Удосконалення обліку та аналізу витрат на обслуговування виробництва та управління

Зміст

Введення

1 Витрати, їх класифікація та методологія обліку

1.1 Поняття витрат та їх класифікація

1.2 Загальна схема планування та обліку витрат

1.3 Методи обліку витрат і калькулювання собівартості продукції

2 Оцінка бухгалтерського обліку та аналізу загальновиробничих і загальногосподарських витрат на ВАТ «Завод металоконструкцій» за 2003-2004 рр..

2.1 Організація синтетичного і аналітичного обліку витрат на підприємстві

2.2 Формування собівартості продукції та розподіл загальновиробничих і загальногосподарських витрат

2.3 Аналіз загальновиробничих і загальногосподарських витрат

3 Вдосконалення обліку витрат і підвищення ефективності діяльності на ВАТ «Завод металоконструкцій»

3.1 Основні напрямки зниження собівартості продукції

3.2 Розрахунок економічного ефекту від запропонованих заходів

Висновок

Бібліографічний список

Програми

Додаток А Калькуляції одиниць виробів

Додаток Б Розшифровки матеріальних витрат на виготовлення одиниць виробів

Введення

Виробничі витрати підприємства це найважливіша економічна категорія. З витрат складається собівартість продукції, що випускається підприємствами. І саме від рівня витрат залежить розмір собівартості продукції, а потім і прибуток і рентабельність підприємства і взагалі економічна ефективність його господарської діяльності. Зниження витрат і вдосконалення обліку витрат є основними напрямками досконалою, конкурентноздатною, надійною, фінансовоустойчівой економічної діяльності кожного господарюючого суб'єкта.

Витрати підприємства можуть підрозділятися на безліч видів. Витрати на обслуговування виробництва та витрати на управління виробництвом це види витрат класифікуються в бухгалтерському обліку, ще вони носять назву загальновиробничих і загальногосподарських витрат. А в управлінському обліку їх називають непрямими або накладними витратами. Такі види витрат є на будь-якому підприємстві, так як виробництво неможливе без управління та обслуговування. Загальновиробничі і загальногосподарські витрати займають досить велику частину в загальному обсязі виробничих витрат будь-якого підприємства. Бухгалтерський облік цих видів витрат має свою специфіку і різниться від обліку інших видів витрат. Крім того, облік таких витрат може бути різним, залежно від того методу обліку витрат і калькулювання собівартості продукції, який прийнятий на конкретному підприємстві.

Мета даної роботи - розглянути теоретичні і практичні аспекти обліку та аналізу загальновиробничих і загальногосподарських витрат.

Завданнями даної роботи є:

- Дати опис поняття «витрати» і класифікувати їх;

- Розкрити основні аспекти планування та обліку виробничих витрат на підприємствах;

- Класифікувати основні методи обліку витрат і калькулювання собівартості продукції;

- Описати ведення синтетичного і аналітичного обліку на ВАТ «ЗМК»;

- Описати основні аспекти формування собівартості продукції, розподілу і включення до собівартості загальновиробничих і загальногосподарських витрат на прикладі ВАТ «ЗМК»;

- Проаналізувати рівень загальновиробничих та загальногосподарських витрат на ВАТ «ЗМК» за 2003-2004 рр..;

- Відбити можливі шляхи зниження собівартості продукції на підприємстві;

- Дати рекомендації щодо зниження собівартості продукції для підвищення ефективності діяльності ВАТ «ЗМК».

Об'єктом даного дослідження є будівельне підприємство ВАТ «Завод металоконструкцій» за період з 2002 р. по 2004 р.

1 Витрати, їх класифікація та методологія обліку

1. Поняття витрат та їх класифікація

Витрати є однією з найважливіших економічних категорій. Крім такого поняття як «витрати» існують ще поняття «витрати» і «видатки». Вони близькі за змістом, але мають відмінності за змістом. Спираючись на Положення з бухгалтерського обліку № 10/99 «Витрати організації» можна сказати, що поняття «витрати» є більш загальним по відношенню до «витрат». Витрати організації включають такі статті, як витрати на виробництво реалізованої продукції (робіт, послуг), витрати на оплату праці управлінського персоналу, амортизаційні відрахування та інші витрати. Витрати - це грошове вираження суми ресурсів виробництва, що використовуються з будь-якою метою. У вітчизняній практиці витратами на виробництво вважаються всі витрати виробництва, понесені економічним суб'єктом, за певний період часу. При виникненні витрат, що відносяться на витрати відбувається зменшення економічних ресурсів і збільшення кредиторської заборгованості організації.

Існує три види витрат підприємства поділяються за відтворювальному ознакою:

- Витрати на виробництво і реалізацію продукції, що утворюють її собівартість. Це поточні витрати, тобто це витрати по звичайних видах діяльності;

- Витрати на розширення і оновлення виробництва, великі об'єднані - тимчасові вкладення коштів капітального характеру;

- Витрати на соціально-культурні, житлово-побутові та інші не - виробничі потреби підприємства.

Витрати на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг), включають витрати визнані у звітному році і в попередні звітні періоди і перехідні витрати, що мають відношення до одержання доходів у наступні звітні періоди.

В управлінському обліку застосовується своя класифікація витрат, вона досить різноманітна і залежить від того яку управлінське завдання необхідно вирішити. Це такі завдання як:

- Розрахунок собівартості виробленої продукції і визначення розміру отриманого прибутку;

- Прийняття управлінського рішення і планування;

- Контроль і регулювання виробничої діяльності центрів відповідальності.

Згідно вищенаведеним завданням у таблиці 1.1 подано класифікацію витрат.

Таблиця 1.1. Класифікація витрат у залежності від мети управлінського обліку

Для визначення собівартості, оцінки вартості запасів і отриманого прибутку витрати класифікуються на вхідні і минулі, прямі і непрямі, основні та накладні, виробничі і періодичні, одноелементні і комплексні, поточні та одноразові.

Вхідні витрати - це кошти або ресурси підприємства, які є в наявності і в подальшому мають принести доходи. Відображаються в балансі як активи. А кошти, витрачені у звітному періоді для отримання доходів, що втратили здатність приносити дохід є закінченими. Як правило в літературі синонімом терміна «витрати» є входять витрати, а синонімом «витрати» - минулі витрати.

До прямих витрат відносяться прямі матеріальні витрати і прямі витрати на оплату праці. Ці витрати обліковуються на рахунку 20 «Основне виробництво». Такий вид витрат безпосередньо можна віднести на певний виріб. Що ж стосується непрямих витрат, то їх неможливо віднести на який-небудь виріб. Ці витрати розподіляються відповідно до обраної базі розподілу між окремими виробами.

Непрямі витрати можуть розподілятися пропорційно основній заробітній платі виробничих робітників, кількості відпрацьованих станкочасов, годин відпрацьованого часу, обсягу випуску продукції і т.п.

База розподілу непрямих витрат повинна відбиватися в обліковій політиці підприємства. Непрямі витрати так само ще називають накладними витратами. Вони поділяються на дві групи: загальновиробничі і загальногосподарські витрати та відповідно відображаються на рахунках 25 «Загальновиробничі витрати» та 26 «Загальногосподарські витрати».

Загальновиробничі витрати містять у собі витрати на утримання та експлуатацію обладнання і загальноцехові витрати на управління. На малюнку 1 представлена ​​класифікація непрямих витрат.

Витрати на утримання та експлуатацію обладнання, загальноцехові витрати на управління і загальногосподарські витрати мають не тільки загальні характеристики, але і деякі відмінності.

Малюнок 1. Класифікація непрямих витрат

Витрати на утримання та експлуатацію обладнання вважаються умовно-змінними, тобто залежними від обсягу виробництва продукції, а загальноцехові і загальногосподарські умовно-постійними, тобто не залежними від обсягу виробництва продукції. Особливістю витрат не залежать від обсягу виробництва є те, що змінити ступінь їх покриття можна збільшенням або зменшенням обсягу продажів.

Взагалі, накладні витрати викликаються функціями управління, які за характером і призначенням значно відрізняються від виробничих функцій.

Проте, не дивлячись на все вищесказане розподіл витрат на прямі і непрямі залежить від технологічних особливостей виробництва. На деяких виробництвах, що випускають однорідну продукцію, всі витрати можуть бути прямими; на обробних підприємствах високий обсяг непрямих витрат.

Виробничі витрати або витрати входять у собівартість продукції це матеріалізовані витрати, вони складаються з: прямих матеріальних витрат, прямих витрат на оплату праці та загальновиробничих витрат. Ці витрати розподіляються між поточними витратами, які беруть участь в обчисленні прибутку, та запасами. Позавиробничі витрати або витрати звітного періоду, як правило, пов'язані з отриманими протягом звітного періоду послугами і їх розмір залежить не від обсягів виробництва, а від тривалості періоду.

Одноелементні витрати - це витрати, які не можуть бути розкладені на складові. Комплексні ж навпаки, складаються з кількох економічних елементів, наприклад загальновиробничі витрати.

Поточні витрати - це щоденні витрати, а одноразові - це разові витрати, здійснювані рідше, ніж один раз на місяць.

У бухгалтерському управлінському обліку при виконанні розрахунків, пов'язаних з прийняттям рішень, виділяють наступні види витрат: змінні і постійні, витрати обліковуються і невраховуваних в розрахунках при прийнятті рішень, безповоротні, які диктував, плановані і неплановані, а так само граничні і приростні.

Змінні витрати мають особливість змінюватися пропорційно обсягу виробництва продукції, або товарообігу. Вони залежать від ділової активності підприємства. Перемінними можуть бути як виробничі, так і невиробничих витрат. До змінних виробничих витрат відносяться, наприклад, прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, витрати на допоміжні матеріали і покупні напівфабрикати. Невиробничими змінними витратами є: витрати на упаковку, транспортні витрати, які не відшкодовуються покупцем і інші.

Постійні витрати на відміну від змінних не змінюються в залежності від обсягів виробництва або товарообігу. Однак ці витрати все-таки можуть змінитися під впливом будь-яких інших чинників, наприклад, при зростанні цін постійні витрати теж зростають.

На практиці, однак, рідко можна зустріти витрати виключно постійні або виключно змінні. У більшості випадків витрати є умовно-змінними (або умовно-постійними). Такі витрати містять як змінні, так і постійні компоненти.

При прийнятті управлінських рішень часто порівнюють декілька

альтернативних варіантів. Порівнянні при цьому показники можуть бути незмінними при всіх альтернативних варіантах, другі змінюються в залежності від рішення. Неизменяющиеся показники не приймаються в розрахунок при оцінках, а змінюються є показниками, прийнятими в розрахунок при оцінках.

Безповоротні витрати - це витрати, зроблені раніше і які не можуть бути змінені не якимись управлінськими рішеннями.

Під поставлений або уявними витратами розуміється упущена вигода підприємства, тобто це можливість яка могла бути використана підприємством, але вона втрачена внаслідок прийнятих управлінських рішень. Такі витрати присутні лише в управлінському обліку.

Приростні витрати є додатковими, тобто виникають у результаті виготовлення чи продажу додаткової партії продукції. Граничні витрати так само є додатковими, але тільки в розрахунку на одиницю продукції.

Плановані і неплановані витрати використовуються при розрахунку собівартості. Заплановані витрати розраховуються на певний обсяг виробництва відповідно до норм, лімітами і кошторисами, включаються в планову собівартість продукції. Неплановані - не включаються в план і відображаються тільки у фактичній собівартості продукції.

Регульовані і нерегульовані витрати (або контрольовані і неконтрольовані) класифікуються в залежності від схильності впливу менеджера або центру відповідальності на них.

Для відображення в бухгалтерському обліку витрат використовують іншу науково обгрунтовану класифікацію. Всі витрати на виробництво в бухгалтерському обліку можуть групуватися за місцем їх виникнення, в залежності від носія витрат і за видами витрат.

Угруповання по місцях виникнення витрат має на увазі угруповання за структурними підрозділами підприємства (виробництвам, цехам, ділянкам та іншим структурним підрозділам). Це угрупування необхідна для організації обліку за центрами відповідальності та визначення виробничої собівартості продукції.

Носіями витрат є види продукції (робіт, послуг), призначених для реалізації. Угруповання по носіях витрат використовується для визначення собівартості одиниці продукції, (робіт, послуг).

За видами витрати групуються за однорідними економічними елементами і за статтями калькуляції.

Угрупування витрат за економічними елементами є єдиною і

обов'язковою для всіх галузей народного господарства і складається з наступних елементів:

- Матеріальні витрати (за вирахуванням зворотних відходів);

- Витрати на оплату праці;

- Відрахування на соціальні потреби;

- Амортизація;

- Інші витрати.

Слід зауважити, що особливістю даного угрупування є те, що в ній відбиваються тільки покупні матеріали, вироби, паливо і енергія, а оплата праці та відрахування на соціальні потреби відбиваються тільки стосовно до персоналу основної діяльності.

Групування за статтями калькуляції використовується на підприємствах для визначення собівартості окремих видів продукції. Існує типова угруповання витрат по статтях калькуляції, але іноді в неї можуть вноситися зміни в залежності від техніки, технології та організації виробництва.

Типова угруповання витрат за статтями калькуляції:

1. сировину і матеріали;

2. поворотні відходи;

3. покупні вироби, напівфабрикати і послуги сторонніх підприємств і організацій;

4. паливо і енергія на технологічні цілі;

5. заробітна плата виробничих робітників;

6. відрахування на соціальні потреби;

7. витрати на підготовку і освоєння виробництва;

8. загальновиробничі витрати;

9. загальногосподарські витрати;

10) втрати від браку;

11) інші виробничі витрати;

12) комерційні витрати.

Сума одинадцяти вищепредставленими статей утворює виробничу собівартість продукції, а сума всіх статей - повну собівартість реалізованої продукції.

Отже, як ми бачимо класифікація витрат дуже різноманітна. Витрати класифікуються в залежності від різних умов, наприклад, від участі у відтворювальному процесі, або від управлінських завдань, які необхідно вирішити, або по місцях виникнення витрат та інших умов.

Основним завданням класифікації витрат є формування собівартості продукції. За допомогою класифікації витрати групуються за видами і прямо або побічно відносяться на собівартість продукції. Собівартість продукції, що складається з різних видів витрат можна проаналізувати і виявити за рахунок яких витрат вона збільшилася або зменшилася і потім вплинути на її розмір у майбутньому. Собівартість продукції, а отже і витрати входять до неї мають величезний вплив на прибуток підприємства, його рентабельність, на величину цін продукції, що випускається і інші економічні показники. Природно, що зниження собівартості та витрат є основним напрямком удосконалення діяльності будь-якого підприємства, що безпосередньо впливає на його конкурентоспроможність, фінансову стійкість і успішну роботу в майбутньому.

2. Загальна схема планування та обліку витрат

Під організацією обліку виробничих витрат на підприємстві розуміється, по-перше система використовуваних підприємством бухгалтерських рахунків, а по-друге, застосовувані на підприємстві підходи до групування витрат.

На організацію обліку виробничих витрат впливає безліч факторів, у тому числі вид діяльності підприємства, розмір підприємства, організаційна структура підприємства, правова форма підприємства та інші чинники. На підставі цих чинників та облікової політики підприємства на майбутній рік визначаються синтетичні рахунки першого і другого порядку, які будуть включені до робочого плану рахунків, а так само відкриваються до них аналітичні рахунки. Ступінь деталізації робочого плану рахунків залежить від потреб керівництва в тій чи іншій інформації. Угруповання ж витрат на підприємстві безпосередньо залежить від того, що є об'єктом обліку витрат.

Методологічні основи організації обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції розробляються та затверджуються Міністерством Фінансів і Держкомстатом Росії. Вони передбачають порядок аналітичного і синтетичного обліку виробничих витрат.

Організація обліку витрат на виробництво продукції на будь-якому підприємстві грунтується на таких принципах:

- Прийнята методологія обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції не повинна змінюватися протягом року;

- Повне відображення в обліку всіх господарських операцій;

- Правильне віднесення витрат і доходів організації до звітних періодів;

- Розмежований ведення обліку поточних витрат на виробництво продукції і капітальних вкладень;

- Регламентування складу собівартості продукції.

Однією з умов достовірного отримання інформації про собівартість продукції є чітке визначення складу виробничих витрат. На склад виробничих витрат входять в собівартість продукції регламентують вплив надає держава. Регламентуючими нормативними актами в Російській Федерації є федеральний закон «Про податок на прибуток підприємств і організацій» і Положення з бухгалтерського обліку «Витрати організації» № 10/99, а так само розробляються міністерствами, відомствами, галузевими державними об'єднаннями та іншими організаціями на основі Положення про складі витрат галузеві положення про склад витрат та методичні рекомендації з питань планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) для підвідомчих організацій.

Для обліку витрат на виробництво продукції (робіт, послуг) використовується система бухгалтерських рахунків:

- 20 «Основне виробництво»;

- 23 «Допоміжні виробництва»;

- 25 «Загальновиробничі витрати»;

- 26 «Загальногосподарські витрати»;

- 28 «Брак у виробництві»;

- 29 «Обслуговуючі виробництва та господарства»;

- 96 «Резерви майбутніх витрат»;

- 97 «Витрати майбутніх періодів».

На малих підприємствах для обліку витрат на виробництво використовують

обмежену кількість рахунків: 20 «Основне виробництво», 26 «Загальногосподарські витрати», 97 «Витрати майбутніх періодів» або тільки рахунок 20.

Всі представлені рахунки за економічним змістом однорідні, тому що призначені для обліку виробничих витрат, однак за цільовим призначенням вони різні і поділяються на три групи.

Перша група це калькуляційні рахунки: 20, 23, 28, 29. Облік витрат на виробництво за елементами і статтями калькуляції проводиться на основі угруповання за видами продукції, що виготовляється в основному виробництві на рахунку 20 «Основне виробництво», а витрати по продукції і послуг допоміжних виробництв - на рахунку 23 «Допоміжні виробництва». Це балансові, активні рахунки, дебетове сальдо яких показує суму витрат на незавершене виробництво. За дебетом відображаються витрати звітного періоду, пов'язані з виготовленням продукції і втрати від браку; по кредиту - списання витрат на випуск готової продукції і витрат на остаточний шлюб. Всі витрати на даних рахунках відображаються у фактичному розмірі і утворюють фактичну виробничу собівартість продукції.

Аналітичний облік за рахунками 20 «Основне виробництво» і 23 «Допоміжні виробництва» може організовуватися або по кожному замовленню, або по виду виконуваних робіт, або за видом продукції окремо, а так само в розрізі статей калькуляції або місць виконання робіт. Для цього передбачені картки (відомості) аналітичного обліку виробництва. При нормативному методі обліку витрат вищевказані показники розшифровуються за нормами, відхилень від норм і змінам норм.

Рахунок 28 «Брак у виробництві» є калькуляційних, виявляє фактичну собівартість браку продукції, але сальдо не має і щомісяця закривається. За дебетом цього рахунка відображаються витрати на остаточний брак продукції, за кредитом - доходи від шлюбу, тобто брухт, відходи і т.п.

На рахунку 29 «Обслуговуючі виробництва та господарства" відображаються витрати пов'язані з випуском продукції або виконанням будь-яких робіт і послуг обслуговуючими виробництвами і господарствами. Облік на цьому рахунку ведеться аналогічно обліку за рахунками 20 і 23.

Згідно з Положенням про бухгалтерський облік та бухгалтерської звітності в Російській Федерації витрати, вироблені в звітному періоді, але відносяться до наступних звітних періодів, відображаються як витрати майбутніх періодів і відносяться на витрати виробництва протягом терміну, до якого вони відносяться. Для цих цілей призначений друга група рахунків, звітно-розподільчі рахунки 96 і 97.

Витрати майбутніх періодів обліковуються на активному балансовому рахунку 97 «Витрати майбутніх періодів», дебетове сальдо якого показує суму зроблених витрат, кредитове - їх списання у витрати звітного періоду. До витрат майбутніх періодів можуть ставитися витрати, пов'язані з гірничо-підготовчими роботами, з підготовчими роботами, пов'язаними з сезонним характером роботи підприємства, з освоєнням нових виробництв і устаткування, з рекультивацією земель і здійсненням інших природоохоронних заходів, з ремонтом основних засобів та інші витрати.

Для рівномірного включення майбутніх витрат у витрати виробництва звітного періоду підприємство може створювати резерви, які обліковуються на рахунку 96 «Резерви майбутніх витрат». Рахунок 96 балансовий, пасивний. Оборот за дебетом - сума, використаний у звітному періоді за цільовим призначенням, оборот по кредиту - створення резерву за рахунок включення до собівартості продукції (робіт, послуг).

Будь-яке підприємство чи організація може створювати резерви на майбутню оплату відпусток працівників, на виплату щорічної винагороди за вислугу років, витрат на ремонт основних засобів, на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування та на інші цілі.

Аналітичний облік за з четам 97 «Витрати майбутніх періодів» і

96 «Резерви майбутніх витрат» повинен вестися як за типовими статтями витрат, так і за додатковими, що відповідає вимогам специфіки організації.

І остання група рахунків - збірно-розподільчі рахунки. У цю групу відносяться балансові, активні рахунки 25 «Загальновиробничі витрати» та 26 «Загальногосподарські витрати», не мають сальдо на звітну дату. Облік витрат з обслуговування та управління цехами ведеться на рахунку 25, а облік витрат з обслуговування і управління організації в цілому на рахунку 26. Оборот по дебету показує витрати звітного періоду. В кінці кожного місяця витрати відображені за дебетом збірно-розподільчих рахунків 25 і 26 списуються з кредиту цих рахунків у дебет калькуляційних рахунків 20, 23, 28. До рахунку 25 «Загальновиробничі витрати» можуть відкриватися два субрахунки: перший - «Витрати на утримання та експлуатацію машин і обладнання» і другий - «загальноцехові витрати». Аналітичний облік по рахунку 25 «Загальновиробничі витрати» ведеться за статтями витрат відповідно до встановленої номенклатурою по кожному цеху окремо. Аналогічно організовується аналітичний облік за рахунком 26 «Загальногосподарські витрати», але в цілому по організації.

Аналітичний облік витрат на утримання та експлуатацію виробничого обладнання ведуть по наступній типовій номенклатурі статей:

1. «Амортизація устаткування і транспортних засобів»;

2. «Експлуатація обладнання»;

3. «Поточний ремонт обладнання і транспортних засобів»;

4. «Внутрішньозаводське переміщення вантажів»;

5. «Інші витрати».

За статтею «Експлуатація обладнання" відображається вартість мастильних, обтиральних та інших допоміжних матеріалів, заробітна плата робітників, які обслуговують обладнання, відрахування на соціальні потреби, вартість спожитого палива та всіх видів енергії, послуги допоміжних виробництв та інші витрати.

Аналітичний облік другої частини загальновиробничих витрат ведуть по наступній типовій номенклатурі статей:

1. «Зміст апарату управління цеху»;

1. «Зміст іншого цехового персоналу»;

2. «Амортизація будівель, споруд та інвентаря";

3. «Утримання будинків, споруд та інвентаря";

4. «Поточний ремонт будівель і споруд»;

5. «Випробування, досліди, дослідження, раціоналізація і винахідництво»;

6. «Охорона праці»;

7. «Інші витрати»;

Непродуктивні витрати:

9. «Втрати від простоїв";

10. «Втрати від псування матеріальних цінностей при зберіганні в цехах»;

11. "Недостача матеріальних цінностей і незавершеного виробництва» (за вирахуванням надлишків);

12. «Інші непродуктивні витрати».

У невеликих організаціях дозволяється відмовитися від роздільного обліку витрат по утриманню та експлуатації устаткування й інших загальновиробничих витрат. У такому випадку організація самостійно розробляє номенклатуру статей загальновиробничих витрат з виділенням найбільш істотних.

Аналітичний облік по рахунку 26 «Загальногосподарські витрати» ведуть за окремими статтями, згрупованих у чотири розділи:

Витрати на управління організацією:

1. «Заробітна плата апарату управління організацією»;

2. «Відрядження та переміщення»;

3. «Зміст пожежної, воєнізованої та сторожової охорони»;

4. «Інші витрати» (канцелярські, поштові та інші);

5. "Відрахування на утримання вищестоящих організацій»;

Загальногосподарські витрати:

6. «Зміст іншого загальнозаводського (не адміністративно-управлінського) персоналу»;

7. «Амортизація основних засобів»;

8. «Зміст та поточний ремонт будівель, споруд та інвентарю загальнозаводського характеру»;

9. «Виробництво випробувань, дослідів, досліджень, зміст загальнозаводських лабораторій, витрати на винахідництво і технічні удосконалення»;

10. «Охорона праці» (витрати з техніки безпеки, виробничої санітарії і т.п.);

11. «Підготовка кадрів»;

12. «Організований набір робочої сили»;

13. «Інші витрати»

Збори і відрахування:

14. Податки, збори та інші обов'язкові відрахування і витрати »;

Загальнозаводські непродуктивні витрати:

15. «Втрати від простоїв»

16. «Втрати від псування матеріальних цінностей і продукції при зберіганні на заводських складах»

17. «Нестача матеріалів і продукції на заводських складах (за вирахуванням надлишків)»;

18. «Надбавка за вирахуванням знижок по косинусу« ФІ »(сплачені підприємством надбавки до тарифу за електроенергію за низький коефіцієнт

використання потужності електроустановок);

19. «Інші непродуктивні витрати».

Розмір багатьох загальногосподарських витрат регламентується державою, шляхом встановлення певного ліміту витрат відносяться на собівартість продукції, інша частина вироблених витрат з метою оподаткування відноситься на фінансовий результат організації.

Загальногосподарські і загальновиробничі витрати в обліку носять ще назву непрямих і накладних витрат, тобто витрат відносяться на собівартість продукції відповідно до обраної базі їх розподілу. Базою розподілу цих витрат може служити основна заробітна плата, кошторисні (нормативні) ставки на утримання та експлуатацію обладнання, маса і обсяг продукції, кількість відпрацьованих людино-годин, кількість машин і обладнання та інші об'єкти. Спосіб розподілу непрямих витрат підприємство вибирає, враховуючи специфіку своєї роботи, рівень механізації і автоматизації, рівень кваліфікації рахункових працівників та інші фактори.

Нормативними документами надано право організаціям списувати загальногосподарські витрати безпосередньо на рахунок 90 «Продажі», але на практиці це рідко використовується, оскільки ускладнюється розрахунок повної виробничої собівартості продукції, яка служить основою ціноутворення і планування прибутку підприємства.

Взагалі, синтетичний облік виробничих витрат в цілому по організації покликаний забезпечити отримання інформації по витратах виробництва, витрат за економічними елементами і собівартості товарної продукції.

Паралельно обліку витрат на багатьох підприємствах ведеться планування витрат. Процес планування витрат на виробництво здійснюється для визначення загальної величини витрат по підприємству, а так само розрахунку собівартості продукції.

Перед плануванням собівартості продукції проводиться аналіз сформованого рівня витрат. Аналіз необхідний для виявлення можливих відхилень у результаті виробничого процесу з метою виявлення резервів виробництва. Для розробки плану собівартості продукції використовуються наступні дані:

- Плановані обсяги виробництва продукції;

- Норми витрат матеріальних і трудових ресурсів;

- Договору на постачання матеріальних ресурсів і збут продукції, що випускається;

- Економічні нормативи;

- Зміст заходів плану розвитку підприємства та інші.

Планування собівартості продукції в залежності від цілей

планування, етапів і стадій розробки плану може визначатися двома способами: за допомогою укрупнених розрахунків і детальних кошторисно-нормативних розрахунків.

Укрупнені розрахунки застосовуються при розробці перспективних планів, а так само при складанні проекту річного плану. Планування собівартості здійснюється шляхом розрахунку впливу на собівартість важливих техніко-економічних факторів.

При детальних розрахунках, тобто при поточному плануванні проводиться пофакторний розрахунок собівартості продукції у поєднанні зі кошторисно-нормативним методом розрахунку собівартості продукції. При цьому розробляється зведені кошториси витрат на виробництво та інші кошторису забезпечують ці розрахунки.

При плануванні собівартості розраховуються такі основні показники:

- Зміна собівартості порівнюваної продукції;

- Витрати на 1 тис. рублів виробленої продукції.

У методичних рекомендаціях Міністерства промисловості передбачений наступний порядок етапів планування собівартості:

1) розрахунок планованої суми економії (подорожчання) витрат за техніко-економічними факторами, визначення величин та рівня витрат на виробництво в плановому періоді на основі запланованої суми економії (подорожчання) витрат, розрахунок планової собівартості всієї виробленої продукції;

2) складання балансу розподілу продукції і послуг допоміжних цехів по споживачах;

3) складання кошторисів витрат і калькулювання собівартості продукції і послуг допоміжних виробництв;

4) розробка кошторисів витрат на підготовку і освоєння виробництва нових видів продукції, нових технологічних процесів і кошторисів пускових витрат;

5) складання кошторисів загальновиробничих витрат по цехах основного виробництва і підсумовування їх по підприємству в цілому, а послуги допоміжних цехів включаються у зведені кошториси за плановою собі - вартості;

6) складання кошторисів транспортно-заготівельних витрат, загальногосподарських і комерційних витрат;

7) калькулювання собівартості одиниці продукції за видами і розрахунок собівартості усього виробництва продукції;

8) складання кошторису і зводу витрат на виробництво.

При обчисленні повної собівартості всього обсягу виробництва продукції слід пам'ятати що вона обчислюється виходячи із загальної суми витрат на виробництво і що вона повинна бути рівна планової собівартості продукції в зведеному розрахунку за техніко-економічними факторами. Крім того, вона повинна бути рівна собівартості розрахованої за плановими калькуляціями одиниці окремого виду продукції та їх планованого випуску.

Розрахунок собівартості продукції з урахуванням впливу техніко-економічних факторів здійснюється при визначенні переліку цих факторів, які в свою чергу визначаються на основі постійно діючих причин зміну собівартості продукції. Групи техніко-економічних чинників:

1) підвищення технічного рівня виробництва;

2) вдосконалення управління і організації виробництва, вдосконалення праці;

3) зміна обсягу і структури продукції або структури виробництва;

4) зміна умов господарювання.

Розрахунок зміни собівартості продукції в плановому періоді за рахунок цих чинників виробляється в розрізі елементів витрат.

При складанні кошторису витрат на виробництво і реалізацію продукції в ній відбиваються витрати підприємства, зумовлені його виробничо-господарською діяльністю. Кошторис витрат складається за економічними елементами. Розрізняють зведеного кошторису витрат на виробництво і повну собівартість продукції.

В даний час підприємства самостійно вибирають планові періоди, методи і форми планування витрат.

3. Методи обліку витрат і калькулювання собівартості продукц ії

Собівартість продукції це виражені в грошовій формі витрати на її виробництво і реалізацію. Собівартість продукції є найважливішим показником діяльності підприємства. Обчислюється цей показник для того, щоб зробити оцінку виконання плану за певним показником і його динаміки, для визначення рентабельності виробництва й окремих видів продукції, для здійснення внутрішньовиробничого госпрозрахунку, для виявлення резервів зниження собівартості продукції, для визначення цін на продукцію і для вирішення інших виробничих завдань на підприємстві.

Управління собівартістю продукції підприємств - це планомірний процес формування витрат на виробництво всієї продукції і собівартості окремих виробів, контроль за виконанням завдань по зниженню собівартості продукції, виявлення резервів її зниження. Основними елементами управління собівартістю продукції є прогнозування і планування, нормування витрат, облік і калькулювання, аналіз і контроль за собівартістю. Всі ці елементи функціонують у тісному взаємозв'язку один з одним.

Якщо собівартість продукції це виражені в грошовій формі витрати на її виробництво і реалізацію, то калькулювання - це спосіб обчислення цих витрат щодо окремих господарських процесів і їх одиниць.

Калькуляція служить для визначення собівартості придбаних ресурсів, виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг. У плануванні, обліку і аналізі собівартості продукції застосовуються попередні і звітні калькуляції.

Попередні калькуляції складаються до моменту випуску продукції, вони можуть бути плановими, нормативними або кошторисними. Планова калькуляція представляє собою розрахунок собівартості одиниці продукції виходячи із середніх норм на плановий період (рік, квартал). Складають їх виходячи з прогресивних норм витрат сировини, матеріалів, палива, енергії, витрат праці, використання обладнання та норм витрат по організації обслуговування виробництва. Складання планових калькуляцій дозволяє реально оцінити всі можливі витрати на різні види продукції і зробити вибір у напрямку найбільш рентабельних з них. Різновид планової калькуляції є кошторисна калькуляція, яку складають на разове виріб або роботу для визначення ціни, розрахунків із замовниками та інших цілей.

Нормативні калькуляції складаються на основі діючих на початок місяця норм витрат сировини, матеріалів та інших витрат (поточних норм витрат). Нормативна калькуляція покликана визначати собівартість одиниці продукції за діючими нормами на певну дату. Поточні норми

витрат відповідають виробничим можливостям організації на певному етапі роботи підприємства.

Звітна або фактична калькуляція складається виключно за даними бухгалтерського обліку після закінчення звітного періоду. Дана калькуляція грунтується на фактичних витратах на виробництво продукції і відображає фактичну собівартість виробленої продукції або виконаних робіт. У фактичну собівартість продукції включаються і неплановані непродуктивні витрати. Така калькуляція є основою для економічного аналізу, планування, прогнозування і прийняття рішень на подальшу перспективу роботи підприємства.

Крім понять «собівартість», «калькулювання», «калькуляція» існує ще таке поняття як «калькуляційна одиниця». Калькуляційна одиниця це так званий вимірювач об'єкта калькулювання. Відмінності в виробленої продукції, технологічних процесів або організації виробництва приводять до великої різноманітності калькуляційних одиниць, що застосовуються на практиці підприємствами. Вся сукупність калькуляційних одиниць підрозділяється на сім груп:

- Натуральні одиниці відповідають одиницям виміру, в яких дана продукція планується, враховується і реалізується споживачам;

- Укрупнені натуральні одиниці застосовуються для проміжного калькулювання сукупності однорідної продукції;

- Умовно-натуральні одиниці використовуються для калькулювання продукції, вміст корисної речовини в натуральній одиниці якої може коливатися;

- Вартісні одиниці - це вартість продукції в оптових (продажних) цінах, на карбованець товарної продукції в цінах випуску або реалізації;

- Трудові одиниці використовуються для калькулювання продукції підрозділів організації;

- Виконані роботи і послуги як калькуляційної одиниці застосовуються, як правило, у виробництвах, зайнятих будівництвом, ремонтом, наданням транспортних послуг та інших видах діяльності (тонно-кілометр перевезень, машино-зміна та інші);

- Техніко-економічний показник як калькуляційна одиниця використовується для порівняння витрат на одиницю споживчої корисності однорідних виробів (обчислення витрат на виробництво трактори на одиницю потужності, витрат на виробництво преса на одиницю продуктивності).

Калькулювання собівартості продукції може здійснюватися на підприємствах різними методами. Під методом обліку витрат і калькулювання розуміється система прийомів використовуваних для обчислення собівартості калькуляційної одиниці. Вибір методу калькулювання залежить від:

- Типу виробництва;

- Його складності;

- Наявності незавершеного виробництва;

- Тривалості виробничого циклу;

- Номенклатури вироблюваної продукції.

Методи обліку витрат класифікуються в залежності від певних ознак, представлених у таблиці 1.3.

Таблиця 1.3. Класифікація методів обліку витрат і калькулювання собівартості продукції

На промислових підприємствах застосовуються нормативний, позамовний, попередільний і попроцесний методи обліку витрат і калькулювання собівартості продукції.

Попроцессний (простий) метод обліку витрат і калькулювання собівартості продукції застосовується в галузях з обмеженою номенклатурою продукції, де незавершене виробництво відсутня або незначна.

На таких підприємствах застосовується або проста одноступінчата калькуляція, або проста двоступенева калькуляція, або проста багатоступенева калькуляція. Спільною рисою цих прийомів є те, що собівартість розраховується шляхом розподілу сумарних витрат підприємства за звітний період на кількість виробленої за цей період продукції, у загальному їхньому обсязі або розрахованих за підрозділами підприємства.

Попередільний метод застосовується в галузях промисловості, де сировина послідовно проходить декілька окремих, самостійних фаз обробки - переділів. Кожен переділ - це закінчена фаза обробки сировини, в результаті якої виходить напівфабрикат власного виробництва, а на останньому переділі кінцевий продукт обробки. Такі напівфабрикати можуть використовуватися як всередині організації в наступних переділах, а так само можуть продаватися на бік як куповані вироби та комплектуючі.

Витрати на виготовлення продукції при цьому методі враховуються за видами однорідних виробів, статтями калькуляції та переділів. Порядок обліку витрат і калькулювання продукції може бути різним у залежності від застосовуваного напівфабрикатного і бесполуфабрікатний варіанти обліку.

При напівфабрикатної варіанті собівартість розраховується по кожному переділу окремо, собівартість кінцевого продукту розраховується шляхом підсумовування собівартості по переділах. Розрізняють два способи напівфабрикатного варіанта: без використання і з використанням рахунку 21 «Напівфабрикати власного виробництва». У першому випадку витрати одного переділу передаються наступному за дебетом рахунку основного виробництва одного цеху і кредитом рахунку основного виробництва іншого цеху в аналітичних показниках. У другому випадку напівфабрикати кожного переділу, крім останнього, здаються цехами на склад і витрати списуються з кредиту рахунку 21 «Напівфабрикати власного виробництва» в дебет рахунку 10 «Матеріали» і передаються наступному переділу зі складу.

Коли собівартість продукції в проміжних переділу не калькулюється, а калькулюється тільки собівартість кінцевого продукту і вартість вихідної сировини включається в собівартість тільки в першому переділі, то значить, калькулювання здійснюється за бесполуфабрікатний варіанту.

При застосуванні напівфабрикатного варіанту обліку собівартість готової продукції складається з собівартості напівфабрикатів і витрат останнього переділу, тобто одні й ті ж витрати повторюються в собівартості напівфабрикатів кілька разів, потім таке нашарування витрат, званих внутризаводским обігом, виключається при підсумовуванні витрат у цілому по організації. Перевагою цього варіанту є те, що з'являється можливість визначити собівартість окремих фаз обробки по цехах і виявити місця виникнення і причини відхилень фактичної собівартості продукції від планової чи нормативної.

Організації, які продають продукцію одного або кількох переділів на бік застосовують напівфабрикатний варіант, інші - бесполуфабрікатний.

Позамовний метод обліку витрат і калькулювання собівартості продукції застосовується на підприємствах з одиничним типом організації виробництва. Об'єктом обліку і калькулювання при цьому методі є окремий виробничий замовлення. Замовленням може бути одиничний виріб, дрібні серії однакових виробів або ремонтні, монтажні та експериментальні роботи. Для обліку витрат на кожне замовлення відкривається окремий аналітичний рахунок і шифр замовлення. Облік прямих витрат за замовленнями ведуть у первинних документах з обов'язковим зазначенням шифру замовлення, а непрямі витрати розподіляються по замовленнях відповідно до прийнятого на даному підприємстві способом. Всі витрати при цьому методі вважаються незавершеним виробництвом до закінчення замовлення. Звітна калькуляція так само складається тільки після виконання замовлення і час її складання найчастіше не збігається з часом складання періодичної бухгалтерської звітності. Недоліками даного методу є те, що відсутній оперативний контроль за рівнем витрат, а так само складність при інвентаризації незавершеного виробництва.

Нормативний метод обліку витрат і калькулювання собівартості продукції застосовується, як правило, в обробній промисловості з масовим і серійним виробництвом різноманітної і складної продукції. При цьому методі окремі види витрат на виробництво обліковують за поточними нормами, передбачених нормативними калькуляціями. Осібно ведуть облік відхилень фактичних витрат від поточних норм, а так само ведеться облік змін, що вносяться в поточні норми витрат, що виникають в результаті впровадження організаційно-технічних заходів і визначається вплив цих змін на собівартість продукції. Фактична собівартість продукції можна визначити за формулою (1.3.1):

Зф = Зн + О + І (1.3.1)

де Зф - фактичні витрати;

Зн - нормативні витрати;

О - величина відхилень від норм;

І - величина змін норм.

Крім того, фактична собівартість продукції може визначатися двома способами. Якщо підприємство виробляє окремі види продукції, то відхилення від норм і зміни норм відносяться на ці види продукції прямим шляхом, тобто за формулою (1.3.1). Якщо ж об'єктом обліку виробничих витрат є група однорідних видів продукції, то фактична собівартість встановлюється розподілом відхилень від норм та змін норм пропорційно нормативним витратам на виробництво окремих видів продукції.

При другому способі калькулювання собівартості продукції відхилення фактичних витрат від встановлених норм визначаються методом документування або інвентарним методом. Поточний облік витрат за нормами і відхилень від них ведуть, як правило, тільки за прямими витратами, а відхилення по непрямих витрат розподіляються між видами продукції після закінчення місяця.

При нормативному методі обліку витрат на виробництво організації користуються планової, нормативної та звітної калькуляції. За своїм складом вони повинні бути ідентичні, і відповідати типовій номенклатурі. Контроль за застосуванням встановлених норм при виготовленні продукції здійснюється за допомогою бухгалтерського обліку і строго встановленої документації по оформленню витрат за нормами, відхилень від норм і по змінах норм.

Завданням нормативного методу обліку витрат на виробництво є своєчасне попередження нераціонального витрачання ресурсів підприємства. Норми виробничих витрат, які лежать в основі нормативного методу обліку витрат і калькулювання, вважаються найважливішим інструментом управління виробництвом: вони відображають технічний і організаційний рівень розвитку організації, впливають на його економіку і кінцевий результат діяльності.

Крім всіх вищепредставленими методів обліку витрат і калькулювання собівартості продукції існують більш нові та вдосконалені методи. Такими є система «Стандарт-кост» і система «Директ-костинг».

Система «Стандарт-кост» це нормативний метод обліку витрат є новим для вітчизняної практики. Дана система була розроблена вітчизняними економістами на основі ідей американського вченого Д.Ч. Гаррісона представлених у книзі «Стандарт-кост». Основний зміст цієї системи полягає в тому, що в облік вноситься, то що має відбутися і відособлено відображаються виниклі відхилення. Основним завданням є облік втрат і відхилень у прибутку підприємства.

В основі системи «Стандарт-кост» лежить чітке і тверде встановлення норм матеріалів, енергії, додаткового часу, праці та інших витрат, пов'язаних з виготовленням продукції. Особливістю даного методу є те, що встановлені норми не можна перевиконати, виконання їх хоча б на 80% говорить про успішну роботу підприємства. А якщо норми були перевищені, то значить, що вони були встановлені помилково.

Спільними рисами нормативного методу обліку та системи «Стандарт-кост» є те, що вони обидва враховують витрати в межах норм і припускають облік повних витрат. А відмінність їх у тому, що за методом «Стандарт-кост» витрати сверхустановленних норм відносяться на винних осіб або на результати господарської діяльності і не включаються до витрат на виробництво, як при нормативному методі. А так само в системі «Стандарт-кост» не передбачається ведення обліку змін норм.

Достоїнствами системи «Стандарт-кост» у порівнянні з системою минулих витрат є:

- Виявлення усунених втрат знижують прибуток підприємства;

- Надання менеджерам точних даних про собівартість виробництва, на підставі яких плануються обсяг продажів і встановлюються оптимальні ціни;

- Мінімізація облікової роботи, пов'язаної з калькулюванням.

Ще однією новою модифікованою системою є система «Директ-костинг». В основі даної системи лежить літочислення скороченою собівартості продукції та визначення маржинального доходу. Ця система, як і система «Стандарт-кост» була створена американським економістом Гаррісоном. В даний час дана система широко поширена у всіх економічно розвинених країнах і скрізь має дещо різну назву. У нашій країні зустрічається назва «облік обмеженою, неповної або скороченою собівартості».

Особливістю системи «Директ-костинг» є те, що основним показником при даній системі є маржинальний дохід. За допомогою даного показника визначається поріг рентабельності виробництва, встановлюється ціна беззбитковості реалізації продукції.

Суть даного методу в тому, що постійні витрати не включаються до собівартості продукції, а списуються безпосередньо на зменшення прибутку підприємства. Собівартість враховується і планується тільки в частині змінних витрат, тобто лише змінні витрати розподіляються по носіях витрат. За змінними затратами оцінюються так само запаси, залишки готової продукції на складі і незавершене виробництво.

Достоїнствами системи «Директ-костинг» є те, що дана система:

- Дозволяє керівництву при зміні маржинального доходу в цілому по підприємству і по різних виробах, виявити продукцію з більшою рентабельністю;

- Обмеження собівартості змінними затратами дозволяє спростити процеси нормування, бюджетування, обліку та контролю витрат, так як собівартість стає більш прозорою і витрати краще контролюються;

- Забезпечує можливість швидкого реагування виробництва на мінливі умови ринку, стаючи при цьому складовою частиною маркетингу - системи управління підприємством в умовах ринкової економіки.

Значення калькулювання собівартості продукції велике, тому що є об'єктивно необхідним процесом при управлінні виробництвом.

Функціонували раніше калькуляційні системи переслідували одну мету - оцінити запаси готової продукції та напівфабрикатів власного виробництва. Це було необхідно для внутрішньовиробничих цілей і для складання зовнішньої звітності, а так само для визначення прибутку.

Сучасні ж системи калькулювання є більш збалансованими, оскільки у них інформація дозволяє не тільки вирішувати традиційні перераховані вище завдання, але і прогнозувати економічні наслідки таких ситуацій як:

- Доцільність подальшого випуску продукції;

- Встановлення оптимальної ціни на продукцію;

- Оптимальний вибір асортименту продукції;

- Доцільність оновлення діючої технології і верстатного парку;

- Оцінка якості роботи управлінського персоналу.

В основі сучасного калькулювання лежать оцінки виконання прийнятого підприємством, або центром відповідальності підприємства плану. Це є необхідною умовою для аналізу причин відхилення від планових завдань по собівартості.

Дані фактичних калькуляцій використовуються для наступного планування собівартості, для обгрунтування економічної ефективності впровадження нової техніки, вибору сучасних технологічних процесів, проведення заходів щодо підвищення якості продукції, перевірки проектів будівництва і реконструкції підприємств.

2 Оцінка бухгалтерського обліку та аналізу загальновиробничих і загальногосподарських витрат на ВАТ «Завод металоконструкцій» за 2003-2004 рр..

1. Організація синтетичного і аналітичного обліку витрат на підприємстві

ВАТ «Завод металоконструкцій» - одне з найбільших підприємств будівельної індустрії Російської Федерації. Основний напрямок діяльності підприємства це випуск будівель багатоцільового призначення на основі типових та індивідуальних проектів.

Основними видами діяльності ВАТ «ЗМК» є:

- Виготовлення будівель і металоконструкцій;

- Проектування та розробка будівель, оформлення технічної документації на упаковку і транспортування металоконструкцій;

- Комплектація будівель по кооперації з іншими підприємствами;

- Монтаж і шефмонтаж будівель з металоконструкцій.

Крім того, підприємство займається виготовленням стінового і профільованого настилу і стінових панелей з мінераловатним утеплювачем для будь-якого кліматичного району.

ВАТ «ЗМК» співпрацює з провідними проектними інститутами та проектно-конструкторськими фірмами, що дозволяє знизити матеріалоємність конструкцій і вартість поставляються будівель.

У ВАТ «ЗМК» є ліцензії на виконання проектних робіт для будинків і споруд II рівня відповідальності, на здійснення діяльності з виробництва та контролю якості, на здійснення діяльності з виконання будівельно-монтажних робіт для будинків і споруд II рівня відповідальності.

Застосовуваними конструкторськими рішеннями ВАТ «ЗМК» є модулі «Орськ», будівлі на основі рам змінного перерізу, арочні будівлі та комплектуючі до них. Крім того, комплект технічної документації на будівлі типу «ххх» є об'єктом інтелектуальної власності ВАТ «ЗМК», підтверджений патентами і авторськими свідоцтвами Російської Федерації.

На базі основних схем цих будівель розроблені й удосконалюються різні варіанти будівель виробничого та загального призначення: промислові цехи, склади, торговельні комплекси, зерносховища, зернотоку, млини, гаражі, спортивні арени і зали, ангари для літаків і інші інженерні споруди.

Фахівці ВАТ «ЗМК» на шефмонтаж надають консультаційну допомогу і здійснюють контроль за зведення об'єктів.

Основними виробничими цехами ВАТ «Завод металоконструкцій» є цех огороджувальних конструкцій і цех рамних конструкцій. Крім цих цехів у виробничому процесі підприємства беруть участь механіко-інструментальний цех, автотранспортний цех, ремонтно-будівельний цех і електроремонтний ділянку.

На ВАТ «Завод металоконструкцій» діє централізована бухгалтерія лінійного типу. Тобто обліковий апарат організації зосереджений в головній бухгалтерії. У ній здійснюється ведення всього синтетичного й аналітичного обліку на основі первинних і зведених документів вступників з підрозділів організації. У підрозділах здійснюється тільки первинна реєстрація господарських операцій.

При лінійному типі організації структури бухгалтерії всі працівники бухгалтерії підпорядковуються безпосередньо головному бухгалтеру або заступнику головного бухгалтера. Чисельність апарату бухгалтерії ВАТ «ЗМК» становить 8 осіб. До складу бухгалтерії входять три відділи: матеріальний відділ, розрахунковий відділ та відділ готової продукції. Чисельність матеріального відділу - 3 людини, розрахункового відділу - 2 людини, відділу готової продукції - 1 людина.

Бухгалтерський облік на ВАТ «Завод металоконструкцій» організовується відповідно до Облікової політикою даної організації та нормативних документів, що регулюють бухгалтерський облік і звітність в Російській Федерації.

Облікова політика ВАТ «ЗМК» складена з урахуванням організації бухгалтерського і податкового обліку на підприємстві.

Згідно Облікової політики ВАТ «Завод металоконструкцій" бухгалтерський облік на даному підприємстві ведеться з використанням прикладного програмного забезпечення, орієнтованого на автоматизоване ведення бухгалтерського обліку, з формуванням всіх облікових документів в електронному вигляді. При необхідності вказані форми документів можуть бути представлені на паперових носіях.

Облік витрат по звичайних видах діяльності на ВАТ «ЗМК» ведеться з використанням бухгалтерських рахунків 20 - 29.

У таблиці 2.1 представлені всі синтетичні рахунки з обліку виробничих витрат на ВАТ «ЗМК» згідно робочого плану рахунків даної організації розробленого відповідно до Наказу Мінфіну РФ від 31.10.2000 № 94н "Про затвердження плану рахунків бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності організацій і інструкції по його застосування ».

Таблиця 2.1. Синтетичні та аналітичні рахунки застосовувані на ВАТ «ЗМК» для обліку виробничих витрат

Основним напрямком обліку виробничих витрат на даному підприємстві є їх підрозділ на прямі і непрямі. Синтетичний і аналітичний облік цих витрат різний, він ведеться відповідно до вищезазначеного Наказу Мінфіну РФ № 94н.

Рахунок 20 «Основне виробництво» на ВАТ «ЗМК" відображаються витрати на виробництво основних цехів підприємства, це цех огороджувальних конструкцій і цех рамних конструкцій.

За рахунку 20 «Основне виробництво» аналітичний облік ведеться за окремими замовленнями, що необхідно для формування собівартості замовлень та окремих видів продукції, а так само за видами витрат на основне виробництво, які відображені в калькуляції одиниці продукції. Наприклад, для виготовлення прогону (комплектуюча частина для зведення будівель з легких металоконструкцій) включаються такі види витрат:

1) основні сировину та матеріали: швелер, куточок, лист б = 6, лист б = 4;

2) допоміжні матеріали: грунт, сольвент, електроди, дріт, вуглекислий газ, кисень, горючий газ;

3) паливо й енергія;

4) заробітна плата;

5) відрахування від заробітної плати.

Крім вищепредставленими прямих витрат, які безпосередньо відносяться на рахунок 20 «Основне виробництво», в кінці кожного місяця на цей рахунок списуються залишки з рахунків 25 «Загальновиробничі витрати» та 26 «Загальногосподарські витрати», які розподіляються щодо заробітної плати основних виробничих робітників.

Облік за рахунком 23 «Допоміжні виробництва» ведеться по цехах допоміжного виробництва: механіко-інструментальний цех, автотранспортний цех, ремонтно-будівельний цех і електроремонтний ділянку. За дебетом цього рахунку збираються всі витрати допоміжних цехів з кредиту різних рахунків: 10, 25, 26, 28, 70, 69 і інших рахунків. Облік витрат по кожному допоміжному цеху здійснюється у відомості обліку витрат обслуговуючих виробництв і господарств. Витрати у цій відомості враховуються за видами продукції та статтями витрат. В кінці кожного місяця підсумки по відомості переносяться в журнал ордер № 10. На рахунку 23 «Допоміжні виробництва" відображається фактична собівартість виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг у допоміжних цехах, яка потім списується в дебет рахунку 20 «Основне виробництво» або рахунку 29 «Обслуговуючі виробництва та господарства», в залежності від відпуску продукції в основні цеху, або в обслуговуюче виробництво.

Робочий план рахунків бухгалтерського обліку на ВАТ «ЗМК» включає рахунок 21 «Напівфабрикати власного виробництва». Аналітичний облік по рахунку 21 «Напівфабрикати власного виробництва» на ВАТ «ЗМК» здійснюється за місцями зберігання напівфабрикатів. Зберігання напівфабрикатів здійснюється на виробничих складах.

Відповідно до кошторису витрат з рахунку 25 «Загальновиробничі витрати» у

складу загальновиробничих витрат входять наступні види витрат:

- Автопослуги;

- Амортизація автотранспорту, будівель, машин і обладнання, передавальних пристроїв, виробничого транспорту і споруд;

- Плата за воду, житло і ПММ, електроенергію;

- Зарплата;

- Витрати на канцтовари, миючі засоби та господарські потреби цеху;

- Обстеження вантажопідіймальних машин;

- Ремонт обладнання, вуглекислих балонів;

- Очищення стоків;

- Утримання та експлуатація будівель, обладнання та автотранспорту;

- Витрати на спецодяг та засоби індивідуального захисту;

- Відрахування на соціальне страхування та страхування від нещасних

випадків;

- Відрахування до фондів медичного страхування: ТФОМС (2%) і ФФОМС (0,8%);

- Витрати на добові в межах норм і сверхнорм та інші витрати.

Аналітичний облік по рахунку 25 «Загальновиробничі витрати ведеться у відомості обліку витрат цехів. На кожен цех окремо відкривається своя відомість. Як відомо рахунок 25 має субрахунки: «Витрати на утримання та експлуатацію устаткування» та «загальноцехові витрати». Аналітичний облік за цими субрахунками ведеться за типовою номенклатурою статей. Після закінчення місяця відомості обліку витрат цехів закриваються і відображені в них підсумкові дані списуються в дебет рахунків 20 і 28.

До кошторису витрат за рахунком 26 «Загальногосподарські витрати» входять такі види витрат:

- Амортизація будівель, інвентарю, машин і устаткування, нематеріальних активів, інших фондів, споруд;

- Оренда майна, обладнання, площі та стенду;

- Агентську винагороду;

- Плата за воду, очищення стоків, електроенергію, ПММ, житло, абонементна плата;

- Витрати на канцтовари, візитні картки, миючі засоби та господарські потреби;

- Зарплата;

- Комісійні витрати;

- Витрати на маркетинг і рекламу;

- Витрати на доставку;

- Витрати на ремонт обладнання, вуглекислих балонів;

- Утримання та експлуатація будівель, автотранспорту;

- Освітні послуги, інформаційне обслуговування;

- Послуги з надання нормативної документації, послуги нотаріуса, банку, багажу, залізниці, охорони, пошти, зв'язку, послуги з ведення реєстру акціонерів;

- Митні збори, послуги з декларування, послуги з митниць - ному оформленню, посвідчення сертифікату;

- Відрахування на соціальне страхування та страхування від нещасних випадків;

- Витрати на спецодяг;

- Витрати на добові в межах норм і сверхнорм;

- Відрахування до фондів медичного страхування: ТФОМС (2%) і ФФОМС (0,8%);

- Послуги стоянки та інші витрати.

Аналітичний облік загальногосподарських витрат ведеться у відомості обліку загальногосподарських витрат, витрат майбутніх періодів і невиробничих витрат. Після закінчення місяця відомість закривається і зібрані в ній загальногосподарські витрати списуються в дебет рахунків: 20, 23, 76, 91 та інших рахунків. Розподіл загальновиробничих і загальногосподарських витрат ведеться у відомостях розподілу цих витрат. Розподіляються вони відносно заробітної плати основних виробничих робітників.

У план рахунків ВАТ «ЗМК» входить рахунок 28 «Брак у виробництві». Витрати по виявленому шлюбу збираються за дебетом рахунка 28, а за кредитом відображаються суми стягнені з винуватців браку, або вартість забракованої продукції за ціною можливого використання, або суми списуються як втрати від браку.

Аналітичний облік за рахунком 28 «Брак у виробництві» на ВАТ «ЗМК" ведеться на замовлення, в результаті виконання яких був допущений брак і за статтями витрат отриманих в результаті браку продукції.

Рахунок 29 «Обслуговуючі виробництва та господарства» на ВАТ «ЗМК» використовується для відображення витрат обслуговуючих виробництв, пов'язаних з виробництвом продукції або наданням послуг. На балансі підприємства значиться цех харчування, що є обслуговуючим виробництвом. Витрати з виготовлення продукції даного цеху і відображаються за дебетом рахунка 29. За кредитом рахунку 29 відображається фактична собівартість випущеної продукції, а залишок за цим рахунком показує залишок незавершеного виробництва на кінець місяця. З кредиту рахунку 29 «Обслуговуючі виробництва та господарства» загальна сума витрат списується на рахунки обліку матеріальних цінностей і готових виробів, випущених цехом харчування.

Аналітичний облік по рахунку 29 «Обслуговуючі виробництва та господарства» ведеться тільки в розрізі статей витрат, за підрозділами облік не ведеться, оскільки обслуговує виробництво всього одне.

На ВАТ «ЗМК» облік виробничих витрат ведеться в журналі-ордері № 10 і в журналі-ордері № 10 / 1. У журналі-ордері № 10 виробничі витрати підприємства відображаються за елементами. Записи в цьому журналі-ордері ведуться за дебетом виробничих витрат кредиту матеріальних і розрахункових рахунків (рахунки 10, 15, 16, 70 тощо). Він має шахову форму, що забезпечує отримання зведених даних про виробничі витрати по окремих елементах і по статтях калькуляції.

У бухгалтерії підприємства здійснюється зведений облік витрат у журналі-ордері № 10, який складається на основі підсумкових даних з відомостей обліку витрат по основних цехах та обслуговуючим виробництвам і господарствам. Інформація в цих відомостях збирається з розроблювальних таблиць з розподілу сировини, матеріалів, заробітної плати, амортизаційних відрахувань і послуг допоміжних і обслуговуючих виробництв, а так само з листків-розшифровок по інших грошових витрат. У журналі-ордері № 10 відображаються так само і внутрішні обороти за рахунками витрат, наприклад, списання загальновиробничих і загальногосподарських витрат і послуги і роботи допоміжних і обслуговуючих виробництв.

Аналогічно обліку в журналі-ордері № 10 ведеться облік в журналі-ордері № 10 / 1, в ньому відбиваються дебетові обороти по невиробничим рахунками з кредиту матеріальних і розрахункових рахунків. Підсумкові дані по журналу-ордеру № 10 в кінці кожного місяця переносять в журнал-ордер 10 / 1. Далі підсумкові дані переносять у Головну книгу.

Дані журналів-ордерів № 10 і 10 / 1 в подальшому використовуються для розрахунку собівартості продукції за елементами витрат і за статтями калькуляції.

Робочий план рахунків бухгалтерського обліку ВАТ «Заводу металоконструкцій» включає всі рахунки передбачені Наказом Мінфіну РФ від 31.10.2000 р. № 94н "Про затвердження плану рахунків бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності організацій і інструкції по його застосуванню» рахунку. Отже, на підприємстві найбільш повно ведеться облік виробничих витрат, з їх підрозділом на основні, допоміжні, загальновиробничі, загальногосподарські, витрати обслуговуючих виробництв, а так само на окремих рахунках ведеться облік витрат по шлюбу у виробництві і за витратами незавершеного виробництва. Взагалі, при позамовному методі обліку витрат і калькулювання собівартості продукції, що використовується на ВАТ «ЗМК» утруднений оперативний контроль за витратами. А використання всіх можливих рахунків витрат в якійсь мірі допомагає вирішити цю задачу.

2. Формування собівартості продукції та розподіл загальновиробничих і загальногосподарських витрат

У Облікової політики ВАТ «Завод металоконструкцій» розкрито основні положення формування собівартості продукції, робіт, послуг та розподілу загальновиробничих і загальногосподарських витрат. Так комерційні та управлінські витрати визнаються у собівартості проданої продукції, товарів, робіт, послуг повністю в звітному році їх визнання як витрати по звичайних видах діяльності.

Облік всіх витрат на даному підприємстві здійснюється способом поділу всіх витрат на прямі і непрямі. Непрямі витрати включаються після розподілу в фактичну калькуляцію одиниці продукції (товарів, робіт, послуг).

Непрямі витрати, тобто загальновиробничі і загальногосподарські розподіляються між об'єктами калькулювання пропорційно основній заробітній платі виробничих робітників. Важливу роль у формуванні собівартості продукції та розподіл загальновиробничих і загальногосподарських витрат грає планування витрат. Планування витрат необхідно для контролю за ними з метою виявлення причин їх перевитрати для скорочення незапланованих витрат у майбутньому. А так само планування витрат необхідно для виявлення таких найважливіших показників роботи підприємства як собівартість продукції, прибуток, рентабельність.

На ВАТ «Завод металоконструкцій» проводиться планування витрат. На даному підприємстві складаються бюджет доходів і витрат і бюджету руху грошових коштів. Ці бюджети складаються з трьох частин: статей доходів, статей витрат, і розділу, в якому розраховуються показники прибутку, додаткові витрати за рахунок прибутку, рентабельність, середньооблікова чисельність працівників, середньомісячна зарплата на одного працівника, виробіток на одного працівника.

Бюджет доходів і витрат складається з двох основних підрозділів: статті доходів і статті витрат. Підрозділ статті витрат включає в себе всі види витрат плануються на даному підприємстві. Це такі статті витрат:

- Витрати на придбання сировини, товарів;

- Витрати на енергоресурси;

- Комерційні витрати;

- Витрати на оренду приміщень;

- Витрати з оплати праці;

- Витрати на техобслуговування та ремонти;

- Адміністративно-управлінські витрати;

- Банківське обслуговування;

- Аудит, консалтинг, навчання персоналу;

- Податки у складі собівартості.

Бюджет руху грошових коштів має аналогічні статті, тільки в них відображаються не суми планованих витрат, а суми планованого вибуття грошових коштів. Цей підрозділ в бюджеті руху грошових коштів так і називається «Вибуття коштів».

У статтю планованих адміністративно-управлінських витрат входять наступні види витрат:

1) витрати на відрядження;

2) представницькі витрати;

3) канцелярія, меблі, оргтехніка;

4) зв'язок, поштові та телеграфні послуги;

5) витрати на утримання автотранспорту;

6) охорона праці;

7) юридичні послуги, служба безпеки;

8) амортизація.

Планування витрат на ВАТ «ЗМК» здійснюється на основі інформації про виконувані замовленнях та замовлення, які належить виконати підприємству. Ця інформація відображається в договорах, укладених між замовниками і ВАТ «ЗМК» виступає в цьому випадку виробником продукції, робіт, послуг.

У договорі на виробництво продукції конкретизуються основні умови та обсяг майбутніх робіт, що виконуються виробником. Так у ньому можуть відбиватися такі відомості:

- Об'єкт замовлення;

- Якісні характеристики об'єкта замовлення;

- Обсяг (кількість) продукції, робіт, послуг;

- Термін поставки;

- Договірна ціна;

- Особливі умови;

- Форма розрахунків.

Собівартість продукції формується на основі певного замовлення шляхом підсумовування всіх витрат на виробництво з дня відкриття замовлення до дня його виконання та закриття. Для того щоб витрати правильно ставилися на те або інше замовлення після укладення договору кожному замовленню привласнюється свій шифр. Цей шифр проставляється на всіх документах по прямих витратах виробництва, це лімітно-забірні карти, вимоги-накладні та інші документи на роботи з виконання замовлення.

Непрямі ж витрати розподіляються між об'єктами калькулювання пропорційно основній заробітній платі виробничих робітників і включаються до звітну калькуляцію одиниці продукції. У додатку подано звітні калькуляції на одну тонну прогону і на один квадратний метр пофарбованої панелі розміром 150 х 192 см.

Калькуляція на одиницю продукції на ВАТ «ЗМК» включає

наступні статті:

1. сировину і матеріали;

2. покупні та комплектуючі вироби;

3. паливо і енергія;

4. заробітна плата;

5. відрахування з основної заробітної плати;

6. загальновиробничі витрати;

7. загальногосподарські витрати;

8. виробнича собівартість;

9. прибуток;

10. вільна оптова ціна;

11. податок на додану вартість;

12. вільна оптова ціна з податками.

Сума відображена в звітній калькуляції за статтею «Сировина і матеріали» розраховується в документі внутрішнього користування «Розшифровка матеріальних витрат на виготовлення певного виду продукції».

Для прикладу розрахунку матеріальних витрат на ВАТ «ЗМК» розглянемо розшифровки матеріальних витрат на виготовлення одного квадратного метра панелі пофарбованої розміром 150 х 192 см або однієї тонни прогону, які представлені у додатку. У даних розшифровках матеріальних витрат ведеться розрахунок основних і допоміжних матеріалів що використовуються для виготовлення 1 квадратного метра панелей, або 1 т. прогону. У них вказуються всі види використовуваних матеріалів у ваговому, кількісному і ціновому вираженні без ПДВ. Наприклад, при виготовленні забарвлених стінових панелей використовується основний матеріал - лист б = 2, ціна за 4 кілограми якого становить 11,6 рублів. Для виготовлення одного квадратного метра цих панелей використовується 4,28 кілограма аркуша б = 2, отже, сума без ПДВ складе 50 руб. (11,6 х 4,28). З таких розрахунків сум по кожному виду основних і допоміжних матеріалів і складається загальна сума матеріалів, що припадає на одиницю продукції, яка потім відбивається за статтею звітної калькуляції "Сировина й матеріали».

До суми основних і допоміжних матеріалів можуть додаватися й суми транспортно-заготівельних витрат, якщо такі мали місце.

Крім того, в розшифровці матеріальних витрат розраховується сума заробітної плати на одиницю продукції за статтею «Трудомісткість», яка потім відбивається в звітній калькуляції за статтею «Заробітна плата».

У звітній калькуляції за статтею "Відрахування з основної заробітної плати" відображаються відрахування до різних фондів з заробітної плати виробничого персоналу в розрахунку на одиницю продукції.

Формування таких статей звітної калькуляції як «Виробнича собівартість», «Прибуток», «Вільна оптова ціна», «Податок на додану вартість», «Вільна оптова ціна з податками» відображено у таблиці 2.2.

Таблиця 2.2. Розрахунок статей звітної калькуляції на одиницю продукції

Методику розподілу загальновиробничих і загальногосподарських витрат по об'єктах калькулювання на ВАТ «Завод металоконструкцій» розглянемо на конкретному прикладі.

У 2004 р. ВАТ «ЗМК» уклало договори 452 і 453 на виготовлення конструкцій для зведення будівель. Для того, щоб розподілити загальновиробничі і загальногосподарські витрати по замовленнях за місяць необхідно мати такі відомості:

1) нарахована сума заробітної плати відноситься на замовлення 452 - 128,58 тис. руб.;

2) нарахована сума заробітної плати відноситься на замовлення 453 - 84,33 тис. руб.;

3) загальна сума загальновиробничих витрат - 244,25 тис. руб.;

4) загальна сума загальногосподарських витрат - 525,66 тис. руб.

Розподіл загальновиробничих і загальногосподарських витрат буде розраховуватися за липень 2004

Так як загальновиробничі і загальногосподарські витрати розподіляються між об'єктами калькулювання пропорційно основній заробітній платі виробничих робітників, то алгоритм розподілу цих витрат буде виглядати так:

1) підсумовується заробітна плата по замовленнях 452 і 453;

2) визначається частка загальновиробничих витрат, що припадають на 452 (453) замовлення шляхом множення відношення суми загальновиробничих витрат до загальної суми заробітної плати розрахованої у пункті 1 на суму заробітної плати основних виробничих робітників на замовлення 452 (453);

3) аналогічно з пунктом 2 розраховується частка загальногосподарських витрат, що припадають на 452 (453) замовлення, розраховується твір відносини суми загальногосподарських витрат до загальної суми заробітної плати та заробітної плати виробничих робітників, що припадає на замовлення 452 (453).

Далі в таблиці 2.3 представлені результати розрахунків розподілу загальновиробничих і загальногосподарських витрат та кореспонденція рахунків по цих операціях.

Таблиця 2.3. Розподіл загальновиробничих і загальногосподарських витрат на ВАТ «ЗМК»

На субрахунку 1 рахунку 20 «Основне виробництво» відображаються витрати по 452 замовленням, а на субрахунку 2 по 453 замовленням.

У таблиці 2.4 представлені основні операції по обліку прямих виробничих витрат, що відображаються за рахунком 20 на ВАТ «ЗМК».

Таблиця 2.4. Господарські операції з обліку прямих виробничих витрат на ВАТ «ЗМК» за липень 2004

Звітні калькуляції складаються на основі інформації про вироблені матеріальних витратах при виробництві продукції і витратах на управління та обслуговування виробництва. Така інформація збирається в матеріальному відділі бухгалтерії. Дані по заробітній платі виробничого персоналу і відрахувань від неї формуються в розрахунковому відділі, інформація про оптові ціни на продукцію формуються у відділі готової продукції.

У даному пункті ми розглянули, як формується собівартість одиниці продукції на конкретних прикладах, а так само що важливо як розподіляються загальновиробничі і загальногосподарські витрати по конкретних калькуляційних одиницям. Ми визначили на підставі яких даних складаються звітні калькуляції на продукцію і як розраховуються конкретні статті входять в ці калькуляції. Так само ми розглянули як проводиться планування на ВАТ «Завод металоконструкцій». У тому числі які види бюджетів використовуються на даному підприємстві і які види та статті витрат входять до цих бюджетів.

2. Аналіз загальновиробничих і загальногосподарських витрат

Аналіз витрат на виробництво призначений для пошуку резервів зниження собівартості продукції. Основними його напрямками є оцінка структури собівартості продукції для виявлення відхилень за видами витрат. Структура собівартості продукції представлена ​​у таблиці 2.5.

Таблиця 2.5. Структура виробничої собівартості продукції на ВАТ «ЗМК» за 2003-2004 рр..

При проведенні аналізу прямих і непрямих витрат входять у виробничу собівартість продукції було виявлено відхилення. У 2004 р. виробнича собівартість продукції збільшилася відносно 2003 р. на 6300 тис. руб., Що призвело до збільшення всіх видів витрат входять до неї. Тобто відбулося збільшення прямих матеріальних витрат на 4358 тис. руб., Збільшення прямих трудових витрат на 294 тис. руб. Загальновиробничі витрати збільшилися в 2004 р. на 632 тис. руб., А загальногосподарські на 1016 тис. руб. Якщо розглядати структуру виробничої собівартості, то можна сказати що найбільшу питому вагу в ній займають матеріальні витрати, у 2003 р. - 72,5%, у 2004 р. - 72%, тобто виробництво є матеріаломістким. Найбільше абсолютне відхилення виявлено саме з матеріальних витрат, вони склало 4358 тис. руб., В основному за статтею «Сировина і матеріали» - 3997 тис. руб. А так само прямі матеріальні витрати мають найбільшу питому вагу в збільшення виробничої собівартості продукції - 69%.

На прикладі діаграми 1 представлена ​​структура виробничої собівартості продукції на ВАТ «ЗМК» за 2004 р.

Діаграма 1. Структура виробничої собівартості продукції на ВАТ «ЗМК» за 2004 р.

Далі розрахуємо витрати входять у виробничу собівартість припадають на 1 руб. обсягу продукції за формулою (2.3.1):

НРР = НР / П (2.3.1)

де НРР - частка витрат припадають на 1 рубль продукції;

НР - сума витрат;

П - обсяг продукції, робіт, послуг.

У таблиці 2.6 представлені результати розрахунку частки витрат на 1 грн. обсягу продукції за формулою (2.3.1).

Таблиця 2.6. Визначення частки витрат припадають на 1 карбованець товарної продукції на ВАТ «ЗМК» за 2003-2004 рік

Розрахунок частки видів витрат припадають на 1 руб. обсягу продукції показав, що найбільший обсяг мають прямі матеріальні витрати і їх частка ще збільшилася в 2004 р. відносно 2003 р. на 0,01 руб. За загальногосподарських витрат відбулося збільшення їх частки на 0,01 руб. Частка прямих трудових витрат і загальновиробничих витрат припадають на 1 руб. обсягу продукції залишилися без зміни. Разом загальне збільшення витрат на 1 грн. товарної продукції склало 0,02 руб.

Головним напрямком аналізу загальновиробничих і загальногосподарських витрат є зіставлення фактичної кошторису з плановою або з минулим роком, а так само розрахунок наступних показників: питомої ваги загальновиробничих і загальногосподарських витрат у виробничій і повної собівартості, загальновиробничі і загальногосподарські витрати припадають на один рубль обсягу продукції, частка загальновиробничих і загальногосподарських витрат у витратах на один рубль продукції.

Джерелами для аналізу загальновиробничих і загальногосподарських витрат є: кошторису загальновиробничих і загальногосподарських витрат, звітні калькуляції на одиницю продукції (див. Додаток А), бухгалтерський баланс (форма № 1) (див. Додаток В), звіт про прибутки і збитки (форма № 2 ) (див. Додаток Г).

Розрахуємо структуру, питома вага загальновиробничих і загальногосподарських витрат у повній собівартості продукції як в сумі, так і окремо за формулою (2.3.2):

Унр.пс = НР х 100 / Сп (2.3.2)

де УНР - питома вага загальновиробничих і загальногосподарських витрат у виробничій і повної собівартості продукції;

НР - загальна сума накладних витрат (загальновиробничих і загальногосподарських);

Сп - повна собівартість продукції.

Результати розрахунку питомої ваги загальновиробничих і загальногосподарських витрат у повній собівартості продукції за формулою (2.3.2) представлені в таблиці 2.7.

Таблиця 2.7. Розрахунок питомої ваги загальновиробничих і загальногосподарських витрат у повній собівартості продукції на ВАТ «ЗМК» за 2003-2004 р.

У результаті проведених розрахунків з'ясувалося, що питома вага суми загальновиробничих і загальногосподарських витрат у повній собівартості продукції в 2003 р. склав 13%, а в 2004 р. 18%, отже питома вага їх збільшився на 5%; питома вага загальновиробничих витрат у повній собівартості продукції в 2003 р. склав 4%, а в 2004 р. - 6%, збільшення склало 2%; питома вага загальногосподарських витрат в 2003 р. склав 9%, а в 2004 р. 12%, отже їх частка збільшилася на 3% .

Ще одним важливим показником використовуваному при аналізі загальновиробничих і загальногосподарських витрат є їх частка у витратах на 1 руб. продукції, що розраховується за формулою (2.3.3):

Унр.зр = НРР / ЗР х 100 (2.3.3)

де Унр.зр - питома вага загальновиробничих і загальногосподарських витрат у витратах на один рубль продукції;

НРР - загальновиробничі і загальногосподарські витрати на 1 крб.

продукції;

ЗР - витрати на один карбованець продукції.

Розрахуємо показник частки загальновиробничих і загальногосподарських витрат у витратах на один рубль продукції за формулою (2.3.3) він буде дорівнює:

Унр.зр. = 0,13: (41974: 70608) = 0,21 руб.

Важливим етапом аналізу загальновиробничих і загальногосподарських витрат є їх оцінка в порівнянні з попереднім роком. У таблиці 2.8 представлені розрахунки динаміки загальновиробничих і загальногосподарських витрат за 2004 і 2003 рр.. в тисячах рублів.

Таблиця 2.8. Розрахунок динаміки і загальновиробничих і загальногосподарських витрат на ВАТ «ЗМК» за 2003-2004 рр..