Відповіді на питання з курсу корекції звуковимови.
Окшина Анастасія Вікторівна
Група 131
1.Послідовність засвоєння дитиною звуків рідної мови.
Н.Х. Швачкін поділяє засвоєння дітьми звуків на два періоди:
Перший – до фонемний, він охоплює перший рік життя. У цей період дитина ще не диференціює звуків. Слово сприймається нею як єдиний звуковий комплекс. Розуміння мови відбувається на основі охоплення дитиною загальної ритміко-мелодійної структури слова. Слово дорослого виступає умовним подразником, а підкріплювання є безумовний орієнтований рефлекс. За даними Ф.І. Фрадкіної, для розуміння мови в цьому періоді головним є інтонація, ритм, а не предметне значення слова. Так, наприклад, дитина на слова «стук-стук» стукали в двері, а потім продовжували стукати і на слова «гук-гук», «кук-кук», а коли почули «у-у-у», перестали стукати.
Так, у дітей на першому році життя можна виробити одну й ту саму реакцію на схожі за ритміко-мелодійною ознакою слова: м`ячик, пальчик, хлопчик, зайчик. Проте на слово «дівчинка» ця реакція вже була відсутня.
Другий період становлення звукової сторони мови, за Н.Х. Швачкіним, - фонемний. Дитина починає розуміти значення слів на основі диференціації звуків, вона відрізняє слова, якщо вони різняться навіть одним звуком (коса – коза, рама – рана, суп – зуб).
На кінець другого року життя дитина навчається правильно сприймати на слух і розрізняти всі звуки рідної мови.
Важко сприймаються на слух голосні о-у, е-ї, діти їх змішують.
Вік дитини – 1-2 роки: голосні звуки – [а], [о], [е]; приголосні звуки – [п], [б], [м].
Вік дитини – 2-3 роки: голосні звуки – [і], [и], [у]; приголосні звуки – [ф], [в], [т], [д], [н], [т'], [д'], [н'], [г], [к], [ґ],[х], [й].
Вік дитини – 3-5 років: приголосні звуки – [с], [з], [ц], [дз], [с'], [з'], [ц'], [дз'], [ш], [ж], [ч], [дж], звукосполучення [шч].
Вік дитини – 5-6 років: приголосні звуки - [л], [л'], [р], [р'].
У три роки у дитини зникає загальна пом’якшеність мовлення.
У чотири роки дитина здатна підтримати розмову, висловити думку простими поширеними реченнями, а також складними реченнями.
У п’ять років дитина вже здатна виділити у слові перший і останній звуки, підібрати слова з потрібним звуком, інтонаційно виділити вказаний звук у слові.
У шість років дитина повинна правильно та чітко промовляти усі звуки рідної мови. Діти цього віку здатні визначити кількість звуків у слові, їх порядок, місце звука у слові, поділити слово на склади, виділити наголошений склад, користуватися схемою звукового налізу слів тощо.
2. Сутність понять «фізіологічне і патологічне» порушення звуковимови.
Порушена вимова звуків у дітей до 4-5 років вважається нормою і називається фізіологічним або віковим формуванням звуковимови. Дитина 5-6-річного віку згідно норм повинна оволодіти правильною та чіткою вимовою всіх звуків рідної мови (дана вікова межа може дещо змінюватись залежно від умов розвитку мовлення дитини).
Існує декілька видів порушень вимови звуків у дітей:
– Відсутність звука. Під час вимови слів дитина може пропускати певний звук. В такому випадку при багаторазовому повторі слова чується неточний голосний звук, інколи йотований (морозиво – мо-и-озиво, чи мо-йо-зиво), або ж звук пропускається повністю (мо-о-зиво). Під час вимови свистячих і шиплячих звуків такий голосний замінник супроводжується певним придихом та шумом. Дитина може пропускати звук як на початку слова, так і в середині та в кінці слова;
– Заміна звука. У мовленні дитина замість одного звука вимовляє чіткий та правильний інший звук. Наприклад, замість [р] промовляє звук [л] (море - моле). Існують заміни звуків, різних за участю голосу – оглушення звуку (зуби - суби), а також заміни звуків, різних за твердістю та м’якістю – пом’якшення звуку (тато - тятьо);
– Викривлення звука. У даному випадку замість правильного звуку дитина вимовляє такий, якого немає у фонетичній системі рідної мови. Наприклад, звук [ш] може вимовляти як неточний (спотворений, міжзубний) звук [с], або дитина вимовляє горловий звук [р].
Є випадки патологічного (механічного і функціонального) порушення звуковимови, обумовлені різними причинами. Механічна дислалія може залежати від порушення кісткової та м’язової будови периферійного мовленнєвого апарату. Ці порушення можуть бути вродженими та набутими . Вродженні дефекти периферійного мовленнєвого апарату: розщілина верхньої губи, щелепи, м’якого та твердого піднебіння; масивні і короткі під’язичні перетинки; зміна форми і відносиш величини щелепи, патологічне розміщення і форма зубів верхньої і нижньої щелепи. Набуті дефекти периферійного мовленнєвого апарату є наслідком роздроблення кісток і розриву м’язів (з появою рубців) в результаті травм. Ці порушення можуть виникати в будь-якому віці. Прикладом функціональної дислалії є випадки, коли неправильна вимова маленької дитини не тільки не виправляється, а навіть культивується: батьки та оточуючі наслідують мову дитини, «сюсюкають»; чи коли на формування правильної вимови дитини впливає її затримка в психічному розвитку.
При правильній і систематичній роботі з формування звуковимови у дітей фізіологічна, функціональна а іноді й механічна дислалія повністю виправляється до 5-6 років. Якщо порушена вимова звуків у дітей до чотирьох – п’яти років вважається нормою і називається фізіологічним або віковим формуванням звуковимови, то порушення звуковимови після досягнення дитиною п’ятирічного віку є патологічними. Тому, помітивши порушення вимови навіть кількох звуків у дитини, слід якомога раніше звернутися до логопеда.
3. Причини порушення вимови голосних звуків.
Під час вимови слів дитина може пропускати певний звук. В такому випадку при багаторазовому повторі слова чується неточний голосний звук, інколи йотований (морозиво – мо-и-озиво, чи мо-йо-зиво), або ж звук пропускається повністю (мо-о-зиво). Під час вимови свистячих і шиплячих звуків такий голосний замінник супроводжується певним придихом та шумом. Дитина може пропускати звук як на початку слова, так і в середині та в кінці слова.
Імовірні причини, що обумовили порушення А, О, У, И, Е, І, відсутність в мовленні голосних фонем. Відсутність голосних фонем в мовленні є ознакою, складних паралічів і парезів в області периферійних органів мовлення наслідком яких є анартрія (відсутність мовлення обумовлена порушенням іннервації органів артикуляції) у дітей. Тип порушення артикуляційної моторики у дітей з відсутністю голосних фонем не можна визначити і пояснити, а тому необхідно провести додаткове спостереження за поведінкою органів артикуляції у різних видах діяльності (в процесі їди, облизування тарілки чи льодяника тощо.) чи обстеження артикуляційного праксису.
Дитина вимовляє Е, И, І, а О, У – в неї відсутні в мовленні, А вимовляється наближено до Е. Таке порушення вимови голосних фонем характерне, в першу чергу, для дітей зі значними порушеннями моторики органів артикуляції. При дослідженні у них рухливості артикуляційного апарату можна виявити млявий парез колового м'яза рота при достатньо збереженому тонусі м'язів обличчя і жувальних м'язів, а також спастичний, або змішані (спастико-паретичний, спастико-гіперкінетичний) парези м'язів язика. Рівень недорозвитку у цих дітей вимови фонем переважно є значним або вираженим.
У дитини в мовленні є лише А, Е. Таке порушення вимови голосних фонем характерне, в першу чергу, для дітей зі значними млявими парезами органів артикуляції, хоча може спостерігатися і при спастико-ригідному типі порушення артикуляційної моторики значного рівня складності.
Гнусава (носова) вимова голосних фонем в першу чергу характерна для дітей з ринолалією, особливо зі складними порушеннями будови органів артикуляції незрощеннями твердого, м'якого піднебіння і язичка. Часто у дітей цієї групи в мовленні присутні одні голосні фонеми, а також приголосні М, Н. Інколи таке порушення вимови голосних зустрічається і при дизартрії, якщо у цих дітей є складні парези язика, м'якого піднебіння і язичка.
Нечітка вимова 0, У без достатньої лабіалізації губ. Така вимова звуків 0, У характерна для дітей з незначною слабкістю, або спастичним тонусом м'язів колового м'яза рота.
Вимова фонеми И наближена до Е. Традиційно, така вимова характерна для значної кількості дорослих і дітей на Україні. Формується вона при сильнішому розтягуванні і напруженні кутиків губ ніж при вимові Е, інколи таке напруження в області органів артикуляції призводить до пом'якшеної вимови фонеми И уподібненої до Є, або до І. В нормі для вимови фонеми И опорною артикуляційною позицією є оскал, який утворюється при розслабленні м'язів нижньої губи і незначному розтягуванні кутиків губ.
Напружена вимова голосних фонем А, Е, И, І з занадто великим розтягуванням губ і відтягуванням назад нижньої щелепи. Така особливість артикуляції комплексу голосних фонем вказує на те, що є напруження в задній частині артикуляційного апарату яка включає корінь язика, піднебінні дуги, м'яке піднебіння і язичок. Часто у таких діток паралельно спостерігається підвищення рвотного рефлексу.
4. Причини порушення вимови звуків П, Б, М та В, Ф. Які вправи артикуляційної гімнастики найбільш доцільні для формування правильної вимови цих звуків?
Звук п — твердий, губно-губний, зімкнений, глухий. Звук б — парний дзвінкий звука п. Звук м — зімкнено-прохідний, сонорний. Звуки п, б — ротові, м — носовий. Під час вимови звуків п, б верхня і нижня губи зімкнені. Язик вільно лежить у ротовій порожнині або набуває положення наступного звука. М'яке піднебіння закриває прохід у носову порожнину. Під час вимовляння звука п голосові зв'язки не вібрують, а звука б — вібрують. Артикуляція звука м подібна до артикуляції звука б. Змінюється лише положення м'якого піднебіння, яке опускається, утворюючи отвір для проходження струменя повітря через ніс.
Дефекти вимови дзвінких приголосних звуків – вади вимови, які виражаються в заміні дзвінких приголосних звуків парними глухими звуками: б-п, д-т, в-ф, з-с, ж-ш, г-к.
Положення губ зімкнуті, але без напруги. Розмикання без вибуху. Відстань між різцями (зубами) невелике. Язик пасивний. Піднебінна фіранка опущена. Положення голосових зв'язок зімкнуті, вібрують звук голосовий.
Постановка. Слухо-візуально, аналіз слова до звуку МАМА-АМ-М. Тактильно-вібраційний спосіб (щоки). Вимовляти звук протяжно.
Якщо у дитини довго не з'являються верхні різці, можна поставити йому проміжний варіант вимови звуків «ф», «в». При такому проголошенні звук «ф» виникає в результаті тертя повітря про зближені губи. Дитина повинна відчувати рух повітряного струменя між губами і на підставленій до рота долоні (долоня повинна бути прямо навпроти губ).
Відсутність фонем П, Б, М в мовленні.
У переважній більшості спостерігається така специфіка вимови у дітей зі складними порушеннями артикуляційної моторики з порушеннями тонусу колового м'яза рота. Переважно у дітей цієї групи є порушеними у вимові усі приголосні фонеми та голосні о, у, або вони не вимовляють жодної з них. Вимова фонем П, Б з видихом через ніс. Діти змикають губи, але струмінь повітря при цьому проходить не через рот, а через ніс. Така вимова переважно не дає звучання. Здебільшого така вимова звуків характерна для дітей з ринолалією обумовленою незрощенням твердого і м'якого піднебіння. У них же паралельно в мовленні можуть бути сформованими лише голосні фонеми, які вимовляються нечітко і гнусаво, при цьому діти повністю можуть за допомогою одних голосних вимовляти слова і речення. Рідше, але також зустрічаються такі ж особливості мовлення у дітей з дизартрією.
Заміна Ф на Х.
Така заміна може бути характерною для жителів окремих регіонів України і передаватися від батьків до дітей за наслідуванням. Вважається, що звук Ф не є рідним для української мови, він був запозиченим з мов народів західної Європи (французької, німецької, англійської тощо), а тому вживається у переважній більшості у словах іншомовного походження.
Заміна губно-зубного В на W, Ф губно-зубного на губно-губне. В процесі такої вимови дитина витягає губи вперед і крізь них дує без звуку - так утворюється Ф губно-губне; і зі звуком - так утворюється звук, що нагадує англійське W, або у нескладотворче. Найчастіше така вимова спостерігається у дітей з наявністю недорозвитку фонематичних процесів, оскільки таке звучання акустично наближене до норми.
Відсутність фонем В, Ф в мовленні спостерігається переважно у дітей зі складними порушеннями артикуляційної моторики. Переважно у них є порушеними у вимові більшість фонем, або вони не вимовляють жодної з них.
АРТИКУЛЯЦІЙНІ ВПРАВИ:
«Гойдалка»
Посміхнутися, відкрити рота. Тягнутися язиком почергово, спочатку до верхніх різців, потім до нижніх. Рот при цьому не закривати, нижня щелепа не повинна рухатися.
«Смачне варення»
Посміхнутися, відкрити рота. Висунути широкий язик, облизати верхню губу та заховати язик у глиб рота. Нижня губа не повинна обтягувати зуби (можна відтянути її вниз рукою).
«Маляр»
Посміхнутися, відкрити рота. Широким кінчиком язика виконуються рухи по піднебінню вперед-назад (білимо стелю). Нижня щелепа не повинна рухатися.
«Чашечка»
Рот широко відкрити. Широкий язик підняти угору та зогорнути кінчик язика до верхніх зубів, але не торкатися їх. Утримувати в такому положення 10-15 с. Нижня губа не повинна обтягувати зуби.
«Гірка»
Відкрити рот, заховати кінчик язика за нижні зуби, а спинку язика підняти в гору. Показати круту гірку.
«Коник»
Відкрити рот, підняти язик до піднебіння і клацнути ним. Показати , як цокає конячка.
5. Які причини викликають порушення вимови звуків К, Г, Х? Які вправи артикуляційної гімнастики найбільш доцільні для формування правильної вимови цих звуків?
Цікавим є факт вимови звуку «к». Він безпосередньо пов'язаний із коренем нашого головного мовного органу. У ряді випадків звук вимовляється змащено і нечітко, чіпляючи інші звуки - "г", "х", "д", "т". Тут можлива причина, пов'язана із вродженим відхиленням. Можуть вплинути на якість звуку, що вимовляється, стресові ситуації, наслідки пошкодження органів мови і дихання, після яких-небудь травм. Найпростіша причина – дитина просто лінується. Ми повинні вчасно, на ранньому етапі розібратися із ситуацією та своєчасно розпочати роботу з корекції мови. Якщо у дитини порушено вимову всіх твердих задньомовних звуків, спочатку поставте вимову звуку «Х», потім «К», потім «Г». Якщо в дитини вийшов раніше звук «Х», приступаю до постановки звуку «К», та був, спираючись на правильне вимова цього звуку, до постановки.
Неправильна вимова звука К має дві характеристики:
– Зовсім не вимовляється ( ОЛЕСО, МІРА, замість КОЛЕСО, МІРКА);
– Замінюється звуком Т: ШПАТ - ШПАК, ТОРОБ ТА - КОРОБКА.
Неправильна вимова звука Г: замінюється звуком Д (долова - голова), (водонь – вогонь).
Неправильна вимога звука х: замінюється звуком К (калат - халат), (хрикта - крихта).
Виправлення недоліків вимови звуків К, Х, Г.
Постановка цих звуків вимагає механічного втручання. Для правильної вимови звука К учневі пропонується вимовляти підряд багато разів склад ТА, а я у цей час ручкою ложечки чи кописточки відсовую язик трохи назад у глибину рота, унаслідок чого спочатку чується ТЯ. Через кілька занять язик відсовую ще далі, і чується КЯ. На наступних заняттях язик відсовую ще трохи далі в глибину рота, і учень вимовляє склад КА. При постановці звука Х застосовую той же спосіб, що й при постановці К, але його ставлю від звукосполучень СА-ХЯ-ХА.
Постановка звуку «Х» по наслідуванню.
Спосіб полягає в імітації сміху. Сміятися треба після видиху (плечі опущені), неголосно, низьким голосом. Для контролю – долоню, відчуває «смішки» – поштовхи гарячого повітря. Надалі пропонується дитині сміятися, вимовляючи ХО-ХО-ХО, ХЕ-ХЕ-ХЕ, хи-хи-хи і м´які ХІ, ХЕ, ХО.
Постановка звуку «Г»
Зондом-рамкою або шпателем від складу “ТАК”, пересуваючи кінчик язика зондом всередину рота, на початку чується “ГЯ”, а потім “ГА”.
Постановка звуку «К»
Звук «К» слід ставити механічним способом за допомогою пальця або шпателя, виходячи з звуку «Т». При цьому звук «Т» повинен бути у дитини «чистим», т. е. вимовлятися без призвуків. Дитині пропонують вимовляти склад «ТА». У момент виголошення педагог натискає пальцем на передню частину спинки мови, завдяки чому виходить склад «ТЯ». Потім педагог просуває палець трохи глибше, в результаті чого виходить склад «КЯ». Нарешті, третій етап – ще більш глибокий натиск на мову – дає твердий звук – «КА». Досить часто бувають такі випадки: як тільки педагог наближає свій палець до рота дитини, той відразу ж відсуває мова в глиб рота – ховає мову від педагога. У таких випадках педагог повинен привчити дитину до пальця. Для цього він просить дитину вимовляти склад «ТА», а сам тільки кладе свій палець на кінчик його мови, не натискаючи на нього. Так слід вправляти дитину до тих пір, поки він не навчиться в цьому положенні не відсувати кінчик язика назад. Тоді педагог починає вище описану роботу з постановки звуку «К». Спочатку педагог користується для постановки тільки своїм пальцем, але як тільки звук «К» виходить правильно з його допомогою, він вчить дитину користуватися своїм власним пальцем. Механічний вплив на мову не слід припиняти занадто рано, інакше можуть легко вкоренитися різні дефекти вимови к, наприклад, м´який звук або звук «К» з горловим відтінком.
6. Які вправи артикуляційної гімнастики найбільш доцільні для корекції міжзубного сигматизму? Назвіть основні прийоми роботи для постанови звуків С, З.
При міжзубному сигматизмі, коли кінчик язика просувається між верхніми та нижніми різцями, треба запропонувати дитині зблизити зуби, губи розтягнути в посмішку та в такому положенні спробувати вимовити подовжений звук «с». Логопед при постановці звуку «с» користується спеціальним зондом, яким натискає на кінчик язика, опускаючи його таким чином за нижні різці. Утримуючи язик в такому положенні дитині пропонується подовжено повторити звук «с». Коли звук «с» буде поставлено, слід переходити до постановки звука «з». При постановці звука «з» слід звернути увагу дитини на участь голосу при вимовлянні цього звуку. Це легко зробити поклавши долоню дитини на свою шию і вимовивши подовжено спочатку звук с-с-с, а потім звук з-з-з. Таким чином дитина відчує вібрацію ваших голосових зв'язок при вимові звука «з».
При губно-зубному сигматизмі, коли нижня губа піднімається до верхніх різців і утворюється звук подібний до ф, в, треба запропонувати дитині розкрити губи, дещо розкрити зуби, утворивши щілину між різцями та подовжено вимовити звук с. Можна допомогти дитині, притримуючи своєю рукою її нижню губу, оголивши таким чином її різці.
Вправи для підготовки артикуляційного апарату до
постановки свистячих звуків:
«Усмішка»
Губи розтягнені в усмішці, губи змикаються. Утримувати 10-15 с.
«Парканчик»
Усміхнутися і показати зімкнені зуби. Виконувати 10 разів.
«Лопатка»
Широкий язик висунути, розслабити, покласти на нижню губу. Слідкувати, щоб язик не тремтів. Утримувати 10-15 с.
«Неслухняний язичок»
Широкий язик покласти на нижню губу та промовляти “пя-пя-пя”, неначе похлопувати свій “неслухняний язичок” верхньою губою.
«Чисті зуби»
Посміхнутися, трохи відкрити рот. Кінчик язика за нижніми зубами виконує рухи праворуч-ліворуч, наче чистить зубки. Повторити 10-15 раз.
«Трубочка»
Висунути широкий язик. Бокові краї язика завернути угору. Подмухати в отриману трубочку. Виконувати в повільному темпі 10 разів.
7. З чого доцільно розпочати роботу з корекції парасигматизму шиплячих?
Парасигматизм – заміна звуків ш, ж, ч, щ іншими звуками.
– губно-зубний парасигматизм, коли нижня губа піднімається до верхніх різців, утворюється щілина, крізь яку виходить повітряний струмінь; звук ш при такій вимові замінюється на звук ф (каша – «кафа», шишка – «фифка»);
– призубний парасигматизм, коли кінчик язика упирається у верхні та нижні різці, і заважає струменю повітря пройти вільно крізь зубну щілину, бокові краї язика притиснуті до верхніх кутніх зубів; звук ш при такій вимові замінюється на звук т (кішка – «кітка», шапка – «тапка»);
– свистячий парасигматизм, коли губи розтягнуті в посмішку, а широкий кінчик язика опущений за нижні різці, посередині язика утворюється жолоб, по якому виходить повітряний струмінь; при такій вимові звук ш замінюється на звук с (Маша – «Маса», машина – «масина»).
При губно-зубному парасигматизмі робота починається з розрізнення на слух звуків ш та ф. Після цього запропонувати дитині розкрити губи, дещо розкрити зуби, утворивши щілину між різцями та подовжено вимовити звук с, при цьому за допомогою шпателя підняти широкий передній край язика. Можна допомогти дитині, притримуючи своєю рукою її нижню губу.
При призубному парасигматизмі робота починається з розрізнення на слух звуків ш та т. Слід запропонувати дитині тримати передній край язика між нижніми та верхніми різцями, широко розпластавши його. У такому положенні язика , видихаючи повітря, дитина відчує його струмінь на кінчику язика, та відтворить звук, схожий на шепеляве (міжзубне) с. Після цього, широкий передній край язика, за допомогою шпателя або спеціального логопедичного зонду треба відсунути назад та підняти вгору. Використовуючи тактильні відчуття, увагу дитини слід зосередити на тому, що при вимові звука ш повітряний струмінь подовжений, а при вимові звука т – поштовхоподібний (для порівняння при вимові звуків ш та т слід прикласти тильну сторону долоні до рота).
При свистячому парасигматизмі робота починається з розрізнення на слух звуків ш та с. Використовуючи тактильні відчуття, увагу дитини слід зосередити на тому, що при вимові звука ш повітряний струмінь холодний, а при вимові звука с – теплий (для порівняння при вимові звуків ш та с слід прикласти тильну сторону долоні до рота). Після цього слід відпрацювати почергові рухи язика (спочатку широкий кінчик язика опускається за нижні, а потім піднімається за верхні зуби), а також почергові рухи губ (спочатку губи розтягуються в посмішку, а потім губи округлюються та витягуються дещо вперед). Наслідуючи правильну артикуляцію дорослого дитина намагається правильно вимовити звук ш. Якщо за наслідуванням дитині не вдається досягти правильної вимови звука ш використовують механічний спосіб. Для чого, дитині пропонують подовжено вимовити звук с та одночасно широкий передній край язика, за допомогою шпателя або спеціального логопедичного зонду треба відсунути назад та підняти вгору.
Коли звук Ш буде поставлено, слід переходити до постановки звука Ж. При постановці звука Ж слід звернути увагу дитини на участь голосу при вимовлянні цього звуку. Це легко зробити поклавши долоню дитини на свою шию і вимовивши подовжено спочатку звук ш-ш-ш, а потім звук ж-ж-ж. Таким чином дитина відчує вібрацію голосових зв'язок при вимові звука Ж. При постановці звука Ч можна запропонувати дитині по черзі на одному видоху вимовляти звуки т-ш-т-ш-т-ш, а потім швидше тш-тш-тш-ч. Аналогічна робота і при постановці звукосполучення ШЧ, що позначається буквою Щ. Дитині слід запропонувати по черзі на одному видоху вимовляти звуки ш-ч-ш-ч-ш-ч, а потім швидше шч-шч-шч-щ.
Передумовою оволодіння фонетико-фонематичною складовою мовлення є саме розвиток слухової уваги і пам’яті, спрямованості уваги на фонологічну структуру слова, удосконалення слухового та слухо-просторового гнозису, навичок слухового контролю. З метою розвитку вищезазначених процесів корекцію починають з розвитку вміння розрізняти немовленнєві звуки. Вчать диференціювати звуки середовища. Що шумить? Що гуде? Хто плаче? Що дзюркотить? Відгадай, що звучало. Формують навички розрізнення висоти, сили, тембру голосу на матеріалі однакових слів і фраз. Вчать розрізнювати слова, близькі за звучанням (лак, бак, рак, мак, гак, так), диференціювати склади, фонеми. Формують навички елементарного звукового аналізу.
Важливе місце в підготовчій роботі на шляху розвитку правильного мовлення повинна займати артикуляційна та дихальна гімнастика. Метою дихальної гімнастики є вироблення правильного мовленнєвого дихання, сили струменю видихуваного повітря; метою артикуляційної гімнастики є зміцнення м’язів артикуляційного апарату відпрацювання правильних, чітких рухів органів артикуляції, необхідних для правильної вимови шиплячих звуків.
8. Наведіть приклади вправ артикуляційної гімнастики, що найбільш доцільні для корекції губного ламбдацизму.
Підготувати дитину до оволодіння правильною звуковимовою допоможуть спеціальні логопедичні артикуляційні вправи. Вони необхідні для засвоєння та закріплення певних положень губ і язика, які є різними, в залежності від вимови того чи іншого звуку.
Для виправлення ламбдацизму використовують наступні прийоми:
Спочатку дитині дають завдання за зразком, користуючись дзеркалом, вільно висунути язик та зажати його між зубами. Потім вона повинна не змінюючи положення язика, вимовити протяжно А або И. При цьому положенні мовних органів можна отримати протяжний звук Л. Після такої міжзубної вимови треба перевести язик дитини за верхні зуби та продовжувати закріплювати правильну вимову.
Рот напіввідкрити, протяжно вимовляти звук И та при цьому повільно просувати язик між зубами, потім притиснути зубами. Слідкувати, щоб кінчик язика був не вузьким, а широким. При правильному виконанні цього прийому отримаємо звук Л. Після відпрацювання ізольованого звука Л в міжзубному положенні слід перевести кінчик язика за верхні зуби.
Можна запропонувати дитині широко відкрити рот та протяжно вимовляти звук А. При цьому кінчик язика почергово піднімати і опускати до верхніх і нижніх різців. При такій вправі почуємо: ла-ла-ла.
При губній вимові звука Л («вевека», «мауина», «пенав» в першу чергу необхідно загальмувати рухи губ. Треба проводити вправи на диференціацію рухів губ “трубочка-посмішка”. Дитину слід навчити не витягувати губи вперед, а розтягувати в сторони (спочатку можна навіть притримувати їх пальцями). Після того слід перейти до постановки звука л за допомогою інших прийомів.
У тих випадках коли порушується вимова не лише звуку Л, а також його м’якої пари – ЛЬ, виправлення першого звуку є надійною базою для засвоєння другого. При закріпленні м’якого звука Л роботу слід починати зі складу ЛІ, а потім переходити до складів з іншими голосними. Роботу над постановкою звука ЛЬ треба будувати на зіставленні вимови складів з Л та ЛЬ (ли-лі, ла-ля, лу-лю, ле-лє).
Після того як буде досягнута правильна артикуляція звука Л та проведені вправи з його закріплення на матеріалі складів, слів та фраз.
«Гребінець»
Нижніми зубками «розчесати» верхню губу, а потім верхніми зубками – нижню. Рахунок: 1-2.
«Каченя»
Випнути губи вперед, розтягнуті, неначе в посмішці. Рахунок: 1-2-3-4-5-6-7-8-9-10.
«Вареник»
Випнути губи, як у попередній вправі. Промасажувати їх, щипаючи пучками пальців, неначе зліплювати вареник. Рахунок: 1-2-3-4-5-6-7-8-9-10.
«Кролик»
Підняти верхню губу, оголивши вершні зуби. Рахунок: 1-2.
«Мавпеня»
Випнути назовні нижню губу так, щоб оголилися зуби. Рахунок: 1-2.
«Парканчик»
Зімкнути верхні і нижні зуби, посміхнутися, повністю оголивши їх. Рахунок: 1-2-3-4-5-6-7-8-9-10.
«Зупини коня»
Вимовляти звукосполучення «пррр», вібруючи губами.
«Ласунчик»
Імітувати губами зривання ягідок з куща.
«Хустинка»
Узяти хустинку губами і рухати ними вправо-вліво, неначе помахуючи. Рахунок: 1-2.
9. Опишіть найбільш продуктивні вправи для корекції велярного і увулярного ротацизму.
Ротацизм - вади вимови звуків р та р' , їх відсутність або спотворена вимова.
Виправлення вимови звуків р, р'. Підготовчий етап є обовязковим на шляху виправлення звуковимови, та включає в себе важливі компоненти, а саме: розвиток слухового сприймання, слухової уваги та памяті, розвиток фонематичного сприймання, розвиток дихання, розвиток артикуляційної моторики. Для того щоб навчити дітей правильно вимовляти звуки нашої мови, необхідно перш за все навчити їх уважно слухати та чути мовлення оточуючих, тобто розвивати слухове сприймання. Розвиток слухового сприймання – важлива передумова формування звуковимови. Починати слід з розвитку слухової уваги. Для розвитку слухової уваги доцільно використовувати найдоступніші для дитячого сприймання навколишні звуки: сигнали машин, голоси тварин, музичні звуки та ін. На прогулянках, під час ігор, на екскурсіях діти слухають, про що “говорять” вулиця, кімната, ліс, парк, музичні іграшки. (Див. Логопедичні ігри та вправи). Важливе місце в підготовчій роботі на шляху розвитку правильного мовлення повинна займати, так звана, артикуляційна гімнастика. Метою її є – відпрацювання правильних, чітких рухів органів мовлення, необхідних для правильної вимови даних звуків.
Вправи для підготовки артикуляційного апарату до
постановки звуків [р], [р']:
«Неслухняний язичок»
Широкий язик покласти на нижню губу та промовляти “пя-пя-пя”, неначе похлопувати свій “неслухняний язичок” верхньою губою.
«Чашечка»
Рот широко відкрити. Широкий язик підняти угору. Потягнутися до верхніх зубів, але не торкатися їх. Утримувати в такому положенні 10-15 с.
«Смачне варення»
Висунути широкий язик, облизати верхню губу та заховати язик у глиб рота. Повторити 15 разів.
«Конячка»
Присмоктати язик до піднебіння, клацнути язиком. Клацати повільно, сильно. Розтягувати під’язикову зв’язку. Виконати 10 разів.
«Грибочок»
Відкрити рот. Присмоктати язик до піднебіння. Не відриваючи язик від піднебіння сильно відтягнути вниз нижню щелепу. Зробити 10 разів. На відміну від вправи „Конячка” язик не повинен відриватися від піднебіння.
«Гармошка»
Положення язика як у вправі грибок, губи в усмішці. Не відриваючи язика відкривати і закривати рот. Зробити 10 разів.
«Гойдалка»
Висунути вузький язик. Тягнутися язиком почергово спочатку до носа, потім до підборіддя. Рот при цьому не закривати. Вправа проводиться під лічбу 10 разів.
«Маляр»
Висунути язик, рот трохи відкрити. Облизувати спочатку верхню, а потім нижню губу по колу. Виконати 10 разів, змінюючи напрям.
«Барабан»
Відкрити рот, підняти широкий язик вгору та постукати кінчиком язика по верхнім альвеолам чітко вимовляючи звук д. Поступово збільшувати темп, вимовляючи д-д-д.
«Літак»
На кінчик носа покласти шматочок вати. Відкрити рот, широкий язик покласти на верхню губу, бокові краї язика притиснуті. Повітряний струмінь виходить посередині язика. Дитина повинна сильно подути, так, щоб “літак” полетів вгору.
Логопедичну роботу з корекції вимови звука [р] проводять в декілька етапів. Спочатку за допомогою спеціальних артикуляційних вправ треба досягнути правильного положення язика (широкий язик піднятий вгору у формі “ківша”). Досягнувши правильного положення язика, отримати так званий фрикативний р, який артикулюється при тому ж положенні язика, що й нормальний, але поки що без вібрації. Для цього дитині пропонується підняти широкий язик до верхніх альвеол і видихнути, включаючи голос, через щілину, що утворилася між кінчиком язика та верхніми альвеолами. Якщо дитина вірно виконала цю вправу вона відчує деяке лоскотіння кінчика язика та почує звук, що нагадує звукосполучення [дж] або [дз].
Наступний вид вправ спрямований на відпрацювання вібрації язика. Якщо дитина правильно вимовляє верхні ш та ж , отримати фрикативний р неважко. Достатньо запропонувати йому вимовити протяжно фонему ж при дещо відкритому роті без округлення губ та перемістити передній край язика трохи вперед, до ясен верхніх різців. Добившись цієї мети, слід закріпляти фрикативний р на матеріалі складів, слів, а потім фраз, не чекаючи засвоєння вібрації. Важливо при цьому, щоб отриманий звук вимовлявся з достатнім напором видихуваного повітря, при мінімальній щілині між переднім краєм язика та яснами.
Для відпрацювання вібрації слід виходити з швидкого повторення на одному видиху звука д, який артикулюється особливим способом – при дещо відкритому роті та при змиканні переднього краю язика не з різцями, а дещо глибше – з яснами верхніх різців або навіть з альвеолами. Спочатку вправа може складатися з двох- та трьохкратного рівномірного повторення звука д (дд, дд, дд… ддд, ддд, ддд…) , потім з тих же повторень, але з підсиленням останнього звуку (дД ,дД, дД, ддД, ддД, ддД…) і так далі з багаторазового повторення звука д, як рівномірного (ддддддддд…), так і з ритмічним малюнком ( ддД, ддД, ддД). Працювати повинен тільки язик при нерухомому положенні нижньої щелепи.
Інший прийом відпрацювання вібрації виражений тим, що під час вимови фрикативного р під язик підкладають зонд з кулькою на кінці. Кулька стикається з нижньою поверхнею язика, після чого швидкими рухами зонда праворуч та ліворуч викликається механічне коливання язика, почергове змикання та розмикання його переднього краю з альвеолами. Замість зонда можна використати завчасно вимитий палець самої дитини або ватну паличку.
Після того як вібрація буде досягнута, необхідно шляхом різноманітних вправ на матеріалі складів, слів та фраз, автоматизувати навичку правильної вимови звука.