Ім'я файлу: Есе на тему В. Франкл Людина в пошуках справжнього сенсу.docx
Розширення: docx
Розмір: 18кб.
Дата: 09.06.2023
скачати
Пов'язані файли:
Topic 14. Managing Innovation and Fostering Corporate Entreprene
Фінансовий і управлінський облік витрат на оплату праці та їх ан
Розширення: docx
Розмір: 18кб.
Дата: 09.06.2023
скачати
Пов'язані файли:
Topic 14. Managing Innovation and Fostering Corporate Entreprene
Фінансовий і управлінський облік витрат на оплату праці та їх ан
Роботу виконала:
Есе на тему: «В. Франкл Людина в пошуках справжнього сенсу. Психолог у концтаборі»
Віктор Франкл — всесвітньо відомий психіатр, психотерапевт, філософ, творець так званої Третьої Віденської Школи психотерапії. В основній праці Віктора Франкля «Людина в пошуках справжнього сенсу», що була вперше опублікована у 1946 році, викладений його екстремальний досвід виживання в концентраційному нацистському таборі. Цей досвід став філософсько-емпіричною основою для створення нового методу екзистенціальної психотерапії — логотерапії.
Болісні свідчення поєдналися з проникливими спостереженнями. Віктор Франкл виголошує, що зло й нудьга врешті не можуть нас знищити. Ця глибоко емоційна книга виступає одним із головних будівельних блоків людської свідомості. Це гімн фенікса, який воскресає у кожному з нас, хто обирає життя перед відльотом.
Аналізуючи свою поведінку та поведінку інших в’язнів, Франкл віднайшов стратегії, що утримують людину над прірвою, захищають розум від божевілля та надають сенс життю. Свій жахливий досвід виживання він описав у книжці, яка допомогла мільйонам людей віднайти себе та змінити життя. Віктор Франкл доводить, що тільки-но людина знаходить сенс свого існування, вона отримує сили, щоб здолати будь-які випробування. Поради людини, яка зазнала нелюдських випробувань, варті того, щоб бути почутими.
На мою думку, «Людина у пошуках власного сенсу» ввійшла в резонанс із внутрішнім пошуком, тому стала цінною.
Якщо ближче до сенсу, то це трагічні, але професійні мемуари психіатра, розділені на дві частини. Перша переповідає історію його перебування в концтаборах Освенцима. Друга – професійно-критичний погляд спеціаліста на свої ж поневіряння.
Цінність у професійному тлумаченні однієї з найстрашніших сторінок світової історії – Голокосту євреїв – з середини. Таких поглядів небагато, а можливо більше і не знайдеться.
В.Франкл аналізує людську природу, вчинки і потреби. В цьому неймовірна сила і сенс книжки. Сміливий монолог, бесіда, якщо хочете, про те, про що не говорять, в чому не копаються.
Автор, він же герой власного твору – Віктор Франкл під час Другої Світової війни потрапив до концтабору. Неможливо сказати, як я ставлюсь до цієї частини історії. Вона проникає в душу, поселяється там і починає вивертати її з середини.
Як можна уявити цю реальність: холодні бараки, гірші хлівів, де селяни тримають худобу; сіно замість матраса, замість ковдри і простині; жахлива тіснота, антисанітарія, кусень хліба і миска юшки на день; принизлива оголеність.
Тут буквально панувала нагота тіла і нагода душі. Але якщо перша проявлялась одразу по прибутті – капо роздягали в’язнів, голили усе тіло і видавали лахміття замість одягу, таке, що і на опудало не одягнеш. Ця відкритість хвилювала, та потім ставала неважливою.
Але душа… Нагота душі проявлялась з часом – святість або повна чорнота. Тут були ті, хто віддавав останній кусень хліба, і останнє слово в підтримку іншому… і ті – хто, прибувши на таких же умовах як інші, ставав жорстоким садистом, гіршим за ката, наглядачем-капо.
Люди, трималися разом, тримались за свій власний сенс, за свої страждання… або просто не вставали вранці. Лежачи у своїх випорожненнях, дістаючи одну-єдину, тайком сховану сигарету вони ігнорували кпини, погрози і удари. Тоді усі в бараку уже знали – за день-два він помре.
Попри жахивість сцен, перед очима постає проста розповідь, без зайвих метафор, ускладнень і прикритів. Читаючи, починаєш поринати в дійсність табору. Стаєш його частиною, а він назавжди змінює щось всередині.
Історія, її уроки і трагедії не потрібні мертвим, вони потрібні живим.Нам, людям комфорту і депресії, потрібно читати такі розповіді, згадувати про жертви. Потрібно тривожити душі подібними жахами, щоб не стати цинічними, щоб не забувати про життя, його цінність і цінності.
Не знаю чи буду я права, чи ні… але коли я читала «Людина в пошуках справжнього сенсу» думками нераз переносилась в історії інших книг про концтабори. Крім образів і подій, які описував автор, я паралельно згадувала інші нариси.
Франкл описував як прибулих бідолах розподіляли по бараках (він був у чоловічі частині), а я пригадувала «Акварелі» Лідії Осталовської, її опис жіночих приміщень. Такі ж ситуації з іншими джерелами. Хоч читала не багато подібного, але все, що я коли-небуть знала про Голокост перепліталося з розповіддю автора-героя і його аналізом. Створювалась загальна картина – не сюжету книжки, а сюжету світової трагедії у бараках Освенцима.
Тому, не знаю, як буде сприйматися ця праця людьми, котрі ніколи нічого не читали про геноцид. Звичайно, всі щось чули, знають з шкільного курсу історії, або з телебачення. Але цього мало – говориться про пережиту, шляхом вдумливого читання, трагедію. Неможливо все розказати, чи передати відчуття. Мабуть, це і не мало б сенсу. Я хочу лише донести до вас єдину думку – ця книга потрібна для вашої душі. І навіть якщо тема давно минулого винищення народності вас не зачепить, в аналізі, логотерапії і критичному міркуванні автора ви знайдете елементарний зміст і сенс життя.
Друга частина книжки – «Основи логотерапії». Щоб не обтяжувати переказуванням, обмежусь коротким поясненням. Логотерапія – іншими словами – сенсотерапія. Щоб пережити те, що ви мусите пережити, потрібно знайти в цьому сенс. «Той, хто знає навіщо жити, може витримати майже будь-яке як» Ніцше. Цінність цієї думки в її широті. Вона може пояснити будь-яку душевну дилему і спонукати до її виправлення. Це проста, життєва правда.
Особисто я давно зрозуміла, що можу переносити негаразди, болі і проблеми, якщо знатиму для чого це. Якщо розумітиму, що це має сенс. І нічого не можу з собою зробити, коли не бачу “для чого”, не бачу перспективи, – це рівнозначно маленькій смерті від безвиході, яка розтягується на життя.
Мені дуже подобається ця книга. Я високо ціную працю автора і пронизана неймовірним розумінням, жалем і повагою до нього. За своєю вдачею, одразу прагну всім розказати-порадити прочитати. Але, вводночас, мене стримує відповідальність. Як буває у взаємостосунках, коли ми когось поважаємо і цінуємо надміру, почитаємо хвилюватись чи не підводимо його своїми діями.
Віктор Франкл, як засновник школи логотерапії вважав, що один із її найважливіших сенсів криється у фразі: «Живіть так, начебто живете вже вдруге і начебто вже помилилися так, як збираєтесь помилитися зараз».