Ім'я файлу: ХБ-13; Басараб Ілля; Реферат_Голод 1921-1923 років в Україні.doc
Розширення: docx
Розмір: 32кб.
Дата: 20.04.2023
скачати
Розширення: docx
Розмір: 32кб.
Дата: 20.04.2023
скачати
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Імені В. Н. Каразіна
Індивідуальне завдання з «Історії України»
на тему
«Голод 1921-1923 років в Україні»
Студента 1 курса
Хімічного Факультету ХБ-13
Басараба І. О.
Керівник
к.и.н., доцент М.Є. ДОМАНОВСЬКА
ХАРКІВ 2021
2
ЗМІСТ
1 ВСТУП……………………………...…………………………….….……………………..3
2 ОСНОВНА ЧАСТИНА……………………………………………………………………4
причини виникнення голоду…….….……………………..…………………………4
проведення продрозкладки на території України………….……………………….4
замовчування реальної картини голоду в Україні………………………………….6
вирішення проблеми голоду в Україні………………………………………………7
3 ВИСНОВОК………………………………………………………………………………..9
3
ВСТУП
Голодомор 1921-1923 років — масове знищення корінного українського населення з ознаками етнічної чистки через мор голодом у південних губерніях УСРР, спричинений вивезенням хліба Радянською Росією.
Тоді ще молодій СРСР не вистачало продовольства для забезпечення усіх своїх регіонів, які були спустошені роками 1 світової війни, а разом із посухою, що припала на той час, голод був неминучим. Питання було лише в тому, на які регіони держава чинитиме найбільший тиск під час вилучення хліба. В центрі уваги радянського партійно-державного керівництва опинилася Україна. Вона була відносно багата на ресурси, а політика масового голоду придушила б повстанські рухи які тоді відбувалися у формально незалежній країні.
4
ОСНОВНА ЧАСТИНА
Причини виникнення голоду
До 1923 року Україна формально була незалежною від Радянської Росії, що не заважало владі останньої скеровувати війська Червоної армії для грабунку української землі. Під час інтервенції Росії 1919 року більшовикам вдалося захопити Київ, а по селах був розпочатий грабунок селян, збіжжя та худоба яких вивозились до Росії. Того ж року планувалося вивезти 50 млн пуд. хліба(хоча зібрали лише 8.5 млн), а на початку 1920 року на засіданні ЦК РКП(б) Ленін висунув тезу про збільшення обсягів вивезення хліба з України до 200 млн пуд. За його словами, без українського хліба(як і без українського цукру, руди та вугілля) неможливе існування Радянської Республіки.
Поширенню голоду сприяли також посуха і неврожай, що 1921 року охопили найважливіші зернові регіони Росії — Поволжя, Північний Кавказ, а в Україні її південні степові райони. На півдні України восени 1920, взимку і весною 1921 випало лише 3/4 звичайної норми опадів. Катастрофічне становище було у Катеринославщині, Донеччині, Запоріжжі, Одещині, Миколаївщині і Харківщині.
Так виникла нерозв’язна ситуація з хлібом, в якій масова загибель людей від голоду була ніби запрограмована.
Проведення продрозкладки на території України
В останній декаді березня 1921 р. иолітбюро ЦК КП(б)У майже щоденно займалося проблемою переходу на продподаток. В кінцевому підсумку було вирішено продовжити стягнення розкладки з урожаю 1920 р. і встановити для урожаю 1921 р. продподаток в обсязі 117 млн. пуд.
5
Розкладка залишалася, щоб забезпечити перш за все безперебійне постачання «червоних столиць». У січні 1921 р. з України в Російську Федерацію надійшло 142 тис. пуд. хліба, в лютому 247 тис. пуд. У березні, коли оголосили «продтижневик», підтриманий відрядженням на село збройних робітничих загонів, відправлення різко збільшилося до 1114 тис. пуд. У квітні кількість відправленого хліба знову впала до 132 тис. пуд. Така динаміка викликала різке незадоволення ЦК РКП(б). 8 травня 1921 р. секретар ЦК РКП(б) В. М. Молотов повідомив X. Г. Раковського і наркома продовольства М.К. Владимирова про постанову партійного керівництва відправляти не менше 40 залізничних ешелонів з продовольством на місяць у розпорядження наркомпроду РСФРР.
Такої кількості продовольства від України раніше не вимагали. У південних губерніях зима була без снігу, а весна без дощів, і селяни вже почали відчувати наближення грізного стихійного лиха. Але в Москві були іншої думки про продовольче становище республіки.
Під час обговорення вимог Москви політбюро ЦК КП(б)У вирішило додати до наркомпродівських загонів регулярну армію. Збирати зерно попередніми методами ставало неможливим, тому що селяни вже зрозуміли: урожаю не буде, і, щоб вижити, треба зберегти запаси. За допомогою збройної сили у травні вдалося зібрати і надіслати в Росію 522 тис. пуд. хліба. Однак травневого завдання Україна не виконала. Раковський дістав по партійній лінії догану «за недостатньо енергійну продроботу».
Масштаби застосування військ не задовольняли В.І.Леніна, і на початку липня він
запропонував мобілізувати у Поволжі «молодь до армії у кількості близько 500 тис. штиків». Пропонувалося «розташувати ці 1/2 мільйона на Україні, щоб вони допомогли посилити продроботу, будучи надто зацікавлені в ній, особливо ясно
усвідомлюючи і почуваючи несправедливість ненажерливості багатих селян на Україні».
6
Реалізувати цей підступний задум виявилося технічно неможливим через повну дезорганізацію життя у голодуючому Поволжі. Поволзькі селяни самі покидали уражені посухою місцевості і прямували пішки (залізниці були паралізовані) в інші регіони. 439 тис. біженців знайшли притулок в Україні. Якраз ними більш за все опікувалася створена у липні 1921 р. Центральна комісія допомоги голодуючим (Допгол) при ВУЦВК на чолі з Г. І. Петровським. Але ця майже півмільйонна армія переселенців не могла допомогти державі вилучити хліб у «ненажерливих багатих селян».
Замовчування реальної картини голоду в Україні
Ще багато років у шкільних підручниках стверджувалося, що голод 20-х років в Україні охопив лише район Поволжя. Теж саме тоді повідомляла радянська влада всьому світові, просячи продовольчої допомоги саме в цей регіон.
Коли голодуючих селян почала косити смерть, українські більшовики виступили проти політики партійного центру. І тоді виникло цілком природне запитання: чому голод так довго замовчували? Керівники України у відкритих публікаціях не наважилися признатися в тому, що дисципліновано виконували вказівки центрального уряду, аж поки масова смертність в їхній республіці не стала очевидною для всіх.
У звіті ЦК Допгол «Рік боротьби з голодом», який підписав Г. Петровський, з’явилося таке хитромудре пояснення: «На Україні внаслідок більш сприятливого врожаю попереднього року, незважаючи на однаковий з Поволжям вплив посухи на врожай 1921 р., гострий продовольчий нестаток дав себе відчути тільки з пізньої осені. І до початку зими 1921 р. в степах житниці федерації стався той же жахливий кошмар, що леденить кров, в тій же жахливій і моторошній різноманітності його картин, що й на Поволжі».
7
Штучність такої аргументації впадає в око. 1920 рік на півдні України теж був неврожайним. Та на що інше могли вказати українські більшовики? В усякому разі, провину за замовчування голоду вони брали на себе.
Ініціативу в цьому бунті на колінах виявив М. О. Скрипник. Під час обговорення звіту ЦК, з яким виступив у грудні 1921 р. на VI конференції КП(б)У X. Г. Раковський, Скрипник заявив: «Хіба це не було очевидно, що ми йдемо до голоду? ЦК затримував це питання. Йшов тиждень за тижнем, місяць за місяцем, і тільки тепер ми бачимо вочевидь помилку, виявлену тут. Ми тоді не насмілювалися казати, що у нас, в нашій благодатній Україні – голод». Ще різкіше, з наголосом не на «помилці», а на злочині, з мотивуванням причин цього злочину висловився Раковський у листі до Леніна 28 січня 1922 р.: «Я повинен констатувати, що стосовно продовольчих і посівних потреб наших голодуючих губерній ми виявили злочинну недбалість... Це відбувалося тому, що ми в першу чергу мали на увазі радянську Росію і Донбас». Правда X. Г. Раковський посмілішав тільки через півтора місяці, коли український голод перестав офіційно бути таємницею, та й висловився він не прилюдно, а в листі, що мав довірчий характер.
Вирішення проблеми голоду в Україні
Після грудневої партконференції в Україні ЦК РКП(б) змушений був визнати реальність українського голоду. На початку січня 1922 р. голові Раднаркому УСРР дозволили звернутися по допомогу до міжнародних організацій. 10 січня Раковський уклав з АРА угоду, аналогічну угоді з РСФРР. 16 січня політбюро ЦК КП(б)У доручило своєму агітаційно-пропагандистському відділу і ЦК Допгол вжити заходів, щоб у пресі з’явилося «якбільше відомостей про голод на півдні України». Центральному органу ЦК газеті «Коммунист» доручалося надіслати в голодуючі губернії свого кореспондента.
Зарубіжна допомога тривала з березня 1922 р. по червень 1923 р. У серпні 1922 р., коли закордонні організації повністю розгорнули свою роботу, вони харчували 1,8
8
млн. жителів неврожайних губерній проти 400 тис., забезпечуваних ЦК Допгол при ВУЦВК. Отже, роль закордонних організацій була вирішальною. тогочасній пресі високо підносилася роль міжнародної пролетарської солідарності, тоді як значення АРА та інших «буржуазних» організацій применшувалася. Однак безстороння статистика ставить кожну закордонну організацію допомоги на своє місце. За період своєї діяльності Міжробдоп надав голодуючим України 383 тис. пайків, місія Ф. Нансена – 12Д млн, АРА – м180,9 млн. пайків.
Та благодійна допомога не доходила до всіх. В архівах і в тогочасній пресі зустрічаються численні повідомлення про смертні випадки від голоду впродовж осені 1922 – пізньої весни 1923 рр. І все-таки зима 1922-1923 рр. для селян південних губерній була набагато легшою, ніж попередня.
9
ВИСНОВОК
Голодомор в Україні був спричинений не стільки засухою, яку українці могли б подолати й самостійно, скільки жорстокою політикою Радянської Росії, за якої більшість продовольчих ресурсів вивозилося за межі України.
Сам факт голоду замовчувався до тих пір, коли його вже неможливо було ігнорувати. Найбільший внесок у порятунок селян від голодної смерті зробили закордонні організації, але радянська преса подавала все так, ніби саме міжнародна пролетарська солідарність була головним рятівником.
Не зважаючи на допомогу, до 1923 року кількість голодуючих селян вимірялася в мільйонах, а смертність в деяких регіонах перевищувала народжуваність приблизно у 6 разів.
10
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1) Кульчинський С. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919-1928) / С. Кульчинський. – К., 1996. – 397 с.
2) Сергійчук В. Як нас морили голодом / В. Сергійчук . – К., 2006. – 393 с.
3) Улянич В. Терор голодом і повстанська боротьба проти геноциду українців у 1921-1933 роках / В. Улянич. – К., 2004. – 84 с.
4) Шаповал Ю. Україна 20-50-х років: сторінки ненаписаної історії / Ю. Шаповал. – К., 1993. – 353 с.