1.1 Прибуток підприємства: сутність, принципи, види, фактори.
1.2 Методика формування прибутку підприємства
1.3 Напрями зростання прибутку підприємства
1.1 Прибуток підприємства: сутність, принципи, види, фактори
Прибуток являється економічною категорією, що виражає певні економічні виробничі відносини з приводу формування та використання сукупного національного продукту, вартості та доданої вартості.
Прибуток – це частина заново створеної вартості, виробленої та реалізованої, готової до розподілу. Підприємство отримує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість пройде відповідну стадію обігу та набере грошову, або ресурсну форму, або форму вигод.
Розглядаючи прибуток як об’єктивну економічну категорію, можна відмітити, що на нього впливають об’єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва та розподілу суспільного продукту, національного дохіду.
Отже, узагальнюючим показником діяльності підприємства є загальний прибуток, який представляє собою суму прибутку від усіх видів діяльності за звітний період, отриману як на території України, так і за її межами, що включає прибуток від операційної, фінансової та інвестиційної діяльності. Необхідно відмітити, що під загальновизнаним терміном “прибуток” розуміють різноманітні його види. Ця різноманітність видів прибутку обумовлена різними класифікаційними ознаками щодо сутності та варіативності значення того чи іншого виду. Так виділяють наступні основні ознаки класифікації видів прибутку:
- За видами діяльності, за якою здійснюється поділ прибутку за видами діяльності, які є визначеними у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 3 “Звіт про фінансові результати”.
Отже розрізняють звичайну і надзвичайну діяльність підприємств. У процесі звичайної діяльності підприємство може здійснювати операційну діяльність та іншу. Інша діяльність у свою чергу, поділяється на інвестиційну та фінансову.
Операційна діяльність підприємства включає основну діяльність та іншу операційну діяльність.
Основна операційна діяльність – це діяльність, пов’язана з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), які є головною метою створення підприємства і забезпечують основну частину його дохідів.
Інша операційна діяльність – це діяльність, пов’язана з реалізацією інших оборотних активів, іноземної валюти, з операційною орендою і т.п., тобто діяльність, що не належить до основної, інвестиційної та фінансової.
Інвестиційна діяльність – це діяльність, пов’язана з придбанням і реалізацією тих необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів.
Фінансова діяльність – це діяльність, яка приводить до зміни розміру і складу власного і позичкового капіталу підприємства.
Надзвичайні події – це події або операції, які відрізняються від звичайної діяльності підприємства, і не очікується, що вони будуть повторюватися періодично або в кожному подальшому звітному періоді. Отже, в цілому за вищезазначен
1) прибуток від звичайної діяльності;
2) прибуток від надзвичайної діяльності.
- За характером оподаткування прибуток розрізняється за такими видами:
1) прибуток, що оподатковується;
2) прибуток, що не оподатковується.
Таке розмежування прибутку відіграє важливу роль у формуванні податкової політики підприємства, так як дозволяє оцінювати альтернативні господарські операції з позиції кінцевого ефекту. Склад прибутку, що оподатковується чи не оподатковується, регулюються Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05. 1997р. № 283/97-ВР.(із змінами згідно Закону України “Про внесення змін до Закону “Про оподаткування підприємств” від 24.01.2003р).
- За характером інфляційної “очистки” прибутку виділяють наступні його види:
1) номінальний прибуток - це сума прибутку, що отримана у звітному періоді без врахування впливу інфляції;
2) реальний прибуток – це сума прибутку, що характеризує розмір номінально отриманої його суми, що відкоригована на темп інфляції у відповідному періоді.
- За періодом формування, в якому розглядається формування прибутку розрізняють:
1) прибуток попереднього періоду;
2) прибуток звітного періоду;
3) прибуток планового періоду тощо.
- За регулярністю формування виділяють прибуток, який формується підприємством регулярно, а також, так званий, надзвичайний прибуток, тобто прибуток, що виникає в результаті одноперіодної діяльності. Прикладом нерегулярно отримуваного прибутку може бути прибуток, що отриманий від продажу однієї з філій підприємства.
- За характером використання розрізняють наступні види прибутку:
1) капіталізований прибуток, який характеризує ту його частину, яка направлена на фінансування приросту активів підприємства;
2) споживчий прибуток, який характеризує ту його частину, яка використана на виплати дивідендів акціонерам, на соціальні потреби тощо.
- За значенням кінцевого результату господарювання розрізняють позитивний прибуток (тобто отримано саме прибуток) та негативний прибуток (підприємство отримало збитки).
- За складом елементів, які формують прибуток розрізняють:
1) маржинальний прибуток, який характеризує суму чистого прибутку від операційної діяльності за мінусом суми змінних витрат;
2) валовий прибуток – це сума чистого дохіду від операційної діяльності за мінусом всіх операційних витрат (постійних та змінних);
3) загальний прибуток, який представляє собою різницю між всією сумою чистого дохіду підприємства та всією сумою його поточних витрат;
4) чистий прибуток – це сума бухгалтерського прибутку, яка зменшена на суму податкових платежів за її рахунок.
Сутність прибутку як найважливішої категорії ринкових відносин повніше розкривається через функції, які він виконує.
Як уже зазначалось, прибуток є головною метою діяльності підприємства. Чим більший обсяг прибутку, який отримує підприємство, тим ефективніша робота підприємства, повніше реалізується мета підприємницької діяльності.
На мікроекономічному рівні прибуток – це підсумковий показник, результат фінансово-господарської діяльності підприємств. На формування прибутку підприємств впливають такі фактори як:
- фінансово-господарська діяльність підприємства;
- сфера діяльності;
- галузь господарювання;
- встановленні законодавством умови визначення фінансових результатів.
Прибуток як економічна категорія виконує такі функції:
1) вимірювач (міра) ефективності суспільного виробництва, яка полягає в тому, що саме прибуток та рентабельність являються основними показниками успішної діяльності підприємства та визначають прийняття таких рішень, як вихід підприємства на нові ринки збуту, переміщення капіталу з однієї галузі у іншу тощо;
2) стимулююча, яка виражається у тому, що прибуток дозволяє отримувати не тільки особистий дохід працівникам підприємства, але й створює можливості для нарощування капіталу підприємства, а відповідно і збільшення обсягу виробництва, росту сегменту ринку, на якому функціонує підприємство, можливість виходу на нові ринки збуту, що в свою чергу призводить до збільшення робочих місць, збільшення податкових надходження до бюджету тощо.
На сьогодні використовується декілька понять прибутку:
- бухгалтерський прибуток – тобто прибуток як кінцевий фінансовий результат, який виявлений у звітному періоді на основі бухгалтерського обліку усіх господарських операцій підприємства та оцінки статей бухгалтерського балансу;
- валовий прибуток – це різниця між нетто-виручкою від продажу продукції та собівартості цього продажу без умовно-постійних управлінських витрат та витрат по збуту.
1.2 Методика формування прибутку підприємства
Дохід (прибуток) є основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності. Порядок використання дохіду (прибутку) визначає власник або власники підприємства. Державний вплив на вибір напрямів та обсягів використання дохідів або прибутків підприємств здійснюється через податки, податкові пільги, а також через інші економічні санкції.
Валовий дохід підприємств сфери матеріального виробництва – це чиста продукція, яку на практиці визначають як різницю між виручкою від реалізації продукції та матеріальними витратами на її виробництво.
Прибуток підприємств та організацій відбиває розміри їх чистого дохіду і визначається як різниця між виручкою від реалізації продукції та повною собівартістю її виробництва. Прибуток класифікують за відповідними ознаками (рис.1.1)
Прибуток визначається шляхом зменшення суми валового дохіду на:
суму валових витрат платника податку;
суму амортизаційних відрахувань.
Для розрахунку розміру валового дохіду та прибутку у промисловості та сільському господарстві використовують показники реалізованої товарної продукції, у будівництві – кошторисну вартість виконаних робіт.
У галузях обігу розміри валового дохіду відповідають показникам їх валової продукції, за винятком власних матеріальних витрат, а прибуток дорівнює різниці між валовою продукцією та загальною сумою власних витрат обігу.
Рис.1.2. Класифікація прибутку
Валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат підприємства у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Прибуток від реалізації продукції – це різниця виручки від реалізації продукції та повної собівартості.
Балансовий прибуток – сальдо прибутків та збитків усіх видів діяльності підприємства.
Із прибутку здійснюють відрахування у державний та місцевий бюджети, централізовані фонди та ін.
Залишковим називають прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства після відрахувань.
Основні фонди, що отримуються у цих випадках, приймаються на баланс за балансовою вартістю.
Розміри дохідів залежать від рівня собівартості або витрат обігу, якості та об’єму продукції. Залежність розмірів прибутків від об’ємних показників потребує використання у порівняльному аналізі відносних показників рентабельності (прибутковості).
Рентабельність продукції (робіт, послуг) характеризує співвідношення прибутку від реалізації та поточних витрат на виробництво або витрат обігу.
Ступінь впливу окремих факторів на розміри валових дохідів, прибутків та рівень рентабельності вивчають за допомогою методів індексного та кореляційного аналізу.
Узагальнюючим фінансовим показником діяльності підприємства є його прибуток. Протягом тривалого часу загальна сума отриманого підприємством прибутку визначалась як балансовий прибуток. Найбільш повне, на нашу думку, визначення балансового прибутку було дано в статистичному щорічнику України за 2016 рік. "Балансовий прибуток - загальна сума прибутку підприємства від усіх видів діяльності за звітний період, отримана як на території України, так і за її межами, що відображена в його балансі і включає прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), в тому числі продукції допоміжних і обслуговуючих виробництв, що не мають окремого балансу, основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних (лізингових) операцій, роялті, а також позареалізаційних операцій".
Отримання балансового прибутку було пов'язане з кількома напрямками діяльності підприємства.
По-перше, це основна діяльність, її результатом є прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). Як правило, цей прибуток займав основну питому вагу в складі балансового прибутку. Прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначався відніманням з виручки від реалізації суми податку на додану вартість, акцизного збору, ввізного мита, митних зборів, а також витрат, що включалися в собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг). Залежно від сфери, виду діяльності підприємства мали місце деякі особливості формування цього прибутку, методики його розрахунку.
По-друге, це діяльність, що не є основною для даного підприємства, але пов'язана з реалізацією матеріальних і нематеріальних цінностей, деяких послуг, її визначали як прибуток від іншої реалізації.
Прибуток від іншої реалізації міг бути отриманий за реалізації на сторону продукції підсобних, допоміжних і обслуговуючих виробництв. У цьому разі прибуток розраховувався так само, як і від реалізації продукції основної діяльності. Прибуток від реалізації основних фондів (групи 1), нематеріальних активів розраховувався відніманням від ціни їх реалізації ПДВ, витрат з реалізації і залишкової їх вартості. Прибуток від реалізації цінних паперів обчислювався як різниця між ціною їх реалізації і ціною придбання. При цьому з ціни реалізації виключали витрати, пов'язані з реалізацією (комісійний збір).
Склад і обсяг прибутку від іншої реалізації міг значно коливатись на окремих підприємствах і в окремі періоди.
По-третє, це діяльність, пов'язана зі здійсненням фінансових інвестицій. У результаті підприємства одержують прибуток у вигляді дивідендів на акції, від вкладання коштів у статутні фонди інших підприємств (прибутки від володіння корпоративними правами); у вигляді відсотків за державними цінними паперами, облігаціями підприємств, за депозитними рахунками в банках. Обсяг цього прибутку і його питома вага в балансовому прибутку мали тенденцію до зростання, що було обумовлено розвитком ринкової економіки, фондового ринку.
На обсяг названого прибутку справляв вплив обсяг фінансових інвестицій, їхнє спрямування і структура, умови оподаткування. Слід зазначити, що з другого півріччя 2017 р. прибуток, отриманий від володіння корпоративними правами та державними цінними паперами суб'єктами господарювання, оподатковується.
По-четверте, це діяльність, пов'язана з отриманням позареалізаційних прибутків і виникненням позареалізаційних витрат (збитків) підприємств.
До них включали:
- прибутки і збитки минулих років, що були виявлені у звітному періоді;
- невідшкодовані збитки від надзвичайних ситуацій (стихійних лих, пожеж, аварій);
- надходження боргів, списаних раніше як безнадійні;
- штрафи, пені, неустойки, що надходили за порушення господарських договорів суб'єктами господарювання у зв'язку із застосуванням фінансових санкцій;
- штрафи, отримані за несвоєчасне погашення податкового кредиту з державного бюджету;
- кредиторська заборгованість між підприємствами недержавної форми власності, щодо якої минув термін позовної давності;
- дебіторська заборгованість, щодо якої минув термін позовної давності;
- прибуток від завищення цін і тарифів;
- курсова різниця від операцій в іноземній валюті;
- прибуток (збиток) від ліквідації основних засобів;
- вартісна різниця відвантаженої та отриманої частини виконаного повністю бартерного контракту;
- прибуток (збиток) від спільної діяльності.
Слід звернути увагу, що отримання прибутку суб'єктами господарювання було пов'язане з діяльністю не тільки на території України, а й за її межами.
Засоби або майно, отримані підприємством безкоштовно, до складу прибутку не включалися.
З прийняттям Закону "Про внесення змін і доповнень в Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств"" від 22 травня 2017 року податкові адміністрації здійснюють контроль за правильністю визначення оподаткованого прибутку. Установлена методика визначення оподаткованого прибутку безпосередньо не зв'язана з формуванням прибутку підприємств, як фінансового результату їхньої діяльності.
Однак послаблення контролю за формуванням прибутку з боку податкових органів не зменшує значення цього показника для підприємства. Прибуток залишається джерелом сплати податків, формування фінансових ресурсів підприємств. Тому формування загального прибутку, його збільшення мають важливе значення для кожного підприємства - суб'єкта господарської діяльності. Управління цими процесами займає важливе місце у фінансовому менеджменті.
З проведенням реформування бухгалтерського обліку і фінансової звітності в Україні з 2018 р. відповідно до міжнародних стандартів відбуваються зміни в методиці визначення прибутку підприємств.
Облік і визначення фінансових результатів - прибутку (збитку) здійснюється за такими видами діяльності підприємства: звичайна діяльність, у тому числі операційна, та інша звичайна діяльність; діяльність, пов'язана з виникненням надзвичайних подій. У свою чергу, операційна діяльність поділяється на основну та іншу операційну діяльність.
Фінансування розвитку підприємства свідчить про удосконалення його матеріально-технічної бази на основі широкого використання інновацій. Уся діяльність підприємства спрямується на те, щоб забезпечити зростання прибутку в процесі виробництва і реалізації продукції. На його формування впливають процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу валового внутрішнього продукту.
Водночас прибуток – це підсумковий показник, результат фінансово- господарської діяльності підприємства як суб'єкта господарювання. Тому прибуток відбиває її результати і зазнає впливу багатьох чинників. Є певні особливості у формуванні прибутку підприємств залежно від сфери і виду економічної діяльності, форми власності, розвитку ринкових відносин.
Формування прибутку як фінансового показника роботи підприємства відбувається у певному встановленому порядку: спочатку визначаються фінансові результати (прибуток) від основної діяльності, розраховуються прибутки від іншої операційної діяльності, фінансових операцій, іншої звичайної діяльності.
Залежно від формування та розподілу виокремлюють кілька видів прибутку: валовий прибуток; прибуток від операційної діяльності; прибуток від інших позареалізаційних операцій; загальний прибуток; чистий прибуток; маржинальний прибуток.
Валовий прибуток від реалізації продукції. Отримання прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) залежить від здійснення основної діяльності суб'єктів господарювання. Прибуток є частиною виручки від реалізації продукції. Однак, на відміну від виручки, надходження якої на рахунок підприємства фіксується регулярно, обсяг отриманого прибутку визначається тільки за певний період (квартал, рік) на підставі даних бухгалтерського обліку. Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від таких основних показників: обсягу реалізованої продукції, ціни реалізації та її собівартості. На зміну обсягу реалізації продукції впливає зміна обсягу виробництва та залишків нереалізованої продукції у підприємстві.
Треба звернути увагу на те, що зміна обсягу виробництва і залишків нереалізованої продукції справляють вплив не тільки на обсяг виручки від реалізації продукції, а й на її собівартість, оскільки змінюються постійні витрати (за зміни обсягу виробництва продукції); витрати на зберігання продукції, інші витрати (за зміни залишків нереалізованої продукції).
Істотно впливає на обсяг виручки від реалізації продукції (а також і на масу прибутку) розмір прибутку, що включається в ціну виробів. За умов ринкової економіки, як правило, уже немає державного регулювання рентабельності продукції. Отже, створюється можливість збільшення прибутку підприємства за рахунок збільшення частки прибутку в ціні окремих виробів. Цьому сприяє недостатня конкуренція, монопольне становище окремих підприємств у виробництві та реалізації продукції.
На формування прибутку взначальний вплив має собівартість продукції (робіт, послуг), що є узагальнюючим показником діяльності підприємства і характеризує її ефективність. Залежно від сфери діяльності, виду економічної діяльності господарства є певні особливості у формуванні собівартості продукції (робіт, послуг). Однак, склад витрат, що їх можна відносити на собівартість продукції, регламентується відповідним законодавством.
Крім того, розмір окремих витрат, що включаються в собівартість, регулюється державою через визначення нормативів відрахувань. Це передусім стосується таких елементів витрат: відрахування на соціальні заходи (державне пенсійне страхування, соціальне страхування); застосування податкових норм і методів нарахування амортизації; інші витрати (податки на землю і на транспортні засоби, комунальний податок). Вплив підприємств на названі елементи витрат є обмеженим. Однак, він можливий через належне управління ресурсами, до вартості яких застосовуються встановлені нормативи відрахувань: витрати на оплату праці; вартість основного капіталу, що належать підприємству, його структура та визначений строк їхнього корисного використання.
Обчислення собівартості є основою визначення фінансового результату виробничо-господарської діяльності підприємства. Скорочення витрат на виробництво продукції, тобто зниження її собівартості, є важливим резервом збільшення прибутку від реалізації. Цього можна досягти за рахунок використання численних факторів, що впливають на зменшення таких витрат. Для цього треба знати: склад і структуру витрат, особливості формування витрат з урахуванням сфери й галузі діяльності підприємства.
Слід зазначити, що нині підприємства всіх форм власності мають більшу самостійність у прийнятті рішень щодо формування собівартості. Однак вони не можуть порушувати чинних законодавчих і нормативних документів, що регламентують ці процеси. Витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до виробничої собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), але враховуються для визначення прибутку, поділяються на: адміністративні витрати; витрати на збут; інші операційні витрати.
В економічній теорії та підприємництві загальновживаними є поняття валового, маржинального та операційного прибутку. Валовий прибуток розраховується як різниця між чистим доходом (виручкою) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг).
Схема розрахунку валового прибутку наведена на рис. 12.1.
Рис. 1.2.1. Схема розрахунку валового прибутку
Прибуток від операційної діяльності визначається як алгебраїчна сума валового прибутку, іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат. Схема розрахунку прибутку від операційної діяльності наведена на рис. 1.2.2.
Рис. 1.2.2. Схема розрахунку прибутку від операційної діяльності.
Прибуток від продажу продукції (виконання робіт, надання послуг) є основним складником загального прибутку. Це прибуток від операційної діяльності, яка відображає місію і профіль підприємства. Він обчислюється як різниця між виручкою від продажу продукції (без урахування податку на додану вартість і акцизного збору) та її повною собівартістю.
Прибуток від продажу майна включає прибуток від продажу основного капіталу (матеріальних активів), нематеріальних активів, цінних паперів інших підприємств. Його розраховують як різницю між ціною продажу та балансовою (залишковою) вартістю об'єкта, який продається, з урахуванням витрат на продаж (демонтаж, транспортування, оплата агентських послуг).
Прибуток від позареалізаційних операцій – це прибуток від пайової участі в спільних підприємствах, здавання майна в оренду (лізинг), дивіденди на цінні папери, дохід від володіння борговими зобов'язаннями, роялті, надходження від економічних санкцій.
Схема розрахунку загального прибутку від звичайної діяльності підприємства нарис. 1.2.3.
Рис. 1.2.3. Схема розрахунку загального прибутку від звичайної діяльності підприємства
Загальний прибуток від звичайної діяльності визначається як алгебраїчна сума прибутку від операційної діяльності, фінансових та інших доходів (прибутків), фінансових та інших витрат (збитків).
Маржинальний прибуток характеризує обсяг виручки від продажу продукції за мінусом змінних витрат. Він включає власне прибуток і постійні витрати. Отже, такий прибуток за величиною збігатиметься з валовим прибутком, коли калькулювання собівартості здійснюватиметься лише за змінними витратами.
Прибуток підприємства формується за рахунок таких джерел: а) продаж (реалізація) продукції (послуг); б) продаж іншого майна; в) позареалізаційні операції. У діяльності підприємства важливе місце займає розподіл і використання одержуваного прибутку як основного джерела фінансування інвестиційних потреб і задоволення економічних інтересів власників (інвесторів). Схему використання прибутку підприємства наведено на рис. 1.2.4.
Рис. 1.2.4. Схема використання прибутку підприємства.
Із загального прибутку сплачується податок згідно з умовами, передбаченими законодавством про оподаткування прибутку підприємств. Прибуток, що залишився після оподаткування (чистий прибуток), поступає в повне розпорядження підприємства та використовується згідно з його статутом і рішеннями власників мас назву – чистий прибуток.
Відповідно до основних напрямів використання чистий прибуток розділяється на дві частини: 1) прибуток, що спрямовується за межі підприємства у вигляді виплат власникам корпоративних прав, персоналу підприємства за результатами роботи (як заохочувальний захід), на соціальну підтримку (розподілений прибуток); 2) прибуток, що залишається на підприємстві і є фінансовим джерелом його розвитку (нерозподілений прибуток).
Останній спрямовується на створення резервного та інвестиційного фондів. Резервний фонд є фінансовим компенсатором можливих відхилень від нормального обороту коштів або джерелом покриття додаткової потреби в них. Його формування є основою інтенсивного розвитку підприємств, що зумовлює підвищення економічної ефективності їхньої діяльності.
1.3 Напрями зростання прибутку підприємства
Прибуток підприємства — це фінансовий результат його діяльності, який найточніше відображає ефективність виробництва продукції, рівень організації, стан продуктивності праці, рівень собівартості.
Інформаційною основою для аналізу прибутку є:
1. Бізнес-план.
2. Фінансовий план.
3. Баланс підприємства
4. Звіт про фінансові результати
5. Звіт про рух грошових коштів
6. Звіт про власний капітал
7. Декларація про прибуток підприємства.
8. Доходи від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)
9. Зведена таблиця основних показників
10. Дані бухгалтерського
11.Матеріали маркетингових досліджень.
Основними цілями аналізу прибутку є такі:
• перевірка обґрунтованості й напруженості планового прибутку;
• загальна оцінка виконання плану, прогнози, динаміка;
• визначення відхилення фактичного прибутку від передбаченого планом (розрахунком, прогнозом), вивчення динаміки зміни прибутку за кілька звітних періодів;
• вивчення впливу на зміну суми прибутку чинників, які водночас є складовими частинами прибутку;
• визначення суми резервів зростання прибутку і розробка рекомендацій щодо використання їх у виробництві;
• вивчення основних напрямів розподілу прибутку.
Методи планування прибутку - способи розрахунків та планування прубутку підприємства.
Метод прямого розрахунку
Цей метод найпоширеніший на підприємствах на сьогоднішній день. Він застосовується, як правило, при невеликому асортименті продукції. Сутність його в тому, що прибуток обчислюється як різниця між виручкою від реалізації продукції (у відповідних цінах за винятком ПДВ) і повною її собівартістю.
Розрахунок планового прибутку (Пп) ведеться за наступною формулою:
Пп = ВДп - Вп - ПДВп - ППп;
Аналітичний метод
Розрахунково-аналітичний метод базується на вивченні тенденції змін прибутку і рентабельності та прогнозуванні змін факторів що впливають на їх величину.
Величина можливого прибутку визначається за формулою:
Пможл=(Рртп*Тп)/100+∆П∆Ф
Розглядаючи резерви максимізації прибутку слід звернути увагу на те, що прибуток залежить як від доходів підприємства, так і від його витрат.
Отже, збільшення прибутку можна досягти двома способами: зменшити витрати на виробництво або збільшити дохід від реалізації. Тому, перед кожною фірмою постає питання правильно сформувати свою цінову стратегію й обрати оптимальний обсяг виробництва.
Резервом росту прибутку промислових підприємств є підвищення якості продукції, що виробляється, і ліквідація втрат від браку.
Підвищення прибутку може відбутися також за рахунок підвищення продуктивності праці. З ростом продуктивності праці знижуються витрати праці в розрахунку на одиницю продукції, а отже, зменшується і питома вага заробітної плати в структурі собівартості.
Підстави максимізації прибутку такі самі, що й мотиви максимізації корисності споживача. Максимізація прибутку є вирішальною умовою успішної конкурентності підприємства, його життєздатності і закріплення на ринку
Треба удосконалювати постійно засоби виробництва, тобто впроваджувати нову техніку, удосконалювати технології, впроваджувати прогресивні матеріали тощо. І тим самим дозволить значно знизити собівартість продукції і підвищить прибуток
Зниження собівартості продукції є найважливішим фактором росту прибутку. У зниженні собівартості продукції найбільш повно відбивається економія матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, якими розпоряджається підприємство. Максимальна мобілізація резервів собівартості продукції є важливою умовою ефективного функціонування підприємства
На формування прибутку як фінансового показника роботи підприємства, що відображається в офіційній звітності суб'єктів господарювання, впливає встановлений порядок визначення фінансових результатів діяльності; обчислення собівартості продукції (робіт, послуг); загальногосподарських витрат; визначення прибутків (збитків) від фінансових операцій та іншої діяльності. Отже, прибуток — важливий показник, що характеризує фінансовий результат діяльності підприємства.
Зростання прибутку означає збільшення потенційних можливостей підприємства, підвищення ступеня його ділової активності. За прибутком визначається доля доходів власників підприємств, розміри дивідендів акціонерів та інших доходів. Прибуток визначає також рентабельність капіталу, впливає на вартість усього підприємства загалом.
Різне значення прибутку посилюється з переходом держави до ринкових умов господарювання. Підприємства недержавної форми власності, отримавши фінансову самостійність і незалежність, мають право самостійно визначати напрями використання прибутку після сплати обов'язкових платежів та відрахувань. Прибуток є джерелом забезпечення як внутрішньогосподарських потреб підприємств, так і джерелом формування бюджетних ресурсів держави. Тому успішна, прибуткова діяльність підприємств основа економічного розвитку держави.
Облік і визначення фінансових результатів — прибутку (збитку) здійснюється за такими видами діяльності підприємства: звичайна діяльність, у тому числі операційна й інша звичайна діяльність; а також діяльність, пов'язана з виникненням надзвичайних подій. Підприємство може одержувати прибуток у результаті операційної, фінансової та інвестиційної діяльності. На рис. 1.3 наведено схему формування чистого прибутку підприємства.
Відповідно до стандартів бухгалтерського обліку прибуток — це сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати.
Збитком вважається перевищення суми витрат над сумою доходів, для отримання яких здійснювалися витрати.
Валовий (загальний) прибуток (збиток) розраховується як різниця між чистим доходом від реалізації продукції та собівартістю реалізованої продукції.
Прибуток (збиток) від операційної діяльності визначається як алгебраїчна сума валового прибутку (збитку) й іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат.
Прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування розраховується як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від операційної діяльності, фінансових та інших доходів, фінансових та інших витрат.
Прибуток від звичайної діяльності після оподаткування визначається як різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування і суми податків з прибутку.
Чистий прибуток (збиток) підприємства (остаточний результат діяльності підприємства) розраховується як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від звичайної діяльності після оподаткування і надзвичайного прибутку (збитку) після оподаткування.
Рис. 1.3. Структурно-логічна схема формування чистого прибутку (збитку) підприємства
Отриманий підприємством прибуток може використовуватися для задоволення різноманітних потреб:
1) спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, фінансування бюджетних видатків шляхом вилучення у підприємств частини прибутку в державний бюджет;
2) прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів власне підприємств і використовується ними з метою забезпечення господарської діяльності.
Отже, одержаний підприємством прибуток становить об'єкт розподілу. У розподілі прибутку розрізняють два етапи.
1. Розподіл загального прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава й підприємство. У результаті розподілу кожен із учасників одержує свою частинку прибутку. Пропорція розподілу прибутку між державою та підприємствами має важливе значення для забезпечення державних потреб і потреб підприємств. Це одне з принципових питань реалізації фінансової політики держави, від правильного вирішення якого залежить розвиток економіки в цілому.
Пропорції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і підприємством складаються під впливом кількох чинників. Істотне значення при цьому має податкова політика держави стосовно суб'єктів господарювання. Така політика реалізується в сумі податків, що сплачуються за рахунок прибутку, у визначені об'єктів оподаткування, ставках оподаткування, порядку надання податкових пільг. Чинний порядок оподаткування прибутку ґрунтується на положеннях Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 24 грудня 2016 р.
Відповідно до цього документа обчислення оподаткованого прибутку здійснюється виключенням із суми скоригованого валового доходу валових витрат платника податку, а також нарахованих амортизаційних нарахувань. Основну ставку податку встановлено у розмірі 25 % до об'єкта оподаткування.
2. Розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів до бюджету. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди з метою фінансування відповідних витрат.
Прибуток, що залишається після податків і платежів (тобто чистий прибуток), надходить у повне розпорядження підприємства. Основними напрямами використання прибутку вважаються виробничо-технічний розвиток підприємства, соціальний розвиток, матеріальне заохочення, включаючи виплату дивідендів в акціонерних товариствах та інші витрати (рис. 1.4)*
Рис. 1.4. Структурно-логічна схема розподілу і використання прибутку підприємства
Чистий прибуток підприємства спрямовується на формування резервного фонду, виплату дивідендів, поповнення статутного фонду, й інші цілі.
Ефективність роботи підприємства значною мірою залежить від якості управлінських рішень, що стосуються використання прибутку, який залишився у розпорядженні підприємства. Приймаючи ці рішення, власники (менеджери) мають враховувати потребу підприємства у фінансових ресурсах, резервах, необхідність виробничого і соціального розвитку підприємства, можливості прибуткових фінансових вкладень тощо.
До факторів зростання прибутку відносяться:
1) обсяг продажів;
2) зростання цін;
3) зниження собівартості;
4) оновлення асортименту та номенклатури продукції.
У період високих темпів інфляції зростання прибутку забезпечується за рахунок цінового фактора. Уповільнення інфляційних процесів, насичення ринку товарами, розвиток конкуренції обмежують можливість виробників підвищувати ціни і отримувати прибуток за допомогою цього фактора. Збільшення обсягу продажів також не може відбуватися нескінченно. Жорстка конкурентна боротьба, невисокий рівень платоспроможного купівельного попиту накладають обмеження на зростання обсягу продажів. Тому використовують метод зниження витрат.
У практиці підприємницької діяльності застосовуються різні способи зниження собівартості. Безумовно, використовуються такі прийоми, як економія паливно-сировинних ресурсів, матеріальних і трудових витрат, зниження частки амортизаційних відрахувань у собівартості, скорочення адміністративних витрат і т. п. Однак слід мати на увазі, що зменшення собівартості має межу, після якої воно неможливе без зниження якості продукції. Те ж відноситься до адміністративних і комерційних витрат, які неможливо звести до нуля, оскільки без них підприємство нормально функціонувати не зможе і продукція реалізовуватися не буде.
До числа факторів зростання прибутку відноситься оновлення асортименту та номенклатури продукції.
Облік по центрам відповідальності
У сучасному ринковому господарстві велика увага приділяється новим методам управління витратами, наприклад управлінського обліку. З його допомогою здійснюється контроль над витратами підприємства. Особливо ефективний облік по центрам відповідальності. Ця форма управління витратами дозволяє раціоналізувати структуру витрат, оперативно реагувати на відхилення від нормальної запланованої величини витрат і передати частину функцій щодо прийняття рішень на рівень лінійних керуючих. Вони несуть відповідальність за затверджену величину витрат і повинні забезпечити виконання запланованих показників.
Облік по центрам відповідальності базується на принципі бюджетування. На основі бюджетування розробляються комп'ютерно-орієнтовані моделі фінансового планування прибутку. Алгоритм планування прибутку заснований на поетапній підготовці вихідних даних для фінансового планування. Тут здійснюється взаємозв'язок організаційного, виробничого і фінансового планування.
Етап організаційного планування - проводяться маркетингові дослідження, вивчаються можливості виробництва і збуту продукції. Визначальний фактор - найменша величина з двох можливих: обсяг збуту продукції та виробнича потужність. На основі прийнятого рішення про плановане обсязі продажів укладаються договори поставки і формується портфель замовлень.
Етап виробничого планування - розробка виробничої програми: визначаються кількість продукції, її асортимент, номенклатура, терміни виготовлення, комплектація. Розробка виробничої програми здійснюється з урахуванням вже наявних запасів готової продукції на складі, на відповідальному зберіганні в товарах відвантажених. Одночасно розраховуються розміри страхових запасів готової продукції на кінець року у цілях забезпечення безперервності відвантаження продукції.
Етап планування витрат виробництва (виробничої собівартості) - вони складаються з прямих матеріальних і трудових витрат, а також виробничих накладних витрат.
Етап планування прибутку від реалізації продукції - прибуток визначається як різниця між планованим виторгом від продажу і повною собівартістю продукції. У свою чергу, повна собівартість складається з величини виробничої собівартості, адміністративних витрат і комерційних витрат. Адміністративні витрати визначаються на основі кошторису і включають в себе витрати на управління та забезпечення виробничого процесу. Комерційні витрати пов'язані з процесом реалізації продукції. Це витрати на маркування, упаковку, сертифікацію продукції, рекламні, транспортні та інші витрати, пов'язані з просуванням продукції від продавця до покупця.
Етап проектування прибутку планованого року - це фінансовий результат від усіх видів діяльності підприємства (основної, інвестиційної та фінансової). Сукупний фінансовий результат складається з прибутку від реалізації та інших доходів за мінусом інших витрат. Інвестиційна діяльність підприємства зумовлена придбанням, будівництвом і продажем основних засобів і інших внеоборотных активів. Крім того, кошти можуть інвестуватися в інші підприємства, на проведення НДДКР. У результаті такого роду доходів і витрат утворюється різниця, яка збільшує або зменшує прибуток. Фінансова діяльність призводить до появи інших доходів і витрат. Наприклад, доходи від розміщення вільних коштів на депозитних рахунках банків, витрати на виплату дивідендів акціонерам і т. п. Різниця між отриманими у результаті фінансової діяльності доходами і здійсненими витратами призводить до збільшення або зменшення прибутку. Планування доходів і витрат по фінансовій діяльності - найбільш суб'єктивна частина фінансового планування. Основою для прогнозів служить вивчення фондового ринку, динаміки відсотків за кредитами, аналіз попередніх періодів та екстраполяція результатів на планований період.
Результати прогнозних розрахунків переносяться у проект Звіту про прибутки та збитки. Потім може формуватися прогнозний баланс і, нарешті, фінансовий план.
В ринковій економіці прибуток є рушійною силою відновлення як виробничих фондів, так і продукції. Характерно прояв цієї сили в концепції життєвого циклу продукції. Це ж положення відноситься і до технологій, видів і сфер діяльності. Загальновідомо, що будь-яка продукція проходить стадії життєвого циклу від проектування, освоєння, запуску у виробництво, серійного випуску, в результаті якого відбувається насичення ринку цим продуктом. Після закінчення часу продукція морально застаріває або не витримує конкурентної боротьби і під тиском зниження рентабельності випуск її скорочується або припиняється (рис. 25.3).
Рис. 1.5 Графік залежності рівня прибутку від життєвого цикля продукції
Для збереження рівня прибутку на підприємстві важливо визначити момент початку проектування і запуску у виробництво нової продукції. Справа в тому, що етап проектування і освоєння продукції займає певний час, протягом якого підприємство несе збитки (0; t1). Потім з моменту запуску продукції у виробництво (t1) збитки починають знижуватися, і через деякий час досягається точка беззбитковості (t2). При збільшенні обсягу продажів прибуток зростає за рахунок зниження частки постійних витрат (t2; t4)· При досягненні рівноваги попиту та пропозиції розмір прибутку стабілізується і деякий час залишається на незмінному рівні (t4; t7). Такий стан може зберігатися досить тривалий час при відсутності загрози з боку конкурентів і при стабільному попиті на продукцію. При наявності конкурентів підтримання рівня продажів досягається шляхом зниження рентабельності, тобто зниження ціни за рахунок частки прибутку. Ефективність починає знижуватися (t7; t9).
При посиленні конкурентної боротьби підприємство не в змозі надалі підтримувати рівень продажів за рахунок зниження ціни, оскільки робота стає неефективною, збитковою. Для підтримки ефективності підприємству потрібно знижувати витрати пропорційно зниженню ціни або ж переходити до випуску іншої продукції, попит на яку ще не вичерпаний. Враховуючи життєвий цикл продукції (робіт, послуг), підприємства повинні приступати до освоєння нового виду продукції на етапі зростання прибутку (t3), щоб до моменту початку зниження рентабельності старої продукції випуск нової продукції досяг точки беззбитковості (t5). Така стратегія дозволить постійно зберігати досягнутий рівень рентабельності і навіть, при сприятливій кон'юнктурі, підвищити його (t7t8).
Підвищення якості продукції, дизайну, технічні удосконалення та інші прийоми підтримки попиту на продукцію вимагають додаткових витрат і тому також повинні застосовуватися задовго до того, як рівень рентабельності почне знижуватися, чи принаймні відразу ж, як тільки така тенденція намітиться. Більше того, на вершині попиту поліпшення товару, що пропонується, може спричинити за собою і підвищення ціни на неї і відповідно прибутку.
По відношенню до технологій, видів і сфер діяльності оновлення призводить до диверсифікації виробництва, зниження виробничих витрат, впровадження нових ресурсозберігаючих технологій на більш високому науково-технічному рівні.