В.А. Мусвік
Уявлення про спорідненість поезії і живопису, слова та зображення було однією з найбільш популярних ідей в європейській літературній критиці і художньої теорії XVI - початку XVII ст., А також знайшло безпосереднє втілення в художній практиці авторів тієї епохи. Уявлення про «мистецтвах-сестрах», «мистецтвах-родичок» спиралося на відроджені і по-новому тлумачать античні вистави «ut pictura poesis» (поезія як живопис) і «ut rhetorica pictura» (живопис як риторика), висловлені Плутархом («Про славі афінян ») і Горацієм (« Наука поезії »). Ідея про спорідненість слова зображення відбилася і в деяких риторичних термінах. У XVI-XVII ст. ідея про спорідненість мистецтв була розвинена, з одного боку, в трактатах з живопису та архітектури (Альберті, Дольче, Арменіні, Ломаццо, Беллорі), з іншого - в поетиках (Даніелла, Фракасторо, Мінтурно, Скалигера, Кастельветрой і Тассо) і використовувалася як з метою розмежування, так і з метою зіставлення поезії та живопису.
В Англії розглянута ідея протягом довгого часу не розроблялася на теоретичному рівні, а використовувалася в чисто практичних, утилітарних цілях - наприклад, у полеміці з приводу користі художніх образів. Уявлення про спорідненість мистецтв зустрічається у Сідні, Путтенхема, Хоскінса, Бекона, Кемден, Хоукінса та ін Теоретична розробка ідеї про спорідненість поезії і живопису почалася в Англії тільки в 1620-1630 рр.., Коли стали робитися спроби осмислити мистецтво в общеестетіческіх категоріях. Одним з перших теоретичне обгрунтування ідеї про спорідненість мистецтв дав Ф. Юниус у книзі «Про живопис древніх» (1637-1638). Юниус цікавила не стільки живопис, скільки теорія мистецтва в цілому, закони зображення, репрезентації. Саме з загальним цілям («розважаючи, повчати») і законам функціонування Юниус пов'язує поезію, риторику і живопис. Спроби теоретично осмислити ідею спорідненості поезії та живопису робилися і пізніше - наприклад, в «Нотатках і спостереженнях над людьми і явищами» Б. Джонсона (1642) і роботі Д. Драйден «Паралель між живописом і поезією» (1695).
Хоча осмислення естетичних основ художньої творчості в Англії відбулося тільки в другій половині XVII ст., Сама ідея про спорідненість поезії і образотворчого мистецтва з'явилася і увійшла в культурний лексикон значно раніше, вже до кінця XVI ст. У цілому, уявлення про спорідненість мистецтв було сприйнято в Англії не суто «механічно», у зв'язку з орієнтацією на класичні й італійські зразки, але відображало існувала в єлизаветинської і яковітской культурі практичний зв'язок словесного та образотворчого образів: слово несло в собі елементи зорового, словесний образ для того, щоб бути зрозумілим, часто повинен був підкріплюватися зображенням (реальним або уявним).
Доказом цієї тези стає розгляд ролі візуальних, зорових образів у «Нової Аркадії» Ф. Сідні. У романі дається безліч описів костюмів, зброї, прикрас, а «говорять картини" в самих різних формах виникають практично в кожному з ключових епізодів. Крім того, Сідні постійно використовує метафори та порівняння, що зв'язують зорові і словесні образи, а декоративна пишність описів йде в романі рука об руку з риторичною пишністю побудови фрази. В одному з кульмінаційних епізодів роману принц Мусідор освідчується в коханні принцесі Памелі. Пояснення підкріплюється появою коштовності - Імпрес (однієї з двадцяти импрес, описаних у романі), зображує краба, з девізом: «By force, not choice» - «З примусу, але не по своїй волі» («New Arcadia», II, 3 ), яка досить складним чином вбудована в текст роману і має декілька рівнів прочитання.
Імпрес - вид емблеми, користувався особливою популярністю в XVI і на межі XVI-XVII ст. Мода на складання импрес виникла в XIV-XV ст. в Бургундії та Італії і звідти розповсюдилася до Франції і Англії. Спочатку поява Імпрес було пов'язано з виникненням (відродженням) традиції костюмованого лицарського турніру, проте до XVI ст. склалася поетика Імпрес як особливого «жанру». Найбільшою популярністю користувалися книга Паоло Джовіо «Діалог про Імпрес» (1555), перекладена на англійську мову в 1585 р. С. Деніелом, і книга Джіроламо Рущеллі «Знамениті Імпрес» (1566). У цілому, цей жанр належав до традиції емблематики, що отримала розвиток у другій половині XVI ст. (Хоча Імпрес і емблема як жанри відрізнялися один від одного низкою особливостей). В Англії з 1569 по 1700 рр.. було видано як мінімум 50 книг емблем в 130 виданнях. Крім того, в Англії були відомі книги емблем, видані в інших країнах Європи.
Сідні чудово володів мистецтвом Імпрес, що відзначали багато його сучасників. З одного боку, на прикладі даної Імпрес Мусідора можна побачити складність включення «говорять картин» у текст книги, орієнтацію Сідні на переробку і синтез відомих емблем та літературних мотивів, що відображає як особливості світовідчування і творчого методу Сідні і різницю жанрів Імпрес та емблеми, так і риси позднегуманістіческой картини світу в цілому (орієнтація на приватне, а не на загальне, на індивідуальний пошук і розшифровку сенсу, а не на встановлення прописних істин). З іншого боку, у розглянутій Імпрес зв'язок словесного і візуального образів дуже складна: по-перше, в самій Імпрес вони утворюють смислову єдність, по-друге, візуальний образ є певного роду «смисловим піком» всього епізоду, підкріплює значення, дане в слові, без візуального плану неможлива «правильна» і «повна» трактування слова, по-третє, опис Імпрес висловлює прагнення автора за допомогою слова дати уявлення про зоровому образі, що виявляється і в інших епізодах роману.
Таким чином, розглянутий приклад і традиція емблематики в цілому є приватним вираженням подання про спорідненість словесного і зорового планів, що існував в європейській культурі на рубежі XVI-XVII ст. і проявилося як у теорії, так і в художній практиці. У цілому, уявлення про «словесно-графічному єдності» є однією з особливостей традиціоналістської, риторичної культури, спираються на традицію алегоричного тлумачення, «сигнификативной мови», «висхідну до історичних основ риторики» (Михайлов А. В. Мови культури. М., 1997. С. 143). У традиціоналістської культурі панує уявлення про те, що весь світ витканий з подоб і прийме, і справа художника виявити їх: «речовинно», зримо втілити слово означає повернути його до початкового, буквальному значенням; словесно описати зображення значить повернутися до «початкової писемності речей» (Фуко М. Слова і речі. СПб., 1994. С. 75). Саме на рубежі XVI-XVII ст. робиться остання спроба представити світ у його тотальності, побачити за будь-яким фактом, за що множаться відкриттями, за індивідуальною трактуванням образу універсальний, єдиний порядок. Особливостями «перехідної» епохи стають напружене вдивляння в зорову наочність слова і в словесність зорового образу, спроба дати теоретичне уявлення про їх нерозривному зв'язку, яка на час створення «Лаокоона» Лессінга буде відчуватися вже як застаріле.