1. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО НАУКУ ТА НАУКОВО-ДОСЛІДНУ РОБОТУ
1.1. Наука як система знань.
1.2. Наукові дослідження, їх особливості.
1.3. Суть наукового пізнання.
1.4. Основні етапи наукового пізнання.
1.5. Класифікація видів науково-дослідних робіт.
1.6. Організація науково-дослідної роботи в навчальному закладі
1.7. Навчально-дослідна робота студентів.
1.1. Наука як система знань
Наука – це одна з форм людської свідомості, яка є системою знань про закони розвитку природи і суспільства. Наука розподіляється на гуманітарні (суспільні) і природничі науки. До перших належать: історія, філософія, політична економія, право, мовознавство і т.п. До других – математика, фізика, хімія, біологія, геологія, астрономія, техніка та ін.
Одна з головних функцій науки і її цілей – пізнання об’єктивного світу. Наука створена для безпосереднього виявлення істотних сторін усіх явищ природи, суспільства і мислення.
Сучасна наука є двигуном науково-технічного прогресу. Вона визначає його контури і темпи розвитку. Упровадження науки у виробництво виражається у підвищенні продуктивності праці, створенні нових машин і матеріалів, поліпшенні експлуатаційних показників, надійності і довговічності продукції, зниженні її собівартості.
Свої положення будь - яка наука обґрунтовує достовірними доказами і практикою, що є об’єктивним критерієм істинності наукових досліджень. Довідність істинності наукових знань – головна особливість науки.
При тлумаченні явищ у природі і суспільстві наука спирається на той чи інший світогляд. Помилковість у філософських поглядах призводить до невірних шляхів пошуку й узагальнення в науці, до неправильного розуміння можливості пізнання. Світ пізнаваний, але абсолютна істина складається з ряду відносних істин, що наближають людство до ідеального знання.
У науково-виробничих об’єднаннях виникнення нових наукових ідей визначається актуальною потребою виробництва, а закінчені наукові розробки стають базою корінної модифікації виробничих процесів, що приводить до створення принципово нових конструктивних рішень і технологій, підвищенню ефективності і якості продукції, що випускається.
Сучасна наука перетворюється в складний і безупинно зростаючий соціальний організм, у найбільш рухливу практичну (продуктивну) силу суспільства. Розвиток науки – вихідний пункт для революціювання практики, створення нових галузей виробництва й удосконалювання суспільних відносин.
1.2. Наукові дослідження, їх особливості
Наукове дослідження – це процес пізнання нового явища і розкриття закономірностей зміни досліджуваного об’єкта в залежності від впливу різних факторів для наступного практичного використання цих закономірностей.
У спрощеному виді послідовність виконання наукового дослідження показана на рис. 1.1
Рис.1.1. Структурна схема наукових досліджень
Наукове дослідження повинне бути творчим. Творчість спрямована на створення нових цінностей, раніше невідомих. Творчість характерна і для наукової праці, тому що основними її результатами є нові раніше невідомі факти, явища, відкриття, закони, технічні рішення і т.д.
Одержання нових наукових даних – соціальна потреба суспільства. Це обумовлено необхідністю підвищення продуктивності праці в умовах зростаючої потреби людей і ощадливого ставлення до сировинних ресурсів. Наукові дослідження спрямовані на вирішення цих завдань, у результаті чого прискорюється розвиток науково- технічного прогресу.
Оптимізація технологічних процесів пов’язана з проявом закону єдності і боротьби протилежностей. Наприклад, при визначенні оптимальних параметрів автомобільної дороги враховують протиріччя між надійністю роботи дороги, з одного боку, і її економічністю – з іншого.
Результати наукової діяльності характеризуються новизною, оригінальністю й унікальністю. Вони ні при яких умовах не можуть бути масовими. Повторення в науковій праці можливе лише при необхідності підвищення надійності результатів дослідження.
У зв’язку з цією особливістю науковець повинен мислити оригінально, нестандартно, широко використовуючи при цьому наукові абстракції – категорії, поняття і т.п. У сфері сформованих уявлень важко знайти що-небудь нове, до них люди звикають, що є серйозною перешкодою для одержання нових наукових результатів.
1.3. Суть наукового пізнання
Знання – перевірений практикою результат пізнання дійсності, адекватне її відображення у свідомості людини; знання – це ідеальне відтворення у мовній формі узагальнених уявлень про закономірні зв’язки об’єктивної реальності світу.
Функціями знання є узагальнення розрізнених уявлень про закономірності природи, суспільства і мислення; збереження в узагальнених уявленнях усього того, що може бути застосовано в практичній діяльності.
Розвиток без знання неможливий, адже все, що створюється, залежить від нього. Для того, щоб розвиватись, слід перетворювати ресурси в речі, а для цього необхідні знання. У найбільш економічно розвинутих країнах приділяється настільки велика увага інформації та знанням, що вони стали важливим чинником, який визначає рівень життя у більшій мірі, ніж земельні ресурси, машини, праця.
Знання є продуктом діяльності людей, спрямованої на перетворення дійсності. Процес руху людської думки від незнання до знання називають пізнанням, в основі якого лежить відображення об’єктивної дійсності у свідомості людини в процесі її суспільної, виробничої і наукової діяльності, іменованою практикою. Потреби практики виступають основною і рушійною силою розвитку пізнання, його метою. Людина пізнає закони природи, щоб опанувати силами природи і поставити їх собі на службу.
Наукове пізнання – це дослідження, яке характерне своїми особливими цілями, завданнями, методами отримання і перевірки нових знань з метою оволодіти силами природи, пізнати закони розвитку суспільства і поставити їх на службу, впливати на хід історичних подій.
Основою, рушійною силою пізнання є практика, яка дає науці фактичний матеріал, що потребує теоретичного осмислення. Пізнання виростає з практики, але потім саме спрямовується на практичне оволодіння дійсністю. Від практики до теорії і від теорії до практики, від дії до думки і від думки до дійсності – така загальна закономірність поведінки людини в навколишній дійсності.
Практика є початком, вихідним пунктом і одночасно природним завершенням будь-якого процесу пізнання. Діалектика процесу пізнання виражається в протиріччі між обмеженістю наших знань і безмежною складністю об’єктивної дійсності, між суб’єктивною формою і об’єктивним змістом людського пізнання, в необхідності боротьби думок, що дозволяє шляхом логічного доведення і практичною перевіркою встановити істину.
Теорія пізнання – це вчення про закономірності процесу пізнання навколишнього світу, методи і форми цього процесу, про істину, критерії і умови її доведення. Процес пізнання зводиться від живого спостереження до абстрактного мислення і від нього до практики.
Мислення – це опосередковане і узагальнене відображення в розумі людини суттєвих властивостей, причинних і закономірних зв’язків між об’єктами і явищами.
Наука становить суть людських знань. Кант визначає науку як сукупність знань, упорядкованих згідно з певними принципами, закономірностями і зв’язками. Розкриваючи закономірні зв’язки дійсності, наука виражає їх в абстрактних поняттях, схемах.
Тому істинне наукове знання є об’єктивним, незалежним від праць і відкриттів учених. Разом із тим наукове знання може бути відносним і абсолютним.
Відносне знання – знання, яке є в основному правильним відображенням дійсності, але відрізняється деяким неповним збігом образу з об’єктом.
Абсолютне знання – це повне відтворення узагальнених уявлень про об’єкт, що забезпечує абсолютний збіг образу з об’єктом. Абсолютне знання не може бути відкинутим або зміненим у майбутньому.
На основі абсолютного знання формується базове знання.
Базове знання – це знання структурних зв’язків та закономірностей розвитку соціальних процесів та явиш. Воно стабільне в часі і трансформується в конкретні знання залежно від змісту вирішуваних завдань. Базове знання завжди концептуальне, лежить в основі формування ключової компетентності.
Формою розвитку науки є наукове дослідження, тобто вивчення явищ і процесів, аналіз впливу на них різних чинників, а також вивчення взаємодії між явищами за допомогою наукових методів з метою отримання доведених і корисних для науки і практики рішень з максимальним ефектом
1.4. Основні етапи наукового пізнання
Загальна теорія відображення дійсності містить три етапи пізнання об’єктивної істини як послідовні стадії розкриття закономірностей матеріального світу:
Безпосереднє спостереження зовнішніх ознак явищ, що відбуваються в природі і людському суспільстві, за допомогою органів чуттів. Саме з відчуттів і сприйнять починається процес пізнання як сукупності, що відбивають об’єктивні явища матеріального світу. При безпосередніх спостереженнях не виключаються логічні зіставлення, спробні експерименти, використання технічних засобів спостережень і т.п.
Абстрагування (виключення несуттєвого), а потім розкриття залежностей показників явищ від основних факторів за допомогою аналізу і синтезу явищ. На цьому етапі пізнання рухається від явища до сутності, від чуттєво-конкретних факторів – до законів природи і суспільства, від конкретного – до абстрактного. При цьому оперування абстрактними поняттями не є самоціль пізнання, а лише засіб сходження до такого знання, що відбивало б конкретне різноманіття світу у всій його повноті.
На цьому етапі пізнання широко використовується математичний апарат (математичний аналіз, математична статистика, теорія імовірності, теорія відносності і т.п.), можливі і чисто логічні умовиводи.
Перевірка теоретичних висновків практиків. Процес пізнання на будь-якому етапі тісно зв’язаний із практикою, що виступає як основа пізнання, сфери застосування знань і критерію істини. Основним змістом практики є виробнича діяльність людського суспільства, але в неї включаються також науковий експеримент і інші види матеріальної діяльності людей.
На останньому етапі пізнання практика виступає як критерій теоретичних висновків і міряло обмеження можливості застосування відкритих закономірностей. Для вирішення конкретних наукових завдань застосовуються часткові методи дослідження.
1.6. Класифікація видів науково-дослідних робіт
Науково-дослідні роботи (НДР) класифікують за різними ознаками. За видами зв’язку НДР із суспільним виробництвом їх розділяють на: роботи, спрямовані на створення нових процесів, машин, конструкцій і т.д., цілком використовуваних для підвищення ефективності виробництва; роботи, спрямовані на поліпшення виробничих відносин, підвищення рівня організації виробництва без створення нових засобів праці; роботи в галузі суспільних, гуманітарних та інших наук, що використовуються для удосконалення суспільних відносин, підвищення рівня духовного життя людей та ін.
За важливістю досліджень для народного господарства НДР класифікують так: найважливіші роботи, виконувані за державним планом; роботи, виконувані за планами Національної академії наук; роботи, виконувані за планами галузевих міністерств і відомств; роботи, виконувані з ініціативи науково-дослідних організацій.
Мета наукових розробок – перетворювати прикладні (або теоретичні) дослідження в технічні додатки. Вони не вимагають одержання нових наукових досліджень. Кінцева мета розробок, що проводяться в дослідно-конструкторських бюро (ДКБ), проектних, дослідних виробництвах – підготувати матеріал для впровадження.
У залежності від джерел фінансування НДР поділяють на держбюджетні, фінансуємі з державного бюджету, господарчо- договірні, фінансуємі відповідно до договорів, що укладаються між організаціями-замовниками, які використовують НДР у даній галузі, і організаціями, що виконують дослідження.
За тривалістю розробки НДР розділяють на довгострокові, розроблювальні протягом декількох років, короткострокові, виконувані звичайно за один рік.
Наукові дослідження класифікуються за різними ознаками: методами вирішення поставлених завдань, сферою застосування результатів дослідження, видами досліджуваного об’єкта й інших факторів (рис. 1.2).
Рис. 1.2. Класифікація наукових досліджень
Дослідження можуть бути теоретичні, теоретико- експериментальні й експериментальні. Віднесення дослідження до одного з видів залежить від застосовуваних методів і засобів наукового дослідження.
Теоретичні дослідження базуються на застосуванні математичних і логічних методів пізнання об’єкта. Результатом теоретичного дослідження є встановлення нових залежностей, властивостей і закономірностей явищ, що відбуваються. Результати теоретичних досліджень повинні бути підтверджені практикою.
Теоретико-експериментальні дослідження передбачають останню експериментальну перевірку результатів теоретичних досліджень на натурних зразках або моделях.
Експериментальні дослідження здійснюються на натурних зразках або моделях у лабораторних умовах, при яких установлюються нові властивості, залежності і закономірності, а також застосовуються для підтвердження висунутих теоретичних припущень.
За цільовим призначеням наукові дослідження за сферою використання результатів підрозділяються на фундаментальні і прикладні.
Фундаментальні дослідження ставлять метою вирішення принципово нових теоретичних проблем, відкриття нових законів, створення нових теорій. На їхній основі вирішується багато прикладних завдань щодо потреб конкретних галузей науки, техніки і виробництва. Мета їх – розширити знання суспільства, більш глибоко зрозуміти закони природи, розробити нові теорії.
Прикладні дослідження базуються на результатах фундаментальних досліджень і спрямовані на створення нових методів, на основі яких розробляють нове обладнання, нові машини і матеріали, способи виробництва й організації робіт та ін. Вони задовольняють потребу суспільства в розвитку конкретної галузі виробництва.
Прикладні дослідження являють собою пошук і вирішення практичних завдань розвитку окремих галузей виробництва на основі результатів фундаментальних досліджень.
За складом досліджуваних властивостей об’єкта дослідження підрозділяються на комплексні і диференційовані.
Комплексні дослідження являють собою вивчення різнорідних властивостей одного об’єкта, кожна з яких може передбачати застосування різних методів і засобів дослідження. Виконуються вони в різний час і в різних місцях. Прикладом комплексного дослідження може бути оцінка надійності нового автомобіля. Надійність автомобіля є інтегральною властивістю й обумовлюється такими його окремими властивостями, як безвідмовність, ремонтопридатність, збереженість і довговічність деталей.
Диференційованим називається таке дослідження, у якому пізнається одна з властивостей або група однорідних властивостей. У розглянутому прикладі кожна окремо досліджувана властивість надійності автомобіля є диференційованою.
Дослідження підрозділяються і за ознакою місця їхнього проведення, тому що це визначає застосування різних методів і засобів наукового дослідження. У цьому смислі експериментальні дослідження, проведені в лабораторних або у виробничих умовах, іменуються лабораторними або виробничими. Досліджуваний об’єкт може бути натурним або представляти його модель. У кожнім випадку вибір виду досліджуваного об’єкта підлягає обґрунтуванню. У техніці багато досліджень і випробувань проводиться на моделях і зразках, тому що це значно спрощує створення лабораторної бази для проведення досліджень, нерідко натурні дослідження є принципово неможливими. Найбільш достовірними є результати натурних досліджень.
За стадіями виконання дослідження підрозділяються на пошукові, науково-дослідні і дослідно-промислові розробки. При розробці великої науково-технічної проблеми першою стадією є пошукове дослідження, у результаті якого встановлюються принципові основи, шляхи і методи вирішення поставленого завдання. Друга стадія являє собою науково- дослідні розробки, метою яких є встановлення необхідних залежностей, властивостей і закономірностей, що створюють передумови для подальших інженерних рішень. Третя стадія – дослідно-промислова розробка, головне завдачння яке полягає у доведенні дослідження до практичної реалізації, тобто його апробації в умовах виробництва. На основі результатів дослідно-виробничої перевірки вносяться корективи в технічну документацію для широкого впровадження розробки у виробництво.
Кожну науково-дослідну роботу можна віднести до певного напрямку. Під науковим напрямком розуміється наука або комплекс наук, у сфері яких ведуться дослідження. У зв’язку з цим розрізняють технічний, біологічний, фізико-технічний, історичний та інший напрямки з можливою їхньою наступною деталізацією.
1.7. Організація науково-дослідної роботи в навчальному закладі
Науково-дослідна робота – це чітко організований комплекс дій, спрямований на отримання нових знань, що розкривають суть процесів, явищ у природі, суспільстві з метою їх використання в практиці. Наукова діяльність, як будь-яка інша, вимагає певної організації праці, і ефективність її залежить як від моральних та інтелектуальних якостей працівників, так і від умов праці, матеріально- технічного забезпечення й обслуговування.
Організація науково-дослідної роботи – це система заходів, спрямованих на удосконалення методів і умов інтелектуальної праці, збереження здоров’я працівників на основі досягнень науки і техніки, що забезпечують найбільшу ефективність при оптимальних затратах розумової праці.
Основним завданням організації праці є об’єднання в єдиний процес техніки і інтелектуальних можливостей наукових працівників, забезпечення найбільш ефективного використання трудового потенціалу, матеріальних і інтелектуальних ресурсів. Важливими принципами організації праці в науковій діяльності є: наступність, колективність і творчий підхід.
Наступність – це взаємозв’язок між минулими і сучасними результатами. Наука не може розвиватися починаючи кожний раз з «нуля», тому основним завданням колективу є вивчення наукової спадщини попередників.
Колективність праці обумовлена спеціалізацією, масштабами, складністю дослідження та розвитком матеріально-технічної бази. Колективна праця застосовується в більшості наукових досліджень, коли окремі функції закріплюються за різними працівниками, але безпосередній творчий процес має індивідуальний характер.
Творчий підхід означає, що працівник на всіх етапах дослідження прагне пояснити факти, явища, предмети, знайти щось нове в науці. Творчий підхід ґрунтується на вивченні і узагальненні наявних знань у певній галузі науки, критичному їх осмисленні та створенні нових наукових концепцій.
Індивідуальний план складається кожним працівником на ту частину роботи, яка визначена йому робочим планом. У цьому плані також передбачається взаємозв’язок робіт, які виконуються іншими працівниками, визначаються очікувані результати, їх реалізація, терміни виконання роботи.
Графік виконання роботи складається на основі робочого плану з урахуванням індивідуальних планів конкретних виконавців. Тут вказуються терміни завершення робіт по кожному етапу, терміни впровадження, відповідальні працівники за ці терміни.
Індивідуальний план і графік є частиною організації праці при проведенні наукових досліджень.
1.8. Навчально-дослідна робота студентів
Форми і методи залучення студентів до наукової творчості умовно поділяються на науково-дослідну роботу, включену до навчального процесу та також науково-дослідну роботу, виконувану студентами у позанавчальний час.
Науково-дослідна робота студентів у рамках курсових і дипломних проектів і робіт звичайно зв’язана з розробкою спеціальних розділів з елементами наукового пошуку, в основному при виконанні реальних завдань, у вирішенні яких зацікавлене те або інше підприємство або організація. Такі дипломні проекти іноді закінчуються впровадженням і тому дійсно є реальними.
Усе ширше розвивається у вузах комплексне реальне дипломне проектування за участю студентів-дипломників різних спеціальностей одного або декількох вузів, причому кожному студенту доручається виконання окремого самостійного розділу комплексного проекту. Загальне керівництво розробкою такого проекту здійснюється однієї з ведучих кафедр (призначається головний керівник). По кожному з розділів є свій керівник від тієї кафедри, що забезпечує його розробку.
Студентські наукові гуртки при кафедрі або науковій лабораторії являють собою порівняно невеликі колективи, об’єднані розробкою певної наукової проблеми. Кожен студент у гуртку виконує самостійне завдання наукового керівника.
Основною формою наукової праці студентів, виконуваної у позанавчальний час, є участь студентів у наукових дослідженнях, проведених кафедрами і науковими установами вузу з держбюджетної і господарської договірної тематики. При цьому студентам, як правило, доручається розробка певного науково- технічного завдання, що випливає з виконуваної теми.
Важливу роль в активізації науково-технічної творчості студентів відіграють науково-технічні конференції студентів і молодих учених, огляди-конкурси на кращу організацію наукової праці студентів, усеукраїнські наукові конференції студентів, виставки науково-технічної творчості, конкурси на кращу наукову працю студентів з природних, технічних і гуманітарних наук і з проблем міжнародного молодіжного руху. Студенти, переможці наукових конкурсів, нагороджуються дипломами.
Практична робота №1
Складання індивідуального плану виконання магістерської роботи
Мета: Навчитися складати індивідуальний план магістерської роботи та ознайомитися історією розвитку наукових досліджень проблем автомобільного транспорту
Теоретичні відомості
1.1. Методика складання індивідуального плану магістерської роботи
1.2. Історія розвитку наукових досліджень проблем автомобільного транспорту
Машинобудування як наука стала формуватися із середини XVIII століття. До цього часу було відкрите диференціальне числення, що послужило швидкому розвитку вищої математики і механіки, сформульовані основні закони класичної механіки твердих і пружних тіл, гідравліки, термодинаміки, електрики і т.п. Ці відкриття зв’язані з іменами видатних учених свого часу: англійським математиком і механіком Ньютоном, французьким математиком і механіком Лагранжем, російськими академіками М. В. Ломоносов, Л. Ейлером і багатьма іншими.
Наприкінці XIX сторіччя наука про машинобудування досягла дуже великих успіхів. Були розроблені методи теоретичних розрахунків машин. Загальний курс «Будова машин» розділився на самостійні дисципліни: прикладна механіка, деталі машин, підйомно-транспортні машини, парові машини, двигуни внутрішнього згоряння і т.д.
Особливо бурхливий розвиток машинобудування відбувся у світі в ХХ сторіччі. Були створені нові галузі машинобудування: автомобілебудування, літакобудування, тепловозобудування, виробництво верстатів-автоматів та ін. Машинобудівна наука стала поповнюватися новими дослідженнями.
За вимогами практики паралельно з удосконаленням автомобілів розвивалась теорія автомобіля – наука про механіку руху, енергетику, експлуатаційні властивості та принципи конструювання автомобіля.
Перші конструкції автомобілів створювались на певних теоретичних основах згідно з законами фізики, але то ще були тільки загальні положення теорії механізмів, машин та термодинаміки.
Становлення теорії автомобіля як самостійної науки припадає на друге-третє десятиріччя XX ст. Пріоритет у формуванні цього єдиного наукового напряму із багатьох питань практики конструювання належить російським ученим.
Видатні російські вчені кінця XIX – початку XX ст. академіки М. Є. Жуковський, С. О. Чаплигін, М. І. Мерцалова та ін. створили всесвітньо відомі зразки курсів прикладної механіки транспортних засобів. В. П. Горячкін – основоположник механіки та методів дослідження самохідних машин. Наукові праці з процесу кочення коліс по м’яких поверхнях, які становлять наукову базу для конструювання автомобілів-всюдиходів, припадають ще на кінець XVIII – початок XIX ст. Так, у 1796 р. академік Імператорської академії наук М. І. Фусс здобув на міжнародному конкурсі премію за розробку теорії кочення колеса по грунту.
Після Першої світової війни значним імпульсом розвитку наукових досліджень проблем автомобільного транспорту стала створена в Москві у 1918 р. наукова автомобільна лабораторія (НАЛ). Керівником лабораторії був М. Р. Брилінг. Ця лабораторія у 1921 р. перетворилась у Науковий автомоторний інститут (НАМІ), який і понині є головним інститутом Росії з питань автомобільної техніки.
До перших фундаментальних робіт у галузі теорії автомобіля належать праці М. Є. Жуковського «Вопросы теории поворота и динамики». У 1928 р. академік Є. О. Чудаков опублікував монографію
«Динамические и экономические исследования автомобиля», а в 1931 р. ним була видана перша в світі книга з систематизованої теорії автомобіля –
«Тяговый расчет автомобиля». В 1933 … 1934 рр. з’явилась «Теория
автомобиля» М. О. Яковлєва, а в 1935 р. – «Теория автомобиля» Є. О. Чудакова.
Створення теорії автомобіля для того часу було вкрай необхідним, оскільки лише вона могла забезпечити розв’язання багатьох найскладніших питань, що виникали перед автомобілебудуванням, яке тільки народжувалося. Наука дозволяла вирішувати проблемні питання, пов’язані, по-перше, з конструюванням, а по-друге, з оцінкою наявних дорожніх транспортних засобів і становленням нових наук: технічної експлуатації автомобілів, ремонту та перевезень.
Із зростанням потреб науки автомобілебудування та транспорту в галузі теорії автомобіля виник ряд самостійних напрямів з проблем механіки, енергетики, принципів конструювання: механіки кочення колеса, керування, стійкості, гальмової динаміки, коливання, прохідності, економічності автомобіля та ін. Поступово теорія автомобіля стає самостійною науковою галуззю.
У розвиток теорії автомобіля зробили великий внесок учені НАМІ та інших автомобільних науково-дослідних і навчальних інститутів: Харківського автомобільно-дорожнього інституту (ХАДІ), Московського вищого технічного училища ім. Баумана (МВТУ), Московського автомеханічного інституту (МАМІ), МАДІ, КАДІ, Львівського політехнічного інституту (ЛПІ), Білоруського (БПІ) та ін. Питаннями оцінки експлуатаційних властивостей, організації та технології експлуатації ДТЗ займаються Московський науково-дослідний інститут автомобільного транспорту (НДІАТ), Київський науково-дослідний та проектно- конструкторський інститут (ДержавтотрансНДІпроект), інші науково- дослідні інститути.
На сучасному етапі розвитку теорії експлуатаційних властивостей автомобіля її завданнями передусім є: опис мовою математики фізичних- процесів взаємодії та функціонування систем і механізмів автомобіля, механіки різних видів його руху; прогнозування розвитку концепції конструкцій, зокрема параметрів зовнішньої форми, впровадження мікропроцесорної техніки та конструкційних матеріалів з особливими властивостями; моделювання руху автомобіля у різних дорожніх умовах; обґрунтування діагностичних і контрольних параметрів технічної експлуатації автомобілів та ін.
Механіка та енергетика автомобіля – це пов’язані у єдине напрями теорії автомобіля, в яких вивчаються закономірності кінематики та динаміки автомобіля у співвідношенні з його енергетичними витратами. Закономірності, розроблені цією наукою, – основа для визначення головних експлуатаційних властивостей конструкції автомобіля та розрахунку кількісних показників її якостей.
Шляхи розвитку автомобілебудування підпорядковані вимогам безупинного і швидкого удосконалювання способів виробництва. Машинобудування повинне сприяти швидкому росту продуктивності праці, машини повинні бути технологічними, економічними, зручними і надійними в експлуатації, мати найменшу відносну масу. Від машинобудівної науки потрібне удосконалення методів розрахунків, розробка і впровадження нових, більш прогресивних технологічних процесів, а також способів їх автоматизації і механізації.
Сучасний автомобіль складається з чотирьох обов’язкових елементів: двигуна, передатних пристроїв (трансмісії), технологічного (виконавчого) механізму і системи управління. У деяких випадках машинні агрегати містять у собі більш складні пристрої: контрольно- керуючі системи, логічні машини, кібернетичні машини і т.п. Зазначені чотири елементи машинного агрегату динамічно взаємозалежні.
З огляду на те, що технічні пристрої мають змінні механічні характеристики, ланки передач пружні і можуть мати зазори, а технологічні навантаження залежать від цілого ряду перемінних параметрів, завдання створення машинного агрегату, що відповідає сучасним вимогам, є дуже складним і вимагає грунтовних попередніх наукових пошуків.
Порядок виконання роботи