Ім'я файлу: Вчення Конфуція тема1.docx
Розширення: docx
Розмір: 45кб.
Дата: 12.12.2022
скачати
Пов'язані файли:
243883.docx
Informatsijnij-list-XXVI-Konferentsiya.pdf
Розширення: docx
Розмір: 45кб.
Дата: 12.12.2022
скачати
Пов'язані файли:
243883.docx
Informatsijnij-list-XXVI-Konferentsiya.pdf
Міністерство освіти і науки України
Рівненський державний гуманітарний університет
Кафедра : Педагогіки
Реферат
На тему : “Етико-політичне вчення Конфуція”
Виконала студентка
1 курсу ДО-11 групи
факультету Дошкільна освіта
Годжал Оксана
Рівне 2022
Зміст
Біографія Конфуція
Філософія та вчення Конфуція
Конфуціанство
Висновок
Використана література
1.Біографія
За переказами, Кун Цзи народився в Цзюйфу, в царстві Лу, 21 серпня 551р. до н.е. і жив до 479 р. до н.е. У його батька, Шулян Хе, мужнього воїна, було 9 дочок від першої дружини і син-каліка від другої. Оскільки ніхто з них не міг складати жертвоприношення предкам, вже в похилому віці Шулян Хе пішов від своєї дружини і попросив дозволу одружитися з однією з трьох дочок сім’ї Ян, молодша з яких стала матір’ю Кун-цзи. Коли хлопчику було три роки, його батько помер. З раннього дитинства Кун-цзи виявив схильність до ритуалів і церемоній.
Його сім’я була шляхетного походження, але через бідність у віці сімнадцяти років він змушений був обійняти другорядну посаду в державній адміністрації – хранителя складів і наглядача пасовищ сімейства Ци – одного з найвпливовіших аристократичних родин царства Лу. В той самий час Кун-цзи був учителем в традиційних школах, де діти знаті навчались письму й арифметиці, стрільбі з лука, управлінню колісницями, музиці й ритуалам. Так почалась його вчительська кар’єра.
Вшановуючи Лао-цзи як вчителя, він відвідав його в Лої, духовній столиці Китаю того періоду, і поставив питання про сутність ритуалу. Розвітавшись з Лао-цзи, Конфуцій сказав своїм учням: “Я знаю, что птица летает, зверь бегает, рыба плавает. Бегающего можно поймать в тенета, плавающего – в сети, летающего – сбить стрелой. Что же касается дракона – то я еще не знаю, как его можно поймать! Ныне я встретился с Лао-цзы, и он напомнил мне дракона”. Кун-цзи з Лої (царство Чжоу), повернувся в Лу, і кількість його учнів зросла.
Розмірковуючи у похилому віці про шлях, що пройшов Учитель сказав: “В пятнадцать лет я обратил свои помыслы к учебе. В тридцать я обрел самостоятельность. В сорок я освободился от сомнений. В пятьдесят лет я познал Волю Неба. В шестьдесят научился отличать правду от неправды. В семьдесят лет я стал следовать желаниям моего сердца и не нарушал ритуала”.
На службі в правителя царства Лу Конфуцій був всього чотири роки (501-497), послідовно піднімаючись службовими східцями. З’явився реальний шанс втілити хоча б частину вчення на практиці. Діяльність Конфуція-чиновника розглядається як невід’ємна частина самого вчення, адже особистий приклад відіграє в його вченні вирішальну роль. Судження мають підкріплятися справами, тим більше коли мова йде про самого Вчителя. Дані про діяльність Конфуція на посаді управителя повітом Чжунду вкрай лаконічні: “Прошел год с тех пор, как Дин-гун назначил Кун-цзы управляющим Чжунду, и с четырех сторон все стали подражать ему”.
Пізніше він отримує наступну посаду – помічника начальника Управління громадських робіт, потім призназначається да сикоу – це посада на рівні міністра юстиції. В 52 роки він обійняв одну з вищих урядових посад царства Лу. Його методи були настільки ефективними, що через три місяці він реорганізував адміністрацію. На цій високій посаді Конфуцій перебував близько трьох років. Через інтриги правителів сусіднього царства Ци, які боялися посилення царства Лу, було порушено ритуал жертвоприношення в храмі Землі й Неба, протестуючи Конфуцій був змушений покинути свою посаду й царство Лу.
Разом з Конфуцієм з Лу пішли кілька десятків його учнів. Почалися роки мандрів, сповнені лиха і випробувань. На дев’ятому році доля, наче зглянувшись, послала Конфуцію втілення довгоочікуваної мрії – вищу урядову посаду, на якій навчений досвідом мислитель міг би реалізувати свої знання. Але, опинившись перед моральним вибором, він як “шляхетний муж” відмовився від посади, щоб не порушувати своїх принципів. Демонстративно відмовившись від служби в царстві Вей, він присвятив себе викладацькій діяльності й вивченню класичної літератури.
Ще через п’ять років (в 484 р. до н.е.) він раптово отримав запрошення на батьківщину в царство Лу, де про нього клопоталися його учні. Повернувся Конфуцій один, за рік до цього в царстві Вей померла його дружина.
Він знову набирає учнів, намагаючись передати їм свій ідеал “шляхетного мужа”: яка людина, таке й правління в даній державі. В 479 році він перервав свої заняття, відчуваючи наближення кінця.
Учителя поховали на березі ріки Сишуй, в тому місці, яке він сам вибрав незадовго до смерті. “Последующие поколения соорудили храм Учителя, где были собраны одежда, головные уборы, музыкальные инструменты, повозка, книги Кун-цзы”. Могила Конфуція стала місцем паломництва.
Основні праці
Найвидатніші його праці – це коментарі до І Цзин (Книги змін), “Лунь юй” – бесіди й висловлювання Конфуція, записані його учнями й зібрані в окремий твір після смерті Вчителя. Крім того, після Конфуція залишилась поповнена ним Ши Цзин (Книга пісень), в яку ввійшли ритуальні піснопіння й гімни, що виконувались під час жертвоприношень, а також народні пісні.
Основні ідеї
Лі (ритуал)
Кун Цзи сповнив новим етичним значенням цей принцип дотримання традиційних ритуалів і звичаів: це видимий вираз космічного й небесного ладу на землі. Крім того, йдеться про людську здатність через розуміння зв’язку небесного й земного виявляти Справедливість у всіх своїх діях.
Ритуал у Конфуція – це дійсно каліграфія сердця, і він зовсім не вичерпується бездумним дотриманням тих чи інших правил доброчесності. Життя за ритуалом передбачає стан невсипного пильнування, жорсткий контроль над собою, але контроль, який не пригноблює природні здібності людини, і веде до єднання культури й природи: Почтительность без знания ритуала превращается в самоистязание. Осторожность без знания ритуала превращается в трусость. Храбрость без знания ритуала превращается в безрассудство. Прямодушие без знания ритуала превращается в грубость. Превозмогай себя, следуй ритуалу, и Поднебесная вернется к человечности“.
Жень (людяність)
Ієрогліф жень складається із знаків “людина” й “два”, тобто він означав стосунки між людьми. Принцип жень втілює гуманність і людинолюбство.
“Человек, наделенный человечностью, обладает пятью качествами: он учтив, великодушен, честен, прилежен и добр. Тот, кто учтив в обращении, избегает оскорблений. Тот, кто великодушен, привлечет к себе людей. Тот, кто честен, будет пользоваться доверием других. Тот, кто прилежен, добьется успеха. Тот, кто добр, сможет использовать людей на службе“.
Людяність – це шлях кожної людини до себе. І вона робить людину мостом між тим, чим вона є, і тим, чим вона має бути.
“Человечный муж помогает другим обрести опору там, где он обрел опору сам, и ведет людей туда, куда и сам стремится”.
Про державу
Конфуцій жив в період напруженої політичної боротьби між китайськими царствами й безладу всередині самих цих царств. Тому питання про політичну стабільність, методи управління державою й досягнення нею багатства й могутності були одними з найгостріших питань того часу. Філософом було створено модель управління державою й суспільством, модель людських взаємин. Розглядаючи державу як велику сім’ю, а політичну владу як аналог влади батька, Конфуцій створив свою етико-політичну систему, викладену в “Лунь юй”.
“Государь должен быть государем, сановник — сановником, отец — отцом, сын — сыном”
“Не печалься, что не занимаешь высокого поста; печалься от того, что твои способности не соответствуют посту. Не печалься, что неизвестен людям; как только начнешь совершенствовать свои способности, то люди узнают о тебе”.
Шляхетний муж
Цзюнь-цзи (Шляхетний муж) посідає одне з центральних місць у вченні Конфуція, йому відведено роль ідеальної людини, прикладу для наслідування, людини, яка, незалежно від свого походження, культивує моральні цінності, знає свої обов’язки й діє на благо суспільства, якому служить. Для того, щоб досягти ідеалу Шляхетного мужа, необхідна цілісна система освіти й виховання.
Учитель сказав: “Каждый может стать благородным мужем, нужно только решиться им стать”.
Шляхетний муж, за словами Конфуція, неодмінно ввічливий, милосердний і викликає повагу, але головне – має незламну силу волі й стійкість духу. Він не знає страху й спокійно приймає удари долі, навіть мученицьку смерть, адже знає, що все життя служив добру й совість його чиста. Йому легко підкорятися, оскільки він вимагає від інших лише те, що їм доступне, але йому важко вгодити, бо він цінує людей не за послуги, що йому зробили, і навіть не за їх особисті якості, а за безкорисливе служіння Великому Шляху. У шляхетного мужа є його антипод – “низька людина” (сяо жень).Таким є той, хто в своїх вчинках керується лиши міркуваннями особистої користі, хто всюди шукає спільників, але не поважає ані їх, ані себе, хто домагається милостей, а, отримавши бажане, забуває про вдячність:
“Благородный муж стойко переносит беды. Низкий человек в беде распускается.
Благородный муж с достоинством ожидает велений Небес. Низкий человек надеется на удачу.
Благородный муж в душе безмятежен. Низкий человек всегда озабочен”.
Шлях
Поняття шляху стало ключовим для Конфуція, що не відрізняв своє вчення від своєї долі. Конфуцій вважав, що в світі немає нічого природнішого, ніж праведний Шлях, і немає нічого зручнішого, ніж іти цим шляхом. Одного разу він так і сказав учням:
“Кто может выйти из дома, не пройдя через дверь? Так почему никто не идет этим путем?” Істинний Шлях в житті, стверджував Конфуцій, починається в людській природі й стає видимим завдяки правильно побудованим зв’язкам людини з іншими людьми.
Учитель сказав: “Человек делает великим Путь, а не Путь делает великим человека” .
2.Філософія та вчення Конфуція
Праці Конфуція дуже вплинули на все китайське суспільство. Завдяки своїм трактатам у Конфуція з’явилося безліч послідовників по всьому Китаю, а на основі праць мудреця сформувалася ціла філософія.
Основа філософії
Наріжним каменем усієї філософії Конфуція вважалося збереження традицій, яке залишалося таким на всьому життєвому шляху філософа. А самому індивіду, згідно трактатів мудреця, належить бути хорошим громадянином для своєї країни, членом для свого суспільства, і, найголовніше, постійно розвиватися. За Конфуцієм, будь-яка людина має займатися вивченням власних можливостей в першу чергу. Так само індивід повинен прикладати зусилля, щоб їх поліпшити.
Ще одним важливим постулатом цього напрямку вважаються вчинки. Дії людини ніколи не повинні розходитися з її поглядами, що довів і сам Конфуцій. Протягом усього життя філософа його дії сходилися з його поглядами на навколишній світ. Хоч сам мудрець про це не говорив, але багато його послідовників взяли в цьому плані приклад зі свого вчителя, і це негласне правило стало однією з основ вчення Конфуція.
Побудова людських відносин
Майже всі трактати філософа зводилися саме до взаємин людей. Тому що саме через стосунки між людьми, на думку автора, будується ідеальна держава.Конфуцій вважав, що ключем до розуміння держави є ставлення людей один до одного. Так само в працях говориться, що через поліпшення взаємин між людьми можна поліпшити і державу. Однак філософ розумів, що побудувати повністю ідеальне суспільство, в якому не буде конфліктів, не вийде. Тому опора була зроблена на створення такої суспільної моделі, в якій конфліктувати буде нікому. Кожну людину Конфуцій розглядав як члена великої родини, в якій всі беруть верховенство батька. В якості батька для громадян виступає правитель країни.Щоб подібне суспільство існувало, повинна бути досягнута головна деталь — довіра між людьми. А шляхом до довіри є поблажливість. Сам Конфуцій писав про це так: «Стоячи високо, будь поблажливий до підлеглих, опинившись внизу, будь поблажливий до тих, хто сміється над собою». За Конфуцієм, людина володіє як особистісними, так і низинними якостями. А поблажливість представляла собою схвалення особистісних якостей індивіда і ігнорування низинних.
Конфуціанські принципи
Вчення базується на 22 принципах. Однак серед них його фундаментальними є лише п’ять з них:
Жень (Людинолюбство) — один з основоположних принципів вчення. Саме повага, згідно з вченням Конфуція, допоможе знайти рівновагу з навколишнім світом.
І (Справедливість) — у вченні символізує метал і дозволяє людині керуватися загальними інтересами, тим самим витісняючи особисті інтереси разом з егоїзмом.
Лі (Вірність звичаям) — символізує вогонь. За Конфуцієм, саме через ритуали особистість може наблизитися до єдності і усвідомити своє місце у суспільстві.
Чжі (Мудрість) — символізує воду. Саме мудрість є головною відмінністю людини від тварини. Мудрість покликана позбавити людину від дурості і впертості.
Сінь (Благонадійність) — символізує землю. Має на увазі під собою віру і щирість. Благонадійність покликана пробуджувати тільки чисті помисли в голові людини.
Етика конфуціанських принципів
Хоч кожен принцип і символізує щось своє, але всіх їх об’єднує одне — етика. Більшість з принципів ніяк себе не зможуть реалізувати, якщо сама людина не навчена базовим етичним нормам.
Рішення проблеми учитель знайшов в китайській міфології. З давніх часів китайці вважають своїх померлих родичів ідеалом поведінки і вірять, що вони за ними спостерігають і оберігають від напастей. Це і стало надалі однією з основ вчення, яке, потім, перейде в однойменну релігію.
3 . Конфуціанство
Конфуціанство — давньокитайська філософська школа, а пізніше найвпливовіша разом з даосизмом і буддизмом релігійно-філософська школа Китаю
Заснував її відомий вчений і філософ, релігійний реформатор Конфуцій (Кун-цзи, Кун-цю, Кун-Фу-цзи, Кунг-ксю, ще одне ім’я — Чхун-Ні). Конфуцій народився 551 року до н. е. в аристократичній але збіднілій сім’ї в королівстві Лу (східний Китай, сучасна провінція Шан- дунь). Він був високоосвіченою людиною, "ши" (китайський синонім інтелігента), знавцем музики (за китайським уявленням музика відбивала всесвітню гармонію і сприяла її відтворенню в суспільстві) та давніх ритуалів. Спочатку перебував на державній службі, але покинув її і став навчати.
Через деякий час його знову покликали на державну службу, де він дослужився до міністра юстиції. І все ж там він себе не знайшов і зосередився на просвітницькій діяльності. Конфуцій стоворив свою школу, став першим професійним педагогом в історії Китаю. Конфуцій мав понад 3 тисячі учнів, 72 з них стали видатними людьми Китаю, 12 завжди були поряд з ним.
Сам Конфуцій хоча і працював у книгосховищі Чжоу і був першим радником в Лу, так і не отримав визнання властей через проповіді своїх філософських теорій. Після смерті Конфуція послідовники записали його бесіди і висловлення перед учнями, що ввійшли в книгу Лунь-юй — "Бесіди і судження".
Про себе Конфуцій говорив: "У 15 років звернув свої думки до вчення. В 30 років набув самостійності. В 40 років зумів звільнитися від вагання. В 50 років пізнав волю Неба. В 60 років навчився відрізняти правду від брехні. В 70 років став слідувати бажанням мого серця і не порушувати ритуалу".
Конфуцію було 65 років коли помер його син Лі, через рік — його учень Ієн-Хву. Він, дійшовши висновку, що смерть близька, промовив: "Моє вчення пройшло свій шлях — а я невідомий". Він поспішав завершити свої праці. Останні роки життя були тяжкими, він сумував за минулим і не бачив нічого доброго в майбутньому. В 479 році до н. е. Конфуцій помер у Цюйфу. Учні поховали його над річкою Си і три роки оплакували на могилі. Тепер там пантеон Конфуція та його учнів.
На тому місці, де був будинок у Цюйфу, у ХІІ столітті споруджено храм Конфуція. Він має форму імператорського палацу, оточеного стіною з червоної цегли і з чотирма вежами на кутах. Симетрично розташовано ряд будинків. Головний з них — Дачандянь — Палац вищої досконалості, там стоїть статуя Конфуція і здійснюють жертвопринесення. Храм реконструйовано у 1724 році, він є справжнім музеєм китайської культури.
Розвиток вчення Конфуція продовжив його учень Мен-цзи (приблизно 372-289 роки до н. е.). Він написав трактат "Мен-цзи", де обмірковував питання про "справедливого володаря", яке було в основі політичної концепції конфуціанства. Одночасно поглибив конфуціанське релігійно-моральне вчення, визнавав за народом право змінити правителя, який пішов проти нього. Народом вважав землевласників, чиновників, монахів.
Із зростанням авторитету конфуціанства відбувався і процес канонізації особи Конфуція. З 55 року н. е. обов’язковою стає наявність храму Конфуція у кожному місті. У храмі спочатку поклонялися поминальним табличкам Конфуція, потім — його скульптурам.
За часів династії Тан Конфуція стали вважати "першим святим". За династії Сун було розроблено церемонію поклоніння Конфуцію на його могилі, а йому присвячено титул "наставника держави". За династії Мін його стали називати "великим учителем нації". У 1906 році вдова-імператриця Цисі замінила "середні жертвоприношення" Конфуцію "великими жертвоприношеннями".
Культ Конфуція зберігся і після падіння династії Цін у 1912 році, хоча жертвоприношення Небу, Сонцю і Місяцю було скасовано. Лише в КНР культ Конфуція припинив своє існування на державному рівні, але в побуті зберігся і дотепер.
До Конфуція давньокитайська релігія повністю сформувалася. Це було вчення про небо, духів і душі предків з відповідною системою релігійного культу. Національний менталітет китайців, їх любов до порядку зумовили чітке впорядкування і релігійного культу. Але їх релігія ввібрала в себе в застиглому вигляді дуже давні вірування, не мала духовенства, священних писань і богослов’я.
Головними були зовнішні дії зумовлені звичаями. Конфуцій все це сприйняв як абсолютну істину. Він не вважав себе релігійним реформатором. "Я передаю а не створюю. Знаю давність і люблю її". В існуючу систему анімістичних і фетишистських уявлень з дуже бідною міфологією, але з розвинутою магією вніс ідеї яких потребувало суспільство, сповнене соціального напруження і протиріч.
Його вчення — не стільки релігійне, скільки етико-політичне. Іншими словами, Конфуцій у релігійно-філософському вченні зробив наголос на етико-політичних проблемах.
Він не змінив релігійних обрядів, а дбайливо збирав, об’єднував обрядові правила і норми, з повагою ставився до традицій, вважався знавцем культу, виконував усі обряди і навчав цього іншим.
Конфуцій говорив про великий Шлях-Дао. Це не просто універсальний шлях народження та розвитку усіх речей, невидимий та потаємний. Для Конфуція Дао сприяє висвітленню в людині чисто людських, культурних властивостей. Це перш за все шлях самовиховання, а іноді і система положень про правильну поведінку.
В основі вчення Конфуція лежить культ предків, який такий ж давній як і сама китайська цивілізація. Після смерті предки сприймались як духи, — а точніше — як зв’язуюча ланка між духами і людьми. Вони ж захищали від злих духів. Кожна сім’я, рід мали свій храм, в якому поклонялися духам предків. Спочатку в храмах знаходились ляльки з тканини чи статуї померлих.
Пізніше з’явились таблички (чжу), які символізували предків. Без поради з духами померлих предків не починалась жодна серйозна справа: не сіяли, не збирали врожай. Державного характеру набуло шанування предків імператорів.
Конфуцій вважав, що потрібно вклонятись не стільки реальним і прямим предкам, наприклад, батькам, скільки першим мудрецям, засновникам Піднебесної, родоначальникам усього людства. Адже предки втілювали в собі "високу давність", "золотий час", коли всі жили за правилами і дотримувались етичних норм поведінки. Тому легендарні предки в Китаї займають місце деяких зразків для наслідування і є мірилом людських вчинків. Вони ж перетворюються на символ всієї китайської нації. Таким символом пізніше став і сам Конфуцій.
"Не знаючи веління Неба, — казав Конфуцій, — не зможеш бути благородним мужем. Не знаючи ритуалу, на зможеш утвердитися. Не розуміючи сказаного, не зможеш розібратися в людині". Ритуал дозволяє вписати особистість, суспільство, державу в нескінченну ієрархію людино-космічного суспільства. Почуття міри, закладене у внутрішній суті ритуалу, через зовнішні форми — обряди і церемонії, доносять цінності гармонійного спілкування.
Конфуцій розглядав Бога як Бога-Отця, а людей, як його дітей, які повинні любити Бога синівською любов’ю, а один одного як братів та сестер. "Вся піднебесна — одна сім’я", — казав він. Конфуцієм було розроблено "золоте правило" моральності, яке пізніше зустрінемо у Христа. В ньому говориться: "Роби завжди так, як хотів би, щоб робили з тобою. Не робі іншим те, чого не бажаєш собі".
Віра в надприродне наявна в усіх міркуваннях Конфуція про природу, суспільство і людину. Його релігійно-філософська концепція має виразне соціальне спрямування, в основі її — відносини людини, держави і суспільства. Конфуцій визнавав сучасну йому суспільну структуру непорушною, існуючий суспільний лад — досконалим. На його думку людина має пізнати існуючий лад і суворо дотримуватись його порядків. Держава, яка забезпечує цей лад, — вища над усе, особа — ніщо перед державою. Це повинна підтверджувати і утримувати релігія.
Конфуцій не заперечував війн у вирішенні міждержавних проблем, але вважав можливою альтернативу їм — поширення на ці країни його вчення, яке б забезпечило безконфліктну гармонію під егідою китайських імператорів.
В китайській культурі існувало поняття "тварина в образі людини". Виявити людське в людині, знайти ту грань, що відокремлює людину від тварини, — ось чого прагнув Конфуцій. Людина для Конфуція — це завжди "людина культури". Якщо вона не гуманна, якщо нема в ній людинолюбства, то це не людина, це лише подоба її.
У своєму вченні Конфуцій показував, що ідеал життя не в загробному світі, а в цьому, сьогоднішньому дні. В кожному вчинку є святість, в кожному нашому жесті, погляді є відлуння святого, і все це присутнє тут і зараз. І гармонійне життя може бути ідеалом кожної людини. Для цього потрібно просто виявити людське в людині, втілити земний ідеал, "посюсторонню" святість в самому собі.
Дуже важливим, за Конфуцієм, є вчення "про імена": будь тим хто ти є за своїм становищем у суспільстві: хлібороб має бути хліборобом, чиновник — чиновником, раб — рабом. Кожна соціальна група має сталі форми поведінки — лі, кожен повинен дотримуватися свого лі та поважати предків. Державу мають очолювати мудрі люди і особистим прикладом виховувати підлеглих. За потреби вони мусять "виправляти імена": ставити кожного на своє місце у суспільстві.
Конфуцій не приховував соціальної спрямованості його поглядів. Він вчив, що відмінність між вельможним панством і простим народом не може бути стертою: "Що то за держава, якщо в ній панство і прості люди будуть рівні? Знатні люди — мудрі люди. Саме Небо дало їм владу. А прості люди — нерозумні. Вони мають працювати на ланах і годувати шляхетних панів". Тому суспільство і поділяється на "благородних мужів" — цзюньцзи, які мають високі моральні якості, і "нікчемних людей" — сяожень, долею яких є відданість першим — чжун.
Основою суспільних відносин вважав гуманність. Для впорядкованості суспільства, бездоганності дій держави потрібно послідовно впроваджувати принципи гуманності — жень. Конфуцій старанно аналізує їх сутність. Це:
сяо — повага до батьків;
ті — повага до старших за віком і вищих за суспільним становищем;
чхун — вірність, відданість;
шу — прощення;
лі — доброчесність;
чжі — знання;
юн — хоробрість;
гун — шанобливість;
куань — великодушність;
сінь — вірність;
мінь — кмітливість;
чуй — доброта.
Ці моральні риси прикрасять людину. В них простежується принцип загальнолюдської моралі, що є вагомим доробком конфуціанства. Саме це забезпечило йому стабільний авторитет протягом двох з половиною тисяч років.
Святі книги конфуціанства: "П’ятикнижжя" ("У цзин") (складено Конфуцієм на основі традиції стародавності) та "Черверокнижжя" ("Си шу") (складене філософами неоконфуціанцями в ХІ-ХІІ ст.
Релігійно-філософське вчення Конфуція за двісті — триста років міцно вкоренилось у свідомість китайського суспільства. Але у нього були серьозні опоненти. Один з них — філософ наступного покоління (народився в рік смерті Конфуція) Мо-цзи (479-381 роки до н. е., за іншими даними 468-376 оки до н. е.) — заперечував вчення Конфуція про імена і про лі. Мо-цзи твердив, що в основі всього має бути принцип всезагальної любові — цзяньай.
Але він теж виправдовував суспільний поділ на багатих і бідних, визнавав владу Неба. Послідовники Мо-цзи, які розвивали матеріалістичні тенденції його вчення в галузі теорії пізнання — моїсти (мочже), вели ідейну боротьбу з конфуціанством.
Критикували конфуціанство і так звані законники, чи легісти. Один з них Шан Ян (390-338 роки до н. е.) написав у ІV столітті до нашої ери трактат "Шан цзюнь шу" ("Книга правителя області Шан"), де обґрунтовував принципи необмеженої монархії, засуджував освіту народу, схвалював війни, як найкращий спосіб вирішення економічних і політичних проблем.
Легізм став ідейною основою імператорських режимів. Давній імператор Цін Ші-хуан (259-210 роки до н. е.), відомий як деспот, схвалював легізм і був запеклим антиконфуціанцем. У 213 році до н. е. він захопив живцем 460 конфуціанців і спалив конфуціанські книги.
Та все ж конфуціанська проповідь покори, суворого дотримання суспільної ієрархії, суспільного консерватизму забезпечувала йому авторитет серед правлячої верхівки. У ІІ столітті до н. е. конфуціанство зближується з легізмом. Далі воно набуває абсолютно чітких ідеологічних рас, які зробили його офіційної ідеологією феодального Китаю.
Висновок. Таким чином, політична філософія Конфуція - помірно-консервативна "м'яка версія" деспотизму. По своїй суті вона спрямована на досягнення внутрішнього миру між верхами і низами суспільства за допомогою гіпертрофованої ролі традиційних правил поведінки, правил церемоніалу лі в якості найважливішої і найефективнішої дисциплінуючої і стабілізуючої основи суспільства.
Таким чином, я гадаю, що вчення Конфуція про державу було консервативним, бо не відходило від старих методів та правил управління, а він лише згрупував їх.
Стабільність держави за Конфуцієм базується на правилах лі. Конфуцій пропонує будувати відносини всередині держави на основі ненасильницьких принципів (серед який ключове місце займає людинолюбство); ці прийоми формалізуються ним через систему "правил поведінки" - норм і ритуалів лі.
Регулювання політичних відносин за допомогою норм чесноти у вченні Конфуція різко протиставляється керуванню на основі законів. "Якщо, - підкреслював він, - керувати народом за допомогою законів і підтримувати порядок за допомогою покарань, народ буде прагнути ухилятися (від покарань) і не буде відчувати сорому. Якщо ж керувати народом за допомогою чесноти і підтримувати порядок за допомогою ритуалу, народ буде знати сором, і він виправиться"[7].
Література
Основы политологии: Курс Лекций: Учебное пособие для вузов / Н. Сазонов, Б. Решетняк, А. Авксентьев и др.; Под ред. Н. Сазонова. – Харьков: Основа, 1993. – 464 с.
Основи політичної науки: Курс лекцій за ред. В. Кухти. Ч. 1.: З історії політичної думки: від стародавності до наших днів/ Б. Кухта, А. Романюк, М. Поліщук, Л. Старецька. - Вид. 2-ге, випр. І доп. – Львів: Кальварія, 1997. -288с.
Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закл. -К.: Генеза, 1997. -400с.
Політологія. Підручник// За заг. ред. Проф. Кремень В. Т., проф. Горлача М. І. -Х: Друк. Центр "Єдінорог", 2001. -640с.
История философии в кратком изложении / пер. с чешского И. И. Богута. – М.: Мысль, 1994. – 590 с.
История Китая с древнейших времен до наших дней. М., 1974. - 657 с.
Всеобщая история государства и права: Учебник / Под ред. проф. К. И. Батыра. — М.: Юристъ, 1998.
Л. С. Переномов "Конфуцианство и легизм в политической истории Китая", Москва 1981г.
Мудрецы Поднебесной. Конфуций. Лао-цзы. – С.: Реноме, 1998.
В. Малявин. ЖЗЛ. Конфуций. – М.: Молодая гвардия, 1992.
Переломов Л.С. Слово Конфуция. — М., 1992.
Древнекитайская философия. Собрание текстов в двух томах. Т.1. — М.,1972.