Ім'я файлу: Варіант 1 гроші та кредит контрольна.docx
Розширення: docx
Розмір: 57кб.
Дата: 08.01.2024
скачати
Пов'язані файли:
pologenie_perevod_otchisl_akad_vosst_v2.doc
отчётДокумент Microsoft Office Word.docx
Розширення: docx
Розмір: 57кб.
Дата: 08.01.2024
скачати
Пов'язані файли:
pologenie_perevod_otchisl_akad_vosst_v2.doc
отчётДокумент Microsoft Office Word.docx
Варіант 1
1. Формування валютного курсу………………………………………………..3
2. Сутність та структура ринку цінних паперів ……………………………….9
Список використаних джерел ………………………………………………….16
1. Формування валютного курсу
Валютний курс – співвідношення між грошовими одиницями двох країн, яке використовується для обміну валют при здійсненні валютних та інших економічних операцій [3, c.152].
Як будь-яка ціна, валютний курс відхиляється від вартісної основи - паритету купівельної спроможності валют - під впливом попиту та пропозиції валюти. Співвідношення такого попиту та пропозиції залежить від багатьох чинників, які відображають зв'язок валютного курсу з іншими економічними категоріями - вартістю, ціною, грошима, процентом, платіжним балансом та ін.
Розрізняють кон'юнктурні та структурні (довгострокові) чинники, які впливають на валютний курс. Кон'юнктурні чинники пов'язані з коливаннями ділової активності, політичної та військово-політичної обстановки, з чутками (іноді ажіотажними), здогадками та прогнозами [7, c.45].
Поряд з кон'юнктурними чинниками, вплив яких важко передбачити, на попит та пропозицію валюти, тобто на динаміку її курсу, впливають і відносно довгострокові тенденції, які визначають стан тієї чи іншої національної грошової одиниці у валютній ієрархії. Серед цих чинників можна назвати такі:
Зростання національного доходу. Цей чинник зумовлює підвищений попит на іноземні товари, водночас товарний імпорт може збільшувати відплив іноземної валюти.
Темпи інфляції. Співвідношення валют за їх купівельною спроможністю (паритет купівельної спроможності) є своєрідною віссю валютного курсу, тому на валютний курс впливають темпи інфляції. Чим вищі темпи - інфляції в країні, тим нижчий курс її валюти, якщо не протидіють інші фактори. Таку тенденцію звичайно можна простежити в середньо- та довгостроковому плані. Вирівнювання валютного курсу, приведення його у відповідність з паритетом купівельної спроможності відбуваються в середньому протягом двох років.
Стан платіжного балансу. Активний платіжний баланс сприяє підвищенню курсу національної валюти, бо при цьому збільшується попит на неї з боку зовнішніх боржників. Пасивний платіжний баланс породжує тенденцію до зниження курсу національної валюти, тому що боржники продають її на іноземну валюту для погашення своїх зовнішніх зобов'язань. У сучасних умовах зріс вплив міжнародного руху капіталів на платіжний баланс і відповідно на валютний курс, оскільки конкурентом валютного ринку є ринок цінних паперів - акцій, облігацій, векселів, короткострокових депозитів.
У країнах, що розвиваються, ринок цінних паперів може гальмувати зростання курсу іноземної валюти, відволікаючи вільну грошову готівку від обміну на ВКВ.
Різниця процентних ставок у різних країнах. Вплив цього фактора на валютний курс зумовлюється двома основними обставинами. По-перше, зміна процентних ставок у країні впливає за інших рівних умов на міжнародний рух капіталів, насамперед короткострокових. Підвищення процентної ставки стимулює приплив іноземних капіталів, а її зниження заохочує відплив капіталів, у тому числі і національних, за кордон. По-друге, процентні ставки впливають на операції валютних ринків та ринків позичкових капіталів.
Діяльність валютних ринків та спекулятивні валютні операції. Якщо курс якої-небудь валюти має тенденції до зниження, то фірми та банки завчасно продають її на більш стійкі валюти, що погіршує позиції ослабленої валюти. Валютні ринки швидко реагують на зміни в економіці та політиці, на коливання курсових співвідношень. Тим самим вони розширюють можливості валютної спекуляції та стихійного руху "гарячих" грошей.
Ступінь використання певної валюти на євроринку і в міжнародних розрахунках. Наприклад, той факт, що 60-70% операцій євробанків виконується в доларах, визначає масштаби попиту на цю валюту та її пропозицію. На курс валюти впливає і ступінь її використання в міжнародних розрахунках.
Ступінь довіри до валюти на національному та світовому ринках. Вона визначається станом економіки та політичною обстановкою в країні, а також розглянутими вище чинниками які впливають на валютний курс, причому дилери враховують не лише темпи економічного зростання, інфляції, рівень купівельної спроможності валюти, співвідношення попиту та пропозиції валюти, а й перспективи їх динаміки.
Валютна політика. Співвідношення ринкового та державного регулювання валютного курсу впливає на його динаміку. Формування валютного курсу на валютних ринках через механізм попиту та пропозиції валюти, як правило, супроводжується різкими коливаннями курсових співвідношень. На ринку складається реальний валютний курс - показник стану економіки, грошового обігу, фінансів, кредиту та ступеня довіри до певної валюти. Державне регулювання валютного курсу спрямоване на його підвищення або зниження виходячи з завдань валютно-економічної політики.
Ступінь розвитку фондового ринку, який є конкурентом валютному ринку. Фондовий ринок може залучати іноземну валюту безпосередньо, а також "відтягувати" кошти в національній валюті, які могли б бути використані на валютному ринку для купівлі іноземної валюти.
Коливання валютного курсу впливають на співвідношення експортних та імпортних цін, конкурентоспроможність фірм, прибуток підприємств. Різкі коливання валютного курсу посилюють нестабільність міжнародних економічних, зокрема валютно-кредитних та фінансових, відносин, викликають негативні соціально-економічні наслідки, втрати одних та виграші інших країн [4, c.72-73].
При зниженні курсу національної валюти, якщо не протидіють інші чинники, експортери або отримують експортну премію при обміні вирученої іноземної валюти, яка подорожчала, на національну валюту, яка подешевшала, або мають можливість продавати товари за цінами, нижчими від середньосвітових. Але одночасно зниження курсу національної валюти впливає на подорожчання імпорту, що стимулює зростання цін у країні, скорочення ввезення товарів та споживання або розвиток національного виробництва товарів замість імпортних. Зниження валютного курсу скорочує реальну заборгованість у національній валюті та збільшує тягар зовнішніх боргів, виражених в іноземній валюті. Невигідним стає вивезення прибутків, процентів, дивідендів, які одержують іноземні інвестори у валюті країн перебування. Ці прибутки реінвестуються або використовуються для закупівлі товарів за внутрішніми цінами і наступного їх експорту.
Успішний розвиток валютних відносин можливий за умови існування особливого ринку, на якому можна вільно продати та купити валюту. Без такої можливості економічні контрагенти просто не змогли б реалізувати свої валютні відносини - не мали б іноземної валюти для здійснення своїх зовнішніх зобов'язань, не могли б перетворити одержану інвалютну виручку в національні гроші для виконання своїх внутрішніх зобов'язань. Такий ринок заведено називати валютним [4, c.25].
Проте на валютному ринку купують і продають валюту не тільки для здійснення платежів, а й для інших цілей: для спекулятивних операцій, операцій хеджування валютних ризиків тощо. Причому ці операції набувають все ширшого розмаху, що виводить валютний ринок за межі простого придатка до міжнародних розрахунково-платіжних відносин і надає йому статусу відносно самостійної економічної структури.
За своїм економічним змістом валютний ринок - це сектор грошового ринку, на якому урівноважуються попит і пропозиція на такий специфічний товар, як валюта.
За своїм призначенням і організаційною формою валютний ринок - це сукупність спеціальних інститутів та механізмів, які у взаємодії забезпечують можливість вільно продати-купити національну та іноземну валюту на основі попиту та пропозиції.
Валютний ринок має всі атрибути звичайного ринку: об'єкти і суб'єкти, попит і пропозицію, ціну, особливу інфраструктуру та комунікації тощо.
Об'єктом купівлі-продажу на цьому ринку є валютні цінності, іноземні - для резидентів, коли вони купують чи продають їх за національну валюту, та національні - для нерезидентів, коли вони купують чи продають ці цінності за іноземну валюту. Оскільки на ринку одночасно здійснюють операції обох цих видів, то об'єктом купівлі-продажу водночас виступають національні та іноземні валютні цінності.
Суб'єктами валютного ринку можуть бути будь-які економічні агенти (юридичні та фізичні особи, резиденти і нерезиденти) та посередники, насамперед банки, брокерські компанії, валютні біржі, які "зводять" продавців і покупців валюти та організаційно забезпечують операції купівлі-продажу.
Спільним для всіх суб'єктів валютного ринку є бажання одержати прибуток від своїх операцій. Одні з них одержують прибуток (або збиток) безпосередньо після завершення відповідної операції, наприклад спекулянти; інші прибуток одержують згодом, після завершення подальших господарських операцій, оплачених купленою на ринку валютою, наприклад підприємці.
Ціною на валютному ринку є валютний курс. Він являє собою ціну грошової одиниці даної валюти в грошових одиницях іншої валюти. Валютний ринок має власну інфраструктуру і широко розвинуту систему сучасних комунікацій, що забезпечують оперативний зв'язок між усіма суб'єктами ринку не тільки в межах окремих країн, а й у світовому масштабі. Залежно від організації торгівлі валютний ринок поділяється на біржовий і позабіржовий [2, c.81]. На біржовому ринку торгівля валютою здійснюється організовано на спеціальному "майданчику", який називається валютною біржею. Хоч біржі звичайно не є комерційними підприємствами, проте за свої послуги вони стягують вагомі комісійні. Тому суб'єкти валютного ринку все менше звертаються до послуг традиційних бірж, і вони поступово згортають свою діяльність.
Прискорено розвивається позабіржова валютна торгівля, коли продавці і покупці валюти вступають у прямі зв'язки між собою. Сучасні засоби зв'язку й електронні інформаційні технології дають змогу зробити це значно швидше й дешевше, ніж через біржу. Ці тенденції захопили вже й Україну. З початку 2000 р. перестала здійснювати операції з торгівлі валютою Українська міжбанківсь-ка валютна біржа. Уся торгівля здійснюється через міжбанківський валютний ринок, на якому комерційні банки безпосередньо один в одного купують і продають валюту за свій рахунок чи за дорученнями клієнтів, які в цьому разі є кінцевими покупцями і продавцями валюти. Як свідчить світова практика, на секторі біржового ринку поступово зосереджується переважно окремі валютні операції, технологія здійснення яких передбачає централізоване виконання через біржу (ф'ючерсні, опціонні та ін.).
2. Сутність та структура ринку цінних паперів
Незважаючи на те, що ринок цінних паперів в Україні почав своє становлення з 1991 року, він все ще перебуває на стадії розвитку, якій властивий пошук форм та інструментів, що визначають норми поведінки основних учасників обміну специфічного товару - цінних паперів. Для вдосконалення механізму функціонування фондового ринку необхідний якісний аналіз ситуації на ринку, моніторинг і прогнозування його змін, а також пошук нових шляхів удосконалення [8].
Ринок цінних паперів забезпечує рух капіталу шляхом обігу різноманітних видів цінних паперів та їх похідних. Саме через механізми ринку цінних паперів формуються пропозиція і попит на інвестиційні ресурси, відбувається їх акумуляція та перерозподіл з метою економічного зростання. Характерною особливістю ринку цінних паперів України є незначна частка угод з цінними паперами, укладених на фондових біржах у загальних обсягах торгів цінними паперами, які здійснювались торгівцями на ринку цінних паперів [2].
Біржовий ринок цінних паперів практично не виконує функції забезпечення залучення капіталу. За досліджуваний період найбільші обсяги торгів на фондових біржах України фіксувалися за державними облігаціями та облігаціями підприємств. При цьому при первинному розміщенні державних облігацій коло учасників торгів є обмеженим банками - первинними дилерами. Щодо корпоративних облігацій, то операції на фондових біржах більшою мірою пов’язані саме з їх розміщенням, ніж із забезпеченням їх подальшого ліквідного обігу. Триває стагнація біржового ринку акцій, що обумовлено специфічністю акцій, як фінансового інструменту в українських реаліях (недостатня ліквідність, низькі корпоративні стандарти переважної кількості емітентів, незначна інформаційна прозорість, недостатність акцій з високими інвестиційними характеристиками, недостатньо регульоване ціноутворення тощо) [8].
Ринок цінних паперів (фондовий ринок) є системою економічних і правових відносин, пов’язаних з випуском та обігом цінних паперів.
Ринок цінних паперів як економічна категорія виражає економічні відносини, що виникають під впливом попиту та пропозиції на позиковий капітал, що знайшов своє вираження у формі цінних паперів.
Головною метою фондового ринку є створення умов для ефективного розміщення інвестицій.
Відповідно до «Концепції функціонування і розвитку фондового ринку в Україні» «ринок цінних паперів є багатофункціональною системою, що сприяє обігу і раціональному розміщенню фінансових ресурсів» [8].
Як сегмент фінансового ринку ринок цінних паперів підлягає класифікації за такими самими ознаками. Класифікація фондового ринку за секторами наведена в табл. 1. [10].
Таблиця 1. Сектори ринку цінних паперів
| Критерії класифікації | Сектори ринку |
| 1. Спосіб розміщення цінних паперів | - первинний фондовий ринок ; - вторинний ринок. |
| 2. Місце операцій з цінними паперами | - біржовий фондовий ринок; - позабіржовий фондовий ринок. |
| 3. Економічна природа цінних паперів | - ринок боргових цінних паперів ; - ринок пайових цінних паперів ; - ринок похідних цінних паперів. |
| 4. Суб’єкти випуску цінних паперів | - ринок державних позик ; - ринок муніципальних позик; - ринок цінних паперів підприємств і організацій. |
| 5. Термін обігу цінних паперів | - ринок цінних паперів з встановленим терміном обігу ; - ринок цінних паперів без встановленого терміну обігу. |
Первинний ринок цінних паперів – це ринок, що обслуговує випуск (первинну і повторні емісії) і первинне розміщення цінних паперів (перший продаж цінних паперів інвесторам). При цьому емітент гарантує інвесторам певні права на власність і (або) доход від неї, отримуючи взамін інвестиційні кошти. Первинний ринок сприяє зростанню капіталу і раціональному розподілу джерел нового інвестування тому, що на ньому продаються і купуються нові, тільки що випущені в обіг цінні папери.
Основним завданням первинного ринку є залучення емітентами інвестицій в умовах зведення до мінімуму ризиків інвесторів.
Вторинний ринок цінних паперів – це ринок, де відбувається купівля-продаж раніше випущених в обіг цінних паперів. Операції на вторинному ринку не збільшують загальної кількості цінних паперів і загального обсягу інвестицій. Основними операціями на вторинному ринку є перерозподіл сфер впливу й спекулятивні операції.
Головним завданням вторинного ринку цінних паперів є забезпечення перерозподілу фінансових ресурсів, ліквідності цінних паперів, що перебувають в обігу, створення умов для швидкої реалізації власниками і придбання інвесторами цінних паперів за найкращими цінами, діючими на ринку.
Біржовий ринок цінних паперів представлений фондовою біржею. Фондова біржа – це організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Вона є основним елементом вторинного ринку цінних паперів.
Позабіржовий ринок цінних паперів – сфера обігу цінних паперів, які не допущені до котирування на фондовій біржі.
Загальна структура ринку цінних паперів може бути представлена наступним чином (рис. 1.1) [13].
Рис. 1. Структура ринку цінних паперів.
Накопичення інвестиційного капіталу, втілення його у цінні папери, рух цього капіталу від постачальників до споживачів та використання його в господарській діяльності здійснюється завдяки учасникам фондового ринку, які є суб'єктами правовідносин на ринку цінних паперів.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» учасниками фондового ринку є емітенти, інвестори, саморегулівні організації та професійні учасники фондового ринку [4].
Емітент – юридична особа, Автономна Республіка Крим або міські ради, а також держава в особі уповноважених нею органів державної влади, яка від свого імені розміщує емісійні цінні папери та бере на себе зобов'язання щодо них перед їх власниками.
Інвестори в цінні папери – фізичні та юридичні особи, резиденти і нерезиденти, які набули права власності на цінні папери з метою отримання доходу від вкладених коштів та/або набуття відповідних прав, що надаються власнику цінних паперів відповідно до законодавства.
Аналіз здійснення інвестиційної діяльності різними категоріями інвесторів з точки зору особливостей її механізму дає змогу поділити всіх інвесторів з огляду на їх статус на два види:
1) індивідуальних інвесторів, до яких належать фізичні особи, а також юридичні особи, для яких інвестиційна діяльність не є єдиним або одним із основних видів діяльності;
2) інституційних інвесторів, які здійснюють діяльність по залученню коштів індивідуальних інвесторів, які потім вкладаються у цінні папери інших емітентів.
Інституційними інвесторами є інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди), інвестиційні фонди, взаємні фонди інвестиційних компаній, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії, інші фінансові установи, які здійснюють операції з фінансовими активами в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - також за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Саморегулівна організація професійних учасників фондового ринку - неприбуткове об'єднання учасників фондового ринку, що провадять професійну діяльність на фондовому ринку з торгівлі цінними паперами, управління активами інституційних інвесторів, депозитарну діяльність (діяльність реєстраторів та зберігачів), утворене відповідно до критеріїв та вимог, установлених ДКЦПФР.
Закон України «Про цінні папери і фондову біржу», який визначає умови і порядок випуску цінних паперів, а також регулює посередницьку діяльність в організації обігу цінних паперів. Також Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок», який регулює відносини, що виникають під час розміщення, обігу цінних паперів і провадження професійної діяльності фондовому ринку, з метою забезпечення відкритості та ефективності функціонування фондового ринку.
Основним документом є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 12 «Фінансові інвестиції», який регламентується на законодавчому рівні. Це Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 12 «Фінансові інвестиції» (далі – Положення (стандарт) 12) визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про фінансові інвестиції, операції із спільної діяльності та її розкриття у фінансовій звітності.
Норми Положення (стандарту) 12 застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (далі – підприємства) незалежно від форм власності (крім бюджетних установ).
Також облік цінних паперів визначається нормами П(С) БО 10 «Дебіторська заборгованість». Якщо цінний папір був отриманий підприємством внаслідок продажу товарів (робіт, послуг) в рамках нормальної операційної діяльності (практика застосування цінних паперів у господарській діяльності свідчить, що, як правило, з цією метою застосовуються векселі), то визначення вартості такого цінного паперу з метою обліку регулюється П(С) БО 10 «Дебіторська заборгованість».
Оцінка цінних паперів, що виступають як зобов'язання підприємства, з метою бухгалтерського обліку регулюється П(С) БО 11 «Зобов'язання». Зобов'язання поділяються на довгострокові, поточні, забезпечення, непередбачені зобов'язання і доходи майбутніх періодів. Виходячи з можливої природи кожного конкретного виду зобов'язання цінні папери, за допомогою яких відбувається формування зобов'язань, можуть бути зараховані або до довгострокових, або до поточних зобов'язань.
Цивільний Кодекс України від 14.06.2007, в якому визначено поняття, групи та вимоги до цінних паперів, виконання передання прав за ними.
Важливого значення для ефективного функціонування фондового ринку набуває його правове регулювання. В Україні створено нормативну базу щодо врегулювання ринку цінних паперів. Фундаментальними інструментами законодавства про ринок цінних паперів є закони України від 23 лютого 2006 р. «Про цінні папери і фондовий ринок», від 30 жовтня 1996 р. «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», від 10 грудня 1997 р. «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні», від 5 квітня 2001 р. «Про обіг векселів в Україні». Правовому режиму цінних паперів у господарській діяльності присвячені глава 14 Цивільного кодексу України і глава 17 Господарського кодексу України, в яких визначено суть цінних паперів та їх види, умови і порядок їх випуску, порядок придбання цінних паперів суб'єктами господарювання, здійснення державного регулювання ринку цінних паперів.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30.10.1996 р. – №475/96-ВР.
Вдовенко Л.О. Фінанси : навч. посіб. / Л.О. Вдовенко, Н.М. Сушко, Н.Д. Фаюра; М-во освіти і науки України, ВДАУ. – К.: ЦУЛ, 2020. – 149c.
Волгіна Н.О. Фінансовий ринок: Конспект лекцій. – Х.: ХНАМГ, 2021. – 118 с.
Гавкалова Н. Л. Фактори впливу на розвиток фінансового забезпечення функціонування ринку цінних паперів в Україні [Електронний ресурс] / Н. Л. Гавкалова, О. Ю. Шутєєва. - Режим доступу: http://pk.napks.edu.ua/library/compi 1айопв_уак/еш/2013/2/р_45_48.рё1:‘. - Назва з екрану.
Поплавська М.В. Особливості формування фондового ринку України // М.В. Поплавська. Економіка та держава. – 2022. – №2. – с. 79-81.
Ринок цінних паперів України. Український інститут розвитку фондового ринку: науковий, виробничо-практичний журнал. – 2022. – №11.
Ринок цінних паперів України. Український інститут розвитку фондового ринку: науковий, виробничо-практичний журнал. – 2019. – №12.
Річний звіт НКЦПФР за 2021 рік: Інновації для розвитку ринку – К. – 2013.
Терещенко Г.М. Проблеми становлення та напрями удосконалення функціонування ринку цінних паперів в Україні / Г. М. Терещенко // Фінанси України. – 2023. – №6. – с. 97-104.
Ткаченко С. Оцінка стану і перспективи розвитку фондового ринку України // Вісник НБУ. – 2017. - №8. – с. 44-50.