ВСТУП
Пріоритетним завданням навчально-виховного процесу в сучасній школі є всебічний розвиток школярів, зокрема творчого потенціалу особистості, яка могла б гідно представляти себе, свій народ, мову у світовій цивілізації.
Завдання щодо виховання людей із високим творчим потенціалом постає не лише як актуальна проблема сучасної педагогічної науки та практики, але і як соціальна необхідність.
Життя доводить, що в складних умовах, які постійно змінюються, найкраще орієнтується, приймає рішення, працює людина творча, гнучка, креативна, здатна до генерування і використання нових ідей, задумів, підходів та рішень. Це людина, яка володіє певним переліком якостей, а саме: рішучістю, вмінням не зупинятися на досягнутому, сміливістю мислення.
Головна мета школи – дати можливість виявити й розвинути творчі сили дитини, яка в майбутньому має бути успішною. Нова школа – школа творчості та успіху.
Завдання вчителя – створити умови для утвердження атмосфери творчості, допомогти учневі знайти себе в житті, а навчально-виховну діяльність спрямовувати на створення такої системи співпраці, головна мета якої – максимальний розвиток творчих здібностей дитини.
Актуальність і перспективність досвіду:
-забезпечує умови для розвитку творчої особистості дитини;
-несе позитивну мотивацію учнів до пізнавальної діяльності, потребі в самопізнанні, самореалізації та самовдосконаленні;
-дозволяє гарантувати досягнення певного стандарту освіти;
-забезпечує особистісно орієнтовану модель навчання;
-робить можливим оригінальний підхід до побудови структури сучасного уроку української мови та літератури.
Мета досвіду:
-створення оптимальних умов для розвитку творчого потенціалу дитини на уроках словесності;
-створення атмосфери співробітництва, взаємодії вчителя та учня;
-розвиток соціальної та громадянської компетентності дитини.
Теоретичну базу досвіду становлять положення, що ґрунтуються на психологічній теорії творчої особистості та її розвитку (В.Моляко, Н.Лейтес, Р.Грановська, Я.Пономарьов), Особливої уваги заслуговує праця "Основи педагогічної творчості" (автор С. О.Сисоєва), працях В. Сухомлинського, в яких обґрунтовано модель творчої особистості учителя й учня, розглянуто специфіку формування її креативності .
Сучасних методистів цікавлять різні аспекти цієї проблеми, про що свідчать праці лінгводидактів (М.Вашуленко, Л.Скуратівський, Г. Шелехова, О. Кучерук). Загалом творчість розглядається як діяльність людини, спрямована, за влучним визначенням С.Рубінштейна, на створення чогось нового, «оригінального, що входить не лише в історію розвитку самого творця, а й в історію науки, мистецтва».
Дослідник Н.Янчук, говорячи про роль учителя в розвитку творчих здібностей учнів, зазначає, що творчість як складне соціально-психологічне явище виявляється на особистісному рівні, але це явище треба формулювати, стимулювати. Адже людина має великі творчі можливості, хоча вона й не завжди вірить у власні сили, тому її потрібно заохочувати до творчої діяльності.
Спираючись на концепції навчальних методів І.Лангера, М.Скаткіна, в основі яких лежить пізнавальна діяльність дітей, важливу роль у розвитку творчої самостійної діяльності школярів відіграє дослідницький метод, що є основоположним у методиці творчого навчання. Тобто навчання як творчого процесу відкриття дитиною світу.
Провідна ідея досвіду полягає у виробленні певної сукупності технологій навчання української словесності, що сприяють розвитку творчого потенціалу школярів.
Результативність досвіду.
Підвищується інтерес до вивчення предмета, збільшується кількість учнів, що бажають взяти участь у різних конкурсах та змаганнях, поступово намічається тенденція зростання успішності, підвищення відсотків якості знань.
Отже в даній роботі ставимо собі за мету проаналізувати сучасний стан досліджень з проблеми розвитку творчих здібностей учнів, розглянути поняття творчості, зробити загальний аналіз методів роботи з учнями для розвитку творчих здібностей; приділити увагу питанню індивідуальної роботи учнів,творчим завданням на уроках мови та літератури, а також творчій активності учнів у позакласній роботі.
І. АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ ДОСЛІДЖЕНЬ З ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ УЧНІВ
1.1 Поняття творчості
″Якщо дитину з дитинства виховують на красі,на хороших книгах,якщо у неї розвивається схильність до переживань,захоплення красою,
то навряд чи вона стане людиною розбещеною,безсердечною″.
В.Сухомлинський ″Лист до сина″
Про творчість говорять і пишуть багато. І на це є свої причини. Розвиток суспільства у нових умовах ставить завдання-формування творчого потенціалу особистості. Але саме поняття "творчість" кожен з нас розуміє по-різному. Для одного учителя творчий підхід до навчання-це здібність учня творчо розвивати та доповнювати його (вчителя) точку зору. А для іншого-це вміння учня мати й відстоювати іншу (часто протилежну) точку зору. А що ж таке творчість з наукової точки зору?
Творчість - це сукупність різних здібностей людини. Творче мислення - це своєрідний експеримент індивідуального характеру з використанням традиційного логічного мислення та фантазії. При творчій роботі відбувається кілька складних розумових процесів, але людина цього не усвідомлює. Зазвичай, людина не замислюється над тим, якими здібностями вона володіє. Тому змалку необхідно спонукати дитину до участі в різних заходах, що сприятимуть розвитку її творчих здібностей.
Проблема творчості стала в наші дні актуальною, тому що саме творчі люди створюють нове, неповторне у всіх сферах людської діяльності. Розвиток креативності учнів в процесі шкільного життя та подальшого навчання у ВУЗі здобуває одне з найважливіших значень. Слово «творчість» в останні десятиліття входить до множини найбільш вживаних слів фахівцями різних галузей. Але, як свідчить практика, використовується воно не завжди коректно. Очевидно, що проблема розвитку творчих здібностей учнів не може бути розв'язана без чіткого розуміння поняття творчості.
Генезис поняття творчості:у психологічній літературі відмічаються перші спроби створення теорії творчості. В часі вони припадають на межу між XIX та XX століттями. Одним із перших авторів теорії творчості був С. О. Грузенберг. Бурхливий розвиток природничо-математичних наук, який повів за собою розвиток техніки (згадаймо хоча б період промислової революції в Європі), показав світу факти справжньої творчості і в даній сфері діяльності людини. Витвори техніки, технологій вже настільки впливали на життя людей, їх свідомість, що не могли не привернути до себе уваги тих, хто вважав, що творчість характерна лише для гуманітарної сфери. Особлива увага до творчої діяльності людини в галузі науки та техніки з'явилась після запуску в жовтні 1957 року першого штучного супутника Землі, а згодом і польоту в квітні 1961 року першого космонавта. Ці практичні здобутки людей стали цінним підтвердженням можливостей їх творчих здібностей, що спонукало до більш активних пошуків, спрямованих на розкриття механізму самої творчості.
У наш час поняття творчість є категорією цілого ряду наук: філософії, психології, педагогіки та ін. У Філософському словнику дається таке означення творчості: "Творчість - процес людської діяльності, що створює якісно нові матеріальні і духовні цінності" [24, с. 405]. Звідси виходить, що лише завдяки творчій діяльності людей можливий розвиток науки, техніки, мистецтва, освіти, державності і всього іншого. Саме завдяки творчості можливий будь-який прогрес.
Психолог А. Г. Спіркін розглядає творчість як "мислительну і практичну діяльність, результатом якої є створення оригінальних, неповторних цінностей, встановлення нових фактів, властивостей, закономірностей, а також методів дослідження і перетворення матеріального світу та духовної культури..." [22, с. 322]. Як бачимо, дане визначення творчості вже прямо стосується вищого (творчого) рівня пізнавальної та наукової діяльності.
"Творчість, - пише М. М. Амосов, - це створення нових моделей та втілення їх через функціональну активність в матеріальні речі або ж у матеріальні моделі - книги, малюнки і т. д" [2, с. 158]. Н. Роджерс, яка займається експресивною терапією, прагнення людини творити пояснює тим, що "творчість подібна волі, спробувавши її одного разу, ти вже ніколи більше не зможеш жити без неї. Це трансформуючий, цілющий процес. <... > Коли накладаються обмеження на нашу творчість, ми хворіємо, стаємо напруженими, тупіємо" [18].
Отже творчість –це неодмінна складова портрету успішної, сучасної людини. І саме школа має розвивати творчі здібності майбутніх успішних людей.А завдання вчителя полягає в тому, щоб вчасно помітити творчі задатки своїх учнів і допомогти їм їх розвинути.
1.2 Проблемні задачі як засіб розвитку творчих здібностей учнів
У сучасних умовах проблемі творчості і творчих здібностей особистості приділяють увагу педагоги, соціологи, психологи. Психологи переконливо довели, що задатки творчої здібності властиві будь-якій людині, будь-якій дитині. Не менш важливим є висновок психолого-педагогічної науки про те, що творчі здібності необхідно розвивати з раннього віку. Якщо ж дитину з перших років не привчати до творчої діяльності, то втрати від цього важко буде виправити в наступні роки. Отже, розвитку творчих здібностей дітей слід приділяти увагу з раннього дитинства. Над проблемою розвитку творчих здібностей працювали багато науковців. Різні аспекти цього питання розглядалися у працях Л. Виготського, Г. Костюка, Т. Кудрявцева, Л.Леонтьева, А. Пономарьова, М. Левітова, В. Сидоренка.
Учені стверджують, що найбільш сприятливі умови для розвитку творчих здібностей створюються у процесі праці. Основна праця дітей – навчання. Цілком закономірно, що для виховання в учнів творчих рис їх навчання треба зробити творчим. На жаль, у наших школах переважає репродуктивне навчання. Цей процес часто являє собою передачу інформації від учителя до учнів. Учитель подає готові знання, а учні пасивно їх запам'ятовують, і чим точніше на наступних уроках вони відтворюють одержані в готовому вигляді знання, тим краще вони «встигають». Але репродуктивно набуті знання й уміння не знаходять застосування на практиці.
Процес навчання у школі має бути спрямований не тільки на набуття учнями певних знань та вмінь, а й на формування в них інтересу і здібностей до певної діяльності, зокрема навчальної. Учні мають постійно вчитися застосовувати на практиці свої знання і вміння.
Разом з теоретичними задачами вчитель повинен використовувати і практичні задачі, які можна виконати у матеріалі. Це, безумовно, правильно, оскільки практична перевірка теоретичного рішення забезпечує закріплення його у пам'яті, формує в учнів упевненість у важливості і необхідності теоретичних знань та своєї праці. Але, на жаль, використання творчих задач ще не набуло широкого застосування у практиці навчання. Інколи вчителі додатково пропонують учням, які раніше за інших виконали завдання, окремі вправи.
У формуванні знань і вмінь важливу роль відіграє систематичний контроль за діями і операціями учнів із зазначенням помилок і досягнень. Але успішність пошуку правильних засобів виконання тих чи інших дій залежить не тільки від зовнішнього контролю та оцінки, але й від самоконтролю. На засвоєння нових умінь великий вплив мають попередній досвід та знання. Чим більша в учня база попередніх знань та вмінь, тим швидше він оволодіє новими вміннями та пристосується до роботи в нових умовах, до вирішення нових творчих задач. Творчий характер задачі для учня залежить від його підготовки до розв'язання подібних задач. Тому одна і та ж задача для одного учня є творчою, а для іншого – ні. Більш того, для одного і того ж учня певна задача в різний час може мати різний рівень складності. Якщо учень не володіє необхідним мінімумом інформації або не може використати на практиці раніше засвоєну інформацію, то задача для нього стає не творчою, а просто непосильною. Задача не є творчою і в тому випадку, якщо учень добре володіє алгоритмом її розв'язання.
Для опанування раціонального способу розв'язання творчих задач важливе значення має послідовне виконання певних розумових дій. А для цього необхідно навчити школярів аналізувати задачу, чітко виділяти в ній дані, відомі та невідомі елементи і умови, розчленовувати процес розв'язання на окремі етапи з використанням відповідних алгоритмічних, напівевристичних, евристичних прийомів тощо. Приступаючи до розв'язання творчої задачі, учень повинен добре зрозуміти та наочно уявити її зміст, визначити її приналежність до одного з відомих класів задач.
Таким чином, для розвитку в учнів творчих здібностей учитель повинен максимально активізувати їх розумову діяльність. Як уже зазначалось, проблемні ситуації є одним з важливих засобів формування і розвитку творчих здібностей учнів. Для цього необхідно згадати раніше засвоєні та придбати нові знання та вміння, ліквідувати невідповідність між науковими та практичними знаннями й уміннями. Учитель використовує проблемні ситуації, для розв'язання яких учням необхідно застосовувати набуті знання та вміння в нових конкретних умовах. Цей методичний прийом дозволяє залучати до розв'язання проблеми весь клас. Тобто учням необхідно вибрати з набутої системи знань ті, які дозволять успішно вирішити поставлену задачу. Аналіз проблемної ситуації, використання раніше засвоєних та нових знань (довідкова література) дозволяє учням успішно розв'язувати проблемні задачі, а отже, розвивати їхні творчі здібності.
ІІ. МЕТОДИ РОБОТИ З УЧНЯМИ ДЛЯ РОЗВИТКУ ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ
2.1. Індивідуальна робота учнів
Сформована пізнавальна активність учнів є необхідною, але не достатньою умовою розвитку творчої особистості. Другою важливою умовою ефективності навчального процесу та розвитку в учнів творчих здібностей є самостійна робота.
На сучасному етапі розвитку освіти відбувається значне підвищення ролі самостійної роботи учнів. Пов'язано це з відомими причинами :
а) великим потоком інформації;
б) коротким проміжком часу, який дається на опанування цієї інформації;
в) зменшенням кількості навчальних годин з літератури, що призводить до скорочення навчальних програм [4].
У зв'язку з цим педагогічні колективи працюють над тим, щоб учні навчились самостійно працювати, систематично поновлювати свої знання, орієнтуватись в потоці наукової інформації. Диференціація вивчення наук дає можливість систематично залучати учнів до самостійної пізнавальної діяльності на різних етапах навчання.
Вся система роботи з вивчення наук спрямовується на формування в учнів уміння самостійно ставити проблеми, розв'язувати їх, шукати шляхи практичного застосування здобутих результатів.
Сьогодні учні отримують інформацію з різних джерел. При навчанні необхідно створювати такі умови, щоб у учнів виникала особиста зацікавленість в отриманні знань, незалежно від того, ким вони стануть в майбутньому. Важливо не тільки "передати знання", а навчити вчитись. Саме цьому сприяє організація самостійної роботи учнів в процесі навчання. Самостійно здобуті знання самі цінні, бо вони сприймаються свідомо з самого початку, при цьому не має значення, що все це відбувається з прихованою допомогою вчителя. Кожен вчитель повинен стимулювати учнів самостійно і наполегливо пізнавати явища та закони, щоб вони змогли в майбутньому аналізувати світ через призму своїх знань.
Самостійна робота має ще одну важливу навчально-виховну функцію – вона допомагає розвинути в учнів творчі здібності, інтерес до досліджуваних явищ навколишнього світу. Без самостійної роботи учнів важко підтримувати інтерес до вивчення предметів.
Самостійність, як характеристика діяльності учнів у певній учбовій ситуації являє собою здібність досягати мету діяльності без зовнішньої допомоги. Специфічність такої форми діяльності полягає у зближенні психології мислення і психології навчання.
Організація самостійної роботи учнів має відповідати таким основним методичним та дидактичним вимогам:
1) посильність самостійної роботи для учнів;
2) дотримання принципу свідомості при її виконанні;
3) організація самостійної роботи за визначеною схемою;
4) підготовка учнів до виконання самостійної роботи:
- чітке інструктування учнів щодо цілей та завдань роботи,
- надання учням теоретичної бази, необхідної для початку самостійної роботи (для цього застосовується лекційна форма навчання),
- озброєння їх необхідними навичками для її виконання,
- постановка перед учнями завдань, розв'язання яких потребує розумових зусиль;
5) безпосереднє спостереження вчителем за виконанням самостійної роботи, надання дітям допомоги у разі потреби;
6) прищеплення учням навичок самоконтролю під час роботи;
7) здійснення індивідуального підходу до учнів у процесі організації самостійної роботи [4].
Очевидно, що ефективність самостійної роботи залежить від досвіду вчителя, максимально чіткої організації і контролю, раціонального планування часу і відповідно матеріально-технічного забезпечення навчального процесу.
2.2 Творчі задачі на уроках мови
Відомо, що важливим засобом формування інтелектуально розвиненої творчої особистості є творчі задачі. Це неординарні задачі, в яких сформульовано певну вимогу, що виконується на основі знання законів, але відсутні прямі чи непрямі вказівки на ті явища, закономірностями яких слід скористатися для розв'язування цих задач.
О. Я. Понамарьов пропонує в розв'язанні творчої задачі виділяти дві основні фази:
1) фазу інтуїтивного пошуку та отримання інтуїтивного ефекту, інтуїтивного розв'язання (тобто фазу, яку в минулому іноді називали "психологічним" розв'язанням);
2) фазу його вербалізації, формалізації (тобто ту, яку відповідно зв'язували з "логічним" розв'язанням) [16, с. 194].
Домінуючим у процесі творчості є психологічний (інтуїтивний), а логічній складовій цього процесу надається другорядне, обслуговуюче місце. Насправді ж це не зовсім так.
Логічний компонент є надзвичайно важливою ланкою у процесі творчості. Формалізований результат інтуїтивного розв'язання попередньої задачі може виступати як спосіб розв'язання наступної задачі. Результати експерименту дають підстави стверджувати, що на першому етані розв'язання нової задачі суб'єктом завжди спочатку робляться спроби щодо використання продукту, який був отриманий під час розв'язання попередніх задач. Отриманий раніше результат розв'язання задачі вже може виступає як можливий спосіб розв'язання наступної задачі [7].
Основною навчальною літературою в школі є підручники і задачники, що містять багато корисних вправ і задач. Розв'язуючи їх, учні можуть закріпити свої знання та набути певних навичок. Однак більшість таких задач, на жаль, потребують формального розв'язування, що з часом спричиняє зниження інтересу до вивчення предмету.
Як запобігти цьому ? Відомо, що є різні шляхи розвитку пізнавального інтересу учнів. Один з них – формування вміння учнів знаходити задачі навколо себе: у побуті, природі, повсякденному житті, кінофільмах, і т. д.
Методика навчання розв'язуванню задач є невід'ємною складовою дидактики різних предметів.
Методи, за допомогою яких людина приходить до яскравих ідей, не з'ясовані, але загальновизнано, що в цьому процесі використовуються аналогії, асоціації, стреси.
Метод проб і помилок полягає в тому, що учень, зіштовхуючись із проблемою, шукає її розв'язання, перебираючи різноманітні варіанти, порівнює їх, пробує, помиляється, знаходить або не знаходить розв'язання. Реалізація цього методу вимагає багато часу, а помилки можуть обходитись занадто дорого. Тому метод застосовується тільки для найпростіших задач. До методу проб і помилок належать й інші несистематизовані прийоми розв'язання задач.
Методи психологічної активізації творчості дозволяють уникнути інерційності методу проб і помилок. Інерція мислення - серйозний бар'єр у пошуку нового, обмежує сферу пошуку розв'язання, асоціативні здібності, творчі можливості. Розглянемо деякі методи з цієї групи.
Метод «мозкового штурму» ґрунтується на принципі відділити процеси генерування та оцінки ідей. Психологічно учень не схильний до критики своїх ідей і, остерігаючись оцінки ідей, може стримати їх народження. Для уникнення цього групі учнів, схильних генерувати ідеї, ставлять проблему та створюють необхідні умови. Висловлені ідеї фіксуються для доопрацювання.
Такий прийом, як "мозковий штурм" повинен:
- активізувати мислення школярів;
- привернути увагу всіх учнів класу до проблеми, поставленої учителем;
- створити на уроці атмосферу психологічного комфорту, коли легко думається;
- указати один з шляхів до винахідництва, до застосування на практиці отриманих знань;
- показати необхідність знань, їх широту, глибину;
- сформувати інтерес до фізики, який потім може стати стійким.
Суть прийому полягає в наступному. Учням пропонується конкретне завдання. Як правило, завдання може бути виконано кількома способами. Учнів знайомлять з методом виконання завдання "мозковим штурмом".
При організації "мозкового штурму" широко використовують ігрові моменти з урахуванням вікових особливостей школярів. Можна, наприклад, обговорення проводити в формі засідання експертного бюро, ради директорів, в якій можуть брати участь всі школярі. Вдалі відповіді повинні заохочуватись оцінками, призами тощо.
Збірників задач і завдань для "мозкового штурму" поки що не має, але вчитель може сам складати такі завдання з урахуванням інтересів учнів класу. Міжпредметні зв'язки обумовлюють глибину мислення та широту знань учня. Цікаво розв'язувати одну і ту ж задачу на початку навчання та в старших класах, що дає можливість оцінити дослідження учнів [1].
Метод синектики. У застосуванні до процесу навчання може являти собою мозкову атаку, що виконується сильними учнями. При цьому конструктивна критика допустима. Особливість методу полягає в тому, що, учні розв'язують проблему прийомами, які ґрунтуються на різноманітних видах аналогії. Використовуючи тільки початкову інформацію, вони діють за даною замкнутою схемою, проводячи аналіз, синтез й оцінку, доки не буде знайдене найкращий з можливих розв'язків.
Методи аналогій. Розв'язання завдань часто відбувається за аналогією й це можна з успіхом застосовувати для стимулювання нових ідей. Створення нового може бути підказане аналогічними ситуаціями, що трапляються в інших галузях знань. Різновидами методу аналогій є емпатія, тобто особиста аналогія й метод евристичних прийомів.
Метод контрольних запитань. Коректна постановка проблеми або правильно й точно сформоване питання дозволяє пошук розв'язання або відповіді зробити більш ефективним. Сутність методу полягає в тому, що учень відповідає на контрольні питання за списком. Розглядаючи свою проблему в зв'язку з цими запитаннями, він може одержати або наштовхнутися на варіант її розв'язання.
Алгоритм розв'язання творчих задач являє собою комплексну програму алгоритмічного типу, яка ґрунтується на законах розвитку систем і призначена для аналізу й розв'язання творчих завдань. Основою алгоритму є програма послідовних операцій щодо аналізу поставленого завдання й перетворення його в чітку схему. Аналіз схеми призводить до виявлення суперечності, а її усунення дає розв'язання поставленого завдання.
Для розвитку творчого мислення, самостійності, ініціативи, кмітливості доцільно використовувати не лише завдання чи вправи, запропоновані навчально-методичною літературою, а й складені учнями самостійно під контролем учителя. Науково-теоретичною основою методики складання вправ є органічний взаємозв'язок процесів складання та розв'язування задач, конкретизована модель взаємозв'язку вихідних фактів, абстрактної моделі-гіпотези, теоретичних висновків та експерименту у пізнанні, що найповніше відповідає діалектиці навчально-пізнавального процесу.
У системі творчих задач, розглядуваних в шкільному курсі, особливе місце посідають винахідницькі задачі. Проте такі задачі недостатньо подані в навчально-методичній літературі для вчителів. Але думка про необхідність їх розгляду при вивченні деяких предметів для розвитку творчих здібностей учнів висловлювалась неодноразово.
Винахідницькі задачі – це найскладніші для середнього учня завдання, але вони найповніше формують головну творчу здібність ( за Дж. Гілфордом – дивергентне мислення, що характеризується швидкістю, гнучкістю, оригінальністю та точністю ).
Мислення звичайно починається з проблеми або питання, з подиву або вагання, з протиріччя. Подолання суперечності формує сміливість мислення, реалістичний підхід до розв'язування даної задачі.
Серед задач, що розвивають творчі здібності учнів, найпоширенішими є дослідницькі завдання. Практично у всіх навчально-методичних посібниках та збірниках задач можна знайти такі завдання, в яких необхідно на абстрактному чи конкретному рівні оцінити результати, довести правила, пояснити написане. Дослідницькі завдання досить часто застосовують в процесі навчальної діяльності. Вони сприяють активізації пізнавальної діяльності учнів, дозволяють створювати ігрові ситуації на уроках та після них.
Чітко розмежувати винахідницькі та дослідницькі завдання складно, оскільки досить часто вони є комбінованими. Дослідницькі завдання у більшості випадків використовують на завершальному етапі одержання знань – етапі закріплення.
Дослідницькі творчі завдання допомагають краще діагностувати здібності учнів, виявляти обдарованих, які проявляють інтерес до предмету і всіляко сприяти розвитку цього інтересу.
Завдання курсу української мови широкі та багатогранні. По-перше, учні повинні ознайомитися з мовою як об’єктивною реальністю, усвідомити, її роль у суспільному житті, засвоїти лінгвістичні поняття, зрозуміти структуру мови на всіх рівнях її будови, різноманітність і багатство мовних засобів. По-друге, необхідно повсякденно розв’язувати і практичні питання, що полягають у дотриманні законів і норм літературної мови, у збагаченні словникового запасу учнів, у розвиткові їх мислення, у виробленні навичок правильно, виразно, образно висловлювати думки і почуття. Тому розвиток творчих здібностей учнів — важливий складник вивчення рідної мови в будь-якому закладі освіти.
Методична наука вже на початку свого становлення розглядала питання розвитку творчих здібностей у тісному зв’язку з усіма елементами навчання й виховання.
Для успішного керівництва розвитком творчих здібностей учнів необхідно знати індивідуально-психологічні особливості дітей, постійно розвивати їх пам'ять, уяву, фантазію, а також збуджувати та підтримувати інтерес до виконання певного виду роботи. Науковість, систематичність, свідомість, наочність навчання, зв'язок теорії з практикою, прагнення до міцності знань і навичок — усі ці дидактичні принципи дадуть можливість проводити роботу над розвитком творчих умінь і навичок на високому науково-методичному рівні.
У різних типах і видах письмових робіт є більш чи менш виражений елемент творчості, бо в них так чи інакше виявляється особистість, обдарування, смаки, уподобання, рівень підготовки. Але творчою роботою слід вважати таку, яка є наслідком цілком самостійної діяльності в процесі осмислення певної теми, питання.
Творчі або підготовчі вправи є допоміжними в процесі підготовки до написання власне творчих робіт і допомагають зрозуміти різноманітність існуючих засобів висловлення думок і почуттів, розвивають логічне мислення, тренують мозок. Тому широко використовуються такі види творчих вправ: творче списування, творчі диктанти, твори-мініатюри за опорними словами, твори за поданим початком чи кінцівкою, окремі види ділових паперів тощо.
У загальній системі творчих робіт переказ посідає проміжне місце серед різних видів творчих вправ і власне творчих робіт. Творчий елемент у переказах незначний, оскільки самостійність у них обмежена. Проте поруч з іншими видами самостійних робіт переказ — необхідний етап, який учні повинні пройти, перш ніж приступити до написання твору, тому що навчання викладати думки починається з наслідування. Крім того, переказ художнього твору чи статті збуджує певні думки, викликає відповідні настрої, розширює знання про навколишній світ.
Важливість творчих робіт з мови в тому, що вони не тільки закріплюють знання, але й удосконалюють здібності, прищеплюють любов до художнього слова, виховують високі моральні якості. У письмових творах поєднуються логічні операції (аналіз, синтез, порівняння, роздуми), спостережливість, життєвий досвід, словниково-стилістична та лексико-граматична робота. Якщо твір буде результатом свідомої роботи розуму і почуттів, продуктом власної творчості, то в ньому обов’язково відіб’ється особливість автора.
Безперечно, навчити писати твори (розповіді, описи, роздуми) — справа надзвичайно важка і вимагає від педагога старанної, продуманої праці протягом кількох років.
Самостійність та якість творів у великій мірі залежить від сформульованої теми. Щоб підвести учня до глибоко розуміння теми, слід користуватися різними методичними прийомами: інструктаж щодо об’єму теми; поради щодо змісту; попередні розмови про факти, явища, предмети, які стосуються теми; бесіди за картиною; читання віршів, оповідань тощо. У практиці деяких мовників використовуються пам’ятки, що містять у собі загальні вказівки щодо проведення твору.
Ефективним методичним прийомом є показ зразка, дохідливий аналіз його. Позитивні наслідки дає демонстрування кількох зразків на одну тему. Учні при цьому розуміють, що про одне і те ж явище можна говорити точно, образно, але по-різному.
Для формування навичок самостійного викладу думки усно та на письмі виключно велике значення має опрацювання учнями своїх творчих робіт. У методичній літературі відомий такий прийом роботи над творами, як виправлення їх. Звичайно, це ефективний засіб навчання, особливо якщо виправлення проводиться в присутності автора. Він, по-перше, привчає до копіткої роботи над темою, по-друге, педагог може проявити індивідуальний підхід до кожного. Нарешті, якщо викладач лише вказує на недоліки роботи, не виправляє їх, він не глушить ініціативи, а навпаки, розвиває її.
Використання технічних засобів навчання (кінофільмів, телепередач, звукозаписів тощо) з метою розвитку творчих здібностей учнів збагачує методику викладання української мови, дає можливість розробляти нові методичні прийоми навчально-виховної роботи, приваблює своєю новизною та свіжістю, розширює взаємозв’язки між уроками з мови та інших дисциплін. Переглядаючи фільми або телепередачі, учні одержують емоційну наснагу, що безпосередньо відбивається на якості творчих робіт, бо стимулює мовний процес.
Отже, у кожній людині природою закладений певний творчий потенціал. Виявити здібності, розвинути їх якомога повніше — таке завдання повинен ставити перед собою кожний педагог. Надзвичайно важливо навчити бачити прекрасне, тонко сприймати навколишній світ, правильно й образно висловлювати думки. Робота ця кропітка, об’ємна, тож розпочинати її слід якомога раніше і проводити системно. Успішно розвиває творчі здібності учнів той словесник, який сам є творчою індивідуальністю.
1 2 3