МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ ГІРНИЧИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КАФЕДРА ЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ І ФІНАНСІВ
Варіант 13
Виконав: ст.гр. Б-МЗ-05
200 8
План роботи:
Принципи страхування.
Дати визначення поняттю "страхова премія".
Страхові поля, страховий портфель, рівень охоплення страхового поля. Сенс і значення цих показників.
Страхування відповідальності за забруднення навколишнього середовища.
Список використаної літератури.
Принципи страхування
Страхування грунтується на певних специфічних принципах. До них, перш за все, відносяться:
F конкурентність;
F страховий ризик;
F страховий інтерес;
F максимальна сумлінність;
F відшкодування в межах реально завданих збитків;
F франшиза;
F суброгація;
F контрибуція;
F сострахование та перестрахування;
F диверсифікація.
Розглянемо коротко зміст цих принципів.
Конкурентність - усім страхувальникам і страховикам держава гарантує вільний вибір видів страхування та рівні можливості в здійсненні діяльності, одночасно з цим створюються сприятливі умови для розвитку страхування, щоб забезпечити реалізацію права на ефективний страховий захист юридичних і фізичних осіб. Держава проводить активну антимонопольну політику, яка є важливим чинником у формуванні цивілізованого страхового ринку. Цей принцип поки що повною мірою стосується лише добровільних видів страхування.
Страховий ризик - це ймовірне дія або сукупність дій, у разі яких здійснюється страхування. У міжнародній практиці ризиком вважається також конкретний об'єкт страхування або вид відповідальності. Нерідко страховий ризик тлумачать як розподіл між страхувальником і страховиком несприятливих економічних наслідків у разі настання страхового випадку. Через таких розбіжностей у тлумаченні терміну "ризик" нерідко виникають непорозуміння між страховиками і страхувальниками. Тому під час складання страхових угод та оформлення іншої страхової документації необхідно особливу увагу приділяти змісту, який вкладається у слово "ризик".
Загальновизнаним є положення, згідно з яким не може бути предмету для страхової угоди, якщо його сторони не несуть жодного ризику матеріальних чи фінансових втрат за несприятливого перебігу подій.
Страховий інтерес випливає з права власності або володіння тим чи іншим об'єктом. Кожен індивідуальний або асоційований власник будинку, автомашини, а тим більш складного промислово-технічного комплексу, зацікавлений у тому, щоб вкладені в цей об'єкт кошти не були втрачені через стихійне лиха, нещасного випадку, пограбування і т.д.
Ще більший страховий інтерес мають фізичні (а нерідко і юридичні) особи щодо організації захисту матеріальних інтересів на випадок втрати свого (або своїх працівників) життя чи здоров'я. Це гарантує отримання певних доходів у разі втрати годувальника, тривалої або постійної втрати працездатності застрахованого, а також на випадок настання інших, спеціально обумовлених подій.
У свою чергу, організації, що беруть на себе ризики, як і будь-яка інша комерційна структура, мають інтерес отримати прибуток. Йдеться про спільний вазі прибутку, тобто з урахуванням і наслідків інвестиційної діяльності.
Максимальна сумлінність. Надійне страхування можливе лише за умови високої довіри між сторонами. Ні страхувальник, ні страховик не мають права приховувати один від одного ту чи іншу інформацію, що стосується об'єкта страхування. На практиці особливо важливо, щоб цього принципу дотримувався страхувальник. Адже саме він володіє інформацією про особливості, в тому числі дефектах, майна, про стан здоров'я або інші особливості об'єкта страхування.
Здебільшого страховик наполегливо вимагає таких істотних відомостей: вік особи, яку є намір застрахувати, її професія, перенесені чи наявні в наявності хвороби. У практиці багатьох страховиків як суттєвий чинник розглядається те, курить чи ні особа, яка має намір застрахуватися.
Ще більше фактором необхідно врахувати, якщо мова йде про страхування автомобіля. Багато страхових організацій, крім марки машини, року її випуску та вартості, цікавляться досвідом водія, безаварійну роботу, метою використання транспортного засобу, організацією охорони об'єкта страхування, і т.п. Страховики збирають необхідні їм істотні відомості, пропонуючи страхувальникам заповнити спеціальні формуляри - заяви на страхування, де наведено багато запитань, які стосуються предмета страхування та його власника. Часто практикується й усне опитування бажаючих придбати страховий поліс. Страховик залишає за собою право відмовити в укладенні страхової угоди, якщо страхувальник не надасть усіх істотних відомостей.
Страхові відшкодування не повинні приносити страхувальникові прибутку. Щоб уникнути спроб скористатися страхуванням зі спекулятивною метою, страховики дотримуються принципу, згідно з яким матеріальне і фінансовий стан страхувальника після відшкодування завданих збитків має бути таким же, як і до страхового випадку. Відхилення, як правило, бувають у бік заниження рівня відшкодування. Особливо далекими від названого ідеалу були результати страхування в роки гіперінфляції. Однак і в даний час є багато підприємств, які, економлячи на платежах, занижують страхову суму. До того ж вона частково знецінюється через інфляцію. За деякими видами обов'язкового страхування визначається ліміт виплат. Українським страховикам ще належить подолати досить помітну дистанцію для забезпечення повного відшкодування втрачених матеріальних цінностей чи доходів постраждалого страхувальника (застрахованого).
Велике значення надається скороченню термінів розгляду претензій страхувальників, у чому останні дуже зацікавлені й часто саме за цим термінам і вибирають страхову організацію.
Страхові відшкодування можуть здійснюватися в одній з чотирьох форм:
· Перерахування відповідних коштів на рахунок страхувальника або вигодонабувача;
· Оплата витрат на ремонт пошкодженого страхового об'єкта;
· Відновлення об'єкта;
· Заміна знищеного, пошкодженого або вкраденого предмета на новий відповідний.
В Україні переважає найпростіша форма відшкодування - кошти перераховують на рахунок страхувальник або видають йому чек на отримання готівкою.
Цей принцип повною мірою поширюється тільки на ризиковані види страхування. Накопичувальне страхування за своєю ідеєю передбачає можливість отримання застрахованій (вигодонабувачу), крім сплачених внесків, частини інвестиційного прибутку.
Франшиза - це визначена договором страхування частина збитків, яка при настанні страхового випадку не підлягає відшкодуванню страховиком. Вона може бути визначена у вигляді грошової суми або у відсотках до всієї страхової суми. Завдяки використанню франшизи досягається об'єднання самострахування зі страхуванням. Підприємства, щоб забезпечити самострахування дрібних (а іноді й середніх) ризиків, створюють власні фонди ризику (резервні фонди). Враховуючи наявність такого фонду, страхувальники можуть звертатися до страховиків із проханням узяти ризик на страхування частково. У застосуванні франшизи зацікавлені й страховики. Оскільки при цьому частина ризику утримується на відповідальності страхувальника, він стає більш зацікавленим у застосуванні превентивних способів, щоб зберегти здоров'я, майно або знизити ризик відповідальності перед третіми особами.
Розрізняють умовну і безумовну франшизу. Умовна франшиза частіше використовується в особистому страхуванні. Наприклад, правила страхування можуть фіксувати кількість днів хвороби до початку надання страхової допомоги. Але якщо страхувальник (застрахований) хворів довше, то допомога виплачується за всі дні непрацездатності.
Безумовна франшиза означає, що відповідальність страховика визначається розміром збитку при віднімання франшизи. Такі поліси поширені при страхуванні автотранспорту та деяких інших об'єктів. Це дає можливість страховикам уникнути розрахунків з дрібних ризиків і тим самим значно зменшити витрати на ведення справи.
Суброгація. Не слід думати, що відшкодування страховиком страхувальникові завданих збитків завжди означає уникнення відповідальності справжніх їх винуватців. Адже це перешкоджало б у першу чергу боротьбі зі злочинністю, тягло б за собою значне подорожчання страхових послуг.
Суброгація - це передані страхувальником страховикові права на стягнення заподіяної шкоди з третіх (винних) осіб у межах виплаченої суми.
У тих випадках, коли страхувальник отримає кошти на відшкодування збитків з іншого джерела, він має повідомити про це страховика, який візьме їх до уваги, коли буде розраховувати страхове відшкодування і оформляти регрес.
Контрибуція. Обставини іноді складаються так, що один і той самий предмет стає об'єктом страхування більше одного разу. Наприклад, одяг може бути об'єктом страхування у складі полісу на домашнє майно, багаж - у складі автомобільного полісу чи полісу зі страхування туристичних подорожей і т.д. Таке дублювання стає ще виразнішою, коли мова йде про страхування комерційних ризиків, причому поліси, які в тій чи іншій мірі дублюють відповідальність за збереження одних і тих же матеріальних цінностей, видаються в більшості випадків різними страховими компаніями.
Контрибуція - це право страховика звернутися до інших страховиків, які за продані поліси несуть відповідальність перед одним і тим же конкретним страхувальником, з пропозицією розділити витрати на відшкодування збитків.
Цей принцип дуже важливий ще й ось чому: його застосування стримує нечесних страхувальників від бажання застрахувати одне й те саме майно або життя і здоров'я кілька разів з метою наживи. Однак застосовувати метод контрибуції варто дуже обережно. Слід переконатися, що існує не менше двох полісів на відшкодування збитків і стосуються вони однакових ризиків і одних і тих же предметів страхування.
Співстрахування та перестрахування. Страховик може брати на своє утримання обмежені за розміром ризики. Ці межі визначаються наявністю в компанії страхових фондів. Відповідно до Закону України "Про страхування" страховик може скласти страховий договір на суму, що не перевищує 10% сплаченого страхового фонду і сформованих страхових резервів. Такі обмеження диктуються інтересами дотримання достатньої платоспроможності страховика. Нескладно уявити страхову компанію з мінімальним статутним фондом, еквівалентним 100 тис. доларів. Такий страховик міг би надавати послуги лише за дрібними об'єктами. Наприклад, вартість нового автомобіля багатьох марок або трьох - або чотирикімнатні квартири значно перевищують ліміт можливостей компанію. Це дуже незручно. Такий страховик мав би відносно більші витрати на ведення справи і менші перспективи на отримання прибутку, а значить, був би неконкурентоспроможним. Протиріччя між розміром запропонованого страхувальником ризику і фінансовими можливостями страховика взяти його на страхування вирішується з допомогою співстрахування або перестрахування.
Співстрахування - це страхування об'єкта за одним спільним договором кількома страховиками. При цьому договорі має містити в собі умови, що визначають права і обов'язки кожного страховика. Одному із співстраховиків за його згодою може бути доручено представлення всіх інших у взаємовідносинах із страхувальником, але залишено відповідальність перед останнім лише в розмірі відповідної частини. Співстрахування має свої переваги і недоліки. Позитивним є те, що компанії мають можливість об'єднати свої зусилля зі страхування великих ризиків, не поступаючись ні перед ким страховою премією. Недоліки співстрахування полягають в ускладненні процедури оформлення страховки і виплати відшкодування.
Перестрахування - система економічних відносин, в процесі яких страховик, приймаючи на страхування ризики, свою відповідальність за цим ризикам страхує в інших страховиків, званих перестраховиками. Мета перестрахування - вторинне розподіл і "вирівнювання" ризику в рамках страхового портфеля страховика. Тим самим підвищується фінансова стійкість страховика.
З точки зору теорії фінансової стійкості страховика перестрахування обмежує обсяг зовнішнього збурення - вимоги страхового відшкодування до конкретного страховика по великому ризику у зв'язку з подією страховим випадком.
Перестрахування як система економічних відносин характеризується наступним:
· Відповідальність перед страхувальником за договором страхування несе один страховик;
· Цей страховик за певну плату передає або частку в ризику, або ризик того, що збитки перевищать ліміт відповідальності (власне утримання) страховика, іншої страхової організації - перестраховику:
· Перестрахувальник виплачує частину страхового відшкодування відповідно до умов договору перестрахування;
· Перестрахувальник не вступає в безпосередні взаємини зі страховиком.
За способом перерозподілу ризиків виділяють факультативне і облігаторне перестрахування.
Факультативне перестрахування передбачає укладання індивідуального договору перестрахування по кожному великому ризику. При цьому індивідуально визначають умови: розмір відповідальності, строки і розміри премій, умови виплат і ін За таким перестрахування передають найбільш великі ризики. Це робить його непривабливим для перестрахувальника, який приймає підвищений ризик. Крім того, у перестрахувальника високі витрати на обслуговування договорів.
Облігаторне перестрахування передбачає передачу перестраховикові перестрахувальником на узгоджених умовах груп і видів ризику одного роду. За таким договором перестрахувальник зобов'язаний передати, а перестраховик зобов'язаний прийняти деяке узгоджене безліч ризиків. При цьому вирівнюється ризик портфелів перестраховика і перестрахувальника, знижуються витрати на обслуговування договорів перестрахування.
Можливо, змішане факультативно-облігаторне перестрахування, при якому перестраховик має можливість відбору ризиків, пропонованих в перестрахування, а перестраховик зобов'язаний прийняти кожен з цих ризиків.
Диверсифікація. Законодавством багатьох країн світу можливості диверсифікації, тобто поширення активності страхових спільнот за рамки основного бізнесу, обмежені. Закон України "Про страхування" передбачає, що предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням і розміщенням страхових резервів та управлінням ними.
У той же час принцип диверсифікації має істотне значення серед певної вище діяльності. Мова йде про територіальне та галузевому розосередженні взятих на страхування ризиків. Чим вони відчутніше, тим імовірність одночасного настання страхових подій, які можуть мати критичні наслідки для страховика, менша.
Надзвичайно важливо дотримуватися принципу диверсифікації, розміщуючи страхові резерви. Тепер страховики мають право розміщувати свої кошти на депозитних рахунках у банках, у цінних паперах і нерухомості. Проте можливості маневрування розміщенням коштів з метою підвищення ступеня їх ліквідності й отримання інвестиційних доходів ще обмежені.
Дати визначення поняттю "страхова премія"
Страхова премія - плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування або законом. Страхова премія визначається як добуток страхової суми на страховий тариф.
Страхова премія вноситься страхувальником одноразово авансом або частинами протягом всього терміну страхування. Розмір страхової премії відбивається в страховому полісі.
За економічним змістом страхова премія є сума ціни страхового ризику і витрат страховика, пов'язаних з покриттям витрат на проведення страхування.
Страхові поля, страховий портфель, рівень охоплення страхового поля. Сенс і значення цих показників
Страхове поле (Insurance Coverage) - максимальна кількість об'єктів (наприклад, автомобілів, квартир або дачних будівель), яке може бути охоплено страхуванням у певному регіоні чи сфері діяльності. Правильне визначення страхового поля має велике значення для обгрунтованого встановлення планів розвитку окремих видів страхування, перспектив розвитку страхування в цілому.
Охоплення страхового поля - це показник рівня розвитку страхування, який вираховується як відношення страхового портфеля до страхового полю, виражене у відсотках. За відсотком охоплення страхового поля встановлюється рівень розвитку даного виду страхування.
Страховий портфель - сукупна відповідальність страховика або перестраховика за всіма діючими полісами. Фактичне число застрахованих об'єктів або число договорів страхування, документально підтверджених у справах страховика. Виділяють страховий портфель в цілому по страховій компанії і страховий портфель по галузі або виду страхування.
Іншими словами, страхове поле - це найбільше число об'єктів, які можуть бути охоплені страхуванням; страховий портфель - це число застрахованих об'єктів (або договорів страхування), а охоплення страхового поля - показник рівня розвитку страхування.
Страхування відповідальності за забруднення навколишнього середовища
Підприємства багатьох галузей є потенційно небезпечними об'єктами, як для людини, так і для навколишнього середовища, створюють високий ступінь ризику виникнення надзвичайних ситуацій і аварій, які можуть спричинити за собою тяжкі соціальні і економічні наслідки. Аварії на промислових об'єктах часто призводять до забруднення навколишнього середовища, значним людським і матеріальних втрат, паралізують роботу інших виробництв.
Згідно з нормами чинного законодавства України підприємства, установи, організації зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та майну громадян, а також майну підприємств, установ, організацій внаслідок забруднення навколишнього середовища. Крім того, забруднення навколишнього середовища передбачає значні витрати на відновлення природних ресурсів.
Екологічне страхування - це механізм захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій, спрямований на здійснення заходів з попередження, подолання або зменшення негативного впливу ризиків забруднення навколишнього природного середовища та відшкодування пов'язаних з таким забрудненням витрат.
Екологічне страхування, яке передбачає відповідальність страховика за ризики, пов'язані із забрудненням навколишнього середовища:
· Страхування відповідальності судновласників за витік нафтопродуктів з танкерів і забруднення ними вод і узбережжя;
· Страхування відповідальності за ядерну шкоду, заподіяну третім особам в процесі мирного використання ядерної енергії;
· Страхування відповідальності за забруднення грунтових вод, землі і повітря;
· Страхування відповідальності за шкоду від гірничодобувної діяльності і т.д.
Важливість і необхідність екологічного страхування продиктована наступними чинниками:
· Діяльність підприємств є діяльністю підвищеної небезпеки, це стосується як стаціонарних об'єктів, так і тих суб'єктів підприємницької діяльності, які займаються перевезенням небезпечних речовин, що визначає широкий перелік підстав для виникнення зобов'язань перед третіми особами відшкодувати заподіяну шкоду;
· Наслідки забруднення навколишнього середовища можуть носити катастрофічний характер, пов'язаний з непередбаченими і значними збитками;
· Для визначення наслідків подій, які спричинили забруднення навколишнього середовища і завдали шкоди третім особам, характерна тривалість прояви, що залежить від галузі діяльності підприємства, властивостей використовуваних матеріалів і речовин.
Мета екологічного страхування: освіта страхових фондів для попередження екологічних аварій та катастроф, відшкодування збитків, завданих юридичним і фізичним особам внаслідок забруднення навколишнього середовища; забезпечення умов проживання населення та функціонування підприємців усіх форм власності в зонах надзвичайних екологічних ситуацій.
Суб'єктами екологічного страхування можуть бути фізичні та юридичні особи, а в якості об'єкта екологічного страхування можна розглядати будь-який екологічний ризик забруднення навколишнього середовища і потенційного екологічного збитку, що завдається забрудненням виробничими, побутовими та іншими відходами, транспортними засобами та ін
Об'єктом страхування є цивільно-правова відповідальність Застрахованої особи, пов'язана з його зобов'язаннями по відшкодуванню шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та / або майну фізичних осіб та / або майну юридичних осіб, а також шкоди, завданої навколишньому середовищу в результаті здійснення ним господарської діяльності, в межах території та термінів, обумовлених у договорі страхування.
Страхуванням покривається тільки прямий майновий збиток, що є предметом позовних вимог про відшкодування шкоди, які вважаються пред'явленими з моменту отримання письмового повідомлення про них страхувальником від:
· Судових органів;
· Органів виконавчої влади, відповідальних чинності законодавства за стан навколишнього середовища;
· Юридичних осіб, майну яких заподіяно шкоду;
· Фізичних осіб, життю, здоров'ю та майну яких завдано шкоди.
У сфері екологічного страхування найбільш поширеними є три види ризиків: технічні, ризики цивільної відповідальності та катастрофічні ризики.
Технічні ризики виявляються в формі аварій через раптового виходу з ладу машин і обладнання або збою в технології виробництва. Причинами виникнення технічних ризиків можуть бути помилки управління, монтажу, порушення технології, недбалість у роботі та інші, які призводять до передчасних відмов, виходу з ладу машин і обладнання. Таким чином, технічні ризики можуть завдати шкоди майну, життю і здоров'ю людей і фінансовим інтересам підприємства внаслідок перерви у виробництві і наднормативних витрат.
Ризики цивільної відповідальності пов'язані із законними претензіями фізичних та юридичних осіб у зв'язку з заподіянням їм шкоди, викликаним, наприклад, джерелом підвищеної небезпеки. До джерел підвищеної небезпеки відносяться автомобільний, залізничний, повітряний і морський транспорт, ряд хімічних виробництв та інші.
Катастрофічні ризики - це ризики, пов'язані з проявом стихійних сил природи, а також з перетворюючої діяльністю людини в процесі виробництва і споживання матеріальних благ.
Неодмінною умовою екологічного страхування має бути взаємна зацікавленість страховика і страхувальника в превентізаціі аварій, в запобіганні збитку навколишньому середовищу. У того й іншого виникають свої страхові інтереси: у страхувальника - компенсація прямих і непрямих збитків, у страховика - отримання прибутку.
Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" прямо вказує, що екологічне страхування носить як добровільний, так і обов'язковий характер. У ст.49 цього Закону зазначено, що "в Україні здійснюється добровільне і обов'язкове державне та інші види страхування громадян та їх майна, майна і доходів підприємств, установ і організацій на випадок шкоди, заподіяної внаслідок забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів" .
Даний вид страхування відрізняється від інших тим, що крім отримання прибутку, він служить запобіганню, ліквідації та компенсації шкоди, завданої потерпілим.
Список використаної літератури:
1. Закон України "Про страхування" від 07.03.1996 р. № 85/96-ВР
2. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25.06.1991 № 1264-XII
3. Шахов В.В. Страхування: Підручник для вузів. - М.: Страховий поліс, ЮНИТИ, 1997. - 311с.
4. Гвозденко О.А. Основи страхування. Підручник. - М.: "Фінанси і статистика", 1998 .- 304с.
5. Інтернет-ресурси:
www.forinsurer.com
www.allbest.ru
www.wikipedia.ru
www.glossary.ru
НАЦІОНАЛЬНИЙ ГІРНИЧИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КАФЕДРА ЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ І ФІНАНСІВ
Контрольна робота
з дисципліни "Страхування"Варіант 13
Виконав: ст.гр. Б-МЗ-05
Моруга Валерій Олександрович
Підпис _________ дата ________Перевірив :_____ Швердінскій К.І.
Дніпропетровськ200 8
План роботи:
Принципи страхування.
Дати визначення поняттю "страхова премія".
Страхові поля, страховий портфель, рівень охоплення страхового поля. Сенс і значення цих показників.
Страхування відповідальності за забруднення навколишнього середовища.
Список використаної літератури.
Принципи страхування
Страхування грунтується на певних специфічних принципах. До них, перш за все, відносяться:
F конкурентність;
F страховий ризик;
F страховий інтерес;
F максимальна сумлінність;
F відшкодування в межах реально завданих збитків;
F франшиза;
F суброгація;
F контрибуція;
F сострахование та перестрахування;
F диверсифікація.
Розглянемо коротко зміст цих принципів.
Конкурентність - усім страхувальникам і страховикам держава гарантує вільний вибір видів страхування та рівні можливості в здійсненні діяльності, одночасно з цим створюються сприятливі умови для розвитку страхування, щоб забезпечити реалізацію права на ефективний страховий захист юридичних і фізичних осіб. Держава проводить активну антимонопольну політику, яка є важливим чинником у формуванні цивілізованого страхового ринку. Цей принцип поки що повною мірою стосується лише добровільних видів страхування.
Страховий ризик - це ймовірне дія або сукупність дій, у разі яких здійснюється страхування. У міжнародній практиці ризиком вважається також конкретний об'єкт страхування або вид відповідальності. Нерідко страховий ризик тлумачать як розподіл між страхувальником і страховиком несприятливих економічних наслідків у разі настання страхового випадку. Через таких розбіжностей у тлумаченні терміну "ризик" нерідко виникають непорозуміння між страховиками і страхувальниками. Тому під час складання страхових угод та оформлення іншої страхової документації необхідно особливу увагу приділяти змісту, який вкладається у слово "ризик".
Загальновизнаним є положення, згідно з яким не може бути предмету для страхової угоди, якщо його сторони не несуть жодного ризику матеріальних чи фінансових втрат за несприятливого перебігу подій.
Страховий інтерес випливає з права власності або володіння тим чи іншим об'єктом. Кожен індивідуальний або асоційований власник будинку, автомашини, а тим більш складного промислово-технічного комплексу, зацікавлений у тому, щоб вкладені в цей об'єкт кошти не були втрачені через стихійне лиха, нещасного випадку, пограбування і т.д.
Ще більший страховий інтерес мають фізичні (а нерідко і юридичні) особи щодо організації захисту матеріальних інтересів на випадок втрати свого (або своїх працівників) життя чи здоров'я. Це гарантує отримання певних доходів у разі втрати годувальника, тривалої або постійної втрати працездатності застрахованого, а також на випадок настання інших, спеціально обумовлених подій.
У свою чергу, організації, що беруть на себе ризики, як і будь-яка інша комерційна структура, мають інтерес отримати прибуток. Йдеться про спільний вазі прибутку, тобто з урахуванням і наслідків інвестиційної діяльності.
Максимальна сумлінність. Надійне страхування можливе лише за умови високої довіри між сторонами. Ні страхувальник, ні страховик не мають права приховувати один від одного ту чи іншу інформацію, що стосується об'єкта страхування. На практиці особливо важливо, щоб цього принципу дотримувався страхувальник. Адже саме він володіє інформацією про особливості, в тому числі дефектах, майна, про стан здоров'я або інші особливості об'єкта страхування.
Здебільшого страховик наполегливо вимагає таких істотних відомостей: вік особи, яку є намір застрахувати, її професія, перенесені чи наявні в наявності хвороби. У практиці багатьох страховиків як суттєвий чинник розглядається те, курить чи ні особа, яка має намір застрахуватися.
Ще більше фактором необхідно врахувати, якщо мова йде про страхування автомобіля. Багато страхових організацій, крім марки машини, року її випуску та вартості, цікавляться досвідом водія, безаварійну роботу, метою використання транспортного засобу, організацією охорони об'єкта страхування, і т.п. Страховики збирають необхідні їм істотні відомості, пропонуючи страхувальникам заповнити спеціальні формуляри - заяви на страхування, де наведено багато запитань, які стосуються предмета страхування та його власника. Часто практикується й усне опитування бажаючих придбати страховий поліс. Страховик залишає за собою право відмовити в укладенні страхової угоди, якщо страхувальник не надасть усіх істотних відомостей.
Страхові відшкодування не повинні приносити страхувальникові прибутку. Щоб уникнути спроб скористатися страхуванням зі спекулятивною метою, страховики дотримуються принципу, згідно з яким матеріальне і фінансовий стан страхувальника після відшкодування завданих збитків має бути таким же, як і до страхового випадку. Відхилення, як правило, бувають у бік заниження рівня відшкодування. Особливо далекими від названого ідеалу були результати страхування в роки гіперінфляції. Однак і в даний час є багато підприємств, які, економлячи на платежах, занижують страхову суму. До того ж вона частково знецінюється через інфляцію. За деякими видами обов'язкового страхування визначається ліміт виплат. Українським страховикам ще належить подолати досить помітну дистанцію для забезпечення повного відшкодування втрачених матеріальних цінностей чи доходів постраждалого страхувальника (застрахованого).
Велике значення надається скороченню термінів розгляду претензій страхувальників, у чому останні дуже зацікавлені й часто саме за цим термінам і вибирають страхову організацію.
Страхові відшкодування можуть здійснюватися в одній з чотирьох форм:
· Перерахування відповідних коштів на рахунок страхувальника або вигодонабувача;
· Оплата витрат на ремонт пошкодженого страхового об'єкта;
· Відновлення об'єкта;
· Заміна знищеного, пошкодженого або вкраденого предмета на новий відповідний.
В Україні переважає найпростіша форма відшкодування - кошти перераховують на рахунок страхувальник або видають йому чек на отримання готівкою.
Цей принцип повною мірою поширюється тільки на ризиковані види страхування. Накопичувальне страхування за своєю ідеєю передбачає можливість отримання застрахованій (вигодонабувачу), крім сплачених внесків, частини інвестиційного прибутку.
Франшиза - це визначена договором страхування частина збитків, яка при настанні страхового випадку не підлягає відшкодуванню страховиком. Вона може бути визначена у вигляді грошової суми або у відсотках до всієї страхової суми. Завдяки використанню франшизи досягається об'єднання самострахування зі страхуванням. Підприємства, щоб забезпечити самострахування дрібних (а іноді й середніх) ризиків, створюють власні фонди ризику (резервні фонди). Враховуючи наявність такого фонду, страхувальники можуть звертатися до страховиків із проханням узяти ризик на страхування частково. У застосуванні франшизи зацікавлені й страховики. Оскільки при цьому частина ризику утримується на відповідальності страхувальника, він стає більш зацікавленим у застосуванні превентивних способів, щоб зберегти здоров'я, майно або знизити ризик відповідальності перед третіми особами.
Розрізняють умовну і безумовну франшизу. Умовна франшиза частіше використовується в особистому страхуванні. Наприклад, правила страхування можуть фіксувати кількість днів хвороби до початку надання страхової допомоги. Але якщо страхувальник (застрахований) хворів довше, то допомога виплачується за всі дні непрацездатності.
Безумовна франшиза означає, що відповідальність страховика визначається розміром збитку при віднімання франшизи. Такі поліси поширені при страхуванні автотранспорту та деяких інших об'єктів. Це дає можливість страховикам уникнути розрахунків з дрібних ризиків і тим самим значно зменшити витрати на ведення справи.
Суброгація. Не слід думати, що відшкодування страховиком страхувальникові завданих збитків завжди означає уникнення відповідальності справжніх їх винуватців. Адже це перешкоджало б у першу чергу боротьбі зі злочинністю, тягло б за собою значне подорожчання страхових послуг.
Суброгація - це передані страхувальником страховикові права на стягнення заподіяної шкоди з третіх (винних) осіб у межах виплаченої суми.
У тих випадках, коли страхувальник отримає кошти на відшкодування збитків з іншого джерела, він має повідомити про це страховика, який візьме їх до уваги, коли буде розраховувати страхове відшкодування і оформляти регрес.
Контрибуція. Обставини іноді складаються так, що один і той самий предмет стає об'єктом страхування більше одного разу. Наприклад, одяг може бути об'єктом страхування у складі полісу на домашнє майно, багаж - у складі автомобільного полісу чи полісу зі страхування туристичних подорожей і т.д. Таке дублювання стає ще виразнішою, коли мова йде про страхування комерційних ризиків, причому поліси, які в тій чи іншій мірі дублюють відповідальність за збереження одних і тих же матеріальних цінностей, видаються в більшості випадків різними страховими компаніями.
Контрибуція - це право страховика звернутися до інших страховиків, які за продані поліси несуть відповідальність перед одним і тим же конкретним страхувальником, з пропозицією розділити витрати на відшкодування збитків.
Цей принцип дуже важливий ще й ось чому: його застосування стримує нечесних страхувальників від бажання застрахувати одне й те саме майно або життя і здоров'я кілька разів з метою наживи. Однак застосовувати метод контрибуції варто дуже обережно. Слід переконатися, що існує не менше двох полісів на відшкодування збитків і стосуються вони однакових ризиків і одних і тих же предметів страхування.
Співстрахування та перестрахування. Страховик може брати на своє утримання обмежені за розміром ризики. Ці межі визначаються наявністю в компанії страхових фондів. Відповідно до Закону України "Про страхування" страховик може скласти страховий договір на суму, що не перевищує 10% сплаченого страхового фонду і сформованих страхових резервів. Такі обмеження диктуються інтересами дотримання достатньої платоспроможності страховика. Нескладно уявити страхову компанію з мінімальним статутним фондом, еквівалентним 100 тис. доларів. Такий страховик міг би надавати послуги лише за дрібними об'єктами. Наприклад, вартість нового автомобіля багатьох марок або трьох - або чотирикімнатні квартири значно перевищують ліміт можливостей компанію. Це дуже незручно. Такий страховик мав би відносно більші витрати на ведення справи і менші перспективи на отримання прибутку, а значить, був би неконкурентоспроможним. Протиріччя між розміром запропонованого страхувальником ризику і фінансовими можливостями страховика взяти його на страхування вирішується з допомогою співстрахування або перестрахування.
Співстрахування - це страхування об'єкта за одним спільним договором кількома страховиками. При цьому договорі має містити в собі умови, що визначають права і обов'язки кожного страховика. Одному із співстраховиків за його згодою може бути доручено представлення всіх інших у взаємовідносинах із страхувальником, але залишено відповідальність перед останнім лише в розмірі відповідної частини. Співстрахування має свої переваги і недоліки. Позитивним є те, що компанії мають можливість об'єднати свої зусилля зі страхування великих ризиків, не поступаючись ні перед ким страховою премією. Недоліки співстрахування полягають в ускладненні процедури оформлення страховки і виплати відшкодування.
Перестрахування - система економічних відносин, в процесі яких страховик, приймаючи на страхування ризики, свою відповідальність за цим ризикам страхує в інших страховиків, званих перестраховиками. Мета перестрахування - вторинне розподіл і "вирівнювання" ризику в рамках страхового портфеля страховика. Тим самим підвищується фінансова стійкість страховика.
З точки зору теорії фінансової стійкості страховика перестрахування обмежує обсяг зовнішнього збурення - вимоги страхового відшкодування до конкретного страховика по великому ризику у зв'язку з подією страховим випадком.
Перестрахування як система економічних відносин характеризується наступним:
· Відповідальність перед страхувальником за договором страхування несе один страховик;
· Цей страховик за певну плату передає або частку в ризику, або ризик того, що збитки перевищать ліміт відповідальності (власне утримання) страховика, іншої страхової організації - перестраховику:
· Перестрахувальник виплачує частину страхового відшкодування відповідно до умов договору перестрахування;
· Перестрахувальник не вступає в безпосередні взаємини зі страховиком.
За способом перерозподілу ризиків виділяють факультативне і облігаторне перестрахування.
Факультативне перестрахування передбачає укладання індивідуального договору перестрахування по кожному великому ризику. При цьому індивідуально визначають умови: розмір відповідальності, строки і розміри премій, умови виплат і ін За таким перестрахування передають найбільш великі ризики. Це робить його непривабливим для перестрахувальника, який приймає підвищений ризик. Крім того, у перестрахувальника високі витрати на обслуговування договорів.
Облігаторне перестрахування передбачає передачу перестраховикові перестрахувальником на узгоджених умовах груп і видів ризику одного роду. За таким договором перестрахувальник зобов'язаний передати, а перестраховик зобов'язаний прийняти деяке узгоджене безліч ризиків. При цьому вирівнюється ризик портфелів перестраховика і перестрахувальника, знижуються витрати на обслуговування договорів перестрахування.
Можливо, змішане факультативно-облігаторне перестрахування, при якому перестраховик має можливість відбору ризиків, пропонованих в перестрахування, а перестраховик зобов'язаний прийняти кожен з цих ризиків.
Диверсифікація. Законодавством багатьох країн світу можливості диверсифікації, тобто поширення активності страхових спільнот за рамки основного бізнесу, обмежені. Закон України "Про страхування" передбачає, що предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням і розміщенням страхових резервів та управлінням ними.
У той же час принцип диверсифікації має істотне значення серед певної вище діяльності. Мова йде про територіальне та галузевому розосередженні взятих на страхування ризиків. Чим вони відчутніше, тим імовірність одночасного настання страхових подій, які можуть мати критичні наслідки для страховика, менша.
Надзвичайно важливо дотримуватися принципу диверсифікації, розміщуючи страхові резерви. Тепер страховики мають право розміщувати свої кошти на депозитних рахунках у банках, у цінних паперах і нерухомості. Проте можливості маневрування розміщенням коштів з метою підвищення ступеня їх ліквідності й отримання інвестиційних доходів ще обмежені.
Дати визначення поняттю "страхова премія"
Страхова премія - плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування або законом. Страхова премія визначається як добуток страхової суми на страховий тариф.
Страхова премія вноситься страхувальником одноразово авансом або частинами протягом всього терміну страхування. Розмір страхової премії відбивається в страховому полісі.
За економічним змістом страхова премія є сума ціни страхового ризику і витрат страховика, пов'язаних з покриттям витрат на проведення страхування.
Страхові поля, страховий портфель, рівень охоплення страхового поля. Сенс і значення цих показників
Страхове поле (Insurance Coverage) - максимальна кількість об'єктів (наприклад, автомобілів, квартир або дачних будівель), яке може бути охоплено страхуванням у певному регіоні чи сфері діяльності. Правильне визначення страхового поля має велике значення для обгрунтованого встановлення планів розвитку окремих видів страхування, перспектив розвитку страхування в цілому.
Охоплення страхового поля - це показник рівня розвитку страхування, який вираховується як відношення страхового портфеля до страхового полю, виражене у відсотках. За відсотком охоплення страхового поля встановлюється рівень розвитку даного виду страхування.
Страховий портфель - сукупна відповідальність страховика або перестраховика за всіма діючими полісами. Фактичне число застрахованих об'єктів або число договорів страхування, документально підтверджених у справах страховика. Виділяють страховий портфель в цілому по страховій компанії і страховий портфель по галузі або виду страхування.
Іншими словами, страхове поле - це найбільше число об'єктів, які можуть бути охоплені страхуванням; страховий портфель - це число застрахованих об'єктів (або договорів страхування), а охоплення страхового поля - показник рівня розвитку страхування.
Страхування відповідальності за забруднення навколишнього середовища
Підприємства багатьох галузей є потенційно небезпечними об'єктами, як для людини, так і для навколишнього середовища, створюють високий ступінь ризику виникнення надзвичайних ситуацій і аварій, які можуть спричинити за собою тяжкі соціальні і економічні наслідки. Аварії на промислових об'єктах часто призводять до забруднення навколишнього середовища, значним людським і матеріальних втрат, паралізують роботу інших виробництв.
Згідно з нормами чинного законодавства України підприємства, установи, організації зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та майну громадян, а також майну підприємств, установ, організацій внаслідок забруднення навколишнього середовища. Крім того, забруднення навколишнього середовища передбачає значні витрати на відновлення природних ресурсів.
Екологічне страхування - це механізм захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій, спрямований на здійснення заходів з попередження, подолання або зменшення негативного впливу ризиків забруднення навколишнього природного середовища та відшкодування пов'язаних з таким забрудненням витрат.
Екологічне страхування, яке передбачає відповідальність страховика за ризики, пов'язані із забрудненням навколишнього середовища:
· Страхування відповідальності судновласників за витік нафтопродуктів з танкерів і забруднення ними вод і узбережжя;
· Страхування відповідальності за ядерну шкоду, заподіяну третім особам в процесі мирного використання ядерної енергії;
· Страхування відповідальності за забруднення грунтових вод, землі і повітря;
· Страхування відповідальності за шкоду від гірничодобувної діяльності і т.д.
Важливість і необхідність екологічного страхування продиктована наступними чинниками:
· Діяльність підприємств є діяльністю підвищеної небезпеки, це стосується як стаціонарних об'єктів, так і тих суб'єктів підприємницької діяльності, які займаються перевезенням небезпечних речовин, що визначає широкий перелік підстав для виникнення зобов'язань перед третіми особами відшкодувати заподіяну шкоду;
· Наслідки забруднення навколишнього середовища можуть носити катастрофічний характер, пов'язаний з непередбаченими і значними збитками;
· Для визначення наслідків подій, які спричинили забруднення навколишнього середовища і завдали шкоди третім особам, характерна тривалість прояви, що залежить від галузі діяльності підприємства, властивостей використовуваних матеріалів і речовин.
Мета екологічного страхування: освіта страхових фондів для попередження екологічних аварій та катастроф, відшкодування збитків, завданих юридичним і фізичним особам внаслідок забруднення навколишнього середовища; забезпечення умов проживання населення та функціонування підприємців усіх форм власності в зонах надзвичайних екологічних ситуацій.
Суб'єктами екологічного страхування можуть бути фізичні та юридичні особи, а в якості об'єкта екологічного страхування можна розглядати будь-який екологічний ризик забруднення навколишнього середовища і потенційного екологічного збитку, що завдається забрудненням виробничими, побутовими та іншими відходами, транспортними засобами та ін
Об'єктом страхування є цивільно-правова відповідальність Застрахованої особи, пов'язана з його зобов'язаннями по відшкодуванню шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та / або майну фізичних осіб та / або майну юридичних осіб, а також шкоди, завданої навколишньому середовищу в результаті здійснення ним господарської діяльності, в межах території та термінів, обумовлених у договорі страхування.
Страхуванням покривається тільки прямий майновий збиток, що є предметом позовних вимог про відшкодування шкоди, які вважаються пред'явленими з моменту отримання письмового повідомлення про них страхувальником від:
· Судових органів;
· Органів виконавчої влади, відповідальних чинності законодавства за стан навколишнього середовища;
· Юридичних осіб, майну яких заподіяно шкоду;
· Фізичних осіб, життю, здоров'ю та майну яких завдано шкоди.
У сфері екологічного страхування найбільш поширеними є три види ризиків: технічні, ризики цивільної відповідальності та катастрофічні ризики.
Технічні ризики виявляються в формі аварій через раптового виходу з ладу машин і обладнання або збою в технології виробництва. Причинами виникнення технічних ризиків можуть бути помилки управління, монтажу, порушення технології, недбалість у роботі та інші, які призводять до передчасних відмов, виходу з ладу машин і обладнання. Таким чином, технічні ризики можуть завдати шкоди майну, життю і здоров'ю людей і фінансовим інтересам підприємства внаслідок перерви у виробництві і наднормативних витрат.
Ризики цивільної відповідальності пов'язані із законними претензіями фізичних та юридичних осіб у зв'язку з заподіянням їм шкоди, викликаним, наприклад, джерелом підвищеної небезпеки. До джерел підвищеної небезпеки відносяться автомобільний, залізничний, повітряний і морський транспорт, ряд хімічних виробництв та інші.
Катастрофічні ризики - це ризики, пов'язані з проявом стихійних сил природи, а також з перетворюючої діяльністю людини в процесі виробництва і споживання матеріальних благ.
Неодмінною умовою екологічного страхування має бути взаємна зацікавленість страховика і страхувальника в превентізаціі аварій, в запобіганні збитку навколишньому середовищу. У того й іншого виникають свої страхові інтереси: у страхувальника - компенсація прямих і непрямих збитків, у страховика - отримання прибутку.
Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" прямо вказує, що екологічне страхування носить як добровільний, так і обов'язковий характер. У ст.49 цього Закону зазначено, що "в Україні здійснюється добровільне і обов'язкове державне та інші види страхування громадян та їх майна, майна і доходів підприємств, установ і організацій на випадок шкоди, заподіяної внаслідок забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів" .
Даний вид страхування відрізняється від інших тим, що крім отримання прибутку, він служить запобіганню, ліквідації та компенсації шкоди, завданої потерпілим.
Список використаної літератури:
1. Закон України "Про страхування" від 07.03.1996 р. № 85/96-ВР
2. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25.06.1991 № 1264-XII
3. Шахов В.В. Страхування: Підручник для вузів. - М.: Страховий поліс, ЮНИТИ, 1997. - 311с.
4. Гвозденко О.А. Основи страхування. Підручник. - М.: "Фінанси і статистика", 1998 .- 304с.
5. Інтернет-ресурси:
www.forinsurer.com
www.allbest.ru
www.wikipedia.ru
www.glossary.ru