6. Проте не все ще зрозуміло! Трістан також був вірним! І будь-яка справжня пристрасть - вірна! (Не варто згадувати про обітниці, які складаються для кожного нового "зв'язку", і про тих Трістанів, які насправді є Дон Жуанами сповільненої дії). Де ж відмінність? І чи вірний чоловік не є тим, хто у своїй дружині віднайшов Ізольду? Згадайте, що закоханий з манихейської леґенди, переходячи через випробування, зустрічає молоду, сліпучої вроди дівчину, яка втішає його словами: "Я - це ти!" Те саме стосується вірности, якщо брати до уваги концепцію міту та Трістана. Це - містичний нарцисизм, який, природньо, не підозрює себе, і вважає, що є справжнім коханням до іншого. Аналіз куртуазних леґенд показав, що Трістан любив не Ізольду, а саму любов, а поза нею - смерть, єдине визволення грішного та спантеличеного "Я". Трістан був вірний не своїй обітниці, не символічній істоті, цій прекрасній підставі на ім'я Ізольда, а куди глибшій і таємній пристрасті. "Інстинкт смерти", який опанував мітом, є невід'ємним елементом будь-якого життя. У міті він набув цілком духовної мети. Знищити себе, знехтувати своїм щастям - це своєрідний спосіб порятунку та входження до вищого життя, "найвищої радости" конаючої Ізольди. Вірність поглинає життя, поглинає також провину і підносить до Бога очищене і вже "невинне" Я!
Кохання Трістана та Ізольди було розпачем двох істот, які не могли стати єдиним цілим; найвищим досягненням цього кохання було падіння у нескінченність, на лоно Ночі, де стираються форми, обличчя, окремі долі: "Вже немає Ізольди, немає Трістана, жодного імени, яке б нас роз'єднувало!" Треба, аби інший перестав бути іншим, тобто собою, бо інакше, він змушує мене страждати. Треба, аби залишився тільки "Я - світ"] А подружня любов - це кінець розпачу, приймання обмеженого буття, яке я люблю, бо воно кличе мене, аби я творив його, і разом зі мною повертається до світла Дня, щоби засвідчити наш союз.
Вважається, що Ізольда полюбила першою – ще тоді, коли перший раз лікувала Трістана. Можливо. Але це не є суттєво. Важливіше те, що вони покохали один одного раніше епізоду з приворотним зіллям. Любовний напій лише загострює почуття. І не випадково, що напій цей символізує шаленство Ізольди, її неприборканість. В її душі немає конфлікту. Ізольду не бентежить ні вимушене лукавство, ні прямий обман, ні несправедливість. Перешкоди її не лякають. Вона долає їх і йде навпростець [4, с. 567–570]. На плечі юної королеви лягли важкі «ПОЛІЛОГ». 2013. № 1. 32 випробування. Адже вона жінка, а жінка у феодальному суспільстві навіть з таким високим і блискучим становищем, як у Ізольди, не мала таких прав, як чоловік. За подружню зраду жінка розплачувалася честю, свободою, а інколи – життям. Ось чому Ізольда бореться за своє людське і жіноче щастя всіма доступними їй засобами [7, с. 102]. Доволі складний і суперечливий образ Марка. Він – король Корнуельсу, чоловік Ізольди, дядько Трістана. Марк − мудрий правитель, але слабкий король. У творі він постійно розривається між обов’язком та родинними почуттями. Ставиться до Трістана як до сина, і планує передати йому престол, але піддавшись тиску баронів, змушений одружитися з юною красунею Ізольдою. У романі немає ні слова про «пристрасть» Марка до Ізольди, з якою він поводиться скоріше як з дочкою, ніж як з коханою дружиною. Лише обов’язок, своєрідно персоніфікований в образі бунтівних баронів, змушує його переслідувати закоханих. Сам би він, можливо, навіть розчулився, дізнавшись про це юне і щире почуття. І жалість, змішана з розчуленням, торкнулася Марка в багатозначній сцені в лісі Моруа. Хвилинна жорстокість Марка, коли він хотів спочатку спалити коханців на вогнищі, а після втечі Трістана віддав Ізольду прокаженим – пояснюється страхом. Страх продиктований не слабкістю короля, а скоріше невпевненістю, бажанням стабільності. Відносини Марка з баронами відображають феодальний світопорядок з його міжусобицями і своєкорисливою непокорою баронів, ідилії артурівського королівства тут немає і сліду
Любовь Тристана и Изольды представляется автору несчастьем, в котором повинно любовное зелье. Но вместе с тем он не скрывает своего сочувствия этой любви, изображая в положительных тонах всех тех, кто способствует ей, и выражая явное удовлетворение по поводу неудач или гибели врагов любящих. От противоречия автора внешне спасает мотив рокового любовного напитка. Но ясно, что этот мотив служит лишь целям маскировки его чувств, а о подлинной направленности его симпатий отчетливо говорят художественные образы романа. Роман прославляет любовь, которая «сильнее смерти» и не желает считаться с ханжеским общественным мнением.
У центрі куртуазної моделі кохання знаходиться молодий чоловік – лицар, який самовіддано закохується в прекрасну жінку – Пані, яка зазвичай є заміжньою й нерідко за сеньйором, якому він служить. Відтепер, вражений любов’ю, лицар у всьому підпорядковується своїй обраниці. Він, як васал, стає на коліна, він віддає себе, свою свободу в дар Пані, в її честь здійснює відчайдушні подвиги. Жінка може відхилити або прийняти цей дар, у разі чого зрештою має віддячити свого шанувальника.
Однак пані не може розпоряджатися власним тілом на свій розсуд: воно належить її чоловікові. Всі в будинку спостерігають за нею, і якщо вона буде помічена в порушенні правил поведінки, її оголосять винною і можуть піддати разом зі спільником найсуворішому покаранню. Лицареві, що пускається в любовну пригоду, належало бути обережним і суворо дотримуватися таємниці.
що робить «Роман про Трістана та Ізольду» принципово докуртуазним твором в тому відношенні, що куртуазна любов може бути як завгодно драматичною, але вона - завжди радість. Любов Трістана та Ізольди, ж навпаки, приносить їм одне страждання.
2. ПОЕЗІЯ ТРУБАДУРІВ
У XI столітті при дворах вельможних феодалів Провансу зароджується нова поетична традиція, названа згодом поезією трубадурів. Це були перші спроби писати ліричні твори народною мовою. Поступово складався комплекс типологічних рис куртуазної поезії. Трубадури належали до оточення вельможних осіб, у їх творах відображено побут, інтереси цього середовища, епізоди хрестових походів, у яких вони брали участь. При багато кольоровості лірики трубадурів загальною її рисою є прагнення до земних радощів, матеріальної краси, але в той же час й до внутрішньої шляхетності почуттів. «Радість», «молодість» і «міра» (тобто гармонія, розумна форма будь-якого почуття та його прояву) – це лозунги, які постійно повторюються в поезії трубадурів. Кохання, яке складає головну тему поезії трубадурів, розуміється як почуття, що охоплює усю людину, ушляхетнюючи її та залучаючи до усього прекрасного. «Такова «истинная» или «тонкая» любовь (finamor), противопоставляемая ими любви «глупой» (folamor), стремящейся только к чувственным наслаждениям. «Истинный» влюбленный, утверждают они, не «знатный сеньор» и не «дурной богач», а человек с благородной душой. У людей скупых, алчных, грубых и чванливых нет в сердце места для «истинной» любви» [7, 103].
Кохання, як вважали трубадури, визначається особистим вільним вибором, який заперечує станові, церковно-феодальні шлюби. Ось чому звичайний мотив у поезії трубадурів – те, що об’єктом кохання є замужня жінка, дружина іншого. Так вони виявляли свій протест проти шлюбів, причиною яких були майнові, родові та династичні інтереси батьків людей, які одружувалися.
Краса дами тлумачилася як віддзеркалення божественної краси і досконалості, а любов - як томління по цьому ідеалу. Дама тим самим ставала лише персоніфікацією тих ідеальних властивостей, володіти якими прагне куртуазна особа. При цьому вирішальну роль грав мотив неподіленої і незадоволеної любові.Тому в поезії трубадурів любовне бажання набувало, як правило, форми покірливого благання, а функція “наклепника-наклепника” полягала в тому, щоб створювати різні перешкоди (підглядання, підслуховування, донос) і тим підтримувати куртуазне відчуття в постійній напрузі. Відрізняючись умовністю і канонічністю, всі персонажі й ситуації лірики трубадурів описувалися за допомогою системи стійких формул.Для дами були характерні такі прикмети, як “свіжі щоки”, “атлас рук”, “світле око” та ін., що відображали виблискуючу субстанцію божественної краси, а Бертран де Борн написав навіть пісню про “складену даму”, де звів воєдино межі, запозичені у дам інших поетів. Аналогічний характер мало і “я” ліричного героя: незалежно від конкретних станових, психологічних і тому подібне прийму трубадурів кожен з них з'являвся в ідеальній подобі співця куртуазної любові.
Образи дами і закоханого у неїрицарявитворювалися за усталеноютрадицією. Закоханий рицароголошував себе її васалом. Своїм служінням їй він переконує у щирості й силі своїх почуттів. Він страждає, описує свої почуття у віршах. Кохання стало свого роду «наукою», і в цьому випадку знання її «прав» та «законів» («Закони кохання» - назви кількох провансальських поетик) стало обов’язковим для трубадура, що складає любовні вірші.
Згідно з цією схемою, той що кохає несміливий, блідий, повинен скривати свої почуття від ревнивого чоловіка, як і від донощиків, ворогів справжнього кохання. Для безпеки він обирає собі псевдонім, і свою даму називає також придуманим ім’ям. Гарним прикладом є Джауфре Рюдель, який був знатним рицарем і одним із найбільш відомих творців куртуазної лірики. Народився він у першій половині XII ст., у провінції Провансу Сентонжі. Про нього складено багато легенд. Одна з них увійшла до «Життєпису» поета, створеного уXIII ст. — і сприяла утвердженню уявлення про нього як про співця «Принцеси — мрії». Мотив кохання й страждання від розлуки з коханою у творчості поета за легендою пов'язується з тим, ніби він закохався у дружину графа Тріполітанського Раймонда І й оспівував її, ніколи не бачивши, знаючи про її красу лише з описів. Знаменита канцона «Мені під час травневих днів» розкриває душевний стан закоханого поета. Стиль канцони характеризується витонченістю, оповідь сповнена туманних образів, мрій, натяків. Починається вона милуванням весняною природою, яке своїм ліризмом навіває згадку про його кохання до далекої і недосяжної прекрасної дами:
Мені під час травневих днів
Приємний щебет віддалік,
Зринає в пам'яті без слів
Моє кохання віддалік.
І не ростуть квітки між трав,
Як зимно у душі мені.[3, 255]
Комплекс взаємопов'язаних почуттів характеризує внутрішній світ поета: він говорить про щастя, яке він знайшов у коханні віддалік, мріє, щоб з'явилася хоча б надія побачитися з нею, висловлює палке бажання полинути до неї:
Я щастя у житті зустрів
В моїм коханні віддалік.
Немає в світі кращих днів
Ні поблизу, ні віддалік!
Коли б я лиш надію мав,
У царство б маврів я помчав,
Обдертий весь, в самотині.
Немає в світі кращих снів —
Примчать до неї віддалік. [3, 255]
Поет висловлює традиційне для куртуазної лірики платонічне розуміння кохання, пишається, що він «...чистим пронести зумів / Своє кохання» і мріє лише про те, щоб
...чуть слова її, мов спів,
І розмовлять не віддалік,
А віч-на-віч, щоб не шукав
Я більш її, щоб не страждав,
Щоб другом був її всі дні.[3, 256]
Мотиви кохання й страждання переплітаються з релігійними мотивами. Поет звертається до Бога, скаржиться на безнадію, сподіваючись на його допомогу:
Господь не раз людей жалів.
Святе кохання віддалік!
Та поки що я весь змарнів,—
Про неї мрію віддалік.
О, до прочан би я пристав
І посох би з собою взяв,
Щоб бачить очі неземні![3, 256]
Різниця між епосом і лицарським романом:якщо основним пафосом епосу є служіння батьківщині й сюзеренові, то в лицарському романі на перший план висувається служіння дамі серця, ідеальне лицарське кохання, бажання особистої слави. „Трістан та Ізольда”.Мотив фатального трагічного кохання, сильнішого за смерть, властивий словесній творчості багатьох народів світу. Трагічне гріховне кохання лицаря Трістана до своєї королеви Ізольди. Звичайно, тоді й мови не було про якийсь єдиний, літературно оброблений всеохоплюючий твір. Єдиний роман про „Трістана та Ізольду" виник, коли Жозеф Бедьє опублікував свою й дотепер популярну реставрацію. Саме цей текст і дійшов до українського читача у перекладі українською мовою Максима Рильського. Роман складається з 19 відносно завершених оповідок, що відтворюють ключові епізоди життя головних героїв. Це не роман, а швидше цикл оповідань, об’єдних образами головних героїв і провідною темою коханя сильного, мов смерть. Важливою є також тема вірності й підступності, відданості й зради, служіння державі та її феодальних амбіцій. Розглянута, хоч і побіжно, й проблема стосунків володаря з народом, справедливості монарха. Сюжетний першопоштовх - виникнення кохання героїв - обумовлений чарівнимиобставинами.
Отже в “Романі про Трістана і Ізольду” реальність переплелася з фантастикою, що є
характерною жанровою ознакою лицарського роману.
Ситуація ускладнена ще й тим, що сам Марк спочатку не хотів одружуватися, його до
цього примусили лукаві васали для того, щоб після смерті короля влада не перейшла до
Трістана. Отже, ніби й гріха Трістан великого не зробив, покохавши Ізольду, якої не лише не
кохав, а й навіть ніколи не бачив, король Марк. Тим більше, що Ізольда двічі рятувала його,
Трістана, від неминучої смерті після двобоїв з Моргольтом і драконом. Але це сáме – “ніби”,
тому і мучиться молодий лицар.
Саме на образному рівні найвідчутніший зв’язок “Роману про Трістана та Ізольду”
з творами Артурівського циклу: в ньому неодноразово згадується сам Артур і його лицарі
Ке (Кей), Говен (Говейн) та ін. Королівство Марка навіть межує із королівством Артура,
якого разом з його васалами попросила бути свідками (“рукоїмцями”) суду розжареним
залізом королева Ізольда.
Цей зв’язок відчутний і на сюжетному рівні: так, епізод відбивання Трістаном
королеви Ізольди від прокажених дуже нагадує епізод відбивання Ланселотом Озерним
королеви Гіневри у сторожі. До речі, й Ізольда, і Гіневра попали в немилість до своїх
чоловіків-королів, а отже, лицарі-васали Ланселот і Трістан пішли проти волі своїх
сюзеренів. Схожими є й епізоди боротьби головних героїв проти чудовиськ і ворогів, і сама
ця боротьба як мотивація отримання “в нагороду за подвиги” дружин королями Артуром і
Марком (останнім, щоправда, не за свої, а за Трістанові подвиги
Существуют два основных способа интерпретации сюжета и вечных образов легенды о Тристане и Изольде: 1) полностью восстанавливаются сюжет и персонажный состав легенды, исходные связи между героями, ведущие мотивы; 2) сюжет подвергается полной или частичной редукции, при которой главными героями остаются Тристан и Изольда, но происходит замена традиционных персонажей новыми, воспроизводится отдельный эпизод легенды или только имена Тристана и Изольды.
Питання 5 “Роман про Трістана та Ізольду”: проблематика, сюжет, система образів, художні особливості.
у романі міститься об'єктивна критика феодального суспільства, звучить протест проти жорстоких шлюбних установ і прославляється земна любов, яка долає всі перешкоди, звеличує людину і торжествує навіть над смертю. Успіх роману забезпечила не тільки любовна тематика — роман приваблює розкриттям духовного світу героїв, спробою розкрити психологію кохання, що було невідомим для інших середньовічних жанрів . Привертають увагу також картини тогочасного побуту, зображення людей різних прошарків, звичаїв, «божих судів» та ін.
У першій частині образ Тристана - це типовий образ епічного героя з багатирської казки, посилений рисами ідеального лицаря. Така відмова Тристана платити ворогам данину, його перемога над міфологічними по своєму походженню і функціям "чудовиськами" - Морхольтом і драконом, його поведінка в якості бездоганного васала і т. п. Коротша, в першій частині Тристан виступає як традиційний для мифо-эпики представник світу "своїх", внутрішньо гармонізованого і пронизаного надособистими ідеалами.
Тристан упродовж усього роману показує себе як людина вірна дружбі, великодушний до ворогів, безкорисливий і добрий. Він терплячий і незлопам'ятний, постійно прагне до нового і відважно б'ється з ворогами.
У свою чергу Ізольда, хоч і відійшла на другий план, але своєї чарівливості і значення не втратила. Часом вона здається мені хоробрішою, серйознішою і дорослішою, ніж Тристан. Напевно важко бути у шл, якого вона побачила уперше практично в день весілля. Ще важче "любити" вбивцю свого брата, приховувати від чоловіка свої "справжні" емоції і не бути поміченою на публіці - навички, що вимагають витонченості, кмітливості і спритності. На додаток, Ізольда родом з ворогуючої країни, а звичаї і традиції королівства Марка їй чужі. Як тільки вона не з'їхала з глузду від стресу, життєвих випробувань і тривалої депресії?
Король Марк - найменш очевидний персонаж в моєму розумінні роману. Його поведінка в сімейному житті повністю відбивається на політиці, що проводиться. Будучи сліпим або шалено закоханим, він не помічає зрад дружини і зради васала. В якості короля він не визнає нацьковування наближених лицарів на Тристана і їх бажання позбавитися від нього. Я замислююся, чи дійсно Марк такий хороший король, улюблений народом? Так, він милостивий, що ми бачимо в одному з епізодів, коли він не вбиває закоханих в лісу. У інші моменти він більше запальний, податливий емоціям і діє без роздуму.
У творі немає негативних героїв за винятком чотирьох баронів і велетня Морольта. Всі інші − на боці героїв і всіляко допомагають закоханим. Брат Ізольди Білорукої Каерден також страждає, він розривається між любов’ю до своєї сестри і до друга Трістана. Він схиляється перед коханням Трістана та Ізольди Золотокосої і в кінці пливе до Корнуельсу, щоб привезти до помираючого Трістана його кохану. Бранжієна – молода служниця Ізольди Білявої і її подруга, вона вірно та віддано служить своїй пані. Весь час допомагає закоханим і не раз рятує їх Юлія Бойко. Лицарський роман «Трістан та Ізольда»… 33 від викриття. Паралельно з образами героїв спостерігаємо розвиток образів природи. Образ моря у романі відіграє важливу роль фону, на якому відбуваються події, і роль «ланцюжка», який пов’язує важливі композиційні елементи. Море виходить на сцену в найважливіші, кульмінаційні моменти сюжету. Воно безмежне, таємниче, оманливе. Воно втручається в долю героя, перекроюючи її на свій розсуд.
Проаналізувавши події описані в романі, ми нарешті можемо визначити, що в основі сюжету історії про любов Тристана і Ізольди лежить зіткнення боргу і особистого почуття. Це головний конфлікт твору, він же спричиняє за собою розвиток конфлікту, що відбувається між індивідуальними прагненнями і нормами поведінки, що встановилися за багато віків. Цікаве те, що в різних версіях роману відношення авторів до героїв сильно різниться - залежить це від того, яку сторону приймають вони самі в цьому конфлікті. Наприклад, німецький мораліст Готфрид Страсбурзький засуджує молодих людей, що постійно брешуть, шахраюють і зневажають громадські закони моралі. У багатьох версіях, навпаки, король Марк представлений як підступна, підла людина, яка усіма силами прагне завадити любові героїв. Тому і виправдовуються герої, які просто воюють з Марком його ж зброєю, а Ізольда просто віддає перевагу чесному і відважному Тристану над своїм підступним чоловіком.
У більшості ж версій симпатії авторів, звичайно на стороні закоханих.
Особливості конфлікту. Його відмінні риси. Як я вже помітила, головний конфлікт роману зовсім не любовний, як здається на перший погляд, а соціальний. Адже в романі ми бачимо зіткнення соціальних норм і істинного почуття, якому ці норми заважають. Але не варто забувати, що любовний конфлікт тісно пов'язаний з головним протиріччям роману. Дуже важливо відмітити присутність в романі любовного напою. Попри те, що ми бачимо засудження моральних законів, які заважають справжній любові, автор ще сам не до кінця упевнений у своїй правоті. Адже він показує нам любов Тристана і Ізольди не як зріле почуття, а як щось чаклунське, то, над чим самі герої не владні.
І попри те, що вони мучаться свідомістю своєї гріховності, вони нічого не можуть поробити зі своїми почуттями. Любов тут - темне, демонічне почуття, ми можемо згадати, що таке ж сприйняття любові було характерне для древніх міфів. Це повністю суперечить куртуазному розумінню любові. Цікаве те, що смерть над цією любов'ю теж не владна : з їх могил виростають два кущі і сплітаються гілками, які неможливо роз'єднати так само як і самих героїв. Чому їх любов злочинна? Ми пам'ятаємо, що Тристан не повинен любити Ізольду, тому що вона дружина його дядька - короля Марка. А Ізольда не просто не може любити Тристана із-за свого заміжжя, але і тому що саме він убив у битві її дядька Морольда.
Але любовний напій примушує дівчину забути все і полюбити героя. Саме любов штовхає дівчину на жахливі і відчайдушні вчинки - вона трохи не вбиває свою служницю Бранжьену просто тому, що вона знає про любов Тристана і Ізольди і більше того - допомагає їм і навіть лягає замість Ізольди в ліжко з королем в першу шлюбну ніч, щоб відвести від дівчини підозри в невірності. Дуже важливе те, як з'являється перед нами в цьому конфлікті дядько Тристана і чоловік Ізольди - король Марк. Як я вже писала вище, в деяких версіях роману він представляється підступним лиходієм, проте у більшості варіантів ми бачимо по-людськи добру і благородну людину.
Не дивлячись ні на що він любить свого племінника, і навіть розуміючи, що поведінка Тристана і Ізольди псує його репутацію, він зберігає людську гідність. Можна згадати епізод, коли він бачить Тристана і Ізольду сплячим в лісі і не вбиває їх, тому що між коханими лежить меч. Образ Марка дуже важливий для нас. Адже якщо він не є підступним лиходієм і жаліє коханих, означає він цілком міг би їх пробачити і відпустити зі світом, і йому заважають тільки наклепи злісних баронів при дворі короля і прийняті норми, яке приписували Марку необхідність убити коханців, що обманюють його. У романі Жозефа Бедье говориться, що "коли король Марк дізнався про смерть тих, що люблять, він переправився за море і, прибувши у Бретань, велів зробити дві труни: один з халцедону - для Ізольди, інший з берилу - для Тристана.
Він відвіз в Тинтагель на своєму кораблі дорогі йому тіла і поховав їх в двох могилах біля однієї каплиці, справа і зліва від її абсиди. Вночі з могили Тристана виросла тернина, покрита зеленим листям, з міцними гілками і запашними кольорами, який, перекинувшись через каплицю, пішов в могилу Ізольди. Місцеві жителі зрізували тернину, але на інший день він відродився, такий же зелений, такий, що цвіте і живучий, і знову заглибився в ложу білявої Ізольди. Тричі хотіли його знищити, але марно. Нарешті, повідомили про це диво короля Марка, і той заборонив зрізувати тернину". Це також показує благородство короля і те, що він зміг пробачити Тристана і Ізольду.
Підводячи підсумок, ми можемо сказати, що роман про Тристана і Ізольду - цей не просто прекрасний твір про любов улюблених в європейській літературі героїв. Адже в романі ми знайдемо не лише історію стосунків Тристана і Ізольди, але ще і новаторське сприйняття соціальних норм, із-за яких закоханим не вдається бути разом. По суті, автор завжди залишається на стороні героїв, розуміє і не засуджує їх. Звичайно, він примушує Тристана і Ізольду відчувати муки совісті із-за своєї гріховної любові, але все таки він не звинувачує їх, таким чином визнаючи, що любов коштує вище за усі соціальні засади.
Композиція. У рицарських романах композиція зазвичай лінійна - події йдуть одно за іншим. Тут ланцюг ламається + симетрія епізодів. Кожному епізоду на початку роману відповідає дзеркальне відображення в похмуріших тонах: історія народження Т. - розповідь про смерть; вітрило Морольда (перемога, тріумфування) - вітрило Ізольди (навмисний обман, смерть), отрута Дракона, від якого виліковує И., - рана від отруєної зброї, але И. поруч немає і так далі
Вопрос 6 Поняття куртуазного кохання в контексті середньовічної культури. (Теоретичне джерело №2)«Трістан та Ізольда» – це роман про вірність чи зраду? Аргументуйте свою думку прикладами з тексту.
На зміну героїчному епосу раннього середньовіччя в дванадцятому столітті приходить новий жанр - роман, якому призначено було довге життя в мистецтві, - аж до наших днів. У середньовічному романі головною дійовою особою залишався лицар, проте вигляд його і внутрішній світ зазнали істотні зміни. Будучи епічним героєм, лицар підкорював своєю молодецькою завзятістю, яку він невпинно демонстрував, б'ючись з чужоземними іновірцями. Такий був Роланд - племінник і вірний васал свого короля, Карла Великого. Передсмертні розмови відважного воїна Роланда звернені до Бога і Короля. Але ось що дивно: що гине, лицар так і не згадав про свою наречену Альде, сестру його соратника і друга Оливьера. Дізнавшись про загибель коханого, Альда померла з горя, про що, втім, без особливих подробиць і деталей повідомляє оповідач.
Герой рицарського роману в доблесті не поступається героєві епічному. Ратного мистецтва у нього аж занадто, бо він запросто самостійно б'ється з цілим полчищем супостатів. Але воює він тепер не стільки за короля, скільки заради слави, яка йому потрібна, щоб завоювати серце Прекрасної Дами, в ім'я якої він здійснює безліч подвигів. Стосунки ж лицаря з королем теж дещо змінилися. Благородний паладин свого короля, залишаючись васалом, набуває нерідко дещо іншого статусу: друга і повіреного монарха. Іноді лицар по наказу короля здійснює подвиг, але пов'язаний героїчний вчинок не з політикою, а особистим життям. Наприклад, Тристан вирушає на завоювання Ізольди. Заморській красуні належить стати дружиною короля Марка, який доводиться йому дядьком.
Дистанція між васалом і королем скорочується, лицар потрапляє в число наближених. Конфлікт роману про Тристана і Ізольду будується на тому, що васал стає суперником самого короля, що в героїчному епосі було б абсолютно неможливо. Любовні переживання героїв розкриваються з великою психологічною переконливістю, почуття їх позбавлені статичності, переслідування закоханих тільки стимулюють їх пристрасть. На відміну від Роланда, герої рицарських романів неодмінно закохані, любов рухає ними, примушуючи викликати на поєдинок всякого роду лиходіїв і чудовиськ, битися з могутніми велетнями і підступними карликами. Подвиг набуває особового сенсу, героїка стає щонайпершим способом самоствердження.
Проте, як вже говорилося, однієї хоробрості недостатньо. До героїчного ідеалу в рицарському романі приєднався ідеал естетичний. Який був лицем своїм Роланд, крізь забрало було і не розгледіти, а в рицарському романі герой, будь то Тристан або Ланселот, обов'язково гарний собою. Так само він завжди чемний, ввічливий, щедрий, стриманий у вираженні почуттів. Вишукані манери переконують у благородному походженні героя. Лицар знатний, тому вже своєю поведінкою він височіє над підлим людом.
Любов для лицаря - насолода земного життя, а та, кому віддав він своє серце, є живим тілесним втіленням Мадонны. Ці якості складали основу куртуазии. Cour - по-французьки двір, але "куртуазний" не означає тільки "придворний", це ще означає "вишуканий", "ідеальний", "піднесений", "витончений" і включає ще безліч достоїнств. Куртуазна любов рідко бувала взаємною. Пристрасть невід'ємна від страждання. Любов в рицарській поезії - це поклоніння і завоювання. Разом з романом, лицарі створили свою лірику із строго регламентованими жанрами. Альба оспівувала жаль розлуки удосвіта, в пасторалях лицар домагався любові пригожої пастушки, в сирвентах належало обговорювати політичні питання, а в тенсонах вести філософський диспут.
Куртуазна любов — це середньовічна європейська концепція лицарського благородства і вираження любові і захоплення.[1] Як правило, стосунки куртуазної любові були таємницею і мали місце тільки серед дворянства.[2] Її також зазвичай не було між чоловіком і дружиною.[3]Літературний контекст лицарської любові можна знайти в більшості видатних авторів середньовіччя, серед них — це Джефрі Чосер, Джон Гауер, Данте, Марі-де-Франс, Кретьєн де Труа, Готфрід Страсбурзький і сер Томас Мелорі. Середньовічні жанри, в яких мотиви куртуазної любові можна знайти — це лірика, романтика і алегорії.Історичний аналіз куртуазної любові проводиться на перетині різних історичних шкіл. Такого роду історична школа, що розглядає раннє середньовіччя, що акцентує увагу на манірності і патріархальності теократії, дивиться на куртуазну любов як на „гуманістичну“ реакцію на пуританський образ католицької церкви[19]. На думку вчених, які притримуються цієї точки зору, куртуазна любов є умовою для піднесення жіночності як носія благородства, духовних і моральних сил, на відміну від західноєвропейського середньовічного шовінізму стосовно жінок, яких вважали близькими до темних сил. Засудження куртуазної любові на початку 13 століьья в Церкві як щось еретичне.
ПРО ЗРАДУ
На перший погляд може здатися, що історія Трістана та Ізольди – це оповідь не тільки про любов, а й про зраду. Справді, королева Ізольда багаторазово зраджує свого чоловіка, короля Марка. До того ж і Трістана не можна вважати вірним Ізольді Білокурій: узявши з нею шлюб, він мріє про іншу жінку, потай шле до неї гінця, сподівається на побачення із нею. Та це хибний погляд. Ізольда поєднала своє тіло, душу й життя з Трістаном на кораблі, по дорозі до Тінтажеля, ще навіть не убачивши короля Марка. То хіба в такому разі її відмова від Трістана не була б справжньою зрадою?
Ізольда Злотокоса залишається вірною Трістанові протягом усього життя, не раз ризикуючи ним саме в ім’я цієї високої вірності. Трістан же, втративши надію на зустріч із королевою, вигнаний назавжди з її країни, щиро вірить, що, одружившись з Ізольдою Білокурою, забуде свою далеку кохану. Згодом він розуміє, що помилився, але зарадити біді вже не можна – і мужньо зустрічає смерть як визволення від тяжких ран, не тільки тілесних, а й душевних. Отже, не про зраду йдеться в легенді, а про збереження вірності своєму коханню. При цьому виникнення кохання Трістана та Ізольди можна трактувати по-різному. Історія з магічним напоєм ніби знімає із закоханих відповідальність за їхнє почуття: вони стають рабами фатальних обставин. Проте любовний напій можна розуміти і як символ неминущого, на все життя, кохання. Кохання Трістана та Ізольди невичерпне, воно не згасає з часом, а розпалюється ще дужче, незважаючи на все перешкоди. Більш того, можна сказати, що ці численні перешкоди й труднощі підтримують вогонь любові. Жертовність закоханих, які не шкодують життям, аби з’єднатися одне з одним, цілісність їхніх характерів, завдяки якій вони кидають виклик звичаям та умовностям свого оточення, - ось що творить із них постаті ідеальних коханців усіх часів.
У якійсь мірі героїв виправдовує те, що не вони винні у своїй пристрасті, вони полюбили зовсім не тому, що, що його, скажімо, залучила "Білокур" Ізольди, а її - "доблесть" Трістана, але тому, що герої по помилку випили любовний напій, призначений зовсім для іншого випадку. Таким чином, любовна пристрасть зображується у романі як результат дії темного початку, що вторгаються в світлий світ соціального світопорядку і загрожує зруйнувати його дощенту. У цьому зіткненні двох непримиренних принципів вже закладена можливість трагедійного конфлікту, що робить «Роман про Трістана та Ізольду» принципово докуртуазним твором в тому відношенні, що куртуазна любов може бути як завгодно драматичною, але вона - завжди радість. Любов Трістана та Ізольди, ж навпаки, приносить їм одне страждання.
«Вони знемагали нарізно, але ще більше страждали», коли були разом. «Ізольда стала королевою і живе в горі, - пише французький вчений Бедье, в дев'ятнадцятому столітті переказали роман у прозі, - У Ізольди пристрасна, ніжна любов і Трістан - з нею, коли завгодно, і вдень і вночі». Навіть під час поневірянь в лісі Моруа, де закохані, були щасливіше, ніж у розкішному замку Тинтажель, їхнє щастя отруювали важкі думки.
Хтось може сказати, що немає нічого краще любові, скільки б ложок дьогтю в цій бочці меду не було, але за великим рахунком те, почуття, яке відчувають Ізольда і Трістан, любов'ю не є. Дуже багато сходяться в тому, що любов - це з'єднання фізичного і духовного потягів. А в «Романі про Трістана та Ізольду» представлено лише одне з них, а саме плотська пристрасть.
Упізнайте даний уривок та поясніть, яке значення описувані події мають для розвитку основних мотивів твору – і чому.
Одного дня вітер ущух і спорожнілі паруси обвисли на щоглах. Трістан звелів причалити до якогось острівця, і там, стомлені з морської подорожі, вийшли на берег корнуельські рицарі та моряки. Тільки Ізольда та ще мала служниця з нею лишилися на кораблі. Трістан підійшов до королівни і заговорив з нею, намагаючись заспокоїти її серце. Сонце пекло, їх мучила спрага – і вони сказали дати собі напитись. Шукаючи якого-небудь питва, натрапила дівчина на той глечик, що доручила Бранжієні Ізольдина мати.
В результаті Ізольда і Тристан безнадійно закохалися один в одного, що і послужило причиною трагедії : від туги закохана помирає, їх ховають в двох могилах по обидві сторони храму, але тернина, за ніч що перекинувся через храм, зв'язує їх навіки.
мотив неконтролируемой страсти
Упізнайте даний уривок та визначите, який мотив куртуазного кохання тут присутній.
– Не можу я далі так жити. Не кажу, що я каюся в любові моїй до Трістана, що я ремствую за любов його до мене. Ми покохалися навіки. Але принаймні тіла наші повинні бути розлучені.
В принципі виправдовуючи любов Тристана і Ізольди як велику пристрасть, одночасно чуттєву" і піднесену, Тома 6 певний момент, у зв'язку з розлученням Тристана і Ізольди після періоду життя в лісі,, розділяє неоплатоническим чином "плоть" і "душу" : тепер Марку належить плоть Ізольди, а Тристану - її душа. Таке розділення відповідає куртуазній "нормі".
Упізнайте даний уривок та визначите, який мотив куртуазного кохання тут присутній.
Він одвіз на кораблі до Тінтажеля їхні любі йому тіла і там поховав їх біля каплиці у двох могилах по обидва її боки. За ніч із Трістанової могили виріс зелений терновий кущ з могутнім гіллям, увесь укритий пахучими квітками; він перегнувся через каплицю і вріс в Ізольдину могилу. Люди були зрубали його, та другого дня він виріс знову такий само зелений, квітчастий та живучий і знову заглибився до останнього ложа Ізольди Злотокосої. Тричі спитувалися його знищити, та дарма. Нарешті переказано про це диво королю Маркові. Король назавжди заборонив рубати той терен.
Мотив что любовь сильнее смерти