1. Поняття про тактику гри у футбол. Тактика є основним змістом діяльності футболістів під час гри і важливим фактором, котрий при наявності приблизно однакових показниках фізичної, технічної і морально-вольової підготовленості футболістів обох команд забезпечує перемогу одній із них. Оскільки футбольний матч складається із багатьох переходів від атаки до захисту і навпаки, зрозуміло, що атакувальні і захисні дії кожної команди повинні бути організованими. Тактика – грецьке слово, що означає – мистецтво командування військом. Це частина військової стратегії. Наука про ведення бою військовими частинами або мистецтво керувати військовими частинами під час бою і організовувати їх маневрування і пересування. Це методи боротьби, які застосовуються для досягнення поставленої мети. У спорті, зокрема у футболі, слово “тактика” означає обміркований спосіб ведення боротьби з суперником в рамках існуючих правил гри, що ґрунтуються на вмінні і взаємодії гравців якнайшвидше досягти успіху в матчі і зберегти його. Тактика гри у футбол реалізується в індивідуальних, групових і командних діях у нападі і захисті. Тактичні завдання, що стоять перед командою, вирішуються з урахуванням особливостей ведення гри суперником, стану поля, кліматичних умов. У футбольній грі тактика і техніка взаємопов’язані. Вирішуючи, кому і яку віддати передачу, застосувати обвідку суперника чи використати партнера, коли доцільно узяти на себе ініціативу, гравець використовує своє тактичне мислення. А здійснюючи після прийнятого рішення саму дію, він демонструє свою технічну майстерність. Таким чином, техніка є засобом перетворення у дію тактичних задумок гравця, інструментом тактики і підпорядковується їй. Тобто техніка слугує основою тактичної майстерності. Доцільна організація атакувальних і захисних дій команди досягається чітким розподілом функцій між окремими гравцями і групами гравців. У сучасному футболі гравці діляться за функціональними обов’язками на воротарів, гравців лінії захисту, гравців середньої лінії, гравців лінії нападу. В той же час ігрова спеціалізація футболіста висуває підвищені вимоги до універсальності його підготовки. Це означає, що усі однаково мають виконувати її. 2. Тактичні дії гри у захисті і нападі. Кожний футболіст повинен належним чином виконувати усі технічні прийоми гри і грамотно діяти в атаці і обороні в залежності від ігрової ситуації. Організованість у діях команди багато в чому залежить від чіткого розподілу функцій між футболістами. Воротар повинен досконало володіти технікою гри, уміти правильно вибирати місце, швидко оцінювати обстановку, миттєво визначати напрямок, траєкторію і швидкість руху м’яча, рішуче і вміло керувати обороною. Йому треба поєднати гру “у воротах” з діями “на виходах”. Воротар – перший організатор атак. Захисники повинні вільно володіти всіма елементами техніки гри, уміло протидіяти супернику з м’ячем і без нього, своєчасно взаємодіяти при організації оборони й атаки. Основні вимоги до граючого в захисті: колективно й індивідуально вміло діяти в зоні; своєчасно протидіяти передачам і ударам по воротах, успішно вести боротьбу за верховий м’яч; правильно здійснювати страховку партнерів і воротаря; чітко взаємодіяти, створюючи штучне положення “поза грою”. При організації нападу захисники повинні: відкриватися для отримання м’яча від воротаря; після оволодіння м’ячем своєчасно і точно виконувати передачі партнерам; несподівано відкриватися на фланзі чи підключатися в центрі; уміло виконувати подачу чи “простріл” із флангу; завершувати атаку ударом по воротах. Гравці середньої лінії повинні вміти організовувати атаки, завершувати їх і переходити до оборонних дій на високому рівні виконавської майстерності. Основні дії в нападі: організація переходу від захисту до нападу і подальший розвиток атаки; забезпечення раптовості в розвитку атаки за допомогою переведення м’яча на фланг і швидкісного маневру у відкриту зону; контроль середини поля й активна участь у завершенні атак. Основні дії в захисті: протидії швидкому розвитку у відповідь атаки суперника за допомогою контролю за ближнім у даній зоні чи персонально закріпленим суперником; протидія передачі й ударам по воротах; страховка партнерів і взаємодія з ними. Нападаючі повинні вміти поєднувати індивідуальні і групові дії, правильно вибирати позиції, виконувати завершальні атаки в умовах постійного єдиноборства. Основні дії в атаці: розташування на грані положення “поза грою” і своєчасний відхід назад для отримання м’яча; швидкісний маневр по флангу з подальшою передачею чи прострілом м’яча у штрафний майданчик; активна участь у завершенні атак. При переході в оборону нападаючі контролюють дії захисників чи вступають у єдиноборство з найближчим суперником, котрий володіє м’ячем. У захисті беруть участь залежно від ситуації. Тактика гри у футбол реалізується в індивідуальних, групових та командних діях у нападі і захисті. Тактика гри безперервно вдосконалюється в результаті постійної боротьби нападу і захисту. Саме ця боротьба – головна сила розвитку тактики футболу. Тактика нападу. Атаки здійснюються як одним, так і кількома гравцями. Індивідуальна атака складається з ведення м’яча, обведення, фінтів і звичайно завершується ударом по воротах або передачею м’яча партнеру. Цим способом атаки гравці користуються тоді, коли колективні дії неможливі або ускладнені (масований захист, щільне прикривання гравців тощо). Індивідуальна тактика нападу – це система індивідуальних цілеспрямованих дій футболіста, які засновані на його вмінні з декількох можливих рішень в даній ігровій ситуації обрати найбільш доцільне. Вона включає дії з м’ячем та дії без м’яча. Групова тактика. Більшість тактичних завдань вирішує взаємодія двох або декількох гравців, об’єднаних виконанням тактичної комбінації. Вся гра складається з ланок таких комбінацій і протидій їм. Комбінації бувають заздалегідь підготовленими в процесі тренувань та імпровізованими – які виникли в ході матчу. Засобами здійснення групових атак є подачі, прийом м’яча, виходи гравців на вільні позиції, з використанням швидкості пересування гравця, або застосування фінтів, щоб завести суперника в оману та відірватися від нього. Подачі і удари спрямовані партнеру або на ворота. Розрізняють подачі або передачі м’яча по довжині поля (повздовжні), косі чи діагональні, поперечні, довгі (на 25 – 30 і більше метрів), середні (на 15 – 20 м), короткі (на 5 – 10 м). Крім того, подачі виконуються ще низом (по землі). Напіввисоко (висотою від колін до голови), верхом (вище голови), а також вперед і назад. Прийом м’яча особливу важливість набуває на нерівній поверхні поля. В таких умовах краще користуватися передачами верхом з метою виграти час для впорядкування гравців оборони. Для проведення атаки гравцям потрібно: враховувати чинник часу; зважати на прискорення темпу гри; плавно проводити атаки в умовах вільної гри у відповідному ритмі; застосовувати швидку техніку; досягати чисельної переваги на окремих ділянках поля; застосовувати різноманітні варіанти тактичних комбінацій; діяти за принципом “усі в атаці, всі в захисті”; використовувати можливості розігрую чого гравця. Командна тактика нападу представляє собою організацію колективних дій усієї команди для вирішення задач атаки. При будь-яких тактичних системах командна тактика реалізується швидким або поступовим розгортанням нападу. Найбільш ефективним способом атакуючих дій команди є швидкий напад. Переваги швидкого нападу полягають у тому, що у суперників у цьому випадку немає достатньо ігрового часу на перегрупування сил у захисті. Дії атакуючих максимально насичені елементами неочікуваності, гравці діють на високих швидкостях. Вони багато маневрують по полю і намагаються вивести, за допомогою великої кількості передач, одного із партнерів на ударну позицію. Після того, як команда оволоділа м’ячем у ході ігрового епізоду, можна виділити три фази швидкого нападу: початкова фаза – перехід від оборони до атаки: повернення гравців, які приймали участь у захисті, на свої місця у лінію атаки, швидка передача м’яча тому, хто знаходиться попереду; розвиток атаки – здійснення прориву оборони суперників до того, як вони встигнуть посилити та організувати дії по нейтралізації атаки. Завершення атаки – створення гольової ситуації і удар по воротах. Тактика захисту. Гра в захисті передбачає організацію позиції і дій гравців з метою запобігти або ускладнити атакуючим можливість наблизитись до воріт і нанести точний удар. Усі дії команди, що захищається є відповідними на дії атакуючих і зумовлюються особливостями тактики суперника. Гра в обороні різноманітна, багатопланова і спрямована на захист воріт, на активну боротьбу за оволодіння м’ячем і організацію успішної атаки. Індивідуальна тактика. Ефективність захисту багато в чому залежить від індивідуального уміння кожного гравця діяти проти суперника – як того, хто володіє м’ячем, так і без нього. Футболісти, діючи проти гравця, котрий не володіє м’ячем, у захисті здійснюють закривання й перехват. “Закривання” – це переміщення гравців команди, яка захищається з метою заняття правильної позиції, яка заважає супернику отримати м’яч. “Перехват” – це своєчасний, випереджальний вихід до м’яча гравця команди, котра захищається для зриву атакуючих дій суперника. Діючи проти гравця, який володіє м’ячем, гравець прагне: - відібрати м’яч; - не дати виконати передачу; - не дати вийти супернику з м’ячем на ударну позицію. Групова тактика. Основою реалізації групової тактики у захисті є організована взаємодія двох або більше гравців для допомоги партнерам або руйнування комбінацій суперника. До способів взаємодії двох гравців у захисті відносяться страховка, протидія комбінації “в стінку” і “схрещування”. До способів взаємодії декількох гравців відносяться спеціально організовані протидії, а саме побудова “стінки” і створення штучного положення “поза грою”. Командна тактика у захисті зводиться до організації колективної взаємодії, що дозволяє успішно відбивати атаки суперника і після цього переходити в наступ. На оборонному етапі цих дій необхідно швидко сконцентрувати сили в небезпечній зоні, перегрупуватися й забезпечити взаємостраховку захисних ліній. В залежності від структури і характеру атакуючих дій командні дії в обороні містять захист проти швидкого нападу і захист проти поступового нападу. Командні дії в обороні діляться на персональний, зонний і комбінований захист. Персональний захист – це організація оборони з відповідальністю кожного гравця, який обороняється за дорученого йому суперника. Основна мета персонального “тримання” гравця заключається в тому, щоб уповільнити його дії і ускладнити взаємодію з партнерами. Зонний захист – це тактичний спосіб гри в захисті, при якому кожний із гравців контролює певну ділянку поля і вступає у боротьбу за м’яч з будь-яким суперником , який знаходиться у його межах . Необхідним елементом при зонному захисті є взаємодопомога партнера у вигляді чіткої страховки і своєчасної “передачі” підлеглих гравців один одному. Комбінований захист є у сучасному футболі найбільш поширеною і раціональною тактикою гри у захисті. Вона гармонійно поєднує принципи персонального і зонного захисту гри. При цьому одні гравці можуть по завданню опікати тільки своїх суперників, а інші – переважно грати у зоні. Поєднання цих двох методів можливе також у грі одного гравця. Таке уміння збагачує арсенал захисних дій команди і підсилює їх.