Толстой л. н. - Мотив гри і театру в романі

Слово <театр> має безліч значень. Це і театр як театр, це і життя, також театр військових дій. Прийнято вважати, що наше життя - це гра, сцена. Побита, вульгарна фраза - "що наше життя - гра> (Германн, опера <Пікова дама"). Чому мотиву гри і театру в романі приділяється так багато місця? <Війна і мир> - це проекція нашого життя. Роман був задуманий як велика книга, яка містить в собі одкровення і заповіти, притчі, гармонію і красу, віру в Бога і любов. Це навіть не роман, не епопея, а саме книга, точніше Біблія. Тобто - наше життя. У нашому житті (в даний час) ми ходимо в театр, щоб отримати додаткову освіту; задоволення від хорошої гри акторів у цікавих нам творах. У театр у Толстого люблять ходити негативні герої - представники світського суспільства. Стіни, оброблені оксамитом та золотом, красиві кришталеві люстри, дами в розкішних туалетах, солоденькі чоловіки у фраках, французька мова - все це створює враження ненатуральності, брехні і лицемірства. Це все - театр, тобто гра на глядача. Безглузді розмови про зовнішність і поведінку, плітки. Перед виставою актори репетирують, заучують роль, накладають грим, і ось настає їхній час і вони показують свою виставу глядачам. Причому точно таким же акторам. І Анна Павлівна Шерер, і Анатоль Курагін, і Елен, і багато інших - усі вони грають один для одного безглуздий спектакль. Цікава сцена, коли Наташа присутній в театрі. Починається вистава, і глядачі <з жадібною цікавістю спрямували всю увагу на сцену>, Наташа теж стала дивитися. Але вона нічого не розуміла: все дивувало її, вона не бачила нічого, крім фарбованих стін, дивно вбраних чоловіків та жінок, при яскравому світлі дивно рухалися, що говорили і співали. Вона розуміла, що повинен був представляти собою спектакль, але все це їй здавалося настільки <химерно-фальшиво>, ненатурально, що часом їй ставало смішно. І дивлячись на обличчя глядачів, вона бачила в їхніх очах вираз знову ж помилкове. У якийсь момент їй навіть стало погано, вона ніби задихнулася в цьому мертвому повітрі. Наташа була дуже природна, щоб жити і грати за правилами світського суспільства. Також і князь Андрій (гаряче улюблений мною) не любив ходити в театри, він відчував подвійність такого існування. Театр - театр військових дій. Князь Андрій вважав, що війну треба розуміти і сприймати як загальне, <саме бридке справа в житті>, а не грати. <Треба приймати суворо і серйозно цю страшну необхідність>. Для князя Андрія війна не іграшка, він вважає, що з цим лихом можна справитися тільки <усім світом ". <А то війна - це улюблена забава пустих та легковажних людей ...> Солдати - актори, а головнокомандувач - режисер; таке сприйняття війни брехливо. Неможливо вирішити проблему країни простим спектаклем. Тушин сприймав театр військових дій як свій фантастичний світ. Для нього ворожі гармати були трубками, мурахами представлялися йому французи, а самого себе представляв величезного зростання, чоловіком, <який обома руками жбурляє французам ядра>. Він був настільки захоплений своїм спектаклем, що не почув команди <відступати>. Святки в будинку Ростові - теж свого роду театр. Урочисті і нудні поздоровлення сусідів, нові і розкішні сукні ... Знову ж все це було ненатурально. <І в цьому не було нічого особливого, ознаменовує святки>. І тільки в безвітряну мо-рожі, у зимовому світлі зірок вночі, в яскравому сонце вдень відчувалася істина. Тема гри пов'язана з грою в карти Долохова і Миколи Ростова. Долохов обіграв Миколи, передчуваючи невезіння в любові: 30 срібників + 13 (сума віків Долохова і Соні; чортова дюжина). Багато людей вважають життя грою в карти. Комусь щастить, комусь -. немає. Деякі люди грають чесно, а хто-то <мухлює>. Взагалі, будь-яка дія або прояв почуттів людини можна назвати грою. Звичайно, існують люди, які природні, живуть <постійної життям>. Але яка жінка - не актриса?! А кокетство? А вміння вести себе в суспільстві чоловіків? Все це акторська майстерність. Але не можна говорити, що жінка - лише актриса, в сенсі - лицемірка. Це відбувається мимоволі, це навіть подобається чоловікам. І ми не замислюємося над тим, що це - лише гра ... А якщо так, то людина повинна розуміти, що його спектакль, може бути, буде нецікавий, що він повинен нести відповідальність за своє творіння.
Як наш світ - творіння Господа Бога.
Множаться тортури і страти ...
І зростає тривога, Ч
то, якщо не скінчиться свято
У театрі Господа Бога?!