1. 
   Поняття і значення бюджету. Структура бюджету.
   
2. 
   Поняття та принципи бюджетної системи України
   
3. 
   Дефіцит та профіцит бюджету
   
4. 
   Державний бюджет України. Місцеві бюджети.
   

Як правова категорія бюджет характеризуєть­ся кількома особливостями:
а)      затверджується відповідним представницьким органом держав­ної влади;
б)      закріплює юридичні права й обов’язки учасників бюджетних відносин.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 БК України бюджет - це план форму­вання та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються відповідно органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду. Найпростіше та схема­тичне уявлення про бюджет як план формування, розподіл та викорис­тання відповідних централізованих коштів передбачає аналіз двох складових бюджету: дохідної та видаткової частин.

БК України використовує також таке поняття, як «зведений бю­джет».
Стаття 6. Зведений бюджет. Зведений бюджет є сукупністю показників бюджетів, що використовуються для аналізу та прогнозування економічного і соціального розвитку держави.
Зведений бюджет України включає показники Державного бюджету України, зведеного бюджету Автономної Республіки Крим та зведених бюджетів областей, міст Києва та Севастополя.
Зведений бюджет Автономної Республіки Крим включає показники бюджету Автономної Республіки Крим, районних бюджетів та бюджетів місцевого самоврядування на території Автономної Республіки Крим.
Зведений бюджет області включає показники обласного бюджету, районних бюджетів та бюджетів місцевого самоврядування на території цієї області.
Зведений бюджет міської територіальної громади, у складі якої утворені райони у місті, включає показники міського бюджету та бюджетів районів у місті (у разі утворення районних у місті рад).
Зведені бюджети не є складовою бюджетної системи, а мають ви­нятково розрахунково-інформаційний характер.
Відповідно до ст. 3 БК України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Неприйняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України до 1 січня відповідного року не є підставою для встановлення іншого бюджетного періоду.
Відповідно до Конституції України бюджетний період для Державного бюджету України за особливих обставин може бути іншим, ніж передбачено частиною першою цієї статті.
Особливими обставинами, за яких Державний бюджет України може бути затверджено на інший, ніж передбачено частиною першою цієї статті, бюджетний період, є:
1) введення воєнного стану;
2) оголошення надзвичайного стану в Україні.
У разі затвердження Державного бюджету України на інший, ніж передбачено частиною першою статті 3, бюджетний період місцеві бюджети мають бути затверджені на такий самий період.
Для середньострокового бюджетного планування середньостроковий період включає плановий та наступні за плановим два бюджетні періоди.
У ст. 13 БК України закладено загальні підстави структури бюдже­ту (незалежно від його рівня), його вертикальний та горизонтальний розподіл. Так, вертикальний розподіл бюджету дозволяє вирізнити в його складі загальний та спеціальний фонди, тоді як горизонтальний розподіл визначає склад доходів (ст. 29 ‒ за Державним бюджетом, статті 64-69 - за місцевими бюджетами ) та видатків (статті 30, 31 ‒ за Державним бюджетом та ст. 70 ‒ за місцевими).
Доходи та видатки, виходячи з аналізу правових норм БК України, є складовими частинами загального та спеціального фондів. У ст. 13 БК України розкривається саме структура бюджету, яка містить пев­ний набір складових елементів, окремо визначений для кожного з фондів. Питання щодо розподілу бюджету на загальний і спеціаль­ний фонди щорічно визначаються в законі про Державний бюджет України.
Загальний фонд включає фінансування видатків бюджету за рахунок усіх дохідних надходжень, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду. Загальний фонд бюджету забезпечує фінансу­вання основних функцій та завдань держави, територіальних громад, які певним чином узагальнені.
Складовими частинами загального фонду бюджету є п.2 ст.13 БК України:
-               всі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду бюджету;
-               всі видатки бюджету, що здійснюються за рахунок надходжень загального фонду бюджету;
-               кредитування бюджету (повернення кредитів до бюджету без визначення цільового спрямування та надання кредитів з бюджету, що здійснюється за рахунок надходжень загального фонду бюджету);
-               фінансування загального фонду бюджету.
Спеціальний фонд бюджету передбачає предметно-цільове вико­ристання бюджетних коштів за бюджетним призначенням (п. 8 ч. 1 ст. 2 БК України), що виступає як повноваження, надане головному розпоряднику бюджетних коштів БК України законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, що має кількіс­ні та часові обмеження та дає змогу надавати бюджетні асигнування.
Асигнування ще більше конкретизують мету використання коштів, оскільки означають повноваження, надане розпоряднику бюджетних коштів, відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетно­го зобов’язання та здійснення платежів із конкретною метою в про­цесі виконання бюджету. До складу спеціального фонду входять бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень.
У структурі спеціального фонду Державного бюджету України можна виокремити такі елементи: 1) Фонд охорони навколишнього природного середовища; 2) Фонд соціального захисту інвалідів; 3) Дер­жавний дорожній фонд; 4) Державний фонд поводження з радіоактив­ними відходами та ін. Діяльність, джерела надходжень, напрями ви­користання коштів та правовий статус зазначених фондів визначено окремими нормативно-правовими актами.
Розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди, джерела формування спеціального фонду, рішення про створення спеціаль­ного фонду у складі місцевого бюджету, передача коштів між за­гальним та спеціальним фондами бюджету здійснюються винятково законами.
Створення спеціального фонду є заходом з підсилення централі­зованого регулювання коштів бюджетних установ. Перелік власних надходжень бюджетних установ визначено ст. 13 БК України і включає: а) плату за послуги, що надаються бюджетними устано­вами (надходження від їхньої основної діяльності, додаткової діяль­ності (господарської), плата за оренду майна та надходження від реалізації такими установами майна в установленому порядку (окрім нерухомого майна)); б) інші джерела власних надходжень бюджетних установ (благодійні внески, гранти та дарунки; кошти, які отримують бюджетні установи від підприємств, організацій, фізичних осіб та інших бюджетних установ для виконання цільових заходів, у тому числі заходів з відчуження для суспільних потреб земельних ділянок та розміщення на них інших об’єктів нерухомого майна, що пере­бувають у приватній власності фізичних та юридичних осіб; кошти, які отримують вищі та професійно-технічні навчальні заклади від розміщення на депозитах тимчасово вільних бюджетних коштів, отриманих за надання платних послуг; кошти, отримані від реаліза­ції майнових прав на фільми, їхні вихідні матеріали, фільмокопій, які створені за бюджетні кошти за державним замовленням або на умо­вах фінансової підтримки.
Також законодавець чітко визначає напрями використання влас­них надходжень бюджетних установ, зокрема, такі кошти можуть бути витрачені на: покриття витрат, пов’язаних з організацією та наданням послуг, що надаються бюджетними установами, відповід­но до їхньої основної діяльності; утримання, облаштування, ремонт та придбання майна бюджетних установ; господарські потреби бю­джетних установ, включаючи оплату комунальних послуг, енерго­носіїв тощо.
Уперше позабюджетні кошти установ і організацій, які утриму­ються за рахунок бюджету, були включені до проекту бюджету на 2000 р. із метою запровадження казначейського обліку та використання коштів бюджетних установ, які раніше враховували та обліковували поза бюджетом. Упровадження спеціального фонду державного бюджету не передбачало вилучення доходів, що отримують бюджетні установи й організації. Зазначені доходи залишалися в установах чи організаціях, але видатки здійснювалися через бюджет та відображалися в бюджетній звітності. Основною метою створення спеціального фонду було підвищення прозорості у використанні державних коштів. Розподіл бюджету на загальний і спеціальний фонди, джерела формування спеціального фонду, передача коштів між загальним та спеціальним фондами бюджету здійснюються ви­нятково згідно із законами про державний бюджет на відповідній рік.
У складі Державного бюджету відповідно до ст. 24 БК України утворюється резервний фонд.
Резервний фонд бюджету формується для здійснення непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбачені під час складання проекту бюджету. Порядок використання коштів з резервного фонду бюджету визначається Кабінетом Міністрів України.
Рішення про виділення коштів з резервного фонду бюджету приймаються відповідно Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами місцевого самоврядування.
 Резервний фонд бюджету не може перевищувати одного відсотка обсягу видатків загального фонду відповідного бюджету.

ДЕФІЦИТ ТА ПРОФІЦИТ БЮДЖЕТУ

Бюджетна система України ґрунтується на чітко визначених прин­ципах, серед яких особливої уваги заслуговує принцип збалансованості як такий, що визначає: повноваження на здійснення витрат бюджету мають відповідати обсягу надходжень бюджету на відповідний бю­джетний період. Таким чином, кількісний показник доходів та видатків бюджету повинен бути збалансованим. Бюджет формується на реаліс­тичних макропоказниках економічного та соціального розвитку країни, що встановлюються відповідно до затверджених методик та правил, виходячи із яких теорією фінансової науки запроваджено інститути дефіциту та профіциту бюджету.
Згідно з п. 21 ч. 1 ст. 2 БК України дефіцит бюджету - це переви­щення видатків бюджету над його доходами (з урахуванням різниці між наданням кредитів із бюджету та поверненням кредитів до бюдже­ту). Профіцит - це перевищення доходів над видатками (з урахуванням різниці між поверненням кредитів до бюджету та наданням кредитів із бюджету) (п. 44 ч. 2 ст. 2 БК України). Дефіцит бюджету визначаєть­ся у відсотках до ВВП, та може зменшуватися у період економічного підйому за рахунок підвищення податкових надходжень, зниження рівня безробіття та підвищення економічного росту, що, у свою чергу, зменшує соціальне навантаження на бюджет щодо фінансування дер­жавних програм  по страхуванню безробіття та тимчасової допомоги малозабезпеченим.

БК України передбачено, що визначений Бюджетною декларацією показник дефіциту державного бюджету на кожен рік середньострокового періоду не може перевищувати 3 % прогнозного номінального обсягу ВВП України на відповідний рік. Граничний обсяг дефіциту державного бюджету, визначений законом про Державний бюджет України, не може перевищувати визначений Бюджетною декларацією показник дефіциту державного бюджету на відповідний бюджетний період.
В Україні згідно з чинним бюджетним законодавством, відповідно до ст. 14 БК України, затвердження бюджету з дефіцитом дозволяється в разі наявності обґрунтованих джерел фінансування бюджету. У свою чергу, фінансування бюджету, згідно з БК України визначається, як надходження та витрати бюджету, пов’язані із зміною обсягу боргу, обсягів депозитів і цінних паперів, кошти від приватизації державного майна (щодо державного бюджету), зміна залишків бюджетних коштів, які використовуються для покриття дефіциту бюджету або визначення профіциту бюджету. Класифікація фінансування бюджету містить джерела отримання фінансових ресурсів, необхідних для покриття дефіциту бюджету, і напрями витрачання фінансових ресурсів, що утворилися в результаті профіциту бюджету. Витрати на погашення боргу належать до складу фінансування бюджету.
Фінансування бюджету класифікується за:
1.             типом кредитора (за категоріями кредиторів або власників бор­гових зобов’язань);
2.             типом боргового зобов’язання (за засобами, що використовують­ся для фінансування бюджету).
3.             Джерелами фінансування бюджету є:
4.             кошти від державних (місцевих) внутрішніх та зовнішніх запо­зичень;
5.             кошти від приватизації державного майна (включаючи інші над­ходження, безпосередньо пов’язані з процесом приватизації) - щодо державного бюджету;
6.             повернення бюджетних коштів із депозитів, надходження вна­слідок продажу/пред’явлення цінних паперів;
7.             вільний залишок бюджетних коштів із дотриманням умов, ви­значених цим Кодексом.
Джерелом фінансування бюджету не можуть бути емісійні кошти Національного банку України. Джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині фінансування є:
-          кредити (позики), що залучаються державою від іноземних дер­жав, іноземних фінансових установ і міжнародних фінансових органі­зацій для реалізації інвестиційних проектів;
-          інші надходження, визначені законом про Державний бюджет України.
У разі зменшення обсягу джерел фінансування державного бюдже­ту певного типу порівняно з обсягом, визначеним законом про Дер­жавний бюджет України, допускається за рішенням Кабінету Міністрів України, погодженим із Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету, збільшення обсягу джерел фінансування державного бюдже­ту іншого типу з дотриманням граничного обсягу річного дефіциту державного бюджету.

ПОНЯТТЯ ТА ПРИНЦИПИ БЮДЖЕТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

Чинний БК України визначає структуру бюджетної системи як сукупність державного та місцевих бюджетів (ст. 5).
Норми, що містяться у статтях 132 та 133 Основного Закону, ви­значають засади територіального устрою України, систему адміністра­тивно-територіального устрою. Фактично відповідно до ст. 133 Кон­ституції України і побудовано склад бюджетної системи України, яка включає:
Бюджетна система України складається з:
1)державного бюджету;
2)місцевих бюджетів:
а)бюджету Автономної Республіки Крим;
б) обласних бюджетів;
в) районних бюджетів;
г) бюджетів місцевого самоврядування.
Підставами розмежування бюджетів на місцеві та місцевого само­врядування є повноваження певних органів влади щодо їх прийняття та виконання і особливості формування дохідної частини. Доходи місцевих бюджетів містять переважно закріплені доходи (ст. 66 БК України), тобто ті, що надходять за рахунок розподілу загальнодержавних податків і зборів. Бюджети місцевого самоврядування містять як подібні доходи (ст. 64 БК України), так і значне коло надходжень власного характеру, доходів, що формуються за рахунок власних дже­рел відповідних територіальних громад: місцевих податків та зборів; коштів від відчуження майна; плати за оренду майнових комплексів, що знаходяться в комунальній власності та ін. (ст. 69 БК України). Бюджети місцевого самоврядування є базовими бюджетами.
Бюджетна система України ґрунтується на певних принципах, які знайшли своє відображення у ст. 7 БК України. До кола таких принци­пів віднесено: 1) єдність; 2) збалансованість; 3) самостійність; 4) повно­ту; 5) обґрунтованість; 6) ефективність та результативність; 7) субсидіарність; 8) цільове використання коштів; 9) справедливість і неупе­редженість; 10) публічність та прозорість.
1). Зміст принципу єдності бюджетної системи полягає в існуванні єдиної узгодженої правової бази, грошової системи, регулювання бю­джетних відносин, бюджетної класифікації, єдиного порядку виконан­ня бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і звітності. Зазначений принцип має важливе значення не лише для бюджетної системи дер­жави, а й для податкової, грошової - фінансової системи в цілому.
2).Принцип збалансованості означає, що повноваження на здійснен­ня витрат повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету. Іншими словами, сутність цього принципу, згідно з БК України, зводиться до того, що доходи і витрати бюджетів мають раціонально співвідноси­тися між собою, фінансування окремих функцій та завдань повинне забезпечуватися за рахунок реально існуючих коштів. Збалансування бюджетів може досягатися за допомогою таких методів, як грошовий (інфляційний або монетарний); дохідний та видатковий методи; бор­говий, трансфертний метод тощо.
3).Сутність принципу самостійності полягає в обґрунтованій само­стійності бюджетів, тобто держава не несе відповідальності за бюджет­ні зобов’язання влади Автономної Республіки Крим та органів місце­вого самоврядування, а органи місцевого самоврядування не будуть нести відповідальності за бюджетні зобов’язання один одного та за бюджетні зобов’язання держави. Самостійність відповідних бюджетів також забезпечується закріпленням за ними джерел доходу, правом органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування визначати напрями використан­ня бюджетних коштів, а також правом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та місцевих рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати місцеві бюджети.
4).Згідно із принципом повноти до складу бюджетів повинні зарахо­вуватися всі надходження та витрати, які здійснюються відповідно до нормативно-правових актів державної влади, органів влади Автоном­ної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування. Тут ідеться про надходження до бюджетів усіх рівнів тих коштів, які є доходами бюджетів - податкові надходження, неподаткові надходження, доходи від операцій із капіталом, трансферти (ст. 9 БК України). Переважну частину бюджетних доходів (близько 80%) становлять податкові над­ходження, саме тому для реалізації принципу повноти важливо забез­печити оптимальні, обґрунтовані ставки податків і зборів, забезпечити сприятливі умови для реалізації податкового обов’язку платниками податків.
5).Принцип обґрунтованості передбачає формування бюджету на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку України та розрахунках надходжень бюджету і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик та правил. Наве­дений принцип також відіграє важливу роль у функціонуванні бюджет­ної системи, оскільки дозволяє реалізовувати на практиці відповідні надходження і витрати бюджетів. Для належного функціонування принципу обґрунтованості необхідне закладення в основу Закону про Державний бюджет (рішення про місцевий бюджет) на відповідний рік реальних показників доходів та видатків бюджету.
6).Принцип ефективності та результативності - при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагну­ти досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забез­печення якісного надання публічних послуг при залученні мінімаль­ного обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального резуль­тату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів. Ідеться про намагання забезпечити раціональне використання коштів бюдже­тів і ресурсів, на основі яких вони формуються, та ефективну систему контролю за витрачанням коштів бюджетів, що сприятиме повному втіленню зазначеного положення.
7).Відповідно до принципу субсидіарності розподіл видів видатків між державним бюджетом та місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами ґрунтується на необхідності максимально можли­вого наближення надання публічних послуг до їх безпосереднього споживача. Указаний принцип тісно взаємопов’язаний із принципом самостійності бюджетів (який було розкрито вище), коли бюджетні фонди спрямовані на задоволення публічного інтересу.
8).Принцип цільового використання бюджетних коштів означає можливість використання грошових коштів, що акумульовані в бюдже­тах відповідного рівня винятково на цілі, визначені бюджетними при­значеннями та бюджетними асигнуваннями. У разі порушення цього принципу передбачена відповідальність за нецільове використання бюджетних коштів уповноваженими суб’єктами.
9).Згідно із принципом справедливості і неупередженості бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Реалізація цього принципу дозволяє громадянам України незалежно від місця проживання та виду адміністративно-територі­альних одиниць мати вільний доступ до всіх програм, що реалізують­ся в державі (культурних, соціальних, освітніх та ін.).
10).Принцип публічності та прозорості бюджетної системи полягає у тому, що відбувається інформування громадськості з питань складан­ня, розгляду, затвердження, виконання державного бюджету та місце­вих бюджетів, а також контролю за виконанням таких бюджетів. При розгляді цього принципу можна побачити незбіг його форми та змісту. Фактично в цій ситуації йдеться про принцип гласності - обов’язкове оголошення параметрів законопроекту бюджету на всіх стадіях його розроблення, висвітлення діяльності Міністерства фінансів України та профільного комітету Верховної Ради України з цих питань, інформу­вання щодо зміни параметрів бюджету та ініціаторів цих процесів тощо. Такі відомості мають бути оприлюднені в офіційних засобах масової інформації.

ДЕРЖАВНИЙ БЮДЖЕТ УКРАЇНИ. МІСЦЕВІ БЮДЖЕТИ

Державний бюджет України є одним з основних складників публіч­ної фінансової системи держави, але на законодавчому рівні сьогодні так і не сформульовано дефініцію цього поняття. У сучасній юридич­ній літературі поняття державного бюджету є категорією, що обумов­люється структурною різнобічністю публічної фінансової системи, а тому її визначають у багатоманітних аспектах. Державний бюджет можна розглядати як фінансовий план країни; державний фонд коштів; план управління фінансовою системою на рік; нормативно-правовий акт, який закріплює фінансовий план держави з надходження та ви­трачання коштів.

Сьогодні повноваження України як суверенної держави в галузі бюджету досить широкі. Вони встановлені як у Конституції України, так і БК України, законі про Державний бюджет України, інших за­конах, що регулюють бюджетні відносини.
Державному бюджету України притаманні дві основні функції: розподільча і контрольна.
Розподільча функція України Державного бюджету обумовлює необхідність формування системи мобілізації і розподілу бюджетних ресурсів як між фондами, так і шляхом дове­дення їх до кінцевих отримувачів (споживачів) уже із фондів для ви­користання відповідно до цільового призначення. Зазначена функція реалізується в конкретних механізмах формування Державного бюджету України і його використання відповідно до поставлених завдань. Податки, збори, їхні ставки і механізм вилучення, бюджетні процеси, бюджетний кодекс - все це відображення розподільної функції бюдже­тів. Сукупність розподільних механізмів, їхня доцільність і ефектив­ність безпосередньо впливають на суспільне відтворення. Саме тому бюджетна стратегія має бути спрямована на «підтримку раціональних пропорцій у суспільному відтворенні та злагоджену роботу всіх інституційних механізмів».
Саме завдяки розподільчій функції державного бюджету досяга­ється запланований та необхідно обґрунтований розподіл фінансових ресурсів держави, що має визначальне значення для досягнення рівно­мірного розвитку всіх регіонів та економічних районів країни. У роз­подільчому процесі важливе значення має частка внутрішнього вало­вого продукту, що перерозподіляється державою через бюджет; зазна­чена частка напряму залежить від характеру і спрямованості панівної економічної доктрини країни. Співвідношення між обсягом ресурсів бюджету і внутрішнього валового продукту ‒ важлива економічна проблема, обумовлена особливостями функціонування моделі еконо­міки кожної конкретної держави.
Необхідно виокремити ряд чинників, від яких залежить модель фінансових відносин і функціонування бюджету держави. До таких чинників належать: історичні традиції; природні ресурси країни; етап економічного розвитку; нагальні завдання, що стосуються соціальної та економічної сфер. Україні необхідно знайти виважені форми і ме­тоди цього перерозподілу, що в сучасних умовах є одним із найваж­ливіших завдань.

Контрольна функція державного бюджету містить два складові елементи: по-перше, контроль правильності формування грошових фондів та їхнє використання; по-друге, оцінка досягнутих результатів використання державних фінансів поставленим цілям. Правильно по­будована система реалізації контрольної функції державного бюджету є визначальним фактором не тільки високого рівня суспільного розви­тку, яке є визначальним фактором виконання державою своєї ролі в усіх сферах життєдіяльності, а й забезпечення поступального розвитку та економічного зростання.
Особливість контрольної функції державного бюджету полягає у: забезпеченні своєчасності та повноти надходження в розпорядження держави фінансових ресурсів від різних суб’єктів; визначенні відпо­відності розміру ресурсів держави обсягу її потреб; контролі й вирів­нюванні бюджетного розподілу; визначенні пропорції розподілу бю­джетних коштів та дослідженні ефективності їх використання.
Основним завданням контрольної функції є оптимізація руху бюджетних коштів як у частині отримання надходжень, так і їх роз­поділу, що знаходить своє відображення у відповідних показниках наповнення бюджету і витратних призначеннях. Із метою реалізації контрольної функції бюджету держави діє система фінансового контр­олю, яка дозволяє своєчасно знайти недоліки в управлінні фінансами, проаналізувати формування й використання централізованого фонду грошових ресурсів. Комплексна робота, що здійснюється під час складання, розгляду, затвердження та виконання державного бюдже­ту, полягає у вивченні та аналізі кожної ланки бюджетної системи України.
Державний бюджет є стрижневим елементом публічної фінансової системи країни та основним механізмом здійснення фінансової полі­тики держави. Саме за допомогою бюджету держава концентрує певну частку валового внутрішнього продукту і централізовано розподіляє її на розвиток національної економіки, для потреб соціального захисту населення, утримання органів державної влади й управління, оборони країни тощо.
Багатогранна сутність державного бюджету вказує на те, що він, з одного боку, є об’єктивною економічною категорією, яка відображає сферу економічних відносин, а з другого ‒ виступає як продукт функ­ціонування держави у формі закону та управлінської діяльності людей, як фінансовий план, де відображаються процеси формування та ви­користання фінансових ресурсів та на підставі якого здійснюється розпис доходів і видатків держави або її адміністративно-територіаль­ної одиниці на визначений строк.
Бюджетна система України як унітарної держави складається з двох ланок ‒ державного та місцевих бюджетів. Україна як член Ради Єв­ропи у 1997 р. ратифікувала Європейську хартію місцевого самовря­дування, яка передбачає відокремлення місцевих органів самовряду­вання від державної влади, повну незалежність і самостійність у здій­сненні покладених на них функцій у межах їхньої компетенції. Ратифікація зазначеної Хартії покладає на державу зобов’язання буду­вати місцеві фінанси відповідно до міжнародних стандартів.
Водночас необхідно констатувати, що протягом останніх років лише близько 10% вартості валового внутрішнього продукту України перерозподіляється через систему місцевих фінансів, що значна час­тина цих коштів акумулюється в місцевих бюджетах. Крім того, при­близно третина бюджетних ресурсів країни зосереджена саме в місце­вих бюджетах. Можливість формування місцевих бюджетів дає змогу органам місцевого самоврядування мати фінансову базу для реалізації повноважень, визначених Конституцією України, законами та іншими нормативно-правовими актами.
Однією із головних ознак демократичної держави є наявність ефективно функціонуючого інституту місцевого самоврядування - за­конодавчо закріпленого права територіальних громад самостійно ви­рішувати питання місцевого значення в межах чинної нормативно-за­конодавчої бази. Головною фінансовою складовою, що забезпечує реалізацію потреб громади у соціально-економічному розвитку, мають бути місцеві бюджети. Саме від рівня та якості фінансового забезпе­чення, фінансової самостійності та самодостатності місцевих бюдже­тів залежить ефективне функціонування інституту місцевого самоврядування, що можливо досягти за умов раціонально побудованої системи децентралізації фінансових ресурсів.
Впровадження інститутів місцевих бюджетів у світовій практиці нерозривно пов’язане з виникненням та розвитком місцевого само­врядування. До історичних передумов розвитку місцевого самовряду­вання науковці відносять адміністративний поділ територій (так, у давній Елладі міста-держави поділялися на невеликі адміністратив­ні самоврядні одиниці ‒ «демеси»); покладення в основу муніципаль­ного управління принципу широкої автономії, хоча і під контролем центру (встановлення Законом Юлія Цезаря 45 р. до н. е. загальних правил міського устою в Римі); розв’язання колективних проблем за­гальними зборами громади ‒ на сході, віче, курултаї тощо.
У науці фінансового права початком розвитку місцевого самовря­дування вважають установлення магдебурзького права ‒ юридичного закріплення успіхів городян у боротьбі з феодалами за самостійність, яке передбачає надання права на самостійне управління та власний суд, права земельної власності та звільнення від більшості повинностей. Магдебурзьке право характеризувало різноманітні види право­відносин «у межах міста»: діяльність міської влади, суду, порядок су­дочинства, земельні відносини, регулювання торговельної діяльності, порядок оподаткування тощо. В Україну магдебурзьке право було перенесене німецькими колоністами, що населяли західноукраїнські міста в XIV ст. Першими містами, що дістали магдебурзьке право, були: Володимир-Волинський (близько 1324 р.), Сянок (1339 р.), Львів (близько 1352 р.), Кам’янець (1374 р.), Київ (1494 р.). Згідно з магде­бурзьким правом міста набували права самоврядування.
Визначення терміна «місцеві бюджети» закріплено в п. 34 ч. 1 ст. 2 БК України, згідно з яким місцеві бюджети ‒ це бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування, а згідно з п. 2 ч. 1 ст. 2 вказаного Кодексу бюджети місцевого самоврядування ‒ це бюджети територіальних громад сіл, їх об’єднань, селищ, міст (у тому числі районів у містах).
Тут слід зазначити певну неузгодженість Бюджетного кодексу України з іншими чинними нормативно-правовими актами, які пере­важно ототожнюють місцеві бюджети з бюджетами місцевого само­врядування. Так, ст. 142 Конституції України визначає, що матеріаль­ною й фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме й не­рухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Згідно з положеннями ст. 1 Закону України «Про місцеве самовря­дування в Україні» місцевий бюджет (бюджет місцевого самовряду­вання) ‒ це план утворення і використання фінансових ресурсів, необ­хідних для забезпечення функцій та повноважень місцевого самовря­дування. Наведене визначення досить обмежено розкриває сутність та значення цієї категорії, адже характеризує місцеві бюджети лише за формою. Водночас є очевидним, що місцеві бюджети відіграють клю­чову роль у формуванні системи фінансового забезпечення органів місцевого самоврядування.
Статтею 5 БК України встановлено такий склад системи місцевих бюджетів України:
а)      бюджет Автономної Республіки Крим;
б)      обласні бюджети;
в)      районні бюджети;
г)       бюджети місцевого самоврядування.
У Законі України «Про місцеві державні адміністрації» термін «міс­цеві бюджети» взагалі не використовують. Так, зважаючи на положен­ня ст. 18 вказаного Закону, місцева державна адміністрація складає, схвалює і подає на розгляд ради прогноз відповідного бюджету, скла­дає і подає на затвердження ради проект відповідного бюджету та забезпечує його виконання; звітує перед відповідною радою про його виконання; подає в установленому порядку до органів виконавчої влади вищого рівня фінансові показники і пропозиції до проекту Дер­жавного бюджету України, пропозиції щодо обсягу коштів Державно­го бюджету У країни для їх розподілу між територіальними громадами, розмірів дотацій і субсидій, дані про зміни складу об’єктів, що під­лягають бюджетному фінансуванню, баланс фінансових ресурсів для врахування їх при визначенні розмірів субвенцій, а також для бюджет­ного вирівнювання виходячи із забезпеченості мінімальних соціальних потреб.У зв’язку з цим можна вважати, що бюджет може бути район­ним чи обласним.
Крім того, поділ бюджетів на місцеві та бюджети місцевого само­врядування детерміновано повноваженнями певних органів влади щодо їх прийняття і виконання та особливостями формування дохідної частини останніх. Доходи місцевих бюджетів містять переважно за­кріплені доходи, тобто ті, що надходять за рахунок та в результаті розподілу загальнодержавних податків і зборів. Бюджети місцевого самоврядування містять як подібні доходи, так і значне коло надхо­джень власного характеру, доходів, що формуються за рахунок власних джерел відповідних територіальних громад. Ураховуючи наведене, слід наголосити на необхідності приведення у відповідність указаних вище нормативно-правових актів до норм БК України в частині по­шуку та закріплення критеріїв для подальшого відмежування на за­конодавчому рівні бюджетів місцевого самоврядування від місцевих бюджетів.
Об’єктом організаційної структури та реальним вираженням міс­цевих фінансів є фінансові ресурси органів місцевого самоврядування.

Висновок

Отже, призначення бюджету в державі виявляється через систему економічних відносин, зокрема між державою і підприємницькими структурами у процесі мобілізації доходів, нагромаджень і фінансу­вання з бюджету; між державою і населенням у процесі розподілу і перерозподілу валового національного продукту; між ланками бю­джетної системи при бюджетному регулюванні. Дослідження та аналіз структури зазначених відносин дає можливість зрозуміти економіч­ний зміст бюджету, його правове значення, глибше виявити його роль у розподільчих процесах і економіці держави в цілому. На цих заса­дах формується і проводиться цілеспрямована бюджетна політика.

Список використаної літератури

1. 
   Бюджетний кодекс України від 08.07.2010 р. № 2456-VI (Редакція від 01.01.2021). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2456-17#Text
   
2. 
   Алєксєєв І. В., Ярошевич Н. Б., Чушак-Голобородько А. М. Бюджетна система: навч. посібн. Київ: Хай-Тек Прес, 2008. 376 с.
   
3. 
   Бюджетний кодекс України. Науково-практичний коментар: станом на 1 берез. 2011 р. [автор. колектив]; за ред. Л. К. Воронової, М. П. Кучерявенка. Харків: Право, 2011. 606 с.
   
4. 
   Луніна І. О. Державні фінанси та реформування міжбюджетних відносин. Київ: Наукова думка, 2006. 432 с.
   
5. 
   Місцеві фінанси: підручник; За ред. О.П. Кириленко. Київ: Знання, 2006. 677 с.
   
6. 
   Навчально-методичний посібник для самостійної роботи та практичних занять з фінансового права для студентів ІІІ курсу денних факультетів; уклад.: М. П. Кучерявенко, О. О. Дмитрик, О. А. Лукашев [та ін.]. Харків: Нац. юрид. ун-т України ім. Я. Мудрого, 2016. 65 с.