У своєму романі "Дубровський" О. С. Пушкін описав побут кріпосних людей, самодурство поміщиків. Він розповідає про сварку двох сусідів-поміщиків Троєкурова і Дубровського. Дубровський - вихований, інтелігентний чоловік, який поважає насамперед людини, а не його титули й багатство, для нього кріпосні люди - це не раби, не тварини, а особистості. Для Троєкурова ж кріпаки люди не представляють ніякої цінності, він з ними грубий, норовливий, часом жорстокий. Коли повітовий суд виніс рішення про перехід у власність Троєкурова селян Дубровського, природно, що вся дворова челядь Дубровського обурилася. Люди знали про самоправність Троєкурова і не хотіли йти від колишнього хазяїна. Дубровський зупинив своїх людей, коли ті хотіли розправитися з приказними, привезшим рішення з повітового суду. Селяни послухалися хазяїна, але деякі з них не змирилися, вони розуміли, що рішення буде виконано і в їхніх силах змінити свою долю. Вночі молодий пан Володимир Дубровський підпалив свій будинок, в ньому теж назріло бунт, і селяни його підтримали. Будинок зі сплячими прикажчиками горів, а на даху сараю металася кішка. Коваль Архип, один з найвідважніших бунтарів, ризикуючи життям, врятував тварину. Чому ж так поєднується в людях жорстокість і мягкосердечие? Я думаю тому, що людина висловлює протест проти насильства, несправедливості, зла і, коли гуманні доводи не приводять до позитивного результату, розуміє, що без холодної і розважливою боротьби йому не перемогти. А невинних, слабких, забитих, якщо ти сильніший, потрібно захищати. Тому ті, у кого було сильно розвинене почуття свободи і справедливості, пішли з Дубровським в ліс. Після пожежі в околицях з'явилася група розбійників, яка грабувала й спалювала поміщицькі будинки. На чолі цієї зграї стояв Дубровський. Ті, хто хотів свободи, отримував її, ті, хто хотів боротися за свої права, ставав лісовим розбійником.