Зміст
1. Договір купівлі-продажу. Поняття, загальна характеристика, види
2. Правовий статус Госторгинспекции рф
3. Принципи цивільного судочинства
Задача 1
Задача 2
Список використаної літератури
Поняття торгового або комерційного права відомо лише законодавства країн з дуалістичної системою приватного права. Праву країн з єдиною системою цивільного права (наприклад, в Англії, США, Італії, Нідерландах, Швейцарії і деяких інших країнах) це поняття невідомо.
Перш за все це пов'язано з тим, що торгове право тут не виділено з цивільного права. Але це не означає, що в ньому відсутні окремі норми, які передбачають спеціальні правила про організацію діяльності осіб, які ведуть виробничі операції у вигляді промислу, та визначення особливих прав і обов'язків сторін в угодах, які укладаються цими учасниками обігу.
У вітчизняній і зарубіжній літературі різних історичних періодів у договір купівлі-продажу вкладається фактично одна й та ж сутність, але часом з різним змістом.
Наприклад, Г.Ф. Шершеневич стверджував, що "купівля-продаж є договір, в силу якого одна сторона зобов'язується передати другій річ у власність, а інша сторона сплатити за те відому суму грошей" [Цит. за: 7, с.121]. Дана дефініція була сформульована Г.Ф. Шершеневичем в 1913 році, в той період, коли законодавство Росії відносило купівлю-продаж не до договорів, а лише до способів придбання права власності. У свою чергу практика даного періоду визнавала купівлю-продаж одностороннім договором, в якому є тільки зобов'язання покупця сплатити гроші за передану річ [7, с.121].
Таким чином, простежується явне протиріччя в характеристиці договору купівлі-продажу в теорії, в законі і на практиці.
Згодом теоретичні розробки об'єднані з міжнародним і національним досвідом стали основою для вдосконалення норм законодавства про договір купівлі-продажу, його ознаки і універсальних умовах.
У національному та міжнародному законодавстві приділяється особлива увага договором купівлі-продажу протягом кількох століть. Держави предметно займаються уніфікацією норм, що діють в системі міжнародної торгівлі, призводять національне законодавство у відповідність з міжнародним з метою інтеграції в галузі торгових операцій.
Договір купівлі-продажу визначається як різновид угоди, як угода двох учасників [7, с.122]. У силу договору купівлі-продажу продавець зобов'язується передати покупцеві у власність річ, а покупець заплатити за неї продавцю певну суму.
Таке визначення поняття договору купівлі-продажу використовується фактично у всіх національних системах і в міжнародному торговому праві. Його суть полягає у передачі речі з власності одного у власність іншої особи за певну грошову суму.
Сутнісну характеристику договору купівлі - продажу відображають принципи.
У юридичній літературі існують різні точки зору щодо числа принципів комерційного договору у сфері торгівлі.
Г.А. Гаджієв, наприклад, називає тільки два принципи комерційного договору: свобода договору і юридична рівність сторін, які закріплені в Конституції РФ і ГК РФ [Цит. за: 7, с.130]. В інших джерелах називається ціла система взаємопов'язаних принципів договору купівлі-продажу. Так, наприклад, Е. А Суханов виділяє: принцип належного виконання договору або принцип "договірної дисципліни"; принцип неприпустимості односторонньої відмови від виконання умов договору; принцип реального виконання договору; принципи розумності та добросовісності.
На нашу думку, навряд чи можливо обмежуватися тільки двома названими Г.А. Гаджиєва принципами. Визначення переліку принципів можна вважати цілком прийнятним, якщо воно здійснюється на основі конституційних і загальних принципів цивільного права, закріплених в нормах цивільного законодавства. Тобто в даному випадку цілком доречним є метод дослідження від загального до конкретного.
Проте основний недолік сучасного цивільного законодавства полягає в тому, що, врегулювавши у Цивільному кодексі України роздрібну купівлю-продаж, розробники кодексу не зуміли виділити і окремо врегулювати оптову купівлю-продаж. Договір оптової купівлі-продажу в нинішньому ГК РФ не знайшов собі місця, як це було й у ДК РРФСР 1964 р.
У результаті один з найбільш значущих договорів ринкових відносин - оптової купівлі-продажу - на практиці регулюється набором норм, що містяться в різних частинах ГК РФ і навіть у різних нормативних актах. Відсутність у законі в якості самостійного виду договору оптової купівлі-продажу підштовхує мільйони підприємців до укладання договорів постачання, навіть коли для цього відсутні об'єктивні підстави. Зберігається дисгармонія з зарубіжним законодавством, що грунтують торговельне підприємництво на моделі договору продажу [8, с.64].
З'ясування сутності оптової торгівлі дає підстави для виділення в якості самостійного виду реалізаційних договорів договору оптової купівлі-продажу.
Його первинними відмітними ознаками будуть:
1) певна сфера застосування - оптова торгівля;
2) спеціальний суб'єктний склад учасників;
3) цільова призначеного реалізованих товарів - надходження в роздрібну торговельну мережу для подальшого продажу населенню [8, с.66].
Оптова торгівля являє собою галузь економіки і вид комерційної діяльності. Вона передує процесу роздрібної торгівлі як важливий і обов'язковий етап.
Учасниками оптової торгівлі виступають, перш за все, виробники товару. Інші важливі її учасники - оптові торговельні і посередницькі організації, що здійснюють різні види операцій з підготовки і просування товару. Кінцевими ланками виступають організації роздрібної торгівлі або індивідуальні торговельні підприємці.
Принципові відмінності є у вимогах до предмета договору оптової купівлі-продажу в порівнянні з іншими реалізаційними договорами.
Предметом договору оптової купівлі-продажу служать тільки речі, які: можуть пропонуватися до продажу в роздрібних торгових організаціях і, в кінцевому рахунку, призначені для продажу в роздрібній торговельній мережі. Якщо якийсь товар в принципі не може бути запропонований для продажу в магазинах громадянам, то на його реалізацію не можуть укладатися договори оптової купівлі-продажу. Якщо ж він може продаватися в роздрібній мережі і, в кінцевому рахунку, потрапить на прилавок магазину, то договори, укладені будь-яким числом осіб по шляху руху цього товару, будуть договорами оптової купівлі-продажу.
Для визначення вимог до змісту договору необхідно проаналізувати зв'язок оптової торгівлі з роздрібної. Роздрібна торгівля призначена продавати товари громадянам. Відносини торговельних організацій з покупцями оформляються договором роздрібної купівлі-продажу.
Громадянину в магазині протистоїть спеціальний суб'єкт - продавець, що діє як торговий підприємець, комерсант.
Комерсант - це той, хто за родом своїх занять володіє спеціальними знаннями або досвідом щодо операцій або товарів, що є предметом угоди. Покупець, звичайно ж, подібними спеціальними знаннями і досвідом не володіє. Враховуючи таке реально існуючу нерівність, закон надає підвищену захист більш слабкій стороні - покупцеві.
Ряд федеральних законів та інших правових актів передбачають різні правові та організаційні вимоги до роздрібних торговельних організацій, спрямовані на захист інтересів населення. Такі вимоги адресуються роздрібним організаціям, проте вони заздалегідь повинні бути виконані виробниками або оптовими організаціями, що мають необхідне виробниче обладнання та приміщення. Власними силами роздрібні торговельні організації не в змозі виконати відповідні вимоги. Тому обов'язки їх виконання повинні передбачатися в договорах оптової купівлі-продажу, укладених з виробниками і оптовиками.
Необхідність обліку та врегулювання безлічі питань, що диктуються вимогами роздрібної торгівлі, створює видові особливості договору оптової купівлі-продажу. Можна запропонувати таке визначення цього договору.
За договором оптової купівлі-продажу продавець зобов'язується в узгоджений термін (або строки) передати у власність покупцю речі (товари), призначені для продажу населенню відповідно до вимог такого продажу, а покупець прийняти речі і оплатити їх вартість.
Вимоги до роздрібної торгівлі, що підлягають відображенню в договорах оптової купівлі-продажу, визначаються різними федеральними законами та іншими правовими актами. Постановою Уряду РФ від 19.01.98 N 55, затверджені Правила продажу окремих видів товарів. Правила передбачають ряд важливих положень.
Так, згідно з п.11 Правил продавець зобов'язаний доводити до покупців інформацію про виробника товару, місце знаходження виробника або уповноваженої ним організації, зобов'язаною приймати претензії від покупця, здійснювати гарантійний ремонт і сервісне обслуговування товару. Продавець повинен мати і пред'явити покупцеві оригінал сертифіката на товар або копію сертифіката, завірену продавцем, нотаріусом або органом сертифікації.
Товари побутового призначення повинні мати маркування на кожному виробі або ярлики із зазначенням найменування вироби, ціни, розмірів, зростання та інших відомостей. При виявленні недоброякісності товару покупець має право вимагати заміни, уцінки або негайного безоплатного усунення недоліків товару (п.27 Правил). Інформацію про організації, які виконують ремонтні та відновлювальні роботи, продавець зобов'язаний довести до відома покупця при продажу товару.
Федеральний закон від 02.01.2000 № 29-ФЗ "Про якість та безпеку харчових продуктів" встановив, що в роздрібній торгівлі не допускається продаж нерозфасованих і неупакованих харчових продуктів.
На етикетках, ярликах або вкладишах харчових продуктів крім інформації, встановленому федеральним законом "Про захист прав споживачів", повинна бути вказана наступна інформація російською мовою: про харчову цінність продуктів, про призначення і умови застосування, про умови зберігання та приготування, дата виготовлення та дата упаковки [4, с.62].
Як виглядають умови договорів оптової купівлі-продажу, що забезпечують виконання зазначених вимог. Це можуть бути пункти, що передбачають обов'язок продавця (виробника або оптовика) зробити поставки товарів у відповідній упаковці і розфасовці, забезпечити наявність на кожній одиниці товару необхідного маркування або ярликів зі всіма необхідними відомостями. Повинно передбачатися подання копій сертифікатів відповідності, завірених уповноваженою особою.
Для виконання обов'язку негайної заміни повертаються споживачами речей у договорі має передбачатися створення в магазині обмінного фонду на період гарантійного терміну (за відсутності спеціалізованої гарантійної організації) або встановлених термінів заміни товару. Витрати по створенню обмінного фонду покладаються на виробника або на оптову організацію, що поставляють товар.
У договорі оптової купівлі-продажу повинна бути визначена організація, яка за дорученням виробника буде здійснювати гарантійний ремонт і технічне обслуговування виробів. Зі свого боку виробник або оптовик зобов'язані укласти з такою організацією договір про гарантійний або сервісному обслуговуванні громадян, що купили відповідні товари. Назва та адреса цієї організації доводяться магазином до відома споживачів.
Особливим видом договору купівлі-продажу є договір поставки [7, с.136]. Договорами цього виду обслуговується також оптовий оборот між професійними продавцями і покупцями. Діючі норми про цей договір носять змішаний характер, поєднуючи правила, призначені для регулювання матеріального постачання та оптової торгівлі. При цьому виявилася втраченою важлива специфіка, яка була притаманна цим договором з моменту виникнення і аж до 1996 р.
У договорі поставки товарів на відміну від договору оптової купівлі-продажу немає посередників. Отже, купівля-продаж товарів відбувається безпосередньо: від продавця до покупця.
Договір поставки як вид договору купівлі-продажу є консенсуальним, оплатним, двостороннім договором. Під договором поставки розуміється такий договір, за яким продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати в обумовлений строк або строки, що виробляються або купуються їм товари покупцю від використання у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім й іншим подібним використанням (ГК РФ, ч.2, ст.506) [2].
Як постачальник виступає в даному випадку тільки комерційна організація, що займається виробництвом товарів або їх закупівлями.
Предметом договору є товари, призначені для використання у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим споживанням. У разі, якщо товари купуються у продавця, що здійснює підприємницьку діяльність про продаж товарів у роздріб, відносини сторін регулюються нормами про роздрібну купівлю-продаж.
Договір контрактації має значну специфіку, опосередковує реалізацію сільськогосподарської продукції. Цивільний кодекс РФ зберіг в якості самостійного виду даний договір.
Під договором контрактації розуміється договір, за яким організація або фермер (він визнається індивідуальним підприємцем) зобов'язується виростити або зробити сільськогосподарську продукцію в певній кількості, асортименті, у визначені терміни і передати її заготівельнику, тобто особі, яка здійснює закупівлі такої продукції для переробки або продажу [ 7, с.142].
Цей договір - відшкодувальний, консенсуальної, взаємний (двосторонній).
Договір контрактації (як і договір постачання) - це виключно російське винахід, продукт вітчизняної практики, призначений насамперед для організації великомасштабних відносин сталого характеру щодо забезпечення матеріальними ресурсами різних споживачів.
Продавцем за цим договором є виробник сільськогосподарської продукції. Це сільськогосподарські комерційні організації: господарські товариства, товариства, а також селянські (фермерські) господарства, які здійснюють підприємницьку діяльність з вирощування або виробництва сільськогосподарської продукції.
Особливістю є те, що особа, яка реалізує сільськогосподарську продукцію, вирощену або вироблену ним у власному господарстві. У оптовому ж договорі купівлі-продажу крім виробника можуть продавцем виступати і посередники (посередницькі організації).
Оптова купівля-продаж відрізняється від роздрібної тим, що при роздрібній покупець купує товар для особистого користування. Оптова ж служить для закупівлі та перепродажу з метою отримання прибутку. Ці особливості і визначають зміст договору роздрібної купівлі - продажу як виду договору купівлі - продажу.
Її правовий статус визначається відповідним Положенням (затверджено постановою Ради Міністрів Уряду РФ 27 травня 1993 р).
Об'єктами контролю Госторгинспекции відповідно до покладених на неї завдань є підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та відомчої належності, громадяни, що реалізують, що виробляють товари або послуги (далі іменуються: продавець, виробник).
1. Договір купівлі-продажу. Поняття, загальна характеристика, види
2. Правовий статус Госторгинспекции рф
3. Принципи цивільного судочинства
Задача 1
Задача 2
Список використаної літератури
1. Договір купівлі-продажу. Поняття, загальна характеристика, види
Під договором у системі приватного права прийнято розуміти домовленість двох або декількох сторін про встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Це визначення, що зародився на основі загальної характеристики договору у Римському праві, набуло широкого поширення у всьому світі. У кожному випадку договір передбачає існування певних суб'єктів, що мають здатність виявити волю, яка здатна створити, змінити або припинити зобов'язальні відносини [7, с.121].Поняття торгового або комерційного права відомо лише законодавства країн з дуалістичної системою приватного права. Праву країн з єдиною системою цивільного права (наприклад, в Англії, США, Італії, Нідерландах, Швейцарії і деяких інших країнах) це поняття невідомо.
Перш за все це пов'язано з тим, що торгове право тут не виділено з цивільного права. Але це не означає, що в ньому відсутні окремі норми, які передбачають спеціальні правила про організацію діяльності осіб, які ведуть виробничі операції у вигляді промислу, та визначення особливих прав і обов'язків сторін в угодах, які укладаються цими учасниками обігу.
У вітчизняній і зарубіжній літературі різних історичних періодів у договір купівлі-продажу вкладається фактично одна й та ж сутність, але часом з різним змістом.
Наприклад, Г.Ф. Шершеневич стверджував, що "купівля-продаж є договір, в силу якого одна сторона зобов'язується передати другій річ у власність, а інша сторона сплатити за те відому суму грошей" [Цит. за: 7, с.121]. Дана дефініція була сформульована Г.Ф. Шершеневичем в 1913 році, в той період, коли законодавство Росії відносило купівлю-продаж не до договорів, а лише до способів придбання права власності. У свою чергу практика даного періоду визнавала купівлю-продаж одностороннім договором, в якому є тільки зобов'язання покупця сплатити гроші за передану річ [7, с.121].
Таким чином, простежується явне протиріччя в характеристиці договору купівлі-продажу в теорії, в законі і на практиці.
Згодом теоретичні розробки об'єднані з міжнародним і національним досвідом стали основою для вдосконалення норм законодавства про договір купівлі-продажу, його ознаки і універсальних умовах.
У національному та міжнародному законодавстві приділяється особлива увага договором купівлі-продажу протягом кількох століть. Держави предметно займаються уніфікацією норм, що діють в системі міжнародної торгівлі, призводять національне законодавство у відповідність з міжнародним з метою інтеграції в галузі торгових операцій.
Договір купівлі-продажу визначається як різновид угоди, як угода двох учасників [7, с.122]. У силу договору купівлі-продажу продавець зобов'язується передати покупцеві у власність річ, а покупець заплатити за неї продавцю певну суму.
Таке визначення поняття договору купівлі-продажу використовується фактично у всіх національних системах і в міжнародному торговому праві. Його суть полягає у передачі речі з власності одного у власність іншої особи за певну грошову суму.
Сутнісну характеристику договору купівлі - продажу відображають принципи.
У юридичній літературі існують різні точки зору щодо числа принципів комерційного договору у сфері торгівлі.
Г.А. Гаджієв, наприклад, називає тільки два принципи комерційного договору: свобода договору і юридична рівність сторін, які закріплені в Конституції РФ і ГК РФ [Цит. за: 7, с.130]. В інших джерелах називається ціла система взаємопов'язаних принципів договору купівлі-продажу. Так, наприклад, Е. А Суханов виділяє: принцип належного виконання договору або принцип "договірної дисципліни"; принцип неприпустимості односторонньої відмови від виконання умов договору; принцип реального виконання договору; принципи розумності та добросовісності.
На нашу думку, навряд чи можливо обмежуватися тільки двома названими Г.А. Гаджиєва принципами. Визначення переліку принципів можна вважати цілком прийнятним, якщо воно здійснюється на основі конституційних і загальних принципів цивільного права, закріплених в нормах цивільного законодавства. Тобто в даному випадку цілком доречним є метод дослідження від загального до конкретного.
Проте основний недолік сучасного цивільного законодавства полягає в тому, що, врегулювавши у Цивільному кодексі України роздрібну купівлю-продаж, розробники кодексу не зуміли виділити і окремо врегулювати оптову купівлю-продаж. Договір оптової купівлі-продажу в нинішньому ГК РФ не знайшов собі місця, як це було й у ДК РРФСР 1964 р.
У результаті один з найбільш значущих договорів ринкових відносин - оптової купівлі-продажу - на практиці регулюється набором норм, що містяться в різних частинах ГК РФ і навіть у різних нормативних актах. Відсутність у законі в якості самостійного виду договору оптової купівлі-продажу підштовхує мільйони підприємців до укладання договорів постачання, навіть коли для цього відсутні об'єктивні підстави. Зберігається дисгармонія з зарубіжним законодавством, що грунтують торговельне підприємництво на моделі договору продажу [8, с.64].
З'ясування сутності оптової торгівлі дає підстави для виділення в якості самостійного виду реалізаційних договорів договору оптової купівлі-продажу.
Його первинними відмітними ознаками будуть:
1) певна сфера застосування - оптова торгівля;
2) спеціальний суб'єктний склад учасників;
3) цільова призначеного реалізованих товарів - надходження в роздрібну торговельну мережу для подальшого продажу населенню [8, с.66].
Оптова торгівля являє собою галузь економіки і вид комерційної діяльності. Вона передує процесу роздрібної торгівлі як важливий і обов'язковий етап.
Учасниками оптової торгівлі виступають, перш за все, виробники товару. Інші важливі її учасники - оптові торговельні і посередницькі організації, що здійснюють різні види операцій з підготовки і просування товару. Кінцевими ланками виступають організації роздрібної торгівлі або індивідуальні торговельні підприємці.
Принципові відмінності є у вимогах до предмета договору оптової купівлі-продажу в порівнянні з іншими реалізаційними договорами.
Предметом договору оптової купівлі-продажу служать тільки речі, які: можуть пропонуватися до продажу в роздрібних торгових організаціях і, в кінцевому рахунку, призначені для продажу в роздрібній торговельній мережі. Якщо якийсь товар в принципі не може бути запропонований для продажу в магазинах громадянам, то на його реалізацію не можуть укладатися договори оптової купівлі-продажу. Якщо ж він може продаватися в роздрібній мережі і, в кінцевому рахунку, потрапить на прилавок магазину, то договори, укладені будь-яким числом осіб по шляху руху цього товару, будуть договорами оптової купівлі-продажу.
Для визначення вимог до змісту договору необхідно проаналізувати зв'язок оптової торгівлі з роздрібної. Роздрібна торгівля призначена продавати товари громадянам. Відносини торговельних організацій з покупцями оформляються договором роздрібної купівлі-продажу.
Громадянину в магазині протистоїть спеціальний суб'єкт - продавець, що діє як торговий підприємець, комерсант.
Комерсант - це той, хто за родом своїх занять володіє спеціальними знаннями або досвідом щодо операцій або товарів, що є предметом угоди. Покупець, звичайно ж, подібними спеціальними знаннями і досвідом не володіє. Враховуючи таке реально існуючу нерівність, закон надає підвищену захист більш слабкій стороні - покупцеві.
Ряд федеральних законів та інших правових актів передбачають різні правові та організаційні вимоги до роздрібних торговельних організацій, спрямовані на захист інтересів населення. Такі вимоги адресуються роздрібним організаціям, проте вони заздалегідь повинні бути виконані виробниками або оптовими організаціями, що мають необхідне виробниче обладнання та приміщення. Власними силами роздрібні торговельні організації не в змозі виконати відповідні вимоги. Тому обов'язки їх виконання повинні передбачатися в договорах оптової купівлі-продажу, укладених з виробниками і оптовиками.
Необхідність обліку та врегулювання безлічі питань, що диктуються вимогами роздрібної торгівлі, створює видові особливості договору оптової купівлі-продажу. Можна запропонувати таке визначення цього договору.
За договором оптової купівлі-продажу продавець зобов'язується в узгоджений термін (або строки) передати у власність покупцю речі (товари), призначені для продажу населенню відповідно до вимог такого продажу, а покупець прийняти речі і оплатити їх вартість.
Вимоги до роздрібної торгівлі, що підлягають відображенню в договорах оптової купівлі-продажу, визначаються різними федеральними законами та іншими правовими актами. Постановою Уряду РФ від 19.01.98 N 55, затверджені Правила продажу окремих видів товарів. Правила передбачають ряд важливих положень.
Так, згідно з п.11 Правил продавець зобов'язаний доводити до покупців інформацію про виробника товару, місце знаходження виробника або уповноваженої ним організації, зобов'язаною приймати претензії від покупця, здійснювати гарантійний ремонт і сервісне обслуговування товару. Продавець повинен мати і пред'явити покупцеві оригінал сертифіката на товар або копію сертифіката, завірену продавцем, нотаріусом або органом сертифікації.
Товари побутового призначення повинні мати маркування на кожному виробі або ярлики із зазначенням найменування вироби, ціни, розмірів, зростання та інших відомостей. При виявленні недоброякісності товару покупець має право вимагати заміни, уцінки або негайного безоплатного усунення недоліків товару (п.27 Правил). Інформацію про організації, які виконують ремонтні та відновлювальні роботи, продавець зобов'язаний довести до відома покупця при продажу товару.
Федеральний закон від 02.01.2000 № 29-ФЗ "Про якість та безпеку харчових продуктів" встановив, що в роздрібній торгівлі не допускається продаж нерозфасованих і неупакованих харчових продуктів.
На етикетках, ярликах або вкладишах харчових продуктів крім інформації, встановленому федеральним законом "Про захист прав споживачів", повинна бути вказана наступна інформація російською мовою: про харчову цінність продуктів, про призначення і умови застосування, про умови зберігання та приготування, дата виготовлення та дата упаковки [4, с.62].
Як виглядають умови договорів оптової купівлі-продажу, що забезпечують виконання зазначених вимог. Це можуть бути пункти, що передбачають обов'язок продавця (виробника або оптовика) зробити поставки товарів у відповідній упаковці і розфасовці, забезпечити наявність на кожній одиниці товару необхідного маркування або ярликів зі всіма необхідними відомостями. Повинно передбачатися подання копій сертифікатів відповідності, завірених уповноваженою особою.
Для виконання обов'язку негайної заміни повертаються споживачами речей у договорі має передбачатися створення в магазині обмінного фонду на період гарантійного терміну (за відсутності спеціалізованої гарантійної організації) або встановлених термінів заміни товару. Витрати по створенню обмінного фонду покладаються на виробника або на оптову організацію, що поставляють товар.
У договорі оптової купівлі-продажу повинна бути визначена організація, яка за дорученням виробника буде здійснювати гарантійний ремонт і технічне обслуговування виробів. Зі свого боку виробник або оптовик зобов'язані укласти з такою організацією договір про гарантійний або сервісному обслуговуванні громадян, що купили відповідні товари. Назва та адреса цієї організації доводяться магазином до відома споживачів.
Особливим видом договору купівлі-продажу є договір поставки [7, с.136]. Договорами цього виду обслуговується також оптовий оборот між професійними продавцями і покупцями. Діючі норми про цей договір носять змішаний характер, поєднуючи правила, призначені для регулювання матеріального постачання та оптової торгівлі. При цьому виявилася втраченою важлива специфіка, яка була притаманна цим договором з моменту виникнення і аж до 1996 р.
У договорі поставки товарів на відміну від договору оптової купівлі-продажу немає посередників. Отже, купівля-продаж товарів відбувається безпосередньо: від продавця до покупця.
Договір поставки як вид договору купівлі-продажу є консенсуальним, оплатним, двостороннім договором. Під договором поставки розуміється такий договір, за яким продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати в обумовлений строк або строки, що виробляються або купуються їм товари покупцю від використання у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім й іншим подібним використанням (ГК РФ, ч.2, ст.506) [2].
Як постачальник виступає в даному випадку тільки комерційна організація, що займається виробництвом товарів або їх закупівлями.
Предметом договору є товари, призначені для використання у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим споживанням. У разі, якщо товари купуються у продавця, що здійснює підприємницьку діяльність про продаж товарів у роздріб, відносини сторін регулюються нормами про роздрібну купівлю-продаж.
Договір контрактації має значну специфіку, опосередковує реалізацію сільськогосподарської продукції. Цивільний кодекс РФ зберіг в якості самостійного виду даний договір.
Під договором контрактації розуміється договір, за яким організація або фермер (він визнається індивідуальним підприємцем) зобов'язується виростити або зробити сільськогосподарську продукцію в певній кількості, асортименті, у визначені терміни і передати її заготівельнику, тобто особі, яка здійснює закупівлі такої продукції для переробки або продажу [ 7, с.142].
Цей договір - відшкодувальний, консенсуальної, взаємний (двосторонній).
Договір контрактації (як і договір постачання) - це виключно російське винахід, продукт вітчизняної практики, призначений насамперед для організації великомасштабних відносин сталого характеру щодо забезпечення матеріальними ресурсами різних споживачів.
Продавцем за цим договором є виробник сільськогосподарської продукції. Це сільськогосподарські комерційні організації: господарські товариства, товариства, а також селянські (фермерські) господарства, які здійснюють підприємницьку діяльність з вирощування або виробництва сільськогосподарської продукції.
Особливістю є те, що особа, яка реалізує сільськогосподарську продукцію, вирощену або вироблену ним у власному господарстві. У оптовому ж договорі купівлі-продажу крім виробника можуть продавцем виступати і посередники (посередницькі організації).
Оптова купівля-продаж відрізняється від роздрібної тим, що при роздрібній покупець купує товар для особистого користування. Оптова ж служить для закупівлі та перепродажу з метою отримання прибутку. Ці особливості і визначають зміст договору роздрібної купівлі - продажу як виду договору купівлі - продажу.
2. Правовий статус Госторгинспекции рф
Державна інспекція з торгівлі, якості товарів і захисту прав споживачів Комітету Російської Федерації з торгівлі (Госторгинспекция) - державна служба, основними завданнями якої є контроль за дотриманням норм і правил торгівлі та громадського харчування, порядком застосування цін, якістю та безпекою товарів народного споживання, діяльність з викорінення зловживань в торгівлі, громадському харчуванні і недопущення надходжень на споживчий ринок недоброякісних товарів [4, с.169].Її правовий статус визначається відповідним Положенням (затверджено постановою Ради Міністрів Уряду РФ 27 травня 1993 р).
Об'єктами контролю Госторгинспекции відповідно до покладених на неї завдань є підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та відомчої належності, громадяни, що реалізують, що виробляють товари або послуги (далі іменуються: продавець, виробник).
Госторгинспекция состоит из Управления Госторгинспекции Комитета РФ по торговле и территориальных управлений в субъектах РФ.
Территориальные управления Госторгинспекции:
проводят проверки соблюдения правил торговли и качества товаров народного потребления у продавца, а также проверки качества продукции у изготовителя;
контролируют соблюдение порядка применения цен на предприятиях торговли и общественного питания, правильность пользования весовыми и измерительными приборами, торговым, технологическим и дозирующим оборудованием;
принимают меры по устранению выявленных недостатков и нарушений, обеспечивают широкую гласность результатов проверок;
приостанавливают реализацию товаров (и оказываемые при этом услуги), не соответствующих по качеству обязательным требованиям стандартов, опасных (вредных) для жизни, здоровья и имущества граждан;
рассматривают письма, заявления, жалобы граждан на качество товаров, нарушения в работе предприятий торговли и общественного питания и после соответствующих проверок принимают по ним решения, обязательные для исполнения продавцом, изготовителем.
При несогласии с принятым решением продавец, изготовитель, потребитель вправе обратиться в суд, арбитражный суд в установленном порядке, при этом действие решения управления Госторгинспекции не приостанавливается до решения суда. Для обжалования принятого решения заинтересованные лица вправе обратиться и в Управление Госторгинспекции. Управление должно ее рассмотреть в течение месяца.
Территориальные управления Госторгинспекции обязаны предоставлять Управлению Госторгинспекции всю необходимую информацию. Территориальные управления Госторгинспекции обязаны координировать свою деятельность с органами государственной власти и управления, общественными организациями потребителей в деле защиты прав и интересов граждан [4, с.170].
Управление Госторгинспекции может также непосредственно осуществлять контроль за продавцом и изготовителем, но в целом его функции носят организационно-методический характер. Управление осуществляет следующие функциональные виды деятельности:
организует и контролирует деятельность территориальных управлений, разрабатывает соответствующие методические материалы и инструкции;
по поручению Комитета РФ по торговле участвует при рассмотрении проектов нормативных документов по стандартизации на товары народного потребления; участвует в разработке предложений по совершенствованию правил торговли;
вносит в Комитет РФ по стандартизации. метрологии и сертификации предложения о снятии с производства товаров, опасных (вредных) для жизни, здоровья и имущества граждан;
анализирует информацию территориальных управлений и вносит в соответствующие органы исполнительной власти предложения о мерах по улучшению качества товаров и повышению культуры обслуживания населения;
проводит мероприятия по повышению уровня профессиональной подготовки кадров Госторгинспекции.
Для осуществления своих функций Госторгинспекция вправе:
осуществлять проверки с правом беспрепятственного доступа на торговых и промышленных предприятиях независимо от форм собственности и ведомственной принадлежности;
производить контрольные покупки товаров с целью определения правильности расчетов с покупателями, изымать образцы (пробы) товаров для проведения исследования их качества; требовать у продавца, изготовителя сертификат на реализуемые товары и проверять его соответствие требованиям конкретного стандарта или другого нормативного документа;
давать заключения по просьбе продавца, потребителя о качестве сертифицированных товаров, вызывающих сомнение в части их соответствия стандарту; получать от министерств, ведомств, предприятий, научно-исследовательских институтов и лабораторий, граждан документацию, характеризующую качество продукции, данные о производителе (поставщике) товаров и другие необходимые материалы;
составлять акты и давать обязательные к исполнению продавцом, исполнителем предписания.
Это могут быть предписания об устранении выявленных нарушений правил торговли и технологической дисциплины при производстве товаров; о снятии с реализации товаров, опасных (вредных) для жизни, здоровья и имущества граждан; о приостановлении или введении особых условий приемки и реализации товаров, изготовленных с нарушениями требований нормативной документации, до устранения недостатков и повторного заключения Госторгинспекции.
Кроме того, госторгинспекция вправе передавать материалы в следственные органы для привлечения к ответственности должностных лиц, допускающих неоднократные злоупотребления в торговле, выпуске и реализации недоброкачественной продукции, наносящей значительный ущерб интересам потребителей; выступать стороной в органах суда и арбитражного суда; выносить решения о применении в установленном порядке штрафных санкций к изготовителю, продавцу за реализацию товаров (услуг), произведенных (оказываемых) с отступлением от требований стандартов, а также за нарушение дисциплины цен при реализации товаров (услуг).
Продавец, изготовитель обязаны давать объяснения, связанные с результатами проверок, принимать меры по устранению вскрытых нарушений и сообщать об этом в установленные сроки соответствующим управлениям Госторгинспекции.
Управления и территориальные управления Госторгинспекции являются юридическими лицами, то есть самостоятельными участниками гражданско-правовых (имущественных и связанных с ними личных неимущественных) отношений.
Управление Госторгинспекции возглавляет начальник - заместитель председателя Комитета РФ по торговле. Начальники территориальных управлений Госторгинспекции назначаются на должность и освобождаются от занимаемой должности председателем Комитета РФ по торговле по согласованию с соответствующими органами исполнительной власти.
Особенности деятельности каждого из территориальных управлений Госторгинспекции обусловлены спецификой развития регионов, в которых они действуют. Поскольку Управление Госторгинспекции является одним из федеральных органов исполнительной власти, осуществляющих контроль за качеством и безопасностью товаров (работ, услуг), на него распространяются соответствующие положения Закона РФ "О защите прав потребителей".
Госторгинспекция - это один из органов реально помогающих потребителю защитить свои права. Если Вас обманули в магазине, продали прокисшее молоко или плохо пахнущую колбасу, лучше всего обратиться в торговую инспекцию. Представители торгинспекции по вашей жалобе проведут проверку деятельности магазина, нарушившего Ваши права и заставят нарушителя возместить Вам ущерб.
Без гарантирующих норм принципы превращаются в призывы, лозунги.
Поскольку принципы гражданского процессуального права осуществляются в процессуальной деятельности, то они являются не только принципами права, но и принципами гражданского процесса, то есть деятельности.
Возникнув на основе новых взглядов на роль и значение судебной власти в обществе как самостоятельной и независимой ветви государственной власти, принципы становятся важными предпосылками дальнейшего развития и совершенствования гражданского процессуального законодательства в направлении, обеспечивающем надлежащую защиту судами прав граждан и организаций [1, с.66].
В познавательных целях в юридической науке принято выявлять состав принципов каждой отрасли права, в том числе гражданского процессуального права.
Термин "состав" употребляется для обозначения перечня, набора предметов, явлений. В науке гражданского процессуального права этим термином обозначаются присущая для гражданского процесса совокупность всех принципов, их количественный объем, перечисление.
Анализ действующего законодательства, а именно Конституции Российской Федерации, законодательства о судебной системе РФ, Гражданского процессуального кодекса РФ 2002 г., позволяет выделить следующий состав принципов гражданского процессуального права: принцип назначаемости судей; принцип отправления правосудия только судом (п.1 ст.118 Конституции); принцип независимости судей и подчинения их только Конституции Российской Федерации и федеральному закону (п.1 ст.120 Конституции РФ); принцип законности; принцип равенства граждан и организаций перед законом и судом; принцип состязательности; принцип диспозитивности; принцип равноправия сторон; принцип гласности разбирательства дел; принцип сочетания устности и письменности; принцип непосредственности; принцип государственного языка судопроизводства; принцип непрерывности.
Принципы любой отрасли права, в том числе гражданского процессуального, тесно взаимосвязаны и образуют одну логико-правовую систему. Только взятые вместе в качестве системы, они характеризуют гражданское процессуальное право как фундаментальную отрасль права и определяют публичный характер гражданского судопроизводства, построенного на началах, прежде всего, законности, состязательности и диспозитивности.
Нарушение одного принципа, например непосредственности исследования доказательств, приводит, как правило, к нарушению другого принципа - законности или всей системы принципов.
Одни принципы в этой системе можно рассматривать в качестве гарантий реализации других. Так, принцип государственного языка судопроизводства - гарантия всех других принципов процесса, в частности принципов законности, устности [5, с.72].
Под классификацией принципов понимается деление их состава на отдельные группы по какому-либо признаку, называемому основанием классификации принципов гражданского процесса [5, с.73].
В теории процессуальных отраслей права (гражданского, арбитражного) принципы принято классифицировать по такому основанию, как объект правового регулирования.
По этому признаку (основанию) весь состав принципов гражданского процессуального права делится на две большие группы: принципы организационно-функциональные, то есть определяющие устройство судов и процесс одновременно, и принципы функциональные, определяющие только процессуальную деятельность суда и других участников гражданского процесса.
Эти две группы принципов находятся во взаимной связи, причем нередко один и тот же принцип выступает и как организационно-функциональный, и как функциональный.
В связи с этим верным является утверждение В.М. Савицкого, что нет принципов только организационных или только функциональных. Деление принципов на две группы до некоторой степени условно.
Работник банка А ошибочно перечислили эти деньги ОАО "Строймаш". Узнав об этом, производственный кооператив сообщил банку А об этом.
Что понимается под обязательствами необоснованного обогащения?
Возникают ли между производственным кооперативом и ОАО "Строймаш" обязательства? Які?
Какие действия можно предпринять производственному кооперативу, если 70.000 не будут ему своевременно возвращены?
Можно ли привлечь к ответственности банк А? Если да, то как именно?
Рішення:
Обязательство из неосновательного обогащения, в настоящее время в том или ином виде известное практически всем развитым правопорядкам континентальной Европы, является результатом заимствования из римского права института condictio (лат. condictio - получение). В результате развития взглядов римских юристов на condictio sine causa к этой категории стали относиться ошибочный платеж долга, в действительности не существующего (condictio indebiti); передача истцом ответчику определенной суммы денег или движимой вещи для достижения какой-либо цели, невозможность достижения которой существовала изначально или возникла впоследствии (например, передача денег в качестве приданого при несостоявшейся впоследствии женитьбе, получение наследства по подложному завещанию). Во всех приведенных случаях получатель имущества не мог возражать против изъятия у него приобретенного имущества ввиду отсутствия основания (sine causa) по иску condictio. Различные типы и виды condictio, классифицированные в Дигестах Юстиниана, а также конструкция общей condictio sine causa послужили основой для создания норм об обязательствах из неосновательного обогащения.
Неосновательное обогащение одного лица за счет другого независимо от того, в какой форме оно произошло, порождает между приобретателем и потерпевшим обязательство по возмещению потерпевшему имущества, неосновательно утраченного им или сбереженного за его счет.
Предметом требования потерпевшего (кредитора) по данному обязательству могут быть только вещи, определяемые родовыми признаками; имущественные права; деньги - как наличные, так и безналичные; не индивидуализированные каким-либо образом ценные бумаги на предъявителя и бездокументарные ценные бумаги.
Если обязательство возникло вследствие неосновательного приобретения лицом вещей, определяемых родовыми признаками, наличных денег, ценных бумаг на предъявителя, не индивидуализированных каким-либо образом, то главным элементом содержания обязательства является требование потерпевшего о возврате имущества того же рода в натуре или в денежном выражении.
Если обязательство возникло вследствие неосновательного приобретения лицом вещей, определяемых родовыми признаками, наличных денег, ценных бумаг на предъявителя, не индивидуализированных каким-либо образом, то главным элементом содержания обязательства является требование потерпевшего о возврате имущества того же рода в натуре или в денежном выражении. В соответствии со ст.1104 ГК РФ [2] имущество, составляющее неосновательное обогащение приобретателя, должно быть возвращено потерпевшему в натуре.
Причем приобретатель отвечает перед потерпевшим за любую (в том числе допущенную случайно) недостачу (или ухудшение) неосновательно приобретенного или сбереженного имущества, если повлекшее недостачу событие произошло после того, как приобретатель узнал или должен был узнать о неосновательности обогащения. До этого момента он отвечает лишь за умысел и грубую неосторожность. Помимо указанного приобретатель должен возместить потерпевшему расходы по возврату неосновательного обогащения в натуре.
Если невозможно возвратить в натуре неосновательно полученное или сбереженное имущество, приобретатель должен возместить потерпевшему действительную стоимость этого имущества на момент его приобретения, а также убытки, вызванные последующим изменением стоимости имущества, если приобретатель не возместил его стоимость немедленно после того, как узнал о неосновательности обогащения (п.1 ст.1105 ГК) [2].
В тех случаях, когда денежные средства передаются приобретателю в безналичной форме (путем зачисления на его банковский счет), следует исходить из того, что приобретатель должен узнать о неосновательном получении средств при представлении ему банком выписки о проведенных по счету операциях или иной информации о движении средств по счету в порядке, предусмотренном банковскими правилами и договором банковского счета.
При представлении приобретателем доказательств, свидетельствующих о невозможности установления им факта ошибочного зачисления по переданным ему данным, обязанность уплаты процентов возлагается на него с момента, когда он мог получить сведения об ошибочном получении средств.
Приобретатель в процессе исполнения обязательств из неосновательного обогащения вправе требовать возмещения затрат на имущество, подлежащее возврату. В соответствии со ст.1108 ГК [2] при возврате неосновательно полученного или сбереженного имущества или возмещении его стоимости приобретатель вправе требовать от потерпевшего возмещения понесенных необходимых затрат на содержание и сохранение имущества с того времени, с которого он обязан возвратить доходы с зачетом полученных им выгод. Право на возмещение затрат утрачивается в случае, когда приобретатель умышленно удерживал имущество, подлежащее возврату.
С какого момента у покупателя возникает право собственности?
В каких случаях в соответствие с Уставом железной дороги стоимость груза подлежит возмещению?
Кто и в каком случае грузополучатель и грузоотправитель имеет право на предъявление претензии и иску к железной дороге?
Дайте оценку ответу фабрики на письмо фабрики.
Напишите претензию о взыскании стоимости товара к железной дороге.
Рішення:
1. На практике часто возникают ситуации, когда местонахождение продавца и покупателя либо товара и покупателя могут не совпадать. В этих случаях возникает необходимость обеспечить перевозку товара.
ГК РФ [2] предусматривает различные способы передачи товара покупателю в зависимости от того, в каком месте происходит передача товара и на какой из сторон лежит обязанность по его перевозке.
Если договор предусматривает обязанность продавца по доставке товара покупателю, таковая считается исполненной в момент вручения товара покупателю или указанному им лицу. В том случае, когда товар передается покупателю (или указанному им лицу) непосредственно в месте нахождения товара, соответствующая обязанность продавца считается исполненной, когда товар предоставлен в распоряжение покупателя. Если же договор не предусматривает обязанности продавца по доставке товара покупателю либо по передаче товара в месте его нахождения, продавец считается исполнившим свою обязанность в момент сдачи товара перевозчику или организации связи для доставки покупателю. Эти правила применяются, если договором купли-продажи не установлено иное.
С условиями передачи товара тесно связано определение момента возникновения права собственности у покупателя на передаваемый товар и перехода риска случайной гибели или повреждения товара. По общему правилу право собственности переходит к приобретателю по договору с момента передачи вещи.
2. В январе 1998 г. был принят "Транспортный устав железных дорог Российской Федерации" (Федеральный закон от 8 января 1998 г).
Согласно статье 132, "Железная дорога несет имущественную ответственность за вред, причиненный жизни и здоровью пассажира, в соответствии с законодательством Российской Федерации". Ответственность за несохранность багажа строится на принципах, предусмотренных ГК РФ Что касается ручной клади, перевозимой пассажиром, то обеспечение ее целостности и сохранности является обязанностью самого пассажира, т.е. перевозчик никакой ответственности за ручную кладь не несет.
Имущественную ответственность за несохранность груза железная дорога несет в размерах, установленных в ГК РФ. В уставе перечислены случаи, когда перевозчик освобождается от ответственности (перевозка груза осуществлялась в сопровождении грузоотправителя или грузополучателя, недостача груза не превышает норм естественной убыли и др.).
3. В соответствие с нормами ст.135 Транспортного Устава РФ
до предъявления к железной дороге иска, возникшего в связи с осуществлением перевозки груза или грузобагажа, обязательно предъявление к железной дороге претензии.
Право на предъявление к железной дороге претензии, возникшей в связи с осуществлением перевозок груза или грузобагажа, либо иска имеют:
грузополучатель или грузоотправитель в случае утраты груза, грузобагажа при условии представления грузовой квитанции, грузобагажной квитанции о приеме груза, грузобагажа с отметкой железнодорожной станции назначения о неприбытии груза, грузобагажа либо при условии представления подтвержденного банком или иной кредитной организацией документа об оплате стоимости груза, грузобагажа и справки железной дороги об отправке груза, грузобагажа с отметкой железнодорожной станции назначения о неприбытии данного груза, грузобагажа;
грузополучатель или грузоотправитель в случае недостачи, повреждения (порчи) груза, грузобагажа при условии представления либо транспортной железнодорожной накладной или надлежаще заверенной ее копии, либо грузобагажной квитанции и выданного железной дорогой коммерческого акта, либо транспортной железнодорожной накладной или надлежаще заверенной ее копии с отметкой железной дороги о составлении коммерческого акта в случае его утраты, либо транспортной железнодорожной накладной или надлежаще заверенной ее копии и документов об обжаловании отказа железной дороги в составлении коммерческого акта;
грузополучатель или грузоотправитель в случае просрочки доставки груза, грузобагажа при условии представления подлинных транспортной железнодорожной накладной, грузобагажной квитанции;
грузополучатель или грузоотправитель в случае задержки выдачи груза, грузобагажа при условии представления транспортной железнодорожной накладной, грузобагажной квитанции и акта общей формы.
Грузоотправитель, грузополучатель могут передать свои права на предъявление таких претензий и исков иным юридическим, физическим лицам посредством надлежащего оформления договора поручения или доверенности.
4. Таким образом, ответ фабрики на претензию ГУМа был юридически правомерен.
5. Начальнику Управления ______________ железной дороги От_______________________ Проживающего __________________________
ПРЕТЕНЗИЯ
"_____"_____________20___ г. между ОАО и Вашей организацией был заключен договор перевозки, в соответствии с которым Ваша организация обязалась доставить груз в виде партии обуви в г. Новосибирск В соответствии со статьей 4 Закона РФ "О защите прав потребителей", исполнитель обязан оказать услугу, соответствующую условиям договора.
Однако, предписания закона и мои права на надлежащее качество услуги, соблюдены не были.
(перечислить все нарушения).
Ввиду неправомерных действий работников Вашего предприятия, их ненадлежащего отношения к исполнению своих обязанностей, груз был утерян и подлежит возмещению.
Ответ прошу дать мне в письменном виде в течение 14 дней.
В случае отказа выполнить мои требования я буду вынужден с иском обратиться в суд.
Приложение:
1. Копия железнодорожного билета.
2. Другие доказательства.
Підпис. Дата.
2. Цивільний кодекс Російської Федерації. Часть 1-4. - М.: ИНФРА - М, 2007. - 697с.
3. Гражданское право / Под ред. С. С. Алексеева. - 2-е вид. перераб. І доп. - М.: Проспект, 2009-528с.
4. Гражданский процесс: Учебник / Под ред. М.К. Трегушникова - 2 - е изд. перераб. і доп. - М.: Городец, 2007. - 784с.
5. Гражданский процесс: Учебник/Под ред.А.Г. Коваленко. - М.: ИНФРА - М, Контракт, 2008. - 448с.
6. Комментарий к Гражданскому Кодексу в 3-х кн. - М.: Юрайт - Издат, 2004. - 1046с.
7. Коммерческое право / Под ред. Н.В. Постового. - М.: Юриспруденция, 2006. - 188с.
8. Пугинский Б.И. Коммерческое право / Б.И. Пугинский. - М.: Издательство "Зерцало", 2005. - 316с.
Территориальные управления Госторгинспекции:
проводят проверки соблюдения правил торговли и качества товаров народного потребления у продавца, а также проверки качества продукции у изготовителя;
контролируют соблюдение порядка применения цен на предприятиях торговли и общественного питания, правильность пользования весовыми и измерительными приборами, торговым, технологическим и дозирующим оборудованием;
принимают меры по устранению выявленных недостатков и нарушений, обеспечивают широкую гласность результатов проверок;
приостанавливают реализацию товаров (и оказываемые при этом услуги), не соответствующих по качеству обязательным требованиям стандартов, опасных (вредных) для жизни, здоровья и имущества граждан;
рассматривают письма, заявления, жалобы граждан на качество товаров, нарушения в работе предприятий торговли и общественного питания и после соответствующих проверок принимают по ним решения, обязательные для исполнения продавцом, изготовителем.
При несогласии с принятым решением продавец, изготовитель, потребитель вправе обратиться в суд, арбитражный суд в установленном порядке, при этом действие решения управления Госторгинспекции не приостанавливается до решения суда. Для обжалования принятого решения заинтересованные лица вправе обратиться и в Управление Госторгинспекции. Управление должно ее рассмотреть в течение месяца.
Территориальные управления Госторгинспекции обязаны предоставлять Управлению Госторгинспекции всю необходимую информацию. Территориальные управления Госторгинспекции обязаны координировать свою деятельность с органами государственной власти и управления, общественными организациями потребителей в деле защиты прав и интересов граждан [4, с.170].
Управление Госторгинспекции может также непосредственно осуществлять контроль за продавцом и изготовителем, но в целом его функции носят организационно-методический характер. Управление осуществляет следующие функциональные виды деятельности:
организует и контролирует деятельность территориальных управлений, разрабатывает соответствующие методические материалы и инструкции;
по поручению Комитета РФ по торговле участвует при рассмотрении проектов нормативных документов по стандартизации на товары народного потребления; участвует в разработке предложений по совершенствованию правил торговли;
вносит в Комитет РФ по стандартизации. метрологии и сертификации предложения о снятии с производства товаров, опасных (вредных) для жизни, здоровья и имущества граждан;
анализирует информацию территориальных управлений и вносит в соответствующие органы исполнительной власти предложения о мерах по улучшению качества товаров и повышению культуры обслуживания населения;
проводит мероприятия по повышению уровня профессиональной подготовки кадров Госторгинспекции.
Для осуществления своих функций Госторгинспекция вправе:
осуществлять проверки с правом беспрепятственного доступа на торговых и промышленных предприятиях независимо от форм собственности и ведомственной принадлежности;
производить контрольные покупки товаров с целью определения правильности расчетов с покупателями, изымать образцы (пробы) товаров для проведения исследования их качества; требовать у продавца, изготовителя сертификат на реализуемые товары и проверять его соответствие требованиям конкретного стандарта или другого нормативного документа;
давать заключения по просьбе продавца, потребителя о качестве сертифицированных товаров, вызывающих сомнение в части их соответствия стандарту; получать от министерств, ведомств, предприятий, научно-исследовательских институтов и лабораторий, граждан документацию, характеризующую качество продукции, данные о производителе (поставщике) товаров и другие необходимые материалы;
составлять акты и давать обязательные к исполнению продавцом, исполнителем предписания.
Это могут быть предписания об устранении выявленных нарушений правил торговли и технологической дисциплины при производстве товаров; о снятии с реализации товаров, опасных (вредных) для жизни, здоровья и имущества граждан; о приостановлении или введении особых условий приемки и реализации товаров, изготовленных с нарушениями требований нормативной документации, до устранения недостатков и повторного заключения Госторгинспекции.
Кроме того, госторгинспекция вправе передавать материалы в следственные органы для привлечения к ответственности должностных лиц, допускающих неоднократные злоупотребления в торговле, выпуске и реализации недоброкачественной продукции, наносящей значительный ущерб интересам потребителей; выступать стороной в органах суда и арбитражного суда; выносить решения о применении в установленном порядке штрафных санкций к изготовителю, продавцу за реализацию товаров (услуг), произведенных (оказываемых) с отступлением от требований стандартов, а также за нарушение дисциплины цен при реализации товаров (услуг).
Продавец, изготовитель обязаны давать объяснения, связанные с результатами проверок, принимать меры по устранению вскрытых нарушений и сообщать об этом в установленные сроки соответствующим управлениям Госторгинспекции.
Управления и территориальные управления Госторгинспекции являются юридическими лицами, то есть самостоятельными участниками гражданско-правовых (имущественных и связанных с ними личных неимущественных) отношений.
Управление Госторгинспекции возглавляет начальник - заместитель председателя Комитета РФ по торговле. Начальники территориальных управлений Госторгинспекции назначаются на должность и освобождаются от занимаемой должности председателем Комитета РФ по торговле по согласованию с соответствующими органами исполнительной власти.
Особенности деятельности каждого из территориальных управлений Госторгинспекции обусловлены спецификой развития регионов, в которых они действуют. Поскольку Управление Госторгинспекции является одним из федеральных органов исполнительной власти, осуществляющих контроль за качеством и безопасностью товаров (работ, услуг), на него распространяются соответствующие положения Закона РФ "О защите прав потребителей".
Госторгинспекция - это один из органов реально помогающих потребителю защитить свои права. Если Вас обманули в магазине, продали прокисшее молоко или плохо пахнущую колбасу, лучше всего обратиться в торговую инспекцию. Представители торгинспекции по вашей жалобе проведут проверку деятельности магазина, нарушившего Ваши права и заставят нарушителя возместить Вам ущерб.
3. Принципы гражданского судопроизводства
Принципы гражданского процессуального права выражаются как в отдельных нормах наиболее общего содержания, так и в целом ряде процессуальных норм, в которые включаются гарантии реализации на практике общих правовых предписаний [1, с.66].Без гарантирующих норм принципы превращаются в призывы, лозунги.
Поскольку принципы гражданского процессуального права осуществляются в процессуальной деятельности, то они являются не только принципами права, но и принципами гражданского процесса, то есть деятельности.
Возникнув на основе новых взглядов на роль и значение судебной власти в обществе как самостоятельной и независимой ветви государственной власти, принципы становятся важными предпосылками дальнейшего развития и совершенствования гражданского процессуального законодательства в направлении, обеспечивающем надлежащую защиту судами прав граждан и организаций [1, с.66].
В познавательных целях в юридической науке принято выявлять состав принципов каждой отрасли права, в том числе гражданского процессуального права.
Термин "состав" употребляется для обозначения перечня, набора предметов, явлений. В науке гражданского процессуального права этим термином обозначаются присущая для гражданского процесса совокупность всех принципов, их количественный объем, перечисление.
Анализ действующего законодательства, а именно Конституции Российской Федерации, законодательства о судебной системе РФ, Гражданского процессуального кодекса РФ 2002 г., позволяет выделить следующий состав принципов гражданского процессуального права: принцип назначаемости судей; принцип отправления правосудия только судом (п.1 ст.118 Конституции); принцип независимости судей и подчинения их только Конституции Российской Федерации и федеральному закону (п.1 ст.120 Конституции РФ); принцип законности; принцип равенства граждан и организаций перед законом и судом; принцип состязательности; принцип диспозитивности; принцип равноправия сторон; принцип гласности разбирательства дел; принцип сочетания устности и письменности; принцип непосредственности; принцип государственного языка судопроизводства; принцип непрерывности.
Принципы любой отрасли права, в том числе гражданского процессуального, тесно взаимосвязаны и образуют одну логико-правовую систему. Только взятые вместе в качестве системы, они характеризуют гражданское процессуальное право как фундаментальную отрасль права и определяют публичный характер гражданского судопроизводства, построенного на началах, прежде всего, законности, состязательности и диспозитивности.
Нарушение одного принципа, например непосредственности исследования доказательств, приводит, как правило, к нарушению другого принципа - законности или всей системы принципов.
Одни принципы в этой системе можно рассматривать в качестве гарантий реализации других. Так, принцип государственного языка судопроизводства - гарантия всех других принципов процесса, в частности принципов законности, устности [5, с.72].
Под классификацией принципов понимается деление их состава на отдельные группы по какому-либо признаку, называемому основанием классификации принципов гражданского процесса [5, с.73].
В теории процессуальных отраслей права (гражданского, арбитражного) принципы принято классифицировать по такому основанию, как объект правового регулирования.
По этому признаку (основанию) весь состав принципов гражданского процессуального права делится на две большие группы: принципы организационно-функциональные, то есть определяющие устройство судов и процесс одновременно, и принципы функциональные, определяющие только процессуальную деятельность суда и других участников гражданского процесса.
Эти две группы принципов находятся во взаимной связи, причем нередко один и тот же принцип выступает и как организационно-функциональный, и как функциональный.
В связи с этим верным является утверждение В.М. Савицкого, что нет принципов только организационных или только функциональных. Деление принципов на две группы до некоторой степени условно.
Задача 1
Производственный кооператив передал, обслуживающему банку А платежное поручение в счет предоплаты строительных материалов ОАО 70 тыс. рублей.Работник банка А ошибочно перечислили эти деньги ОАО "Строймаш". Узнав об этом, производственный кооператив сообщил банку А об этом.
Что понимается под обязательствами необоснованного обогащения?
Возникают ли между производственным кооперативом и ОАО "Строймаш" обязательства? Які?
Какие действия можно предпринять производственному кооперативу, если 70.000 не будут ему своевременно возвращены?
Можно ли привлечь к ответственности банк А? Если да, то как именно?
Рішення:
Обязательство из неосновательного обогащения, в настоящее время в том или ином виде известное практически всем развитым правопорядкам континентальной Европы, является результатом заимствования из римского права института condictio (лат. condictio - получение). В результате развития взглядов римских юристов на condictio sine causa к этой категории стали относиться ошибочный платеж долга, в действительности не существующего (condictio indebiti); передача истцом ответчику определенной суммы денег или движимой вещи для достижения какой-либо цели, невозможность достижения которой существовала изначально или возникла впоследствии (например, передача денег в качестве приданого при несостоявшейся впоследствии женитьбе, получение наследства по подложному завещанию). Во всех приведенных случаях получатель имущества не мог возражать против изъятия у него приобретенного имущества ввиду отсутствия основания (sine causa) по иску condictio. Различные типы и виды condictio, классифицированные в Дигестах Юстиниана, а также конструкция общей condictio sine causa послужили основой для создания норм об обязательствах из неосновательного обогащения.
Неосновательное обогащение одного лица за счет другого независимо от того, в какой форме оно произошло, порождает между приобретателем и потерпевшим обязательство по возмещению потерпевшему имущества, неосновательно утраченного им или сбереженного за его счет.
Предметом требования потерпевшего (кредитора) по данному обязательству могут быть только вещи, определяемые родовыми признаками; имущественные права; деньги - как наличные, так и безналичные; не индивидуализированные каким-либо образом ценные бумаги на предъявителя и бездокументарные ценные бумаги.
Если обязательство возникло вследствие неосновательного приобретения лицом вещей, определяемых родовыми признаками, наличных денег, ценных бумаг на предъявителя, не индивидуализированных каким-либо образом, то главным элементом содержания обязательства является требование потерпевшего о возврате имущества того же рода в натуре или в денежном выражении.
Если обязательство возникло вследствие неосновательного приобретения лицом вещей, определяемых родовыми признаками, наличных денег, ценных бумаг на предъявителя, не индивидуализированных каким-либо образом, то главным элементом содержания обязательства является требование потерпевшего о возврате имущества того же рода в натуре или в денежном выражении. В соответствии со ст.1104 ГК РФ [2] имущество, составляющее неосновательное обогащение приобретателя, должно быть возвращено потерпевшему в натуре.
Причем приобретатель отвечает перед потерпевшим за любую (в том числе допущенную случайно) недостачу (или ухудшение) неосновательно приобретенного или сбереженного имущества, если повлекшее недостачу событие произошло после того, как приобретатель узнал или должен был узнать о неосновательности обогащения. До этого момента он отвечает лишь за умысел и грубую неосторожность. Помимо указанного приобретатель должен возместить потерпевшему расходы по возврату неосновательного обогащения в натуре.
Если невозможно возвратить в натуре неосновательно полученное или сбереженное имущество, приобретатель должен возместить потерпевшему действительную стоимость этого имущества на момент его приобретения, а также убытки, вызванные последующим изменением стоимости имущества, если приобретатель не возместил его стоимость немедленно после того, как узнал о неосновательности обогащения (п.1 ст.1105 ГК) [2].
В тех случаях, когда денежные средства передаются приобретателю в безналичной форме (путем зачисления на его банковский счет), следует исходить из того, что приобретатель должен узнать о неосновательном получении средств при представлении ему банком выписки о проведенных по счету операциях или иной информации о движении средств по счету в порядке, предусмотренном банковскими правилами и договором банковского счета.
При представлении приобретателем доказательств, свидетельствующих о невозможности установления им факта ошибочного зачисления по переданным ему данным, обязанность уплаты процентов возлагается на него с момента, когда он мог получить сведения об ошибочном получении средств.
Приобретатель в процессе исполнения обязательств из неосновательного обогащения вправе требовать возмещения затрат на имущество, подлежащее возврату. В соответствии со ст.1108 ГК [2] при возврате неосновательно полученного или сбереженного имущества или возмещении его стоимости приобретатель вправе требовать от потерпевшего возмещения понесенных необходимых затрат на содержание и сохранение имущества с того времени, с которого он обязан возвратить доходы с зачетом полученных им выгод. Право на возмещение затрат утрачивается в случае, когда приобретатель умышленно удерживал имущество, подлежащее возврату.
Задача 2
Обувная фабрика г. Калуги (ОАО) Отгрузила в адрес КГУЗ ГУМ "Россия" г. Новосибирска партии обуви. Счет фабрики ГУМ оплатил полностью. Через 2 месяца до предполагаемого прибытия вагон с обувью не поступил. Считая счет ошибочно оплаченным ГУМ обратился к фабрике о возврате ему всей суммы по бестоварному счету. В своем ответном письме фабрика указала, что собственником груза с момента сдачи товара является грузополучатель. К письму была предложена подлинная грузовая квитанция о сдаче груза и рекомендовано с претензией о возмещении средств обратиться к железной дороге.С какого момента у покупателя возникает право собственности?
В каких случаях в соответствие с Уставом железной дороги стоимость груза подлежит возмещению?
Кто и в каком случае грузополучатель и грузоотправитель имеет право на предъявление претензии и иску к железной дороге?
Дайте оценку ответу фабрики на письмо фабрики.
Напишите претензию о взыскании стоимости товара к железной дороге.
Рішення:
1. На практике часто возникают ситуации, когда местонахождение продавца и покупателя либо товара и покупателя могут не совпадать. В этих случаях возникает необходимость обеспечить перевозку товара.
ГК РФ [2] предусматривает различные способы передачи товара покупателю в зависимости от того, в каком месте происходит передача товара и на какой из сторон лежит обязанность по его перевозке.
Если договор предусматривает обязанность продавца по доставке товара покупателю, таковая считается исполненной в момент вручения товара покупателю или указанному им лицу. В том случае, когда товар передается покупателю (или указанному им лицу) непосредственно в месте нахождения товара, соответствующая обязанность продавца считается исполненной, когда товар предоставлен в распоряжение покупателя. Если же договор не предусматривает обязанности продавца по доставке товара покупателю либо по передаче товара в месте его нахождения, продавец считается исполнившим свою обязанность в момент сдачи товара перевозчику или организации связи для доставки покупателю. Эти правила применяются, если договором купли-продажи не установлено иное.
С условиями передачи товара тесно связано определение момента возникновения права собственности у покупателя на передаваемый товар и перехода риска случайной гибели или повреждения товара. По общему правилу право собственности переходит к приобретателю по договору с момента передачи вещи.
2. В январе 1998 г. был принят "Транспортный устав железных дорог Российской Федерации" (Федеральный закон от 8 января 1998 г).
Согласно статье 132, "Железная дорога несет имущественную ответственность за вред, причиненный жизни и здоровью пассажира, в соответствии с законодательством Российской Федерации". Ответственность за несохранность багажа строится на принципах, предусмотренных ГК РФ Что касается ручной клади, перевозимой пассажиром, то обеспечение ее целостности и сохранности является обязанностью самого пассажира, т.е. перевозчик никакой ответственности за ручную кладь не несет.
Имущественную ответственность за несохранность груза железная дорога несет в размерах, установленных в ГК РФ. В уставе перечислены случаи, когда перевозчик освобождается от ответственности (перевозка груза осуществлялась в сопровождении грузоотправителя или грузополучателя, недостача груза не превышает норм естественной убыли и др.).
3. В соответствие с нормами ст.135 Транспортного Устава РФ
до предъявления к железной дороге иска, возникшего в связи с осуществлением перевозки груза или грузобагажа, обязательно предъявление к железной дороге претензии.
Право на предъявление к железной дороге претензии, возникшей в связи с осуществлением перевозок груза или грузобагажа, либо иска имеют:
грузополучатель или грузоотправитель в случае утраты груза, грузобагажа при условии представления грузовой квитанции, грузобагажной квитанции о приеме груза, грузобагажа с отметкой железнодорожной станции назначения о неприбытии груза, грузобагажа либо при условии представления подтвержденного банком или иной кредитной организацией документа об оплате стоимости груза, грузобагажа и справки железной дороги об отправке груза, грузобагажа с отметкой железнодорожной станции назначения о неприбытии данного груза, грузобагажа;
грузополучатель или грузоотправитель в случае недостачи, повреждения (порчи) груза, грузобагажа при условии представления либо транспортной железнодорожной накладной или надлежаще заверенной ее копии, либо грузобагажной квитанции и выданного железной дорогой коммерческого акта, либо транспортной железнодорожной накладной или надлежаще заверенной ее копии с отметкой железной дороги о составлении коммерческого акта в случае его утраты, либо транспортной железнодорожной накладной или надлежаще заверенной ее копии и документов об обжаловании отказа железной дороги в составлении коммерческого акта;
грузополучатель или грузоотправитель в случае просрочки доставки груза, грузобагажа при условии представления подлинных транспортной железнодорожной накладной, грузобагажной квитанции;
грузополучатель или грузоотправитель в случае задержки выдачи груза, грузобагажа при условии представления транспортной железнодорожной накладной, грузобагажной квитанции и акта общей формы.
Грузоотправитель, грузополучатель могут передать свои права на предъявление таких претензий и исков иным юридическим, физическим лицам посредством надлежащего оформления договора поручения или доверенности.
4. Таким образом, ответ фабрики на претензию ГУМа был юридически правомерен.
5. Начальнику Управления ______________ железной дороги От_______________________ Проживающего __________________________
ПРЕТЕНЗИЯ
"_____"_____________20___ г. между ОАО и Вашей организацией был заключен договор перевозки, в соответствии с которым Ваша организация обязалась доставить груз в виде партии обуви в г. Новосибирск В соответствии со статьей 4 Закона РФ "О защите прав потребителей", исполнитель обязан оказать услугу, соответствующую условиям договора.
Однако, предписания закона и мои права на надлежащее качество услуги, соблюдены не были.
(перечислить все нарушения).
Ввиду неправомерных действий работников Вашего предприятия, их ненадлежащего отношения к исполнению своих обязанностей, груз был утерян и подлежит возмещению.
Ответ прошу дать мне в письменном виде в течение 14 дней.
В случае отказа выполнить мои требования я буду вынужден с иском обратиться в суд.
Приложение:
1. Копия железнодорожного билета.
2. Другие доказательства.
Підпис. Дата.
Список використаної літератури
1. Гатин А.М. Гражданское право / А.М. Гатин. - М.: "Дашков и К 0 ", 2009. - 384с.2. Цивільний кодекс Російської Федерації. Часть 1-4. - М.: ИНФРА - М, 2007. - 697с.
3. Гражданское право / Под ред. С. С. Алексеева. - 2-е вид. перераб. І доп. - М.: Проспект, 2009-528с.
4. Гражданский процесс: Учебник / Под ред. М.К. Трегушникова - 2 - е изд. перераб. і доп. - М.: Городец, 2007. - 784с.
5. Гражданский процесс: Учебник/Под ред.А.Г. Коваленко. - М.: ИНФРА - М, Контракт, 2008. - 448с.
6. Комментарий к Гражданскому Кодексу в 3-х кн. - М.: Юрайт - Издат, 2004. - 1046с.
7. Коммерческое право / Под ред. Н.В. Постового. - М.: Юриспруденция, 2006. - 188с.
8. Пугинский Б.И. Коммерческое право / Б.И. Пугинский. - М.: Издательство "Зерцало", 2005. - 316с.