Ім'я файлу: ВОКАЛЬНІ ЕФЕКТИ В СУЧАСНОМУ ВИКОНАВСТВІ.docx
Розширення: docx
Розмір: 31кб.
Дата: 06.03.2023
скачати

1. Музичне мистецтво естради займає особливе місце в сучасній культурі. Популярна музика сьогодні – це не лише вид мистецтва, але й соціокультурний феномен. Вона приваблює прихильників своєю експресивністю, безпосереднім зв’язком з рухом і ритмом, яскравістю сценічного втілення, достатньо простою та емоційною побудовою творів. Вокальне естрадне виконавство – явище надзвичайно поширене та популярне, динаміка його постійно зростає. Незважаючи на відносно невеликий історичний шлях розвитку, воно сформувалось в світовому просторі музичної творчості як унікальне художнє явище, що відрізняється своєрідною стилістикою, естетикою, поетикою. Сучасний естрадний вокаліст повинен характеризуватися як своєю професійністю - бездоганним володінням голосовим апаратом, вокальною технікою, використанням навиків різноманітних стилів світового музичного мистецтва, так і розумінням того, що він співає. Вміння пережити пісню кожного разу по іншому, проникнутись її душею - саме це робить із співака-початківця кумира багатьох поколінь.

Сучасний вокал багатоаспектний - на перший план виступають стилі, які ще донедавна були малопоширеними, але з розвитком музичного мистецтва набули популярності та зайняли провідну позицію в сучасній музиці. Звичайно ці стилі потягли за собою й переосмислення важливих складових сучасного вокалу: класичний-академічний вокал відходить на задній план – попереду ж вокал естрадний, зі своїми стилями, течіями, звуком, манерою, законами.

За останні сто років естрадна музика накопила величезне надбання в плані музичних стилів, поява нових напрямків відображається на манері співу. Вітчизняна вокальна педагогіка збагатилась через ознайомлення й вивчення провідного західного методичного досвіду. В результаті синтезу національних співацьких традицій та сучасної вокальної техніки відбувається значний динамічний підйом у вітчизняному вокальному виконавстві. Сучасний спів відрізняється від загальноприйнятих канонів пострадянського виконання і потребує застосування специфічних технологічних прийомів – як основного чиннику у вирішенні про­блеми розкриття змісту сучасної музики, де синтезуються традиційні засоби музичної вира­зності із новітніми виконавськими техніками. На сцені співаки, які зможуть використовувати на практиці прийоми сучасної вокальної техніки, а саме: техніки гри тембрами, вміння застосовувати у співі мовні інтонації, майстерно передавати психологічні моменти в музиці. Універсалізм у творчості сучасних виконавців - невід’ємний сегмент довершеної професійної діяльно­сті. 

З 60-х рр. ХХ ст. починається нова ера у музичному просторі. Поява "нового звуку" як явища сучасної естетики електронно-музичного звучання увійшло у мистецький простір під терміном "саунд". Науково-технічні відкриття в галузі акустики та електроніки багато в чому сформували особливості естрадного мистецтва. Велику роль відіграють електроінструменти. Поява електрогітари, синтезаторів сформувало нову звукову палітру, новий тембр звучання естрадних творів. Це сприяло пошуку особливих колористичних барв і специфічних ефектів, які можна отримати за допомогою електронних музичних інструментів і звукопідсилювального приладдя. Одним з таких ефектів є змішування тембрів акустичних та електронних музичних інструментів, або змінення їх тембру за допомогою мікрофонних приладів. Не відстаючи від моди вокальне мистецтво поступово прилаштовується до новітніх течій, розширюючи технічну палітру новими прийомами для передачі образів, саунду, біту.

2. На естраді існує великий діапазон втілення вокальних можливостей – від нашіптування до крику. Для вокалістів це пошук індивідуальної голосової тембрації. Кожен естрадний голос в деякому сенсі унікальний – це означає багатогранне визначення своєрідних музичних характеристик - свій окремий тембр, обертони, звучання, що відрізняє голос від інших. Це стало можливим завдяки використанню мікрофонів і стимулювало пошук специфічних звучань, принципово нових прийомів виконання (фальцет, драйв, спів на горлі, відкритим звуком, тощо.). Мікрофонний спів дав можливість яскравіше виявити зміст слів, частіше використовувати звучання piano і pianissimo, не зловживаючи силою вокального звуку.

Голос вокаліста має тисячі фарб, і кожну з них має почути глядач. У різні роки вокалісти використовували різні прийоми для придання виразності свому вокалу. З’явилася велика кількість вокальних стилів, існуючі раніше напрямки почали звучати на новий лад, європейська музика потрапила під вплив афроамериканськаї культури, що в результаті збагатило вокальне виконавство різними техніками. Сьогодні кожна зірка сучасної сцени має в своєму арсеналі незмінний набір таких прийомів, завдяки їм вона і відрізняється від простих співаків караоке. Тут на перший план виходить питання естетичного змісту звучання голосу. Індивідуальна манера співу, несхожість артистів стає головною метою. Манера – це відображення індивідуальних звичок, які належать здебільшого до артистизму співака, його харизми, характеру створюваного образу на сцені, аніж вокальній школі та музичному напряму, який вона репрезентує. Створення вокального образу досягається співаком-артистом, у першу чергу, голосовими засобами: тембровим забарвленням, динамічними нюансами, інтонаційними відтінками, вимовою тощо, які передають різноманітні емоційні стани та настрої. Сучасний вокал характеризується вмінням апелювати колористикою звукових ефектів, від чого залежить уся креативна сторона естетичної складової звучання вокаліста. Надзвичайного значення набуває виразність у зв’язку з природним поєднанням музичного інструмента — співацького голосу — із самим виконавцем. Це означає одну з головних цілей артиста – розкрити себе, показати свої почуття, а не проспівати чужі. Уміння співака відчути, пережити та передати голосом найтонкіші рухи людської душі у вокальному мистецтві є такою ж важливою якістю, як і наявність самого співацького голосу. Це й позначає необхідність окремих, специфічних прийомів, які б могли якомога реальніше описати картину.

3. Тут на допомогу вокалістові приходять сучасні голосові ефекти, які застосовуються в джазовому та рок-вокалі, а отже мають безпосереднє відношення до естрадного мистецтва. Якщо поглянути на більшість сучасних пісень, ми почуємо деякі характерні прийоми, що останнім часом стали дуже популярними: перехід на високих нотах у легкий фальцетний звук (особливо у жінок), спів ніби полуголосом середніх та низьких нот, експресивний «визг», «ричання» на атаках звуку, слайдування нот, навіть крик у момент співу. Все це єлементи окремих стильових «фішок», без яких немождиво уявити сучасний спів. У методичних розробках західних педагогів-вокалістів ретельно описаний механізм кожного з них, що дуже важливо для ефективного їх опанування.

Дослідниця К. Садолін у своїх працях "Complete Vocal Technique" ("Повна вокальна техніка") досить чітко описала специфіку й дефініцію кожного сучасного вокального прийому, визначила вокально-динамічні режими, в яких використовуються вище названі голосові ефекти. Аналізуючи стан вокального мистецтва, вона поділяє вокалістів на дві основні групи – класичних вокалістів і ритмічних співаків, а також встановила чотири режими вокально-динамічної естетики: нейтральний (Neutral), стриманий (Curbing), інтенсивний (Overdrive), ударний (Belting), що відрізняються між собою кількістю "металу" в голосі. Визначивши динамічні особливості вокальних режимів, К. Садолін вказує на характер звучання окремо кожного з них, оскільки завжди переваги чи обмеження пов’язані безпосередньо з фізіологією вокаліста. Автор розглядає наступні ефекти: розщеплення (distortion), хрип (rattle), ричання (growl), вокальний злам (vocal breaks), голос із придихом (air added to the voice), вереск/крик (screams), клацання та сиплість (hoarse attacks and creaks), вібратор (vibrato), технічне прикрашання (ornamentation technique (rapid run of notes), що можуть застосовуватися як в естрадному вокалі, так і в академічному. Свідомо дослідниця не розглядає естетичний бік звучання, а більше приділяє уваги динаміці, силі та експресії звуковідтворення ефектів.

У вітчизняній вокальній педагогіці розглядаються лише дві атаки звуку (тверда та м’яка), а субтон (атака з придихом) і на сьогодні часто ігнорується, хоча уся сучасна естрада використовує її досить активно для створення музичного образу твору або неповторної манери звучання виконавця, що фактично і є специфікою естрадного вокального мистецтва.

Молоде покоління співаків зовсім не бажає відмовлятися від популярних вокальних ефектів (гроул, скрім, дисторшн, субтон) і опановує їх силоміць, що без контролю педагога може бути ризиком для здоров’я голосового апарату. Перш за все такі ефекти надаються у звязку з технікою рок-вокалу (найчастіше згадуються як техніки екстрім-вокалу). Але це не обмежує популярність цих прийомів серед виконавців майже усіх сучасних напрямків, найчастіше в soul, R&B (хоча і використовуються дещо в меншій пропорціі).

Серед багатства вокальних прийомів та їх змішень, можна виділити основні, базові прийоми, що може опанувати кожен вокаліст:

Falsetto (subtone) – вокальний шепіт або спів з придихом. Прийом, заснований на додаванні до звуку повітря (на любій висоті голосу). Його відносять до тембрових прийомів, використовують окремими фразами для експресії почуттів. Це достатньо складна техніка і потребує ідеальної координації вокального видиху. Субтон потребує майже в два рази більше повітря, ніж при звичайному співі. Є одним з основних художніх прийомів.

Belting – техніка, що дозволяє співати повним голосом ті ноти, на яких ми переходимо у головний регістр, зберігаючи усі якості грудного регістру. Belt у перекладі означає вдарити ремнем. Ця техніка прийшла до нас з американських госпел-хорів, пізніше активно використовувалася в мюзіклах. Belting – техніка повного грудного звуку, в народі її називають технікою здорового крику. Як правило белтінг в чистому вигляді не використовується, а поєднується з техніками twang (дзвін), sob (ридання) для досягнення максимально резонуючого звучання. Від кількості додавання того чи іншого стильового елементу буде залежити характеристика звучання белтінгу.

Twang – дзвін, цей прийом прийшов до нас зі стилів кантрі, soul, r&b. Часто у нас його називають вокальний ніс. Один з основних прийомів у техніці сучасного вокалу. Twang – це особлива складова в спектрі голосу, що добавляє у тембр дзвінких обертонів, допомагає голосу звучати гучно та потужно на високих нотах. На слух цей прийом характеризується дзвінким, металевим звучанням. Така характеристика голосу присутня у речі американців, ясно чути носо-ротовий призвук, різкий, з металевим дзвоном. Саме використання таких голосових якостей дає змогу вокалістові додати гучності звучанню. Існує тонка межа між звучанням та гнусавістю. Гнусавість, навпаки, забирає дзвін та гучність голосу. Гнусавість вважається дефектом у вокалі.

Jodeln (йодль) – в культурі різних народів – особа манера співу без слів, з характерним швидким переключенням регістрів голосу. На сьогоднішній день цей стиль співу став дуже популярним серед сучасних виконавців, хоча на відміну від класичного йоделінгу, де цілі твори співаються саме цією манерою, у сучасному вокалі використовується лише епізодично, як додаткова фарба. Техніка виконання основана на швидкому чергуванні механізмів роботи гортані у грудному та фальцетному регістрах голосу. Треба зазначити, що не кожен раз така зміна регістрів голосу буде називатися йодлем (для цього потрібне характерне звучання), в інших випадках – це ігра регістрами. Майстром такої гри є Mariah Carey.

Runs – мелізматика сучасного вокалу. Мелізми поняття строго класичне та використовується для академічної музики. Runs що використовуються в більшості стилей сучасного вокалу (хоча й означають теж саме – вокальні прикраси) мають своєю основою інші гармонічні корні. Ці прийоми прийшли до нас з афроамериканської музики, і зараз практично ні одна пісня – чи то поп чи рок - спрямування не обходить їх стороною. Сюда відносять пасажі riffs (рифи), loops (петлі, витки), curls (завитки, локони), runs (пробіжки). Короткі поспівки, найчастіше засновані на пентатоніці та блюзовому ладі, складаються у довгі фрази та на слух сприймаються як елемент імпровізації. Такі пасажі найчастіше розбавляють фрази в піснях, розспівуючи окремий слог або голосну в середині чи в кінці слова. Дуже часто пасажі runs створюють цілі імпровізації. Найголовнішим принципом якості цих прийомів є звучання: між нотами не має бути legato, вони не повинні зливатися, а, навпаки, розсипатися як намистини. Виконання більшості таких рифів потребує від вокаліста достатньої рухливості голосу та гарного гармонійного слуху. Такі мелодійні обороти та прикраси ярко представлені в вокалі сучасних зірок світової сцени як Stevie Wonder, Mariah Carey, Christina Aguilera та у більшості виконавців, що працюють у аналогічних стилях.

У сучасному музичному просторі популярність набувають «хриплі» голоси. Вокалісти роблять ставку на цікавий елемент, опановуючи нові техніки. Новітні вокальні школи пропонують велику кількість прийомів, основою яких є хрипота. Частіше ці техніки пов’язують з рок-вокалом, де необхідна окрема експрессія, напор та подача голосу, де чистий вокал вже не може донести повноту почуттів. Треба сказати, що такі техніки треба опановувати на базі доброго володіння основними вокальними механізмами, тому що більшість цих технік засновано на роботі ложних зв’язок. Ось найпоширеніші з таких прийомів:

Vocal fry – доволі різкий, трескучий голос з металевим відтінком. У дословному перекладі означає «жарений голос», звук нагадує шипіння масла на гарячій сковороді. У академічному вокалі використовують термін strowbass. Досягається нерегулярною вібрацією розслаблених (м’яких) голосових зв’язок.Треба сказати, що fry є не тільки популярним вокальним прийомом, але й використовується як вправи для голосу з лікувальним ефектом.

Rattle (raspy voice) – у дословному перекладі означає скрипучий, хриплий голос. Це короткі вторгнення (часто на підтяжках до ноти) з характерними для стилів блюз та соул хриплим звучанням разом зі звучанням голосу. Rattle – це елементи перкусії, в голосі чується така собі дроб «дрррррр», начебто «роскати» у голосі. Серед прикладів можна назвати відомих виконавців Луі Армстронг, Володимир Висоцький.

Distortion – найулюбленіший прийом у всіх вокальних стилях (окрім опери), відноситься до групи ефектів, що завжди мають під собою мелодійну основу та доданий до неї шум. Використовується для передачі різних емоцій від агресії до душевної болі. Кількість Distortion прямо пропорційна кількості шуму в мелодії. Звук фонації дуже різкий, металізований, нагадує «гітарний драйв», звук з «царапиною». Цей прийом заснований на роботі ложних зв’язок та контролі повітряного тиску.

4. Висновки.

Вокальне виконавство є художньотворчим процесом. Кожний твір потребує від співака пошуку тих особливих виражальних засобів, які відповідатимуть емоційно-значущому змісту виконуваного твору. Творче прагнення виконавця виразити співацьким звуком різноманітність інтонацій музичного твору надає голосу відповідного загального тембрового забарвлення і сприяє винайденню необхідних технічно-вокальних прийомів. Тобто сама внутрішня емоційна настроєність вокаліста, викликана характером і настроєм музичного твору, психологічно зумовлює вибір відповідних прийомів вокальної техніки та допомагає досягти музично- художньої виразності виконання. У художньому процесі співу застосовуються багатоманітні різновиди співацького звуку, своєрідність якого завжди безпосередньо пов’язана з творчою уявою вокаліста, психологічним трактуванням утілюваного образу, а, отже, з інтонуванням, характером, забарвленням слова, фрази, твору в цілому. Відповідно до різноманітності емоційних, психологічних рухів, творчих нюансів виконавця-вокаліста в процесі співу змінюватиметься й співацький звук.

Формування професійного естрадного вокаліста довгий процес накопичення технічного багажу − знання сучасних вокальних прийомів, вміння застосувати їх за призначенням, а не за принципом тривіальної механічної демонстрації. Вокальне виконавство як вид музичного мистецтва поєднує в собі такі властивості як миттєвість та нескінчене оновлення. Тільки-но співак залишає сцену, зникає його музично-художній витвір, безпосереднє поєднання виконавця з мистецтвом під час співу триває тільки протягом звучання самого твору. Втім після виконання твору одним співаком його може виконувати інший, і це нове виконання надасть нового життя твору, а нове інтерпретування може здійснювати один і той самий виконавець за нових обставин, в іншому настрої, новому прочитанні, іншому внутрішньому відчутті тощо.

Розширити горизонти сучасного бачення естрадного виконавства і покликані новітні техніки та голосові прийоми. Ці компоненти музично-естетичного арсеналу сучасного голосу-інструменту є "колористикою", своєрідним наповненням, палітрою звучання ефектів у складі голосової тембрації естрадного співака.

Список використаної літератури:

  1. Шевченко Н. С. Синтез виконавських манер як творчий чинник сучасної вокальної музики / Н. С. Шевченко // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. – К., 2012. – № 3.

  2. Єрошенко О.В. Виразність вокального виконавства: художні та природні чинники/Культура України. – К., 2012.

  3. Sadolin C. Complete Vocal Technique / C. Sadolin. – Copenhagen, 2000.

  4. Larkin C. The Encyclopedia of Popular Music: Concise (5th Edition) - Omnibus Press., 2007.

  5. Kempfer B. Contemporary commercial music pedagogy: - The University of Wisconsin, 2014.

  6. https://completevocal.institute.


скачати

© Усі права захищені
написати до нас