Пушкін а. с. - Благородство проти підлості

А. С. Пушкін, все життя ненавидів несправедливість, порожнечу і "дикість" дворянства, в романі "Дубровський" висунув на перший план одного з представників провінційного дворянства - честолюбного, благородного повстанця, постраждалого від свого ж стану, молодого Дубровського.
Самодурство і деспотизм знатного пана Троєкурова призводить до того, що старий пан Андрій Гаврилович Дубровський вмирає. Його маєток незаконно присуджується Троєкурову. З цього моменту розвивається конфлікт, в душах селян Дубровського назріває бунт. Молодий Володимир Дубровський ідеалізовано Пушкіним. Таким він бачить героя-визволителя, борця за правду і справедливість. Молодий дворянин наділений рисами типового романтичного героя: розумний, освічений, шляхетний, хоробрий, добрий, ставний, гарний. Його стосунки з селянами побудовані на відданості і довірі. Протест селян проти самодурства Троєкурова знаходить відгук у серці Дубровського. Ними рухає почуття помсти за смерть Андрія Гавриловича Дубровського, їм ненависні державні чиновники, здатні працювати тільки на багатих, нечистих на руку місцевих "ідолів".
Бунт у душі народу майже завжди "виливається у реальну боротьбу. Тому, за законами авантюрно-пригодницького жанру, народне повстання набуває підпільний характер, невідома зграя благородних розбійників грабує і спалює поміщицькі садиби. Володимир Дубровський закоханий в дочку свого ворога, тому відмовляється від помсти Троєкурову . Пушкін посилює конфлікт весіллям Маші Троєкуровою і літнього князя Верейського і підтримкою цього шлюбу батьком дівчини. Дубровський відчайдушно намагається відвоювати свою любов, але спізнюється. Маша повінчана, Дубровський поранений. Остання деталь служить сюжетним виправданням для того, щоб війна повстанців прийняла масовий характер.
А. С. Пушкін зобразив побут і звичаї провінційного дворянства з ідеалізованими моральними і етичними засадами старовинного дворянства. Він протиставив чесність - підлості, щедрість - жадібності, любов - ненависті, стриманість - розгул.
У романі розкрита паразитична сутність чиновництва, його непотрібність, боягузтво і збоченість. Добро і благородство, як у казках, має перемагати, тому Пушкін закінчує роман зникненням зграї розбійників, залишаючи шанс, що, коли час прийде, вона знову стане на захист пригноблених.