Звернемося до аналізу теми "вольності" як найважливішого ціннісно-тематичного джерела, і її ролі в становленні новгородської культури. Найочевиднішу, що не вимагає доказів істину новгородського духу становила ідея рівності всіх громадян новгородського суспільства перед законом. У першій статті Новгородської Судной грамоти стверджується: "а судити йому усіх однаково, як боярина, так і жітьего, так і Молодчого людини". Ідея рівності, просочена весь лад новгородській життя, полягала не в майновому і політичному становищі. Рівність полягало в свободі.
У соціальному складі новгородського суспільства виділяють такі соціальні шари: шар бояр, місцевої урядової знаті, спочатку висувається на вищі управлінські посади за призначенням князя, а потім ставши отримувати свої урядові повноваження від новгородського віча; жітиіх (житьих) людей, великих землевласників і капіталістів, які брали активну участь в торгівлі; купців, що складали клас чистих торговців; чорних людей (дрібних ремісників і робітників); земців, що утворили клас селян, які володіли землею на правах власності, на думку В. О. Ключевського, земці досить численний клас. "Цього класу ми не зустрічаємо на всьому просторі княжої Русі: там всі селяни працювали або на державних, або на приватних панських землях"). Весь вільний селянське населення в Новгородській землі носило загальна назва смердів, у складі якого розрізняють два розряди: смерди у вузькому сенсі слова, обробні державні землі Новгорода, і ополоники, що сиділи на землях приватних власників на умовах поземельної оренди. У найбільш пригніченому стані находолісь холопи.
Оцінюючи соціально-політичний устрій Великого Новгорода В. О. Ключевський пише: "Форми його політичного побуту носили демократичний відбиток: перед судом були рівні особи всіх вільних станів; всі вільні обивателі мали місце і рівні голоси на віче".
У всякому демократичному суспільстві минулого і сьогодення має місце майнове нерівність (і дуже значний!), Яке зазвичай тягне за собою нерівність і політичне. І держава Великого Новгорода в цьому відношенні не є винятком. Тут важливо зафіксувати інше; декларація рівноправності і проведення його в якості основного принципу соціально-політичного життя передбачає неявну посилку - затвердження абсолютної цінності повноправного громадянина і його свободи в рамках закону. Проте, як можна спостерігати у розвитку західно-європейської культури в епоху пізнього Середньовіччя та Відродження, повнота реалізації і ступінь усвідомлення цієї свободи у демократичному суспільстві може бути різною.
Демократизм Новгородської республіки виявився аномалією по відношенню до авторитарного духу давньоруської, а потім і російської культур. Новгородське суспільство було типологічно близьким освітою до західно-європейських вільним міських громад. Ця своєрідність новгородської культури відзначає і сам В. О. Ключевський: "Можна подумати, що в цій формулі рівності всіх станів перед законом виразилося віковий розвиток новгородського суспільства в демократичному напрямку. У такому випадку Новгород треба визнати несхожим на його однолітків, на старші волосні міста Київської Русі, в яких громадський побут відрізнявся аристократичним, патриціанським характером ". Чи не аристократичним і патриціанським (явна європеїзація В. О. Ключевський культури Київської Русі), а деспотичним характером.
Новгородські письмові джерела в повній мірі відображають цю обставину. В офіційних документах обов'язково підкреслюється джерело волеизьявления: "від усього Великого Новгорода", або ж, як у грамоті Великого Новгорода про надання на рік "чорного бору" з Новоторзької волостей великому князю Василю Васильовичу (1448 1461 рр..) Перераховуються не тільки вищі керівники ( посадник і тисяцький), але і всі верстви вільного населення Новгорода: "Від посадника Великого Новгорода статечного Офонаса Остафьевічя, і від всех' старих посадніков', і від тисяцького Великого Новгорода статечного Михайла Ондреевічя, і від всех' старих тисяцкіх', і від бояр', і від жітьіх' людеі, і від купців, і від черних' людеі, і від усього Великого Новгорода. На віче на Ярославовому дворі ". Примітно, князь, як вищий правитель міста, представник зовнішнього світу в цьому ряду не вказується. Згідно договірній грамоті Великого Новгорода з великим князем Василем Васильовичем про світ від 1435 до новгородське посольство входили представники від чорних людей: "За благославенію преподобнаго священноінока Еуфімья, від посадника ноугородьскаго Михайла Івановича, від тисяцкаго новьгородскаго Ананьі Васильович, і від усього Великого Новгорода. Се приїхали послове до великого князя Василя Васильовича всієї Русі від Великого Новгорода посаднік' Офонас' Федорович, і посаднік' степенниі Михайла Онаньічь, від черних' людеі Козма Тарасьін' і Михайло Семенов', докончалі Мир по старим грамотам' крестним' з князем велікім' з Васільем' Васільевічем' всієї Русі ". В кінці грамоти вказуються учасники хресного цілування, що гарантують виконання прийнятих зобов'язань: "на тому на всьому, княже, хрест цілуючи Кь всьому Великому Новугороду по любові і в правду, без всякого Извет; так'же і посадника, і тисяцький, і весь велікиі Нов'город, на цьому ж цілуючи хрест до великого князя Василя Васильовича всеї Русі, по любові, в правду, без хитрості ". З боку Новгорода тягар відповідальності несуть не посадник, тисяцький і бояри, а "весь Великий Новгород".
Новгородська аристократія відігравала важливу роль в управлінні Новгородської землею. Рада панів, члени якого називалися боярами, готував питання, проекти законів і постанов для віче. Не маючи власного голосу на віче, Рада панів, безумовно, мав великий вплив на прийняття потрібних йому рішень. Однак, на наш погляд, не можна стверджувати, що віче було його слухняним знаряддям. Тим більше, якщо враховувати, що шар новгородської знаті був неоднорідним. Він завжди розпадався на партії, які відстоюють свої власні інтереси.
Влада бояр послаблювалась також відсутністю в їх розпорядженні репресивного апарату у вигляді збройних загонів з поліцейськими функціями. При цьому, як правило, городяни Новгорода були озброєні і на перший поклик чи дзвону вічового дзвона готові були зібратися на вічового майдану, на Ярославовому дворі. "В літо 6795 (1287 р.). пише літописець Новгородського першого літопису молодшого ізводу, Бист' заколот велік' в Новегороде на Зміна Михаиловича: в'ста на нього всь Нов'город без справний, поідоша на нього з усіх кінців, яко сильна рать, всякиі в зброї, силою великою; жалост'но бачення. І тако поідоша на двір його, взяша всь домь його з шюмом'. Семеон' прибіжить Кь Владиці, і владика провадив в'святу Софею; і тако ублюде Бог, і зранку снідошася в любов ". Тому, що дуже істотно для новгородської демократії, новгородська аристократія змушена була здійснювати свою владу ненасильницькими способами.
Важливим показником демократичного устрою новгородської республіки є виборність влади всіх рівнів, в тому числі і новгордского владики. Функціонування місцевої влади здійснювалося у великій мірі гласно. Наприклад, договір Новгорода з німецькими купцями про спірні справах від 17 травня 1338 починається словами: "Хай буде відомо всім людям, які цю грамоту чують і бачать".
У зовнішніх відносинах з іншими державами Новгород послідовно відстоює честь і гідність своїх громадян, їх рівноправність: "А заборгує новгородець на готську березі, то в льох його не садити; також не робити цього і в Новгороді з німцем і готом, ні Бирич до них не посилати, ні за одяг їх не вистачатиме, а кожну сторону вимагає пристав тисяцького ". У грамоті Великого Новгорода (від 1417 ¾ 1421 рр..) Ризі висловлюється вимога суду над іньци Зашембакой і його братом Артемієм, орденським перекладачем, за скаргою новгородця Олександра Трифонова сина в несплаті 50 рублів. У грамоті Великого Новгорода (від 1421 р.) Юр'єву, відстоюючи свої торговельні відносини, міститься відмова укладати мир до задоволення образ: "У нас був раніше світ з вами, і під час цього світу ви почали лагодити неправду нашій братії, і пограбували нашу братью ; ви паплюжити товар нашої братії, і розтоплює віск, і продаєте нашій братії підроблений товар. Тому новгородські купці не бажають торгувати і світ тримати з вами і з усіма 73 ганзейськіх містами ". У договірній грамоті Великого Новгорода (від 1421 р.) німецьким купцям у Новгороді повідомляється: "... і всі німецькі діти, які тепер перебувають у Новгороді в обох німецьких дворах, щоб німецьким дітям не виїжджати з Великого Новгорода до тих пір, поки новгородські купці не повернуться всі здоровими з Коливань і з Юр'єва зі своїми товарами в Новгородську землю в Нове містечко; тоді всім німецьким дітям їхати здоровими зі своїм товаром з Великого Новгорода по Новгородської землі в свою землю ". У договірній грамоті литовського великого князя Казимира (1440 ¾ 1447 рр..) З Великим Новгородом про світ, як зазвичай, проводиться принцип рівного партнерства: "А мені, великому князю Казимирові, королевичу, дотримуватися новгородчі, як і свого литвина. Також і новгородчі дотримуватися литвина, як і свого новгородчі ".
Примітно, що в приватних грамотах (купчих, духовних, рядних, роздільних і ін) Новгорода, як правило, не вказується соціальна або професійна приналежність. Робляться посилання лише щодо посадників, ігуменів, попів. Ця обставина показує, що на перший план ідентифікації виноситься сама особистість, його ім'я та по батькові, рідко прізвище. У приватних грамотах ніколи не вказується площа земельної ділянки. Дається лише опис орієнтирів, що визначають його межі. Аналіз цих купчих, духовних грамот і інших джерел дозволяє зробити висновок, що вони є здебільшого документами людей середнього достатку, і що середній клас в Новгородській землі був досить численним. З договірних грамот Великого Новгорода і приватних грамот його городян, а також Двіни, Ваги, Обонежья виникає дух вольності вільних, упевнених у собі людей, як вираження природно сформованого їхнього буття.
Однак, звичайно, свобода ніколи не приходить сама собою. Вона завжди завойовується у важкій, що не припиняється ні на хвилину боротьбі. В іншому випадку вона ніколи не приходить. Здобута свобода завжди є результатом, наслідком програми нестримної волі до свободи. Як? За яких обставин вона виникає у того чи в іншого народу, незважаючи на наявні численні пояснення (наприклад, освіта полісної Греції або республіканського Риму), так і залишається загадкою. Не цілком зрозумілим залишається феномен походження новгородської республіки. Між тим очевидно, що позбавлення від тиранії князя чи бояр відноситься до завоювання переважно чорних людей Великого Новгорода. Аналіз описів заворушень у Новгороді показує, що найбільш численною, енергійної, часом некерованою стихією, була маса чорних людей. Кілька прикладів.
С. М. Соловйов так описує складні відносини новгородців з князем Олександром Невським: "Новгородці любили бачити Олександра у чолі дружин своїх, але недовго могли ужитися з ним як з правителем, бо Олександр йшов слідами батьківським і дідівським: в самий рік Невської перемоги він виїхав з Новгорода (виділено. ¾ В. М.), посварившись з мешканцями ".
У 1255 р. новгородці вигнали князя Василя, сина великого князя Олександра Невського, і перевели до себе із Пскова Ярослава тверського. "Але Василь не думав поступатися дядькові без боротьби і, що засіли, за звичаєм, в Торжку, чекав свого батька з полками, і чекав дуже довго, бо Олександр з'явився з двоюрідним братом своїм Димитрієм Святославичем і, приєднавши до себе сина з новоторжцамі, виступив проти Новгорода; на дорозі зустрів його якийсь Ратішка з перевет. "Іди, княже! говорив він, брат твій Ярослав втік. "Незважаючи, однак, на втечу князя, новгородці не хотіли безумовно підкоритися Олександру і збудували два полки, кінний та піший (у боротьбі за свободу новгородське ополчення проти самого Олександра Невського, переможця шведів і німців! - У . М.), причому в перший раз висловилися дві станові партії: менші люди, зібравши віче у св. Ніколи, сказали: "Брати! А що як князь скаже: Дайте ворогів моїх! "У відповідь все менші цілували образ богородиці стати всім заразом - або живіт, або смерть за правду новгородську, за свою вітчизну. Але кращі люди думали інакше: їм хотілося побити менших і ввести князя на своїй волі. ... На четвертий день Олександр надіслав оголосити нову умову: "Якщо Ананія не буде посадником, то помирюся з вами". Ця вимога була виконана: Ананію повалений, його місце зайняв Михалко Степанович, і Василь Олександрович знову став княжити в Новгороді ".
Не менш напруженими складалися відносини новгородців після смерті Олександра Невського вже з тверським князем Ярославом Ярославовичем, три договірні грамоти з яким дійшли до нас. "Новгородці хотіли миру з Ярославом зі страху перед німцями тільки, і коли цей страх пройшов, то в наступному ж 1270 встав заколот у місті почали виганяти князя, зібрали віче на Ярославовому дворі, вбили приятеля княжого Іванка, а інші приятелі Ярославові, і між ними тисяцький Ратибор, втекли до князя на Городище; новгородці розграбували їх доми, хороми рознесли, а князю послали грамоту сваритися ... Ярослав, незважаючи на всі свої старання, повинен був виїхати, і новгородці послали за Димитрієм Олександровичем, але помилилися у розрахунку: Димитрій відмовився їхати до них, сказавши: "Не хочу взяти столу перед дядею". Новгородці зажурилися, особливо коли дізналися, що Ярослав копить полки на них, мало того, послав до хана їхнього колишнього тисяцького Ратибора просити допомоги на Новгород; Ратибор говорив ханові: "Новгородці тебе не слухають; ми просили у них данини для тебе, а вони нас вигнали, інших вбили, доми наші розграбували і Ярослава збезчестили ". Хан повірив і відправив військо до Ярослава ". Подільському князю Василю вдалося повернути з дороги татарську рать. "Між тим новгородці поставили острог біля міста, добро своє вивезли у фортецю, і коли з'явилися сторожа Ярославові, то все місто вийшло зі зброєю від малого до великого (В. М.). Ярослав, дізнавшись про це, засів в Русе, а в Новгород послав з мирними пропозиціями: "Обіцяю надалі не робити нічого того, за що на мене сердитесь, всі князі в тому за мене доручать". Новгородці відповіли: "Княже! ти надумав зло на св. Софію, так іди: а ми помремо чесно за св. Софію; у нас князя немає, але з нами бог, і правда, і св. Софія, а тебе не хочемо ". ... Справа, втім, не дійшло до битви, тому що з'явився новий посередник: прислав митрополит грамоту ... Митрополича грамота подіяла, і коли Ярослав знову прислав в новгородський полк з поклоном, то новгородці помирилися з ним на всій своїй волі, посадили його знову у себе на столі і призвели до хреста ".
Гостре протиборство мало місце всередині новгородського суспільства, між чорними людьми і заможними, перш за все боярами. Найбільш показовим прикладом може служити іменоване в літературі повстання в Новгороді 1418 "... людина один - Степанко - схопив боярина Данила Івановича, Божинов онука, і, тримаючи, кричав людям:" Так, панове мої, допоможіть же мені таке розправитися з лиходієм цим ! "А люди, почувши його крики, протягли боярина, немов лиходія, до віча і побили його мало не до смерті, а потім, звівши з віча, скинули його з мосту. А один із Людина кінця, Личков син, бажаючи йому допомогти, підібрав його в човен, і народ, розлючений на того рибалки, будинок його пограбував. А згаданий боярин, бажаючи за безчестя своє помститися, схопив свого супротивника і став мучити - бажаючи рану зцілити, ще більше лихо спорудив; не пригадав який сказав: "Аз помста".
Народ же, дізнавшись, що схоплений Степанко, почав дзвонити на Ярославлі-дворі до вічу, і збиралося людей безліч, кричали, сперечались декілька днів: "Підемо на того боярина і будинок його пограбували!" І прийшли, озброївшись і з стягом, на Космодемьянскую вулицю, пограбували його дім та інших дворів багато, і на Яновської вулиці берег пограбували.
А після грабежу того, перелякавшись, як би гірше не стало їм, козьмодемьянци повернули Степанка і, прийшовши до архієпископа, молили його послати кого-небудь до зборів народному. І святитель послухав благання їх і відправив Степанка зі священиком і зі своїм боярином, і люди взяли Степанка. І знову розлютився народ, все немов п'яні на іншого боярина, на Івана на Іевліча з Чудінцевой вулиці, і разом з будинком його багато розграбували будинків боярських, і монастир святого Миколи на Поле розграбували, кажучи: "Тут житниці боярські! "І ще в той же ранок на Людогощая вулиці пограбували дворів безліч, примовляючи:" Нам вороги вони! "- І на Прусську вулицю прийшли, але там відбилися від них.
І з тієї години ворожнеча множитися: прибігли вони на свою Торгову бік, закричали: "Софійська сторона хоче проти нас озброїтися і будинки наші пограбувати", і вдарили по всьому місту, і почали люди збігатися з обох сторін, як на битву, в обладунках, на міст Великий; були і жертви: ті від стріл, а ті від мечів, і мертві були ніби в бою. І від жаху того страшного, і від бунту того великого сколихнувся все місто, і острах напав на обидві сторони.
Почувши ж про міжусобної сутичці серед своєї пастви, архієпископ Семеон пролив сльози з очей своїх, і повелів наближеним зібрати собор свій, і, ввійшовши у храм святої Софії, почав архієпископ молитися зі сльозами, і одягнувся в священні ризи з усім своїм собором, і, звелівши взяти хрест Божий і образ пресвятої богородиці, пішов на міст. І слідом за ним йшли священики і причт церковний, і імениті люди за ними пішли, і безліч народу, проливаючи сльози, говорячи: "приборкати ж господи, молитвами пана нашого!" І люди богобоязливі припадали до ніг святителя зі сльозами: "Іди, пане , та втихомирить господь твоїм благословенням міжусобну сутичку ". Інші ж говорили: "Хай лихо впаде на призвідників усобиці!"
І, підійшовши, святитель став посеред мосту, і, піднявши життєдайний хрест, став благословляти обидві сторони; ті ж, зважаючи на чесній хрест, ридали. Як дізналася та сторона про прибуття святителя, прийшов посадник Федір Тимофійович з іншими посадниками і з тисяцькими, вклонилися владиці. Владика почув їх благанням, послав архімандрита Варлаама і батька свого духовного протодиякона на Ярославль-двір, щоб благословили статечного посадника Василя Есіфовіча і тисяцького Кузьму Терентійовича і щоб всі порозходилися по домівках своїх.
І розійшлися молитвами святої богородиці і благословенням архієпископа Семеон, і настала тиша в місті "
Таким чином, у формуванні республіканського устрою в Новгороді як вираження духу вольності важливу роль зіграли чорні люди. Між тим, заможні верстви були схильні не тільки до компромісу, до поступок князям, а й прямим зраді інтересів новгородської демократії. Тому характер державного устрою Великого Новгорода носить друк плебейських вимог рівноправності, являє собою відбиток інтересів чорних людей. Як видно з наведених прикладів, новгородська знати, бояри виявилися незахищеними проти стихійних сплесків невдоволення натовпу, не мали дієвих засобів придушення бунтівної черні. Слід також зауважити, що якщо під внутріновгородскіх смута біднота, ймовірно, становила більшість скажених натовпів, то при зовнішньої небезпеки й загрози новгородської демократії моральне ядро в боротьбі за свободу і справедливість становив середній клас новгородського суспільства. На відміну від голоти їм було що втрачати, було за що боротися з таким завзяттям.
У ментальному просторі новгородської культури мають місце дві домінуючі теми, дві абсолютні цінності, які відразу ж бросаються у вічі при читанні новгородських літературних джерел, це теми "Великого Новгорода" або "пана Великого Новгорода" і "святої Софії".
При підготовці цієї роботи були використані матеріали з сайту http://www.studentu.ru