Чи є філософія наукою? На перший погляд, відповідь здається однозначно позитивною, адже займаються філософією високоосвічені люди, вчені, вона має свій предмет вивчення, свої закони й категорії. Проте філософія відрізняється від інших наук – вона не вивчає якусь певну сферу світу чи галузь людської діяльності, а шукає такі знання, які знадобляться науковцям різного фаху в їх творчих пошуках.
За поглядом середньовічних, античних філософів і філософів нового часу філософія взагалі була наукою наук. Власне, раніше не було такого поняття як вчений. Було поняття Філософ. Причому філософ займався не тільки філософією, а й іншими науками. Зараз ситуація дещо змінилася. Філософія може бути застосована до всьго спектру знань. ВІД наукового до містичного. Скрізь потрібно осмислити і зрозуміти. Таким чином виявилося що філософія має величезне прикладне значення! Причому як в окремих науках так і для розуміння всього світу, всієї його картини. Так як кожна наука може дати тільки шматочок цієї картини. Філософія вчить нас мислити
Філософія виступає як знання, максимальною мірою позбавлене чуттєвої конкретності, вона є знання загального. Власне, саме це зближує її з такою формою суспільної свідомості, як наука, адже остання також відображає світ у загальних поняттях. Ще однією спільною рисою філософії та науки є те, що обидві прагнуть теоретично обґрунтувати свої положення, довести їх, виразити в теоретичній формі. Нарешті, і філософія, і наука принципово відрізняються від релігії. Пізнати світ, людину, Бога, відношення між ними – цього прагне й релігія. Проте релігія за своїм характером спирається передовсім на віру, інтуітивно-іраціональне пізнання, почуття людей. На противагу цьому філософія і наука звертаються до суворої логіки раціонального сприйняття світу, намагаються тлумачити буття за допомогою розуму, доводити й обґрунтовувати свої тези за допомогою емпіричних доказів( це інформація, отримана за допомогою органів чуття, зокрема, шляхом спостереження та фіксування закономірностей та поведінки шляхом експериментів. Термін походить від грецького слова «досвід» — ἐμπειρία (empeiría).) Проте, попри всю близькість науки і філософії, вони є різними, або навіть альтернативними формами суспільної свідомості.
Певна схожість науки і філософії пов’язана передусім з теоретичної формою їх змісту. Ця схожість виявляється також у націленості обидвох гілок людського осягання світу на пізнання загального, що включає у свій зміст не просто суму наявного одиничного, але й містить у собі все багатство можливих проявів одиничного. З цією схожістю філософії і науки пов’язана і їхня розбіжність – принципово різна орієнтованість на це загальне. «Наука «схоплює» загальне як таке, саме по собі, безвідносно до людських інтересів і оцінок – і в цьому плані наука репрезентує, так би мовити, «незацікавлене», «байдуже» знання. Що ж до філософії, то вона обов’язково враховує зацікавленість людини в результатах пізнавальних зусиль, пізнає загальне не просто як єдність дійсного та можливого, але й як бажане (чи небажане), не тільки суще, але й належне.
Отже, на відміну від науки, філософія завжди є знання «зацікавлене», «небайдуже», тобто – світоглядне». Показово, що вже мислителі давнини усвідомлювали відмінність між філософією та наукою. В античності цій відмінності відповідала розокремленність понять «софія» (мудрість) та «епістеме» (знання). На початку своєї історії філософія як сукупність знань про світ містила елементи природознавчих наук, які згодом поступово відгалужувалися. В міру свого кількісного зростання ці елементи «звільнялися» від світоглядно-оціночних моментів, перестаючи бути філософією і стаючи водночас наукою.
Ототожнення філософії з наукою, прагнення ствердити філософію в ролі Науки породило чимало протиріч та ускладнень у теорії, деформацій у соціальній та духовній практиці. Спроба філософії перебрати на себе всі найвищі функції науки, бути концентрованим виявом науковості, з одного боку, спонукало філософію до претензій на володіння універсальним знанням, а з іншого - покладало на неї відповідальність за ті соціально-політичні дії, які здійснювалися з посиланням на її теоретичні тези. З одного боку; над філософією тяжіло обов'язкове для наукового знання спрямування до практичного втілення, й це не давало їй можливості дистанціюватися від практики, поставитися до неї й до самої себе критично, а з іншого - там, де брав гору філософський професіоналізм, там заявляла про себе притаманна буць-якій науці тенденція до внутрішньої довершеності, до систематизування теоретичного знання.
Самовизначення філософії щодо своїх стосунків з наукою -це необхідна умова її успішного подальшого розвитку. Усвідомлення цього поширюється серед філософів світу вже від 60-х років. Але найгостріше ця проблема постала на межі 80 - 90-х років у країнах, де офіційно прийнята філософія безперечно визнавалася науковою. НА просторах інтернету я знайшов деякі аргументи та контраргументи щодо того, чи є філософія наукою. Ось деякі з них:
--- Філософія не є наукою, бо наука прагне підтвердити свої теоретичні тези результатами спостереження або експерименту (так званий принцип верифікації). Філософія ж байдужа до підтвердження її тез і навіть часом розвиває свої ідеї всупереч даним науки. Так, Джордж Берклі (1685 -1753) виступав проти механіки Ньютона, Ернст Мах (1838 - 1916) не визнав квантової фізики, а деякі філософи-марксисти - генетики та кібернетики.
Але ж не всі наукові тези підлягають емпіричному підтвердженню й перевірці. Інакше переважний масив сучасних математичних знань потрібно було б вилучити з науки. До того ж кожна наука має свої критерії точності, свої способи перевірки знань на істинність і вірогідність. Філософські знання теж можуть бути перевірені на їх науковість. Зокрема, професійному аналізові не важко встановити, чи притаманна розглядуваному філософському знанню необхідність - чи відповідає воно певним вихідним принципам, чи є воно результатом послідовного логічного мислення. При цьому слід брати до уваги, що в кожному розділі філософії дещо відмінні способи здобування та впорядкування знання.
--- Філософія не є наукою, бо вона не підлягає об'єктивному контролю з боку досвіду або алгоритму.
Але ж досвід і алгоритм не є кінцевими реальностями людського світу. Ще Іммануїл Кант (1724 - 1804) показав важливу регулятивну роль наддосвідного знання. А алгоритми набувають свого людського сенсу тільки в системі якоїсь доцільної діяльності. Філософія зазнає контролю щодо себе саме з боку тих «сенсових зон», які перебувають здебільшого за межами конкретного досвіду та алгоритму. Щоправда, цим доводиться не стільки спорідненість філософії й науки, скільки те, що філософія певною мірою перевершує межі самої науки.
--- Філософія не є наукою, бо твердження науки в принципі можуть бути спростовані. На відміну, наприклад, від релігійних догм нові наукові факти або теорії — за умови їх вірогідності — спростовують попередні. У філософії ж поява нової ідеї або цілої теорії ще не викликає безперечного визнавання хибності інших ідей або теорій.
Справді, у філософії поява нових ідей не призводить автоматично до відмови від того, що у філософії є усталеним. Деякі ідеї живуть упродовж тисячоліть. Але у філософії є те, що рідко трапляється в науці, - самозміна ідей і навіть учень під дією нових ідей. У філософії постійно діє механізм само-спростування. Щодо цього філософія не тільки наслідує науку, але й перевищує її. Знову ж таки, виявляючи свою спорідненість з наукою, філософія виходить за її межі.
--- Філософія не є наукою, бо розвиток її не має характеру кумулятивного процесу. В науці спостерігається постійний процес прогресивного зростання разом з його ущільненням. Відбувається постійний перехід до більш повних істин, до теорій з ширшим емпіричним змістом. При цьому старі теорії або відкидаються наукою, або ввіходять до складу більш певних теорій. У філософії спостерігається не стільки ущільнення знання, скільки зростання багатоманітності на зразок того, як це відбувається в мистецтві. Розв'язання проблеми тут ніколи не є остаточним. Деякі проблеми супроводжують філософію впродовж усієї її історії.
Справді, у філософії є "вічні проблеми". Понад те, саме найголовніші її проблеми й усвідомлюються людьми як проблеми "вічні". Але звертання філософської думки до таких проблем, постановка й розв'язання проблем допоміжних -це не є одвічне тупцювання на місці. Як і в науці, в царині філософії знання має бути сучасним, тобто повинне стояти на грунті історії, враховувати попередні спроби розв'язання цих проблем, уникати тих ходів думки, що виявили свою недостатність і непродуктивність. За всієї індивідуальності філософської творчості в історії філософії достатньо чітко прослежується певна логіка розвитку філософських ідей. На певних її "ділянках" це є логіка продовження й доповнення (Кант - Фіхте - Шеллінг - Гегель), а на їхній межі, в точках розриву певної філософської традиції заявляє про себе логіка заперечення й відштовхування (Гегель - Шопенгауер, Гегель - Кіркегор, Гегель - Фейєрбах тощо). Отож, за всіх відмінностей розвитку філософії та науки вони все ж таки мають багато спільного.
--- Філософія не є наукою, бо вона не має своєї спеціальної мови на зразок того, як це має місце в кожній зрілій науці. Спеціально вироблена мова науки (її терміни, символи тощо) є одним із засобів досягнення наукової точності. Вона покликана однозначно висловлювати й без викривлень передавати результати наукових досліджень. Цим забезпечується комунікація між фахівцями конкретної галузі науки, підтримується стан порозуміння в межах наукового співтовариства. Філософія ж не має своєї загальноприйнятої фахової мови. З одного боку, вона широко звертається до використання природної мови, а з іншого - кожний філософ у той чи той спосіб творить свою мову. Принаймні чи не кожний вкладає в загальновідомі поняття свій сенс. Тому, на відміну від науки, не можна раз і назавжди оволодіти мовою професійної філософії. Кожного разу при ознайомленні з оригінальними філософськими текстами потрібно докладати зусилля, щоб призвичаїтися до мови й способу викладу думок філософа.
* Справді, мова філософи не є такою уніфікованою та однозначною, як мова науки. Але саме тому вона здатна передавати ті мислові нюанси й новації, які ще не стали надбанням філософського загалу. А нерідко сам спосіб викладу, мова філософського твору є суттєвими для вияву всієї повноти народжуваної філософської думки як це ми подибуємо у Ніцше, Кіркегора або Хайдеггера. Й усе ж таки це не означає, що філософія не має своєї мови. Без оволодіння змістом понять, в яких сконцентровано досвід мислительної діяльності багатьох генерацій філософів, у філософії немає чого робити. Без знання того, що означають поняття «субстанція», «атрибут», «трансценденція», «річ-у-собі» тощо, ми не можемо повною мірою збагнути зміст та сенс того чи того філософського твору. Звичайно, ми завжди можемо спертися на ті поняття, які філософія запозичує із буденного слововжитку, - «рух», «спокій», «можливість», «дійсність» тощо. Та часто-густо виявляється, що в контексті філософського мислення вони сповнюються незвичним, часом протилежним змістом щодо того, до чого ми звикли у повсякденні. Отже, і за ознакою наявності у неї спеціальної мови філософія хоча й має свої відмінності щодо науки, але все ж таки не може бути остаточно винесена за межі наукових знань.
--- Філософія не є наукою, бо вона не може вказати предмет свого дослідження, який мав би такі самі ознаки об'єктивної дійсності, як і предмети дослідження інших наук. Саме тому філософські твердження не мають характеру об'єктивно істинних знань, завжди залишаються проблематичними.
Намагання визначити предмет науки як щось предметно наявне, безпосередньо відчутне становить лише перший етап самовизначення науки. Був час, коли і предмет філософського дослідження намагалися визначити саме так. Ідеї Платона й навіть першоначала сущого Арістотеля розглядалися як щось таке, що підлягає осягненню внутрішнім мисленим зором. Сучасна наука давно вже відійшла від такого простого уявлення про предмет наукового дослідження. Скажімо, у фундаментальній фізиці досліджуються вже не частинки й навіть не їх взаємодії, а події., що витлумачуються як "сузір'я можливостей". Так само не можна "предметне" окреслити предмет таких наук, як психологія, екологія, геронтологія тощо. От що, наприклад, вивчає наука геронтологія? Процес старіння. А як його "предметно" подати? Бо це є складний комплекс різних процесів - фізіологічних, психічних і власне духовних. Отже, те, що філософія не має своєї "дослідноїділянки", свого "полігона", ще не означає, що вона позбавлена свого предмета дослідження.
Відмінність між наукою та філософією можна порівняти з відмінністю між об’єктом і суб’єктом. Наукове пізнання абстрагується від самого відношення суб’єкта до об’єкту прагне набути інформації про об’єкт сам собі – про природу (фізика, хімія, геологія та ін.), суспільство (історія, соціологія, політологія та ін.), людину (антропологія, психологія та ін.). Щодо філософії, то її предметом є реальність, розглядувана під кутом зору суб’єкт-об’єктного відношення.
Між наукою та філософією не можна ставити знак рівності, але між ними немає і непрохідної перешкоди. Таким чином, виявляється, що визначальними особливостями філософії, що відрізняють її від науки, є, по-перше, її власний предмет дослідження, а по-друге, специфічні форми і методи, за допомогою яких філософія здійснює пізнання.