Пушкін а. с. - Бєлінський про роман пушкіна Євгеній Онєгін

Критичні статті (8-а і 9-а) В. Г. Бєлінського, присвячені романом О. С. Пушкіна "Євгеній Онєгін", були послідовно опубліковані в 1844-1845 роках у журналі "Вітчизняні записки". Свого часу роман "Євгеній Онєгін" викликав численні відгуки сучасників. Всі ці відгуки, надзвичайно суперечливі, відбивали нестійкість естетичного свідомості епохи. Однак при всіх розбіжностях їх об'єднувало одне - нерозуміння геніального новаторства, оригінальності і справжнього сенсу пушкінського твору. Бєлінський поставив собі за мету: "Розкрити по можливості відношення поеми до суспільства, яке вона зображує", - і вельми досяг успіху в цьому.
Говорячи про роман О. С. Пушкіна "Євгеній Онєгін" в цілому, Бєлінський відзначає його історизм в відтворювальної картині російського суспільства. Критик вважає "Євгенія Онєгіна" поемою історичної, хоча серед її героїв немає жодного історичного обличчя. Глибоке знання повсякденній філософії, яким володів Пушкін, зробило "Онєгіна" твором оригінальним і суто російським. "Пушкін взяв це життя, як вона є, не відволікаючи від неї тільки одних поетичних її миттєвостей; взяв її з усім холодом, з усією її прозою і вульгарністю ...- зазначає Бєлінський .-" Онєгін "є поетично вірна насправді картина російського суспільства у відому епоху ".
"" Онєгіна "можна назвати енциклопедією російського життя і надзвичайно народним твором", - стверджує Бєлінський. Він вказує на "народність" як характерну рису даного роману, вважаючи, що в "Євгенії Онєгіні" народності більше, ніж в якому завгодно іншому народному російською творі. - Якщо її не всі визнають національною, то це тому, що у нас здавна вкоренилося дуже дивне думка, нібито російська у фраку або російська у корсеті - вже не росіяни і що російський дух дає себе відчувати тільки там, де є сіряк, постоли, сивуха і кисла капуста. Таємниця національності кожного народу полягає не в його одязі та кухні, а в його, так би мовити, манері розуміти речі ".
На думку Бєлінського, в особі Онєгіна, Ленського і Тетяни Пушкін зобразив російське суспільство в одній з фаз його утворення та розвитку. Критик дав характеристику образам роману. Характеризуючи Онєгіна, він зауважує: "Велика частина публіки цілком заперечувала в Онєгіні душу і серце, бачила в ньому людину холодного, сухого і егоїста по натурі. Не можна помилкові і криві зрозуміти людину! .. Світське життя не вбила в Онєгіні почуття, а тільки охолоду до безплідних пристрастям і дріб'язковим розвагам ... Онєгін не любив розпливатися в мріях, більше відчував, ніж говорив, і не всякому відкривався. Озлоблений розум є теж ознака вищої натури ...". Онєгін не претендує на звання генія, не лізе у великі люди, але бездіяльність і вульгарність життя душать його. "Онєгін - страждає егоїст ... Його можна назвати егоїстом мимоволі, - вважає Бєлінський, - в його егоїзмі повинно бачити те, що древні називали "fatum". Цим пояснюється розуміння Онєгіна як характеру "незавершеного", доля якого трагічна внаслідок цієї незавершеності. Бєлінський не погоджується з тими критиками, хто вважав Онєгіна "пародією", знаходячи в ньому типове явище російського життя.
Досить простим і ясним представляється Бєлінському характер Ленського - типового для епохи "ідеального" існування, "відірваного від дійсності". Це було, на його думку, зовсім нове явище. Ленський був романтик і за вдачею, і за духом часу. Але в той же час "він серцем був невіглас милий", вічно тлумачачи про життя, ніколи не знав її. "Дійсність на нього не мала впливу: його печалі були створенням його фантазії", - пише Бєлінський. Ленський полюбив Ольгу і прикрасив її достоїнствами і досконалостями, приписав їй почуття і думки, яких у неї не було і про які вона й не дбала. "Ольга була чарівна, як всі" панночки ", поки вони ще не стали" баринями "; а Ленський бачив у ній фею, сельфіду, романтичну мрію, нітрохи не підозрюючи майбутньої барині", - пише критик.
"Люди, подібні Ленскому, при всіх їхніх незаперечних переваги, нехороші тим, що вони або перероджуються у скоєних філістерів, або, якщо збережуть назавжди свій первісний тип, робляться цими застарілими містиками і мрійниками, які так само неприємні, як і старі ідеальні діви, і які більше вороги будь-якого прогресу, ніж люди просто, без претензій, вульгарні ... Словом, це тепер самі нестерпні порожні і вульгарні люди ", - укладає Бєлінський свої роздуми про персонажа Ленського.
Тетяна, на думку Бєлінського, - "істота виняткове, натура глибока, любляча, пристрасна. Любов для неї могла бути чи найбільшим блаженством, або найбільшим лихом життя, без будь-якої примирної середини. При счастии взаємності кохання такої жінки - рівне, світле полум'я, в іншому випадку - завзяте полум'я, яким сила волі, може бути, не дозволить прорватися назовні, але яке тим більш руйнівними і пекуче, чим більше воно здавлене всередині. Щаслива дружина, Тетяна спокійно, але тим не менш пристрасно і глибоко любила б свого чоловіка, цілком пожертвувала б собою дітям, але не по розуму, а знову по пристрасті, і в цій жертві, в строгому виконанні своїх обов'язків знайшла б своє надзвичайну насолоду, своє верховне блаженство ". "Це дивне поєднання грубих, вульгарних забобонів t страсе-тію до французьких книжок і з повагою до глибокого творінню Мартина Задеки можливо тільки в російській жінці. Весь внутрішній світ Тетяни полягав у жадобі любові, ніщо інше не говорила її душі, розум її спав ...",- писав критик. На думку Бєлінського, для Тетяни не існував справжній Онєгін. Вона не могла ні розуміти, ні знати його, тому що вона і себе саму так само мало розуміла і знала. "Є істоти, у яких фантазія має набагато більше впливу на серце ... Тетяна була з таких істот ", - стверджує критик.
Бєлінський дає чудовий соціально-психологічний етюд про становище російської жінки. Він посилає безсторонні репліки на адресу Тетяни, яка не віддалася, а віддана, але покладає провину за це не на Тетяну, а на суспільство. Саме це товариство перестворити її, підпорядкував її цілісну і чисту натуру "розрахунками розсудливої ​​моралі". "Ніщо так не підпорядковане строгості зовнішніх умов, як серце, і ніщо так не вимагає безумовної волі, як серце ж". У цьому протиріччі і складається трагізм долі Тетяни, в кінцевому підсумку підпорядковані цим "зовнішніх умов".
У вищерозглянутих критичних статтях Бєлінський врахував і разом з тим рішуче відкинув всі ті дрібні і плоскі тлумачення пушкінського роману, якими грішила критика з моменту появи його першого розділу і аж до публікацій статей Бе Лінський. Аналіз цих статей дозволяє зрозуміти справжній зміст і ціну безсмертного, "істинно національного" твору.