ЗМІСТ
2
1. Модуль 1 3
2. Модуль 2 8
1. Модуль 1
ВАРІАНТ 17
Визначити ризик травмування людини в колишньому СРСР під час експлуатації транспортних засобів, якщо відомо, що в 1990 році одержали травми 350 тис. чол. при загальній кількості населення 300 млн чол.
Рішення:
Визначити ризик травмування людини можно за допомогою виразу:
R = n/N, (1.1)
де n – кількість подій, що відбулося;
N – загальна (можлива) кількість подій.
R = 350 тис. чол. / 300 млн чол. = 0,00117 або 0,117%
Отже, ризик травмування людини під час експлуатації транспортних засобів 0,117%.
ВАРІАНТ 29
Визначити індивідуальний ризик для мешканця А., що мешкаєв селі, в якому 200 мешканців. З числа мешканців села за 10 років 5 чол. загинуло і 50 чол. одержали травми.
Мешканець А. 40 годин на тиждень працює в найближчому місті N, 4 тижні на рік виїжджає з села на відпочинок, 2 тижні кожного року буває у відрядженнях, 56 днів на рік працює на дачі, а решту часу перебуває у селі.
Рішення:
Індивідуальний ризик загинути для мешканця А можливо визначити за допомогою виразу:
Rn = (Nn*D*t)/(T*No*d*td), (1.2)
де Nn – кількість загиблих мешканців;
D – кількість тижнів, проведених мешканцем А у селі або у місті;
t – кількість годин на тиждень, коли мешканець наражається на небезпеку;
T – відрізок часу обліку статистичних даних;
No – кількість міста або села;
d – кількість тижнів у році;
td – кількість годин у тижні.
Rn = (50*(52-4-2-56/7)*(24*7-40))/(10*200*52*24*7) = 0,014 або 1,4%
Індивідуальний ризик стати жертвою нещасного випадку будь-якого ступня тяжкості можна визначити для мешканця А за виразом:
Rж = ((Nn+ Nmp )*D*t)/(T*No*d*td), (1.3)
де Nmp – кількість мешканців, що отримали травми.
Rж = ((50+200)*(52-4-2-56/7)*(24*7-40))/(10*200*52*24*7) = 0,07 або 7%
Отже, індивідуальний ризик загинути для мешканця А складає 1,4%, а стати жертвою нещасного випадку – 7%.
Оцінка психологічних якостей особистості, що впливають на безпеку
діяльності
Мета роботи
Виявити індивідуальні психологічні якості, що визначають психологічну захищеність особистості в умовах фізичної небезпеки, виявити розбіжності даних якостей для груп людей, що беруть участь у тестуванні.
Тест 1. Оцінка схильності до ризику Р.
4, 5, 2, 5, 5, 5, 4, 3, 5, 5, 1, 3, 2, 5, 3, 5, 5, 3, 1, 4, 5, 5, 1, 3, 4
Всього 93 бали
Р = 93/25 = 3,72
Отже, схилість до ризику вище середнього.
Тест 2. Оцінка мотивації до успіху Му.
Таблиця 1 – Відповіді на тести, що оцінюють мотивацію до успіху МУ
| № запитання | Так | Ні |
| 1 | + | |
| 2 | | + |
| 3 | + | |
| 4 | | + |
| 5 | + | |
| 6 | + | |
| 7 | + | |
| 8 | + | |
| 9 | | + |
| 10 | + | |
| 11 | | + |
| 12 | + | |
| 13 | | + |
| 14 | + | |
| 15 | + | |
| 16 | + | |
| 17 | | + |
| 18 | | + |
| 19 | + | |
| 20 | + | |
| 21 | | + |
| 22 | | + |
| 23 | | + |
| 24 | + | |
| 25 | + | |
| 26 | + | |
| 27 | | + |
| 28 | + | |
| 29 | + | |
| 30 | + | |
| 31 | | + |
| 32 | | + |
| 33 | | + |
| 34 | + | |
| 35 | + | |
| 36 | + | |
| 37 | + | |
| 38 | | + |
| 39 | | + |
| 40 | + | |
| 41 | + | |
Му = 21.
Отже, прагнення до досягнення успіху більше, ніж середнє.
Тест 3. Оцінка мотивації до самозахисту Мс.
Таблиця 2 – Відповіді на тест, який оцінює мотивацію до самозахисту
| № запитання | а | б | в |
| 1 | | + | |
| 2 | + | | |
| 3 | | + | |
| 4 | | | + |
| 5 | | + | |
| 6 | | | + |
| 7 | + | | |
| 8 | + | | |
| 9 | | + | |
| 10 | + | | |
| 11 | | + | |
| 12 | | | + |
| 13 | | + | |
| 14 | + | | |
| 15 | + | | |
| 16 | | | + |
| 17 | + | | |
| 18 | + | | |
| 19 | | | + |
| 20 | + | | |
| 21 | + | | |
| 22 | + | | |
| 23 | | | + |
| 24 | + | | |
| 25 | + | | |
| 26 | + | | |
| 27 | + | | |
| 28 | + | | |
| 29 | + | | |
| 30 | + | | |
Мс = 21. Отримане число є умовною кількісною оцінкою мотивації особистості до самозахисту Мс. Значення більше середнього.
Висновки
Отже, на основі 3 тесті отримані оцінки схильності до ризику, мотивації до успіху та самозахисту. Всі 3 оцінки вищі за середні.
2. Модуль 2
Лабораторна робота №6
1. Наведіть приклади рівняння теплового балансу в організмі людини.
Центральна нервова система постійно виконує терморегуляцію в тілі людини, намагаючись зберегти сталість температури внутрішніх органів (крові) при різноманітних зовнішніх умовах, характеру і важкості праці, забезпечує «баланс» тепла. Здійснюється це за рахунок регулювання кровопостачання поверхні тіла, тобто зміни температури поверхні тіла tпoв, у яке йде відведення тепла в навколишнє середовище, а також шляхом регулювання виділення поту. При цьому відведення тепла від поверхні тіла людини здійснюється за рахунок конвективного теплообміну, променистого тепла та тепла на випаровування поту.
2. Які існують шляхи віддачі тепла організмом людини в навколишнє середовище?
Передачу теплоти через одяг можна умовно представити як передачу тепла від однієї частки до другої частки при їхньому безпосередньому контакті. Так як теплопровідність тканин одягу мала, то основну роль у процесі транспортування тепла відіграє конвекційна передача з потоком крові. Таким чином цей процес теплопередачі можливо представити як конвекційний теплообмін, якщо доповнити у фізичну суть цього процесу деякий понижуючий коефіцієнт, значення якого залежить від теплопровідності конкретного одягу.
Віддача теплоти за допомогою тепломасообміну. Цей вид теплообміну полягає у віддачі теплоти в навколишнє середовище з поверхні тіла людини при випарі вологи. При протіканні процесу випарювання вологи відбувається розрив молекулярних зв’язків, який супроводжується вивільненням енергії. У цьому і лежить фізична суть процесу віддачі теплоти за допомогою тепломасообміну.
Інтенсивність цього виду теплообміну залежить, в основному, від температури повітря і фізичного навантаження людини. Додатковими параметрами, які впливають на кількість тепла, що віддається цим механізмом, є швидкість руху навколишнього повітря і його відносна вологість.
Віддача теплоти за допомогою підігріву видихуваного повітря. У процесі дихання повітря навколишнього середовища, потрапляючи в легеневий апарат людини, нагрівається й одночасно насичується водяними парами. Так як температура внутрішніх органів людини відзначається підвищеною температурою (tвнутр.орг.≈ 38°С), то повітря, яке видихується, при умові, що температура повітря навколишнього середовища не набагато вища tн.с.≈ 20...25°С приймає приблизно таку ж температуру. При розрахунках звичайно приймають, що видихуване повітря має температуру 37°С.
3. Охарактеризуйте мікроклімат виробничих приміщень.
Мікроклімат виробничих приміщень – метеорологічні умови внутрішнього середовища цих приміщень, які визначаються спільною дією на організм людини температури, вологості, швидкості руху повітря теплового випромінювання.
4. Назвіть прилади, що застосовуються для визначення пapамeтpiв мікроклімату (температури, відносної вoлoгocтi i швидкості руху повітря).
Для визначення температури повітря в виробничих приміщеннях використовуються звичайні ртутні і спиртові термометри, термопари або термоанемометри.
Швидкість руху повітря в приміщеннях вимірюють приладами- анемометрами: термоанемометрами, анемометрами чашковими, індукційними та крильчастими.
При вимірюванні в приміщеннях малих швидкостей руху повітря можна користуватися кататермометром
Відносну вологість повітря визначають стаціонарними або аспіраційними психрометрами.
Для реєстрації атмосферного тиску застосовують барометри. Найбільш поширеними в промисловості і в побуті барометрами є анероїди. При необхідності реєстрації параметрів мікроклімату протягом часу використовують самопишуючі прилади: термографи, гігрографи, барографи та ін.
5. Які є засоби визначення відносної вологості?
Відносну вологість повітря визначають стаціонарними або аспіраційними психрометрами. Психрометри складаються з сухого та вологого термометрів. Резервуар вологого термометра знаходиться у зволоженому середовищі. По різниці показників термометрів, користуючись психрометричною таблицею, визначають відносну вологість.
Відносну вологість можна визначати приладами – гігрометрами. Принцип їх дії базується на здатності деяких матеріалів змінювати свою пружність в залежності від вологості повітря. Цю здатність має людське і тваринне волосся, натуральна шкіра, деякі синтетичні матеріали. Промисловістю випускається гігрометр сорбційний типу ГС-210, який вимірює відносну вологість у межах 15-100% і має похибку ±3%.
В приміщеннях зі значним надходженням тепла для визначення енергетичної освітленості, що створюється за рахунок нагрітих поверхонь обладнання, опалювальних та освітлювальних приладів, сонячного випромінювання, що проникає крізь віконні прорізи, застосовують прилади: радіометри (РОТС-11), спектрорадіометри (СПР) та інспекторські дозиметри (ДОИ-1).
Вони вимірюють поверхневу щільність потоку теплової енергії, Вт/м2.
6. Охарактеризуйте абсолютну i відносну вологість повітря.
Абсолютна вологість повітря – це щільність водяної пари в повітрі, іншими словами, маса водяного пари, який фактично вміщується в один кубічний метр повітря. Показник вимірюється в грамах на кубічний метр.
Повітря цілком здатне дійти до стану повного насичення, це відбувається через те, що при постійній температурі воно здатне ввібрати в себе тільки певну кількість пара. Така абсолютна вологість (коли повітря повністю насичене) називається вологістю.
Вологомісткість безпосередньо залежить від температури, і при її підвищенні різко зростає. Якщо обчислити відношення абсолютної вологості повітря при конкретній температурі до його вологості при тій же температурі, вийде показник, званий відносною вологістю. Якщо аналізувати значення показника відносної вологості в масштабах Землі, то найбільш високий він в екваторіальний зоні, в полярних широтах і всередині материків середньої широти в зимовий час, а найбільш низький в субтропічних і тропічних пустелях. Зі збільшенням висоти вологість повітря швидко вбиває.
7. Які принципи використовуються при нормуванні параметрів мікроклімату?
У основу принципів нормування параметрів мікроклімату покладена диференційована оцінка оптимальних і допустимих метеорологічних умов в робочій зоні залежно від теплової характеристики виробничого приміщення, категорії робіт по ступеню важкості і періоду року.
8. Назвіть оптимальні i дoпycтимi параметри мікроклімату.
Оптимальні мікрокліматичні умови – це таке поєднання кількісних показників мікроклімату, які при тривалій і систематичній дії на людину забезпечують збереження нормального теплового стану організму без напруження механізмів терморегуляції. Вони забезпечують почуття теплового комфорту і створюють передумови для високого рівня працездатності.
Оптимальні умови мікроклімату встановлюються для постійних робочих місць. Показники температури повітря в робочій зоні по висоті та горизонталі на протязі робочої зміни не повинні виходити за межі нормованих величин оптимальної температури для даної категорії робіт. Оптимальні величини температури, відносної вологості та швидкості руху повітря в робочої зони виробничих приміщень приведені в ДСН 3.3.6.042-99.
При виконанні робіт операторського типу, пов’язаних з нервово емоційним напруженням в кабінетах, пультах і постах керування технологічними процесами, в кімнатах з обчислювальної технікою та інших приміщеннях повинні дотримуватися оптимальні умови мікроклімату.
Допустимі мікрокліматичні умови – це поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на людину можуть викликати зміни теплового стану організму, що швидко минають і нормалізуються та супроводжуються напруженням механізмів терморегуляції в межах фізіологічної адаптації. При цьому не виникає ушкоджень або порушень стану здоров’я, але можуть спостерігатися дискомфортні тепловідчуття, погіршення самопочуття та зниження працездатності.
Допустимі параметри мікрокліматичних умов встановлюються у випадках, коли на робочих місцях не можна забезпечити оптимальні величини мікроклімату за технологічними вимогами виробництва, технічною недосяжністю та економічно обґрунтованою недоцільністю.
Величини показників допустимих мікрокліматичних умов встановлюються для постійних і непостійних робочих місць. Допустимі величини температури, відносної вологості та швидкості руху повітря в робочій зоні виробничих приміщень не повинні виходити за межі показників, приведених в ДСН 3.3.6.042-99.
9. Які існують основні заходи для забезпечення нормативних параметрів мікроклімату?
Основними заходами для забезпечення нормативних параметрів мікроклімату є опалення, вентиляція та кондиціювання.
10. Наведіть приклади категорії робіт за фізичною важкістю.
Легка – 1а
Легка – 1б
Середньої
важкості – 2а
Середньої
важкості – 2б
Важка – 3.
Лабораторна робота №12
Наведіть кількісні й якісні показники освітлення.
Освітлення виробничих приміщень характеризуються:
До основних кількіснихпоказників належать світловий потік, сила світла, освітленість та яскравість.
До основних якісних показників зорових умов роботи можна зарахувати: фон, контраст між об’єктом і фоном, видимість.
Подайте визначення коефіцієнта природної освітленості (КПО).
Фактичний КПО визначають відношенням заміряної освітленості в певній точці на робочій повехні у виробничому приміщенні Евн до одночасної освітленості ззовні приміщення Езов у горизонтальній площині при відкритому небосхилі (щоб ніщо не затінювало фотоелемент люксметра) і дифузному світлі (сонце закрите хмарою).
Фактичний КПО показує, яку частину зовнішнього дифузного світла небосхилу у відсотках становить освітлення в певній точці поверхні всередині приміщення.
Які переваги й недоліки має природне освітлення?
Виробничі приміщення, як правило, повинні мати природне освітлення (лише в окремих випадках, визначених ДБН, допускається проектування приміщень без природного освітлення, зокрема, конференц-залів, залів засідань, виставкових залів, роздягалень, санітарно-побутових приміщень, приміщень для очікування, коридорів, проходів тощо), що пояснюється його важливим фізіолого-гігієнічним значенням для працюючих. Воно сприятливо впливає на органи зору, стимулює фізіологічні процеси, підвищує обмін речовин та покращує розвиток організму в цілому. Сонячне випромінювання зігріває та знезаражує повітря, очищуючи його від збудників багатьох недуг, наприклад, вірусу грипу.
Природному освітленню властиві і недоліки:
– непостійне в різні періоди доби та року;
– нерівномірно розподіляється по площі виробничого приміщення;
– при незадовільній його організації може спричинити засліплення органів зору.
4. За яким принципом здійснюється нормування природного освітлення?
Природне освітлення використовується для загального освітлення виробничих і підсобних приміщень. Воно створюється променистою енергією сонця і на організм людини діє найбільш сприятливо. Використовуючи цей вид освітлення, слід враховувати метеорологічні умови і їх зміни протягом доби і періодів року в даній місцевості. Це необхідно для того, щоб знати, яка кількість природного світла буде потрапляти в приміщення через влаштовуються світлові прорізи будівлі: вікна - при бічному освітленні, світлові ліхтарі верхніх перекриттів будівлі - при верхньому освітленні. При комбінованому природному освітленні до верхнього освітлення додається бокове.
Приміщення з постійним перебуванням людей повинні мати природне освітлення. Встановлені розрахунком розміри світлових прорізів допускається змінювати на +5, -10%.
Нерівномірність природного освітлення приміщень виробничих і громадських будівель з верхнім або верхнім і природним боковим освітленням і основних приміщень для дітей і підлітків при бічному освітленні не повинна перевищувати 3: 1.
При боковому освітленні нормується мінімальне значення коефіцієнта природної освітленості - доео хв, А при верхньому і комбінованому освітленні - середнє його значення - доео ср. Спосіб розрахунку коефіцієнта природної освітленості наведено в Санітарних нормах проектування промислових підприємств.
З метою створення найбільш сприятливих умов праці встановлені норми природного освітлення. У тих випадках коли природна освітленість недостатня, робочі поверхні повинні додатково освітлюватися штучним світлом. Змішане освітлення допускається за умови додаткового освітлення тільки робочих поверхонь при загальному природному освітленні.
Для підтримки необхідної освітленості приміщень нормами передбачається обов'язкове очищення вікон і світлових ліхтарів від 3 разів на рік до 4 разів на місяць. Крім того, слід систематично очищати стіни, обладнання та фарбувати їх в світлі кольори.
Поясніть улаштування та принцип дії люксметра.
Люксметр Ю-116 чи Ю-117:скл. з селенового фотоелемента з фільтрами-насадками та гальванометра зі шкалою. Фотоелемент спрацьовує під впливом світла, виробляючи електричний струм, силу якого вимірюють гальванометром. Стрілка його вказує число люксів, що відповідає досліджувальній освітленості.На панелі вимірювального приладу встановлено кнопки перемикача і табличку зі схемою, яка зв’язує дію кнопок та насадки з різними діапазонами вимірювань. Прилад має дві шкали: 0 – 100 і 0 – 30. На кожній шкалі точками зазначено початок діапазону вимірювань: на шкалі 0 – 100 точка знаходиться над позначкою 20, на шкалі 0 – 30 над позначкою 5. Також є коректор для встановлення стрілки на нульове положення, який регулюється викруткою.
Селеновий фотоелемент, що приєднується до приладу за допомогою вилки, знаходиться в пластмасовому корпусі.
Які початкові дані необхідні для розрахунку природного освітлення?
За нормовану величину природної освітленості прийнято брати величину е, %, ( у новій редакції ДБН буде позначатися D) = Ев/ Е3*100.
де Ев – освітленість, створювана в розрахунковій точці робочої площини (площини, на якій лежить об’єкт зорової роботи) усередині приміщення природним світлом, що пройшло через світлопрорізи, лк;
Ез – зовнішня горизонтальна освітленість під цілком відритим небозводом, заміряна у той же момент часу, що й Ев, лк. Ця величина називається коефіцієнтом природної освітленості (КПО).
Які основні розрахункові показники природного освітлення?
Робоча поверхня – це поверхня, на якій виконується робота і нормується або вимірюється освітленість.
Умовна робоча поверхня – це умовно прийнята горизонтальна поверхня, розташована на висоті 0,8 м від підлоги.
+В основних приміщеннях житлових будинків, а також дитячих дошкільних закладів нормативні значення КПО повинні забезпечуватися на рівні підлоги.
У невеликих приміщеннях при однобічному природному освітленні мінімальне значення КПО нормується в точці, розташованій на перетині вертикальної площини характерного розрізу приміщення і умовної робочої поверхні на відстані 1 м від стіни, найвіддаленішої від світлових прорізів.
Характерний розріз приміщення – поперечний розріз всередині приміщення, площина якого перпендикулярна до площини засклення світлових прорізів (при боковому освітленні). У характерний розріз приміщення повинні потрапляти ділянки з найбільшою кількістю робочих місць, а також точки робочої зони, найвіддаленіші від світлових прорізів.
Назвіть види природного освітлення.
Бічне природне освітлення – освітлення приміщення через світлові прорізи у зовнішніх стінах.
Верхнє природне освітлення – освітлення приміщень через світлові ліхтарі, прорізи у покритті або у стінах місць перепаду висот будівлі.
Комбіноване освітлення – поєднання верхнього та бічного природного освітлення.
9. Які технічні рішення забезпечують достатню освітленість робочих
місць природним світлом?
Природне освітлення виробничих приміщень може здійснюватися світлом неба або прямим сонячним світлом через світлові прорізи (вікна) в зовнішніх стінах або через ліхтарі (аераційні, зенітні), що встановлені на покрівлях виробничих будівель.
Лабораторна робота №13
В яких одиницях оцінюється сприймання шуму людиною?
Шум –це хаотична сукупність різних за силою і частотою звуків, що заважають сприйняттю корисних сигналів і негативно впливають на людину.Людина сприймає звуки з частотою коливань від 16 до 20 000 за секунду. З віком сприйняття високих частот знижується. Знижується сприймання звуку і в разі дії звуків значної сили, високих і особливо низьких частот. Людина сприймає звукові коливання з частотою від 20 до 20 000 Гц.Нижче 20 Гц міститься нечутний діапазон інфразвуку, а вище 20 000 Гцнечутний діапазон ультразвуку.
2. Наскільки підвищиться рівень звуку при додаванні шуму від двох однакових джерел?
Якщо в приміщенні знаходиться nоднакових джерел з рівнем шуму кожного L, то сумарний рівень LΣ у рівновіддаленій від джерел точці приміщення становить
LΣ = L + 10 lg n (дБ).
Для 2 однакових джерел – на 3дБ
3. Від яких параметрів залежить ізолювальна здатність стінки?
Залежить від:
– величини еквівалентної площі звукопоглинання;
– середнього коефіцієнта звукопоглинання приміщення із звукопоглинальними конструкціями
– ревербераційного коефіцієнту звукопоглинання личкування.
Лабораторна робота №16
Яким чином слід звільняти потерпілого від дії електричного струму?
Під час ураження електричним струмом потрібно використовувати такі методи:
- вимикати напругу рубильником або вимикачем;
- забезпечити безпеку захисним вимиканням аварійної ділянки або мережі повністю.
Якщо вимикання не може бути виконане досить швидко, треба терміново звільнити потерпілого від дії струмопровідних частин, до яких він доторкається. При цьому особа, яка надає допомогу, повинна пам'ятати, що не можна доторкатися до потерпілого, бо це небезпечно для життя рятівника. Для звільнення потерпілого від струмопровідних частин або проводу до 1000В користуються ізольованою штангою, сухою палицею, дошкою або іншим сухим діелектричним предметом.
У разі необхідності проводи перерізають пофазно інструментом з ізольованими рукоятками або перерубають сокирою з дерев'яним сухим держаком.
Відтягнути потерпілого від струмопровідних частин можна і за одяг, якщо він сухий, уникаючи при цьому доторкання до оточуючих металевих предметів та відкритих частин тіла потерпілого.
2. Назвіть способи і послідовність надання першої допомоги.
При наданні першої допомоги необхідно керуватися такою послідовністю дій: усунути вплив на організм людини факторів, які загрожують її здоров'ю та життю; оцінити стан потерпілого; визначити послідовність дій щодо рятування потерпілого залежно від тяжкості травми, що становить найбільшу загрозу для його життя; викликати швидку допомогу або медичних працівників, якщо є така можливість; виконувати необхідні дії для рятування потерпілого в порядку терміновості; підтримувати основні життєві функції потерпілого до прибуття медичних працівників.
3. Яких реанімаційних заходів слід вживати під час зупинки кровообігу і дихання?
Послідовності дій:
Укласти потерпілого на спину, оцінити ознаки зупинки кровообігу (пульс на сонних артеріях) та дихання потерпілого (наявність, відсутність чи агональне дихання). При первинній зупинці серця часто відмічається агональне дихання (в акті дихання приймають участь м’язи шиї, тулуба, кінцівок), яке не слід плутати з нормальним диханням. У сумнівних випадках слід діяти так, як при відсутності дихання.
Якщо дихання збережене в достатньому об'ємі, слід укласти потерпілого в положення на боку та викликати бригаду швидкої допомоги, спостерігати за станом.
Якщо дихання неадекватне, розпочати компресію грудної клітки (компонент реанімації «С»). Компресійні стискання повинні передувати штучному диханню згідно рекомендацій Американської Асоціації серцевих захворювань 2010 року: послідовність дій АВС (А – забезпечення прохідності дихальних шляхів, В – штучна вентиляція легенів, С – непрямий масаж серця) змінено на САВ, беручи до уваги результати досліджень щодо визначального значення відновлення кровообігу для кращого виживання хворих.
Методика проведення компресійних стискань:
– розташувати долоню однієї руки на середині грудної клітки потерпілого на 2-3см вище мечеподібного відростку;
– долоню другої руки розмістіти поверх першої, пальці скласти в замок;
– компресії виконуються з частотою не менше 100 за хвилину, не згинаючи рук;
– глибина компресії складає 5 см;
– інтервали між компресіями повинні бути мінімальними (бажано до 10 с);
– після компресії грудна клітка повинна повністю розправлятися;
– не можна припиняти компресію більш, ніж на 10 секунд;
5. Забезпечити прохідність дихальних шляхів (компонент реанімації «А») за допомогою наступного прийому: видаливши з дихальних шляхів слиз, блювотні маси, інородні тіла; опустити голову хворого, підняти підборіддя, висунути нижню щелепу та відкрити рот (при підозрі на спинальную травму забезпечити стабільне положення шиї потерпілого).
6. Слід чергувати грудні компресії із штучним диханням (компонент «В»):
– після 30 компресій потрібно забезпечити прохідність дихальних шляхів, використовуючи прийом, описаний в п.5;
– далі перекрити носові отвори за допомогою великого і вказівного пальців руки, що лежать на лобі;
– відкрити потерпілому рот, утримуючи підборіддя піднятим догори;
– зробити звичайний вдих, після чого провести спокійних видих в рот потерпілого, спостерігаючи за рухом грудної клітки. Тривалість видиху складає близько 1с, кількість вдуваного повітря відповідає дихальному об'єму реаніматора (400 – 600 мл);
– утримуючи дихальні шляхи відкритими, переконатися в наявності пасивного видиху;
– повторити маніпуляцію ще раз, після чого негайно повернути до проведення грудних компресій і дихань в співвідношенні 30 : 2 (незалежно від кількості реаніматорів);
– слід уникати надмірної вентиляції легенів.
4. Охарактеризуйте стан і можливу тривалість «клінічної смерті».
Тому, хто надає долікарську допомогу, треба розрізняти ознаки життя і смерті. Розрізняють дві фази смерті - клінічну та біологічну. Тривалість клінічної смерті 5-7 хвилин. Незворотні явища протягом цього часу ще не настають, організм можна повернути до життя. За наявності ознак життя необхідно негайно розпочати надання допомоги, однак якщо вони навіть і відсутні, допомогу необхідно надавати доти, доки не буде повної впевненості у смерті потерпілого.
Лабораторна робота №18
1. Які основні типи вогнегасників?
Вогнегасники - технічні пристрої, призначені для гасіння пожеж в початковій стадії їх виникнення. Вогнегасники класифікуються по вигляду використовуваної огнетушащего речовини, об'єму корпусу і способу подачі вогнегасного складу.
По вигляду вогнегасної речовини:
- пінні;
- газові;
- порошкові,
- комбіновані.
За об'ємом корпуси:
- ручні малолітражні з об'ємом корпуси до 5 л;
- промислові ручні з об'ємом корпуси від 5 до 10 л;
- стаціонарні і пересувні з об'ємом корпуси понад 10 л.
За способом подачі огнетушащего складу:
- під тиском газів, що утворюються в результаті хімічної реакції компонентів заряду;
- під тиском газів, що подаються із спеціального балончика, розміщеного в корпусі вогнегасника;
- під тиском газів, закаченних в корпус вогнегасника;
- під власним тиском огнетушащего засобу.
По вигляду пускових пристроїв:
- з вентильним затвором;
- із замочно-пусковим пристроєм пістолетного типа;
- з пуском від постійного джерела тиску.
Цією класифікацією не вичерпуються всі показники багаточисельної групи вогнегасників. Постійне вдосконалення конструкції, підвищення таких показників як надійність, технологічність, уніфікація і ін. веде до створення нових, досконаліших вогнегасників. Вогнегасники маркіруються буквами, що характеризують вигляд вогнегасника, і цифрами, що позначають його місткість.
2. Яка галузь застосування вогнегасників різних типів?
Вогнегасники пінні
Призначені для гасіння пожеж вогнегасними пінами, а самк хімічною (вогнегасники ОХП) й механічною для повітря (вогнегасник ОВП).
Вогнегасники порошкові
Для гасіння невеликих вогнищ загорянь горючих рідин, газів, електроустановок напругою до 1000 В, металів і їх сплавів використовуються порошкові вогнегасники ВП-1, ВП-25, ВП-10.
Вогнегасники аерозольні (хладонові) використовують в тих же випадках, що і вугдекислотно-брометілові. Вогнегасний склад хладон (фреон), 114В2, 13В1 в процесі пожежогасінні не надає побічної дії на матеріали, що захищаються, і устаткування, що дозволяє використовувати дані вогнегасники при гасінні пожеж електронного устаткування, картин і музейних експонатів. Наша промисловість випускає вогнегасники марок ВАХ, ВХ-3 і ін.
3. Опишіть вогнегасний ефект вогнегасників.
В корпусі вогнегасника знаходиться лужна частина заряду, а в стакані - кислотна. Для приведення вогнегасника в дію необхідно повернути важіль запірно-пускового пристрою на 180°, перевернути вогнегасник днищем догори та направити струмінь піни в осередок пожежі. При повертанні важеля піднімається клапан, що закриває стакан, а при наступному перевертанні вогнегасника кислотна частина заряду виливається із стакана і вступає в реакцію з лужною частиною. В результаті реакції утворюється значна кількість вуглекислого газу, який інтенсивно перемішує рідину, утворюючи при цьому піну. Завдяки надлишковому тиску CO2 через отвір в корпусі (сприск) викидається струмінь хімічної піни на віддаль 6÷8 м.
4. Які вогнегасні речовини застосовують у вогнегасниках?
– піну (повітряно-механічну різної кратності, хімічну);
– інертні газові розріджувачі (двооксид вуглецю, азот, аргон, димові гази, водяна пара);
галогеновуглеводи (хладони 13В1, 12В1, 114В2);
порошки;
– комбіновані склади.
5. Охарактеризуйте будову різних вогнегасників.
Хімічний пінний вогнегасник типу ВХП-10 складається зі сталевого зварного корпуса, у верхній частині якого горловина, закрита чавунною кришкою. Запірний пристрій має гумовий клапан, укріплений на штоку, пружину, що притискає клапан до горловини кислотного стакана, і важіль запуску для підняття клапана. На корпусі вогнегасника розташований сприск, закритий мембраною.
Ручні вогнегасники однакові по пристрою і складаються із сталевого високоміцного балона, в горловину якого вкручено замочно-пусковий пристрій вентильного або пістолетного типу, сифонової трубки, яка служить для подачі вуглекислоти з балона до замочно-пускового пристрою, і раструба-снігоутворювача. У вогнегаснику ВВ-8 розтруб приєднується до замочної головки через броньований шланг завдовжки 0,8 м. Балони вогнегасників заповнені рідкою вуглекислотою під тиском 6-7 МПа.
За будовою і принципом роботи порошкові вогнегасники схожі. Цифри в маркуванні означають місткість корпусів. У вогнегасниках ємністю 2л і більше корпуси виготовляють з листової сталі. Ручні вогнегасники забезпечені запірно-пусковими пристроями підйомового типу, а ВП-5 і ВП-10 – шлангами довжиною 0,6м і 0,8м відповідно, на кінцях яких є стволи для викидання порошку під тиском робочого газу.
6. Яка послідовність дій при застосуванні вогнегасників різних типів?
Щоб пустити вогнегасник в роботу,необхідно прочистити сприск, повернути важіль запуску на 180º, тримаючи за ручку і+під днище, перевернути вогнегасник кришкою униз. При цьому клапан кислотного стакана відкривається, кислотна частина заряду витікає і змішується з лужною частиною. Між ними відбувається реакція з утворенням вуглекислого газу, що заповнює пухирі піни. Крім того, вуглекислий газ створює тиск усередині корпуса, що виштовхує піну з вогнегасника у вигляді струменю через сприск.
7. Які вимоги безпеки при експлуатації вогнегасників?
Під час експлуатації вогнегасників слід керуватися Законом України «Про пожежну безпеку», національними й міждержавними стандартами та іншими нормативно-правовими актами, які регламентують вимоги до експлуатації вогнегасників.
Забороняється:
– експлуатувати вогнегасники з вм’ятинами, здутостями або тріщинами на корпусі, запірно-пусковому пристрої або накидній гайці, а також у разі порушення герметичності з’єднань вузлів вогнегасника та несправності індикатора тиску (для закачних вогнегасників);
– завдавати удари по вогнегаснику;
– розбирати і перезаряджати вогнегасники особам, які не мають права на проведення таких робіт;
– кидати вогнегасник у полум’я під час застосування за призначенням та ударяти ним об землю для вмикання вогнегасника;
– спрямовувати насадку вогнегасника (гнучкий рукав або розтруб) під час його експлуатації у бік людей;
– використовувати вогнегасники для потреб, не пов’язаних з пожежогасінням.
Гасіння осередків пожежі, які виникли поза межами приміщень, потрібно здійснювати з навітряного боку.
Під час гасіння пожежі одночасно кількома вогнегасниками не дозволяється здійснювати гасіння струменями вогнегасної речовини, спрямованими назустріч один одному.
Вуглекислотні вогнегасники повинні застосовуватись у тих випадках, коли для ефективного гасіння пожежі необхідні вогнегасні речовини, які не пошкоджують обладнання та об’єкти (обчислювальні центри, радіоелектронна апаратура, музеї, архіви тощо).
Під час застосування вуглекислотного або порошкового вогнегасника для гасіння пожежі електрообладнання, яке перебуває під напругою електричного струму до 1000 В, необхідно витримувати безпечну відстань (не менше 1 м) від розпилювальної насадки вогнегасника до струмопровідних частин електрообладнання.
Забороняється застосовувати водяні та водопінні вогнегасники для ліквідації пожеж обладнання, що перебуває під електричною напругою, а також для гасіння речовин, які вступають з водою в хімічну реакцію, що супроводжується інтенсивним виділенням тепла та розбризкуванням рідини.
Застосування порошкових вогнегасників для захисту обладнання, яке може вийти з ладу в разі попадання в нього вогнегасного порошку (електронне обладнання, комп’ютери), дозволяється лише за відсутності газових вогнегасників.
Під час гасіння пожежі порошковими вогнегасниками необхідно брати до уваги утворення високої запиленості і як наслідок — зниження видимості в захищуваному приміщенні.
Під час гасіння пожежі вуглекислотними вогнегасниками необхідно враховувати можливість зниження концентрації кисню в повітрі захищуваного приміщення, особливо якщо воно невелике за об’ємом.
У приміщеннях, де застосування вуглекислотних вогнегасників може створити небезпечну для життя людини концентрацію газів у повітрі, а також у разі застосування пересувних вуглекислотних вогнегасників необхідно використовувати ізолювальні засоби індивідуального захисту органів дихання.
Перед застосуванням пересувних вуглекислотних вогнегасників слід обмежити кількість персоналу, який перебуває у приміщенні.
8. Зберігання і огляд вогнегасників.
Вогнегасники перед придбанням та розміщенням на об’єкті повинні обов’язково пройти первинний огляд особою, відповідальною за пожежну безпеку на об’єкті. Під час проведення первинного огляду встановлюють, що:
– вогнегасники мають сертифікат відповідності;
– на кожний вогнегасник є паспорт;
– пломби на вогнегасниках не порушені;
– вогнегасники не мають видимих зовнішніх пошкоджень;
– стрілки індикаторів тиску закачних вогнегасників перебувають у межах робочого діапазону (у зеленому секторі шкали індикатора) залежно від температури експлуатації;
– на маркуванні кожного вогнегасника і в його паспорті вказано виробника та ПТОВ, які мають право проводити його технічне обслуговування, дату виготовлення (продажу) та дату проведення технічного обслуговування.
Періодичний огляд вогнегасників здійснюється особою, відповідальною за пожежну безпеку на об’єкті, мінімум один раз на місяць.
Залежно від марки і призначення вогнегасника, вони можуть застосовуватися при температурі навколишнього повітря в межах від –50 до +50ºС.
Температурний режим зберігання і застосування вуглекислих вогнегасників в діапазоні –40°С…+50°С.
Задача 1.7.
Визначити сумарний рівень звукового тиску в приміщенні від декількох джерел. Кожен з них має рівень звукового тиску: L1=56 L2=72 L3=60 L4=38 L5=46
Рішення
LA∑ = 10 lg (100,1 LA1+100,1 LA2+100,1 LA3+100,1 LA4+100,1 LA5) =
=10 lg (100,1*56+100,1*72+100,1*60+100,1*38+100,1*46) = 72,38 дБ
Отже, сумарний рівень звукового тиску в приміщенні від декількох джерел (L1=56, L2=72, L3=60, L4=38, L5=46) складе 72,38 дБ.
Задача 2.7.
Визначити продуктивність (м3/год.) загальнообмінної вентиляції при виділенні шкідливих речовин в повітря робочої зони в приміщенні лабораторії.
Кількість паров аміаку Z=7500мг/год;
Вміст аміаку в припливном повітрі Zпр=4 мг/м3;
Гранично допустима концентрація аміаку ПДКА=20мг/м3;
Рішення
L=
Отже, продуктивність загальнообмінної вентиляції повинна складати 468,75 м3/ год