1   2   3
Ім'я файлу: петращук.rtf
Розширення: rtf
Розмір: 602кб.
Дата: 20.04.2021
скачати
Пов'язані файли:
bestreferat-204385.docx

Міністерство внутрішніх справ України

Київський національний університет внутрішніх справ

Кафедра теорії держави і права

Курсова робота

на тему:
«Дії нормативно-правових актів»

КИЇВ-2014
Зміст
Вступ

1. Нормативно-правовий акт, його ознаки та класифікація

2. Закон, як нормативно-правовий акт, його значення та дія

3. Підзаконні нормативно-правові акти України: поняття види

4. Межі дії НПА в часі, в просторі та за колом осіб

5. Принцип вступу закону в дію. Зворотна сила закону

Висновок

Список використаної літератури


Вступ
Всі нормативно-правові акти мають визначені, тимчасові, територіальні обмеження (кордони) свого існування і дії, а також розповсюджуються на визначене коло осіб (суб’єктів права). Для практики безпосереднє значення має проблема межі дії нормативних актів. Вона включає в себе чотирі питання: На які суспільні відносини даний акт розповсюджується; З якого моменту і по який нормативний акт має юридичну силу; На яку територію він розповсюджує свій регулюючий вплив; Які його адресати. Нормативні акти регулюють різні за своїм характером відносини.

Актуальність цієї теми полягає в значені нормативно-правового акту, можливості впливу його нарізні сторони розвитку держави та врегулювання суспільних відносин. Наприклад, акти, розраховані на врегулювання майнових і пов’язаних з ними не майнових відносин, не мають сили у відносинах між державними органами, і навпаки. Іншими словами, тільки в якості вийнятку (в ситуації так званого субсидіарного застосування права) норми однієї галузі можуть розповсюдити свої дії на відносини, що регулюються нормативними актами іншої галузі права. В предмет правового регулювання входять вольові суспільні відносини, що виключають дію актів по відношенню до події або інших станів в яких не може брати участь воля людини. Такого роду обставини можуть виступати тільки в якості юридичних фактів, тобто закон може пов’язати з ними настання юридичних наслідків, але вплинути на їх хід норми права безсилі. Законодавець виключає притягнення до відповідальності за образи думок, вважаючи таку практику реакційною.

Фундаментальні розробки вітчизняних і зарубіжних вчених дають уявлення про істотні переваги нормативно-правового акту перед іншими джерелами права, його юридичні властивості, особливості та дії (в просторі, за колом осіб, в часі); момент набуття чинності та момент припинення його дії, а також зворотна сила закону, аналізували сучасні вітчизняні дослідники: В. Колісник, В. Котюк, В.В. Копейченков, О. Михайленко, В. Прилуцький, С. Шевчук.

Деяким проблемам значення місця і ролі нормативно-правового акту в політичному, економічному житті суспільства були присвячені роботі зарубіжних вчених: С. Алексєєва, Ю.А. Бахрах, М.І Блім, Г.А.   Василевич,  Д.Н Венеєв, Е.П. Гаврилов, В.П. Маков,  А.М. Межведев, А.А. Тиллє, Ю.А. Тихомиров, Н.А. Слободчиков. 

Мета й завдання дослідження. Метою дослідження є з`ясування місця й ролі нормативно-правового акту в житті держави. Дослідження проблематики юридичної сили, набуття чинності та моменту припинення дії дає змогу більш предметно аналізувати нові для вітчизняної науки, але, надзвичайно актуальні й складні питання його врегулювання відносин в державі законом, його виконання, дотримання наказів, інструкцій тощо.

Ця мета конкретизована у комплексі науково-дослідницьких завдань. До них належать:

  • з`ясувати основні етапи правотворчості НПА;

  • розкрити поняття, ознаки види нормативно-правового акту. Чим НПА відрізняється від інших джерел права;

  • розкрити поняття закону та підзаконного акту, його ознаки;

  • з’ясувати основні напрями дії НПА;

  • звернути увагу на зворотню силу закону;

Об`єктом дослідження– дія нормативно-правового акту.

Предметом дослідження є статус та значння закону та підзаконного актів, їх значний вплив на діяльність суспільства, здійснення реалізації НПА для формування демократичної, соціальної-правової держави та громадянського суспільства.

Методологічна основа дослідження. Методологія науки дає можливість наукового обґрунтування організації та функціонування нормативно-правовових актів.

Філософсько-методологічною основою дослідження є принципи, закони, категорії діалектики.

Системний метод застосовувався при аналізі понять «нормативно-правовий акт», «закон», «підзаконний акт». Методом порівняльно-правового аналізу досліджувались питання пов’язані з значимістю закону і підзаконного акту іх дієвістю і важливістю в демократичних країнах. Крім загальних методів використовувались й спеціальні, до яких належить історичний метод соціологічних досліджень. Історичний метод дає змогу виявити суспільну думку, оцінку реалізації НПА. Соціологічний метод вданній роботі виконує дійсний вплив законів, підзаконних актів на поширення їх дії в суспільстві та їх значення.

Структура й обсяг роботи. Відповідно до мети завдань, об’єкта й предмета дослідження курсова робота складається зі вступу, п’яти питань, висновків (обсяг), та переліку використаних джерел (найменування).


1. Нормативно-правовий акт, його ознаки та класифікація
Нормативно-правовий акт – це офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженими суб’єктами правотворчості у визначених законом порядку і формі, який встановлює, змінює, припиняє чи конкретизує норми права та розрахований на багаторазове використання. [7,455]

Нормативно-правовий акт – це письмовий документ компетентного органу держави, що містить формально обов’язкове правило поведінки загального характеру і є основною формою для багатьох правових систем сучасності. Поширеність саме цієї форми права можна пояснити рядом переваг: можливість чітко сформувати зміст прав та обов’язків, швидко довести його до відома адресатів, створити умови для правильного розуміння суті норм; забезпечити умови для правильного розуміння суті норм; забезпечити умови швидкого відшукання потрібної норми, оперативної її зміни чи скасування, здійснення упорядкування, погодження, систематизації всієї кількості юридичних норм.

У Конституції України чітко визначено перелік форм нормативно-правових актів для кожного суб’єкта правотворчої діяльності, їх ієрархічне підпорядкування, межі повноважень зазначених суб’єктів та порядок дії в часі, просторі.

Характерними ознаками нормативно-правового акта є:

  • НПА приймається або санкціонується державою чи народом;

  • НПА завжди містить НП або відміняє діючі;

  • НПА завжди чітко формулює права та обов’язки;

  • НПА приймається за певною юридичною процедурою;

  • НПА має форму письмового акта та відповідні реквізити (вид акта – закон, указ, постанова; найменування органа, який його видав; дату прийняття; державний реєстраційний номер);

  • НПА публікуються в офіційних друкованих виданнях;

  • має юридичну силу (це властивість НПА діяти та породжувати юридичні наслідки: а саме, виникнення, зміну чи припинення правовідносин);

  • має визначену структур (розділ, параграфи, пункти) та зміст (назва, дата, місце і суб’єкт прийняття);

  • є результатом особливої діяльності держави, яку іменують правотворчою.

Нормативно-правовим актам властиві наступні основі юридичні властивості:

  • вони є волевиявленням держави або всього народу, тобто приймаються тільки державними або іншими органами, які мають відповідні державно-владні правотворчі повноваження, і є їхнім одностороннім волевиявленням;

  • містять у собі правові норми;

  • мають зовнішню форму у вигляді письмового документу встановленої форми;

  • володіють юридичною силою, яка відображає їхнє співвідношення з іншими нормативно-правовими актами, місце і роль у системі законодавства та правового регулювання.

Нормативно-правовий акт може прийматися також у порядку делегованого законодавства або референдуму, але так чи інакше за участю держави і є виразом її волі.

Нормативно-правові акти слід відрізняти від іншого різновиду правових актів – актів застосування права. Їх об’єднує загальна юридична природа, і те, що ті та інші містять державно-владні розпорядження, але у актів застосування ці розпорядження мають індивідуальний, конкретний (як за суб’єктом так і за змістом) характер[3,329].

Основне завдання нормативно-правового акта, як будь-якої форми права – зберігати правову інформацію і оптимальним чином доводити її до адресатів.

Нормативно-правовий акт виконує дві рівнозначні функції: функцію юридичного джерела права і функцію норми права, тобто виступає як спосіб існування і вираження норм права.

Варто звернути увагу, що поняття акт узагалі ж вживається в теорії права в двоякому змісті. Один – це акт як дія, другий – це акт як матеріальний (письмовий, електронний) носій інформації, як документ. Саме в останньому змісті і позначається нормативно-правовий акт як джерело права[6,198].

Така форма права, як нормативно-правовий акт, породжує і безліч актуальних наукових проблем, одні з яких вирішені в теорії права, а інші знаходяться в стадії обговорення.

Насамперед, це проблема структури нормативно-правового акта і її співвідношення зі структурою самого права.

У цьому плані нормативно-правовий акт є найбільш зручною і довершеною формою для всіх суб’єктів права (громадян, держави і т. п.).

За допомогою нормативно-правового акта держава може оперативно здійснювати правове регулювання, реагувати на правові потреби суспільства, координувати всю роботу управлінню суспільними процесами. Нормативно-правові акти неоднозначні. З огляду на формальну обов’язковість, залежно від суб’єкта прийняття – ця властивість відображається юридичною силою (це специфічна властивість нормативно-правових актів, яка розкриває їхнє співвідношення та залежність за формальною обов’язковістю та визначається місцем правотворчого органу в апараті держави).

Коталечук С.П. виділяє таку класифікацію нормативно-правових актів за наступними підставами:

  1. За юридичною силою:

  • закони (що мають вищу юридичну силу);

  • підзаконні нормативні акти (що видаються на підставі закону, відповідно до закону і для його виконання);

Юридична сила нормативно-правового акта визначається Конституцією і ЗУ «Про нормативні акти». ЮС нормативно-правового акта – це його специфічна властивість мати точно визначене місце в ієрархії інших правових актів і залежати за формальною обов’язковістю від того, який орган видав акт, тобто хто є суб’єктом нормативності. [9,109]

  1. За сферою дії:

  • загальні

  • спеціальні

  • локальні;

  1. За характером волевиявлення:

  • акти встановлення

  • акти зміни

  • акти скасування норм права;

  1. За галузями законодавства:

  • цивільні

  • кримінальні

  • адміністративні

  • адміністративно-процесуальні та інші.

Основні нормативно-правові акти за галузями законодавства іменуються галузевими кодексами (Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс, Кодекс про адміністративні правопорушення, Кримінально-процесуальний кодекс, Адміністративно-процесуальний кодекс та інші);

  1. За суб’єктами ухвалення:

  • на акти органів держави;

  • народу в процесі референдуму

  • громадських об’єднань, трудових колективів

  • спільні акти органів держави і недержавних утворень;

  1. За ступенем загальності правових норм на:

  • загальні

  • конкретні;

  1. За часом дії:

  • визначено-строкові;

  • невизначено-строкові;

  1. За обсягом та характером дії:

  • акти загальної дії

  • акти обмеженої дії (спеціальні)

  • акти виняткової дії

  1. За зовнішньою формою виразу:

  • закони

  • укази

  • постанови

  • рішення

  • розпорядження

  • накази

Головним критерієм поділу нормативно-правових актів є їхня юридична сила. Вони, відповідно, поділяються на закони та підзаконні нормативно-правові акти.

Юридична сила – це специфічна властивість нормативно-правових актів, яка відображає їхнє співвідношення і взаємозалежність за формальною обов'язковістю та визначається місцем правотворчого органу в апараті держави[3,441].

Отже, за юридичною силою нормативно-правові акти поділяються:

Законодавчі акти:

  1. Конституція України – Основний Закон держави.

  2. закони, прийняті на референдумі;

нормативно-правові акти Верховної Ради України:

3. закони України;

Підзаконні нормативно-правові акти:

  1. постанови ВР України;

  2. нормативно-правові акти Президента України – укази Президента України;

  3. нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України – постанови Кабінету Міністрів України;

  4. нормативно-правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади – накази.

  5. нормативно-правові акти державних адміністрацій – розпорядження Голови адміністрації, накази керівників відділів і управлінь,

  6. нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування – рішення відповідної ради, розпорядження сільського, селищного, міського голови, рішення виконавчого комітету відповідної ради.

  7. локальні нормативно-правові акти – нормативні накази керівників державних установ і організацій різних форм власності.

Створення нормативно-правового акта має багато передумов для його приведення в дію. [9,108] Зокрема маються такі етапи правотворчості нормативно-правового акта:

  1. Підготовка проекту НПА:

    1. Прийняття рішення про необхідність розробки проекту;

    2. Текстове викладення змісту;

    3. Обговорення проекту;

    4. Узгодження проекту з компетентними органами;

    5. Доопрацювання проекту.

  2. Прийняття НПА:

    1. а. офіційне внесення проекту на розгляд правотворчого органу;

    2. b. обговорення проекту, внесення змін та доповнень;

    3. c. введення в дію та надання документу юридичної сили;

    4. d. опублікування нормативно-правового акта (доведення до виконавців).

Структура нормативно-правового акта залежить від його специфіки і виду, припускає поділ нормативного матеріалу на підрозділи.

Основні структурні елементи нормативно-правового акта:

Преамбула – вступна частина, без статейне (таке, що не містить норм права) загальне введення, у якому дається обґрунтування закону, визначаються цілі, завдання й іноді формулюються вихідні світоглядні положення. Зараз преамбули в законах зустрічаються рідко.

Пункти, статті– містять вихідні одиниці нормативно-правового акта – нормативні розпорядження. Через нормативне розпорядження стаття співвідноситься з нормами права.

Статті можуть поділятися на частини, а пункти – на абзаци і підпункти. І статтю, і частини, із яких вона складається, прийнято позначати скорочено початковими буквами: статтю – «ст.», а частини (абзаци) статей – «ч.». Статті в законах нумеруються, нерідко нумеруються і частини (абзаци) статей, тоді вони, як правило, звуться пунктами.

Глави– є у великих за обсягом нормативно-правових актах.

Розділи– об'єднують глави у великих за обсягом нормативно-правових актах. Можлива й інша ситуація, коли статті, пункти об'єднуються в розділи, а розділи – у глави.

Частини– найбільші підрозділи закону, містяться, як правило, у кодексах. Так, Кримінальний кодекс, Цивільний кодекс поділяються на дві частини: Загальну і Особливу.

Розташування норм права в статтях нормативно-правового акта:

  • зазвичай правова норма міститься в одній статті, чим полегшується її ухвалення;

  • у ряді випадків для вираження складної норми права потрібні декілька статей;

  • іноді в одній статті містяться декілька норм права.


2. Закон, як нормативно-правовий акт, його значення та дія
На думку Пендюри М.М. закон необхідно розуміти так, як нормативний акт, прийнятий вищим представницьким органом державної влади (парламентом) або шляхом безпосереднього волевиявлення населення (референдум), який регулює найважливіші відносини і має найвищу юридичну силу щодо актів вищих державних органів і громадських організацій.

На думку науковця Скакун О.Ф. закон – це НПА, який регулює найважливіші суспільні відносини з метою забезпечення прав і свобод особи. Та прийнятий в особливому порядку вищим представницьким органом держави або безпосереднім волевиявленням народу (референдум) ф має вищу юридичну силу[3,676].

Класифікація законів може бути здійснена за різними підставами (вважає Коталейчук С.П.), а саме:

1. За юридичною силою:

  • Конституції (як основний політико-правовий акт країни, що закріплює конституційний лад, права і свободи людини та громадянина, визначає форму правління і державного устрою, правовий статус органів державної влади).

  • Конституційні закони (вносять зміни і доповнення в текст Конституції; або необхідність видання їх передбачення самою Конституцією. Наприклад Закон України «Про громадянство»). Конституційні закони мають складнішу, ніж звичайні закони, процедуру ухвалення.

Таким чином можна виділити наступні ознаки закону:

1. Закон приймається лише законодавчим органом представницького характеру або населенням держави в порядку референдуму.

2. Закон у межах своєї дії регулює найважливіші суспільні відносини, що зумовлює його високу ефективність.

3. Закон має найвищу юридичну силу в системі нормативно правових актів країни. Будь-який іншій правовий акт приймається на основі, на виконання і відповідно до закону. Акт, який суперечить закону, скасовується в установленому порядку, або дія його призупиняється до усунення протиріч.

4. Закон має загальний характер. Він не може враховувати особливостей всіх життєвих випадків у регулярній ним сфері суспільних відносин. Усі інші акти приймаються з метою конкретизації та деталізації законоположень.

5. Як різновид нормативних актів закон встановлює загальнообов’язкові правила поведінки, має належну форму, породжує юридичні наслідки та гарантується державою.

6. Закон э стабільним нормативним актом. У разі необхідності він доповнюється, змінюється чи скасовується чітко визначеним колом суб’єктів та в певному порядку.

7. Закон має відповідну структуру, тобто організацію змісту, доцільне розміщення нормативних приписів та правові атрибути.

Закон – це цілісний документ, який має свої структурні елементи структуриу:

  • найменування органу, що прийняв акт;

  • назва закону;

  • правові припаси закону та наслідки їх невиконання;

  • скасування законом інших нормативних правових припасів;

  • норми щодо опублікування закону та набуття ним чинності;

  • підпис відповідної посадової особи;

Виходячи з ознак, можна виділити такі юридичні властивості закону:

  • він є нормативно-правовим актом органу законодавчої влади, тобто вищого представницького органу держави або самого народу. В Україні право приймати закони належить Верховній Раді України та безпосередньо народові шляхом проведення всенародного голосування (референдуму);

  • закони встановлюються для регулювання найважливіших питань суспільного і державного життя. Зокрема ст. 92 Конституції говорить, що виключно законами України визначаються: 1) права i свободи людини i громадянина, гарантії цих прав i свобод; основнi обов'язки громадянина; тощо.

  • він має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативних актів. Тобто акти всіх інших органів держави повинні відповідати закону і не суперечити йому, крім того, закон може бути скасований або змінений лише тим суб'єктом, який його встановлював;

  • для законів встановлюється особливий порядок їхнього прийняття і введення в дію, який закріплюється у конституції та інших спеціальних законах.

Закріплена в законах обов'язкова послідовність певних дій зі створення законів називається законодавчим процесом.

  1   2   3

скачати

© Усі права захищені
написати до нас