удосконалюються рала, які тепер складаються з чересла, відвальної дошки і наральника з широким лезом та асиметричними плічками. Використання таких рал дало змогу значно глибше підрізати шар ґрунту, а це істотно підвищувало врожайність лану. Для збирання урожаю застосували серпи з асиметричним лезом і відігнутим держаком, що своєю формою та характеристиками наближувались до сучасних.
Розвиток тваринництва у давніх слов'ян був також досить важливою галуззю господарства. Розведення свійських тварин забезпечувало населення продуктами харчування (молоком, м'ясом, яйцями), сировиною для виготовлення одягу (вовни, шкіри тощо), а також матеріалом для розвитку різних промислів (виготовлення виробів з кістки, рогу чи копит).
Тваринництво забезпечувало землеробів також тягловою силою та засобами пересування.
Особливе місце у виробничій діяльності слов'янських племен посідали виробництво та обробляння заліза. Значних успіхів у оброблянні заліза було досягнуто в останній чверті І тис, свідченням чому є, зокрема, знахідки, виявлені на стоянці Лука-Райковська на Правобережжі. Тепер майстри значно ширше застосовували такі складні технологічні прийоми, як пакетування та цементування металу, наварювання сталевого леза на залізну основу тощо.
Одночасно з розвитком металообробки, зокрема ковальства, удосконалювалися прийоми ювелірної майстерності. Як правило, першими ювелірами були саме ковалі. Матеріалом для виготовлення ювелірних виробів служили кольорові метали, промислових запасів яких не було виявлено на території розселення слов'ян. Найпоширенішим матеріалом в ювелірній справі була мідь та бронза, срібло траплялося значно рідше, а золото - лише в поодиноких випадках.
У своєму соціальному розвиткові на момент виходу слов'ян на історичну арену вони перебували на такому етапі, який в науці отримав визначення простого вождівства. Суть її полягає втому, що члени общини, які приносили найбільшу частку продукції для розподілу, значно підвищували свій престиж серед інших членів роду. Саме з них, як правило, й обирали лідера, якому доручали проведення перерозподілу надлишкової продукції в рамках характерного для вождівства феномена - влади-власності. Особистий престиж лідера часто-густо підвищував й престиж представленої ним генеалогічної лінії.
Підкорення одних простих вождівств іншими або їх об'єднання перед наростанням зовнішньої загрози призводили до ускладнення їх структури, які з часом еволюціонували у складне вождівство, а надалі стали державою.
Важливими перехідними ланками від простого вождівства до державних утворень виступали так звані "гнізда-общини", в яких формуються свої центри - спочатку це були селища з ознаками розвитку ремесла, а згодом у них починали складатися адміністративні структури й вони еволюціонували в міста. Державність же виникала тоді, коли з'являлася більш-менш значна кількість таких центрів, які можна було використати для утвердження влади над аморфною масою общинників.
Серед слов'ян панувало язичництво. Воно пройшло кілька етапів, в результаті яких відбулося ускладнення системи світосприйняття. Так, спочатку слов'яни приносили жертви злим і добрим духам (упирям та берегиням). Пізніше розвинувся культ Роду та рожаниць, божеств родючості, який був тісно пов'язаний із життєво важливими стихіями - сонцем, водою, дощем. Ще пізніше на перше місце висунувся культ бога громовиці Перуна. Культ Перуна склався досить пізно - на етапі формування дружинного, військового стану суспільства. Перун сприймався не лише як бог громовиці, а й війни та зброї. Одночасно з культом Перуна розвивалися й інші культи - небесних богів Сварога і Стрибога, піднебесного простору - Даждьбога, підземного царства Велеса, Рода, Мокоші.
Давні слов'яни обожнювали сили природи: воду, вогонь, ліс, дерева, населяючи їх численними божествами, - лісовиками, лещуками, водяними, поляницями, русалками тощо. Існували й культи священних гаїв, озер, окремих дерев і криниць.
Давні слов'яни були вогнепоклонниками та шанували культ Сонця. Саме цим зумовлений характер їхньої поховальної обрядовості, в якій домінуюче місце посідав обряд спалення тіла покійника і поховання його праху поза місцем спалення. Обряд спалення був тісно пов'язаний з вірою у священну силу вогню, який очищав грішних покійників та відкривав їм через цей обряд шлях до царства світла й вічного спокою. Пройшовши вогняне очищення, покійник ставав недосяжним для злих сил.
Соціальний розвиток слов'ян позначався і на еволюції їхнього релігійного світосприйняття. На етапі формування племінних та міжплемінних союзів з'являються умови для перетворення місцевих культів на загальноплемінні. Археологічні дослідження культурних шарів IX-X ст. засвідчують появу міжплемінних святилищ.