Ім'я файлу: Документ (22).docx
Розширення: docx
Розмір: 29кб.
Дата: 07.10.2020
скачати
Пов'язані файли:
Документ (24).docx
Владка.docx

https://we.org.ua/history/davni-chasy/starodavnye-trypillya-tayemnytsi-ta-skarby/

Культура епохи бронзи і заліза. Реферат

Епоха бронзи (ІІ тис. до н. е.). Відкриття бронзи (сплаву олова і міді) та її поширення викликали принципові зміни в житті суспільства

В епоху бронзи та заліза поліпшилася обробка землі, що сприяло подальшому вдосконаленню виробництва. Люди дістали можливість вести господарство однією сім'єю, в розпорядженні якої залишалися всі надлишки виробленого.

Зароджувалася приватна власність, майнова диференціація. Значно розширився обмін і контакти між окремими районами. Почалися війни за оволодіння худобою, орною землею, металом. З'явилися військові керівники, виник культ вождя. Особливе ставлення до вождя як до героя зберігалося після його смерті. Саме в епоху металу входять у звичай великі поховальні споруди – кургани. Розміри курганів, кількість і якість речей, якими їх заповнювали, свідчать про статус вмерлого в суспільстві. Багато курганів епохи бронзи вивчено на території України.

Обробка металу вимагала великої майстерності і спеціалізації, тому ливарна справа, як і гончарна, а пізніше ткацька, стає самостійною галуззю. Одним з основних видів творчості стала художня обробка металів. Досить швидко людина оволоділа різними її видами: кування, лиття, карбування, гравіювання по металу. Виготовлялися найрізноманітніші металеві прикраси: браслети, каблучки, сережки, підвіски, бляшки, які нашивалися на одяг, пояси, пряжки. Особлива увага приділялася зброї. З'являються дрібні литі скульптурні зображення. Зміни в суспільному ладі підкреслює така обставина: жіночі зображення зникають, головним стає чоловічий образ. Подальшого розвитку набрала мегалітична архітектура.

Залізний вік. Для багатьох народів останній етап розвитку первісного ладу пов'язаний з появою заліза на початку I тисячоліття до н. е. Новий метал був міцнішим і значно поширенішим. Це дало змогу впроваджувати його у всі галузі виробництва, на відміну від бронзи, яку при виготовленні знарядь праці майже не використовували. Там, де раніше не виникла державність, залізний вік в суспільному ладі пов'язаний з "військовою демократією". З'являється патріархальне рабство, міцнішають зв'язки між племенами (племінні союзи). Для цього часу характерні грабіжницькі війни. Вони сприяли розвитку військової техніки, військової організації, піднесенню військових керівників. Новим у розвитку мистецтва можна вважати появу спеціалізації, виділяються художники, співаки, розповідачі. Провідним видом творчості продовжує залишатися прикладне мистецтво.

Скіфська культура. З європейських культур залізного віку одна з найяскравіших і найбільш цікавих для нас – скіфська культура (VII ст. до н. е. – III ст. н. е.). Скіфська культура – це культура багатьох кочових, напівкочових і землеробських племен, які жили на широкому просторі Євразії – в Північному Причорномор'ї, на Кубані і на Алтаї. Збереглася велика кількість скіфських могильників і городищ. Багато відомостей про скіфів залишили античні автори, особливо Геродот. Опис скіфських племен є в одному з творів Гіппократа.

Скіфи–землероби отримували добрі врожаї пшениці, яка конкурувала на грецькому ринку з єгипетською. Високо цінувалися скіфські коні. У свою чергу, греки ввозили до Скіфії вино, кераміку, ювелірні вироби. Торгівля йшла через грецькі колонії: Ольвію (поблизу сучасного Миколаєва), Херсонес (Севастополь), Пантікапей (Керч) та інші.

За свідченням Геродота, у скіфів був звичай за межами свого поселення викладати великі горби з хмизу, а на їх верхівку ставити меч. Такій споруді поклонялися, а потім спалювали. Скіфи зводили курганні насипи значних розмірів, іноді завершуючи їх кам'яними скульптурами чоловіків-воїнів. На Полтавщині декілька десятків років ведуться розкопки так званого Більського городища, яке, на думку деяких авторитетних фахівців, є залишками столиці Скіфії – легендарного міста Гелон.

У похованнях скіфів знаходять чудові вироби прикладного мистецтва: прикраси, парадну зброю, кінську збрую, посуд. Всесвітню популярність отримала золота пектораль з кургану Товста могила на Дніпропетровщині. В орнаментах, дрібній пластиці, прикрасах побутових речей одне з головних місць займає тваринний світ, а саме: декоративні зображення тварин або окремих частин їх тіла (кіготь, дзьоб, голова). Такий напрям у прикладному мистецтві отримав назву "звіриний стиль". Існували певні закономірності, наприклад, риба зображалася тільки на кінських налобниках.

      

Це доводить, що зображення відігравали не тільки естетичну, але й магічну роль. Скіфський звіриний стиль має свої особливості, одна з яких – об'єднання реалізму з декоративними мотивами. Наприклад, на золотій прикрасі для щита з Костромського кургану на Кубані тіло оленя зображене реалістично, а роги – абсолютно неправдоподібної форми. Але композиційно виникає єдиний образ: завитки рогів, розташовані вздовж усієї спини тварини, підкреслюють легкість і стрімкість оленя.

Унікальні пам'ятки культури скіфського часу знайдені на Алтаї, в Пазирикських курганах. Завдяки кліматичним та геологічним особливостям вода, що потрапила у внутрішньо-курганний зруб, замерзла, і таким чином збереглися вироби з дерева, шкіри, хутра, тканини. Археологи змогли навіть вивчити татуювання на тілі похованого вождя.

З появою сарматських племен скіфи були витіснені в Крим, де склалося державне утворення на чолі з царем Скілуром. Столицею став Неаполь Скіфський, який розташовувався на місці сучасного Сімферополя. Загинуло місто у II ст. н. е., коли почастішали зіткнення з сарматами, а потім з готами.

1.4. Античні міста-держави Північного Причорномор'я


Велику роль в історії України відіграли античні міста-дер­жави Північного Причорномор'я. Як органічна частина ан­тичної цивілізації, вони утворились і розвивалися у тісній взає­модії з місцевим причорноморським населенням. Останнє впро­довж цілого тисячоліття відчувало на собі вплив високої ан­тичної культури, що знайшло свій вияв у прискоренні їх со­ціально-економічного та культурного розвитку.

В історії античних міст-держав Північного Причорномор'я вирізняються два основні періоди. Перший охоплює час з VI по середину І ст. до нашої ери й характеризується відносно само­стійним життям на базі еллінських традицій і мирними

відносинами зі скіфськими племенами. Другий припадає на середину І ст. до нашої ери - 70-ті роки IV ст. нашої ери, коли міста-держави поступово потрапляли у сферу інтересів Риму й до того ж зазнавали постійних руйнівних нападів готів і гунів.

У процесі античної колонізації у Північному Причорно­мор'ї утворилися чотири основних осередки.

Перший - це побережжя Дніпро-Бузького та Березансько-го лиманів. В першій половині VI ст. до нашої ери на правому березі Бузького лиману, неподалік від місця впадіння його в Дніпровський лиман, вихідці з Мілета заклали Ольвію - зго­дом одне з трьох найбільших давньогрецьких міст Північного Причорномор'я, її зручне географічне розташування сприяло налагодженню тісних торговельних зв'язків із землеробами Лісостепу та кочівниками Степу.

Другий центр античної цивілізації Півдня України склав­ся в районі Дністровського лиману, де розташувалися міста Ніконій і Тіра.

Третій центр сформувався в Південно-Західному Криму. Головне місто тут - Херсонес Таврійський.

Четвертий центр античної культури в Північному Причор­номор'ї виник на Керченському й Таманському півостровах. Тут були побудовані міста Пантікапей, Феодосія, Фанагорія.

Грецькі міста-колонії Північного Причорномор'я були ра­бовласницькими полісами, які за своєю суттю мало чим відрізнялися від метрополії.

Важливе місце в економічному житті Ольвії, Херсонесу та інших міст займали землеробство і скотарство. Наприклад, Оль­вія мала свою сільськогосподарську територію - хору, на якій її мешканці могли вирощувати хліб і городину, пасти худобу. Хліборобством і скотарством займалися також мешканці посе­лень, що оточували Ольвію. У прибережних районах було дуже розвинуте рибальство. Херсонес з самого початку розвивався як центр сільськогосподарського виробництва. Мешканці міста володіли значним сільськогосподарським районом. Західне узбережжя Криму, що херсонесці називали "рівниною", було жит­ницею Херсонесу, яка поставляла місту зерно. Територія на край­ньому південному заході Криму, що називається тепер Герак-лійським півостровом, була поділена на велику кількість наділів-клерів розміром 25-30 гектарів. Клер являв собою земельну ділянку з укріпленою садибою, що складалася звичайно з бу­динку, різних господарських будівель, цистерни для води. Сади-

було виноградарство, але до складу клерів входили також сади, пасовиська і поля.

Значну роль відігравало ремісниче виробництво. Так, вели­ких успіхів досягли ольвійські майстри у виготовленні мета­левих виробів, відлитих із бронзи або міді, дзеркал, прикрас, статуеток, які часто виконувались у "скіфському звіриному стилі". В Ольвії розвивалося керамічне виробництво, ювелірне, деревообробне, ткацьке та інші ремесла. Металургійні, ювелірні, текстильні підприємства працювали у Херсонесі. Виробляла­ся різноманітна кераміка. Херсонеські ремісничі вироби збу­валися не тільки у самому місті, але й за його межами — у скіфських поселеннях Криму.

Причорноморські міські центри вели інтенсивну заморсь­ку торгівлю. Основною статтею у торговому балансі (за винят­ком Херсонесу) був вивіз хліба. Крім того, купці продавали у Грецію, а потім в Рим худобу, шкіри. Експортувалися Сіль, риба, рибні продукти. Поширеним товаром були раби. У свою чергу, ці міста ввозили із Греції вино й оливкове масло, різні металеві вироби та предмети озброєння, тканини, мармур і ви­роби з нього, предмети розкоші та мистецтва.

Грецькі міста мали високу культуру. Тут споруджувалися кам'яні будинки, храми, театри, оздоблені скульптурою, розпи­сом і мозаїкою. На вулицях стояли кам'яні стовпи з висічени­ми на них офіційними текстами.

Натиск північних племен на узбережні міста в останні сто­ліття до нашої ери й перші століття нашої ери штовхав ці поліси під протекторат Риму. Римська окупація Причорномо­р'я і включення більшості міст до складу Римської імперії не могли істотно змінити становище, оскільки римляни розгляда­ли ці міста лише як джерело одержання продуктів і рабів, як передаточні пункти у торгових і дипломатичних зносинах з "варварським світом".

У III ст. нашої ери міста-колонії на території Північного Причорномор'я вступають у період загального економічного та соціально-політичного розладу, що призвів через сто з лишнім років до їх остаточної загибелі. Найбільшого удару міста зазнали від готських і гунських племен. У IV столітті припиняє своє існування як місто-держава Ольвія. Херсонес, хоч і вцілів, але потрапив під владу Візантійської імперії. Відо­мий як місто Корсунь, він був знищений золотоординськими завойовниками в середині XV ст. Така ж участь спіткала Пан-тікапей і Феодосію.

Таким чином, стародавнє різноетнічне населення території нинішньої України пройшло в своєму розвитку всі основні формаційні етапи: кам'яний (палеоліт, мезоліт, неоліт), мідно-кам'яний, бронзовий, ранній залізний віки. Кожний з цих етапів створив свій тип суспільно-господарської організації життя: первісна палеолітична та родова общини, племінна структура, класове суспільство. Особливого значення для історичного про­гресу цих земель мала епоха античної цивілізації Північного Причорномор'я. Тому не дивно, що ці території історичних зв'язків перейняла згодом Київська Русь.

 

 
Історія давніх слов'ян

Поняття про антів - як про давніх слов'ян. Соціально-економічні чинники життя давніх слов'ян. Політичний лад антів. Перші державні утворення давніх слов'ян.

План

  • Поняття про антів - як про давніх слов'ян.

  • Соціально-економічні чинники життя давніх слов'ян.

  • Політичний лад антів.

  • Перші державні утворення давніх слов'ян.

1. Про існування державних союзів слов'янських племен на території України свідчать численні пам'ятки, знайдені під час археологічних розкопок староєдавніх городищ Подніпров'я, Подністров'я, Побужжя. Саме на цій території в IV ст. н. е. об'єдналася в дерєжавний союз група слов'янських племен - антів.

Хто ж такі анти? Що нам про них відомо? Свідчення візантійських, готських, латинських та арабських авторів VI-VII ст. про антів - перші незаперечні історичні згадки про слов'янські племена на східноєвропейській рівнині. Як повідомляли тогочасні історики, (візантійський - Прокопій Кесарійський, готський - Йордан та ін.), анти являли собою частину слов'ян-венедів. Перша згадєка про них у писемних джерелах датована 375, остання - 602 р. н. е. Мовою антів, на думку лінгвістів, була слов'янська. Імена вождів (Бож, Мезамир, Лаврит та ін.) теж звучать як слов'янські. Культура, звичаї та норми їхнього суспільного укладу мали також чітко виражене слов'янське забарвлення. Релігійні уявлення були такими ж язичницькими, як згодом і поганська віра східних слов'ян.

Виходячи з цих засад, значна частина істориків справедливо вважала антів протослов'янами, або просто слов'янами (О. Шахматов, М. Погодін, С. Соловйов та ін.). На відміну від росіян, вітчизняні дослідники дотримувалися думки, що анти - прямі предки українського народу або навіть перші українці (М. Грушевський, В. Щербаківський). Цікаві думки щодо «антської проблеми» висловлює відомий сучасний український історик М. Брайчевський. Поділяючи в цілому погляди своїх попередників, він довів принципову ідентичність вітчизняних літописних полян та антів з іноземних джерел. За твердженням М. Брайчевського, самі себе ці люди називали полянами, степові сусіди - сармати (а від них уже й інші народи, що жили південніше) знали їх під назвою антів, тобто «крайніх», тих, що живуть «на краю», «окраїнних людей». Цілком можливо, що саме звідси, від цих «окраїнних людей» - антів і бере свій початок назва нашої держави і народу.

2. Як свідчать писемні та археологічні джерела, анти жили невеликими поселеннями на берегах річок та озер, займалися скотарством та хліборобством. Вони мали військові укріплення не в кожному селі, а спільні - для кількох поселень. На думку вчених, в антів на зміну родовій общині прийшла нова, територіальна сільська община, в якій поступово виділилися окремі заможні сім'ї, що володіли певною власністю. Ця новонароджена племінна верхівка була досить різнорідною. До неї входили передовсім вожді племен. Зарубіжні історики називають їх королями, старійшинами, «вельможами». Вони виділялися з основної маси населення своїм майновим становищем, збагачуючись за рахунок привласнення продуктів праці членів общини у вигляді данини. За свідченнями візантійських істориків, у антів значного розвитку набуло рабство, яке поряд із збиранням данини було початковою формою експлуатації в процесі становлення класового суспільства.

3. Суспільний і політичний лад антів привертав до себе пильну увагу дослідників. Зокрема, Прокопій Кесарійський писав, що антами не править хтось один, а здавна управляє ними народне зібрання, і всі справи, добрі чи лихі, вони вирішують спільно (демократія). Проте в моменти загальної небезпеки вони обирали царя («Rех»), авторитет якого визнавав увесь народ Такими вождями антів були Бож, Мезамир, Ардагаст, Мусокій, Доброгаст та ін. Воєнна здобич, контрибуції, подарунки сприяли накопиченню багатств антських вождів, що, в свою чергу, посилювало їх військову і політичну владу. Все це прискорювало майнову та соціальну диференціацію слов'янського суспільства, сприяло формуванню в ньому класових відносин.

На думку вчених, у цеп період виникає перехідна (між докласовою і класовою формаціями) форма управління суспільством, коли продовжували використовуватися деякі родові форми регулювання соціальних процесів, але вже в інтересах пануючого класу, що поступово зароджувався. Таку форму управління суспільством деякі дослідники називають військовою демократією, на стадії якої знаходилися й анти. Військова демократія містила в собі якості, властиві суспільному самоврядуванню, й водночас елементи державного ладу. В результаті посилення соціальної диференціації в союзах слов'янських племен усе більше зміцнювалася державно-правова основа, що зумовлювало поглиблення класовою поділу суспільства й утворення держави.

4. Варто зазначити, що оцінки істориками політичного об'єднання антів досить суперечливі. Дехто вважав його племінним союзом (В. Ключевський - «дулібський союз»), дехто - короткочасним військовим об'єднанням, що створювалося для боротьби з ворогом (готами, аварами й ін.). Але цьому висновку суперечать слова Йордана, котрий писав, що анти мають спадкову царську владу (виходячи з цього, очевидно, й державу - Антське царстєво - Авт.). М. Брайчевський вважає, що політична організація антів нагадувала структуру державних об'єднань Західної Європи (Карла Великого, бургундів, вандалів, готів) і була так само нетривкою.

      

Як бачимо, дослідники дотримуються різних поглядів на сутність «Антського царства». Але сам факт об'єднання антів у союз фактично був першою відомою спробою прямих предків українського народу створиш власне державне утворення з організованим військом та участю населення в політичному житті, яке проіснувало три сторіччя (кінець IV - початок VII ст.). В 602 р. держава антів упала під тиском кочових племен аварів Після цього анти в писемних джерелах уже не згадуються, а в літературі починає вживатися назва слов'яни.

Поступово ця загальнослов'янська спільність ділиться на три великі відгалуження - східну, західну та південну. Подальший розвиток цих слов'янських угруповань веде до їх дроблення і формування досить стабільних етнополітичних утворень - союзів племен, перелік і розселення яких дається у славнозвісній «Повісті временних літ» Як зазначає літописець Нестор, слов'яни, що «прийшли й сіли по Дніпру й назвались полянами, а інші - древлянами, тому що сіли в лісах, а ще інші сіли поміж Прип'яттю й Двиною й назвались дреговичами (від слова «дрегва» - болото. - Авт.), інші сіли по Двині й наєзвались полочанами за річкою, що впадає до Двини й має назву Полота. Ті ж слов'яни, котрі сіли поблизу оз. Ільмень, назвалися власним ім'ям - словенами...» Поступово в оповіді літописця виступають й інші слов'янські племена: кривичі з їхнім градом Смоленськом, від яких Нестор виводить сіверян, дуліби - жителі Побужжя, мешканці західної частини пізнішої України - волиняни бужани й хорвати. Не забуває він згадати й жителів Посожжя (від р. Сож) - радимичів, і мешканців волгоокських лісів - в'ятичів, і уличів з тиверцями, що насеєляли простори від Дніпра й Буга до Дністра.

Історики тривалий час вели дискусії з приводу того що являли собою в дійсності «племена» Нестора, і поступово дійшли висновку, що ці «племена» були насправді великими союзами, початок формування яких можна датувати не пізніше VI-VII ст. н. е. Ці союзи племен відомий археолог П. Третяков назвав «народцями», вбачаючи в них не лише територіальні, а й етнополітичні об'єднання Його думку варто визнати слушною.

Найбільш ранніми племінними об'єднаннями вважаються полянське, з осередком у Києві, дулібське і волинянське, на території пізнішої Волинської землі Академік Б. Греков припускав, що в VI-VII ст. існував величезний і потужний дулібсько-волинянський союз племен, який був одним із найдавніших союзів східноєслов'янських племен. У «Повісті временних літ» літоєписець розповідає про зіткнення дулібів з аварами (він називає їх обрами): «В ті часи існували й обри, що воювали проти царя Іраклія й мало його не захопили». Обриавари знущалися над дулібами, але «Бог винищив Їх, і померли всі, й не залишилося жодного обрина». Цс, схоже па легенду, коротке повідомлення літопису викликало безліч палких суперечок серед учених. Чимало істориків убачало в ньому фольклорний вимисел, однак подальші дослідження підтвердили правдивість слів Нестора.

Візантійський «цар», тобто імператор, Іраклій правив з 610-го по 641 р. Отож виходить, що племінний союз дулібів існував уже в першій половині VII ст., виникнувши, очевидно, в попередньому, VI ст. Як зазначає сучасний дослідник стародавньої історії України М. Котляр, дулібське об'єднання племен було зародком державності східних слов'ян, що в майбутньому, поряд із полянським союзом, стало основою формування Давньоруської держави - Київської Русі.

В процесі подальшої консолідації у VIII-XI ст. виникли ще ширші політичні об'єднання східних слов'ян, своєрідні «союзи союзів» та «надсоюзи». В арабських джерелах, зокрема, згадується про існування в цей період трьох таких великих політичних центрів: Куяби (Куявії), Славії та Артанії. Майже всі дослідники сходяться на тому, що Куявія чи Куяба - це Київська земля з Києвом. Славію, як правило, бачать в землі ільменських словен, головним містом яких у Х ст став Новгород. В Артанії різні історики вбачали то Рязань, то Тмутаракань, то Чернігів, то Білоозеро, то Ростов Ярославський Найбільш прийнятною, па нашу думку, є версія, згідно з якою Артанія - це Ростово-Суздальська  земля разом із землею, що простягалася до Білоозера.

У вітчизняних літописах політичні об'єднання навколо Києва відомі під назвою Русь (VIII ст.) га Руська земля (IX ст.).

В історичних джерелах, як відомо, по-різному тлумачиться термін «Русь». Дехто з дослідників намагається довести його фінське походження, інші шукають його корені у шведській, слов'янській мовах. Це свідчить про значне поширення назви «Русь» в інших народів. На думку М. Котляра, згідно з останніми лінгвістичними та історичними дослідженнями слово «русь» - фінського походження (ruotsi). Воно вживалося спочатку для позначення скандинавів, що складали пізніше дружини давньоруських князів. Поступово дружини варязьких князів із роду Рюрика па східнослов'янських землях розбавлялися слов'янами й ставали поліетнічними (різноплемінними). Термін «русь» поширюється па всіх дружинників узагалі, в тому числі й слов'янською походження. Назва «русь» поширюється насамперед на полян, що панували у протодержавному утворенні па Наддніпрянщині, а потім і на всіх східних слов'ян. У літописах та інших давніх джерелах Руссю називалась уся територіях, яку посідали руські люди, тобто східні слов'яни. Цим же словом (варіант - Руська земля) іменували п Давньоруську державу з центром у Києві. Як вважає сучасна дослідниця Р. Іванченко, до появи Рюриковичів у Києві правила Києвичів (Кий, Дир, Аскольд). У 882 р. Олег, який володів Словенським князівством, здійснив у Києві династичний переворот, усунувши від влади династію Києвичів. Повідомлення про захоплення Олегом Києва літописи традиційно починають історію єдиної східно-слов'янської держави Київська Русь
скачати

© Усі права захищені
написати до нас