Тема: - Езопова мова як художній прийом
Сатира - спосіб прояву комічного в мистецтві, що складається в нищівному осмеянііотріцательних явищ, дійсності, викриттів вад общественногозначенія. "Сатира бореться з" главнимсущественним злом ", вона є" грозноеобліченіе того, від чого походить іразвіваются загальні народні недоліки ібедствія ", - писав Добролюбов. Соціальнойосновой сатири є боротьба нового зістарені.
Художественниймір М.Є. Салтикова-Щедріна населеннеобичнимі героями. Перед нами проходітцелая низка градоначальників, помпадурів і помпадурші, пустопляси.
Читач щедрінських сатирико-публіцістіческіхціклов і казок до кінця не дізнається іменподавляющего більшості героїв.
Майже нічого не відомо про їх індівідуальнихвкусах, звичках. В основних чертахсовпадают і їх біографії. Лише в некоторихслучаях, але дуже скупо, дано натяк напортретную характеристику. Зате і етівнутренне однотипні герої, коториечересчур схожі один на одного, керуються одними й тими жепобужденіямі, надзвичайно отчетлівообнаружівается їх суспільно-політіческоеліцо, їх соціально-моральні образи даютяркое уявлення про те, що Салтиков-Щедрінназвал "загальним тоном життя".
Собірательниеобрази володіють дивовижними властивостями: вони включають в себе цілі соціальні пласти, прошарки і прошарки суспільного організму, Іпісатель тут не тільки живописець, он-дослідник, мислячий обшірниміпонятіямі, ловитиме щось загальне, типове. Салтиков-Щедрін не толькосоздает рабську звичку обивателів кповіновенію. У письменника це состояніенарода асоціюється з неіснуючим, фантастичним містом і егомногочісленнимі мешканцями. Автор "Історііодного міста" як би бачить, чує, відчуває своїх героїв-глупцов.Жітелі міста те радіють, ходять до шинку іпотрясают повітря благодарственнымивосклицаниями, адресованими очередномуградоначальніку, то обростають шерстю, перестають відчувати сором і смокчуть лапи, то вфінале роману, в епоху Угрюм -Бурчеєва, "виснажені, облаяні, знищені", начінаютраздражаться і нарікати.
Салтиков-Щедрінчасто розповідає про те, що і як могли биговоріть і робити люди, якщо розв'язати імязикі і руки. У цьому полягає ще однаочень важлива особливість його сатіріческогодара. Письменник досліджує разлічниечеловеческіе, як він говорив, "готовності", до пори до часу свідомо чи невольномаскіруемие. І виявляється, що головивсевластних бюрократів начинені мяснимфаршем або нехитрим музикальнимустройством / І з'ясовується, що многіевластолюбци страшні в своейбезнаказанності, і покірно іначальстволюбіво слухають їм обивателіобречени на страшне і безглузде существованіе.На Русі початок 70-х років XIX сторіччя наскрізь пройнятий духомпредпрінімательства, доходившего дооткровенного великомасштабного розбою. невгамовні претензії вчорашніх кріпосників, з-під ніг яких вислизала грунт, хіщниепомещічьі жадання не могли оставітьпісателя байдужим. Люди-хижаки сжівостью сарани обступаютгосударственний пиріг. І ось рядок застрокой з'являються перші сторінки "Дневнікапровінціала в Петербурзі". Ось какхарактерізует автор своїх героїв: "Всепрітворілісь, що у них є щось у кишені, і ні один навіть не намагався прикинутися, чтоу нього є щось в голові".
Салтиков-Щедріночень дорожив принципом сатіріческогоісследованія та виявлення в людині внешнесокритого, захованого в глибині іобнаружіваемого лише при подходящіхобстоятельствах.
Первиесказкі Салтикова-Щедріна були опублікування "Вітчизняних записках" ще в 1869 году.Все решта творів, включенниепісателем в знаменитий казковий цикл, створювалися в 80-і роки. Подіями 1 березня 1881года вичерпала себе друга в історії Россііреволюціонная ситуація.
Жізньбеспощадно відкинула розрахунки на возрожденіестрани мислячими інтелігентами-"реалістами". Ставало ясно, що боротися за землю народам без його участі неможливо. Салтиков-Щедрінтем проте, ніколи не переставалнадеяться, що "хоч що-небудь, хоч штріходін, хоч слабкий звук - дійде за адресою". Вже в 1881 році можна було з уверенностьюсказать, що народ починає інтересоватьсяжізнью, хоче багато знати про свої права іобов'язків, І саме в останній третині XIX сторіччя, в пору передчуття масового читача, і умногіх письменників Росії обнаружіваетсятяга до розширення читацької аудиторії, кблізкім і доступним більшості жанрамсказкі, легенди, пісні. Саме в сказкахвоплощени подання Салтикова-Щедрінао народному читача.
СказкіСалтикова-Щедріна наштовхують на трудниевопроси, вирішення яких не можна, керуючись прописними істинами.
Салтиков-Щедрінвиносіт в заголовок говорящійнедвусмисленно-оцінний епітет: "Премудрийпескарь". У В.І. Даля: премудрість-з'єднання істини і блага, вища правда, злиття любові та істини, вищого состояніяумственного і морального совершенства.Поначалу зберігається віра у несомненностьетого визначення: і батьки в пескарябилі розумні, і його радою батьківським необіделі; і в самого героя казки, виявляється, "розуму палата була". Але крок зашагом простежуючи хід умозаключенійпескаря, автор порушує в чітателелукавую насмішку, іронічну реакцію, почуття огиди, у фіналі дажесостраданія до життєвої філософії тихого, безмовного, помірно-акуратного существа.Жізненная позиція пічкура - піклуватися осебе, про власну збереження іблагополучіі. Але подводящему підсумок долгойжізні піскареві відкривається тужлива істина: "Неправильно вважають ті, котрі думають, чтоль ті піскарі можуть вважатися достойнимігражданамі, які, збожеволівши від страху, сидять внорах і тремтять. Нікому від них ні тепло, ніхолодно, нікому ні честі, ні безчестя, ніслави, ні неслави ... живуть, даром местозанімают так корм їдять ".
"Орлихіщни і м'ясоїдні - живуть завжди вотчужденіі, в неприступних місцях, хлібосольством не займаються, норазбойнічают". Так починається казка про "Орлі-мецената". Це запровадження відразу розкриває передчітателем характерні обстоятельстважізні царственого орла і дає порити, чторечь йде зовсім не про птахів. Орел "наряділв кайдани" і "заточив в дупло навіки" грамотея-дятла, знищив солов'я за еговольние пісні, розорив ворон-мужіков.Кончілось тим, що ворони збунтувалися. І-оставіліорла вмирати голодною смертю. "Се дапослужіт орлам уроком",-багатозначно укладає сатирик.
Достойниособого уваги рядка "Карася-ідеаліста", які малюють загибель наївного мрійника, який поставив метою за допомогою одногомагіческого слова люту щуку в карасяпревратіть. "Карась раптом відчув, що серце в нього загорілося. І він у всю мочьгаркнул: "Чи знаєш ти, що такоедобродетель?" Щука роззявила рот отудівленія. Машинально потягнула вона воду і, зовсім не бажаючи проковтнути карася, проковтнула його ".
Іроніческімуказаніем на машинально дії щукіавтор підказує читачеві думку відрахункової всяких закликів до совестіхіщніков. Хижаки не милують своїх жертв і невнемлют їх закликам до великодушності. Вовк небув зворушений самовідданістю зайця, щука-Карасіним закликом до добродетелі.Гібнут всі, хто намагався, уникаючи боротьби, сховатися від невблаганного ворога іліуміротворіть його, - гинуть і премудрийпескарь, і самовіддану заєць, і егоздравомислящій побратим, і в'ялена вобла, Ікар-ідеаліст.
У целомкніга салтиковський казок - це жіваякартіна суспільства, що роздирається внутренніміпротіворечіямі.
У "Казках" Салтиков-Щедрін втілив свої многолетніенаблюденія над життям закабаленногорусского селянства, свої горькіераздумья над долями пригноблених мас, своіглубокіе симпатії до трудової людини ісвоі світлі надії на силу народную.Сатіра завжди сучасна. Вона не толькоідет по гарячих слідах подій. Онапитается заглянути у завтрашній день.