ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН ВЛАСНОСТІ У СФЕРІ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ
ПЛАН
1.Загальні основи права власності на засоби виробництва
2.Види права власності на засоби виробництва.
3.Правовой режим майна підприємств
1.Загальні основи права власності на засоби виробництва
Відносини власності - це суспільні відносини, що виникають у зв'язку і з приводу привласнення матеріальних благ. Сутність відносин власності у сфері економіки полягає в тому, що наявні засоби виробництва, а також одержуваний продукт, від їх експлуатації, належать певним суб'єктам.
Власність в економічному розумінні - це економічне панування суб'єкта над об'єктом, який належить йому, використання суб'єктом цих об'єктів своєю владою й у власних інтересах.
Поняття права власності виникає внаслідок правового врегулювання економічних відносин власності. Розрізняють право власності в об'єктивному розумінні і право власності у суб'єктивному розумінні.
Право власності в об'єктивному розумінні - це сукупність правових норм, які регулюють економічні відносини власності.
Право власності у суб'єктивному розумінні - це певна і забезпечена об'єктивним правом сукупність повноважень власника, який забезпечує можливість використовувати належне йому майно своєю владою й у власних інтересах.
Повноваження власника на засоби виробництва ширше традиційної тріади - права володіння, права користування і права розпорядження об'єктами, які йому належать. Власник засобів виробництва має також інші повноваження: засновницькі, регулятивні, контрольні, охоронні і деякі інші, що забезпечують власнику реалізацію однієї з основних своїх функцій - функцію управління своєю власністю.
Залежно від суб'єкта права власності розрізняють такі види права власності:
- Право державної власності, суб'єктом якого є народ України, Українська держава, Автономна Республіка Крим;
- Право комунальної власності, суб'єктом якої є територіальні громади, які реалізують його через органи місцевого самоврядування;
- Право колективної власності, суб'єктом якого є господарські організації корпоративного типу та об'єднання громадян;
- Право приватної власності, суб'єктом якого є громадяни України, громадяни інших держав, особи без громадянства.
Специфіка сучасних засобів виробництва передбачає використання (експлуатацію) коштів, як правило, не самим власником, а іншими суб'єктами, яким власники передають ці кошти на певному правовому титулі.
Такими правовими титулами є: право повного господарського ведення, право оперативного управління, право користування (у т.ч. оренди). Всі вони є похідними від права власності і залежними від власника. У межах закону, який визначає зміст будь-якого з цих інститутів, власник, в залежності від мети передачі майна, тією чи іншою мірою "регулює" свої відносини з відповідним суб'єктом.
Право повного господарського ведення порівняно з правом власності є більш обмеженим і передбачає можливість володіння, користування і розпорядження закріпленим на цьому титулі майном на розсуд суб'єкта цього права (підприємства), але в межах закону і затвердженого власником майна статуту підприємства. Суб'єкт права повного господарського ведення за своїми зобов'язаннями відповідає усім майном, яке закріплене за ним на цьому правовому режимі, і може бути суб'єктом банкрутства. Право оперативного управління також є похідним від права власності, але ще більш обмеженим, ніж право повного господарського ведення. Суб'єкт права оперативного управління може володіти, користуватися і розпоряджатися закріпленим за ним майном лише за його цільовим призначенням, самостійно розпоряджаючись закріпленим за ним засобом (державні установи) та іншим майном, крім основних фондів (казенне підприємство). Суб'єкт права оперативного управління відповідає за своїми зобов'язаннями лише майном, яким має право розпоряджатися. Якщо такого майна не вистачає для покриття його боргів, то субсидіарну відповідальність по зобов'язанням суб'єкта права оперативного управління несе власник майна (держава).
2. Види права власності на засоби виробництва
Право державної власності на засоби виробництва: в об'єктивному розумінні - це сукупність правових норм, які регулюють відносини державної власності щодо цього майна.
Право державної власності на засоби виробництва в суб'єктивному розумінні - це юридично визначена і забезпечена можливість суб'єкта цього права використовувати засоби виробництва, які йому належать, своєю владою в інтересах народу України.
Своєрідність права державної власності полягає в тому, що:
• функції власника щодо об'єктів державної власності (засобів виробництва в тому числі) здійснюються вищими органами державної влади і реалізуються через їх повноваження щодо визначення складу, структури, динаміки розвитку єдиного фонду державної власності, нормативно-правового регулювання відносин державної власності, а також щодо передачі окремих частин єдиного фонду державної власності в господарське управління певних центральних органів виконавчої влади та встановлення порядку управління зазначеними частинами;
• суб'єкт права власності (держава) сам встановлює правові норми, які регулюють відносини державної власності;
• реалізація права державної власності здійснюється за допомогою створених державою підприємств і організацій, які діють у певних правових формах.
Правові форми реалізації права державної власності - це врегульовані нормами права, різні за призначенням та способами здійснення види діяльності державних органів і державних господарських організацій, пов'язаних з використанням державного майна.
Можна виділити кілька таких форм:
1. Господарське управління окремими частинами фонду державної власності щодо засобів виробництв.
2. Повне господарське відання державними засобами виробництва здійснюється державними підприємствами - суб'єктами цього права.
3. Оперативне управління державним майном здійснюється державними установами та казенними підприємствами - суб'єктами цього права.
4. Оренда державного майна здійснюється на підставі договорів оренди, укладених з суб'єктами господарювання, які функціонують на базі колективної і приватної власності; регулюється Законом "Про оренду державного та комунального майна".
Право комунальної власності на засоби виробництва та правові форми його реалізації
Право комунальної власності на засоби виробництва в об'єктивному розумінні - це сукупність правових норм, які регулюють відносини комунальної власності.
Право комунальної власності на засоби виробництва в суб'єктивному розумінні - це юридично визначена і забезпечена можливість територіальної громади - як суб'єкта цього права - використовувати майно, яке їй належить (володіти, доцільно економічно і ефективно користуватися і розпоряджатися), на свій розсуд і в своїх інтересах.
Повне господарське відання комунальним майном здійснюється комунальними підприємствами, які функціонують з метою отримання прибутку.
Оперативне управління комунальним майном здійснюється комунальними установами - навчальними закладами, охорони здоров'я і т.п. та комунальними підприємствами, діяльність яких дотується з місцевого бюджету.
Оренда комунального майна здійснюється на підставі Закону "Про оренду державного та комунального майна" та договорів оренди, укладених з суб'єктами господарювання, які функціонують на базі колективної і приватної власності.
Право колективної власності на засоби виробництва
Право колективної власності на засоби виробництва - це юридична певне і забезпечене право організації - юридичної особи, створеної на базі об'єднання майна його членів (учасників), використовувати засоби виробництва, які належать, на власний розсуд і в інтересах його членів (учасників).
Суб'єкт, який передав своє майно в колективну власність, втрачає на нього право власності, отримуючи разом з тим зобов'язальне право щодо нового власника - організації корпоративного типу, членом (учасником) якої став цей суб'єкт, а саме:
а) право на отримання грошового або майнового еквівалента своєї частки у майні нового власника - юридичної особи в разі виходу зі складу його учасників (членів);
б) право участі у розподілі майна юридичної особи в разі його ліквідації;
в) право на отримання частини чистого прибутку (дивідендів) суб'єкта колективної власності;
г) право участі в управлінні справами юридичної особи, яка діє на базі колективної власності, якщо інше не передбачено її установчими документами.
Як правило, суб'єкт права колективної власності використовує належне йому майно своєю владою в інтересах його учасників (членів).
При цьому він може використовувати такі правові форми реалізації права колективної власності:
право повного господарського ведення при створенні суб'єктом права колективної власності унітарного підприємства-невласника, що може діяти з метою отримання прибутку на основі самоокупності;
право оперативного управління щодо створеної суб'єктом права колективної власності юридичної особи, якщо діяльність останньої фінансується засновником;
оренда, на підставі якої об'єкти права колективної власності передаються в користування іншим особам.
Право приватної власності на засоби виробництва - це юридична певне і забезпечене право фізичної особи (громадянина України, особи без громадянства або громадянина іншої держави) використовувати засоби виробництва, яке йому належать, на власний розсуд і у власних інтересах.
Об'єктами права приватної власності може бути майно виробничого призначення, в т.ч. засоби виробництва, виготовлена продукція, транспортні засоби, цінні папери, гроші, за винятком майна, вилученого з обороту, а також цілісних майнових комплексів, на базі яких здійснюється діяльність, яка належить до монополії держави.
Суб'єкт права приватної власності сам використовує належне йому майно своєю владою й у власних інтересах, проте може застосовувати такі правові форми реалізації права приватної власності:
право повного господарського ведення при створенні унітарного підприємства-невласника з найманим керівником, яке може діяти з метою отримання прибутку на основі самоокупності;
право оперативного управління щодо створеної суб'єктом права приватної власності юридичної особи, якщо діяльність останньої фінансується засновником;
оренду, на підставі якої об'єкти права приватної власності передаються в користування іншим особам.
3. Правовий режим майна підприємства
Правовий режим майна підприємства - це встановлені чинним законодавством структура майна, порядок його набуття, використання, відчуження та порядок звернення стягнення на майно.
Майно за підприємством може закріплюватися за одним із трьох основних правових титулів: право власності, право повного господарського ведення і праві оперативного управління, а також на праві користування (останнє може об'єднуватися з будь-яким з трьох основних правових режимів майна підприємства).
Джерела формування майна підприємства передбачені ст. 140 ХКУкраіни.
До них належать:
- Внески засновників (учасників), майно, передане засновником;
- Доходи, отримані від реалізації виробленої продукції;
- Доходи від цінних паперів;
- Кредити банків та інших кредиторів;
- Капіталовкладення та дотації з бюджету;
- Набуття майна інших підприємств і організацій у процесі приватизації, банкрутства та інших випадках;
- Безоплатні та благодійні внески, пожертвування інших організацій і громадян;
- Інші, не заборонені законом надходження (наприклад, для державних підприємств ними можуть бути кошти, отримані в результаті приватизації майна його структурного підрозділу та індивідуально визначеного майна).
За своєю структурою майно підприємства неоднорідне. У залежності від його ролі у виробничому процесі, від безпосереднього призначення в процесі господарювання майно підприємства ділиться на окремі частини.
Відповідно до ст. 139 ГК України майно підприємства складається з основних фондів, оборотних засобів (оборотних фондів), засобів і товарів.
Основні фонди - це матеріально-речові цінності, які використовуються у виробничій діяльності протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію, вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зношуванням.
До основних фондів належать: будинки, споруди, обладнання, транспортні засоби, обладнання, виробничий інвентар, господарський інвентар та інше майно тривалого використання.
Оборотні засоби (оборотні фонди) - це матеріально-речові цінності, які, як правило, споживаються протягом одного виробничого циклу і відразу ж переносять свою вартість на готову продукцію. Це, перш за все, сировина, матеріали, паливо, комплектуючі виробі, запасні частини тощо.
Майно, яке належить до оборотного засобу, повинно постійно поновлюватися. Тому необхідно заздалегідь визначити необхідні оборотні кошти. Це забезпечується шляхом встановлення нормативу власних обігових коштів, яке представляє собою мінімальну кількість обігових коштів того чи іншого виду, яка необхідна для забезпечення безперервності виробничого процесу відповідно до його технології. Цей норматив встановлюється самим підприємством на свій розсуд, а державними підприємствами - на підставі Типових норм витрат і запасів, встановлених відповідним міністерством (відомством).
Основні фонди та оборотні кошти мають ще назву виробничих фондів. Крім виробничих фондів у майні підприємства ще є нематеріальні активи, спеціальні фонди і резерви.
Нематеріальні активи - це об'єкти інтелектуальної, в т.ч. промислової власності, а також інші аналогічні права, що належать підприємству на певному правовому титулі. До них належать: право власності або право користування знаками для товарів і послуг, фірмовим найменуванням, право на винахід, на корисну модель, програми ЕОМ, науково-технічна інформація, права користування землею, водою, надрами, іншими ресурсами навколишнього природного середовища і т. п..
Спеціальні фонди і резерви - це грошові кошти підприємства, які не беруть безпосередньої участі у виробничому процесі, а використовуються за спеціальними призначенням (цілями), передбачених законодавством або статутом підприємства.
До обов'язкових фондів належать:
- Амортизаційний фонд, джерелом якого є амортизаційні відрахування, а призначенням - відновлення основних фондів;
- Інноваційний фонд, джерелом якого є собівартість продукції
- Фонд охорони праці,
Для деяких категорій підприємств, зокрема тих, що функціонують у формі господарських товариств і виробничих кооперативів, обов'язковим є резервний фонд, а в сільськогосподарському виробничому кооперативі - пайовий і неподільний фонди.
Підприємства можуть створювати й інші спеціальні фонди та резерви, які є необов'язковими: фонд виплати дивідендів, фонд сумнівних боргів, фонд матеріального заохочення тощо