Макарова Віолетта Леонідівна
Наше дослідження присвячене аналізу невеликого вірша Архілоха:
Носить тепер гордовито саіец1 мій щит бездоганний:
Волею - неволею довелося кинути його мені в кущах.
Сам я кончини зате уник. І нехай пропадає
Щит мій. Не гірше нітрохи новий можу я добить2.
Ми поки не коментуємо наведений вище текст. Зіставимо його з відомим аргументом Йосипа Флавія про достовірність єврейського та недостовірності грецького переказів. Флавій написав, що євреї вмирають за свою батьківщину, але жоден грек не вмирати за, скажімо, Геродота3.
На перший погляд, вірш Архілоха - блискуча ілюстрація того, про що писав Флавій. Однак, на наш погляд, мотив кинутого щита зовсім не свідчить про цинізм поета Архілоха по відношенню до своєї батьківщини або письмовій традиції. Справа тут зовсім в іншому.
Архілох шанувався греками як великий ліричний поет. Відомо, що він - іоніец, жив на острові Паросі в середині VII ст. до н. е..
Епіграфічні свідчення про життя Архілоха відноситься лише до III ст. до н. е.. Це - знаменита "напис Мнесіепа". Вона розповідає про зустріч поета з Музами, які вручили йому ліру, а разом з нею - поетичний дар. Дослідники вважають, що напис відноситься до паросского традиції, що спирається на більш ранні істочнікі4. Паросци на честь Архілоха спорудили святилище, від якого дійшли залишки написи, що містить біографію поета (написану кілька століть потому). Там же містилися і уривки з віршів поета.
У 1974 р. був опублікований папірусний лист II ст. до н. е.. - "Кельнський папірус", що містить близько 40 віршів Архілоха. Одним з його видавців був англійський філолог Д. Пейдж. Він помістив нас цікавить вірш - два елегійних дистиха - на початок своєї збірки і відніс до епіграмам Д. Пейджа вважав, що вірш Архілоха про кинутому щиті було написом на щіте5. Грецьке слово епіграма означає напис. Епіграма завжди робилася на будь - якому меморіальному предметі, найчастіше - на надгробках, тобто предмет, якому потрібно було жити в людській пам'яті бути продовженням померлої людини на землі.
Звернемося до епохи, в яку жив Архілох. Це - час культурного і соціального перелому між мікенським і архаїчним періодами грецької історії. Я. Ассман назвав цей перелом переходом від культури «обрядової когерентності» до культури «національних ідентичностей» 6. Микенское (гомеровское) суспільство пов'язувалося навколо релігійних ритуалів, а архаїчне (післягомерівських) - навколо літератури і театру. Літературні тексти відрізняються від ритуальних практик тим, що вимагають режиму особистого переживання.
У культурологічному аспекті стадіям «обрядової когерентності» і національних ідентичностей »відповідають поняття" культура сорому "і" культура провини ", введені стосовно до давньогрецької культури англійським філологом - класиком Е. Р. Доддс. Зазначимо, що поняття носять умовний характер. Під «культурою провини» Е. Р. Доддс розуміє поява у греків уявлення про «внутрішньому я», далекому від християнської концепції «внутрішньої людини». Однак дослідник цілком переконливо доводить, що вже в у архаїчному грецькому суспільстві складаються уявлення особистості 7. про
У грецькій мові є слово prosopon, що означає особа, зовнішній вигляд, зовнішність. Одне з початкових значень - личина, маска. Вживалося слово і в значенні драматична роль. Виходить, що з усієї термінології особистості греки вживали термін, який вказує або на зовнішню сторону людини, або на його маску, але не на його субстанцію. Таке матеріально - тілесне розуміння греками особистості збереглося аж до перших століть н. е.8
Набір значень слова prosopon наводить на думку про те, що спочатку грек усвідомлював себе виключно як набір соціальних ролей, або, кажучи метафорично, як набір тих одягів (тіло, предмети), які одягає на нього суспільство. Є всі підстави вважати, що щит для воїна є невід'ємною частиною його зовнішнього вигляду, тобто частиною особистості в сенсі prosopon.
У світлі вищевикладеного, в епоху Ахілла і Гектора герой вірша Архілоха "втратив" б обличчя. Навіть боги в "Іліаді" стурбовані захистом своєї гідності - time. Втратити щит - означало померти. У зв'язку з цим відоме напуття воїну "Зі щитом чи на щиті" можна розглянути як алегорію. Ганьба в "культурі сорому" переживався як фізична смерть.
Але у вірші Архілоха ми бачимо, що щит не просто втрачений, він переходить до ворога, а смерті особистості не наступає - ні символічною, ні фізичної. Воїн повертається без щита, але і не на щиті. Зруйнована дихотомическая максима традиційного суспільства. Архілох фіксує виникнення третього варіанту - "без щита - до придбання нового щита". Чому такий варіант став можливий?
За відповіддю звернемося до згаданого вище дослідження Е. Р. Доддс.
У гомерівську епоху вважалося, що людина діє не сам, а в результаті втручання в його життя надлюдських сил, які вкладають щось у людини і тим самим впливають на його думки і справи.
В архаїчний період людина відчувала свою незахищеність, безпорадність, звану amehania, а також ворожість бога. Божество уявлялося не як зле, але як завидющеє і перешкоджає. Існувало уявлення про заздрість богів, яку гомерівський людина не сприймав всерйоз. Але в епоху архаїки дане подання стає джерелом релігійної тривоги. Люди знають, що бути щасливим - небезпечно. Гріх універсальний, відплата за нього - смерть. Функції бога представляються людям переважно як караючі.
У Великій Греції в архаїчний період людина мала причини, щоб відчувати свою незахищеність. Маленькі перенаселені держави тільки почали виходити з убогості і бідності - спадщини дорійського навали, як вибухнула економічна криза YII ст. до н. е.., що зачепили всі верстви давньогрецького суспільства. Умови життя сприяли вірі в Даймон, заснованої на почутті безпорадності людини перед примхливою долею. Популярною темою в літературі стає тяжіє над людиною рок. Релігійне почуття періоду архаїки - зростаюче почуття провини, з якого, як вважає Е. Р. Доддс, зросла грецька трагедія9. Те, що трапляється з людьми - результат їх власних діянь і їх внутрішнього світу. Дії ж людей змушують їх страждати.
Повернемося до висловлення Йосипа Флавія про греків. Греки після Гомера, дійсно, навряд чи стали б вмирати за священні тексти. Священні тексти в єврейській культурі розумілися як якесь продовження тіла святого народу. Священні тексти греків - це так звані класичні тексти, які можна і навіть необхідно критикувати, тобто, по суті, відкидати будь-які елементи цих текстів, як відкидає щит воїн.
Так, мотив кинутого щита був дуже популярний в давнину. Він зустрічається в Алкея, Анакреонта, Горація. Але в перших двох авторів прямі аналогії з текстом Архілоха отсутствуют10. У Горація ж є ода, присвячена одному Помпею Вару. Наведемо уривок з неї:
З тобою Філіппи, втеча моторне,
Дізнався я, кинувши щит зганьблений, -
Як впала доблесть і як ганебно
Грізні перш до землі припали,
Але сам Меркурій швидко проніс мене
Крізь військо враже ... 11
Горацій, безумовно, читав Архілоха. Але до написання вірша його спонукали особисті мотиви. У 42 р. до н. е.. він брав участь у битві при Филипах у війську Марка Брута. Військо було розбито, і Горацій, кинувши щит, втік з поля бою. Розповідь Горація автобіографічний, чого не міг дозволити собі його попередник Архілох. У римлян склалися інші, ніж у греків, уявлення про особистість. Римський поет міг писати про себе і говорити я12.
Горацій, як ми бачимо, вклав свій сенс у сюжет Архілоха. Однак, це не означає, що класичний текст дискредитований або забитий. Парадоксальним чином він продовжує жити саме завдяки відкидання частини смислів і заміну їх новими. Цей своєрідний тип культурного канону виявив Я. Ассман і назвав його гіполепсісом13. Так працював Горацій з грецькими текстами, так інші автори працювали з Горацієм. У 1835 р. вірш Горація перевів О. С. Пушкін, вклавши в переклад свої почуття:
Ти пам'ятаєш годину жахливої битви,
Коли я, трепетний квір,
Біг, нечесно кинувши щит,
Творячи обіти й молитви?
Як я боявся, як біг!
Але Ермій сам раптової хмарою
Мене покрив і вдалину помчав,
І врятував від смерті неминучий.
На наш погляд, саме гіполептіческіе цінності демонструє Архілох, коли говорить наступне: мій щит священний, але це якість не слід ототожнювати з моїм конкретним щитом. Священно моє ставлення до захисту батьківщини, і мій патріотизм носить не зовнішній, а внутрішній характер. Тому нехай цей конкретний щит дістанеться ворогові. Я візьму собі інший.
Список літератури
1 фракієць.
2 Переклад В. Вересаєва. Фрагмент 5. Грецька епіграма. СПб.: «Наука», 1993. С. 5.
3 Contra Apionem. I, 42 - 45. Висловлення наводиться в кн.: Ассман Я. Культурна пам'ять. Лист, пам'ять про минуле і політична ідентичність у високих культурах давнини. М.: «Мови слов'янської культури», 2004. С.293 - 294.
4 Поплавська Л. Б. Поет і його образ у творчості Архілоха. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук. М., 1987 С. 8.
5 Epigrammata Graeca / Ed. DL Page. Oxford, 1975. P. 1.
6 Ассман Я. Указ. Соч. 317 - 326.
7 Див: Доддс Е. Р. Греки та ірраціональне. СПб.: «Алетейя», 2000.
8 Лосєв А. Ф.. Історія античної естетики. Підсумки тисячолітнього розвитку. Кн. II. М.: Мистецтво, 1994. С. 507. Цікаво, що в тексти "Нового Завіту" батьками церкви даний термін введений не був. Його замінили терміном upostasis (іпостась) - з - за того, що термін prosopon мав небажане значення личини. Слово іпостась є дослівним перекладом латинського терміну substantia, що означало конкретне (на відміну від загального) буття.
9 Доддс Е. Р. Указ. Соч. С. 80.
10 Чистякова Н. А. Грецька епіграма. У кн.: Грецька епіграма. СПб.: «Наука», 1993. С.369.
11 Carmina. II, 7. Переклад Н. І. Шатернікова.
12 Особистість у римлян позначалася словом persona, яке спочатку теж означало маска. Але у римлян, на відміну від греків, було розвинене юридичну свідомість, і з часом термін став означати особистість. У латинських перекладу Нового Завіту вживається термін persona.
13 Гіполепсіс - від грец. upolepsis - змагання рапсодів. Про теорії гіполепсіса - див: Ассман Я. Указ. Соч. С. 304 - 315.