Ім'я файлу: Реф1П.docx
Розширення: docx
Розмір: 21кб.
Дата: 25.10.2022
скачати
Пов'язані файли:
Реф2П.docx
Розширення: docx
Розмір: 21кб.
Дата: 25.10.2022
скачати
Пов'язані файли:
Реф2П.docx
ОСОБЛИВОСТІ ОБСТЕЖЕННЯ ТРАВМАТОЛОГІЧНИХ ТА ОРТОПЕДИЧНИХ ХВОРИХ.
Травма – це пошкодження, що викликане дією зовнішньої сили та призвело до порушення анатомічної цілості й фізіологічної функції тканин, органа, системи органів або організма в цілому. Травматологія тісно пов’язана з розвитком техніки, механізацією виробництва, урбанізацією, станом транспорту, збільшенням швидкості пересування, розвитком знаряддя та методів знищення людей.
Методи обстеження хворих
Діагностика пошкоджень та захворювань опорно-рухового апарату базується на принципах і засобах клінічної медицини: вивчення скарг, анамнезу, механізму травми, фізикальних даних. Використовуються клінічні, рентгенологічні, електрофiзiологічні, iнструментальні, лабораторні методи дослідження. Основним засобом діагностики пошкоджень та захворювань опорно- рухової системи є клінічний, що передбачає певну систему послідовних дій лікаря. Рекомендується дотримуватися наступного порядку:
З'ясування скарг → Збирання анамнезу (механізм травми) → Огляд хворого → Визначення амплітуди рухів у суглобах → Вимір довжини та окружності кінцівок → Визначення сили м’язів → Проведення рентгенологічного дослідження → Проведення електрофізіологічних та лабораторних досліджень → Застосування інструментальних засобів (пункція, біопсія та ін.) → Встановлення діагнозу.
Скарги - при з'ясуванні скарг треба виділити основні з них. Наприклад: часто хворі з патологією у кульшовому суглобі пред'являють скарги на біль в колінному суглобі, а хворі з змінами в межхребцевих дисках на біль в кульшовому суглобі (синдром грушеподібного м'язу). Більшість травматологічних хворих скаржаться на біль у пошкодженій області, що, як правило, посилюється при рухах, обмеження рухів, нерідко помітну деформацію хворобливого сегмента.
Анамнез - при опитуванні хворого необхідно з'ясувати механізм травми. На підставі типового її механізму можна припустити той чи інший варіант пошкоджень. Необхідно докладно провести розпит хворого або його родичів про початок та перші ознаки захворювання, його динаміку, лікування, яке проводилося раніше. Умови праці та виробничі шкідливість можуть істотно вплинути на функції опорно-рухового апарату. Завжди необхідно з'ясовувати перенесені хвороби. Необхідно знати алергологічний анамнез.
Огляд - при огляді необхідно визначити особливості поведінки хворого, зовнішній вигляд, вимушену та незвичайну ходу, порушення звичайних форм і пропорцій тіла. На момент обстеження хворого необхідно роздягнути для порівняння симетричних дільниць тулуба та кінцівок, запропонувати хворому пройтися кімнатою - в цей час визначають осанку, симетричність плечового поясу, перекоси тазу, форму та контури талії, деформації тулубу і кінцівок, наявність кульгання. Після загального огляду і вияву провідних симптомів вивчаються локальні особливості. В момент первинного огляду положення хворого або ураженого сегмента опорно-рухового апарату може бути активним, пасивним та вимушеним. В діагностичному відношенні істотне значення мають пасивне та вимушене положення. Пасивне положення буває настільки характерним, що розцінюється як патогномонічний симптом певної хвороби. Хворий приймає вимушене положення всього тіла або придає окремим частинам зручне положення для зменшення чи припинення болю. Установка кінцівки у певному положенні часто дозволяє припустити те чи інше ушкодження м’язів або нервів.
Після закінчення загального огляду можна розпочати вивчення місцевих змін. Огляд пошкодженої ділянки тіла краще проводити в порівнянні із здоровою симетричною частиною тіла. При огляді шкіри необхідно звертати увагу на її забарвлення, еластичність, вологість або, навпаки, сухість, різноманітні шкіряні висипання. При травмі звертають увагу не тільки на характер порушення шкіри, але й на його росповсюдженість та локалiзацію.
При огляді визначають вісь кінцівки. В нормі віссю верхньої кінцівки вважається пряма лінія, що з’єднує центр обертання головки плечової кістки та головку ліктьової кістки і при цьому проходить через головку променевої кістки. При варусній деформації головка променевої кістки знаходиться латерально від вказаної лінії, при вальгусній деформації – медіально. Вісь нижньої кінцівки проходить через передній верхній клубовий остюк та перший міжплюсневий проміжок стопи, при цьому вона проходить через медіальний край надколінника. Якщо надколінник зміщений медіально – наявне вальгусне викривлення, якщо латерально – варусне викривлення.
Пальпація - до пальпації як способу обстеження лікар переходить після огляду хворого і одержання інформації про його загальний стан, характер місцевих деформацій. Обережна пальпація тканин в місцях видимої деформації дозволяє установити підвищення місцевої температури при запальних процесах в порівнянні зі здоровою ділянкою, а також виявити тургор шкіряних покровів, набряк тканин, розповсюдженість ділянки ущільнення. Пальпаторне дослідження кістково-суглобового апарату дозволяє не тільки виявити порушення анатомічних взаємовідносин, але і проконтролювати стояння уламків після зіставлення. Пальпацією визначається стан сухожiлків, нервових стовбурів, судин. В усіх випадках пальпація повинна виконуватися з додержанням технічних правил.
Аускультація - як засіб обстеження в травматологiї та ортопедiї знаходить обмежене застосування. Але аускультація суглобів при активних та пасивних рухах в поєднанні з іншими засобами дослідження може доповнити клінічні симптоми захворювання і полегшити діагностику.
Визначення амплітуди рухів у суглобах - оцінка функціонального стану пошкодженого сегмента кінцівки починається з вивчення обсягу активних та пасивних рухів в суглобах. Рухи, які здійснюються у сагітальній площі, називаються згинанням та розгинанням (флексiя, екстензiя). У фронтальній площині можливі відведення (абдукція) та приведення (аддукція). Також виділяють рухи навколо продольній осі: внутрішню та зовнішню ротацію. Визначення обсягу активних рухів (здійснюються хворим), а також пасивних рухів (здійснюються дослідником) доцільно проводити у порівнянні із непошкодженим суглобом. Вимірювання обсягу активних та пасивних рухів проводять за допомогою кутоміра.
Обмеження рухів у суглобі називається контрактурою. Контрактура може бути згинальною, розгинальною, привідною, відвідною, ротаційною. За походженням контрактури можуть бути мiогенні, неврогенні, артрогенні, десмогенні, змішані. Значне обмеження рухів у суглобі з амплітудою не більш, ніж 10° називається ригідністю. Вітсутність рухів у суглобі називається анкілозом. Виділяють два види анкілозу: фіброзний (спроба пасивних рухів у суглобі викликає больові відчуття) та кістковий (при спробі пасивних рухів больових відчуттів немає).
Вимірювання довжини та окружностi кінцівок - цінний засіб одержання додаткової інформації про стан опорно- рухового апарату. Дослідження слід проводити в порівнянні хворої та здорової кінцівок при їх зіставленні одної з одною, візуалльно або на підставі результатів виміру сантиметровою стрічкою. Загальну довжину нижньої кінцівки вимірюють від верхнього переднього клубового остюка до кінця медіальної кісточки гомілки. Довжину стегна вимірюють від верхівки великого вертлюга до суглобової щілини колінного суглоба. Довжину гомілки – від суглобової щілини колінного суглоба до кінця медіальної або латеральної кісточки гомілки. Загальну довжину верхньої кінцівки вимірюють від акроміону до кінця третього пальця кисті. Довжиною плеча вважають відстань від акроміону до кінця ліктьового відростка, а довжиною передпліччя – відстань від кінця ліктьового відростка до шилоподібного відростка ліктьової кістки. При різниці між довжиною кінцівок говорять про вкорочення: анатомічне або справжнє вкорочення – вкорочення довжини окремої кістки або сегменту. Причиною можуть бути вроджені аномалії або перелом кістки зі зміщенням відламків. дислокаційне або відносне вкорочення - вкорочення кінцівки, яке наявне при вивихах у суглобах, при цьому посегментне вимірювання кінцівки не виявляє вкорочення окремих сегментів. проекційне вкорочення, або вкорочення, що здається – наявне при контрактурах або анкілозах у суглобі, посегментне вимірювання кінцівки не виявляє вкорочення окремих сегментів. Якщо здоровій кінцівці придати теж саме положення, що й ураженій, вимірювання довжини не виявить різниці. Опорне вкорочення – вкорочення кінцівки, яке являє собою сукупність всіх видів вкорочення у даного хворого без дії компенсаторних механізмів. Функціональне (сумарне) вкорочення – сукупність всіх видів вкорочення у даного хворого разом з дією компенсаторних механізмів (перекос хребта та тазу та ін.).
Вимір окружностi кінцівки роблять сантиметровою стрічкою на однаковій відстані від певних точок.
Визначення сили м'язів - 100% (5 балів) – нормальна: повний обсяг рухів із подоланням власної ваги кінцівки та стороннього опору; -75% (4 балів) – добра: повний обсяг рухів із подоланням власної ваги кінцівки та пониженого опору; -50% (3 бали) - задовільна: повний обсяг рухів із подоланням власної ваги кінцівки; -25% (2 бали) - погана: повний обсяг рухів із подоланням пониженої ваги кінцівки; -5% (1 бал) - дуже погана: пальпаторно визначається скорочення м'язів, але рухи в суглобах відсутні; -0% (0 балів) - нульова: скорочення м'язів не визначається.
Проведення рентгенографічного дослідження - при будь-якій підозрі на травму або захворювання необхідно виконувати рентгенографію ураженої ділянки в двох проекціях. Зазвичай – це пряма та бокова проекції, для кисті та стопи – пряма та коса проекція. Для кращої візуалізації деяких кісток буває потреба робити додаткову проекцію. Наприклад, при переломах човноподібної кістки кисті, для візуалізації дистального міжгомілкового синдесмозу.
Для оцінки функції суглобів, уточнення вираженості деформації виконують функціональні знімки, які демонструють максимальний обсяг рухів у суглобах. Окрім звичайної рентгенографії використовують наступні методи променевої діагностики: -контрасна рентгенографія (фістулографія, пневмоартрографія); -УЗД (ультразвукова діагностика) – дослідження пошкоджень м'яких тканин: розриви сухожилків, м'язів, пошкодження нервів, гематоми м'яких тканин, стан кровотоку в судинах (ультразвукове ангіосканування - УЗАС), дослідження кульшового суглоба на предмет дисплазії у новонароджених; -КТ (комп’ютерна томографія) – детальне дослідження кісток; -МРТ (магнітно-резонансна томографія) – детальне дослідження м'яких тканин; -сцинтіграфія – дослідження накопичення радіофармперарату в кістках при запальних та пухлинних захворюваннях.
Проведення електрофізіологічних та лабораторних досліджень: До електрофізіологічних досліджень, що мають значення для ортопедії, належать: електроміографія, реовазографія судин кінцівок, подографія. Ортопедо-травматологічним хворим виконують наступні лабораторні дослідження: загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі, біохімічний аналіз крові, коагулограма, визначення групи крові та резус-належності, ревмокомплекс. Велике значення мають показники фосфорно-кальцієвого обміну, фракції лужної фосфатази, креатиніну. Інструментальні методи дослідження застосовуються за наявності показань. Пункція як діагностично-лікувальна процедура застосовується за підозри на скопичення рідини в порожнині суглоба або м'яких тканинах. Біопсія – операція, що має за мету морфологічне дослідження зміненої тканини. Розрізняють пункційну, інцизійну (діагностичну), ексцизійну (діагностичну та лікувальну) біопсії. Використання волоконної оптики в останні десятиліття дозволило частину ортопедичних оперцій зробити малоінвазивними, що значно скоротило терміни стаціонарного лікування та непрацездатності. Найчастіше застосовують артроскопію, також виконують ендоскопічні операції на хребті.
Остаточний діагноз встановлюється після виконання фізикальних та додаткових методів дослідження, він враховує скарги, анамнез, фізикальний статус, дані додаткових методів дослідження. В ортопедичному діагнозі обов’язково потрібно вказувати ступінь функціональних порушень.
Підготувала студентка групи ЛС 52
Богданкіна Поліна