1. Новації в цивільному законодавстві України.
Новий Цивільний кодекс передусім визначив об’єктами права інтелектуальної власності результати творчої діяльності, замінивши термін "виключне право" на "право інтелектуальної власності". Проте таке виділення поняття "право інтелектуальної власності" відмежувало його від загального поняття "права власності", що, на наш погляд, не є дуже доречним, особливо з огляду на те, що законодавство України про інтелектуальну власність визнає результати творчої, інтелектуальної діяльності об’єктами права власності без обмежень чи винятків.
Цивільний же кодекс України чітко відділив право інтелектуальної власності від права власності на річ та зазначив, що вони не залежать одне від одного (ст.419 ЦК). Перехід права на об’єкти права інтелектуальної власності не означає переходу права на річ і навпаки. При цьому зауважимо, що коли йдеться про право власності на річ, то слід мати на увазі право власності на матеріальний носій інтелектуальної власності.
В новому Цивільному кодексі України закладено нові інститути права інтелектуальної власності, які досі Цивільний кодекс УРСР 1963 р. не знав. Це – суміжні права (причому коло об’єктів суміжних прав також розширюється у зв’язку з виникненням нових технологій в сфері виконання, відтворення шляхом відео- та аудіозапису на певному матеріальному носії, трансляції передачі (програми) на відстань в ефір по кабелю, дроту, оптичного волокна або через супутник), права на селекційні досягнення, на комерційну таємницю, комерційне найменування, торговельну марку та географічне зазначення.
Позитивним моментом нового Цивільного кодексу є також і те, що законодавець не визначає розміри та порядок виплати винагороди за використання об’єктів інтелектуальної власності. Всі ці питання віднесені до договірних відносин між володільцем права інтелектуальної власності та її користувачем. Це ще раз підкреслює особливість нового ЦК та його головну засаду – свободу договору. Крім того, тільки володілець права інтелектуальної власності може володіти, користуватися та розпоряджатися об’єктом права інтелектуальної власності на свій розсуд, інші ж особи можуть це робити лише на підставі договору та у межах, визначених ним.
Законодавець у новому Цивільному кодексі, перелічуючи об’єкти права інтелектуальної власності, не поділив їх на певні, давно вже встановлені групи – авторське право і суміжні права, право промислової власності та засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг. Напевно, такий поділ у Цивільному кодексі і не був дуже доречним, тому що тоді в окремих розділах були б неминучі повтори – наприклад щодо суб’єктивних прав володільців об’єктів права інтелектуальної власності.
Новий кодекс передбачив також і більш дієвий захист прав суб’єктів інтелектуальної власності. Усі спори вирішуються в судовому порядку, що дає можливість ґрунтовно та повно вирішити справу, визначити розмір збитків, що завдані незаконним використанням об’єкта інтелектуальної власності. Зрозуміло, що більш ефективний захист суб’єктів інтелектуальної власності відбудеться після судової реформи, яка передбачає створення спеціалізованих, у тому числі і патентних, судів, в яких працюватимуть фахівці в галузі права інтелектуальної власності.
На наш погляд, позитивним є також і той факт, що законодавець вніс до переліку об’єктів права інтелектуальної власності такі "забуті" об’єкти, як відкриття, раціоналізаторські пропозиції. Законодавець правомірно зазначив, що за автором наукового відкриття неможливо закріпити будь-яке виключне право – такі встановлені відкриттям певні закономірності, явища й властивості матеріального світу є надбанням всього людства. Проте автор має право надати науковому відкриттю своє ім’я або спеціальну назву. На наш погляд, у цьому випадку варто було б також зазначати і країну, громадянином якої є автор наукового відкриття. Це б також підносило престиж тих країн, де живуть і працюють такі висококваліфіковані фахівці – відкривачі.
Що ж до раціоналізаторських пропозицій, то їх також невиправдано не враховували у чинному законодавстві про інтелектуальну власність, вважаючи не досить важливими для науково-технічного прогресу. Проте нинішні законотворці все ж зрозуміли важливість такої нової та корисної для підприємства, організації чи установи пропозиції, що містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері її діяльності. Ні для кого не секрет, що саме такі рішення в багатьох випадках є основним стрижнем, фундаментом для розвитку науково-технічного прогресу, технологій виробництва, конструкцій виробу, складу матеріалу. Об’єктом раціоналізаторської пропозиції може бути не лише матеріальна річ, а й певний технічний процес. На жаль, ЦК мало уваги приділив заохоченню, матеріальному стимулюванню раціоналізаторів, зазначивши лише, що вони мають право на добросовісне заохочення від юридичної особи, якій ця пропозиція подана (ст.484 ЦК).
Абсолютною новацією стало також визнання об’єктом інтелектуальної власності комерційну таємницю. І хоча вона має найбільшу універсальність серед інших об’єктів інтелектуальної власності і найважчий процес її охорони, все ж такі відомості можуть і повинні бути об’єктами права інтелектуальної власності і підпадати під усі гарантії правового захисту. Комерційна таємниця не потребує офіційного визнання її охороноспроможності, державної реєстрації та виконання інших формальностей, проте це не виключає її захисту та стягнення збитків за незаконне її використання іншими особами. На жаль, законодавець не роз’яснив, як саме це слід було б зробити.
З редакції ст.420 ЦК слід зробити висновок, що перелік об’єктів права інтелектуальної власності не є вичерпним, і це абсолютно правильно, оскільки прогрес не стоїть на місці і майже чи не щодня ми отримуємо нові результати творчої діяльності, які не можливо віднести до вже визначених об’єктів права інтелектуальної власності. Але, на наш погляд, акцент, що такий перелік не є вичерпним, слід було б зробити чіткіше, хоча б такою класичною формулою, як – "а також інші результати творчої діяльності". Це особливо принципово, якщо згадати, що перелік об’єктів права інтелектуальної власності, порушення яких карається кримінальним кодексом, є вичерпним і в ньому перелічені далеко не всі результати творчості, які визначені об’єктами права інтелектуальної власності за цивільним законодавством (ст.177 КК). Наприклад, топографії інтегральних мікросхем, які є предметом злочину, у цивільному кодексі визначені як "компонування інтегральної мікросхеми", а такий об’єкт, як породи тварин, взагалі не увійшов до переліку предметів злочину "Порушення прав на об’єкти промислової власності". Невже ці селекційні досягнення менш важливі і не потребують однакового захисту із сортами рослин?
Те ж саме слід сказати і про кваліфіковане зазначення походження товару, що може бути предметом згадуваного злочину – в цивільному кодексі такого визначення ми вже не знайдемо, оскільки в главі 45 ЦК мова йде про право інтелектуальної власності на географічне зазначення (без визначення – просте чи кваліфіковане зазначення та кого або чого).
Такі ж зауваження варто зробити і щодо нечіткості термінології відповідно у ст.229 КК – незаконне використання чужого знака для товарів чи послуг, фірмового (зареєстрованого) найменування, маркування товару. У главах же цивільного кодексу (гл.43, 44) мова йде про торговельну марку та комерційне найменування.
Всі ці неузгодженості можна пояснити неодночасним прийняттям обох законодавчих актів, а також тим, що в Україні є низка спеціальних законів щодо охорони інтелектуальної власності, які відповідно й мають такі ж назви об’єктів права інтелектуальної власності як і в згадуваних статтях кримінального кодексу України, відтак, по-перше, виникає питання – який сенс був у зміні термінології, яка вже установилась. Це по-перше. А, по-друге, наприклад, законодавчого акта щодо фірмового (зареєстрованого) найменування Україна досі не мала, а отже, і не має визначення, що ж це є таке у відповідному спеціальному законі. В актах господарського законодавства йдеться про найменування (назву) юридичної особи, а вже аж ніяк не про фірмове її найменування. Відповідно, немає предмета злочину – немає і складу його. Навіщо ж тоді говорити про посилення правового захисту від порушень прав на об’єкти інтелектуальної власності, якщо й досі законодавець не дав чіткої відповіді на тлумачення основних понять щодо предмета злочину – об’єкта права інтелектуальної власності в основних законах і, передусім, у новому Цивільному кодексі України. Іноді здається, що такий стан речей комусь вигідний – адже протягом певного часу (і гадаємо досить тривалого), відповідних змін у згадувані законодавчі акти внесено не буде.
2. Принципи цивільного права та їх загальна характеристика.
Під принципами цивільного права розуміють основні засади, на підставі яких здійснюється регулювання цивільно-правових відносин. Принципи цивільного права відображають найхарактерніші його властивості. Застосування конкретних норм права можливе лише з урахуванням положень, які містять загальні принципи права.
Становлення і розвиток цивільного права базується як на загально-правових принципах, так і на галузевих. Загальноправові принципи містяться у Конституції України й поширюються на всі галузі права.
Галузеві принципи закріплені у ст. З ЦК України:
o неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини.
Тобто органи державної влади і самоуправління не повинні втручатися у приватне життя особи, визначати його місце у суспільстві, диктувати характер поведінки;
o неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, установлених Конституцією України та законом.
Держава надає рівну правову охорону власності незалежно від її форм та видів. Підстави і порядок позбавлення права власності регламентовані законом (конфіскація, реквізиція, вилучення земельних ділянок для громадських потреб та ін.);
o свобода договору.
Цей принцип реалізується шляхом:
а) вільного вибору контрагентів;
б) вільним обранням виду договору;
в) вільним формуванням умов, на яких договір укладається;
o свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.
Не допускається адміністративне втручання у підприємницьку діяльність. Водночас, керуючись інтересами публічними, держава за певних умов може регламентувати певні відносини. Наприклад, обов'язковість ліцензування медичної діяльності;
o судовий захист цивільного права та інтересу.
Суд зобов'язаний розглянути будь-який спір, що стосується захисту законних прав і свобод особи;
o справедливість, добросовісність та розумність.
Суд не повинен стояти на формальних позиціях при захисті порушених прав.
Наявність законодавчого переліку принципів не є перешкодою до виявлення у цивільному праві й інших правових засад. Принципами цивільного права виступають також: принцип поєднання інтересів особи та суспільства; принцип недопущення здійснення цивільних прав, яке б суперечило їх призначенню та інші.