Ім'я файлу: Мирон доклад.odt
Розширення: odt
Розмір: 23кб.
Дата: 18.04.2020
скачати
Пов'язані файли:
индз гимнастика.odt
Аеробіка 2.docx

Ефективне керування тренувальним процесом пов’язано з використанням різних моделей.

Модель — зразок (стандарт, еталон), у більш широкому значенні — будь-який зразок (уяв- ний чи умовний) того або іншого об’єкта, процесу чи явища.

Розробка і використання моделей пов’язано з моделюван- ням — процесом побудови, вивчення і використання моделей для визначення й уточнення характеристик і оптимізації проце- су спортивної підготовки й участі в змаганнях.

Моделювання як науково-практичний метод сьогодні поши- рилося в сучасній теорії і практиці спорту.

Вирішуючи завдання теорії і практики спорту моделі викону- ють різні функції, які можуть мати неоднаковий характер.

По-перше, модель можна використовувати як замінник об’єк- та для того, щоб дослідження на моделі дозволили одержати нові дані про самий об’єкт; по-друге, їх можна використовувати для узагальнення емпіричного знання, розуміння закономірних зв’язків різноманітних процесів і явищ у сфері спорту. Емпірич- не знання, перероблене в модельних зображеннях і реалізоване в моделях, сприяє створенню відповідних теоретичних узагаль- нень; в-третіх, моделі також впливають на переведення експери- ментально проведених наукових праць у практичну сферу спор- ту. При цьому важливий не аналіз моделей як квазіоб’єктів для одержання теоретичного знання, а як вони будуть практично реалізовані.

Саме таку роль відіграють численні морфофункціо- нальні моделі в процесі вирішення завдань спортивного відбору й орієнтації, а моделі підготовленості і змагальної діяльності — під час побудови тренувального процесу.

Розділ 2. Види моделей.

Моделі, використовувані в спорті, поділяють на дві основні групи.

І група: 1) моделі, що характеризують структуру змагальної діяльності;

2) моделі, що характеризують різні сторони підготовленості спортсмена;

3) морфофункціональні моделі, що відображають морфоло- гічні особливості організму і можливості окремих функціональ- них систем, які забезпечують досягнення заданого рівня спор- тивної майстерності.

ІІ група: 1) моделі, що відображають тривалість і динаміку становлен- ня спортивної майстерності й підготовленості в багаторічному плані, а також у межах тренувального року і макроциклу;

2) моделі великих структурних утворень тренувального про- цесу (етапів багаторічної підготовки, макроциклів, періодів);

3) моделі тренувальних етапів, мезо- і мікроциклів;

4) моделі тренувальних занять та їх частин;

5) моделі окремих тренувальних вправ і комплексів.

У процесі побудови моделей слід враховувати такі умови:

• ув’язати застосовувані моделі з завданнями оперативного, поточного й етапного контролю і керування, побудови різних структурних утворень тренувального процесу;

• визначити ступінь деталізації моделі, тобто кількість параме- трів, включених до моделі, характер зв’язку між окремими параметрами;

• визначити час дії застосовуваних моделей, межі їх викори- стання, порядок уточнення, доробки і заміни.

Моделі, використовувані в практиці тренувальної і змагаль- ної діяльності, можуть бути розділені на три рівні:

• узагальнені моделі, що відображають характеристику об’єкта чи процесу, виявлену на основі дослідження щодо великої групи спортсменів певної статі, віку і кваліфікації

спортсменів, які займаються тим чи іншим видом спорту. Моделі цього рівня носять загальноорієнтуючий характер і відображають найбільш загальні закономірності тренуваль- ної і змагальної діяльності в конкретному виді спорту. Це наприклад, моделі змагальної діяльності в бігу чи плаванні, функціональні моделі баскетболістів чи гандболістів, моделі багаторічної підготовки чи структури річного макроциклу в лижному спорті чи футболі тощо.

• групові моделі, що будуються на основі вивчення конкрет- ної сукупності спортсменів (чи команди) та відрізняються специфічними ознаками в рамках того чи іншого виду спор- ту. Прикладом можуть служити моделі техніко-тактичних дій «п’ятірок» у хокеї із шайбою, моделі змагальної діяльності борців чи плавців, які відрізняються високим швидкісно-си- ловим потенціалом і недостатньою витривалістю, тощо.

• індивідуальні моделі, що фахівці розробляють для окремих спортсменів і опираються на дані тривалого дослідження й індивідуального прогнозування структури змагальної діяль- ності й підготовленості окремого спортсмена, його реакції на навантаження тощо.

У спортивній практиці знаходять застосування моделі всіх трьох рівнів. Моделі більш високого рівня, забезпечуючи загаль- ні напрями спортивної підготовки й участі в змаганнях, деталі- зуються в індивідуальних моделях і створюють передумови для різнобічного керування тренувальною і змагальної діяльністю спортсменів.

Ефективність використання узагальнених і групових моде- лей для орієнтації і корекції тренувального процесу особливо висока під час підготовки юних чи дорослих спортсменів, які не досягли вершин спортивної майстерності. Що ж до підготовки спортсменів міжнародного класу, то орієнтація на такі моделі мало ефективна. Ідеться про те, що обдарований спортсмен — це, як правило, людина з яскраво вираженими індивідуальними рисами, котрі можуть мати найрізніші прояви, що свідчать про унікальні здібності до освоєння спортивної техніки, можливо- сті тих чи інших функціональних систем чи до прояву вольових якостей тощо.

Розробка моделей етапів багаторічної підготовки, макроцик- лів і періодів тренування повинна передбачати дотримання ос- новних закономірностей становлення спортивної майстерності, забезпечення умов для найповнішого використання індивіду- альних адаптаційних ресурсів з метою досягнення оптимального для демонстрації найвищих спортивних результатів рівня підго- товленості. Моделі етапів, мезо- і мікроциклів повинні будува- тися на основі сучасних уявлень про механізми довгострокової адаптації, знаннях про взаємодію навантаження і відновлення як стимулюючих пристосувальні процеси факторів й створюють умови для їх трансформації в структурні й функціональні пере- творення в організмі спортсмена.

Дані про закономірності взаємодії різних тренувальних вправ у програмах занять, особливостях протікання процесів стомлення і підтримки високого рівня роботоздатності і зада- них характеристик навантаження лежать в основі розробки мо- делей занять. Моделі окремих вправ і їх комплексів побудовані на основі урахування механізмів термінової адаптації, а також параметрів тренувального навантаження (тривалості окремих вправ та їх комплексів, інтенсивності роботи, тривалості і ха- рактеру пауз між вправами, загальної кількості вправ), опти- мальних для спрямованого удосконалювання різних складових підготовленості.

Показники, які застосовують в процесі формування моде- лей у сфері спорту, повинні знаходитися в суворій відповідності з особливостями виду спорту, групою і видом створюваних мо- делей, рівнем кваліфікації і підготовленості спортсмена, його віком і статтю тощо. При цьому слід враховувати, що показни- ки, які відображають функціональні можливості спортсменів, можуть мати консервативний і неконсервативний характер, бути компенсуємими, некомпенсуємими чи компенсуємими частково.

Під час розробки моделей у процесі тренування потрібно чіт- ко уявляти собі складність модельованих об’єктів, явищ і про- цесів, структурний функціональний взаємозв’язок моделей, що відносяться до різних сторін тренувального процесу, а також необхідність переважно кількісного вираження основних мо- дельних характеристик. Зокрема, розробляючи модельні харак- теристики змагальної діяльності, функціональних можливостей основних систем забезпечення підготовленості, необхідно орієн- туватися на показники, які свідчать про якості й здібності, що підлягають спрямованому вдосконаленню засобами педагогіч- ної дії.

Слід зазначити, що можливості вдосконалення багатьох ло- кальних здібностей організму спортсмена недоступні для спря- мованого вдосконалення методами і засобами, що є у розпоря- дженні тренера. Тому введення таких показників не приносить реальної користі, а надмірно ускладнює модель і не дозволяє реалізувати стосовно всіх її параметрів управлінський цикл, що включає нарівні з модельними характеристиками методи і засоби вдосконалення різних якостей і здібностей, систему розподілу їх у часі, контроль і корекцію тренувального процесу тощо.

Отже, вказані моделі мають бути, по-перше, складними, аби забезпечувати можливість диференційованої оцінки і подаль- шого вдосконалення всіх основних компонентів змагальної ді- яльності й підготовленості, а по-друге, не повинні перевищувати тих меж, які зроблять мало реальним процес управління окре- мими компонентами, що входять в модель. Розробляючи модельні характеристики підготовленості й змагальної діяльності бажано не лише виражати їх кількісно, а й конкретизувати стосовно виду спорту, окремої дисципліни чи спортсмена.

Слід також передбачити варіативність окремих параметрів залежно від перебування організму спортсмена на конкретній ділянці діяльності змагання, етапі тренувального макроциклу
скачати

© Усі права захищені
написати до нас