Ім'я файлу: СЗ 7 Право України за роки Другої світової війни та в повоєнні р
Розширення: docx
Розмір: 32кб.
Дата: 29.03.2023
скачати
Пов'язані файли:
songrova-o.v.-informatika-urok-37-5.docx
Розширення: docx
Розмір: 32кб.
Дата: 29.03.2023
скачати
Пов'язані файли:
songrova-o.v.-informatika-urok-37-5.docx
4. Обов’язки громадян згідно Конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки 1978 року
Глава 6. Основні права, свободи і обов'язки громадян Української РСР
Стаття 37. Громадяни Української РСР мають усю повноту соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод, проголошених і гарантованих Конституцією СРСР, Конституцією Української РСР та радянськими законами. Соціалістичний лад забезпечує розширення прав і свобод, безперервне поліпшення умов життя громадян у міру виконання програм соціально-економічного і культурного розвитку.
Використання громадянами прав і свобод не повинно завдавати шкоди інтересам суспільства і держави, правам інших громадян.
Стаття 38. Громадяни Української РСР мають право на працю, — тобто на одержання гарантованої роботи з оплатою праці відповідно до її кількості та якості і не нижче встановленого державою мінімального розміру, — включаючи право на вибір професії, роду занять і роботи відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти та з урахуванням суспільних потреб. Це право забезпечується соціалістичною системою господарства, неухильним зростанням продуктивних сил, безплатним професійним навчанням, підвищенням трудової кваліфікації ї навчанням нових спеціальностей, розвитком систем професійної орієнтації і працевлаштування.
Стаття 39. Громадяни Української РСР мають право на відпочинок.
Це право забезпечується встановленням для робітників і службовців робочого тижня, що не перевищує 41 години, скороченим робочим днем для ряду професій і виробництв, скороченою тривалістю роботи в нічний час; наданням щорічних оплачуваних відпусток, днів щотижневого відпочинку, а також розширенням мережі культурно-освітніх і оздоровчих закладів, розвитком масового спорту, фізичної культури і туризму; створенням сприятливих можливостей для відпочинку за місцем проживання та інших умов раціонального використання вільного часу.
Тривалість робочого часу і відпочинку колгоспників регулюється колгоспами.
Стаття 40. Громадяни Української РСР мають право на охорону здоров'я.
Це право забезпечується безплатною кваліфікованою медичною допомогою, що подається державними закладами охорони здоров'я; розширенням мережі закладів для лікування і зміцнення здоров'я громадян; розвитком і вдосконаленням техніки безпеки і виробничої санітарії; проведенням широких профілактичних заходів; заходами щодо оздоровлення навколишнього середовища; особливим піклуванням про здоров'я підростаючого покоління, включаючи заборону дитячої праці, не зв'язаної з навчанням і трудовим вихованням; розгортанням наукових досліджень, спрямованих на запобігання та зниження захворюваності, на забезпечення довголітнього активного життя громадян.
Стаття 41. Громадяни Української РСР мають право на матеріальне забезпечення в старості, в разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, а також втрати годувальника.
Це право гарантується соціальним страхуванням робітників, службовців і колгоспників, допомогою по тимчасовій непрацездатності; виплатою за рахунок держави і колгоспів пенсій за віком, інвалідністю і в зв'язку з втратою годувальника; працевлаштуванням громадян, які частково втратили працездатність; піклуванням про громадян похилого віку і про інвалідів; іншими формами соціального забезпечення.
Стаття 42. Громадяни Української РСР мають право на житло.
Це право забезпечується розвитком і охороною державного і громадського житлового фонду, сприянням кооперативному та індивідуальному житловому будівництву, справедливим розподілом під громадським контролем жилої площі, яка надається в міру здійснення програми будівництва благоустроєних жител, а також невисокою платою за квартиру і комунальні послуги. Громадяни Української РСР повинні дбайливо ставитись до наданого їм житла.
Стаття 43. Громадяни Української РСР мають право на освіту.
Це право забезпечується безплатністю всіх видів освіти, здійсненням загальної обов'язкової середньої освіти молоді, широким розвитком професійно-технічної, середньої спеціальної та вищої освіти на основі зв'язку навчання з життям, з виробництвом; розвитком заочної і вечірньої освіти; наданням державних стипендій та пільг учням і студентам; безплатною видачею шкільних підручників; можливістю навчання в школі рідною мовою; створенням умов для самоосвіти.
Стаття 44. Громадяни Української РСР мають право на користування досягненнями культури.
Це право забезпечується загальнодоступністю цінностей вітчизняної та світової культури, які є в державних і громадських фондах; розвитком і рівномірним розміщенням культурно-освітніх закладів; розвитком телебачення і радіо, книговидавничої справи і періодичної преси, мережі безплатних бібліотек; розширенням культурного обміну з зарубіжними державами.
Стаття 45. Громадянам Української РСР відповідно до цілей комуністичного будівництва гарантується свобода наукової, технічної і художньої творчості. Вона забезпечується широким розгортанням наукових досліджень, винахідницької та раціоналізаторської діяльності, розвитком літератури і мистецтва. Держава створює необхідні для цього матеріальні умови, подає підтримку добровільним товариствам і творчим спілкам, організує впровадження винаходів і раціоналізаторських пропозицій у народне господарство та інші сфери життя.
Права авторів, винахідників і раціоналізаторів охороняються державою.
Стаття 46. Громадяни Української РСР мають право брати участь в управлінні державними і громадськими справами, в обговоренні і прийнятті законів та рішень загальнодержавного й місцевого значення.
Це право забезпечується можливістю обирати і бути обраними до Рад народних депутатів та інших виборних державних органів, брати участь у всенародних обговореннях і голосуваннях, у народному контролі, у роботі державних органів, громадських організацій та органів громадської самодіяльності, у зборах трудових колективів і за місцем проживання.
Стаття 47. Кожний громадянин Української РСР має право вносити в державні органи і громадські організації пропозиції про поліпшення їх діяльності, критикувати недоліки в роботі.
Службові особи зобов'язані у встановлені строки розглядати пропозиції та заяви громадян, давати на них відповіді і вживати необхідних заходів.
Переслідування за критику забороняється. Особи, які переслідують за критику, притягаються до відповідальності.
Стаття 48. Відповідно до інтересів народу і з метою зміцнення та розвитку соціалістичного ладу громадянам Української РСР гарантуються свободи: слова, друку, зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій.
Здійснення цих політичних свобод забезпечується наданням трудящим та їх організаціям громадських будинків, вулиць і площ, широким розповсюдженням інформації, можливістю використання преси, телебачення і радіо.
Стаття 49. Відповідно до цілей комуністичного будівництва громадяни Української РСР мають право об'єднуватися в громадські організації, які сприяють розвиткові політичної активності і самодіяльності, задоволенню їх різноманітних інтересів. Громадським організаціям гарантуються умови для успішного виконання ними своїх статутних завдань.
Стаття 50. Громадянам Української РСР гарантується свобода совісті, тобто право сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи або вести атеїстичну пропаганду. Розпалювання ворожнечі і ненависті у зв'язку з релігійними віруваннями забороняється.
Церква в Українській РСР відокремлена від держави і школа — від церкви.
Стаття 51. Сім'я перебуває під захистом держави.
Шлюб грунтується на добровільній згоді жінки та чоловіка; подружжя є повністю рівноправним у сімейних відносинах.
Держава виявляє піклування про сім'ю шляхом створення і розвитку широкої мережі дитячих закладів, організації і вдосконалення служби побуту та громадського харчування, виплати допомоги в разі народження дитини, надання допомоги і пільг багатодітним сім'ям, а також інших видів допомоги сім'ї.
Стаття 52. Громадянам Української РСР гарантується недоторканність особи. Ніхто не може бути арештований інакше як на підставі судового рішення або з санкції прокурора.
Стаття 53. Громадянам Української РСР гарантується недоторканність житла. Ніхто не має права без законної підстави увійти в житло проти волі осіб, які проживають у ньому.
Стаття 54. Особисте життя громадян, таємниця листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень охороняються законом.
Стаття 55. Поважання особи, охорона прав і свобод громадян — обов'язок усіх державних органів, громадських організацій і службових осіб.
Громадяни Української РСР мають право на судовий захист від посягань на честь і гідність, життя і здоров'я, на особисту свободу та майно.
Стаття 56. Громадяни Української РСР мають право оскаржити дії службових осіб, державних і громадських органів. Скарги повинні бути розглянуті в порядку і в строки, встановлені законом.
Дії службових осіб, які вчинені з порушенням закону, з перевищенням повноважень і які ущемляють права громадян, можуть бути у встановленому законом порядку оскаржені до суду.
Громадяни Української РСР мають право на відшкодування втрати, заподіяної незаконними діями державних і громадських організацій, а також службових осіб при виконанні ними службових обов'язків.
Стаття 57. Здійснення прав і свобод є невіддільним від виконання громадянином своїх обов'язків.
Громадянин Української РСР зобов'язаний додержувати Конституції СРСР, Конституції Української РСР і радянських законів, поважати правила соціалістичного співжиття, з гідністю нести високе звання радянського громадянина.
Стаття 58. Обов'язок і справа честі кожного здатного до праці громадянина Української РСР — сумлінна праця в обраній ним галузі суспільно корисної діяльності, додержання трудової дисципліни. Ухилення від суспільно корисної праці є несумісним з принципами соціалістичного суспільства.
Стаття 59. Громадянин Української РСР зобов'язаний берегти ї зміцнювати соціалістичну власність. Обов'язок громадянина Української РСР — боротися з розкраданням і марнотратством державного та громадського майна, дбайливо ставитись до народного добра.
Особи, які посягають на соціалістичну власність, караються за законом.
Стаття 60. Громадянин Української РСР зобов'язаний оберігати інтереси Радянської держави, сприяти зміцненню її могутності й авторитету.
Захист соціалістичної Вітчизни є священний обов'язок кожного громадянина Української РСР.
Зрада Батьківщини — найтяжчий злочин перед народом.
Стаття 61. Військова служба в рядах Збройних Сил СРСР — почесний обов'язок громадян Української РСР.
Стаття 62. Обов'язок кожного громадянина Української РСР — поважати національну гідність інших громадян, зміцнювати дружбу націй і народностей Радянської багатонаціональної держави.
Стаття 63. Громадянин Української РСР зобов'язаний поважати права і законні інтереси інших осіб, бути непримиренним до антигромадських вчинків, всемірно сприяти охороні громадського порядку.
Стаття 64. Громадяни Української РСР зобов'язані піклуватися про виховання дітей, готувати їх до суспільно корисної праці, ростити гідними членами соціалістичного суспільства. Діти зобов'язані піклуватися про батьків і надавати їм допомогу.
Стаття 65. Громадяни Української РСР зобов'язані берегти природу, охороняти її багатства.
Стаття 66. Турбота про збереження історичних пам'яток та інших культурних цінностей — обов'язок громадян Української РСР.
Стаття 67. Інтернаціональний обов'язок громадянина Української РСР — сприяти розвиткові дружби і співробітництва з народами інших країн, підтриманню і зміцненню загального миру.
6. Структура та діяльність Верховної ради України згідно Конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки 1978 року
20 квітня 1978 р. позачергова сесія Верховної Ради УРСР дев’ятого скликання прийняла нову Конституцію Української РСР. Сесія також прийняла «Декларацію Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки про прийняття і оголошення Конституції (Основного Закону) Української Радянської Соціалістичної Республіки», в якій оголошувалося про введення в дію Конституції УРСР з 20 квітня 1978 р. Як і Конституція УРСР 1937 р., нова Конституція республіки також визначила місце і роль Верховної Ради УРСР в системі державної влади, присвятивши їй низку статей, вміщених у главі 12, щомала назву «Верховна Рада Української РСР». За Верховною Радою УРСР було закріплено статус найвищого органу державної влади Української РСР (ст. 97). У частині другій ст. 97 Конституції УРСР 1978 р. зазначалося, що «Верховна Рада Української РСР правомочна вирішувати всі питання, віднесені Конституцією СРСР і цією Конституцією до відання Української РСР» . Такимчином, компетенція Верховної Ради УРСР новою Конституцією була прирівняна до компетенції УРСР, а Верховна Рада набула право розглядати і вирішувати будь-яке питання, у тому числі й таке, що належало до компетенції Президії Верховної Ради УРСР і Ради Міністрів УРСР. Таким чином, правовий статус Верховної Ради УРСР тепер повністю базувався «на марксистськоленінській ідеї повновладдя Рад, несумісний з теорією розподілу влади, яка категорично заперечувалась радянською доктриною» . Конституція УРСР 1978 р. пішла шляхом визначення і предметів виключного відання Верховної Ради УРСР. Так, прийняття Конституції УРСР, внесення до неї змін; затвердження державних планів економічного і соціального розвитку Української РСР, державного бюджету УРСР і звітів про їх виконання; утворення підзвітних їй органів здійснювалися виключно Верховною Радою УРСР. Конституція УРСР 1978 р. визнала кількісний склад Верховної Ради УРСР — 650 депутатів, які обиралися громадянами УРСР по виборчих округах з рівною кількістю населення (ст. 98). Конституція надавала Верховній Ради УРСР право обирати Голову Верховної Ради і чотирьох його заступників. На Голову Верховної Ради покладалося керування засіданнями Верховної Ради УРСР і відати її внутрішнім розпорядком. Сесії Верховної Ради повинні були скликатися двічі на рік. Передбачалася можливість скликання і почергових сесій Верховної Ради. Згідно з Конституцією УРСР, сесії Верховної Ради УРСР складалися з засідань Верховної Ради УРСР, а також засідань постійних та інших комісій Верховної Ради УРСР, що проводилися в період між ними. Конституція УРСР 1978 р. відносно чітко визначила правовий статус постійних комісій Верховної Ради УРСР. Так, згідно зі ст. 112 Конституції, Верховна Рада обирала з числа депутатів постійні комісії «для попереднього розгляду і підготовки питань, що належать до відання Верховної Ради Української РСР, а також для сприяння проведенню в життя законів Української РСР та інших рішень Верховної Ради Української РСР і її Президії, контролю за діяльністю державних органів і організацій»1 . Крім законодавчих повноважень Верховна Рада УРСР наділялася повноваженнями здійснювати контроль за діяльністю всіх підзвітних їй державних органів (ст. 113). У статті 114 Конституції УРСР визначалося, що порядок діяльності Верховної Ради УРСР і її органів визначався Регламентом Верховної Ради УРСР та іншими законами Української РСР, які видавалися на основі Конституції УРСР. Конституція УРСР 1978 р. визначила й деякі інші важливі положення організації та діяльності Верховної Ради УРСР. Конституція УРСР уповноважила Верховну Раду УРСР обирати Президію Верховної Ради УРСР — постійно діючий орган Верховної Ради УРСР, що був підзвітним їй у своїй діяльності і здійснював у межах, передбачених Конституцією, функції найвищого органу державної влади УРСР у період між її сесіями. У статті 108 Конституції наводився перелік предметів відання Президії Верховної Ради УРСР. Крім того, згідно з п. 1 ст. 109 Конституції УРСР 1978 р. Президія Верховної Ради УРСР наділялась правом у період між сесіями Верховної Ради (з наступним поданням на її затвердження на черговій сесії) вносити у разі необхідності зміни до чинних законодавчих актів Української РСР. Це положення Конституції певною мірою применшувало статус Верховної Ради УРСР як найвищого представницького органу державної влади, дозволяючи підзвітній їй Президії втручатися в законодавчу діяльність Верховної Ради УРСР. У віданні Верховної Ради УРСР Конституція УРСР 1978 р. залишила утворення Ради Міністрів УРСР — найвищого виконавчого і розпорядчого органу державної влади УРСР, обрання Верховного Суду УРСР. У наступні після прийняття нової Конституції УРСР роки були прийняті нормативно-правові акти, покликані забезпечити належну організацію та діяльність Верховної Ради УРСР, її органів, депутатів Верховної Ради УРСР. Так, 25 березня 1980 р. Верховна Рада УРСР затвердила Положення про постійні комісії Верховної Ради Української РСР . 25 березня 1980 р. Верховна Рада УРСР прийняла Регламент Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки. Регламент складався з 12 глав, у яких містилися 65 статей , і якими вперше за всю попередню історію існування Верховної Ради УРСР ретельно визначався порядок діяльності цього найвищого органу державної влади УРСР. Закріплений у Конституції УРСР у загальних рисах правовий статус депутата Верховної Ради УРСР досить детально був визначений у Регламенті Верховної Ради УРСР, Положенні про постійні комісії Верховної Ради УРСР, а також у Законі «Про порядок відклику депутата Верховної Ради УРСР», Положенні про організацію роботи з наказами виборців в Українській РСР від 30 вересня 1981 р., Положенні про депутатські групи і депутатські пости в Українській УРСР від 21 липня 1982 р. 4 19 грудня 1978 р. Верховною Радою УРСР був прийнятий Закон Української РСР про вибори до Верховної Ради Української РСР5 . Відповідно до Конституції УРСР 1978 р., інших законодавчих актів і здійснювала свою діяльність Верховна Рада УРСР, реалізуючи надані їй цією Конституцією повноваження. При цьому слід зазначити, що згідно з Законом «Про порядок введення в дію Конституції (Основного Закону) Української Радянської Соціалістичної Республіки», прийнятим 20 квітня 1978 р. Позачерговою сьомою сесією Верховної Ради УРСР дев’ятого скликання, Верховна Рада УРСР, обрана до прийняття Конституції УРСР 1978 р., здійснювала всі повноваження, що надавалися Верховній Раді новою Конституцією УРСР. Так, 19 грудня 1978 р. Верховна Рада прийняла Закон «Про Раду Міністрів Української РСР». Здійснюючи повноваження по верховному управлінню, Дев’ята сесія Верховної Ради УРСР дев’ятого скликання прийняла 27 червня 1979 р. постанову «Про стан та заходи по дальшому поліпшенню медичного обслуговування населення республіки в світлі положень Конституції СРСР і Конституції Української РСР та Закону Української РСР про охорону здоров’я» .
8. Функціонування місцевих органів влади в Україні згідно Конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки 1978 року.
VI. МІСЦЕВІ ОРГАНИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ І УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ РСР
Глава 14 Місцеві Ради народних депутатів[ред.]
Стаття 124. Органами державної влади в областях, районах, містах, районах у містах, селищах і селах Української РСР є обласні, районні в містах, селищні, сільські Ради народних депутатів.
Стаття 125. Місцеві Ради народних депутатів у межах своєї компетенції вирішують усі питання місцевого значення виходячи з інтересів громадян, які проживають на їх території, та державних інтересів, проводять у життя рішення вищестоящих органів державної влади, координують діяльність нижчестоящих Рад народних депутатів, забезпечують додержання законності і правопорядку, беруть участь в обговоренні питань республіканського значення, вносять з цих питань свої пропозиції.
Стаття 126. Місцеві Ради народних депутатів забезпечують комплексний соціально-економічний розвиток на своїй території, здійснюють керівництво підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями, які є їх комунальною власністю.
Відносини місцевих Рад народних депутатів з підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями, які не належать до комунальної власності, будуються на податковій і договірній основі в інтересах задоволення потреб населення та соціально-економічного розвитку території.
Стаття 127. Місцеві Ради народних депутатів приймають рішення в межах своїх повноважень, наданих їм законодавством Української РСР.
Рішення місцевих Рад є обов'язковими для виконання всіма розташованими на території Ради підприємствами, установами й організаціями, а також службовими особами і громадянами.
Стаття 128. Роботу обласних, районних, міських, районних у містах, селищних і сільських Рад народних депутатів організують голови цих Рад, які одночасно є головами їх виконавчих комітетів.
Сесії місцевих Рад народних депутатів скликаються головами цих Рад в міру необхідності, але не менш як чотири рази на рік.
Коло питань, які вирішуються виключно на пленарних засіданнях Ради, встановлюється Законом "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування".
Стаття 129. виключена згідно з Законом N 1213а-12 від 19.06.91.
Стаття 130. Місцеві Ради народних депутатів обирають з числа депутатів постійні комісії для попереднього розгляду та підготовки питань, що належать до відання місцевих Рад, а також для здійснення контролю за виконанням їх рішень.
Призначення і обрання посадових осіб до складу виконавчих комітетів місцевих Рад, інших створюваних ними органів, а також керівників відділів і управлінь виконавчих комітетів Рад провадиться при наявності висновку відповідних постійних комісій Рад народних депутатів.
Рекомендації постійних комісій місцевих Рад народних депутатів підлягають обов'язковому розглядові відповідними державними і громадськими органами, підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями. Про результати розгляду і вжиті заходи повинно бути повідомлено комісіям у встановлений ними строк.
Стаття 131. Місцеві Ради народних депутатів здійснюють свою діяльність у тісному зв'язку з трудовими колективами і громадськими організаціями, виносять найважливіші питання місцевого значення на обговорення громадян і ставлять їх на референдум, вживають заходів до розширення участі громадян у роботі Рад та підзвітних їм органів.
Глава 15 Виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів
Стаття 132. Виконавчими і розпорядчими органами місцевих Рад народних депутатів є виконавчі комітети, які обираються ними.
Виконавчі комітети не рідше одного разу на рік звітують перед Радами, які їх обрали, а також на зборах трудових колективів і за місцем проживання громадян.
Стаття 133. Виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів є безпосередньо підзвітними Радам, що їх обрали.
Стаття 134. Компетенція виконавчих комітетів місцевих Рад народних депутатів і порядок їх діяльності визначаються на основі цієї Конституції Законом "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування".
Стаття 135. Виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів приймають рішення і видають розпорядження в межах повноважень, наданих їм законодавством Української РСР.
Стаття 136. виключена згідно з Законом N 1213а-12 від 19.06.91.
Стаття 137. Після закінчення повноважень місцевих Рад народних депутатів їх виконавчі комітети зберігають свої повноваження аж до обрання Радами народних депутатів нового скликання виконавчих комітетів.
Стаття 138. Відділи і управління виконавчих комітетів утворюються місцевими Радами народних депутатів.
Відділи і управління виконавчих комітетів Рад народних депутатів керують дорученими їм галузями управління і підпорядковуються у своїй діяльності відповідній Раді та її виконавчому комітетові.
9. Донесення про події у СРСР№ 11, № 23, № 25 в 1941 р. Берлін, Начальник поліції безпеки і СД.... Секретна справа Райху
Витяг із «Донесення про події в СРСР № 11» керівника поліції безпеки та СД про реакцію на зростання активності групи С. Бандери серед українців-емігрантів на території Генерал-губернаторства, виявлення тіл вбитих НКВС мешканців міста та розстріли єврейського населення 3 липня 1941 р. Керівник поліції безпеки та СД Берлін, 3 липня 1941 IV A 1 — B. Nr. 1 B/41 g.Rs. [штемпель: таємна справа державного значення!] 25 примірників, […]26 примірник Донесення про події в СРСР № 11. […]27 Через зростання активності, передусім групи Бандери, різним провідним українським емігрантам було заборонено полишати місця свого проживання. Незважаючи на це, частина цих емігрантів направилася на територію Райху, начебто за дорученням імперських служб. Оскільки за зрозумілих причин окремі групи емігрантів прагнуть розгорнути широку діяльність, другого липня було вжито таких заходів: 1) різні українські провідні політичні емігранти були взяті під почесний арешт, зокрема у Генерал-губернаторстві, серед них також і Степан Бандера; 2) керівникам українських емігрантських організацій, що проживають у Райху, під загрозою суворих поліцейських заходів було ще раз вказано на те, щоб вони всіма способами подбали про те, щоб їхні члени дотримувалися даних їм вказівок; 3) всім українцям, що перебували у Генерал-губернаторстві, але мали місце проживання поза ним, наказується невідкладно залишити Генерал-губернаторство та повернутися до місць їхнього проживання, у протилежному випадку вони зазнають арешту. […]28 ІІ) Повідомлення оперативних груп та оперативних команд: […]29 Оперативна група В: місцеперебування на 2.7. [19]41 — Лемберг (радіозв’язок).
Оперативна команда 4а: місцеперебування — Лемберг. Оперативна команда 4b: місцеперебування — Лемберг. Оперативна команда 5: місцеперебування — Лемберг. За донесеннями, що заслуговують на довіру, росіяни перед відступом розстріляли бл[изько] 3 тис. мешканців міста. Тіла, складені штабелями та прикопані у в’язницях ДПУ30, мають ознаки численних пошкоджень31. Масштабні хвилювання серед населення; зігнано в одне місце вже одну тис. євреїв. Оперативна команда 6 повідомляє про розстріл 133 євреїв 2 липня 1941 р. […]32 Отримувачі33: райхсфюрер СС та керівник німецької поліції керівник поліції безпеки та СД керівники відомств I, II, III, V, VI та VII IV-[канцелярія] (3 прим.) IV D, IV D1, IV D2, IV D3, IV D4 IV E, IV E5 IV A 1 (5 — резерв)
Витяг із «Донесення про події в СРСР № 23» керівника поліції безпеки та СД про мародерство військовослужбовців угорської армії в окупованих районах Західної України 15 липня 1941 р. Керівник поліції безпеки та СД Берлін, 15 липня 1941 р. IV A 1 — B. Nr. 1 B/41 g.Rs. [штемпель: таємна справа державного значення!] [штемпель: інформаційний пост] 32 примірники, 21-й примірник Донесення про події в СРСР № 23 […]59 ІІ) Повідомлення оперативних груп та оперативних команд: […]60 1) Щодо просування угорських військ оперативна група61 доповідає таке: Угорці конфіскують всі продукти харчування, так що міста [Коломия] та Станіслав62, як і гірський район містечка Долина, за угорськими даними, перебувають на межі голоду. Угорська армія принципово дотримується позиції, що загалом немає приватної власності. Всі українці, як і місцеві поляки старшого віку, з якими розмовляли, пояснюють, що угорці лютували гірше за більшовиків. Оскільки південніше Дністра відбулося декілька вбивств ДПУ63, цей висновок видається не таким вже й безпідставним. Особлива увага приділяється українським [кооперативним] товариствам. Під час нашого перебування у Долині місцеве товариство було «реорганізоване». Устаткування численних заводських будівель було демонтовано, вивезено до Угорщини або зруйноване. У [Коломиї] було забрано навіть шкільні мікроскопи. Майбутня німецька адміністрація має рахуватися з тим, що південніше Дністра вона не знайде нічого з технічного майна, щоб здійснювати заходи з працевлаштування тощо. 2) В угорській армії колишні польські офіцери та євреї грають велику роль. Усні перекладачі майже всі без винятку євреї або босяки64. Були встановлені прізвища кількох колишніх польських офіцерів. Всі компетентні військові угорські структури виключно дружні до поляків, крім того, в більшості — дружні до євреїв. У Заліщиках і Станіславі полякам надавалася перевага; судячи з усього угорська польова жандармерія сприяє створенню польських формувань. У районі Заліщиків поляки співпрацюють з радянськими бандами65, які ще сидять по лісах. Угорські структури відмовляються брати до уваги вказівки на польську співпрацю з більшовиками. Всі офіцери зв’язку або євреї, або перебувають під єврейським впливом. [Особисто] була справа з шістьма офіцерами, які були чистими євреями. Керує, крім цього, польський офіцер із прізвищем [Дабровський]. 3) Українська міліція [за власною ініціативою] взяла під варту функціонерів та агентів НКВС. Місцевий комендант Станіслава розпорядився щодо їхнього звільнення. У Долині місцевий комендант співпрацює з [Міхеком], довіреною особою НКВС. У Станіславі [офіцер] Іс визнав, що не в курсі щодо більшовицьких агентів і не має інструкцій. 4) В українському питанні угорці зайняли неясну позицію. З одного боку українські службовці та члени кооперативів зазнають арештів або їм роблять попередження, частково через співпрацю з німецькими структурами по ту сторону Дністра. З іншого боку, терплять таку радикальну агітацію Бандери, якої не спостерігалося в жодному місці по ту сторону ріки66. Судячи з усього, за розпорядженням Ріко Яри, який об’їздив Чернівецьку область, повсюди [розвішані] оголошення українських очільників району та бургомістрів, які закликають всіх військовозобов’язаних зареєструватися для української армії. У Станіславі виходить цензурована газета, що публікує зображення та новини так званого «уряду Стецька». Вихідними пунктами агітації Бандери є Стрий і Галич. Провідні українські кола відмовляються від Бандери і Стецька, але вірять у формування уряду за згодою з Райхом. Угорці вірять в те ж саме і тому допускають призначені Стецьком місцеві органи68, але вживають заходів проти міліції та бургомістрів, так само проти населення. 5) У Коломиї з’ясувалося, що угорські солдати вривалися у магазини та займалися мародерством. Через деякий час вони залишали магазини і впускали зубожілих людей з вулиці. Вчасно з’явився кінокореспондент, який із задоволенням зафільмував погроми цього бидла69. 6) Православне духовенство повсюди налаштоване проти власного священика, по-дружньому налаштованого до Риму. Хомишин70, єпископ Станіславський, живе під угорським захистом тому, що українське населення відмовляється від нього через його дружнє ставлення до поляків. Загальним є переконання, що митрополит хоче примусити Хомишина до нового скасування целібату71. 7) Акції проти євреїв місцями проводяться міліцією. Наслідком було термінове втручання угорської армії. У Станіславі, в ресторані «Київ», можна було бачити провідних офіцерів разом з численними євреями. Всі українські [населені] пункти просили про німецьку допомогу тому, що вони бояться початку польського піднесення, підтриманого угорцями. У Заліщиках та його околицях зафіксовано [ознаки] підготовки до повстання.
УРИВОК З ДОНЕСЕННЯ ПРО ПОДІЇ В СРСР № 25
Берлін, 17 липня 1941 року.
Секретна справа Рейху!
Начальник поліції безпеки і СД.
(...)
II. Рапорти айнзацгруп та айнзацкоманд.
(...)
г) Пропаганда ОУН Бандери.
Вся діяльність групи Бандери по пропаганді здійснюється згідно з добре визначеним і продуманим планом.
Після проголошення «українського національного уряду»
у Львові, у інших містах в минулому польських воєводств Львова, Тернополя і Луцька, були організовані демонстрації за незалежність. Група Бандери організувала так звані пропагандистські групи, і, як тільки важлива місцевість займається німецькими військами, вони негайно влаштовують де-монстрації за незалежність й створюють на місцях автономні адміністративні органи. Крім того, вони поширюють оголошення, листівки, так само і нелегальні газети, в яких публікують заклики, виголошені по львівському радіо (проголошення народного українського уряду) й проводять пропаганду винятково на користь Організації Українських Націоналістів (ОУН), а точніше, групи Бандери. Ми наклали арешт на випуск різних газет ОУН, які видавалися без дозволу. Двадцять друкарень, реквізованих групою Бандери у перші дні входу в місто Львів, у них відібрано. (...)