Ім'я файлу: лыжи.docx
Розширення: docx
Розмір: 108кб.
Дата: 28.04.2020
скачати
Пов'язані файли:
«Особливі» діти в навчанні. Інклюзивна освіта.docx
курс лекцІй ТМФВ (1).doc
«Особливі» діти в навчанні. Інклюзивна освіта (2).docx

1.Стройові вправи з лижами і на лижах.
Організація учнів на уроці, їх дисципліна та якість уроку з лиж­ної підготовки в цілому залежить під чіткого перешикування, пере­ходів і чіткого і швидкого виконання інших різних вправ з лижами і на лижах.

Шикування класу, ставання на лижі, всі перешикування, зупин­ки виконуються по єдиним загальноприйнятим командам.

Шикування виконується по команді «Ставай!». По цій команді скріплені лижі становляться біля носка правої попі скованими поверхностями вперед і тримаються з невеликим нахилом вперед правою рукою за грузову площадку.

По команді «Рівняйсь!»—лижі притискуються до плеча, голову по­вернути направо. По команді «Струнко»—приймається стройова стійка: голова прямо, носки лиж злегка подаються вперед. По команді «Вільно!»—ослабити одну ногу, приймається вільне положення.

П ри пересуванні в пішому строю перенесення лиж може здійсню­ватись на плечі та під рукою.

По команді «Лижі на ІІле-че! (виконується в два прийоми)—на «раз»—скріплені лижі піднімають правою рукою і кладуть на ліве плече сковзкими поверхностями вперед, підхоплюючи їх лівою рукою за нижні кінцівки; на «два»—опускають праву руку.

З положення «лижі на плечі» перехід в стройову стійку виконують ся по команді «Лижі—до ноги!». По цій команді на «раз»—правою рукою беруть лижі вище кріплення, на «два»—опускають їх вниз, п'ятками до носка правої ноги, одночасно притримуючи лівою рукою вище кисті правої: на «три»—поставити лижі: на сні коло носка правої ноги і опустити ліву руку.

По команді «Лижі під руку!» (виконується в два прийоми) —па «раз»—взятися правою рукою біля кріплення, лівою зі сторони сковзної поверхні повернути лижі зліва направо (супінувати кистю) сковзними поверхностями в гору;: на «два»—притиснути їх ліктем правої руки до боку і опустити ліву руку. Носки лиж утримувати на рівні колін.

По команді «Лижі до ноги!» —на «раз» —лівою рукою підтри­мують лижі знизу, вище кріплення і одночасно з правого, повертають їх справа наліво (пронувати кисть) униз, опускаємо їх біля носка правої ноги: на «два»—поставити лижі на сніг біля носка правої ноги, опустити ліву руку.

При тривалих пересуваннях палиці скріплюються з лижами, а на невелику відстань палиці несуть окремо, в іншій руці.

Лижі скріплюються по команді «Лижі скріпити1». Якщо скріплюють напівжорсткі або м'які, то треба продіти пряму лижу носком під ремінці кріплення і надіти палиці кільцями на носки лиж, просунувши їх теж під ремінці кріплення.

Якщо кріплення жорсткі, то скріпити їх цим способом неможливо. В цьому випадку для тривалої переноски лижі складуються сковзними поверхнями і зв'язують їх у носковій і п'ятковій частинах. Палиці продіваються під кріплення і кільця надіваються на носки лиж.

При шикуванні класу в одну шеренгу, колону по одному різні перешикування з лижами в руках виконуються звичайним способом—по командам стройового уставу: по команді «На пра-во»—при попередній команді лижі відривають від снігу після виконання команди робиться поворот і лижі ставляться на сніг.

При необхідності класти лижі на сніг подається команда «Лижі покласти». При шикуванні в одну шеренгу—на «раз»—учні роблять крок лівою ногою вперед, залишаючи п'ятки лиж і праву ногу на місці, кладуть лижі на сніг, на «два»—повертаються у вихідне положення. При шикуванні в дві шеренги перша з них спочатку робить два кроки вперед, потім обидві шеренги одночасно кладуть лижі.

Для того, щоб узяти лижі, спочатку подається команда «До ли­жі!», а потім «Лижі узяти!». Виконуючи першу команду, учні стають біля п'яток лиж зліва, по другій команді на «раз» — кроком з лівої; ноги вперед беруть лижі правою рукою за вантажни площадки: на «два»—випрямляючись, приставляють ліву ногу, повертаючись у вихідне положення стройової стійки.

Перехід учнів на лижі виконується після розмикання строю на необхідні інтервали і дистанцію команді «На лижі ставай!». Спочатку знімають палиці з лиж і втикають у сніг праворуч або кладуть кільцями назад, потім роз'єднують лижі і кладуть їх праворуч та ліворуч від себе. Після цього стають на лижі і прикріплюють їх до взуття, беруть палиці і приймають стройову стійку. Стройова стій­ка на лижах приймається по команді «Струнко!», голова прямо, палиці стоять біля кріплень, верхні кінцівки палок трішки відводяться від себе. По команді «Рівняйсь!» полова повертається праворуч, верхні кінцівки палок підтягуються до грудей.

Для перешикування учнів існують повороти, які виконують стоячи на місці, переступанням, махом, стрибком.

Повороти переступанням діляться на повороти навколо п'яток та носків лиж. Це найбільш поширені повороти, виконуються по команді «Переступанням навколо п'яток лиж—направо, наліво, кругом!».

При виконанні цього повороту, наприклад, наліво, треба перенести вагу тіла на праву ногу і підняти носок лівої лижі, відвести його бік, далі перенести вагу тіла на ліву лижу, приставляючи до неї праву. Одночасно за ногою переставляється і однойменна палиця. Цей поворот виконується на рахунок 2,4, 8, тобто на 900, 1800, З60 0(Мал. 3).


Мал. 3

Переступання навколо носків лиж — направо (наліво)». При ви­конанні цього повороту, наприклад, наліво, необхідно перенести вагу тіла на ліву ногу, підняти п'ятку правої лижі, відвести її вбік, далі перенести вагу тіла на праву лижу, приставляючи до неї ліву. Па­лиці переставляються одночасно з однойменною лижнею. Виконується також на 450, 900, 180 0, 360 градусів (Мал. 4).

У чні звичайно легко засвоюють ці повороти, але при вивченні мо­жуть зустрітися такі помилки: відрив п'ятки або носка лижі від снігу та каблука черевика від лижі, недостатнє перенесення ваги тіла з лижі на лижу, пересування на прямих ногах.

Усуненню цих помилок допоможуть підготовчі вправи:

1. Перенесення ваги тіла з лижі на лижу.

2. Піднімання та опускання носків і п'яток лиж.

3. Піднімання та переставлення носків лиж вбік.

4. Піднімання носків лиж і розмахування носком вправо та вліво.

5. Піднімання зігнутої ноги з відривом п'ятки, потім носка лижі.

6. Піднімання зігнутої ноги, утримуючи її горизонтально.

7. Стрибки па місці з переносом ваги тіла з лижі на лижу.

8. Приставні кроки вбік.

9. Відведення прямої або злегка зігнутої ноги з лижею назад.

Всі перераховані вправи виконуються по декілька разів по черзі в правий та в лівий бік з опорою на палиці і без опори. Вони ви­конуються в усіляких сполученнях з поступовим збільшенням темпу рухів.

Важливе значення для оволодіння способами лижах має розвиток почуття рівноваги, для чого можна продовжувати час утримання лижі у висі.

Можна виконати ігрові завдання: хто краще намалює на снігу «віяло» (поворот на 45—90о) або «сніжинку» (поворот на З600), переступанням в бік можна намалювати на снігу «гармошку».

МАХОВІ ПОВОРОТИ.

Існує три їх різновиди—1) поворот махом кругом; 2) поворот махом через лижу вперед: 3) поворот махом через лижу—назад.

Найпоширеніший з них—це поворот махом —кругом, тому він ви вивчається першим. При виконанні цього повороту дається команда «Махом правою—кругом!».

При цьому вага тіла переноситься на ліву лижу, і на «раз»— права лижа махом підіймається носком вгору—вбік і ставиться на сніг в протилежному напрямку (мал. 5, А-Б); на рахунок «два»— повертаючись навкруги, учень закінчує поворот, приставляючи ліву лижу до правої (Мал. 5, В-Г). Аналогічним чином поворот виконується і в лівий бік.

Мал 5 А-Б Мал. 5 В-Г

Вивчення нього способу проходить успішно, але не слід забувати про опору на палиці при виконанні цього повороту. Це сприяє кращому зберіганню рівноваги.

Другим вивчається поворот махом через лижу—вперед (мал. 6А-Г)

Виконується поворот по команді «Махом правою через лижу—вперед кругом!». Цей поворот виконується на рахунок «раз», «два», «три».

Вага тіла переноситься на ліву лижу і

на «раз»—махом учень переносить праву лижу вперед через ліву, розвертаючись носком назад, ставить її в протилежному напрямку із зовнішньої сторони,

на «два» — після переносу на неї вагу тіла, ліва лижа піднімається на носок,

на рахунок «три»—лижа розвертається і ставиться на сніг поруч з правою лижею.

Вивчення цього повороту звичайно не викликає нія­ких труднощів. Поворот вивчається в обидва боки (з правої та лівої лижі).


Мал. 6 А-Б В-Г

Останнім вивчається поворот махом через лижу назад Мал. 7

Виконується на рахунок «раз», «два» по команді «Махом лівою (правою) через лижу-назад кру-гом!». Якщо поворот виконується в лівий бік, то вага тіла переноситься на праву лижу. На «раз»—ма­хом лівою учень переносить ліву лижу назад через п'яткову частину правої лижі і ставить її на сніг з зовнішньої сторони в протилеж­ному напрямку. На рахунок «два»—вага тіла переноситься на праву лижу, а ліва махом вгору—вперед, приставляється до праної лижі. Гарна опора на палиці та своєчасне їх переставлення полегшує виконання цих поворотів і зберігає рівновагу. Слід пам'ятати, що при виконання усіх махових поворотів завжди повинно бути три точки опори.

Для більш швидкого повороту в будь-якому напрямку використовуються повороти стрибком. Є два види цих поворотів—це поворот стрибком з опорою на палиці і поворот стрибком без опори на палиці. Поворот стрибком з опорою на палиці виконується по команді «Стрибком з опорою на палиці—напра-во—наліво!». При цьому палиці розводять до кінців лиж—при повороті направо ліву палицю ставлять біля носка лівої лижі, а праву—біля п'ятки правої лиж. Учень попередньо підсідає і закручує тулуб в бік, протилежний повороту. На «раз»—впираючись на палиці, учень робить стрибок і під­тягнувши лижі вгору, ривком повертається в сторону повороту, на рахунок «два»—приземляється на сніг, злегка згинаючи ноги для амортизації (Мал. 8).



Мал. 8
При вивченні цього повороту важливо вірно навчатись ставити палиці перед стрибком і добре на них обпертися при його виконанні.

Поворот стрибком без опори на палиці виконується аналогічно по­пороту з опорою на палиці. Команда дається так: «Стрибком без опори на палиці налі—во, напра —во, кругом!». (

Для початку руху на лижах подається команда «Група клас за направляючим, за мною справа, зліва по одному—руш!». Для змінений направлення руху подається команда «Праве ліве плече вперед—руш!». По цій команді направляючий зупиняється, виконує поворот переступанням до команди «Прямо!». Решта учнів слідує за ним.

При тривалих зупинках по команді «Лижі скласти!» необхідно зняти палиці і верхні кінці скріпити петлями (темляками), ввіткнути в сніг, нижні кінці палиць при цьому розводяться в сторони для сті­йкості. Далі учень знімає лижі, з'єднує їх сковзкими поверхностями і кладе носками на петлі (темляки) між палицями.
2.Техніка навчання..
Одночасний одно кроковий хід (основний варіант)
Вивчення цього ходу починається з показу та пояснення. Для більш ефективного вивчення техніки використовують підготовчі вправи:

1. Учні виконують маятникоподібні рухи палицями, стоячи на місці. руки винесені вперед, кінцівки палиць рухаються від кріплень до носків лиж і назад.

2. Імітація техніки роботи рук стоячи на місці з відштовхуванням палицями. З вихідного положення:

на «раз» — учні виносять палиці кільцями вперед;

на «два» — імітують відштовхування ними.

3. Імітація ходу на кроках. З вихідного положення:

на «раз» — учні виносять палиці кільцями вперед;

на «два» —виконують крок правою (лівою) ногою, палиці кінцівками йдуть до кріплень;

на «три» — при­ставляють праву (ліву) ногу до опорної, виконують нахил тулуба впе­ред і імітують відштовхування руками. Цю вправу можна виконувати просуваючись вперед невеликими стрибками.

4. Виконання одночасного однокрокового ходу (основний варіант) в цілому, в повній координації на навчальній лижні.

До основних помилок в цьому ході можна віднести усі помилки, які притаманні одночасному безкроковому ходу та непогодженість рухів рук і ніг. Винесення рук або випереджає, або відстає від поштовху погою; поштовх ногою або випереджає, або відстає від виносу рук.

Для виправлення цих помилок вчитель повинен повернутися до імітаційних вправ цього ходу.
Одночасний двокроковий хід
При вивченні нього ходу доцільно виконувати підготовчі вправи, добиваючись злагодженості в роботі рук і ніг.

  1. Імітація одночасного двокрокового ходу на кроках :

на «раз» — виконати крок правою ногою, палиці винести кільцями вперед;

на «два» —крок лівою ногою, палиці повертаються в положення кільця­ми назад (до рівня кріплень);

на «три» —приставляючи праву ногу до лівої (опорної), виконати імітацію відштовхування палицями.

При виконанні цієї вправи кроки повинні бути короткі, щоб не було ковзання лижі. Спершу цю вправу треба виконувати під рахунок, фік­суючи кожний рух, а потім крокувати самостійно, без зупинок.

2. Виконати в ковзанні один цикл цього ходу.

З. Виконання техніки одночасного двокрокового ходу в цілому по навчальному колі.

Подальше вивчення іде по шляху усунення помилок в циклі, а також удосконалення окремих елементів всього ходу в цілому.

Не можна допускати значного падіння швидкості пересування, до великих витрат сил. Обидва кроки в циклі ходу повинні бути довгими, сполучення сильних відштовхувань ногами і руками дозволяє підтримувати високу швидкість пересування.

При такій послідовності засвоєння ходу проходить завжди успішно. Найбільш типовою для дітей помилкою при пересуванні цим ходом є короткі „підбігаючи” кроки. Звичайно, це буває викликано недостатньо сильним або невірно виконаним поштовхом ногою. Виправленню цієї помилки сприяє пересування по лижні, розміченій орієнтирами для відштовхування ногами. Крім того, корисно повторити і інші вправи для засвоєння і удосконалення ковзного кроку. Зустрічаються помилки в техніці роботи рук, що зменшує силу відштовхування, нап­риклад, незакінчений поштовх руками (до стегна). При виправленні цієї помилки необхідно вимагати від учнів прибирати руки за спину, ніби намагатися їх з'єднати. Значно зменшується сила поштовху при «провалі» голови і тулуба між руками під час ставлення палиць на сніг і при відштовхуванні. Поява цієї помилки може бути пов'язана з широким розставленням палиць і, що зустрічається особливо часто сильними згинаннями рук, розведенням ліктів в бік до початку від­штовхування. Для виправлення цієї помилки необхідно вимагати від учнів держати кисті рук ближче одна до одної і розвернути лікті униз.

До помилок також відносяться:

  • надмірний нахил тулуба (нижче го­ризонталі) при відштовхуванні руками, відкидання рук з палицями в гору після закінчення поштовху;

  • згинання (присідання) ніг при одночасних поштовхах руками — не викликає зниження сил відштовхування, бо не створює жорстку схему (руки-тулуб — ноги) для передачі зусиль від поштовху руками на ковзання лиж.

Як тільки засвоять хід в цілому, необхідно звернути увагу на сполучення рухів з диханням. Це необхідно робити також при вивченні інших одночасних ходів. Поштовх виконується в момент видиху, при випрямленні робиться вдих. Така ритмічність посилює відштовхуван­ня і покращує вентиляцію легенів.
Поперемінний двокроковий хід

Поперемінний двокроковий хід є основним способом пересування, вивченню якого в школі приділяється основна увага. Цей хід застосо­вується при пересуванні на лижах в різноманітних умовах ковзання та рельєфу місцевості і має велике прикладне значення. Найбільш ефективний цей хід на рівнині при поганих і середніх умовах ковзання, на пологих підйомах (до 2 градусів) при будь-якому ковзанні, а також на підйомах великої крутизни (до 5 градусів) при хороших і відмінних умовах ковзання та зчеплення лиж зі снігом.

Поперемінний двокроковий хід, не дивлячись на звичну (як при ходьбі) перехресну координацію, досить складний і вимагає значної кі­лькості часу на його вивчення. Наявність фази ковзання, необхідність координації роботи рук і ніг, зміна ритму рухів при подоланні підйомів створюють труднощі в оволодінні цим ходом. Тому вивчення цього ходу починається в четвертому класі, після того, як учні в 1—3 класах ово­лодіють технікою пересування ковзним кроком. Ковзний крок лежить в основі усіх поперемінних ходів, тому його вивченню приділяють особливу увагу. Від того, як оволодіють учні технікою ковзного кроку буде залежати і засвоєння техніки поперемінного двокрокового ходу.

Для вивчення ковзного кроку застосовують такі підготовчі вправи:

1. ВПРАВА — «самокат» — відштовхування однією лижею, ковзан­ня на іншій (опорній) лижі. Для вивчення цієї вправи можна одну ли­жу (поштовху) знімати і відштовхуватись ногою без лижі.

2. ВПРАВА — пересування ковзанярським ходом без палиць.

3. ВПРАВА — пересування ковзним кроком, тулуб нахилений вперед, кисті на рівні колін, палиці упоперек лижні. Ця вправа дає мож­ливість уникнути двоопорного положення за рахунок переносу ваги тіла вперед.

4. ВПРАВА—пересування ковзним кроком, руки (палиці) за спи­ною.

5. ВПРАВА - виконання ковзного кроку в цілому.

Всі ці підготовчі вправи вирішують три основні завдання:

1) правильно підштовхуватись однією лижею;

2) переносити вагу тип з однієї лижі на іншу;

3) ковзати на одній лижі.

Оскільки поперемінний двокроковий хід належить до складних ходів, то при вивченні його прийнято поділяти на елементи:

1. Техніка рухів руками;

2. Сполучення техніки рухів рук і ніг.
3.Основи техніки спусків.

Пересування на лижах по пересіченій місцевості вимагає від лижника вміння спускатися зі схилів різної крутизни. Впевненість у володінні способами спусків, має велике значення не тільки для лижників гонщиків, але й для туристів і всіх любителів прогулянок на лижах.

Основу техніки спусків складають основи біомеханіки та практичні правила, які пояснюють виконання тих чи інших дій, рухів або положень, що застосовує лижник при пересуванні по схилу. Лижник разом з лижами, з точки зору механіки, становить собою складну систему, на яку діє цілий ряд різноманітних сил. В цей же час, в цій же системі розвиваються певні внутрішні сили. При пересуванні по схилу лижник за рахунок м'язових зусиль може прийняти різні по­зи, виконуючи одну або декілька дій, змінити прийняте положення, що приводить до перерозподілу діючих на нього внутрішніх сил. Взаємозв'язок зовнішніх сил і є основою усіх елементів техніки спусків.

Сила ваги (Р) є складовою усіх елементарних сил ваги окремим частин тіла і дорівнює їх сумі—вазі тіла лижника. Вона прикладена до загального центру ваги і завжди направлена вертикально вниз. На рівній лижні сила ваги повністю урівноважена силою реакції опори, яка направлена вгору, але на схилі вона розкладається на дві складові—силу нормального тиску (Р1) і скочувальну силу (Ф). Сила нормального тиску придавлює лижника до поверхні схилу, а із збі­льшенням крутизни схилу зменшується. Зниження тиску на сніг зме­ншує і силу тертя (Т). Скочувальна сила (Ф), як складова сила ва­ги, завжди діє в одному напрямку, паралельно схилу, і направлена вниз. Вона помітно змінюється в залежності від крутизни схилу і зростає при її збільшенні. Це єдина сила, яка виконує роботу на схи­лі. Від неї залежить швидкість спуску.

Окрім скочувальної сили, при русі лижника по схилу виникають сили, які перешкоджають збільшенню швидкості спуску. При взаємо­дії скованої поверхні лиж зі снігом завжди виникає сила тертя (Т). Величина залежить від стану снігового покриву, температури і воло­гості повітря, матеріалу ковзної поверхні лиж, якості обробки, форми і динамічних характеристик лиж, застосованої лижної мазі та її якостей.

Сила опору зустрічного потоку повітря (А) при русі вниз по схилу помітно зростає. Якщо при ковзанні на рівнині лижник зазнає опір повітря до 1,5 кг., то при спуску сила опору збільшується в ба­гато разів. Сила опору повітря різко зростає при збільшенні швидко­сті руху: прямо пропорційна квадрату швидкості (VI), швидкість збільшується вдвоє, а сила опору—в 4 рази.

Ця сила прикладена приблизно до середини лобової поверхні ті­ла лижника і прямо пропорційна її площі. Крім цього, вона зале­жить від обтікання тіла. Ось чому для збільшення швидкості спуску дуже важливо прийняти більш обтічну стійку з меншою лобовою по­верхнею, використовувати одяг, який щільно облягає тіло лижника.

Стійки, які використовуються лижниками при спусках, в залежно­сті від ступеня згинання ніг в колінних суглобах поділяються на високу стійку, основну (середню) стійку, стійку відпочинку та низьку стійку.
Техніка стійок спусків.



О с н о в н а с т і й к а—найбільш поширена і часто застосо­вується при спусках (мал. 20, а). Вона найменш стомлива і дозволяє виконати будь-які інші прийоми (гальмування, повороти). При прямому спуску в основній стійці лижі розставлені на 10—15 см одна від одної, ноги злегка зігнуті в колінних суглобах, тулуб трохи на­хилено вперед, руки опущені і злегка виведені вперед, палиці (обо­в'язково кільцями назад) не торкаються снігу. Основна стійка забе­зпечує найбільшу стійкість при спуску.

Висока стійка — застосовується для тимча­сового зменшення швидкості спуску за рахунок збільшення опору зустрічного потоку повітря (мал. 20, в). Для більшого гальмування слід випрос­татись і розвести руки в боки. Інколи цю стійку застосовують для відпочинку або кращого огляду незнайомого схилу на початку спуску.

При цій стійці ведення, лиж повинно бути вузьке, одна нога виведена (на ступню) вперед, вага тіла знаходиться на задній нозі, обидві ноги зігнуті в колінних суглобах. Тулуб трішки нахилений вперед, палиці снігу не торкаються, кисті рук опушені вниз.



Мал. 20

Тривале спускання в високій стійці недоцільне: надто велика втрата швидкості, та й подолання нерівностей схилу теж утруднене.

Стійка відпочинку - (мал. 20, г) застосовується при достатньо довгому рівному схилі. Вона дозволяє дати деякий відпочинок м'язам ніг і спини. З цією метою лижник злегка випрямляє ноги, нахиляється вперед і спирається передпліччям на стегно. Це забезпечує менший опір повітря, ніж в основній стійці, а умови для точнішу і відновлення дихання кращі. При цьому спуску палиці повинні лежати на стегнах, а не бути під пахвами, бо це зменшує при ризик отримати травму при падінні.

Низька стійка - (мал. 20, б) застосовується на прямих, рівних і відкритих схилах, коли треба досягти максимальної швидкості спуску. В цьому положенні коліна зігнуті до 120о, стегно паралельно лижам, тулуб нахилено вперед, руки витягнуті теж вперед, лікті опушені вниз і притиснуті до колін, палиці лежать на стегнах, вага тіла знаходиться на п'ятках. Лижник в цій стійці приймає положення що знижує лобовий опір. На високій швидкості деякі невірні рухи або положення можуть помітно заважати досягненню максимальної швидкості. Так, навіть відведення ліктів вбік знижує швидкість спуску до 5—10% Однак тривале використання цієї стійки не завжди доцільне, знижує рівновагу, бо погіршується можливість для амортизації нерівностей схилу, а також немає необхідного відпочинку для м’язів ніг. Після спуску в такій стійці продовжувати енергійне пересування важко.
Методика навчання спускам.
Вивчення усіх видів стінок необхідно починати на рівному місці. Після роз'яснення та показу вчитель повинен навчити учнів під команду прийняти вірно ту чи іншу стійку. Клас може стояти в одну шеренгу, або дві та три. Все залежить від того, скільки в класі учнів. Наприклад, вчитель подає команду—«Основну стійку—прийняти!» і учні повинні технічно вірно прийняти цю стійку; «Стійку відпо­чинку—прийняти!», «низьку стійку—прийняти!», «Високу стійку—прийняти!». Переконавшись в тому, що всі учні оволоділи технікою сті­йок, можна вести дітей на рівний некрутий (до 4-6о) схил невеликої довжини. Сніговий покрив повинен бути добре укочений, але не льодянистий. Поступово крутизна схилу збільшується (до 10о), але зна­чно подовжувати схил не слід. Тільки після того, як учні впевнено будуть спускатися з таких схилів, можна переходити до більш кру­тих і довгих. Основне завдання—навчити впевненому спуску на висо­кій швидкості. Поступове ускладнення завдань дозволяє засвоїти стійки спусків, уникнути падіння та травм і впевнено переборювати по чуття страху перед швидкістю та крутизною спусків.

Помилки:

1. Основна стійка —виконання спуску на прямих ногах, тулуб ду­же нахилений вперед або відхилений назад, палиці ті час спуску находяться під пахвами або волочуться по снігу.

2. Висока стійка—вага тіла рівномірно розташована на обох ногах, ноги паралельно, палиці знаходяться під пахвами або волочуться по снігу, тулуб дуже нахилений вперед, виконання спуску на прямих ногах.

3. Стійка відпочинку—нема опори передпліччя на стегно, палиці находяться під пахвами, вага тіла перенесена вперед, лікті розставлені вбік, спуск на майже випрямлених ногах

4. Низька стінка—надмірне присідання, палиці знаходяться під пахвами, руки зігнуті і лежать на стегнах.
Техніка способів гальмування.
Гальмування при спусках—це вимушений захід для зниження швидкості або зупинки. Звичайно спортсмени—лижники проходять тpacy без гальмувань. До гальмувань доводиться вдаватися у випа­дках, коли з'являються несподівані перешкоди, падіння попереду йду­чого лижника, перешкоди глядачів при погано підготовленій трасі або при недостатньому рівні підготовленості лижника. Використовують та­кі способи гальмування: палицями, падінням, «плугом», «упором».
Гальмування «плугом» (Мал. 21)
Застосовується як на схилах різної крутизни, так і на викочуванні зі схилу при достатньо щільному сніговому покриву.

Ковзаючи на паралельних лижах, лижник симетрично розводить вбік п'яткові частини лиж шляхом нажиму і одночасно зводять коліна та кантує лижі на внутрішні ребра (канти). Вага тіла повинна рівномірно розподілятися на обидві ноги. Щоб уникнути падіння, носки лиж не повинні перехрещуватись, наїжджаючи одна на одну. Чим більше кут розведення лиж. тим швидше можна знизити швидкість або у випадку необхідності зупинитися. Кисті рук знаходяться попереду на рівні поясу, палиці кільцями відведені назад.

Мал. 21

Методика навчання гальмуванню «плугом».
Навчання цьому гальмуванню проводиться по загальноприйнятій схемі (розповідь—показ—пояснення), потім вчитель дає учням цілий ряд підготовчих вправ:

1. Спочатку на рівному місці учні декілька разів приймають ви­хідне положення гальмування «плугом».

2. 3 основної стійки спуску учні стрибком з опорою на палиці, які ставляться кільцями на рівні носків лиж, приймають положення гальмування «плугом».

3. Те ж саме, тільки без опори на палиці.

4. Прийняти стійку гальмування «плугом» шляхом зісковзування, впираючись на палиці, як в 2-й вправі.

5. Те ж саме, тільки без опори на палиці.

6. Виконати гальмування «плугом» з 5—6 бігових кроків або відштовхувань палицями на рівнині.

Коли вчитель переконується, що всі учні вірно оволоділи техні­кою гальмування на рівній місцевості, то веде дітей на пологі схи­ли. На схилі слід виконати підготовчу вправу «ліхтарик», яка дає­ться для регулювання сили тиску на лижі шляхом розведення і зве­дення п'яток лиж. При спуску учні повинні звести і розвести п’яток лиж 3—5 разів.

Потім на схилах середньої крутизни учні по черзі виконують гальмування «плугом» в цілому, приймаючи позу відразу ж після початку руху на вершині гори і зберігаючи це положення до кінця спуску або до зупинки.

Далі удосконалюють гальмування «плугом» на схилі, розміченому орієнтирами, які визначають частини cxилу, де необхідно пройти без гальмування, а де гальмуванням «плугом» до повної зупинки. Зміню­ючи ці відстані, можна ускладнити або полегшити завдання, в зале­жності від підготовленості учнів. Потім школярі виконують гальмування по команді вчителя в указаному місці.

При вивченні цього способу гальмування зустрічаються такі помилки:

  • гальмування виконується на прямих ногах;

  • тулуб сильно на хиляється вперед;

  • руки розводяться широко вбік і палиці виносяться кільцями вперед;

  • перехрещення носків лиж;

  • ведуться лижі плоско, не кантуються на ребра;

  • нерівномірний тиск на обидві лижі, що приводить зміни напрямку руху;

  • недостатнє розведення п'яток лиж.

Для виправлення них помилок слід повернутись до підготовчих вправ. Далі гальмування «плугом» повторюється на схилах різної крутизни з різним рельєфом місцевості та різною глиби­ною снігового покриття.
8.3.2. Гальмування «упором» (Мал. 22)




Застосовується при спусках навскоси. Лижник переносить вагу тіла на верхню лижу, яка ковзає прямо, а нижню ставить в положення упора; п'ятка вбік, носки лиж утримуються на одному рівні, лижа закатована на вну­трішнє ребро. Збільшення кута відведення і кантування лижі посилює

Мал. 22 гальмування. Вага тіла протягом всього галь- мування залишається на верхній лижі, яка ковзає прямо, навіть частковий перенос ваги тіла на лижу, яка знаходиться в «упорі», приводить до зміни напрямку руху. Руки знаходяться попереду тулуба, кисті на рівні поясу, палиці відведені кільцями назад. Іноді цей спосіб гальмування називають «напівплугом».
Методика навчання гальмуванню «упором».
Учні, які добре оволоділи гальмуванням «плугом», звичайно лег­ко засвоюють гальмування «упором». При вивченні цього способу необхідно вивчити підготовчі вправи:

1. Імітація стійки гальмування «упором» шляхом відведення в упор правої лижі

2. Те ж, лівою лижею.

3. Те ж, почергово лівою і правою лижею.

4. Імітація стійки гальмування шляхом зісковзування правою лижею, потім лівою і по черзі.

5. Виконання гальмування «упором» з 5—6 бігових кроків або одночасних відштовхувань палицями на рівнині.

6. Виконаний гальмування «упором» на пологому схилі навскоси з відведенням нижньої лижі в «упор» і приставленням її до верхньої. При спуску виконати декілька разів відведення і приставлення лиж. Виконати цю вправу слід в один та другий бік.

7. Гальмування «упором» при спуску навскоси в цілому правим та лівим боком.

Вчитель повинен звернути увагу на основні помилки:

  • вага тіла розподіляється на обидві лижі;

  • носок нижньої лижі виходить вперед;

  • па­лиці виносяться кільцями вперед.

В подальшому учні повинні оволодіти гальмуванням «упором» в обидві сторони (з різних ніг) на схилах різної крутизни.

Гальмування падінням




Застосовується при необхідності екстреної зупинки, наприклад, при раптовому падінні лижника, який йшов попереду або при повороті, коли виникає небезпека наїзду на дерево (мал. 23).

Щоб гальмування падінням було безпечним, необхідно вміти надати і довести ці рухи до автоматизму, щоб не міркувати при падінні, як це робиться. Тому вчити дітей цьому треба в молодших кла­сах. Це сприяє зменшенню травматизму у дітей на уроках, туристи­чних походах і прогулянкаx. При гальмуванні падінням існує декілька основних правил, якими нехтувати не можна:

1. Необхідно швидко, але м'яко зігнути ноги в колінних та ку­льшових суглобах (присісти), якомога глибше.

2. Вагу тіла перенести назад на п'ятки, тулуб відхилити вбік-назад, повернути лижі на ребра в Мал. 23 бік падіння.

3. Кисті pyк підняти вгору або вивести вперед—вбік в напрямі падіння, палиці повернуті кільцями назад.

4. Після торкання тулубом снігу, кисті розкрити і відпустити палиці.

5. Після падіння необхідно якомога більше, розпластатися на снігу, щоб зайняти більшу площу опори, для того, щоб погасити швидкість—руки і ноги розвести якнайширше в боки, лижами упиратися в сніг до повної зупинки.
Методика навчання гальмуванню падінням.
Перш, ніж вести учнів на схили, слід виконати підготовчі вправи на рівнині:

1. Виконати гальмування падінням по елементам.

2. Імітація падіння на рівнині під команду вчителя.

3. Виконання гальмування на пологих схилах..

4. На схилах середньої крутизни.
Гальмування палицями
Застосовується для тим часового зниження швидкості. Існує два варіанти гальмування палицями:

1) коли лижник бере обидві палиці докупи і кінцівками ста­новить на сніг або з лівого боку, або з правого боку. Якщо гальмуємо палицями з лівого боку, то права рука держить верхні кінці палиць, а лівою беруться ближче до середини і злегенька, надавлюючи на них, лижник гальмує. 2) лижник тримає палиці в руках звичайним способом (як при пересуванні на лижах). Опускає кінці палиць на сніг одночасно з правого і лівого боків і надавлюючи кистями (руками), на верхні частини палиць, гальмує.

Ці види гальмування можна використовувати на прогулянках, в туристичних походах, де незнайома місцевість і не укочені схили.
4.Організація змагань з лижних гонок

9.1. Загальні вимоги

Діючі правила розроблені на основі правил із лижних гонок 1986 року і діючих міжнародних правил ФІС. Усі змагання з лижних го­нок, які проходять в Україні, у тому числі і відкриті, з участю зарубіжних спортсменів, проводяться у відповідності з даними правилами й положенням, затвердженим організацією, що проводить змагання.

 

Характер і види змагань

 

1. В залежності від масштабу й значимості всі змагання діляться на 3 групи.

1-ша група: всеукраїнські змагання; чемпіонати, кубки, молодіжні і юнацькі ігри; чемпіонати, кубки СТ, відомств, а також усі міжнародні змагання, які про­водяться на території України.

2-га група: змагання окружних, районних, міських і обласних масштабів;

3-тя група: змагання у спортшколах, спортивних клубах і колективах фізичної культури.

2. Змагання з лижних гонок можуть бути:

- особисті (визначаються результати й місце окремих учасників);

- особисто-командні (визначаються результати й місце окремих учасників і команд);

- командні (із врахуванням результатів та зайнятих місць окремими учасниками, визначається місце команди);

- масовими.

Характер і програма змагань визначаються положенням про дані змагання.  
Організація, яка проводить змагання

 

1. Змагання з лижних гонок проводяться федераціями лижного спорту, Міністерством у справах сім'ї, молоді і спорту України, уп­равліннями у справах молоді, фізичної культури та спор­ту, радами спортивних товариств і відомствами, спортивними клуба­ми й колективами фізичної культури у відповідності з календарним планом спортивних заходів.

2. Організація, яка проводить змагання, розробляє й складає Положення про змагання у відповідності із сучасними правилами. Визначає час, місце й умови їхнього проведення.

3. У випадку необхідності, тільки організація, яка проводить змагання, може внести в положення зміни або доповнення, змінити терміни й місце проведення змагань або зовсім відмінити їх, своєчасно повідомивши про це організації, які мають брати участь.

4. Організація, яка проводить змагання, комплектує разом із федерацією й президією колегії суддів, головну суддівську ко­легію і затверджує чисельний склад суддів згідно з даними правилами.

5. Організація, яка проводить змагання, зобов'язана:

а) організувати матеріально-технічне забезпечення змагань, підготовку лижних трас, представити інвентар та обладнання згідно з вимогами головної суддівської колегії (хронометри, номери учасників, схеми й профілі лижних трас, прапорці для розмітки дистанцій, за­соби інформації, зв'язку і т. д.), забезпечити медичне обслугову­вання;

б) виділити офіційним особам, членам журі, суддівській колегії, тренерам і спортсменам, технічному персоналу необхідні приміщення для роботи у процесі змагань, але з таким розрахунком, щоб вони не заважали спортсменам на старті й фініші;

в) визначити місця представникам радіо й телебачення, фотокорес­пон­дентів поза зоною старту й фінішу (але з хорошим її ог­лядом);

г) при проведенні змагань, що відносяться до 1-ї групи, опубліку­вати схеми й профілі дистанцій, а також вказати суми перепаду ви­сот на трасах та різницю між найвищою й найнижчою точками кожної траси.

6. Усі питання про допуск до змагань учасників, пов'язані з визначенням приналежності спортсменів до тієї чи іншої команди, спортивного товариства, або їхньої спортивної кваліфікації, вирішує тільки організація, яка затвердила положення про дані змагання (або затверджена нею мандатна комісія), до початку змагань.

7. Організація, яка проводить змагання, несе повну відповідальність за безпеку учасників і глядачів, організовує охорону порядку на спортивних спорудах і дистанціях, забезпечує необхідні профілактичні заходи попе­ред­ження в особливо небезпечних місцях: на спусках, поворотах, при перетині доріг та інших складних ділянках траси.
Медичне обслуговування змагань

 

1. Медичне обслуговування змагань передбачає:

а) організацію пунктів надання медичної допомоги учасникам;

б) забезпечення змагань санітарним транспортом і засобами евакуації з дистанції;

в) проведення контрольного огляду трас і оформлення акту при­йому готовності спортивного об'єкту до проведення змагань;

г) забезпечення радіо - або телефонним зв'язком із пунктами ме­дичної допомоги і лікарськими бригадами.

2. Про розташування пунктів медичної допомоги й місць розта­шування медичних працівників необхідно повідомити суддів, учасників, глядачів і представників команд, ці пункти мають бути позначені на схемах.

3. Медичні працівники, які обслуговують змагання, повинні ма­ти яскраві відповідні знаки.

Старший лікар медичної бригади, який обслуговує змагання, одночасно є заступником директора змагань. Він керує роботою бригади, присутній на засіданнях головної суддівської колегії й нарадах представників, разом із начальником траси визначає місця харчуван­ня й надання медичної допомоги учасникам на трасах, повністю відповідає за всю роботу по медичному обслуговуванню змагань. Після закінчення змагань старший лікар подає директору змагань звіт про виконану ро­боту.
Обов'язки і права учасників змагань

1. Учасник зобов'язаний:

- суворо дотримуватись норм поведінки спортсмена як у місцях проведення змагань, так і поза ними;

- бути в охайному і добре підготовленому костюмі; при прове­денні особисто-командних і командних змагань учасник повинен бути одягнутий у єдину для команди форму з емблемою відповідної організації;

- знати правила змагань і суворо їх дотримуватись;

- ознайомитись із положенням і програмою даних змагань, знати розклад стартів;

- бути фізично й технічно підготовленим до участі в даних змаганнях із врахуванням їх складності;

- мати номер учасника змагань, добре закріплений на грудях і спині;

- зробити маркірування лиж (якщо маркірування передбачено на даних змаганнях);

- вчасно з'явитись на старт і пройти реєстрацію;

- всю дистанцію в індивідуальних гонках та естафеті пройти ли­жах;

- в естафетних гонках, де дозволяється заміна одної лижі у випадку поломки, зобов'язаний пред'явити поламану лижу суддівській колегії;

- йти по розміченій трасі, пройти всі контрольні пун­кти. Якщо на повороті траси з внутрішньої сторони поставлена розмітка, спортсмен не повинен заходити до середини дуги повороту, позначеної розміткою;

- в естафетних гонках перші 200 м не застосовувати ковзаняр­ський хід і йти по своїй стартовій лижні;

- по трасі зберігати дистанцію не менше одного метра від носка своїх лиж до п'яток лиж гонщика, який іде попе­реду ;

- на вимогу гонщика, який наздоганяє, поступатись лижнею, сходячи з неї обома лижами, крім змагань зі спринту і випадків, коли спортсмен знаходиться в маркірованому коридорі. Це правило застосовується в гонках класичним стилем, навіть коли нарізано дві лижні, а також гонках вільним стилем, лижник, якого обганяють, поставлений у скрутне становище для пересування, і коли обгін лижника не перешкоджає пересуванню іншого спортсмена;

- у випадку входу в маркірований коридор спортсмени зобов'язані залишатися в обраному коридорі, крім випадків, коли вони обганяють інших учасників;

- у гонках з масстарта, переслідування й естафетних гонок,  спортсмен чи команда, яких обігнали на коло, знімаються зі змагань, але повинні бути представлені в підсумковому протоколі на позиції, яку вони займали під час обгону;

- при передачі естафети доторкнутись рукою якої-небудь частини тіла стартуючого гонщика (у зоні передачі);

- якщо на дистанції з якимось із учасників стався нещасний випадок, про це необхідно повідомити першому із контро­лерів на трасі;

- у випадку сходу з дистанції - зняти номер і повідомити про припинення гонки найближчому контролерові й представнику своєї команди. Здати номер на фініш і пред'явити лижі для зняття з них маркірування (якщо маркірування проводилось);

- бути присутнім на церемонії вручення нагород; призер при відсут­ності без поважних причин губить право на отримання нагороди;

- не заважати роботі суддів. (Усі довідки про проведення й результати змагань учасник повинен отримувати у представника або тренера своєї команди).

2. Учасник має право:

- протягом одного дня брати участь тільки в одному но­мері програми;

- отримувати допомогу на дистанції згідно з правилами змагань;

- замінювати обидві палиці;

- поміняти одну лижу, якщо лижа чи кріплення зламане або ушкоджене. Ушкоджене екіпірування повинне бути представлене журі перед затвердженням результату змагань;

- змащувати лижі на дистанції і ремонтувати інвентар без чиєїсь допомоги;

- застосовувати при зміні мазі нагріваючі прилади, навіть якщо вони запалені іншою людиною;

- у гонках класичним стилем для зняття з лиж снігу, що налип, або мазі - користуватись будь-яким предметом, який поклали на сніг (предмет ніхто не повинен тримати). В гонках вільним стилем та­ка допомога категорично забороняється;

- на останніх 200 м дистанції перед фінішем не поступатись лижнею;

- приймати їжу на дистанції;

- отримувати медичну допомогу;

- отримувати дані про час і порядок проходження відрізків дистанції ним самим або іншими учасниками;

- в естафетній гонці у випадку поломки лижі замінити одну лижу;

- при відсутності представника або тренера звертатись безпо­середньо в суддівську колегію для отримання довідок про змагання і результати.

З. Учасник не має права отримувати яку-небудь сторонню до­помогу, крім указаної у п. 2.

4. Всім учасникам змагань забороняється застосовувати допінги. Результати спортсменів, які знаходяться під дією допінгових засобів, анулюються, а спортсмени дискваліфікуються.

5. Учасник може бути знятий з участі у змаганнях у даному виді програми:

- за грубе порушення норм поведінки;

- за порушення даних правил;

- за явну непідготовленість до даних змагань, якщо подальша участь у них загрожує його безпеці або здоров'ю.

6. Забороняється лідирувати учасника при проходженні ним дистанції, супроводжувати попереду, ззаду або збоку, а також по­давати допомогу в подоланні підйомів.

Техніка лижних гонок

Лижні змагання проводяться у двох видах техніки (стилях).

1. Класична техніка (стиль) виключає поперемінні ходи, одночасні ходи, підйоми "ялинкою" без фази ковзання, способи гальмування, проходження спусків і поворотів. Техніка виконання поворотів включає кроки і відштовхування що необхідні для зміни напрямку руху. Одинарні або подвійні ковзаючі рухи (відштовхування) не дозволяються.

2. Вільна техніка (стиль) - проходження дистанції з вико­ристанням усіх видів техніки.

3. Визначення видів змагань за стилями й дистанціями обумовлюється положенням про змагання.

4. Для кожного стилю гонок спеціально готуються траси.




скачати

© Усі права захищені
написати до нас