МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»
ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ
КАФЕДРА ФІНАНСІВ
КУРСОВА РОБОТА
З дисципліни
«Вступ до фаху «Фінанси, банківська справа та страхування»
на тему:
«Фондовий ринок Німеччини»
Виконав:
ст. гр. ФБ-13
Голод Д.О
Викладач:
Рисін В.В.
ЛЬВІВ 2020
ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ФОНДОВОГО РИНКУ 4
1.1Фондовий ринок 4
1.2Історія становлення фондового ринку 5
1.3Сутність фондового ринку Німеччини 6
Рис. 1 12
Рис. 2 12
РОЗДІЛ 2. РОЗВИТОК ІНСТРУМЕНТІВ ФОНДОВОГО РИНКУ 13
2.1 Інструменти фондового ринку 13
2.2 Розвиток цінних паперів в Німеччині 18
ВИСНОВКИ 20
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 21
ВСТУП
Фондовий ринок – це складний механізм розподілу та перерозподілу капіталу, який забезпечує концентрацію інвестиційних ресурсів, що є необхідною умовою стійкого розвитку національної економіки. Поєднуючи продавців та покупців фондових інструментів, він здійснює перелив вільних грошових коштів приватних та інституціональних інвесторів в реальний сектор економіки, що забезпечує розробку та впровадження інноваційних технологій, підвищення рівня ефективності використання ресурсів та продуктивності праці. Трансформуючи заощадження в капітал, та спрямовуючи його в перспективні економічні галузі, фондовий ринок виступає важливим елементом державної політики, спрямованої на стійке економічне зростання.
Фондовий ринок Німеччини виконує належним чином навіть ґрунтівні функції інфраструктурного елементу фінансової системи. Неприродно довгий період становлення змінився відвертою стагнацією, що проявляється, в першу чергу, у практично повній відсутності приватного інвестора, а в другу – у відсутності вільного обігу фондових інструментів залучення капіталу – акцій.
Саме тому дослідження розвитку фондового ринку Німеччини є актуальним і своєчасним: без використання цього економічного механізму перехід від економіки первинного сектору виробництва (з превалюванням добувної, обробної та сільськогосподарської галузей) до економіки інноваційного типу є неможливим.
Метою роботи є дослідити сутність фондового ринку Німеччини, історію його встановлення та розвиток інструментів фондового ринку.
Для реалізації мети роботи поставлено наступні завдання:
- дослідити сутність фондового ринку Німеччини;
-дослідити історію становлення фондового ринку;
- проаналізувати розвиток інструментів фондового ринку Німеччини.
РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ФОНДОВОГО РИНКУ
Фондовий ринок
Фондовий ринок (ринок цінних паперів) - сукупність учасників фондового ринку та правовідносин між ними щодо розміщення, обігу та обліку цінних паперів.
У ринковій економіці ринок цінних паперів є основним механізмом перерозподілу грошових нагромаджень. Фондовий ринок створює ринковий механізм вільного, хоча і регульованого, переливу капіталів у найбільш ефективні галузі господарювання. Структура фондового ринку.
Будь-який фондовий ринок складається з таких компонентів:
а) суб’єкти ринку;
б) власне ринок (біржовий, позабіржовий, фондові ринки);
в) органи державного регулювання і нагляду (Комісія з цінних паперів, Центральний банк, Міністерство фінансів тощо);
г) саморегулювальні організації (об’єднання професійних учасників ринку цінних паперів, що виконують визначені регулюючі функції, наприклад, NASD (США));
д) інфраструктура ринку: правова; інформаційна (фінансова преса, системи фондових показників і т. ін. ); депозитарна і розрахунково-клірингова мережа (для державних і приватних паперів часто існують роздільні депозитарно-клірингові системи); реєстраційна мережа.
Існують три моделі фондового ринку залежно від банківського чи небанківського характеру фінансових посередників:
1. Небанківська модель (США) — як посередники виступають небанківські компанії з цінних паперів.
2. Банківська модель (Німеччина) — посередниками є банки.
3. Змішана модель (Японія) — посередниками є як банки, так і небанківські компанії.
Фондовий ринок поділяється на первинний та вторинний.
Первинний ринок цінних паперів - сукупність правовідносин, пов'язаних з розміщенням цінних паперів.
Вторинний ринок цінних паперів - сукупність правовідносин, пов'язаних з обігом цінних паперів. [3]
Історія становлення фондового ринку
У період з XVI по XVIII ст. біржі набули своїх основних характерних рис. Визначальне значення для розвитку біржової торгівлі в середині XVI ст. мали біржі Антверпена і Ліона. Саме в цей період були створені біржі в Тулузі, Гамбурзі, Франкфурті та Лейпцигу. В основному це були товарні та вексельні біржі. Основою роботи Ант-верпенської і Ліонської бірж були не угоди з товарами, а робота з векселями і позиковим капіталом, в основному державними борговими зобов'язаннями.
У XVII—XVIH ст. визначальну роль відігравала спочатку Амстердамська, а потім Лондонська, Паризька та Віденська біржі. Кінець XVIII — початок XIX ст. ознаменувалися появою на ринку значної кількості великих державних позик. Першість тут утримувала Англія і відповідно Лондонська біржа. На континенті в цей час велике значення мала Франкфуртська біржа.
Наприкінці XIX ст. у зв'язку з широким поширенням акціонерної форми власності на фондових біржах основне місце зайняли операції з акціями, а торгівля державними цінними паперами значною мірою перейшла на позабіржовий ринок.
Функціонування фондового ринку у імперії перервалося подіями 1917 р., а потім знову відновилося на деякий час у роки непу. Перші товарні біржі виникли в 1921 р., а в 1923 р. при деяких з них були відкриті фондові відділи, призначені для визначення курсу червінця і впорядкування валютних операцій державних органів та кооперації. Згодом там почали розміщувати державні позики.
У 1930 р. з ліквідацією багатоукладності в економіці, посиленням командно-адміністративної системи потреба в біржовій торгівлі відпала, і в країні ринок цінних паперів перервав своє існування на довгі роки. [5]
Сутність фондового ринку Німеччини
У 90-х роках у Німеччині змінилися уявлення про регулюючі механізми ринку цінних паперів. «Якби в Німеччині діяли такі ж жорсткі правила щодо зловмисників, як у США — зазначив один з американських брокерів на початку 90-х років, то всі німецькі торговці цінними паперами давно сиділи б за ґратами».
Після зняття кордонів на пересування капіталів в об’єднаній Європі було потрібно привести національне законодавство у відповідність із загальноприйнятими європейськими юридичними нормами (директивами Європейського Союзу). У 1994 р. було ухвалено Закон про торгівлю цінними паперами, в якому впроваджені положення про заборону операцій з цінними паперами з використанням інформації, невідомої широкому загалу. Внаслідок прийняття Закону був створений федеральний орган — Комісія з цінних паперів (BAWe), що налічувала в середині 1999 р. понад 150 працівників, основним завданням яких є боротьба з використанням інсайдерской інформації на ринку цінних паперів. Порушники (інсайдери, що використали інформацію в корисливих цілях) можуть бути ув’язнені на термін від 1 до 3 років.
Згідно із Законом 1994 р. до компаній, які здійснюють операції з цінними паперами, висуваються такі вимоги:
1) вести операції в інтересах своїх клієнтів на належному професіональному рівні, надійно та ретельно;
2) долати конфліктні ситуації і турбуватись про те, щоб при неминучості конфлікту інтересів доручення клієнта було виконано з максимальним урахуванням інтересів останнього;
3) доводити до відома клієнта інформацію щодо виду та обсягів майбутньої угоди у тій мірі, в якій вона необхідна для забезпечення його інтересів.
У той же час таким компаніям забороняється давати клієнтам рекомендації щодо купівлі-продажу цінних паперів або деривативів, якщо вони не узгоджуються з інтересами клієнтів, укладати угоди за власний рахунок на підставі відомостей, які отримані з клієнтських доручень та можуть нанести збитки цим клієнтам.
Права акціонерів у Німеччині закріплені у Законі про акціонерні товариства, в якому обумовлюється право акціонерів на отримання інформації про діяльність товариства від Ради директорів. Усі німецькі акціонерні товариства зобов’язані публікувати річний звіт, що має обов’язково містити звітність про прибутки і збитки, баланс, опис діяльності за рік, звіт Спостережної ради і пропозицію ради директорів про розподіл чистого прибутку.
Система регулювання:
У рамках чотирирівневої структури контролю та нагляду за фондовим ринком (федеральні органи — органи біржового нагляду федеральних земель — комітети з контролю на фондових біржах — управління внутрішнього контролю комерційних банків та інших учасників ринку) налагоджена взаємодія на кожному рівні при чіткому розподілі функцій.
У зв’язку з особливостями організації ринку значна роль у регулюванні фондового ринку належить:
•земельним органам нагляду за біржами.
•органам регулювання банківської діяльності.
Відомства по нагляду за ринком:
• Федеральне відомство по нагляду за торгівлею цінними паперами (BAWe);
• Федеральне відомство по нагляду за діяльністю фінансових установ (BAKred);
•земельні органи біржового нагляду;
•біржові органи по нагляду за торгівлею (HUST). [8]
Основна функція і повноваження земельних наглядових установ:
Традиційно регулювання ринку цінних паперів у Німеччині було децентралізоване і здійснювалося спеціальними земельними органами. [2]
Історія становлення фондового ринку Німеччини
У 1960-х роках у Німеччині, як і в інших розвинутих країнах, почали відбуватися перші кроки щодо лібералізації фінансового і, зокрема, фондового ринків. Іноземні банки отримали можливість здійснювати діяльність на території Німеччини, а іноземні інвестори отримали доступ до німецьких цінних паперів. Після запровадження конвертованості німецької валюти – німецької марки, що уможливилася завдяки посиленню її стабільності, активність іноземних інвесторів зросла, особливо на ринку корпоративних облігацій, цінних паперів з фіксованим доходом, а також державних цінних паперів. Натомість ринок акцій був недорозвиненим, що зумовлювалося значною роллю кредитів та самофінансування як джерел фінансування компаній. Розвитку ринку акцій також перешкоджали надзвичайно тісні зв'язки між банками, страховими компаніями та підприємствами. Ця причина стала перепоною також для здійснення активних інвестицій іноземних інвесторів у акції німецьких підприємств.
Намагання федерального уряду в 1960-х роках пожвавити ринок акцій шляхом проведення часткової приватизації Прусської гірничо-металургійної компанії, заводів “Фольксваген”, Об'єднаної електричної та гірничодобувної компанії шляхом розміщення акцій серед населення Німеччини не мали успіху, оскільки переважним об'єктом вкладення коштів було відкриття накопичувальних рахунків, які були більш зрозумілими для пересічних громадян. Відповідно й сегмент німецького ринку акцій, на якому продавалися іноземні акції, також розвивався повільно: перші акції з'явилися в 1958 р., а в 1962 р. продавалися акції лише 23 компаній на Франкфуртській фондовій біржі.
У 1980-х роках відбулася подальша лібералізація в регулюванні фондового ринку, значно полегшився доступ іноземців, а на біржі з'явилися нові ринкові сегменти. 3 1981 р. іноземні інвестори змогли придбавати всі без винятку цінні папери, а в 1984 р. було скасовано податок на доходи, отримувані іноземцями в результаті інвестування. З 1985 р. було дозволено іноземцям розміщувати цінні папери в німецьких марках для продажу на ринку грошей. Подальші поправки до Закону про біржі стали основою для створення “регульованого ринку” як нового сегмента біржового ринку в 1986 р., впровадження на біржі електронних торгів у 1989 р. і створення німецької ф'ючерсної біржі (die Deutsche Terminboerse, DTB) в 1990 p.
У подальшому, між 1990–1998 pp. було прийнято нове законодавство, яке пом'якшило податкове навантаження для учасників біржових торгів, розширило можливості вкладень через інвестиційні фонди та створило передумови для відкриття фондів грошового ринку. Дерегулювання законодавства у сфері акціонування та створення “нового ринку” як біржового сегмента для інноваційних та швидко зростаючих компаній у 1997 р. полегшило доступ до венчурного капіталу. Лібералізація торкнулася також ринку капіталів, який з 1980-х років став значно відкритішим для міжнародної конкуренції. Цьому сприяло усвідомлення того факту, що європейська фінансова система значно відстає у своєму розвитку порівняно з американською або японською фінансовими системами, і це гальмує розвиток промисловості. В 1988 р. було прийнято нормативно-правовий документ, яким ліквідувалися обмеження на рух капіталу в Європі. Водночас у 1989 р. був прийнятий ще один важливий документ, згідно з яким кредитним інститутам (банкам), що отримали ліцензію для здійснення фінансових операцій у країні Єврозони, було дозволено надавати послуги в усіх інших країнах – членах (Europa-Pass). Ця директива надала значні переваги німецьким банкам у здійсненні операцій з цінними паперами. Адже в багатьох країнах Єврозони, зокрема у Великій Британії, операції з цінними паперами мали право здійснювати спеціалізовані фінансові компанії, які не отримали такого привілею, як банки, безперешкодно перетинати кордони. Як наслідок, між Німеччиною та Великою Британією виникла зона напруження, яка була усунута у 1993 р. з прийняттям директиви, згідно з нормами якої право здійснювати операції з цінними паперами отримали також небанківські установи, а саме спеціалізовані компанії з цінних паперів, біржові маклери, ф'ючерсні та опціонні трейлери, інвестиційні консультанти та інші.
Важливою подією у розвитку регулювання фондового ринку в Німеччині стало прийняття в 1994 р. Закону про торгівлю цінними паперами (das Wertpapierhandelsgesetz, WpHG), У результаті в 1995 р. було прийнято рішення про створення федерального органу, що регулював фондовий ринок, – Федеральної комісії з нагляду за ринком цінних паперів (das Bundesaufsichtsamt für den Wertpapierhandel, BAWe), яка розташовувалася у Франкфурті- на-Майні. Функції цієї установи – попередження нестандартних та вирішення проблемних ситуацій на ринку цінних паперів, захист прав вкладників, забезпечення прозорості ринку, а також представництво в Міжнародній організації комісій з цінних паперів (IOSCO).
Найбільш значущим для розвитку регулювання фондового ринку в Німеччині стало прийняття в 2002 р. Закону про формування інтегрованої системи фінансового нагляду (das Gesetz ueber die integrierte Finanzaufsicht, FinDAG). У цьому ж році в Німеччині створили єдиний мегарегулятор фінансових установ. Три федеральних органи, які здійснювали нагляд за банками, страховими компаніями і ринком цінних паперів, були об'єднані в одну установу – Федеральну службу з регулювання фінансових ринків (die Bundesanstalt für Finanzdienstleistungsaufsicht, BaFin), що базується в Бонні та Франкфурті-на-Майні. Служба станом на 2012 р. наглядає за 1880 банками, 680 фінансовими установами, 600 страховими компаніями та 30 пенсійними фондами, а також близько 5900 фондами та 77 інвестиційними компаніями. У рамках пруденційного нагляду BaFin забезпечує платоспроможність банків, фінансових установ та страхових компаній. BaFin також встановлює стандарти поведінки та забезпечує захист довіри інвесторів до фінансових ринків.
Заснований у 1987 році DAX 30 - Deutscher Aktienindex - є еталонним індексом німецького фондового ринку, який відстежує вартість 30 найбільших та найбільш активно торгуваних компаній, котируваних на Франкфуртській фондовій біржі.
Часто розглядається як показник німецької економіки, індекс DAX 30 є одним з основних національних індексів у Європі. Індекс DAX, що становить близько 75% від загальної суми франкфуртської фондової біржі, складається в основному з важких виробничих підприємств.
Історично склалося на Рис. 1, що німецький індекс DAX 30 досягнув рекордно високих показників - 13 559,60 в січні 2018 року. Рекордний мінімум DAX 30 - 372,30 відбувся в листопаді 1974 року.
З початку 2019 року показники DAX 30 зростали - індекс фондового ринку набрав 18,84%. У понеділок, 8 липня 2019 року, індекс фондового ринку DAX 30 торгувався на рівні 12 533. Щоб стежити за останніми злетами та падіннями індексу DAX 30.
Рис. 1
З початку 2019 року показники фондового ринку Німеччини зростають - індекс фондового ринку Німеччини набрав 18,84%. У понеділок, 8 липня 2019 року, індекс фондового ринку Німеччини DAX 30 торгувався на рівні 12 533. [6]
Якщо подивитися на Рис. 2, то ми можемо спостерігати як зростає середнє зважене за капіталізацією значення цін акцій найбільших акціонерних компаній Німеччини за останній рік. DAX значно впливає на динамік розвитку Європейської валюти. Максимальний показник DAX склав 13.229,57 пунктів (27.10.2017). Тому можна зробити висновок, що коли зростає DAX, то краще впливає на Європейські валюти і також на ціни акцій найбільших акціонерних компаній
Рис. 2
РОЗДІЛ 2. РОЗВИТОК ІНСТРУМЕНТІВ ФОНДОВОГО РИНКУ
2.1 Інструменти фондового ринку
Основними інструментами фондового ринку є цінні папери, які частково
уже розглядалися.
Цінні папери – грошові документи, що засвідчують право на володіння позикою або відносини з нею, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила та їх власником, і передбачають виплату доходу у вигляді дивідендів чи відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.
Розвиток комп'ютерних засобів збору, обробки і збереження інформації створив умови для поступової заміни на ринках певної частини паперових цінних паперів, їх стали називати безпаперовими – запис, що зберігається в комп'ютерних файлах ( «електронні цінні папери»).
Цінні папери, як грошові документи, включають три аспекти:
1) документальний – випуск та обіг обумовлює виникнення певних відносин між емітентом і власником цього цінного паперу. Тобто поняття "документальний характер" має те саме значення, що й "офіційний";
2) матеріальна форма документа – означає форму матеріального носія, на якому виготовлений документ;
3) наявність певного набору взаємних прав та зобов'язань, що випливають із власності на конкретний цінний папір – включає наявність достатньої інформації про учасників ринку, про ціни, угоди й пропозиції щодо цінних паперів, чесність, високу ступінь взаємної довіри.
Цінний папір як грошовий документ – це закріплена на матеріальному носії офіційна інформація емітента, придбання якої призводить до виникнення взаємних прав і зобов'язань між емітентом та власником даного документа.
Матеріальним носієм може бути папір (папери, сертифікати, цінні папери) або комп'ютерний запис (електронні цінні папери). Не кожний грошовий документ може мати статус цінного папера. В більшості країн світу існує перелік грошових документів, що закріплюється законодавчо в актах, що мають юридичну силу. Деякі цінні папери мають більшу юридичну силу, інші – меншу. Перелік цінних паперів, що міститься в законах різних країн, може бути вичерпним або відкритим.
Перелік вичерпаний (Японія, Україна) – цінними паперами визнаються лише ті грошові документи, які чітко визначені у переліку.
Перелік відкритий (США) – до категорії цінних паперів належать всі грошові документи, перераховані в законі, а також інші, не зазначені в переліку, якщо вони задовольняють вимоги, встановлені законами.
Переліки цінні паперів можуть бути широкими і вузькими – залежно від кількості грошових документів, які включає перелік. Так в Україні до переліку входить дев’ять видів цінних паперів, що закріплені Законом, це: акції; облігації внутрішніх і зовнішніх державних позик; облігації місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов'язання; ощадні сертифікати; векселі; приватизаційні папери; інвестиційні сертифікати. [7]
Кожний національний ринок цінних паперів поряд з великою кількістю спільних з іншими національними ринками рис має і свої особливості. Ці особливості можуть бути реальними, що пояснюються історичним розвитком даної країни, а можуть мати і лінгвістичне походження. Реальні особливості – якщо порівняти переліки цінних паперів, що містяться в японських та американських законах, то стає очевидним, що при визначенні видів цінних паперів, японський підхід є жорсткішим, а американський – відносно вільний. В Японії право більше стежить за тим, щоб тільки певні грошові документи відносились до категорії цінних паперів (їх всього 9); в США цінні папери мають більшу кількість грошових документів (їх більше 100). Лінгвістичні особливості проявляються в тому що один і той самий термін відносно цінного папера може мати різне значення в різних державах. Наприклад, в Європі короткотермінові зобов'язання держави іноді називають «драфтом», а в США – біллем.
Цінні папери поділяють на три групи:
пайові – емітент не несе зобов'язання повернути кошти, інвестовані в його діяльність, але які засвідчують його участь у статутному фонді, надають їх власникам право на участь в управлінні справами емітента і одержання частини прибутку у вигляді дивідендів або частини майна при ліквідації емітента; боргові – емітент несе зобов'язання повернути у визначений термін кошти, інвестовані у його діяльність, але які не надають їх власникам прав на участь в управлінні справами емітента; похідні –механізм обігу їх пов'язано з пайовими, борговими цінними паперами або з іншими фінансовими інструментами чи правами щодо них .Найпоширенішими видами цінних паперів, які випускаються і знаходяться в обігу на ринках цінних паперів країн світу є: акції, облігації, депозитні сертифікати, векселі, інвестиційні сертифікати.
Роль цінних паперів визначається функціями, які вони виконують. Основні із них – це:
мобілізаційна – стосується майже всіх видів цінних паперів – підприємство, організація чи держава на певній стадії свого розвитку досягає моменту, коли починає відчувати нестачу коштів; з метою поліпшення фінансового стану приймається рішення про випуск цінних паперів, і за короткий проміжок часу організація-емітент може мобілізувати значні кошти на розвитоквласної діяльності; управлінська – означає наявність у власника певного виду цінних паперів і можливість брати участь вуправлінні емітентом; запозичувальна – виконується лише борговими цінними паперами (облігаціями, векселями, свідоцтвами про заборгованість, комерційними паперами), частка яких на ринку цінних паперів є однією з найбільших; розрахункова – цінні папери можуть виступати засобами розрахунку, тобто ними можна сплачувати вартість робіт, послуг, товарів, а також вартість одних цінних паперів може оплачуватись іншими цінними паперами; забезпечувальна — принцип забезпечення означає, що цінні папери або права на них передаються кредитору і виступають як гарантія того, що у випадку невиконання зобов’язань збитки будуть відшкодовані за рахунок вартості цінних паперів; перерозподільна – реалізується лише на вторинному ринку, де відбувається перерозподіл капіталу між різними галузями господарства.На виконання цінними паперами визначених функцій впливають різні чинники:
1) вартісні – використовують для визначення їх:
- надійності – ступеня ризику, якому піддається інвестор, коли купує цінні папери;
- визначеності - можливість інвестора мати судження про цінні папери з більшим чи меншим ступенем достовірності;
- тривалості життя – періоду їх існування. Чим довший період, тим більша їх вартість (більший відсоток);
- ліквідності – здатності цінних паперів швидко перетворюватись у готівку.
2) цінові – це чинники, що впливають на коливання цін на цінні папери: попит і пропозиція. Коли попит перевищує пропозицію, ціна зростає, і навпаки.
Самими поширеними інструментами фондового ринку є акції та облігації.
Акція– це цінний папір без встановленого строку обігу, що засвідчує пайову участь у статутному капіталі акціонерного товариства (АТ), підтверджує членство в АТ та право на участь в управлінні ним, дає право його власнику на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації АТ. Отже, акція – безстроковий цінний папір, емітентом якого може бути тільки АТ. Самими поширеними видами акцій є:
1) прості– власникам яких надаються права майнові й особисті на одержання дивідендів залежно від обсягу прибутку АТ; на участь в управлінні АТ шляхом голосування на зборах; на одержання частини майна у разі ліквідації товариства;
2) привілейовані– називаються так тому, що їх власник має певні привілеї у порівнянні з власниками звичайних акцій того самого емітента. Загальна кількість привілейованих акцій не має перевищувати 10% статутного фонду АТ. У світовій практиці основними видами привілейованих акцій є:
- кумулятивні – дають право не тільки на поточний дивіденд, а й на раніше не виплачений з якихось причин;
- некумулятивні – неоголошені дивіденди не накопичуються і втрачаються;
- з часткою участі у прибутках – дає право на додаткові дивіденди, якщо дивіденди за простими акціями більші; випускаються рідко;
- конвертовані – дають право їхнім власникам обмінюватись на певну кількість звичайних акцій тієї ж компанії;
- з регульованими дивідендами – дивіденди регулюються періодично залежно від рівня доходу АТ;
- префакції (відзивні) – АТ має право викупити; поверненість зручна для компанії, але не для інвесторів;
- ретрективні – власник має право погасити у визначений момент за визначеною ціною;
- прямі привілейовані – із звичайними привілеями щодо активів і дивідендів;
- із змінюючим або плаваючим курсом – дивідендні платежі змінюються залежно від рівня відсотків;
3) види акцій залежно від ризику та очікуваної дохідності:
- з блакитними корінцями – найбільш солідних і великих корпорацій;
- дохідні – дивіденди за якими перевищують середній рівень;
- зростання – акції корпорацій, що стрімко розвиваються і доходи яких вищі від середнього рівня, проте дивідендні виплати невисокі;
- циклічні – ціна яких змінюється відповідно до змін в економіці; в основному це акції базових галузей економіки – коли відбувається підйом у галузі – інвестори купують акції, а коли спад – продають;
- спекулятивні – акції молодих і маловідомих компаній;
- захищені (антициклічні) – акції, ціна на які досить стабільна навіть при спадах в економіці та ін. [4]
2.2 Розвиток цінних паперів в Німеччині
Німеччина займає третє місце серед провідних країн за значимістю ринку цінних паперів в нагромадженні капіталу, а за багатьма показниками займає перше місце в Європі. У той же час частка Німеччини на світовому ринку цінних паперів становить всього 2,5%, що пов'язано з досить пізнім розвитком самого ринку цінних паперів. По суті рух і розвиток ринку цінних паперів почалося тільки з кінця 1954р. Завдяки втручанню уряду і введенню податкових та інших пільг. Високі темпи зростання економіки ФРН посилили накопичення капіталу і сприяли збільшенню фіктивного капіталу. Вже в 1965р. Випyск всіх видів цінних паперів склав 4,4% ЧНП і 23% валових капіталовкладень у країні. Номінальна вартість цінних паперів з фіксованим відсотком, що перебувають в обігу, становила 100 млрд. марок, проте їх ринкова вартість була значно нижче і дорівнювала 78 млрд. Різко зросла частка покупаемиx акцій, яка склала приблизно 1 / 3 всього обсягу цінних паперів, у той час як у 1950-ті роки в структурі придбаних паперів, переважали облігації та іпотеки. У цей же період зросла мобілізація грошових коштів населення в цінні папери з 100 млн. марок у середині 1950-х років до 6,9 млрд. у середині 1960-х і склала 20% всіх особистих заощаджень. Згодом індивідуальні інвестори, в першу чергу заможні, відігравали визначальну роль. У володінні 162 тис. заможних сімей, тобто 1 / 5 всіх сімей, знаходилося 90% всіх акцій. При цьому 41% власників мали акції, курсова вартість яких не перевищувала 2 тис. марок.
Подальший розвиток ринку спостерігалося в 1970-1980-ті роки, коли середня ціна акцій зросла більше ніж удвічі. Змінилася структура інвесторів, значно зменшилася частка індивідуальних інвесторів з 90 до 55%. У 1970-х роках тільки один з 12 жителів був власником акцій. На частку інституційних інвесторів припадало 15%, на частку комерційних банків - 30%. Зріс обіг облігацій з 38 млрд. марок на 1959 р . до 777 млрд. в 1983 р ., В той же час сповільнилося зростання акцій в обігу, хоча їх обіг і виріс з 28 млрд. марок до 101 млрд., тобто в 3,6 рази. Найбільш яскраво специфіка ринку цінних паперів проявилася в структурі знаходяться в обігу титулів власності: більше 66% припадало на різні банківські облігації, близько 22 - на державні позики, 11,8 - на акції і лише 0,2% усіх цінних паперів становили корпоративні облігації. Згодом ринок цінних паперів продовжував розвиватися (табл. 1), але основні тенденції, що сформувалися в ці роки, збереглися: тривало зростання кількості облігацій, а число зареєстрованих випусків акцій знижувався. До початку 1990-х років частка домашніх господарств у структурі акціонерного капіталу підприємств знизилася до 16,8%, а в 1997-1998 рр.. на частку індивідуальних інвесторів припадало лише 13% всіх акцій, що склало 6% фінансових активів населення. У той же час зросла роль ринку цінних паперів в мобілізації грошового капіталу. У 1996р. на німецьких біржах був отриманий рекордний оборот - 8,9 трлн. марок, збільшившись у порівнянні з 1995р. на 0,8 трлн. марок, Приблизно три чверті обороту припадало при цьому на цінні папери з твердим відсотком і чверть - на акції. [1]
ВИСНОВКИ
Фондовий ринок Німеччини відрізняється від інших країн ЄС і ОЕСР домінуючою роллю розвитку інструментів фондового ринку.
У рамках чотирирівневої структури контролю та нагляду за фондовим ринком (федеральні органи — органи біржового нагляду федеральних земель — комітети з контролю на фондових біржах — управління внутрішнього контролю комерційних банків та інших учасників ринку) налагоджена взаємодія на кожному рівні при чіткому розподілі функцій.
Німеччина займає третє місце серед провідних країн за значимістю ринку цінних паперів в нагромадженні капіталу, а за багатьма показниками займає перше місце в Європі. У той же час частка Німеччини на світовому ринку цінних паперів становить всього 2,5%, що пов'язано з досить пізнім розвитком самого ринку цінних паперів.
У цілому в Німеччині високий розвиток фондового ринку. Метою роботи було дослідити сутність фондового ринку Німеччини, історію його встановлення та розвиток інструментів фондового ринку. Для реалізації мети роботи поставлено наступні завдання: - дослідити сутність фондового ринку Німеччини; -дослідити історію становлення фондового ринку; - проаналізувати розвиток інструментів фондового ринку Німеччини.
Загалом, мета моєї роботи досягнута, адже я розглянув і проаналізував важливі питання фондового ринку Німеччини.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Калина А. В. Рынок ценных бумаг (теория и практика): учеб. пособие / А. В. Калина, В. В. Корнеев, А. А. Кощеев. – К.: МАУП, 1999.
2. Карлін М. I. Фінанси зарубіжних країн / М. І. Карлін. – Київ: Кондор, 2009.
3. Мозговий О. М. Фондовий ринок: навч. посібник. для студентів / О. М. Мозговий. – К.: КНЕУ, 1999.
4. Рубцов Б.Б. Зарубежные фондовые рынки: инструменты, структура, механизм функционирования: учебное пособие - М.: ИНФРА-М, 2007.
5. Базилевич В.Д. Фондовий ринок: підручник. кн. 1/ В.Д. Базилевича. — К., 2015.
6. Базилевич В.Д. Фондовий ринок: підручник. кн. 2/ В.Д. Базилевича. — К., 2015. + https://capital.com/german-stock-market-outlook-2019
7. Карлін, М. І. Фінансові системи країн Західної Європи: навч. посібник / М. І. Карлін. - К. : Академія, 2009
8. Ромашко О.Ю. Регулювання міжнародних фондових ринків: навч. посібник/ — К.: КНЕУ, 2000.