2.3. Конфіденційне листування електронною поштою
Електронна пошта (E-mail, electronic mail) - це служба поштового зв'язку, в якій повідомлення передаються в електронному вигляді з використанням комп'ютерів і каналів зв'язку. Електронна пошта може пересилатись не тільки у глобальних мережах, а й у локальних. Розрізняють три варіанти організації електронної пошти;
проста (одне джерело - один одержувач);
списки розсилки (одне джерело - багато одержувачів);
телеконференції і дискусії (багато джерел - багато одержувачів).
Електронний лист має чітко визначену структуру:
поштова адреса відправника («From»). Деякі програми надають можливість відправити лист від імені іншого користувача;
поштова адреса одержувача («То»). У разі відправлення відповіді (Reply) на одержаний лист у поле адреси одержувача заноситься адреса автора початкового листа, а в поле теми - та сама тема з приставкою «Re»;
копія («СС») - додаткові адреси. Це необов'язкове для заповнення поле, вміст якого буде доступний усім одержувачам листа;
невидима копія («ВСС») - додаткові адреси, недоступні для решти адресатів;
тема («Subject») - необов'язкове, але бажане для заповнення поле;
текст листа.
Також користувач може задавати додаткові ознаки листа: пріоритет листа, який впливає на черговість його відправлення, необхідність автоматичного інформування про доставку тощо.
Тема 3.
Організація пошуку правової інформації в інтернеті
3.1. Основні поняття комп'ютерних мереж
Комп'ютерні мережі є одним з основних видів телекомунікацій. Комп'ютерна мережа - це сукупність каналів передавання даних і/або засобів комунікації, які з'єднують окремі ЕОМ і дають змогу використовувати спільні програмні й технічні засоби для організації зв'язку.
Основним призначенням комп'ютерних мереж є: обмін даними; розподіл ресурсів - спільне використання обчислювальних потужностей (ресурсів процесора), периферійних пристроїв (принтерів, графічних пристроїв); розподіл даних і програмних засобів.
Існування та функціонування мереж визначається протоколами і стандартами.
Протокол - це сукупність правил (визначень, домовленостей), які регламентують формат і процедури обміну інформацією між двома або більшою кількістю незалежних пристроїв чи процесів.
Створення протоколів диктується необхідністю організації повноцінної взаємодії технічних і програмних засобів різних вузлів мережі. З'єднати два комп'ютери кабелем - цього ще замало, аби забезпечити комунікації: кожен учасник зв'язку надсилатиме повідомлення, які не будуть зрозумілі одержувачам.
Роботи зі стандартизації провадять як національні, так і міжнародні організації. Серед найбільш впливових можна назвати такі: Міжнародна організація зі стандартизації, Міжнародний союз з телекомунікацій, Європейська асоціація виробників комп'ютерів, Американський інститут національних стандартів, інститут інженерів з електроніки і радіоелектроніки.
За розмірами розрізняють локальні та глобальні мережі. Локальна обчислювальна мережа (ЛОМ), як правило, зв'язує не більше сотні вузлів в одній локальній зоні (не більше 10 км). Глобальна мережа може охоплювати територію регіону, держави чи кількох країн, з'єднувати як окремі ЕОМ, так і локальні мережі (більше 1000 км). Проміжним класом є корпоративні (муніципальні) мережі - будь-який із перерахованих вище видів, однак апаратура, програмне забезпечення, канали зв'язку та право доступу до них належать конкретній організації.
Усі пристрої мережі можна розділити на три великі функціональні групи: робочі станції (РС); сервери мережі (СМ); комунікаційні вузли (КВ).
Відповідно до Закону України «Про Національну систему конфіденційного зв'язку» від 10 січня 2002 р. № 2919-III терміни вживаються в такому значенні:
спеціальна телекомунікаційна система (мережа) - телекомунікаційна система (мережа), призначена для обміну інформацією з обмеженим доступом;
спеціальна телекомунікаційна система (мережа) подвійного призначення - спеціальна телекомунікаційна система (мережа), призначена для забезпечення телекомунікацій (електрозв'язку) в інтересах органів державної влади та органів місцевого самоврядування, з використанням частини її ресурсу для надання послуг іншим споживачам;
Національна система конфіденційного зв'язку - сукупність спеціальних телекомунікаційних систем (мереж) подвійного призначення, які за допомогою криптографічних та/або технічних засобів забезпечують обмін інформацією з обмеженим доступом, крім інформації, що становить державну таємницю, в інтересах органів державної влади та органів місцевого самоврядування, створюють належні умови для їх взаємодії в мирний час та у разі введення надзвичайного і воєнного стану;
суб'єкти Національної системи конфіденційного зв'язку - органи державної влади та органи місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи, що беруть участь у створенні, функціонуванні, розвитку та використанні цієї системи.
3.2. Основні поняття інтернету
Інтернет - це всесвітня система об'єднаних комп'ютерних мереж для зберігання і передачі інформації. Часто згадується як «всесвітня мережа» або «глобальна мережа» і навіть просто «мережа». Побудована на базі протоколів TCP/IP. На основі Інтернету працює всесвітня павутина (WWW - World Wide Web).
У середині 2018 року кількість користувачів мережею досягла 4,5 млрд. Багато в чому це зумовлено широким розповсюдженням стільникових мереж із доступом до інтернету в стандартах 3G і 4G, розвитком соціальних мереж і здешевленням вартості інтернет-трафіку.
На даний час підключитися до інтернету можна через супутники зв'язку, радіоканали, кабельне телебачення, телефон фіксованого зв'язку, стільниковий зв'язок, спеціальні оптико-волоконні лінії або навіть кабелі електроживлення.
Об'єднання мереж різної архітектури і топології стало можливим завдяки протоколу IP (Internet Protocol) і принципу маршрутизації пакетів даних за протоколом TCP (Transmission Control Protocol).
В основу маршрутизації в інтернеті покладено ІР-адресу. ІР-адреси - це 32-бітові числа, що розбиваються на октети (восьмибітові числа), які записують у вигляді десяткових чисел, наприклад 124.44.186.11. Перші три частини адреси позначають належність до певного класу мереж, а остання є унікальною для окремого комп'ютера. Коли формується мережа, їй присвоюється номер, який визначає кількість машин у межах цієї мережі. ІР-адреси окремим машинам призначають із заданого діапазону. Інформація, що передається, розбивається на пакети, у кожному з яких вказується адреса. Пакети доставляються незалежно один від одного і збираються у вузлі-одержувачі.
Для зручності користувачам надається інша система, що ґрунтується на символьних ідентифікаторах, так звана доменна адресація - за таким шаблоном:
Як приклад розглянемо доменне ім'я uzhnu.edu.ua,
в якому ua - домен 1 -го рівня (вказує на країну), edu - домен 2-го рівня (вказує на належність освітній установі), uzhnu - домен 3-го рівня (вказує на навчальний заклад).
Більшість імен короткі (до 8 символів), вони не можуть містити пропусків і зазвичай записуються буквами в нижньому регістрі. Двоє користувачів, які працюють на одному комп'ютері, не можуть мати однакових імен. Домен, який вказується слідом за крапкою, може складатися з кількох піддоменів, назви яких також відокремлюються крапками, наприклад .kiev.ua.